Постанова від 25.06.2024 по справі № 910/6915/19 Касаційний господарський суд

open

Головна
Судові рішення
Постанова
Постанова від 25.06.2024 по справі № 910/6915/19 Касаційний господарський суд

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

15.10.2024
Засідання

15.10.2024
Засідання

Справа № 910/6915/19

Картка справи

Справа № 910/6915/19

Картка справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6915/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників сторін за первісним позовом:

позивача - Головацький О. С., Дусановський С. К.,

відповідача - Суденко Р. В.,

третіх осіб - Харчук Р. І., Кустова Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 (судді: Алданова С. О. - головуючий, Андрієнко В. В., Руденко М. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 (суддя Гумега О. В.) у справі

за позовом Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національний банк України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про стягнення 6 785 342,57 Євро, що еквівалентно 200 028 499,50 грн,

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"

про визнання недійсною банківської гарантії,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У травні 2019 року Департамент автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії (далі - Департамент автомобільних доріг) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", банк) про стягнення 6 785 342,57 Євро.

На обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що банк видав Департаменту автомобільних доріг гарантію за вимогою на суму 6 785 342,57 Євро у забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (далі - ТОВ "ШБ "Альтком", боржник) зобов`язань за укладеним із Департаментом автомобільних доріг контрактом від 12.12.2013 № EWHG/CW/ICB-01 (далі - контракт від 12.12.2013). У зв`язку з достроковим розірванням вказаного контракту Департамент автомобільних доріг звернувся до банку з вимогою про виплату гарантії, яка була відхилена останнім. За доводами позивача відповідно до умов гарантії вона підлягає безумовному виконанню банком, для чого достатньо факту звернення бенефіціара з вимогою, оформленою відповідно до умов гарантії. При цьому всі підстави для відхилення вимоги мали бути вказані банком у першій відмові від виконання гарантії, що прямо передбачено Уніфікованими правилами для гарантій за вимогою Міжнародної торговельної палати у редакції 2010 року, публікація № 758 (далі - Уніфіковані правила № 758). У період із 14.12.2017 по 07.03.2019 банк сім разів відхиляв вимоги Департаменту автомобільних доріг щодо виконання гарантії, при цьому кожного разу вказував нові підстави для відхилення вимоги. З огляду на наведене, позивач стверджує, що ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" безпідставно ухиляється від виконання зобов`язань за гарантією, чим порушує права позивача.

1.2. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що Департамент не підтвердив порушення божником зобов`язань за контрактом від 12.12.2013, а отже і наявність підстав для виконання гарантії.

1.3. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", у свою чергу, звернулося до суду першої інстанції із зустрічним позовом про визнання недійсною гарантії від 11.12.2013, виданої банком на користь Департаменту автомобільних доріг (бенефіціару).

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що гарантія видана до дати укладення контракту 12.12.2013, тобто без існування основного зобов`язання та не містить усіх обов`язкових реквізитів (місце видачі гарантії, дата договору, назва принципала, назва банку бенефіціара та умови, за яких можна вносити зміни до тексту гарантії), визначених постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах" (далі - Положення № 639 в редакції, чинній до 25.01.2018), тому не відповідає вимогам законодавства.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021, первісний позов задоволено, стягнуто з банку на користь Департаменту автомобільних доріг 6 785 342, 57 Євро. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій констатували наявність у банку безвідкличного зобов`язання у разі отримання письмової вимоги від бенефіціара сплатити останньому суму гарантійного платежу без подання будь-яких інших підтверджуючих документів невиконання основного зобов`язання, що безпосередньо вбачається зі змісту гарантії. З огляду на положення статті 24 Уніфікованих правил № 578, які є обов`язковими для сторін в силу прямої вказівки на застосування таких правил у тексті гарантії, банк у першій відмові від виконання гарантії вказав єдину підставу неналежності вимоги бенефіціара - використання факсимільного відтворення підпису, чим позбавив себе права відхиляти подальші вимоги бенефіціара з інших підстав.

Щодо зустрічного позову, то гарантія містить необхідні реквізити, передбачені як Положенням № 639, так і Уніфікованими правилами № 758, а з огляду на незалежність гарантії від основного зобов`язання її видача до дати укладення основного договору не має наслідком недійсність такого правочину, оскільки відповідальність гаранта настає виключно за наслідком порушення умов укладеного контракту.

2.3. Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 у цій справі в частині розгляду первісного позову Департаменту автомобільних доріг до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 6 785 342,57 Євро, а справу в частині розгляду первісного позову направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції у зв`язку із допущеною судами попередніх інстанцій неповнотою судового дослідження.

