Постанова

Іменем України

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 336/9508/21

провадження № 61-2221 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,представник ОСОБА_3 -адвокат Аворник Лариса Вікторівна,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Петренко Світлана Володимирівна,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Петренко Світлана Володимирівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Аворник Лариса Вікторівна, на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Подліянової Г. С., Гончар М. С., Дашковської А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Петренко Світлана Володимирівна (далі - нотаріус Петренко С. В. ), у якому просила:

1.1. витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 нежитлову будівлю - торговельний павільйон літ. А загальною площею 98,3 кв. м за номером АДРЕСА_1 (далі - спірна нежитлова будівля) та передати їй як законному власнику;

1.2. скасувати рішення нотаріуса Петренко С. В. від 03 вересня 2021 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 60174368) щодо права власності ОСОБА_3 на спірну нежитлову будівлю (далі - спірне рішення нотаріуса);

1.3. визнати за позивачкою право власності на спірну нежитлову будівлю.

2. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона є власницею спірної нежитлової будівлі, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серія ЯЯЯ № 897760, виданим 13 вересня 2006 року Запорізькою міською радою Запорізької області. Відповідне право власності було зареєстроване 04 серпня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (загально далі -Реєстр).

3. 02 липня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю. В. (далі - державний реєстратор Гопка Ю. В. ) незаконно було зареєстроване право власності на спірну нежитлову будівлю за колишнім чоловіком позивачки - ОСОБА_2 . Реєстрація проведена на підставі: договору іпотеки № 010/17-16/60/2, зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. 18 березня 2008 року (серія та номер: 4248); додаткового договору іпотеки № 1 до договору іпотеки, зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І. 09 червня 2010 року (серія та номер: 5759); договору відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. 25 червня 2020 року (серія та номер: 716).

4. 15 липня 2021 року позивачка оскаржила зазначену дію державного реєстратора Гопки Ю. В. до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст). В результаті цього позивачка 08 листопада 2021 року отримала копію наказу Мін`юсту від 15 жовтня 2021 року № 3705/5, згідно із яким її зазначена скарга була задоволена частково - було вирішено скасувати рішення від 07 липня 2021 року № 59156735, прийняте державним реєстратором Гопкою Ю. В., виконання чого покладене на Офіс протидії рейдерству.

5. З відповіді Офісу протидії рейдерству випливає, що він не зміг виконати зазначений наказ Мін`юсту та провести державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю, оскільки 03 вересня 2021 року на підставі спірного рішення нотаріуса відбувся перехід права власності на спірну нежитлову будівлю від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

6. Отже, позивачка звернулась до суду за судовим захистом своїх прав.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2022 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 05 вересня 2022 року про виправлення описки, позов задоволений частково:

7.1. спірна нежитлова будівля витребувана із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ;

7.2. спірне рішення нотаріуса скасоване;

7.3. відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності ОСОБА_1 на спірну нежитлову будівлю;

7.4. вирішене питання розподілу судових витрат.

8. Проаналізувавши докази у справі та на підставі норм Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України), зокрема статей 387 та 388, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна нежитлова будівля вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі, а тому має бути повернута у її власність, у якій перебувала раніше. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині витребування спірної нежитлової будівлі з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на це майно за ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

9. Відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у актуальній редакції далі - Закон про державну реєстрацію) однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Реєстру. Тобто рішення суду є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачкою права власності на спірну нежитлову будівлю, зареєстровану у цьому Реєстрі за відповідачем. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про окреме визнання за позивачкою права власності на спірну нежитлову будівлю.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

10. Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задоволена частково - рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2022 року скасоване та ухвалене нове судове рішення, яким позов задоволений частково:

10.1. спірна нежитлова будівля витребувана із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ;

10.2. спірне рішення нотаріуса скасоване;

10.3. у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

11. Апеляційний суд погодився з тим, що ОСОБА_1 є власником спірної нежитлової будівлі, яка вибула з її власності не з її волі, а тому відповідно до статті 387 ЦК України має бути повернута у її власність. Тобто суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги закону, надавши оцінку всім доказам у справі, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем підлягають задоволенню і у такий спосіб будуть захищені права позивача, як власника, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання за нею права власності на нерухоме майно.

