ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2024 р. Справа№ 910/17030/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від позивача - Василевська О.В.,

від відповідача - Підлипенський Д.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі №910/17030/23 (суддя Лиськов М.О., повний текст складено 29.02.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про визнання недійсним підпункту договору

встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі-відповідач) про визнання недійсним підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу № 1910000148 від 17.12.2019, укладеного між позивачем та відповідачем, оскільки його зміст суперечить статтям 673, 678 ЦК України та позбавляє ТОВ "Івано-Франківськгаз Збут" права на компенсацію вартості неякісного газу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі №910/17030/23 у задоволенні позову відмовлено.

Так, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено порушення оспорюваним підпунктом 2 частини 2 пункту 10.1 Договору транспортування природного газу №1910000148 від 17.12.2019 його прав, всупереч вимогам статей 203, 515, 516 ЦК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами, що й позовна заява.

В судовому засіданні представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

17.12.2019 між ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (Оператор) та ТОВ "Івано-Франківськгаз Збут" (Замовник) укладено Договір транспортування природного газу № 1910000148, що відповідає умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2497.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що за цим Договором Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (далі - Послуга) на умовах, визначених цьому Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої Послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.

У відповідності до п.п. 2 ч. 2 п. 10.1 Договору, відповідальною Стороною за якість газу є: у точках виходу відповідальним є Оператор - перед Замовником, який є оператором газорозподільної системи або прямим споживачем. У точках виходу і міждержавному з`єднанні - Оператор - перед Замовником.

На переконання позивача, є підстави для визнання вказаного вище пункту Договору недійсним, оскільки його зміст суперечить статтям 673, 678 ЦК України та позбавляє ТОВ "Івано-Франківськгаз Збут" права на компенсацію вартості неякісного газу.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованості вказаних позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Позивач вказує, що оспорюваний підпункт Договору суперечить приписам статті 673 "Якість товару" та 678 "Правові наслідки передання товару неналежної якості" ЦК України.

Статтею 673 ЦК України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Відповідно до статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару.

Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

У преамбулі Договору сторони погодили, що він укладений відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" та Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов`язки оператора газотранспортної системи визначаються Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газотранспортної системи, іншими нормативно-правовими актами, а також договором транспортування природного газу.

Статтею 32 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.

Статтями 1, 2 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" встановлено, що НКРЕКП (Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу.

Пунктом 6 частини першої статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" встановлено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: затверджує типові та схвалює примірці договори відповідно до закону.

Частиною другою вказаної статті визначено, що Регулятор має право: приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" визначено, що Регулятор на своїх засіданнях: 1) розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції; 3) приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та ін.

Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою та є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до підпункту 22 пункт 2.3 глави 2 Ліцензійних умов провадженні господарської діяльності з транспортування природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (далі - Ліцензійні умови), при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися, в тому числі, вимог чинного Кодексу газотранспортної системи, а також виконувати умови укладених із замовниками договорів транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого НКРЕКП.

Отже, у силу приписів статті 32 Закону України "Про ринок природного газу" Типовий договір транспортування природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2497, є обов`язковим для сторін.

Згідно з пунктом 2.1 Типового договору за цим Договором Оператор ГТС надає Замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а Замовник сплачує Оператору ГТС встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в тому числі, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Враховуючи, що норми Закону України "Про ринок природного газу" визначають укладання договору транспортування природного газу у формі Типового договору, затвердженого НКРЕКП, Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням приписів частини четвертої статті 179 ГК України, позбавлені можливості відступити від його змісту, втім, мають право конкретизувати його умови.

Доказів того, що позивач не звертався до ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" з пропозицією конкретизувати оспорювану ним умову Договору. суду не подано.

Умови затвердженого НКРЕКП Типового договору транспортування природного газу відповідають та відображають положення Кодексу ГТС, норми якого є обов`язковими для дотримання та виконання як Оператором ГТС, так і постачальником природного газу, яким є ТОВ "Івано-Франківськгаз Збут".

Договір, укладений в Типовій формі договору транспортування природного газу, є правочином про надання послуг, а не договором купівлі-продажу природного газу.

Положення ЦК України, які регулюють взаємовідносини сторін при наданні послуг, визначаються нормами глави 63 ЦК України, а позивач вказує на невідповідність приписам ЦК України, які відносяться до глави 54 ЦК України.

Так, відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Отже, правовідносини, які виникли з договору про надання послуг, відрізняються від правовідносин, які виникають з договору купівлі-продажу.

Слід зазначити, що за Договором Оператор ГТС не є продавцем, а позивач, у свою чергу, не є покупцем.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Норми ЦК України та ГК України можуть застосовуватися до договорів транспортування природного газу (як загальні норми) лише в частині, в якій вони не змінені спеціальним регулюванням, встановленим законодавством про ринок природного газу.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 06.04.2023 у справі № 908/2504/21, від 20.12.2022 у справі №904/7656/21, від 26.09.2022 у справі № 906/527/21.

Також суд звертається до правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, такого змісту: "суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом".

Позивач не надав належних, допустимих, достатніх і вірогідних доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання підпункту 2 частини другої пункту 10.1 Договору недійсним.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що включення в договір умов щодо застосування до позивача відповідальності за якість газу у точках виходу, можливість застосування якої прямо передбачена нормами чинного законодавства, не суперечить вимогам законодавства, не є підставою для визнання недійсним оспорюваної умови договору. Позивач не надав жодних доказів порушення його прав або законних інтересів внаслідок включення в договір підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 Договору транспортування природного газу №1910000148 від 17.12.2019.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі №910/17030/23 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови (враховуючи перебування судді Барсук М.А. у відпустці з 13.06.2024 по 14.06.2024, з 17.06.2024 по 21.06.2024 та на лікарняному з 24.06.2024 по 28.06.2024) складено: 01.07.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук