РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2024 р. м. Київ Справа №911/2722/23

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Корж О.І.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної екологічної інспекції Столичного округу

до товариства з обмеженою відповідальністю Фастівське хлібоприймальне підприємство,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Фастівської міської територіальної громади,

про стягнення збитків,

за участю представників:

позивача: Сидоренка Р.В. (виписка з ЄДР);

відповідача: Мартиновського О.В. адвоката (ордер, серії АІ №1470620, від 02.10.2023 року);

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

04 вересня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівське хлібоприймальне підприємство» (далі відповідач) про стягнення збитків у сумі 2 197 968,39 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем вимог законодавства України про охорону навколишнього середовища.

Ухвалою суду від 11.09.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 04 жовтня 2023 року.

04 жовтня 2023 року в засіданні представник позивача заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з неявкою представника позивача, в задоволенні якого судом відмовлено.

Підготовче засідання відкладене на 08 листопада 2023 року, про що постановлена ухвала суду.

04 жовтня 2023 року на адресу суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, яке було задоволено судом, відзив на позовну заяву долучений до матеріалів справи.

Крім цього, 04 жовтня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав заяву про долучення документів до матеріалів справи, яка підлягала задоволенню судом.

Представник позивача у засідання не з`явився, про про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

08 листопада 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю. Разом з цим, документів, що підтверджували б вищевказані обставини, представник позивача суду не надав.

Ухвалою суду від 08.11.2023 року до участі у справі залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Фастівська міська територіальна громада (далі третя особа), строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 06 грудня 2023 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 06.12.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 10 січня 2024 року.

10 січня 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів у позивача.

Судове засідання відкладене на 14 лютого 2024 року, про що постановлена ухвала суду.

14 лютого 2024 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, яка підлягала задоволенню судом.

Представник відповідача в засіданні заявив клопотання про залишення позову без розгляду, в зв`язку з неявкою представника позивача, у задоволенні якого судом відмовлено.

Судове засідання відкладене на 13 березня 2024 року, про що постановлена ухвала суду.

13 березня 2024 року в засіданні представник відповідача заявив клопотання про залишення позову без розгляду, в зв`язку з неявкою позивача в судове засідання, у задоволенні якого судом відмовлено.

Ухвалою суду від 13.03.2024 року судове засідання відкладене на 17 квітня 2024 року.

16 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без його участі, яка підлягала задоволенню судом.

Ухвалою суду від 17.04.2024 року судове засідання відкладене на 15 травня 2024 року.

Ухвалою суду від 07.05.2024 року, у зв`язку з перебуванням судді Грабець С.Ю. у відпустці, судове засідання відкладене на 19 червня 2024 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Представник третьої особи у засідання не з`явився, про про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні було розглянуте клопотання представника відповідача про витребування доказів, подане ним 10 січня 2024 року.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що відзив на позов був поданий представником відповідача 02 жовтня 2023 року.

Згідно з ч. 1. ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України).

Представником відповідача не було заявлене клопотання про поновлення пропущеного строку на подання клопотання про витребування доказів, у зв`язку з чим, це клопотання залишене судом без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 19 червня 2024 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

На підставі погодження Державної екологічної інспекції України на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) №4.1/1721ПГ від 01.12.2020 року та наказу Державної екологічної інспекції Столичного округу №161-П від 18.02.2021 року про проведення позапланової перевірки з 26 лютого 2021 року по 09 березня 2021 року позивачем проведена перевірка щодо додержання відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (далі перевірка), за результатами якої позивачем складений акт №05-595 від 09.03.2021 року.

За твердженнями представника позивача, відповідно до акту №05-595 від 09.03.2021 року, відповідач здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на підставі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданого Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації №3211200000-150 від 12.09.2016 року.

Після встановлення відповідачем 01 вересня 2021 року додаткового обладнання, резервуарів тимчасового зберігання зерна марки Sukup, в кількості 6 шт., зерноочисної машини марки Dakota та зерносушарки марки Sukup 7024, були змінені параметри джерел викидів, кількісний та якісний склад забруднюючих речовин, відповідні зміни до дозволу №3211200000-150 від 12.09.2016 року внесені не були, тому відповідачем допускалось здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними організованими джерелами без дозволу, у зв`язку з чим, встановлені перевищення гранично допустимих викидів.

Також, представник позивача посилався на те, що 26 лютого 2021 року був складений протокол №000060 та винесена постанова про накладення адміністративного стягнення №000060 від 26.02.2021 року щодо керівника (директора) відповідача, Тарасюка Р.А., за допущення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу.

09 березня 2021 року позивачем складений припис про зобов`язання відповідача отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та надіслана претензія №23/08-06 від 13.08.2022 року на адресу відповідача про відшкодування завданих збитків, розмір яких, відповідно до здійсненого позивачем розрахунку, становив 2 197 968,39 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

04 жовтня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечував, послався на те, що факт та розмір збитків позивачем не доведені, а акт, на який послався представник позивача, містить недостовірну інформацію. Також, за твердженнями представника відповідача, відповідач є сезонним підприємством та діяльність у період проведення перевірки, тобто з 26 лютого 2021 року до 09 березня 2021 року, не здійснював.

Судом встановлено, що відповідно до акту №05-595 від 09.03.2021 року, складеного за результатами проведення перевірки, відповідач, після встановлення додаткового обладнання, не вніс відповідних змін до дозволу №3211200000-150 від 12.09.2016 року.

Так, згідно з п. п. 4, п. 2 розділу II Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №230 від 07.04.2020 року (далі Положення №230), Державна екологічна інспекція відповідного округу: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону атмосферного повітря, зокрема щодо: виконання загальнодержавних, галузевих або регіональних природоохоронних програм; наявності та додержання умов дозволів на викиди забруднюючих речовин; забезпечення безперебійної ефективної роботи і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів забруднюючих речовин; додержання нормативів у галузі охорони атмосферного повітря; додержання екологічних показників нафтопродуктів (бензину автомобільного та дизельного палива), які реалізуються шляхом оптової та роздрібної торгівлі суб`єктами господарювання; порядку провадження діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ у господарських цілях; надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, визначення видів і обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря.

Відповідно до п. 9 розділу II Положення №230, Державна екологічна інспекція відповідного округу складає протоколи про адміністративні правопорушення та розглядає справи про адміністративні правопорушення, накладає адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом.

Державна екологічна інспекція відповідного округу пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (п. 10 розділу II Положення №230).

Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", підставами для здійснення позапланових заходів є: звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Преамбулою Закону України "Про охорону атмосферного повітря" встановлено, що атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються цим Законом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими нормативно-правовими актами.

Так, згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", підприємства, установи, організації та громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані, зокрема, здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік.

Для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (абз. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря").

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. (ч. 6 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря")

Статтею 1 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", зокрема, встановлено, що викидом є надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин; забруднююча речовина речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища; джерело викиду об`єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Відтак, суб`єкти господарювання (незалежно від їх групи) можуть здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами лише за наявності в них дозволу, виданого спеціально уповноваженим органом виконавчої влади. Тобто законодавцем встановлений обов`язок суб`єктів господарювання (незалежно від їх групи) отримувати дозвіл на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Згідно з ч. 1 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Пунктом "є" ч. 2 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 13.03.2002 року (далі Порядок) (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі дозвіл на викиди) це документ дозвільного характеру у сфері охорони атмосферного повітря, який надає право суб`єктам господарювання експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.

Пунктом 6 Порядку визначено, що для отримання дозволу суб`єкт господарювання, зокрема, готує документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин; проводить інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону несуть відповідальність згідно із законом.

Так, відсутність у суб`єктів господарювання дозволу на викиди стаціонарними джерелами викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря свідчить про порушення нормативно визначених умов викидів таких речовин в атмосферу, зокрема абз. 2 ч. 1 ст. 10, ч. 5-6 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", та є протиправною формою поведінки, в результаті якої завдано шкоду навколишньому природному середовищу, одним із природних ресурсів якого є атмосферне повітря.

Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (абз. 1 ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Збитки, завдані державі внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря, зокрема викидів стаціонарними джерелами забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, підлягають відшкодуванню за весь час роботи стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу.

Наявність дозволу у суб`єкта господарювання на момент здійснення перевірки не виключає обов`язку правопорушника відшкодувати в повному обсязі завдану шкоду за здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел без дозволів на їх викиди.

Ця правова позиція міститься у постановах Верховного Суду в справі №903/744/16 від 26.04.2018 року, в справі №910/15305/17 від 22.05.2018 року, в справі №910/23296/17 від 18.03.2019 року, в справі №920/266/19 від 16.12.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому грошовим виразом майнової шкоди є збитки.

Ця правова позиція міститься у постанові Верховного Суду в справі №920/821/18 від 02.06.2022 року.

На підтвердження протиправної поведінки відповідача у заподіянні шкоди внаслідок допущення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними організованими джерелами без дозволу представником позивача поданий акт №02-805/1 від 27.05.2021 року, протокол про адміністративне правопорушення №000060 від 26.02.2021 року та постанова про накладення адміністративного стягнення №000060 від 26.02.2021 року щодо керівника (директора) відповідача, Тарасюка Руслана Анатолійовича.

Статтею 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" встановлено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Так, пунктом 1 наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля України №277 від 28.04.2020 року затверджена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що додається (далі Методика).

Відповідно до п. 2.1. Методики, наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря вважаються викиди забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл, уключаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства.

Згідно з п. 2.2. Методики, факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється державними інспекторами за результатами інструментально-лабораторних методів контролю, документальної перевірки суб`єкта господарювання та/або розрахунковими методами.

Розрахункові методи визначення наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та об`ємної витрати газопилового потоку застосовуються у випадках, зокрема, викиду забруднюючих речовин від джерел викидів, які здійснюються стаціонарними джерелами суб`єкта господарювання без дозволу (п. 2.8. Методики).

Пунктом 3.7. Методики встановлено, що розрахунок маси наднормативного викиду забруднюючої речовини в атмосферне повітря від джерела викиду, який здійснюється без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, здійснюється за: характеристиками джерела викиду (джерела утворення), зафіксованими у відповідній документації суб`єкта господарювання (Звіт по інвентаризації викидів забруднюючих речовин, технологічні регламенти виробництва); результатами інструментально-лабораторних вимірювань; затвердженими методиками для розрахунків маси викидів забруднюючих речовин за час роботи джерела без дозволу на викиди.

Згідно з п. 3.11. Методики, час роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з дати початку вчинення порушення до моменту його усунення з урахуванням фактично відпрацьованого часу. Інформацію про фактичний відпрацьований час в режимі наднормативного викиду (в годинах) надає суб`єкт господарювання по кожному джерелу викиду (утворення). У разі не надання суб`єктом господарювання інформації протягом 15 календарних днів з моменту отримання письмового запиту (припису) фактичний час роботи джерела викиду вважати 24 годинним на добу.

Відповідно до п. 4.1. Методики, розмір відшкодування збитків за наднормативний викид однієї тонни забруднюючої речовини в атмосферне повітря розраховується на основі розміру мінімальної заробітної плати, установленої на дату виявлення порушення, помноженої на коефіцієнт 1,1, з урахуванням регулювальних коефіцієнтів (додатки 1, 2) і показника відносної небезпечності кожної забруднюючої речовини.

Розмір збитків розраховується за формулою:

З = mi х 1,1П х Ai х Кт х Кзi, (16)

де З розмір збитків, грн;

mi маса наднормативного викиду i-тої забруднюючої речовини, т;

1,1П розмір мінімальної заробітної плати (П) на дату виявлення порушення за одну тонну умовної забруднюючої речовини, помноженої на коефіцієнт (1,1), грн/т;

Ai безрозмірний показник відносної небезпечності i-тої забруднюючої речовини;

Кт коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості;

Кзi коефіцієнт, що залежить від рівня забруднення атмосферного повітря населеного пункту i-тою забруднюючою речовиною.

Загальний розмір відшкодування збитків розраховується як сума розмірів збитків за наднормативний викид в атмосферне повітря кожної забруднюючої речовини.

Так, як вбачається з розрахунку розмірів наднормованих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря відповідачем від 10.08.2022 року, долученого позивачем до позовної заяви, позивач направив відповідачу лист №2/4/6/2-25/941 від 09.06.2022 року із запитом щодо надання інформації про фактичний час відпрацьований час в режимі наднормативного викиду (в годинах) по кожному джерелу викиду (утворення).

У цьому розрахунку зазначено про те, що лист №2/4/6/2-25/941 від 09.06.2022 року був отриманий відповідачем 16 червня 2022 року, згідно з поштовим відправленням №0407141306149, проте відповідач не надав запитувану інформацію, а тому, позивачем, з урахуванням п. п. 3.11., 4.1. вказаної Методики, розраховані збитки в сумі 2 197 968,39 грн., враховуючи час роботи джерел викидів 24 години на добу (по кожному джерелу викидів) за період з 01 вересня 2020 року до 05 січня 2022 року.

За твердженнями представника позивача, розрахунок від 10.08.2022 року, разом із претензією №23/08-06 від 13.08.2022 року з вимогою про відшкодування збитків в сумі 2 197 968,39 грн., були направлені позивачем на адресу відповідача, на підтвердження чого, до позовної заяви представником позивача долучене рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0600019821347.

Водночас, порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначаються Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року (далі Правила №270).

Відповідно до п. 61 Правил №270, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Документів, що підтверджували б направлення на адресу відповідача листа №2/4/6/2-25/941 від 08.06.2022 року (опису вкладення в цінний лист, фіскальних чеків, тощо), на підставі якого, враховуючи ненадання відповідачем відповіді на цей лист, позивачем, відповідно до п. п. 3.11., 4.1. Методики, розраховано розмір заявлених збитків у сумі 2 197 968,39 грн., представник позивача суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Так, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в справі №917/1307/18 від 23.10.2019 року та постановах Великої Палати Верховного Суду в справі №129/1033/13-ц від 18.03.2020 року, в справі №904/2104/19 від 16.11.2021 року, в справі №477/2330/18 від 14.12.2022 року.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Ця правова позиція міститься у постановах Верховного Суду в справі №910/18036/17 від 02.10.2018 року, в справі №917/1307/18 від 23.10.2019 року, в справі №902/761/18 від 18.11.2019 року, в справі №917/2101/17 від 04.12.2019 року.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в справі №907/449/22 від 24.01.2024 року.

Так, позивачем не доведені належними та допустимими доказами факт направлення відповідачу листа №2/4/6/2-25/941 від 08.06.2022 року із запитом щодо надання інформації про фактичний відпрацьований час в режимі наднормативного викиду (в годинах) по кожному джерелу викиду (утворення) та ненадання відповіді відповідачем.

Крім цього, в акті №05-595 від 09.03.2021 року, складеному за результатом перевірки, міститься інформація про те, що під час перевірки позивачем встановлено, що відповідач не здійснює діяльності з прийому зерна з 16 листопада 2021 року, у зв`язку із закінченням сезонних робіт (лист відповідача №24-02/2021-001 від 24.02.2021 року). При цьому, цей акт складений 09 березня 2021 року. Водночас, як вбачається з листа позивача №9/6/2-28/109 від 11.01.2024 року, копія якого долучена до матеріалів справи, лист відповідача №24-02/2021-001 від 24.02.2021 року позивачу не надходив.

Також в акті №05-595 від 09.03.2021 року, складеному за результатом перевірки, зазначено про те, що відповідачем 01 вересня 2021 року встановлене додаткове обладнання та не внесені відповідні зміни до дозволу №3211200000-150 від 12.09.2016 року. При цьому, як уже зазначалося, сам акт складений 09 березня 2021 року.

Вищевказані обставини дозволяють дійти висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 2 197 968,39 грн. на підставі акта №05-595 від 09.03.2021 року, в якому зазначаються події, які ще не наступили, а також містяться посилання самого позивача на документи, які він, за його ж твердженнями, не отримував, є безпідставними.

Суд також застосовує до спірних правовідносин сторін доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Ця правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду в справі №390/34/17 від 10.04.2017 року, в справі №338/180/17 від 05.06.2018 року, в справі №904/2104/19 від 16.11.2021 року, в справі №390/34/17 від 25.05.2021 року, в справі №461/9578/15-ц від 10.04.2019 року, в справі №390/34/17 від 07.12.2018 року, в справі №910/7547/17 від 16.02.2022 року, в справі №914/1954/20 від 22.02.2023 року.

Так, вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 2 197 968,39 грн. задоволенню судом не підлягає.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 13, ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", ст. 2, ч. 1 ст. 5, ч. 1, п. "є" ч. 2 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 1, 2, ч. 1 ст. 10, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 11, ст. 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 129, ч. 1, п. 1 ч. 6 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю в позові Державної екологічної інспекції Столичного округу до товариства з обмеженою відповідальністю Фастівське хлібоприймальне підприємство про стягнення збитків.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 03.07.2024 року.

Суддя С. Грабець