12. Апеляційний суд окремо акцентував увагу, що факт припинення права власності з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 346 ЦК України, законодавець пов`язує не з наявністю рішення суду про звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника, а саме із завершальною стадією - укладенням відповідного правочину на підставі реалізації цього майна у зв`язку із зверненням стягнення на нього за зобов`язаннями власника (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18). Отже, з набранням законної сили рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 09 листопада 2017 року у справі № 336/5694/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну нежитлову будівлю) право власності на це спірне нерухоме майно ОСОБА_1 не припинилося, оскільки дане майно реалізоване не було, а відповідно до інформації з Реєстру спірна нежитлова будівля була зареєстрована за ОСОБА_1 .

13. Оскільки право власності на спірну нежитлову будівлю було зареєстроване за ОСОБА_2 02 липня 2021 року, про що внесений державним реєстратором виконавчого комітетом Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю.В. запис у Реєстр на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 липня 2021 року (індексний номер: 59156735), на підставі, зокрема договору про відступлення прав за договором іпотеки від 18 березня 2008 року № 010/17-16/60/2, а відповідне рішення державного реєстратора в подальшому було скасоване Наказом Мін`юсту від 15 жовтня 2021 року № 3705/5, то, на думку апеляційного суду, ОСОБА_2 є лише новим іпотекодержателем та має права вимоги за відповідним договором про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 18 березня 2008 року № 010/17-16/60/2, а власником спірної нежитлової будівлі залишається іпотекодавець за цим договором іпотеки - ОСОБА_1 .

14. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

15. Водночас відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в актуальній редакції далі - ЦПК України) порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

16. Апеляційний суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачів про дату, час і місце судового засідання у справі 18 липня 2022 року у розумінні ЦПК України.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

17. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серія ЯЯЯ № 897760 , видане Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 13 вересня 2006 року, ОСОБА_1 набула право власності на нежитлову будівлю - торговельний павільйон літ. А (загальна площа 98,3 кв. м), що розташований за адресою:

АДРЕСА_2 . Згідно із Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно право власності позивачки на спірну нежитлову будівлю було зареєстроване Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» 21 вересня 2006 року.

19. Відповідне право власності ОСОБА_1 було зареєстроване 10 серпня 2020 року також в Реєстрі.

20. Згідно з умовами договору іпотеки від 18 березня 2008 року № 010/17-16/60/2 (далі - договір іпотеки), який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. 18 березня 2008 року (за реєстровим номером 4248), ОСОБА_1 передала спірне нерухоме майно в іпотеку Відкритому акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»). Цей договір забезпечує вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 010/17-16/60, який укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

21. Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 09 листопада 2017 року у справі № 336/5694/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступник ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_1 було звернуте стягнення на предмет іпотеки спірну нежитлову будівлю.

22. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 25 червня 2020 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - первісний кредитор, далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») відступило право вимоги Акціонерному товариству «Оксі Банк» (новий кредитор, далі - АТ «Оксі Банк») за зазначеними кредитним договором № 010/17-16/60 від 18 березня 2008 року (далі - договір відступлення прав вимоги).

23. Відповідно до пункту 2.1 договору відступлення прав вимоги в порядку та на умовах, визначених ним, АТ «Оксі Банк» як новий кредитор замінює первісного кредитора як кредитора у зазначеному кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за цим кредитним договором. При цьому новий кредитор набуває статус правонаступника первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги первісного кредитора.

24. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 010/17-16/60/1 АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» засвідчили, що станом на 25 червня 2020 року на дату укладення договору відступлення прав вимоги, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» становить 93 249,50 доларів США та 533 888,95 грн.

25. Відповідно до договору про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. 25 червня 2020 року (зареєстрований в реєстрі за № 711) у зв`язку з укладенням сторонами договору відступлення прав вимоги іпотекодержатель АТ «Райффайзен Банк Аваль» передає, а новий іпотекодержатель АТ «Оксі Банк» приймає всі права вимоги за договором іпотеки від 18 березня 2008 року № 010/17-16/60/2, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем. Предметом іпотеки є спірна нежитлова будівля.

26. 25 червня 2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги АТ «Оксі Банк» за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 010/17-16/60/1 та за договором іпотеки.

27. Рішенням від 30 липня 2020 року у справі № 336/8109/18 Шевченківський районний суд міста Запоріжжя відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на частину спірної нежитлової будівлі. Це судове рішення у відповідній частині залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року та постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року.

28. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 липня 2021 року (індексний номер: 59156735) державний реєстратор виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопка Ю. В. вніс до Реєстру запис про реєстрацію 02 липня 2021 року права власності на нерухоме майно - спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_2 на підставі: договору іпотеки № 010/17-16/60/2, зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. 18 березня 2008 року (серія та номер: 4248); додаткового договору іпотеки № 1 до договору іпотеки, зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І. 09 червня 2010 року (серія та номер: 5759); договору відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. 25 червня 2020 року (серія та номер: 716).

29. 15 липня 2021 року ОСОБА_1 оскаржила зазначені дії державного реєстратора Гопки Ю. В. до Мін`юсту.

30. Наказом Міністра Юстиції України від 15 жовтня 2021 року № 3705/5 частково задоволена відповідна скарга ОСОБА_1 - скасоване рішення від 07 липня 2021 року № 59156735, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю. В. Виконання цього пункту наказу покладено на Офіс протидії рейдерству Мін`юсту.

31. З відповіді Офісу протидії рейдерству Мін`юсту щодо виконання наказу Міністерства юстиції України від 15 жовтня 2021 року № 3705/5 вбачається, що офіс не може виконати цей наказ та провести державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю відповідно до Закону, оскільки 03 вересня 2021 року відповідно до рішення приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Петренко С. В. про державну реєстрацію права відбувся перехід права власності на спірну нежитлову будівлю від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 на підставі договору дарування.

32. Як вбачається з договору дарування від 03 вересня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петренко С. В. (зареєстрований в реєстрі за № 2778), ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 , а остання прийняла від нього у власність як дарунок належну йому на праві приватної власності нежитлову будівлю - торгівельний павільйон літ. А, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа: 98,3 кв. м).

33. З матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є адреса: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_3 адреса: АДРЕСА_4 .

34. Відповідно до постанови Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 336/8109/18 встановлена преюдиційна обставина щодо того, що з набранням законної сили рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 09 листопада 2017 року у справі № 336/5694/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну нежитлову будівлю) на момент встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій у справі № 336/8109/18 це майно реалізоване не було, а відповідно до інформації з Реєстру спірна нежитлова будівля була зареєстрована за ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

35. У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла спільна касаційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Аворник Л. В., на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вони просять скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

36. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у справі.

37. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 рокусправа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

38. 29 травня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

39. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржують зазначене судове рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 5 частини першої та пункт 4 частини третьої статті 411) частини другої статті 389 ЦПК України.

40. Одним з аргументів касаційної скарги є те, що ОСОБА_2 набув право власності на спірний нежитловий будинок відповідно до умов статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (в актуальній редакції далі - Закон про іпотеку) і правочин, на підставі якого він набув це право, не визнаний недійсним, а сам факт державної реєстрації цього набутого права (відповідне рішення про реєстрацію) лише підтверджує визнання цього права державою, але сама по собі не є способом набуття цього права, що випливає з правового висновку Верховного Суду, який апеляційний суд не взяв до уваги, викладеного у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, від 16 червня 2021 року у справі № 686/25728/19. Тому наявність наказу Міністра юстиції України, яким скасоване спірне рішення про державну реєстрацію права, не свідчить про відсутність права власності у ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю при укладенні договору дарування на користь ОСОБА_3 .

41. Апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140 цс 14, відповідно до якого суди мають встановити усі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, для вирішення питання про законність витребування майна. Договір дарування як і правовідносини іпотеки, з яких у ОСОБА_2 виникло право власності на предмет іпотеки - спірну нежитлову будівлю, не оскаржуються та не визнані недійсними. Аналогічне випливає з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17.

42. Відповідно до іншого аргументу касаційної скарги апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, згідно із яким, на думку авторів касаційної скарги, скасовуючи відповідне рішення про державну реєстрацію, апеляційний суд мав вирішити питання про визначення, зміну чи припинення своїм судовим рішенням речових прав на спірне нерухоме майно, але цього не зробив, чим порушив принцип правової визначеності.

43. У касаційній скарзі містяться доводи з приводу того, що відповідачів не було належним чином повідомлено про розгляд справи, який відбувся без їх участі, також відповідачі вказують на те, що апеляційний суд витребував певні докази, зокрема у ОСОБА_2 , але розглянув справу без отримання усіх витребуваних доказів (договору іпотеки, додаткового договору до договору іпотеки, договору відступлення прав за договором іпотеки). Також апеляційний суд розглянув справу без отримання витребуваної у виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області копії реєстраційної справи щодо нерухомого майна - спірної нежитлової будівлі. Наказ Мін'юсту від 15 жовтня 2021 року № 3705/5 не є належним доказом зміни прав власності у ОСОБА_2 .

44. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(2) Позиція ОСОБА_1

45. У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на відповідну касаційну скаргу, у якому вона зазначає про необґрунтованість цієї касаційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

46. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України

(3) Позиція інших учасників справи

47. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

48. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частини перша, друга та четверта статті 41 Конституції України).

49. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

50. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

51. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

52. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

53. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

54. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша статті 81 ЦПК України).

55. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

56. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

57. Судова повістка, а у випадках, встановлених ЦПК України, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку (частина шоста статті 128 ЦПК України).

58. Згідно із частиною восьмою статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

59. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частини третя та четверта статті 130 ЦПК України).

60. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).

61. Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частини перша та друга статті 372 ЦПК України).

62. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першої чи/та третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

63. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

64. Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, зокрема якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

65. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

66. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

67. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

68. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

69. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

70. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частини перша та друга статті 328 ЦК України).

71. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (згідно із частиною першою статті 330 ЦК України).

72. Право власності припиняється, зокрема у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника (пункт 8 частини першої статті 346 ЦК України).

73. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

74. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

75. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

76. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

77. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (частини перша та друга статті 513 ЦК України).

78. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

79. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

80. У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (частина перша статті 589 ЦК України).

81. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону про іпотеку).

82. Іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням (абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону про іпотеку).

83. Відповідно до статті 18 Закону про іпотеку іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити істотні умови, визначені у цій статті Закону про іпотеку.

84. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина друга статті 23 Закону про іпотеку).

85. Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частини перша-третя статті 24 Закону про іпотеку).

86. Згідно із частиною першою статті 33 Закону про іпотеку У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

87. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону про іпотеку).

88. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону про іпотеку).

89. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону про іпотеку (відповідно до абзацу першого частини третьої статті 36 Закону про іпотеку).

90. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону про іпотеку).

91. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 37 Закону про іпотеку).

92. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини тертя та четверта статті 37 Закону про іпотеку).

93. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (частина друга статті 39 Закону про іпотеку).

94. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону про державну реєстрацію).

95. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі (пункт 8 частини першої статті 2 Закону про державну реєстрацію).

96. Державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (пункт 1 частини третьої статті 10 Закону про державну реєстрацію).

97. Реєстраційна справа формується у паперовій та електронній формі після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна у Реєстрі та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження та зберігається протягом всього часу існування об`єкта. Реєстраційна справа включає заяви на проведення реєстраційних дій, документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Реєстру під час проведення таких реєстраційних дій, а також відомості з реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Реєстром, запити державного реєстратора та документи, отримані із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. Реєстраційна справа ведеться в електронній формі та формується автоматично за допомогою програмних засобів ведення Реєстру, до якої за результатом проведення кожної реєстраційної дії щодо об`єкта нерухомого майна автоматично включаються заяви, сформовані або подані в електронній формі, електронні копії документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, поданих у паперовій формі, документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, подані в електронній формі, документи в електронній формі, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Реєстру під час проведення таких реєстраційних дій, а також відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Реєстром, електронні копії запитів державного реєстратора в паперовій формі та документів, отриманих із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року (відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону про державну реєстрацію).

98. Згідно із частиною першою статті 26 Закону про державну реєстрацію за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до відповідного державного реєстру прав.

99. Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 26 Закону про державну реєстрацію у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону про державну реєстрацію, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Мін`юсту (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону про державну реєстрацію) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

100. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (абзац третій частини третьої статті 26 Закону про державну реєстрацію).

101. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін'юсту, його територіальних органів або до суду (згідно із частиною першою статті 37 Закону про державну реєстрацію).

102. Мін'юст розглядає, зокрема скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір) (відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону про державну реєстрацію).

103. За результатами розгляду скарги Мін'юст та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Мін'юсту, прийнятого за результатами розгляду скарги (згідно із підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону про державну реєстрацію).

104. Верховний Суд не наділений ЦПК України процесуальними повноваженнями розглядати судові рішення Конституційного Суду України як аргументи касаційної скарги в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а посилання у касаційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду щодо дії рішень Конституційного Суду України у часі не заміняє собою висновок щодо суті правозастосування, тому правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 не наділяє рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року № 9-р(II)/2022 у справі № 3-270/2019(6302/19) статусом правового висновку Верховного Суду. В іншому контексті він не є аргументом у розумінні пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин цієї справи. Водночас Верховний Суд не позбавлений права розглядати цей висновок Конституційного Суду України в межах принципу jura novit curia («суд знає закони»), здійснюючи загальноправову оцінку аргументів касаційної скарги. Верховний Суд звертає увагу на те, що апеляційний суд не посилався на приписи пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону про державну реєстрацію, які були визнані зазначеним рішенням Конституційного Суду України неконституційними.

105. Верховний Суд не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на правовий висновок Верхового Суду, викладений у постанові від 05 грудня 2019 року у справі № 0529/278/2012 та у постановах, на які міститься посилання у цьому судовому рішенні Верховного Суду (постанова від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17), оскільки апеляційний суд не аргументував розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 наявністю повернень судових повісток з помітками «за закінченням терміну зберігання» та «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення».

106. Апеляційний суд констатував неодноразові звернення представниці ОСОБА_3 з метою чергового відкладення розгляду справи, тривалий період розгляду справи в апеляційній інстанції, відсутність бажання відповідачів скористатись можливістю участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції та повернення судової повістки, направленої ОСОБА_2 за наданою ним самим апеляційному суду адресою, з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (підтверджується матеріалами справи), що відповідає умовам пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України. Доводи з приводу того, що телефонограма апеляційного суду з приводу повідомлення ОСОБА_2 про судове засідання у справі фактично є підробкою, здійсненою апеляційним судом, оскільки ОСОБА_2 не підтверджує відповідний дзвінок йому (телефонограма міститься в матеріалах справи - т. 1, а. с. 200), не підтверджені відповідачем жодними доказами та не мають правового значення з огляду на повідомлення його судом судовою повісткою у встановленому законом порядку. Апеляційний суд констатував, що відповідачі, які подали апеляційну скаргу, не були позбавлені можливості надати усі необхідні докази. Невиконання ОСОБА_2 вимоги апеляційного суду щодо надання додаткових документів не є підставою для висновків про позбавлення відповідачів права надати такі документи. Тому відсутні підстави для висновків про те, що апеляційний суд не виконав процесуальний обов'язок з належного повідомлення сторін у цій справі про її розгляд, а аргументи касаційної скарги зводяться до спроб зловживання процесуальним правом та до власної інтерпретації скаржниками фактичних обставин.

107. Через зазначене Верховний Суд також не бере до уваги посилання касаційної скарги на свій правовий висновок, викладений у постанові від 17 грудня 2019 року у справі № 296/3851/16-ц, про порушення Конституції України та інших міжнародних договорів за участю України внаслідок розгляду справи без участі учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому судової повістки.

108. Верховний Суд здійснює касаційний перегляд оскаржуваної постанови апеляційного суду лише у тій частині, у якій вона оскаржується у касаційному порядку.

109. Відповідно до матеріалів справи та встановлених апеляційним судом обставин справи апеляційний суд отримав копію договору іпотеки, додатковий договір № 1 до нього, договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення прав за договором іпотеки від АТ «Райффайзен Банк Аваль» у відповідь на ухвалу апеляційного суду від 14 грудня 2022 року. Відповідачі у своїй касаційній скарзі не навели доводи того, відсутність яких саме документів, попри ті, які були надані апеляційному суду всупереч твердженням відповідачів у касаційній скарзі, не давала можливості апеляційному суду розглянути справу по суті позовних вимог та які саме нерозглянуті апеляційним судом документи спростовують висновки апеляційного суду, у який спосіб.

110. Верховний Суд погоджується із своїм правовим висновком, викладеним у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, від 16 червня 2021 року у справі № 686/25728/19, з приводу того, що сам факт державної реєстрації набутого особою права (відповідне рішення про реєстрацію) лише підтверджує визнання цього права державою, але саме по собі рішення щодо державної реєстрації не є способом набуття цього права. Відповідно до цього висновку скасування такого рішення про державну реєстрацію наказом Міню'сту України саме по собі також не може визначати наявність або відсутність права власності особи, тобто припиняти це право або наділяти ним.

111. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що апеляційний суд обмежився лише формальною констатацією переліку документів, на підставі яких відбувалась оскаржувана державна реєстрація права на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_2 . Апеляційний суд фактично взагалі належним чином не дослідив наявність (дійсність виникнення) права власності ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю, зазначивши лише, що він набув статусу іпотекодержателя за договорами, які врахував державний реєстратор, здійснюючи спірну державну реєстрацію.

112. При цьому за змістом відповідних договорів, досліджених апеляційним судом, які були витребувані судом у АТ «Райффайзен Банк Аваль» ухвалою від 14 грудня 2022 року та надані суду (підтверджується матеріалами справи всупереч твердженням відповідачів у касаційній скарзі), апеляційний суд взагалі не вказав на якій підставі дійшов висновку, що саме ОСОБА_2 набув статусу іпотекодержателя щодо спірної нежитлової будівлі, враховуючи що за цими договорами, як встановив сам апеляційний суд, іпотекодержателем є АТ «Оксі Банк» після відступлення йому відповідного права АТ «Райффайзен Банк Аваль». Тобто апеляційний суд встановив, що в цих договорах, попри те, що вони зазначені у Реєстрі підставою реєстрації права власності за ОСОБА_2 як іпотекодержателем, не згадуються жодні права ОСОБА_2 , але належної правової оцінки цьому не надав, обмежившись лише формальним встановленням зазначеного.

113. Також, про що й відповідачі справедливо зазначають, апеляційний суд не пояснив належним чином чому, витребувавши копії матеріалів відповідної реєстраційної справи (двічі ухвалами від 16 листопада 2022 року та 14 грудня 2022 року), не отримавши ці матеріали, дійшов висновку, що може розглянути справу без них.

114. Зокрема, відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, матеріали цієї реєстраційної справи можуть містити додаткові докази того, на підставі яких дійсно документів відбувалась спірна державна реєстрація зазначеного права за ОСОБА_2 , чи є підстави вважати його законним іпотекодержателем спірної нежитлової будівлі (протягом якого часу, якщо так), впливає на визначення прав власності на спірну нежитлову будівлю та умови реалізації статей 387 та 388 ЦК України у цій справі, від чого, у свою чергу, залежать висновки щодо дотримання апеляційним судом правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140 цс 14 та Верховного Суду від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17, відповідно до якого суди мають встановити усі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, для вирішення питання про законність витребування майна.

115. Оскільки апеляційний суд витребував спірну нежитлову будівлю на користь позивачки та вказав, що це є підставою для внесення відповідних даних до Реєстру, які б підтверджували визнання державою цього захищеного права власності, Верховний Суд вважає необґрунтованим відповідне посилання у касаційній скарзі на незастосування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, щодо того, що суд має вирішити питання про визначення, зміну чи припинення своїм судовим рішенням речових прав на спірне нерухоме майно, у тому числі тому що пряма вимога Закону не є правовим висновком Верховного Суду.

116. Верховний Суд в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальних можливостей усунути зазначені недоліки оскаржуваної постанови апеляційного суду, які виключають її відповідність вимогам статті 263 (законність і обґрунтованість судового рішення) ЦПК України, тому дійшов висновку про необхідність скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду у частині її оскарження та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

117. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

118. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду у відповідній частині та направити справу на новий розгляд у цій частині до апеляційного суду, залишивши без змін цю постанову у іншій частині.

(2.2) Щодо дій, які повинен виконати апеляційний суд

119. Належним чином зібрати та дослідити усі докази у справі, встановити дійсні обставини справи, надати їм належну оцінку та прийняти в межах наданих доказів на їх підставі судове рішення, яке відповідатиме вимогам статті 263 ЦПК України, здійснити розподіл судових витрат.

(2.3) Щодо судових витрат

120. Оскільки Верховний Суд передає справу на новий розгляд до апеляційного суду, розподіл судових витрат не здійснюється на цьому етапі, а має бути здійснений за результатами остаточного її вирішення.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

2. Скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2023 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

3. Справу направити у цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік