ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2024 року Справа № 903/405/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації

до відповідачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

2) Рівненської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України

про визнання незаконним та скасування наказу, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями, зобов`язання повернути земельну ділянку,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача-1: Гаврилюк М. О., витяг з ЄДРПОУ;

від відповідача-2: н/з;

від 3-ї особи: н/з;

від прокуратури: Рішко А. В., прокурор, посвідчення № 071761 від 01.03.2023.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 23.04.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Рівненської сільської ради в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018 № 3-1243/15-18-СГ Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, яким затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Забузької сільської ради Любомльського району Волинської області в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га в Державному земельному кадастрі;

- зобов`язати Рівненську сільську раду (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський р-н, обл. Волинська, код ЄДРПОУ: 04332621) повернути Волинській обласній державній (військовій) адміністрації (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ - 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га.

При обґрунтуванні позовних вимог посилається на незаконне включення земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га до земель сільськогосподарського призначення, оскільки дана земельна ділянка належить до земель лісового фонду та з користування Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України не вилучалась.

Ухвалою суду від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 29.05.2024, запропоновано відповідачам надати відзив на позов, заперечення на відповідь, прокурору та позивачу відповідь на відзив; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України; запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача подати суду письмові пояснення щодо заявленого позову та наявні докази.

15.05.2024 відповідач-1 через систему Електронний суд подав відзив на позовну заяву в якому просить залишити позов без розгляду та у задоволенні позову відмовити. При цьому вказує, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ДП Центр державного земельного кадастру, внесено відомості до Державного земельного кадастру, зокрема, про спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 1,1740 га, з присвоєнням кадастрового номеру 0723381500:05:001:1893, яка належить до земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Любомльського району Волинської області. Також звертає увагу суду, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка до розроблення матеріалів лісовпорядкування 2012 року була надана ДП Ліси України, оскільки матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братися судом до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Крім того, вважає, що наявні підстави залишити позов без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 226 ГПК України, оскільки позивач наділений правом самостійно звернутися до суду з метою захисту інтересів держави, а сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. Разом з тим, прокуратурою ставиться вимога про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018 року № 3-1243/15-18-СГ, де фактично позов пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області). Однак, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору, відповідно, позовні вимоги, заявлені до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області не підлягають до задоволення. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.

15.05.2024 відповідач-1 через систему Електронний суд подав клопотання про застосування строків позовної давності, при обґрунтуванні клопотання вказує, що в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган. Вважає, що як прокурор, так і позивач з урахуванням їх повноважень, починаючи із 2018 року мали можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконну на їх думку інвентаризацію земельних ділянок у межах встановленого законом строку позовної давності, чого прокурором зроблено не було, однак ні керівник Ковельської окружної прокуратури, ні Волинською обласною військовою адміністрацією не доведено належними доказами, коли саме Волинській обласній військовій адміністрації, в інтересах якої подано позов, могло стати відомо про порушення її прав, а також про те, що Волинська обласна військова адміністрація в силу покладених на неї повноважень не могла дізнатися про таке порушення, а тому є необхідність у застосуванні строків позовної давності до спірних правовідносин. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

22.05.2024 прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив № 52/1-956ВИХ-24 від 20.05.2024 в якій просить відхилити заперечення відповідача-1 наведені у відзиві. При цьому вказує, що з листа Поліського лісового офісу ДСГП "Ліси України" від 24.07.2023 № 1026/01-11/2-23 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 частково накладається на землі державного лісового фонду ДП "Прибузьке ЛГ" (на даний час - ДП "Ліси України") (квартал 11 виділ 17) Забузького лісництва. Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Прибузьке лісове господарство", укладеного у 2013 році, вбачається, що у кварталі 11 виділу 17 Забузького лісництва зростають дерева віком 25 років, що також підтверджується актом обстеження лісових насаджень Філії "Любомльське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" від 12.10.2023, листом ВО "Укрдержліспроект" від 21.07.2023 № 684 та викопіюванням з Державного земельного кадастру. Щодо підстав представництва вказує, що згідно листа-відповіді Волинської облдержадміністрації від 16.10.2023 № 1201/01-19/2-23 остання повідомила про те, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями лісогосподарського призначення не вживались, при цьому висловлено позицію про неможливість звернення до суду у зв`язку обмеженим бюджетним фінансуванням. Листом від 25.03.2024 № 52/1-570 вих-24 прокурор повідомив Волинську обласну державну адміністрацію про те, що вживає заходів представницького характеру з метою повернення державі незаконно відчужених земель державного лісового фонду й усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду, у відповідь на який позивач не заявив про те, що самостійно звернеться до суду з належним позовом. Щодо скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області зазначає, що неоскарження прийнятого всупереч вимог закону рішення уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками державної власності матиме своїм наслідком залишення в силі незаконного рішення, що суперечитиме волі та інтересам суспільства, а також може призвести до його повторного виконання, а чинність рішення суб`єкта владних повноважень легітимізує перебування земельної ділянки у володінні чи користуванні іншої особи; порушує права власника, який нестиме негативні наслідки у випадку подальшого виконання такого рішення, тощо. Дана відповідь на відзив з додатками приєднана до матеріалів справи.

27.05.2024 прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заперечення на клопотання про застосування строку позовної давності № 52/1-955ВИХ-24 від 20.05.2024 в яких просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача-1 про застосування строку позовної давності з підстав наведених у запереченні. Дані заперечення з додатками долучено до матеріалів справи.

Позивач, третя особа та відповідач-2 в судове засідання 29.05.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомленні про час та місце судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвала суду від 29.04.2024) до їх електронного кабінету 29.04.2024.

Ухвалою суду від 29.05.2024 повідомлено учасників справи про те, що підготовче судове засідання відкладено на 11.06.2024.

30.05.2024 прокурор через систему Електронний суд подав додаткові заперечення на клопотання відповідача-1 про застосування строків позовної давності в якому просить відмовити у його задоволені. При цьому вказує, що з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 23.04.2024 (дата подання позовної заяви) останній діяв на усій території України, на час дії карантину та воєнного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк їх дії, відповідно прокурор звернувся з даним позовом у межах строків позовної давності. Дані заперечення з додатками приєднано до матеріалів справи.

30.05.2024 прокурор через систему Електронний суд подав заперечення на клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду в якому просить відмовити у його задоволені. При цьому вказує, що листом від прокуратурою 04.10.2023 за № 15- 167вих-23 Волинською обласною повідомлено Волинську обласну державну (військову) адміністрацію про факт часткового накладення спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення на землі лісового фонду, а також запропоновано вжити заходи у судовому порядку до повернення у державну власність спірної земельної ділянки. На згаданий лист Волинська обласна державна (військова) адміністрація листом від 16.10.2023 проінформувала обласну прокуратуру про те, що заходи у судовому порядку до повернення у державну власність спірної земельної ділянки не вживались, а також висловлено позицію щодо можливості подання позову до суду безпосередньо прокурором в інтересах адміністрації. Також зазначає, що Ковельською окружною прокуратурою 25.03.2024 повідомлено Волинську обласну державну (військову) адміністрацію про намір звернення прокурора з даним позовом до Господарського суду Волинської області, а також роз`яснено право на оскарження підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі адміністрації, однак відповіді на даний лист не було надано. Звертає увагу суду, що позов у даній справі пред`явлено 12.04.2024, тобто через шість місяців з дня повідомлення Волинської обласної державної (військової) адміністрації про виявлені порушення (лист від 04.10.2023) та через 17 днів з моменту скерування повідомлення про наміри пред`явити відповідний позов (лист від 25.03.2024), тобто, прокурором надано достатній (розумний) строк (більше шести місяців) Волинській обласній державній (військовій) адміністрації для самостійного захисту інтересів держави, що останньою зроблено не було. Дані заперечення з додатками долучено до матеріалів справи.

Позивач, третя особа та відповідач-2 в судове засідання 11.06.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомленні про час та місце судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвала суду від 29.05.2024) до їх електронного кабінету 30.05.2024.

В судовому засіданні 11.06.2024 суд ухвалив на місці відмовити у задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду, з підстав викладених в ухвалі суду від 11.06.2024; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 26.06.2024.

Ухвалою суду від 11.06.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 26.06.2024.

18.06.2024 прокурор через систему «Електронний суд» подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, оскільки під час підписання та відправлення позову в системі «Електронний суд» з технічних причин не завантажено копії окремих доказів посилання на які містяться в позовній заяві. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

В судовому засідання 26.06.2023 прокурор позов підтримав, просить його задовольнити повністю; представник відповідача-1 позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні.

Позивач, відповідач-2 та третя особа в судове засідання 26.06.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду від 11.06.2024) до їх електронного кабінету 13.06.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За визначенням п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників позивача, відповідача-2 та третьої особи.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 11.08.2023 № 10-3-0.31-2938/2-23, земельна ділянка з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Рівненської об`єднаної територіальної громади Ковельського району Волинської області(колишня Забузька сільська рада Любомльського району Волинської області) (а.с.58).

Підставою розроблення даної документації із землеустрою був наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності від 15.03.2018 № 45.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018 №3-1243/15-18-СГ Про затвердження матеріалів інвентаризації земель затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Забузької сільської ради Любомльського району Волинської області загальною площею 138,5580 га (а.с.61).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.11.2018 №HB-0704687512018 відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га 23.11.2018 внесені до Державного земельного кадастру за категорією землі сільськогосподарського призначення, за цільовим призначенням 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на підставі вищезазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (а.с.15-17).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2024 № 369288705 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 у вказаному реєстрі не зареєстрована (а.с.28).

У відповідності до Плану лісонасаджень Забузького лісництва державного підприємства Прибузьке лісове господарство, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП Прибузьке лісове господарство, земельна ділянка з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893, частково належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. ДП Прибузьке ЛГ земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування були передані згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 Про надання лісів у постійне користування.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 №803/1622/16, залишеною в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, Вищого адміністративного суду від 12.10.2017, скасовано розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 19.01.2011 № 14, № 15, від 31.05.2011 № 232.

У вказаних рішеннях суди посилаються на рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств та розпорядження голови Волинської ОДА від 27.03.2009 №100, як на обґрунтування здійснення права постійного користування землями лісового фонду дочірніх підприємств КП Волинське обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство Волиньоблагроліс та міжгосподарських лісогосподарських підприємств, зокрема Любомльське МСЛП, та у подальшому його правонаступника ДП КСЛАП Любомльліс.

Згідно ст. 6 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів. Землі лісового фонду, надані Любомльському МСЛП та у подальшому його правонаступнику ДП КСЛАП Любомльліс перебувають у державній власності, та вказані землі лісового фонду можуть бути надані у користування державним лісогосподарським підприємствам.

У вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 Про надання лісів у постійне користування належать до державної власності, проте Волинською обласною державною адміністрацією при його видачі не дотримано процедури передачі земельних ділянок.

Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 20.03.2018 №179 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок надано дозвіл ДП Прибузьке лісове господарство на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 19357,74 га, розташованих за межами населених пунктів Любомльського району в постійне користування для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.

Як вбачається з листа Поліського лісового офісу ДСГП Ліси України від 24.07.2023 № 1026/01-11/2-23, земельна ділянка з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 частково накладається на землі державного лісового фонду ДП Прибузьке ЛГ (на даний час ДП Ліси України) (квартал 11 виділ 17) Забузького лісництва (а.с.56).

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП Прибузьке лісове господарство, укладеного у 2013 році вбачається, що у квартал 11 виділу 17 Забузького лісництва зростають дерева віком 25 років. Вказане підтверджується актом обстеження лісових насаджень Філії Любомльське лісове господарство ДСГП Ліси України від 12.10.2023 з додатками (а.с.174-250 Т.1, 1-18 Т.2).

При цьому згідно правових висновків Верховного Суду (постанова від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, постанова від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, постанова від 18.10.2023 у справі № 280/1353/18) планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними та допустимими доказами, з урахуванням інформації, яка у них відображена.

Інформація про часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП Прибузьке ЛГ підтверджується також листом ВО Укрдержліспроект від 21.07.2023 № 684 з додатками (а.с.170-171).

Факт належності частини спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджують викопіювання з Державного земельного кадастру, одне з яких, з відміткою і "Ліси", відображає розташування земельної ділянки в межах матеріалів лісовпорядкування.

Враховуючи викладене, на спірний земельній ділянці наявний об`єкт лісового фонду, тому прокурором правильно визначено правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, від 15.11.2023 у cправі № 911/351/22, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдержліспроект", як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

За змістом частини другої статті 3 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК У країни).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 Лісового кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 40).

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів (пункт "а" частини другої статті 55 Земельного кодексу України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України).

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

У ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області про затвердження технічної документації із землеустрою) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц зазначено наступне: "Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної та приватної власності є неправомірною".

Згідно ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Станом на 2018 рік вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Відтак, щодо частини спірної земельної ділянки неправомірно прийнято наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018 № 3- 1243/15-18-СГ Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, яким затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Забузької сільської ради Любомльського району Волинської області в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893, площею 1,1740 га.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 06.10.2023 №25919/0/2-23 (а.с.29) вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із земель лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки не приймалось.

Станом на час прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018 № 3-1243/15-18-СГ Про затвердження матеріалів інвентаризації земель у відповідності до вимог ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України питання щодо вилучення земель лісогосподарського призначення та розпорядження такими ділянками належали до компетенції Кабінету Міністрів Україні та Волинській обласній державній адміністрації, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.

З врахуванням викладеного, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області всупереч ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України розпорядилося частиною спірної земельної ділянки.

Згідно листа Поліського лісового офісу ДСГП Ліси України від 24.07.2023 №1026/01-11/2-23 вбачається, що лісогосподарським підприємством не надавались будь-які погодження на вилучення земельної ділянки та зміну її цільового призначення. Крім того, згідно ст. 17, ст. 20, ст. 122 та ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області) Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не наділене повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потребу межах населених пунктів.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорюваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області прийнятий в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018 № 3-1243/15-18-СГ Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, яким затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території колишньої Забузької сільської ради Любомльського району Волинської області в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893, площею 1,1740 га, яким частково земельна ділянка лісогосподарського призначення, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, підлягає визнанню незаконним та скасуванню в порядку, визначеному ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Щодо підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастр, судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України Про землеустрій інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України Про землеустрій).

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.

Згідно з п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України Про землеустрій.

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п.28 Порядку).

Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (п. 30 Порядку).

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

У зв`язку з цим відділом у Любомльському районі Міжрайонного управління у Любомському та Шацькому районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області 23.11.2018 зареєстровано спірну земельну ділянку.

Статтею 1 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч.1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України Про Державний земельний кадастр основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка частково належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки охоплена матеріалами лісовпорядкування.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі частини земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відноситиме її в подальшому до земель комунальної форми, що надасть право Рівненській сільській раді у будь-який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

При зверненні до суду з даним позовом прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893.

Верховним Судом 20.12.2023 у постанові № 916/1517/22 зазначено, що визнання незаконними і скасування спірних наказів, визнання недійсними результатів земельних торгів та договору оренди, а також скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки призведе до припинення прав відповідачів на цю земельну ділянку та поновить права ДСГП Ліси України на користування землями державного лісового фонду.

З урахуванням наведеного позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 заявлені обґрунтовано та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо повернення земельної ділянки та застосування негаторного способу захисту, судом враховано таке.

Відповідно до п. 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку.

Вказане свідчить про те, що право комунальної власності на спірну земельну ділянку у Рівненської сільської ради виникло з дня набрання чинності пунктом 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, тобто з 27.05.2021.

Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №363/2877/18, від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цим майном.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Рівненської сільської ради повернути спірну земельну ділянку до державної власності в особі її розпорядника Волинської обласної державної адміністрації.

Щодо доводів ГУ Держгеокадастру у Волинській області, що звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до ГУ Держгеокадастру у Волинській області фактично є зверненням з позовом держави до самої себе, судом враховано таке.

Обґрунтовуючи вказані твердження, ГУ Держгеокадастру у Волинській області посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, предметом розгляду у якій було, зокрема, й визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області.

Однак, правовідносини, які виникли у цих справах, не є аналогічними та подібними тим, які виникли між сторонами у даній справі.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/1830/19 була вимога про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області, яким фермерському господарству передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

У справі №826/3115/17 обставини справи стосуються адміністративного процесу.

Предметом судового розгляду справи №915/86/23 були земельні ділянки лісового фонду, а тому характер прийнятих Держгеокадастром рішень суттєво відрізняється від спірних рішень в межах даної справи.

Посилання ГУ Держгеокадастру у Волинській області на постанову Великої Палати Верховного Суду №5023/10655/11 від 20.11.2018 також є безпідставним, оскільки стосується провадження у справі про банкрутство та пред`явлених в її межах вимог Слобожанського ОУ Пенсійного фонду України м.Харкова про відшкодування пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах.

Правові висновки в межах справи №915/478/18, на які посилається відповідач, стосуються правовідносин, пов`язаних із наданням ветеринарно-санітарних послуг Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті та стягнення заборгованості за надані послуги.

Водночас, предметом розгляду у даній справі (позовна вимога, яка звернута безпосередньо до ГУ Держгеокадастру у Волинській області) є усунення перешкод державі в особі Волинської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки.

З наведеного вбачається, що наведені відповідачем справи №922/1830/19, №5023/10655/11, №915/478/18, №915/86/23, №915/478/18 не є релевантними (тотожними) даній справі, а тому викладені у них правові висновки не можуть братись до уваги.

Окрім цього, ГУ Держгеокадастру у Волинській області визначено відповідачем у справі за позовною вимогою про усунення перешкод державі в особі Волинської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Щодо правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі №826/3115/17 за адміністративним позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України про скасування Розпорядження останньої від 27.01.2017 № 13 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, що видане за результатами скарги Підприємства "Миротворець Білоцерківської міської громадської організації "Громадська єдність" від 28.11.2016, то доводи суду у вказаній справі обґрунтовані тим, що згідно зі статтею 21 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надане лише суб`єкту господарювання. Таким чином, справа № 826/3115/17 не є подібною до даної справи.

Щодо правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/86/23, з яких вбачається, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлений вимоги про визнання його незаконним та скасування слід зазначити таке.

Серед способів захисту цивільних прав власника земель як ЦК України (ст. 21), так і Земельний кодекс України (ст. 155) визначає можливість оскарження у судовому порядку правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п.п. 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради."

Вказаних висновків Велика Палата Верховного Суду до цього часу також не відступала.

Таким чином, оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення (у власника) та припинення (у Українського народу) цивільних прав - є належним способом захисту порушеного права.

Нескасований (не визнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб`єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення.

Неоскарження прийнятого всупереч вимог закону рішення уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками державної власності матиме своїм наслідком залишення в силі незаконного рішення, що суперечитиме волі та інтересам суспільства, а також може призвести до його повторного виконання. Таке рішення, до моменту втрати ним чинності на підставі рішення суду, може виступати формальною підставою для реєстрації речових прав чи укладення нових правочинів.

Відповідний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, у п. 83 якої вказано, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення направлене не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у спорах щодо захисту прав на землю визнання незаконними та скасування (визнання недійсними) рішень суб`єктів владних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками є ефективним способом захисту. Більше того, такий спосіб захисту прямо передбачений цивільним та земельним законодавством, є ефективним з огляду на правову природу таких рішень, що поєднують у собі публічно-правові та приватно-правові елементи, а також на правові наслідки їх реалізації, які не завжди-вичерпуються фактом укладення правочину чи відповідної реєстрації речового права.

З виданням незаконного рішення щодо протиправного відчуження з власності Українського народу земельної ділянки, права дійсного власника на таку ділянку не припиняються та можуть бути захищені у судовому порядку.

Чинність рішення суб`єкта владних повноважень легітимізує перебування земельної ділянки у володінні чи користуванні іншої особи; порушує права власника, який нестиме негативні наслідки у випадку подальшого виконання такого рішення, тощо.

При цьому викладення у мотивувальній частині рішення суду висновків щодо незаконності рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, без постановлення відповідного рішення в його резолютивній частині, не достатньо для захисту права власника. Судове рішення за результатами розгляду земельного спору не лише зобов`язує відповідача до вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, а й уповноважує позивача, конкретизуючи зміст його суб`єктивного права у правовідносинах, спірність яких усуває суд своїм рішенням, тому оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, яким порушено цивільні права або інтереси, є ефективним та виправданим способом захисту порушеного права як Українського народу, так і інших суб`єктів права власності на землю в Україні.

Негаторний спосіб захисту передбачає також скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, яка здійснюється кадастровими реєстраторами ГУ Держгеокадастру у Волинській області. Лише за умови скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, буде забезпечено ефективне відновлення прав держави на спірну земельну ділянку, оскільки відомості у цьому кадастрі щодо спірної ділянки містяться з урахуванням невірної категорії земель - сільськогосподарського призначення, а не земель лісогосподарського призначення.

Щодо доводів відповідача-1 щодо спливу строку позовної давності на звернення до суду, судом враховано таке.

Відповідачем-1 - ГУ Держгеокадастру у Волинській області 15.05.2024 подано клопотання про застосування строків позовної давності з урахуванням того, що прокурор та позивач могли дізнатись про незаконну інвентаризацію спірної земельної ділянки ще у 2018 році, водночас позов поданий у 2024 році, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України).

Предметом спору у даній справі є визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018 № 3-1243/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", яким затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Забузької сільської ради Любомльського району Волинської області в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га.

При цьому, підставою для розроблення відповідних матеріалів інвентаризації земель, які затверджені спірним наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018, був наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності від 15.03.2018 № 45.

Незаконна інвентаризація спірної земельної ділянки проведена в листопаді 2018 року спірний наказ від 26.11.2018. За таких обставин, трирічний строк позовної давності для звернення до суду з часу прийняття спірного наказу від 26.11.2018 міг би сплинути 26.11.2021.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).

Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частиною першою статті 268 ЦК України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.

За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п. 100 постанови від 06.09.2023 зробила висновок, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п. 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 12 серпня 2024 року

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 23.04.2024 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, прокурор звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.

У даній справі прокурором обрано негаторний спосіб захисту порушених державних інтересів.

Зокрема, відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №363/2877/18, від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цим майном.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном (ст. 391 ЦК України негаторний позов).

При цьому, негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Такий підхід у судовій практиці є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі №554/10517/16- ц та від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.

Згідно зі ст. 74 ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу, оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, тому витрати по сплаті судового збору в сумі 7267,20 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на відповідачів порівну по 3633,60 грн(7267,20 грн. : 2 = 3633,60 грн.).

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.11.2018 № 3-1243/15-18-СГ Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, яким затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Забузької сільської ради Любомльського району Волинської області в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га.

3. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га в Державному земельному кадастрі.

4. Зобов`язати Рівненську сільську раду (вул.Шкільна, 2, с.Рівне, Ковельський р-н, Волинська обл., 44332, код ЄДРПОУ 04332621) повернути Волинській обласній державній (військовій) адміністрації (Київський майдан, 9, м.Луцьк, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723381500:05:001:1893 площею 1,1740 га.

5. Стягнути із Рівненської сільської ради (вул.Шкільна,2, с.Рівне, Ковельський р-н, Волинська обл., 44332, код ЄДРПОУ 04332621) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 коп.) судового збору за подання позовної заяви.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (вул.Винниченка,67, м.Луцьк, Волинська область, 43021, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 коп.) судового збору за подання позовної заяви.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

03.07.2024.

СуддяА. С. Вороняк