В частині відмови у зустрічному позові, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про відсутність правових підстав для визнання банківської гарантії недійсною, які визнав законними та обґрунтованими.

2.4. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у задоволенні позову Департаменту автомобільних доріг відмовлено повністю.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про неефективність такого способу захисту у спірних правовідносинах як стягнення коштів, зважаючи на розпочату щодо банку процедуру ліквідації.

2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 вказане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Департамент автомобільних доріг подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Підставою подання касаційної скарги скаржник визначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник наголошує на тому що, практика Верховного Суду, на яку послалися суди, є нерелевантною до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, адже у всіх вказаних судами справах, позивачі звертались з позовом до суду вже після відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації, натомість позов у цій справі було подано у травні 2019 року, а процедура ліквідації банку була розпочата у 2022 році.

Зокрема, скаржник стверджує про помилковість висновку судів про обрання позивачем неефективного способу захисту після запровадження в банку ліквідаційної процедури; зазначає, що у разі задоволення позову у цій справі та після набрання рішенням суду законної сили, вимоги позивача мають бути внесені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а задоволення вимог позивача буде здійснюватися у ліквідаційній процедурі, що повністю узгоджується з нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Водночас скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема невиконання обов`язкових вказівок Верховного Суду у постанові від 13.10.2021 у цій справі, якою справа направлялася на новий розгляд в частині вимог первісного позову, а саме щодо оцінки доказів настання гарантійного випадку.

3.2. Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому фонд просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржені у справі судові рішення як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

3.3. Водночас від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту автомобільних доріг на судові рішення у цій справі, оскільки Верховний Суд вже викладав правові висновки у справах з подібними правовідносинами.

3.4. Кабінет Міністрів України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін оскаржені у справі судові рішення як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.5. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку у відзиві на касаційну скаргу також проти її доводів заперечило, просило відмовити у її задоволенні, залишити без мін оскаржені судові рішення та закрити касаційне провадження, відкрите з підстави, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2023 провадження у цій справі зупинялося до розгляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 910/17772/20.

Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2024 поновлено провадження у цій справі із визначенням дати судового засідання 25.06.2024.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 12.12.2013 між Департаментом автомобільних доріг (замовник) і ТОВ "ШБ "Альтком" (підрядник) укладено контракт № EWHG/CW/ICB-01 на виконання робіт з будівництва ділянки дороги Самтредія - Гріголеті Лот 1 - км. 0+000-км.11+500.

Відповідно до пункту 4.2 цього контракту підрядник отримує (за свій рахунок) забезпечення виконання контракту для належного виконання зобов`язань на суму, зазначену у відомостях про контракт, та у валюті(-ах) контракту або у вільно конвертованій валюті, прийнятій для замовника. Якщо сума не вказана у відомостях про контракт, цей пункт не застосовується. Підрядник надає забезпечення виконання контракту замовнику протягом 28 днів після отримання листа про прийняття і надсилає копію інженеру. Забезпечення виконання контракту видається банком або фінансовою установою, що мають високу репутацію, обраними підрядником, і складається за формою, та додається до спеціальних умов, як передбачено замовником у відомостях про контракт, або в іншій формі, затвердженій замовником.

11.12.2013 банк (гарант) видав Департаменту автомобільних доріг (бенефіціару) гарантію за вимогою № GА/13/2103/SS зі строком дії до 24.01.2018 на забезпечення виконання підрядником зобовязань за контрактом від 12.12.2013 (далі - гарантія).

У подальшому банк продовжив строк дії гарантії до 24.07.2019.

Відповідно до умов гарантії гарант безвідклично зобов`язується виплатити бенефіціару (Департаменту автомобільних доріг) у Євро будь-яку суму або суми, що не перевищують 6 785 342,57 Євро (3 392 671,29 Євро) та євро-еквівалент 7 674 900, 98 Ларі, така сума підлягає сплаті у видах валют та пропорціях валют, у яких сплачується ціна контракту, після одержання банком належної вимоги бенефіціара, що підтверджується заявою бенефіціара, або в самій вимозі, або в окремому підписаному документі, що підтверджує або ідентифікує вимогу про те, що принципал порушив своє(ї) зобов`язання за контрактом, при цьому бенефіціар не зобов`язаний доводити чи обґрунтовувати свою вимогу або зазначені в ній суми. Ця гарантія регулюється Уніфікованими правилами № 758, окрім того, що підтверджуюча заява на підставі статті 15 (а) виключається з тексту цієї гарантії.

06.12.2017 бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою про виконання гарантії на загальну суму 6 785 342,57 Євро, посилаючись на дострокове розірвання контракту від 12.12.2013, відповідно до повідомлення замовника у листі від 18.07.2017 № 2-07/7574 про припинення контракту, яке мотивовано невиконанням підрядником робіт відповідно до умов такого контракту. 30.10.2017 замовник надіслав підряднику засвідчений інвойс про припинення/завершення інженером, із вимогою до підрядника (боржника) здійснити платіж протягом 28 днів після отримання інвойсу.

Проте у задоволенні цієї вимоги гарант відмовив (повідомлення від 14.12.2017) з посиланням на використання факсимільного відтворення підпису при оформленні вимоги.

27.12.2017 бенефіціар повторно направив гаранту вимогу щодо виконання гарантії на загальну суму 6 785 342,57 Євро із використанням власноручного підпису уповноваженої особи бенефіціара, у задоволенні якої 09.01.2018 було відмовлено з посиланням на відсутність доказів у підтвердження повноважень особи, яка підписала вимогу.

02.02.2018 бенефіціар направив наступну вимогу щодо виконання банківської гарантії, яка супроводжувалась документами, що підтверджували повноваження особи, яка її підписала, представництво бенефіціара та автентичність підпису, у задоволенні якої банк також відмовив згідно з повідомленням 12.02.2018, посилаючись та те, що сума, яку вимагає бенефіціар, не відповідає сумі, що може вимагатися за банківською гарантією.

У подальшому у період із березня 2018 року по березень 2019 року банк ще декілька разів відхиляв вимоги бенефіціара, мотивуючи такі відмови неможливістю обрахувати загальну суму, що підлягає сплаті за пред`явленою вимогою.

4.4. Предметом позову у справі є вимога Департаменту автомобільних доріг до банку про стягнення 6 785 342,57 Євро суми гарантії.

4.5. За результатами нового розгляду справи, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, зважаючи на розпочату щодо банку процедуру ліквідації, визнав неефективним у спірних правовідносинах зазначений спосіб захисту у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.

4.6. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.

4.7. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилався на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, із цієї підстави було відкрито касаційне провадження у цій справі.

4.8. Між тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте, як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не зазначив норми права стосовно якої відсутній висновок щодо її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування такої норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, що унеможливлює формування Верховним Судом відповідного висновку щодо правозастосування.

4.9. Водночас в силу положень частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.10. Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, Верховний Суд з огляду на положення частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне вийти за межі касаційної скарги та врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, до розгляду якої зупинялося провадження у справі № 910/6915/19 та, відповідно, ухваленій вже після подання касаційної скарги у цій справі, оскільки вони прийняті у подібних правовідносинах (у спорі про стягнення банківської гарантії з банку, що увійшов у процедуру ліквідації).

У розгляді зазначеної справи перед об`єднаною палатою касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постало питання чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, чи гарант зобов`язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.

У цій постанові у справі № 910/17772/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду звернув увагу, зокрема, на таке.

"53. …законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

54. Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов`язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов`язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв`язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.

55. Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.

56. Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

59. Об`єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала".

Також об`єднана палата зазначила про таке.

"59. … призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.

60. Крім того, під час тлумачення вказаних вище законодавчих положень об`єднана палата бере до уваги міжнародну практику щодо гарантій, зокрема вважає за необхідне звернутися до відповідних міжнародних актів.

61. Згідно з пунктом 1 статті 2 Уніфікованих правил Міжнародної торгівельної палати для гарантій на першу вимогу 1992 року банківська гарантія означає будь-яку гарантію або платіжне зобов`язання банку, страхової компанії або будь-якої іншої юридичної або фізичної особи (гарант), видану у письмовій формі та яка містить зобов`язання виплатити грошову суму у разі подання письмового платіжного вимоги, складеної відповідно до її умов, а також інших документів (наприклад, сертифіката, виданого архітектором або інженером, судового чи арбітражного рішення), якщо таке зобов`язання видано, зокрема, по наказу й під відповідальність однієї сторони (принципала).

62. Згідно з пунктом а) статті 20 Уніфікованих правил будь-яка платіжна вимога повинна бути зроблена у письмовій формі на додаток до документів, визначених у самій гарантії, та повинна включати письмову заяву, яка знаходиться або в самому тексті вимоги, або в окремих документах; письмова заява має містити: 1) твердження, що принципал порушив свої зобов`язання за основним контрактом, а у разі тендерної гарантії - умови тендеру, а також 2) зобов`язання, які порушив принципал.

63. При цьому згідно з пунктом b) статті 20 Уніфікованих правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендеру, на якій вона ґрунтується, тому гарант жодним чином не пов`язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них містяться в тексті гарантії; обов`язок гаранта - сплатити грошову суму, зазначену в гарантії, за поданням письмової вимоги та інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії. Статтею 9 зазначених Уніфікованих правил встановлено, що всі документи, що надаються згідно з гарантією, включаючи платіжну вимогу, мають бути перевірені гарантом з належною увагою, аби визначити, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками умовам гарантії. Якщо такі документи не відповідають за зовнішніми ознаками умовам, зазначеним у гарантії, вони мають бути відхилені.

64. Конвенція Організації Об`єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви від 11.12.1995 у статті 2 (1) визначає, що для цілей цієї Конвенції зобов`язання означає незалежне зобов`язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою ("гарантом/емітентом"), сплатити бенефіціару певну або таку, що може бути визначена, суму на просту вимогу або на вимогу поданням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобов`язання, які вказують або з яких випливає, що платіж належить за невиконання будь-якого зобов`язання або настання іншої обставини, або в сплату за позикові або авансовані кошти, або як платіж у погашення будь-якої строкової заборгованості принципала/наказодавця чи іншої особи. У силу статті 3 цієї Конвенції гарантія є незалежним зобов`язанням, тобто таким, що а) не залежить від наявності або дійсності основного правочину або будь-якого іншого зобов`язання або b) не визначається будь-якою умовою, не зазначеною у зобов`язанні, або будь-якою майбутньою невизначеною дією або подією за виключенням надання документів або іншої подібної дії або події у межах діяльності гаранта/емітента.

65. Пунктом 1 статті 16 тієї ж Конвенції встановлено, що гарант/емітент розглядає вимогу та будь-які супроводжуючі документи згідно зі стандартом поведінки, зазначеним у пункті 1 статті 14 [стаття 14 "Стандарт поведінки та відповідальності гаранта/емітента"]. При визначенні того, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками умовам зобов`язання і чи узгоджуються вони одне з другим, гарант/емітент гідним чином враховує міжнародний стандарт практики незалежних гарантій та резервних акредитивів.

66. Пунктом 1 статті 19 тієї ж Конвенції встановлено, що виключення з зобов`язання здійснити платіж можуть відбутися, "якщо явно очевидно, що: а) будь-який документ не є оригінальним або був підробленим; b) платіж не є належним на підставі, зазначеній у вимозі та допоміжних документах, або с) з урахуванням виду та мети зобов`язання відсутні достатні підстави, гарант/емітент, діючи добросовісно, має по відношенню до бенефіціара право призупинити платіж.

67. Згідно з Уніфікованими правилами для гарантій на вимогу 2010 року, затвердженими Міжнародною торговою палатою, гарантія за своєю природою не залежить від основного правочину та заяви, а гарант жодним чином не пов`язаний і не обмежений умовами правочину. Посилання в гарантії на основний правочин для мети його ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов`язання гаранта платити по гарантії не залежить від вимоги та заперечень, що випливають з будь-яких заперечень поза межами відносин поміж гарантом та бенефіціаром (п. "а" статті 5).

68. Статтею 12 "Межі відповідальності гаранта по гарантії" тих же Уніфікованих правил встановлено що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром лише у відповідності, по-перше, з умовами самої гарантії, а по-друге, з цими правилами у тій мірі, в якій вони узгоджуються з умовами гарантії, у межах суми гарантії.

69. З огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, об`єднана палата відзначає самостійність зобов`язання з гарантії, тобто непов`язаність такого зобов`язання з основним зобов`язанням.

70. Виходячи з викладеного, об`єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником".

За результатами касаційного перегляду справи № 910/17772/20 об`єднана палата згідно з постановою від 17.05.2024 залишила без задоволення касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк Січ" та залишила без змін зі своїх мотивів постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі, якою було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 про відмову у позові та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено і стягнуто з Акціонерного товариства "Банк Січ" на користь Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед" кошти за банківською гарантією.

4.11. У цій справі, в якій подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій свої висновки про відмову в позові ґрунтували виключно на неефективності способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах. Однак, зважаючи на викладене, для правильного вирішення спору у цій справі судам попередніх інстанцій слід врахувати вказані висновки та вирішити спір по суті заявлених позовних вимог, чого ними зроблено не було, дослідити обставини, що входять до предмета доказування у спорі про існування у гаранта обов`язку сплатити за гарантією, зокрема щодо обставин відповідності/невідповідності вимоги умовам виданої банківської гарантії.

4.12. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.13. Допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. Таким чином, зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскаржених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а справу передати на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/6915/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак

Джерело: ЄДРСР 120149940

скопійовано

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!