ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 707/2047/22

провадження № 61-13643св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - Черкаська окружна прокуратура, яка діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

треті особи за первісним позовом: ОСОБА_2 , Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1

відповідач за зустрічним позовом - Будищенська сільська рада Черкаського району Черкаської області, Виконавчий комітет Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області,

третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 травня 2023 року у складі судді Морозова В. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л., у справі за позовом Черкаської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області, про скасування державної реєстрації права приватної власності та усунення перешкод шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди, завданої бездіяльністю органу місцевого самоврядування, що зумовила вимогу про повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Будищенська сільська рада) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області (далі - Свидівоцька сільська рада), про скасування державної реєстрації права приватної власності та усунення перешкод шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду.

Позов прокурор мотивував тим, що Черкаський районний суд рішенням від 14 грудня 2020 року у об`єднаній цивільній справі № 707/1172/18, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, визнав незаконним та скасував рішення Свидівоцької сільської ради від 08 жовтня 2015 року № 56-4 «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам», у тому числі в частині відведення ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, загальною площею 0,0834 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради; визнав недійсним свідоцтво про право власності на землю серії СТА, № НОМЕР_1, від 12 листопада 2015 року, видане ОСОБА_2 , та скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Розглядаючи справу № 707/1172/18, суди дійшли висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду (штучні водосховища та прибережна захисна смуга Кременчуцького водосховища річки Дніпро) та розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради (станом на день передання її у приватну власність). Крім того, рішенням сільської ради здійснено зміну цільового призначення земельної ділянки з порушенням вимог Земельного та Водного кодексів України, що призвело до її вибуття з власності територіальної громади і набуття на неї права приватної власності громадянином.

29 квітня 2021 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238 на користь ОСОБА_1 .

Вважає, що спірна земельна ділянка, яка відноситься до земель водного фонду та зараз розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради, незаконно вибула з власності держави та в подальшому була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, заступник керівника Черкаської окружної прокуратури просив суд:

- усунути перешкоди державі в особі Будищенської сільської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути сільській територіальній громаді земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, площею 0,0834 га;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї.

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Будищенської сільської ради, Виконавчого комітету Будищенської сільської ради, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просив стягнути із Будищенської сільської ради на свою користь 382 450,00 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої бездіяльністю органу місцевого самоврядування, що зумовила подальшу вимогу повернення у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, яку він набув у власність на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2021 року, укладеного з ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 , а також понесені судові витрати.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що відповідач, до якого заявлено вимогу про повернення земельної ділянки, має право пред`явити зустрічний позов про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв`язку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки.

Вказує, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки укладений між ним та ОСОБА_2 (в особі представника ОСОБА_4 ) 29 квітня 2021 року, тобто після того, як судове рішення у справі № 707/1172/18 набрало законної сили, а отже набуло статусу остаточного, 30 березня 2021 року.

У пункті 3 договору купівлі-продажу вказано підставу права власності продавця на земельну ділянку та зазначено, що право власності підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 квітня 2021 року.

Отже, не здійснивши реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку на підставі судового рішення, Будищенська сільська рада вчинила незаконну бездіяльність.

Відповідно, через бездіяльність Будищенської сільської ради право власності ОСОБА_2 все ще залишалося зареєстрованим станом на 29 квітня 2021 року, у зв`язку з чим нотаріус не виявив жодних перешкод для оформлення договору купівлі-продажу, за яким він як добросовісний набувач оплатив визначену в договорі ціну земельної ділянки.

Вважає, що він має право на відшкодування вартості земельної ділянки, яка вилучається у нього внаслідок допущеної органом місцевого самоврядування грубої бездіяльності, у розмірі 382 450,00 грн, а також на компенсацію витрат, понесених ним на оплату послуг суб`єкта оціночної діяльності щодо складання звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, у сумі 2 500,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 08 травня 2023 року первісний позов Черкаської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради, задовольнив повністю.

Усунув перешкоди державі в особі територіальної громади села Свидівок Будищенської сільської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, площею 0,0834 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради, з одночасним припиненням речового права на неї.

Усунув перешкоди державі в особі територіальної громади села Свидівок Будищенської сільської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянкою водного фонду з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, площею 0,0834 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради, на користь територіальної громади села Свидівок в особі Будищенської сільської ради.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Будищенської сільської ради, Виконавчого комітету Будищенської сільської ради про відшкодування майнової шкоди, завданої бездіяльністю органу місцевого самоврядування, що зумовила вимогу про повернення земельної ділянки, відмовив повністю.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції керувався тим, що Черкаський районний суд рішенням від 14 грудня 2020 року у справі № 707/1172/18, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, визнав незаконним та скасував рішення Свидівоцької сільської ради від 08 жовтня 2015 року № 56-4, яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, площею 0,0834 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради, а також визнав недійсним свідоцтво та скасував право власності ОСОБА_2 на вказану ділянку.

Отже, добросовісність набуття ОСОБА_1 речових прав на спірну земельну ділянку водного фонду ставиться під обґрунтований сумнів, а тому право держави в особі Будищенської сільської ради на реалізацію усіх правомочностей щодо цієї ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірну ділянку та зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді землю водного фонду.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ані Свидівоцька сільська рада, ані Будищенська сільська рада та її виконавчий комітет, як правонаступники Свидівоцької сільської ради, не були стороною договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, а тому вони не могли завдати ОСОБА_1 майнової шкоди.

Крім того, законодавчо не визначено повноважень, якими зобов`язано виконавчий орган сільської ради відслідковувати набрання законної сили рішенням суду про скасування державної реєстрації права власності за громадянами та реєструвати право комунальної власності за сільською радою.

Одночасно суд зауважив, що продавець ОСОБА_2 , достеменно знаючи про судовий розгляд та набрання рішенням суду у цивільній справі № 707/1172/18 законної сили 30 березня 2021 року, відчужив 29 квітня 2021 рокуспірну земельну ділянку, на яку він не мав права власності станом на день укладення договору, а отже, саме недобросовісні дії продавця та зловживання ним своїми правами на шкоду правам покупця стали результатом спричинення ОСОБА_1 матеріальних збитків.

Черкаський апеляційний суд постановою від 05 вересня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану представником ОСОБА_3 , залишив без задоволення, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 травня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову - без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного зустрічного позову є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Положеннями статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено повноважень сільської ради або її виконавчого комітету відслідковувати набрання рішеннями законної сили та проводити перереєстрацію права власності на їх підставі.

Між тим, для вирішення питання про відшкодування майнової шкоди, про яку зазначає заявник, насамперед, необхідно врахувати, що продавець ОСОБА_2 , від імені якого діяла ОСОБА_4 , добре усвідомлював неправомірність своїх дій, оскільки продав земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238 після набрання законної сили рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2020 року, яким припинено його право власності на спірну ділянку.

Вказані обставини свідчать про недобросовісну поведінку продавця та введення в оману ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі-продажу від 29 квітня 2021 року, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.

Законодавство України надає особам, які зазнають втручання у право володіння майном шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку, додаткові ефективні засоби юридичного захисту, зазначаючи при цьому, що така особа не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до продавця, в якого придбала спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Отже, відповідальність за передання спірної земельної ділянки, яка не могла бути передана у власність ОСОБА_1 , покладається не на органи місцевого самоврядування, а на особу, яка розпорядилася таким майном, тобто ОСОБА_2 , який, достеменно знаючи про рішення суду та розуміючи невідворотність негативних наслідків для покупця, відчужив за договором купівлі-продажу земельну ділянку, власником якої фактично не був на момент вчинення правочину, тим самим ввів у оману ОСОБА_1 щодо предмета договору.

Таким чином, колегія суддів виснувала, що після припинення права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 має право звернутися до суду з позовом про стягнення з особи, в якої він придбав земельну ділянку ( ОСОБА_2 ), збитків згідно зі статтею 661 ЦК України (вартості відповідної земельної ділянки).

У цій справі відповідач за первісним позовом скористався правом на активний спосіб захисту своїх інтересів від первісного позову шляхом пред`явлення зустрічного позову до Будищенської сільської ради та її виконавчого комітету, які проте не є належними відповідачами за вимогами про відшкодування шкоди, завданої поверненням земельної ділянки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончар С. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову і ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 3, 8, 12, 1173 ЦК України, а саме, чи може особа, яка зазнає втручання у право володіння майном через зобов`язання повернути земельну ділянку, відновити своє право шляхом пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди до органу місцевого самоврядування, який не вчинив необхідних реєстраційних дій щодо припинення права власності за іншою особою на підставі судового рішення.

Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що він став жертвою недобросовісної поведінки з боку одразу кількох органів держави та місцевого самоврядування, через що станом на тридцятий день після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 707/1172/18 (яким мало бути припинено право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку) ОСОБА_2 зміг ввести його в оману та за наявності нескасованої реєстрації права власності та відсутності обтяжень нерухомого майна продати спірну земельну ділянку.

Не здійснивши реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку на підставі судового рішення, Будищенська сільська рада вчинила незаконну бездіяльність. Відповідно, через бездіяльність сільської ради право власності ОСОБА_2 все ще залишалося зареєстрованим станом на 29 квітня 2021 року, у зв`язку з чим нотаріус не виявив жодних перешкод для оформлення договору купівлі-продажу, за яким він як добросовісний набувач оплатив визначену в договорі ціну земельної ділянки.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі у справі як співвідповідачів за зустрічним позовом Державну судову адміністрацію України, Черкаську районну державну адміністрацію та Черкаську обласну прокуратуру, що є порушенням вимог статті 51 ЦПК України.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2023 року Будищенська сільська рада та Черкаська окружна прокуратура подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Черкаського районного суду Черкаської області.

26 жовтня 2023 року справа № 707/2047/22 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 19 червня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 14 грудня 2020 року у справі № 707/1172/18, яке Черкаський апеляційний суд постановою від 30 березня 2021 року залишив без змін, визнав незаконним та скасував рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району від 08 жовтня 2015 року № 56-4 «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» в частині відведення ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, загальною площею 0,0834 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту села Свидівок. Скасував державну реєстрацію права власності, зареєстрованого 12 листопада 2015 року за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12010665, на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, загальною площею 0,0834 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту села Свидівок (том 1, а. с. 72-98).

У справі № 707/1172/18 суди встановили, що Свидівоцька сільська рада Черкаського району порушила порядок надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, оскільки спірна ділянка належить до земель водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим. Отже, оскаржуване рішення сільської ради, яким змінено категорію земель та їх цільове призначення із земель водного фонду на землі рекреаційного призначення, є незаконним та підлягає скасуванню.

За договором купівлі-продажу від 29 квітня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. за № 3380, ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, продала, а ОСОБА_1 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, площею 0,0834 га, для індивідуального дачного будівництва на АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 300 520,00 грн (том 1, а. с. 70, 71).

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 вересня 2022 року № 30888617 підтверджується, що власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 квітня 2021 року, індексний номер 57934458, номер запису про право власності 41761899) (том 1, а. с. 65-68).

Згідно з висновком про експертну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238, складеним 29 листопада 2022 року Приватним підприємством «Ажіо» на замовлення ОСОБА_1 , вартість вказаної земельної ділянки станом на дату оцінки становить 382 450,00 грн. За проведення цієї оцінки ОСОБА_1 сплатив 2 500,00 грн (том 1, а. с. 222-258).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, а тому на підставі вимог наведеної статті 400 ЦПК України переглядаються Верховним Судом тільки у цій частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.

Згідно з пунктом 8 частини першої, частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправності поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому доведення наявності і обґрунтування розміру шкоди покладається на позивача, який повинен довести, що заподіяна шкода сталася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача і тільки такі дії (бездіяльність) стали єдиною і достатньою причиною заподіяння шкоди; шкода є реальною; протиправна дія (бездіяльність) заподіювача шкоди є причиною, а шкода, якої завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідач, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди позивачу.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача приведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19)).

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 22 ЦК України збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) вказано, щоз урахуванням приписівчастин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, кінцевий набувач земельної ділянки, від якого її було витребувано, не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки. Також набувач, із власності якого витребувана земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, в якої він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Подібні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) та у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 369/6522/17 (провадження № 61-7581св22) та від 07 лютого 2024 року у справі № 363/2229/18 (провадження № 61-8523св23).

Щодо питання визначення розміру компенсації, яка може підлягати відшкодуванню кінцевому набувачу, у випадку повернення у власність держави належної йому земельної ділянки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) з посиланням на частину третю статті 22 ЦК України вказано, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц зазначено, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків.

Як слідує зі змісту зустрічної позовної заяви, ОСОБА_1 просив відшкодувати шкоду у вигляді вартості земельної ділянки, яка від нього була повернута державі в особі Будищенської сільської ради, у розмірі 382 450,00 грн, та не заявляв вимог до власника земельної ділянки про відшкодування витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки, що передбачено у статті 390 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що продавець ОСОБА_2 добре усвідомлював неправомірність своїх дій, оскільки він продав земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:005:0238 після набрання законної сили рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2020 року, яким припинено його право власності на цю ділянку. Вказані обставини свідчать про недобросовісну поведінку продавця та введення в оману ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі-продажу від 29 квітня 2021 року.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Згідно з частинами першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має враховувати склад осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Ураховуючи характер та зміст спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов про стягнення збитків у вигляді вартості спірної земельної ділянки до неналежного відповідача, дійшли по суті правильних висновків про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки, тобто пред`явити інший позов з належним складом учасників справи в порядку, визначеному ЦПК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 3, 8, 12, 1173 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме, чи може особа, яка зазнає втручання у право володіння майном шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку, відновити своє право шляхом пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди до органу місцевого самоврядування, який не вчинив необхідних реєстраційних дій щодо припинення права власності за іншою особою на підставі судового рішення, не заслуговують на увагу, оскільки правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 рокуу справі № 359/2248/21 (провадження № 61-5530св22), в якій вказано, що після припинення права власності на земельну ділянку кінцевий набувач має право звернутися до суду з позовом про стягнення з особи, в якої він придбав земельну ділянку, збитків згідно зі статтею 661 ЦК України (вартості відповідної земельної ділянки), і саме такий спосіб захисту цивільних прав кінцевого набувача у випадку повернення у власність держави придбаної ним земельної ділянки є належним та ефективним у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 466/4444/17 (провадження № 61-1862св20), у якій також викладено правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зазначено, що за змістом статей 15, 16 ЦК України одним зі способів захисту є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправності поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому доведення наявності і обґрунтування розміру шкоди покладається на позивача, який повинен довести, що заподіяна шкода сталася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача і тільки такі дії (бездіяльність) стали єдиною і достатньою причиною заподіяння шкоди; шкода є реальною; протиправна дія (бездіяльність) заподіювача шкоди є причиною, а шкода, якої завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Відповідач, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди позивачу. У частині першій статті 661 ЦК України передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач, у якої було витребувано спірну земельну ділянку на користь держави, повинна була заявляти вимоги саме до продавця земельної ділянки на підставі статті 661 ЦК України, відтак, її вимоги, заявлені до Брюховицької селищної ради на підставі статей 1166, 1173 ЦК України, не підлягають задоволенню.

У справі, яка переглядається, відповідач за первісним позовом скористався правом на активний спосіб захисту своїх інтересів від первісного позову шляхом пред`явлення зустрічного позову до Будищенської сільської ради та її виконавчого комітету, які проте, є неналежними відповідачами за вимогами про відшкодування шкоди (збитків у вигляді вартості земельної ділянки),завданої поверненням спірної земельної ділянки, а отже, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову з цих підстав.

При цьому колегія суддів зауважує, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків, а тому ОСОБА_1 не позбавлений права вимагати від особи, яка продала йому спірну земельну ділянку, повернення сплачених коштів за договором купівлі-продажу, а крім того, за наявності законних підстав реалізувати права, передбачені частинами третьою та/або четвертою статті 390 ЦК України.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин і висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявника з їх оцінкою та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та інші) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду; перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Будищенської сільської ради, Виконавчого комітету Будищенської сільської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди, завданої бездіяльністю органу місцевого самоврядування, що зумовила вимогу про повернення земельної ділянки, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік