ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 601/1905/22

провадження № 61-3931св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи:Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Михайлова Галина Василівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року в складі судді Коротича І. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хома М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Михайлова Галина Василівна, про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Михайлова Г. В., про визнання права власності на спадкове майно.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона з 05 грудня 1987 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 (далі -житловий будинок), що належав спадкодавцеві на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Кременецькою державною нотаріальною конторою 03 жовтня 1987 року та зареєстрований у реєстрі за № 3092. Будучи спадкоємцем за законом першої черги, позивач прийняла спадщину, що відкрилася внаслідок смерті її чоловіка, оскільки постійно проживала з ним до дня його смерті.

Після смерті ОСОБА_3 позивач дізналася про те, що 01 червня 2007 року приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Михайлова Г. В. посвідчила заповіт від імені ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі за № 1911, відповідно до якого він нібито заповів 1/2 частку спірного житлового будинку ОСОБА_2 . Окрім цього, 06 листопада 2009 року Кременецькою державною нотаріальною конторою посвідчено договір дарування, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 791, відповідно до якого ОСОБА_3 нібито подарував ОСОБА_2 1/2 частку належного йому житлового будинку з надвірними будівлями.

Оскільки ОСОБА_1 вважала вказані заповіт та договір дарування нікчемними у зв`язку з тим, що за життя її чоловік знав, що будинок є їх спільним майном та позивачу належить 1/2 частка, а також у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 21 вересня 2000 року заповів свою 1/2 частку спірного будинку її дочці ОСОБА_4 згідно із заповітом, що посвідчений 21 вересня 2000 року приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В. та зареєстрований у реєстрі за № 523, то позивач звернулася до суду з позовом про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, визнання недійсним договору дарування та частково недійсним заповіту.

Рішенням від 31 січня 2013 року Кременецький районний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позовних вимог (справа № 1909/1893/2012). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надала доказів того, що спірний житловий будинок є спільним майном подружжя. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним заповіту, суд керувався тим, що ОСОБА_3 будь-якими психічними захворюваннями не хворів, доказів, що він не розумів своїх дій та не міг ними керувати, позивач не надала. Рішення суду набрало законної сили.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 зверталася з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірного будинку, як на частку у спільному сумісному майні та визнання недійсним договору дарування, оскільки вона не надавала чоловікові згоди на відчуження спільного майна. Однак у зв`язку з відсутністю доказів вкладення її особистих коштів у придбання цього будинку суд відмовив у задоволенні її позову рішенням від 08 серпня 2016 року (справа № 601/2590/15), яке набрало законної сили.

Позивач вважала, що хоча вказаними судовими рішеннями у задоволенні її позовних вимог відмовлено, однак це не позбавляє її права звертатися до суду з позовом до цього ж відповідача з обґрунтуванням недійсності договору дарування та заповіту з інших підстав.

Позивач переконана, що її чоловік, з яким вона прожила у злагоді все життя, не міг залишити її без житла та розпорядитися спільним будинком всупереч її інтересам. Вважала, що спірні правочини сфальсифіковані, підписи на договорі дарування та заповіті підроблені, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою, а тому вказані правочини є нікчемними.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на спірний житловий будинок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 22 листопада 2023 року Кременецький районний суд Тернопільської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частку спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що залишився після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після його смерті була непрацездатною, а тому мала право на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після його смерті.

Суд не взяв до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи від 12 квітня 2023 року № 223/224/23-22, оскільки експерт під час проведення експертизи використовував методики дослідження підписів, які втратили чинність.

Постановою від 14 лютого 2024 року Тернопільський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а також зазначив, що, встановивши, що ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після його смерті відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» була непрацездатною особою (особою з інвалідністю ІІ групи), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач належить до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 , згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, які ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16, від 15 вересня 2022 року в справі № 399/590/20, від 08 червня 2022 року в справі № 704/42/18, від 21 лютого 2024 року в справі № 574/1342/13.

Вказує на те, що її чоловік ОСОБА_3 не підписував заповіту від 01 червня 2007 року та договору дарування від 06 листопада 2009 року, а тому ці правочини є такими, що не вчинені. Тому права та обов`язки ОСОБА_2 за цими правочинами не набув, а правовідносини за цими правочинами не виникли. У зв`язку із цим до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , належить весь спірний будинок, а вона як його єдиний спадкоємець за законом, що прийняла спадщину, набула права на увесь спадковий будинок.

Доводи інших учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, посилаючись на безпідставність доводів скарги, які не спростовують законних та вмотивованих висновків судів про відмову в задоволенні позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 09 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Кременецького районного суду Тернопільської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2024 року.

Ухвалою від 29 квітня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розглядуколегією у складі п`яти суддів у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_3 належав спірний житловий будинок, на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 1987 року, який посвідчений державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 392, а також зареєстрований у Кременецькому районному комунальному бюро технічної інвентаризації 02 листопада 1987 року за № 354 (т. 1, а. с. 16, 17, 25).

05 грудня 1987 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 73 (т. 1, а. с. 14, 15).

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи (т. 1, а. с. 13).

ОСОБА_1 зареєстрована в спірному будинку з 02 липня 1988 року (т. 1, а. с. 12).

21 вересня 2000 року ОСОБА_3 зробив заповітне розпорядження, відповідно до якого належну йому частку спірного житлового будинку та належну частку земельної ділянки заповів ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В. та зареєстрований у реєстрі за № 523 (т. 1, а. с. 28).

01 червня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1911, згідно з яким він заповів 1/2 частку житлового будинку та належну частку земельної ділянки ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до договору дарування від 06 листопада 2009 року ОСОБА_3 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 належну йому на праві власності 1/2 частку спірного житлового будинку. Договір посвідчений державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Остапчуком В. П. та зареєстрований у реєстрі за № 791 (т. 1, а. с. 26, 27).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т. 1, а. с. 18).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 24 лютого 2012 року № 30271791 до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є реєстрація спадкової справи № 52720196. Спадкодавець ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 22).

24 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до приватного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Михайлової Г. В. про прийняття спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , та була заведена спадкова справа за № 25/2012 (т. 1, а. с. 21).

19 червня 2012 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до приватного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Михайлової Г. В. про прийняття спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 30).

Постановою від 04 серпня 2022 року приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу відмовила Соломонюк М. Є. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності померлого ОСОБА_3 на спадкове майно та його державну реєстрацію (т. 1, а. с. 29).

Рішенням від 31 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2013 року, в справі № 1909/1893/2012 Кременецький районний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Михайлова Г. В., державний нотаріус ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю як дружини і чоловіка, визнання недійсним договору дарування 1/2 частки спірного житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори 06 листопада 2009 року, зареєстрованого у реєстрі за № 791, визнання права спільної часткової власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання недійсним заповіту від 01 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1911, усунення від права спадкування за заповітом, визнання права на обов`язкову частку у спадщині (т. 1, а. с. 109-113).

Рішенням від 08 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2016 року, в справі № 601/2590/15 Кременецький районний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності та визнання недійсним договору дарування (т. 1, а. с. 116-119).

Рішенням від 25 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 липня 2021 року, Кременецький районний суд Тернопільської області в справі № 601/1860/20 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кременецької державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на майно та стягнення моральної шкоди (т. 1, а. с. 120-128).

У цій справі Кременецький районний суд Тернопільської області ухвалою від 07 лютого 2023 року призначив судову почеркознавчу експертизу (т. 1, а. с. 197-199).

Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертиз документів у цивільній справі № 601/1905/22 від 12 квітня 2023 року № 223/224/23-22, виконаної експертом Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Заблоцьким І. Є., встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у двох примірниках заповіту, укладеного 01 червня 2007 року, та підпис у графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії» Реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Михайлової Г. В. навпроти запису № 1911 від 01 червня 2007 року (всього 3 підписи) виконано ОСОБА_3 .

Запис у рядку «Дарувальник» договору дарування, посвідченого 06 листопада 2009 року державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Остапчуком В. П., та підписи від імені ОСОБА_3 у графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулись за вчиненням нотаріальної дії» Реєстру для реєстрації нотаріальних дій державного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Остапчука В. П. навпроти запису № 1911 про посвідчення цього договору виконано ОСОБА_3 .

Однак на сторінці № 4 висновку експерта зазначені використані під час проведення експертизи інформаційні джерела, методики, які є в реєстрі методик проведення судових експертиз Міністерства юстиції України (методики дослідження підписів), які втратили чинність, а саме методика 1.1.12 втратила чинність 30 вересня 2022 року, методика 1.1.17 втратила чинність 29 січня 2016 року; методика 1.1.37 втратила чинність 30 вересня 2022 року; методика 1.1.45 втратила чинність 28 січня 2022 року. А методика 2.3.16 застосовується для експертного дослідження друкованих форм та інших засобів виготовлення документів (т. 1, а. с. 206-211).

Ухвалою від 11 липня 2023 року Кременецький районний суд Тернопільської області у цій справі призначив повторну судову почеркознавчу експертизу (т. 2, а. с. 15, 16).

Листом від 31 липня 2023 року № 1057/986-4-23/22 завідувач Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз В. Бутрин повернув матеріали справи та ухвалу суду без виконання у зв`язку з тим, що повторну експертизу призначено після експертизи у цій справі, котру проводив експерт Заблоцький І. Є. (висновок експерта від 12 квітня 2023 року № 223/224/23-22). Проте у Тернопільському відділенні Київського науково-дослідного інституту судових експертиз працює лише один експерт з правом проведення судових почеркознавчих експертиз, а повторну експертизу не може проводити експерт, котрий проводив первинну (т. 2, а. с. 17).

Ухвалою від 19 вересня 2023 року Кременецький районний суд Тернопільської області у цій справі за клопотанням представника позивача, призначив повторну судову почеркознавчу експертизу, проте дану експертизу не проведено у зв`язку із залишенням представником позивача цього клопотання без розгляду (т. 2, а. с. 31, 49 зв.).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення в оскаржуваних частинах відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні, чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, слід враховувати, що непрацездатність особи повинна бути підтверджена відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Встановивши, що ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після його смерті відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» була непрацездатною особою (особою з інвалідністю ІІ групи), суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач належить до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 , згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України.

Вказані висновки судів сторони не оспорюють.

Щодо доводів позивача про те, що оскаржувані заповіт від 01 червня 2007 року та договір дарування від 06 листопада 2009 року є нікчемними у зв`язку з тим, що спадкодавець їх не підписував, колегія суддів керується таким.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Як відомо з матеріалів справи, 01 червня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1911, згідно з яким заповів 1/2 частку спірного житлового будинку та частку земельної ділянки ОСОБА_2 .

06 листопада 2009 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарував ОСОБА_2 належну йому на праві власності 1/2 частку спірного житлового будинку.

Ухвалою від 07 лютого 2023 року Кременецький районний суд Тернопільської області за клопотанням представника позивача призначав судову почеркознавчу експертизу.

Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів у цивільній справі № 601/1905/22 від 12 квітня 2023 року № 223/224/23-22, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у двох примірниках заповіту, укладеного 01 червня 2007 року, та підпис у графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулись за вчиненням нотаріальної дії» Реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Михайлової Г. В. навпроти запису № 1911 від 01 червня 2007 року (всього 3 підписи) виконано ОСОБА_3 .

Запис у рядку «Дарувальник» договору дарування, посвідченого 06 листопада 2009 року державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Остапчуком В. П., та підписи від імені ОСОБА_3 у графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулись за вчиненням нотаріальної дії» Реєстру для реєстрації нотаріальних дій державного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Остапчука В. П. навпроти запису № 1911 про посвідчення даного договору виконано ОСОБА_3 .

Оскільки експертом у висновку помилково зазначено методики, які використані експертом під час проведення експертиз, що втратили чинність, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяли до уваги такі висновки.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2023 року у цій справі повторно за клопотанням представника позивача була призначена судова почеркознавча експертиза, проте дану експертизу не проведено у зв`язку із залишенням представником позивача вказаного клопотання без розгляду.

Інших доказів на підтвердження нікчемності оспорюваних правочинів позивач не надала та таких матеріали справи не містять.

Виходячи з зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин, а саме про те, що договір дарування та заповіт підписані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Отже, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом на весь будинок.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди враховували з конкретні обставини справи та фактично-доказову базу з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16, від 15 вересня 2022 року в справі № 399/590/20, від 08 червня 2022 року в справі № 704/42/18, від 21 лютого 2024 року в справі № 574/1342/13, є безпідставними з огляду на таке.

Заявник вказує на те, що її чоловік ОСОБА_3 не підписував заповіту від 01 червня 2007 року та договору дарування від 06 листопада 2009 року, а тому правочини є такими, що не вчинені. Тому права та обов`язки ОСОБА_2 за цими правочинами не набув, а правовідносини за цими правочинами не виникли. На її переконання до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , належить весь спірний будинок, а вона як його єдиний спадкоємець за законом, що прийняла спадщину, набула права на увесь спадковий будинок.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних частинах, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів та установлених на їх підставі обставин, містять посилання на факти, що були предметами дослідження й оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Наявності обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Пророк

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Петров Є. В.