ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2024 р. Справа№ 910/2680/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 04.06.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Національного авіаційного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 (суддя Селівон А.М., повний текст рішення складено та підписано 21.12.2023) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23 (суддя Селівон А.М., повний текст рішення складено та підписано 21.12.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄСБ-Гарант"

до Національного авіаційного університету

про стягнення 1 622 183,07 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄСБ Гарант" (далі - позивач, ТОВ "ЄСБ Гарант") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного авіаційного інституту (далі - відповідач, Інститут, скаржник) про стягнення 1 622 183,07 грн., а саме 1 042 025,16 грн. основного боргу, 89 261,75 грн. процентів річних та 490 896,16 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати послуг з прибирання приміщень, наданих за відсутності укладеного письмового договору, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Національного авіаційного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ''ЄСБ-Гарант" 1 042 025 (один мільйон сорок дві тисячі двадцять п`ять) грн. 16 коп. боргу, 89 261 (вісімдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят одну) грн. 75 коп. процентів річних, 483 329 (чотириста вісімдесят три тисячі триста двадцять дев`ять) грн. 91 коп. втрат від інфляції та витрати по сплаті судового збору в розмірі 24 219 (двадцять чотири тисячі двісті дев`ятнадцять) грн. 26 коп.

Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 року у справі №910/2680/23 в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних на суму основного боргу в розмірі 1 042 025,16 грн., починаючи з 28.01.2023 року до моменту виконання рішення за формулою: (С*3*КДП)/КДР/100 = сума річних, де С - сума заборгованості, 3 - 3 (три) відсотки річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 заяву позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄСБ-Гарант" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/2680/23 задоволено частково.

Стягнуто з Національного авіаційного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄСБ-Гарант" 28 864,74 грн. (двадцять вісім тисяч вісімсот шістдесят чотири грн. 74 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні заяви позивача в частині стягнення решти витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції, приймаючи до уваги часткове задоволення заявлених позовних вимог у частині стягнення суми інфляційних втрат у зв`язку з невірно здійсненим адвокатом позивача розрахунком його розміру та порядку нарахування, дійшов висновку, що заява позивача про відшкодування витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 28 864,74 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Національний авіаційний університет звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва 06.09.2023 у справі №910/2680/23. Прийняти нове рішення яким повністю відмовити у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄСБ-Гарант" до Національного авіаційного університету про стягнення заборгованості та стягнення судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішеннях місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться такого:

- судом невірно застосовано (не застосовано) вимоги Закону України "Про публічні закупівлі", та зроблений необґрунтований висновок про наявність зобов`язань у відповідача сплатити послуги позивача по прибиранню згідно з актами у березніквітні 2019 року на суму 1 042 025,16 грн.;

- зазначені акти про надання послуг з прибирання приміщень (будівель) № 12 у березні 2019 р. на суму 525 384,42 грн; №15 у квітні 2019 р. на суму 516 640,74 грн. вже були підставою для вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в іншій справі № 910/3832/20, рішення судів в якому має преюдиційне значення, як зазначив суд в оскаржуваному рішенні;

- Господарським судом міста Києва у даній справі №910/2680/23 зроблений необґрунтований висновок щодо наявності у відповідача зобов`язань по сплаті суми, зазначених в актах наданих послуг № 12 за березень 2019 року на загальну суму 525 384,42 грн та № 15 за квітень 2019 року на загальну суму 516 640,74 грн, з огляду на те, що вони складені поза межами строку дії наведеного вище договору та з огляду на недійсність / нікчемність встановлену Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин);

- суд першої інстанції прийняв оскаржене рішення всупереч встановленим вимогам щодо дотримання порядку закупівлі відповідачем - Національним авіаційним університетом, який є бюджетною установою державного сектору економіки, послуг з прибирання приміщень (будівель), вартість яких перевищує 200 тисяч гривень, і, заборону закупівлі таких послуг поза межами процедури публічних закупівель;

- при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення, судом не взято до уваги той факт, що за умовами Договору про надання правової допомоги №626-30/12/2022 від 30.12.2022 укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Ревелін Інформейшн Груп», правова допомога надається у вигляді комплексного супроводження Клієнта у судовій справі за позовом Клієнта до Національного авіаційного університету про стягнення коштів за безпідставно набуті послуги. Проте, позовна заява підготовлена адвокатом з підстав, передбачених ст. 1212 Цивільного кодексу України (безпідставно набуте майно) і обґрунтовано саме безпідставністю набуття відповідачем грошей за надані послуги. В позовній заяві не йшлося про безпідставно набуті послуги.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників

19.02.2024 (через підсистему електронний суд) та 20.02.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до такого:

- враховуючи, що акти надання послуг № 12 та №15 за березень-квітень 2019 року не містять строку (терміну) здійснення оплати наданих послуг, а договір взагалі відсутній, то в такому випадку у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України, відлік семиденного строку розпочався з моменту пред`явлення до Господарського суду міста Києва позовної заяви до Національного Авіаційного Університету про стягнення заборгованості за вищевказаними актами (справа № 910/3832/20), а саме з 13.03.2020;

- сьомим днем з дня пред`явлення вимоги (позовної заяви від 13.03.2020) за актами надання послуг № 12 та №15 за березень-квітень 2019 року є 20.03.2020, а отже у позивача виникло право на стягнення в судовому порядку коштів, збережених без достатньої правової підстави, з 21.03.2020;

- твердження апелянта про те, що додаткове рішення є необґрунтованим у зв`язку з відсутністю детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом не відповідає дійсності, оскільки сторони, керуючись принципом свободи договору, який полягає передусім у вільному волевиявленні сторін на вступ у договірні відносини погодили фіксований розмір вартості правничої допомоги по справі №910/2680/23 у вигляді гонорару.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

05.01.2024 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Національного авіаційного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/2680/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 10.01.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Національного авіаційного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/2680/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

25.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2680/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного авіаційного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.03.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1148/24 від 18.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 апеляційну скаргу Національного авіаційного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А. Розгляд справи вирішено здійснювати за раніше визначеною датою та часом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 відкладенорозгляд справи за апеляційною скаргою Національного авіаційного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23 на 07.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 розгляд апеляційної скарги Національного авіаційного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23 призначено на 04.06.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 04.06.2024 з`явилися представники позивача та відповідача, які надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 06.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄСБ-Гарант» (далі - виконавець за договором) та Національним авіаційним університетом (далі - замовник за договором) укладено Договір про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) №573 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується у період серпень - грудень 2018 року надавати замовникові за ДК 021:2015 код 90910000-9 «Послуги з прибирання» приміщень (будівель), зазначені в додатку № 1 довідка-дислокація та технічних вимог - додаток № 2 до договору (далі - (послуги), які є невід`ємною частиною цього договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги згідно актів наданих послуг (далі - акт).

Розділами 2 - 11 Договору сторони погодили якість послуг, ціну договору, порядок здійснення оплати, надання послуг, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, обставини непереборної сили, строк дії Договору тощо.

Згідно з пунктом 10.1. Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України застосовується до відносин між сторонами з 01.08.2018. Договір діє до повного виконання вказаних в даному договорі об`ємів послуг до 31.12.2018.

Також сторонами шляхом укладення Додаткових угод № 1 від 19.11.2018 року, № 2 від 26.12.2018 та № 3 від 22.01.2019 вносились зміни до умов Договору в частині реквізитів виконавця, строку дії та ціни Договору.

Так, п. 3 Додаткової угоди № 2 від 26.12.2018 до Договору сторони домовилися викласти п. 10.1 Договору у наступній редакції: «Цей договір набирає чинності з дати підписання і діє до повного виконання вказаних в даному договорі об`ємів послуг, але не пізніше ніж до 01.03.2019 включно, а стосовно фінансових зобов`язань сторін 2018 року - до повного їх виконання, але не пізніше 31.12.2018 включно. Згідно зі ст. 631 ЦКУ сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення».

Вказаний Договір та Додаткові угоди підписано представниками замовника та виконавця та засвідчено печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування та перелік послуг зазначені в додатку № 1 та додатку № 2, які є невід`ємною частиною цього договору.

Наразі, сторонами погоджено на підписано Додаток № 1 до Договору - Довідка- дислокація та Додаток № 2 - Технічні вимоги.

За умовами пункту 2.2 Договору робота, що виконується виконавцем, приймається замовником. При цьому, один раз в місяць складається та підписується акт, який підтверджує факт виконання договірних зобов`язань виконавцем.

Відповідно до пункту 4.3. договору не пізніше 10 (десятого) числа місяця, що настає за розрахунковим, сторони підписують акти здачі-приймання наданих послуг та разом з актами виконавець надає замовнику рахунок для оплати наданих послуг. Розрахунковим місяцем вважається кожний календарний місяць року, у межах якого надавалися послуги.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги з прибирання приміщень (будівель) у лютому, у березні та у квітні 2019 року на загальну суму 1 536 786,27 грн., що підтверджується актами надання послуг № 7 від 28.02.2019 за лютий 2019 року на загальну суму 494 761,11 грн., № 12 за березень 2019 року на загальну суму 525 384,42 грн. та № 15 за квітень 2019 року на загальну суму 516 640,74 грн.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна договору становить 2 645 004,00 грн.

Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (пункт 3.2. Договору).

Додатковою угодою № 3 від 22.01.2019 до Договору збільшено ціну договору на загальну суму, що не перевищує 20 відсотків ціни договору та внесено зміни до пункту 3.1 Договору та викладено його у новій редакції: «Ціна цього договору становить 2 645 004,00 грн, з урахуванням збільшення до 20 відсотків суми, наданих послуг за договором, що складає 529 000,80 грн, разом це 3 174 004,80 грн».

Також пунктом 2 Додаткової угоди № 2 від 26.12.2018 сторони погодили, що бюджетні зобов`язання за Договором на 2018 рік, на загальну суму, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, будуть оформлені сторонами окремою додатковою угодою в 2019 році, укладеною після затвердження замовником видатків на цю мету в установленому порядку.

В пункті 4.2 Договору визначено, що замовнику до 10 (десятого) числа місяця, що настає за розрахунковим, виконавцем надається рахунок до якого обов`язково додається акт.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті послуг з прибирання приміщень (будівель) за лютий, березень та за квітень 2019 року на загальну суму 1 536 786,27 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄСБ Гарант» як виконавець у березні 2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного авіаційного університету про стягнення заборгованості за Договором про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018 в розмірі 1 894 891,95 грн., з них: основного боргу - 1 536 786,27 грн., пені - 282 363,52 грн, інфляційних втрат - 32 191,44 грн та 3% річних - 43 550,72 грн.

При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, зокрема, не здійснивши у визначені Договором строки оплату вартості наданих йому позивачем послуг за лютий, у березень та за квітень 2019 року за рахунками на оплату № 9 від 28.02.2019 на суму 494 761,11 грн., № 11 від 31.03.2019 на суму 525 384,42 грн., № 14 від 30.04.2019 на суму 516 640,74 грн., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у вказаній сумі, за наявності якої нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 року у справі № 910/3832/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 та постановою Верховного Суду від 02.09.2021, позов задоволено частково.

Стягнуто з Національного авіаційного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄСБ-Гарант» грошові кошти: основного боргу - 494 761,11 грн., пені - 87 565,94 грн., інфляційних втрат - 8 904,51 грн., 3% річних - 14 875,72 грн. та судовий збір - 9 091,61 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Наразі, рішення судів мотивовані тим, що позивачем доведено факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань за Договором щодо нездійснення оплати наданих послуг у лютому 2019 року у розмірі 494 761,11 грн., за умови ненадання відповідачем доказів сплати такої заборгованості станом на день розгляду справи в суді, у зв`язку з чим судом визнано обґрунтованими вимоги щодо стягнення пені - 87 565,94 грн, інфляційних втрат - 8904,51 грн та 3% річних - 14 875,72 грн.

У той же час, підставою для відмови судами в задоволенні решти позовних вимог про стягнення основного боргу були обставини виходу заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги, які стосуються березня-квітня 2019 року, за межі строку дії Договору та загальної вартості договору (з урахуванням збільшення вартості на 20%), та визнання їх такими, що не забезпечені бюджетними призначеннями всупереч нормам частини 5 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 2 Додаткової угоди № 2 до Договору від 26.12.2018.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що встановлені вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі № 910/3832/20 обставини того, що надані позивачем послуги з прибирання, які стосуються періоду березня-квітня 2019 року, виходять за межі строку дії спірного Договору про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018 року, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Окрім цього, як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.09.2021 у справі № 910/3832/20, відповідно до частини сьомої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив із встановлених у справі фактичних обставин, відповідно до яких укладений між сторонами Договір про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018 (з врахуванням додаткової угоди № 2 від 26.12.2018, якою строк дії договору продовжено до 01.03.2019 та додаткової угоди № 3 від 22.01.2019, якою збільшено ціну договору на загальну суму, що не перевищує 20 відсотків ціни договору, яка становить 3 174 004,80 грн.) припинив свою дію 02.03.2019.

Враховуючи, що акти надання послуг № 12 за березень 2019 року на загальну суму 525 384,42 грн та № 15 за квітень 2019 року на загальну суму 516 640,74 грн складені поза межами строку дії Договору, як зазначено касаційною інстанцією, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, Верховний Суд у справі №910/3832/20 відхилив доводи позивача про те, що між позивачем та відповідачем шляхом вчинення конклюдентних дій виникли господарські зобов`язальні правовідносини з надання послуг з прибирання приміщень (будівель) у березні та квітні 2019 року, що підтверджується актами надання послуг № 12 та № 15, оскільки вказані акти складені поза межами строку дії договору, що є порушенням норм чинного законодавства, зокрема, статей 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим у відповідача відсутні обумовлені законом підстави для їх оплати. При цьому, допуск відповідачем представників позивача до прибирання відповідних приміщень - не підтверджує факт узгодження між сторонами обсягів та вартості відповідних послуг поза межами проведеної процедури закупівлі.

Таким чином, враховуючи встановлення Господарським судом міста Києва від 09.06.2020 у справі № 910/3832/20 обставини закінчення строку дії спірного Договору 01.03.2019 та відсутність доказів укладення сторонами у період березня-квітня 2019 року відповідного договору на закупівлю послуг, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог про стягнення вартості наданих послуг у березні-квітні 2019 року з підстав невиконання відповідачем умов Договору було відмовлено, зважаючи на нездійснення Національним авіаційним університетом оплати за фактично надані позивачем послуги за актами надання послуг №12 та №15 на загальну суму 1 042 025,16 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄСБ Гарант» зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості наданих у березні-квітні 2019 року послуг у сумі 1 042 025,16 грн. у відповідності до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набутих відповідачем.

Судом першої інстанції вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що позивач звертався до відповідача листом №05/11-1 від 06.01.2023 з претензією №1, в якій вимагав здійснити оплату наданих послуг за актами надання послуг №12 за березень 2019 року та №15 за квітень 2019 року у розмірі 1 042 025,16 грн.

У відповідь на вказану претензію №1 від 06.01.2023 відповідач листом №06.03/74 від 19.01.2023 відмовив позивачу в її задоволенні з посиланням на те, що вимоги про стягнення заборгованості у сумі 1 042 025,16 грн. за послуги, які стосуються березня-квітня 2019 року, виходять за межі строку дії Договору № 573 від 06.09.2018 та його загальної вартості і не забезпечені бюджетним призначенням.

Отже, як встановлено судом та зазначає позивач в позовній заяві, відповідач безпідставно утримує у себе грошові кошти у сумі 1 042 025,16 грн., які повинен сплатити позивачу за надані ним у березні-квітні 2019 року послуги, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично отриманих, проте не оплачених послуг, яку позивач просив стягнути в судовому порядку на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому скаржником не надано жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або доказів оплати отриманих у березні-квітні 2019 року послуг з прибирання приміщень у сумі 1 042 025,16 грн.

У свою чергу, звертаючись до суду з даним позовом позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача як замовника вартість наданих послуг з прибирання приміщень в розмірі 1 042 025,16 грн. саме на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно збережене майно.

Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Як зазначає позивач у позовній заяві та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що рішеннями судів у справі № 910/3832/20 встановлені преюдиціальні обставини щодо надання позивачем у період березень - квітень 2019 року та прийняття відповідачем послуг з прибирання приміщень (будівель) у гуртожитках №1-13 Національного авіаційного університету загальною вартістю 1 042 025,16 грн., що підтверджується складеними та підписаними сторонами без зауважень Актом надання послуг №12 за березень 2019 року на суму 525 384,42 грн. та Актом надання послуг №15 за квітень 2019 року на суму 516 640,74 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, як доречно зазначено судом першої інстанції та вбачається зі змісту вказаних актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем послуг з боку відповідача відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів надання послуг, матеріали справи не містять.

Наразі, факт підписання спірних актів надання послуг за березень-квітень 2019 року сторонами не заперечується та встановлений судами у справі № 910/3832/20.

Крім того, в матеріалах справи наявні підписані між сторонами акти надання послуг у березні 2019 року на загальну суму 525 384,42 грн., які складені за кожним об`єктом прибирання - гуртожитками №1-13, із зазначенням дати їх підписання та вартості наданих послуг.

Колегія суддів звертає увагу, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18 та від 18.03.2020 року у справі № 927/986/17.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт надання позивачем послуг з прибирання, так і факт виникнення у відповідача зобов`язання з їх оплати, є акт наданих послуг та саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що факт отримання відповідачем від позивача без будь - яких зауважень послуг з прибирання приміщень в обсягах, зазначених в актах наданих послуг, належним чином підтверджується матеріалами справи.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що позивачем разом з Актом надання послуг №12 (за березень 2019 року) та Актом надання послуг №15 (за квітень 2019 року) було передано відповідачу для здійснення оплати рахунок №11 від 31.03.2019 на суму 525 384,42 грн. та рахунок №14 від 30.04.2019 на суму 516 640,74 грн., копії яких наявні в матеріалах справи та отримання яких скаржником не заперечувалося.

Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, скаржник у своій апеляційній скарзі посилається на те, що спірні акти надання послуг №12 та №15 не містять всіх обов`язкових реквізитів первинного бухгалтерського документу, а саме відсутня дата їх складання, що суперечить абзацу 3 частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Проте, враховуючи приписи статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якими визначаються ознаки первинного документа, а також частину 1 статті 9 вказаного Закону щодо необхідності складення первинних документів під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що акт надання послуг має підтверджувати факт здійснення господарської операції - отримання послуг у звітному місяці.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи спірних актів надання послуг № 12 за березень 2019 року та № 15 за квітень 2019 року, вони були складені за фактом завершення надання позивачем послуг у березні та квітні 2019 року одночасно зі складанням ТОВ «ЄСБ Гарант» рахунків на оплату до них, а саме рахунку №11 від 31.03.2019 року до акту №12 та рахунку №14 від 30.04.2019 до акту №15, про що наявні відповідні посилання у самих актах.

Водночас, на підтвердження обставин про підписання актів надання послуг №12 за березень 2019 року та №15 за квітень 2019 року позивач посилається на показання свідка, викладені в заяві свідка, який в період з 09.08.2012 року по 24.10.2022 займав посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄСБ-Гарант», підпис на якій посвідчено приватним нотаріусом Осипенко Д.О. Київського міського нотаріального округу 17.05.2023 та зареєстровано в реєстрі за № 1117.

Згідно з частиною 1, 2 статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Отже, коли законом чітко визначено умови виникнення тих чи інших прав або обов`язків, пояснення свідків не є тими доказами, які можуть бути покладені в основу рішення.

Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вимоги до заяви свідка, в якій викладаються письмово показання останнього, визначаються статтею 88 вказаного Кодексу.

Так, зі змісту наданої позивачем заяви свідка вбачається, що останній здійснюючи повноваження директора ТОВ «ЄСБ-Гарант», організовував роботу товариства щодо надання послуг з прибирання клієнтам, у тому числі, Національному авіаційному університету.

Зокрема, Акт надання послуг №12 за березень 2019 року у двох примірниках був підписаний директором ТОВ «ЄСБ-Гарант» 01.04.2019 одночасно з підписанням рахунку на оплату №11 від 31.03.2019. Другий примірник зазначеного акту повернувся на адресу товариства з підписом та печаткою Національного авіаційного університету без будь-яких зауважень. Акт надання послуг №15 за квітень 2019 у двох примірниках був підписаний директором ТОВ «ЄСБ-Гарант» 30.04.2019 одночасно з підписанням рахунку на оплату №14 від 30.04.2019. Другий примірник зазначеного акту повернувся на адресу товариства з підписом та печаткою Національного авіаційного університету без будь-яких зауважень.

У контексті вищевикладеного колегією суддів врахована відсутність заперечень відповідача як щодо самого факту погодження та підписання актів надання послуг № 12 та № 15, так і щодо змісту заяви свідка, а також ненадання відповідачем клопотань про виклик свідка в судове засідання для допиту в порядку ч. 1 статті 89 ГПК, що додатково підтверджує викладені у заяві свідка обставини та спростовує відповідні доводи відповідача.

За таких обставин, за висновком колегією суддів, наявні в матеріалах справи докази у сукупності дають змогу ідентифікувати дату складання спірних актів за датою виставлення позивачем відповідних рахунків, а саме 01.04.2019 - акту надання послуг №12 за березень 2019 року та 30.04.2019 - акту надання послуг №15 за квітень 2019 року.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, виходячи із приписів статті 202 Цивільного кодексу України, з огляду на встановлені судом обставини справи та преюдиційні рішення суду у справі № 910/3832/20, колегія суддів приходить до переконання, що після припинення дії Договору 01.03.2019 сторонами у березні-квітні 2019 року вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків. Отже у даному випадку між сторонами склалися господарські правовідносини без укладання відповідного договору, в межах яких позивачем було надано, а відповідачем прийнято у березні-квітні 2019 року послуги з прибирання приміщень загальною вартістю 1 042 025,16 грн.

У свою чергу, оскільки акти надання послуг № 12 та № 15 містять загальну вартість робіт (послуг), та обставини підписання скаржником таких актів без зауважень свідчать про погодження останнім як вартості наданих на підставі вказаних актів послуг, так і прийняття їх якості, кількості та обсягів, відповідно, твердження скаржника про необґрунтованість позивачем вартості наданих послуг з посиланням на той факт, що договір про надання послуг між сторонами у справі не укладався і сторонами не було узгоджено його істотні умови, колегією суддів відхиляються як необгрунтовані.

При цьому, враховуючи правові висновки суду у справі № 910/3832/20 та встановлені обставини складення спірних актів надання послуг за березень-квітень 2019 року №12 та №15 поза межами строку дії Договору про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018, колегія суддів констатує про відсутність підстав розцінювати вказаний Договір як підставу для надання позивачем послуг прибирання у березні - квітні 2019 року та, відповідно, для їх оплати згідно умов такого правочину.

Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що "у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначати, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».

З огляду на вищенаведене, враховуючи відсутність укладеного між сторонами у справі договору на момент надання послуг прибирання у березні-квітні 2019 року, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України, які регулюють зобов`язальне право в сукупності з приписами глави 63 Цивільного кодексу України,

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відтак, посилання позивача в позовній заяві на приписи ст. 1212 ЦК України та його твердження про виникнення у нього права стягнення коштів невикористаного авансу за Договором як безпідставно збереженого майна, за висновками суду є помилковим та не є визначальним при вирішенні даного спору, позаяк суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин, зобов`язальний характер яких регулюється нормами матеріального права, зазначеними вище.

Таким чином, оскільки відповідач як фактичний споживач послуг з прибирання без достатньої правової підстави не здійснив їх оплати, розмір заборгованості за надані позивачем послуги з прибирання відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач/скаржник не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого та правомірного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 042 025,16 грн. боргу з оплати наданих позивачем у березні-квітні 2019 року послуг з прибирання приміщень є такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем разом з відзивом на позовну заяву було подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення основного боргу - 1 042 025,16 грн., інфляційних втрат - 490 896,16 грн., процентів річних - 89 261,75 грн. та відмову в задоволенні позову на підставі статті 267 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У свою чергу, судом першої інстанції вірно встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати фактично наданих позивачем та спожитих відповідачем без заперечень у березні-квітні 2019 року послуг з прибирання вартістю 1 042 025,16 грн. згідно актів надання послуг №12 та №15.

Загальна умова початку перебігу строку позовної давності визначена частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, згідно із абзацом 2 частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Отже, за змістом частини 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період березень-квітень 2019 року, при цьому з позовною заявою позивач звернувся до суду 21.03.2023.

Суд зазначає, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов`язаннях, у яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки, за висновками суду, за наслідками підписання та погодження сторонами актів надання послуг № 12 та № 15 встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника оплатити вартість наданих послуг за кожним актом окремо, то право позивача як кредитора вважається порушеним з моменту недотримання відповідачем як боржником строку оплати вартості послуг за кожним актом окремо, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний платіж за актом починається з моменту порушення строку його погашення.

У контексті вищенаведенного, враховуючи, що спірні акти надання послуг містять відомості про період надання послуг у березні-квітні 2019 року, право пред`явити вимогу про виконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг у позивача виникло в наступному місяці за місяцем, у якому такі послуги надавались. Тобто, початком перебігу строку позовної давності за актом надання послуг №12 (за березень 2019 року) є 01.05.2019 року, а за актом надання послуг №15 (за квітень 2019 року) є 01.06.2019 року, відтак, строки позовної давності також закінчуються 01.05.2022 та 01.06.2022 відповідно.

Разом з цим судом першої інстанції вірно враховано, що пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 до 30.06.2023.

Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 по 30.06.2023 усі строки загальної та спеціальної позовної давності продовжено (збільшено) для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на увесь строк дії карантину.

Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Наразі, судом встановлено за матеріалами справи, що з урахуванням періоду заборгованості з березня по квітень 2019 року, позовна давність за вимогами позивача станом на 12.03.2020, тобто на момент набрання чинності вказаним Законом України від 30.03.2020 № 540-IX не спливла, відтак, її перебіг було зупинено згідно Закону України від 30.03.2020 № 540-IX та Закону України від 15.03.2022 № 2120-ІХ, дія яких розповсюджується на спірні правовідносини, на період дії на території України карантину та воєнного стану.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем на момент звернення з позовом до суду 21.02.2023 встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України 3 річний строк позовної давності не пропущений.

Водночас, доводи скаржника в частині заперечення позовних вимог про можливість розглядати карантинні обмеження виключно як поважну причину пропуску строків позовної давності в контексті частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, та посиланням на пункт 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо вирішено питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, поновлює встановлені нормами цього Кодексу процесуальні строки, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, а також може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення, визнаються колегією суддів необґрунтованими з огляду на те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, як помилково вважає відповідач.

Разом з цим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України чітко встановлено, що карантинні обмеження є саме підставою для продовження строків позовної давності на строк дії карантину, а не підставою для визнання причин пропуску таких строків поважними.

У свою чергу, колегія суддів зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг прибирання, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 3% річних в розмірі 89 261,75 грн. за період прострочення з 21.03.2020 по 31.12.2020 та інфляційні втрати в розмірі 490 896,16 грн. за квітень 2020 року - січень 2023 року, які позивач просить суд стягнути згідно наданого розрахунку.

Перевіривши нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції колегією суддів встановлено, що розмір останніх з урахуванням визначеного позивачем початку періоду нарахування та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, становить 483 329,91 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому судом першої інстанції вірно зазначено, що вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 490 896,16 грн. інфляційних втрат, підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 483 329,91 грн. інфляційних втрат.

Окрім цього, перевіривши нарахування позивачем заявленої до стягнення суми процентів річних колегією суддіву встановлено, що розмір 3% річних у межах визначеного позивачем періоду, становить 89 261,75 грн. процентів річних, що відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 89 261,75 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Водночас, суд зазначає, що аналіз положень статті 625 Цивільного кодексу України у сукупності з положеннями глави 19 Цивільного кодексу України про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання (зокрема, щодо нездійснення оплати наданих послуг), передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої у разі заявлення стороною у спорі про її застосування є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача суми процентів річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України мають похідний характер від заявленої у цій справі основної вимоги, та зважаючи на вищенаведені висновки суду про те, що позивачем з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України на момент звернення з позовом до суду встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України 3-х річний строк позовної давності не пропущений, за наявності підстав для задоволення основної вимоги (про стягнення безпідставно утримуваних коштів) наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат у сумах, визнаних судом обґрунтованими.

Разом із тим, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄСБ-Гарант» у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просило суд зазначити у рішенні суду про здійснення нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу до моменту виконання рішення в частині основного боргу, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Суд зазначає, що закон згідно ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності. Натомість, позивач просить зазначити у рішенні про нарахування одночасно відсотків і втрат від інфляції, що не відповідає положенням даної статті Кодексу, позаяк зазначеними положеннями процесуального кодексу не передбачено право суду зазначати в рішенні про нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Згідно з частинами 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача в частині застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України та зазначити в резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму основаного боргу в розмірі 1 042 025,16 грн., починаючи з 28.01.2023 до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: (С*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де С - сума основного боргу, 3 - 3 відсотки річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Стосовно нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, інфляційних втрат до моменту виконання цього рішення в частині основного боргу суд зазначає, що законодавством передбачено право суду зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Разом із тим, положеннями Господарського процесуального кодексу України та інших нормативних актів не передбаченого такого права суду стосовно інфляційних втрат, у зв`язку з чим суд, не вбачає підстав щодо зазначення у рішенні про нарахування таких інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду в частині основного боргу.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23, колегія суддів дійшла таких висновків.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

За приписами статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до частини першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, через відділ діловодства суду першої інстанції 24.07.2023 у відповідності до частини 8 статті 129 ГПК України від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення (відшкодування судових витрат) б/н від 18.07.2023, відповідно до якої останнім зазначено про понесення у зв`язку з розглядом даної справи витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 188 218,30 грн., які позивач просив суд покласти на відповідача.

У свою чергу, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Наразі, відповідач/скаржник у письмових поясненнях №06.03/1505 від 16.08.2023, поданих до суду першої інстанції, а також у своїй апеляційній скарзі, заперечує щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на відсутність письмових доказів, які б містили детальний опис проведених адвокатом позивача робіт, а також у зв`язку з тим, що сума витрат не є обґрунтованою, її розмір не відповідає принципу розумності.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За приписами пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами частиною 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Відтак, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом першої інстанції вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору про надання правової допомоги №626-30/12/2022 від 30.12.2022, копію Договору доручення від 27.01.2023, копію Додаткової угоди №1 від 17.01.2023, копію Акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 17.07.2023 на суму 188 218,30 грн., копію акту надання послуг №8 від 03.02.2023 на суму 15 000,00 грн., копію акту надання послуг №103 від 02.06.2023 на суму 11 000,00 грн., ордер серія ВІ №1129369 від 27.01.2023 на надання правової допомоги у Господарському суді міста Києва адвокатом Кадигроб Анастасією Сергіївною.

Наразі, як підтверджується матеріалами справи, представництво інтересів ТОВ «ЄСБ-Гарант» під час розгляду справи № 910/2680/23 здійснювалось Адвокатським об`єднанням «Ревелін Інформейшн Груп» в особі адвоката Кадигроб Анастасії Сергіївни, з якою об`єднанням укладено Договір доручення від 27.01.2023, та якою було підготовано, підписано і подано від імені ТОВ «ЄСБ-Гарант» позовну заяву, відповідь на відзив, письмові пояснення, клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, заяву про ухвалення додаткового рішення (про відшкодування витрат на правову допомогу), а також інші клопотання у справі з процесуальних питань.

За твердженням позивача, загальна сума понесених ТОВ «ЄСБ-Гарант» судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/2680/23, склала 188 218,30 грн.

Так, за умовами укладеного 30.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄСБ-Гарант» (клієнт за договором, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Ревелін Інформейшн Груп» (адвокатське об`єднання за договором) Договору про надання правової допомоги №626-30/12/2022 (далі - Договір) сторони домовились, що Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну (правову/правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором та додатками до нього (пункт 1.1 Договору). Правова допомога за цим договором надається у вигляді комплексного супроводження Клієнта у судовій справі за позовом Клієнта до Національного авіаційного університету (ідентифікаційний код: 01132330) про стягнення коштів за безпідставно набуті послуги, яка буде розглядатись у господарському суді (у всіх інстанціях) (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 7.1 Договору даний договір укладений терміном 1 рік та набирає чинності з моменту його підписання Сторонами (їх уповноваженими представниками).

Відповідно до пункту 2.3 Договору Адвокатське об`єднання з метою належного захисту інтересів Клієнта має право покласти частину своїх обов`язків на іншу особу, з якою Адвокатське об`єднання укладає окремий договір. У випадку покладання частини своїх зобов`язань на іншу особу, Адвокатське об`єднання запишається відповідальною у повному обсязі перед Клієнтом за порушення умов даного Договору. В даному випадку даний договір є дорученням на укладання договору з адвокатом/ами в інтересах Клієнта.

Судом встановлено, що на виконання даного пункту Договору між Адвокатським об`єднанням «Ревелін Інформейшн Груп» та адвокатом Кадигроб Анастасією Сергіївною укладено Договір доручення від 27.01.2023, за умовами пункту 1.1 якого Адвокатське об`єднання, на підставі звернення Клієнта доручає Адвокату, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу у справі, яка буде розглядатись у Господарському суді за позовною заявою ТОВ «ЄСБ-Гарант» до Національного авіаційного університету (ідентифікаційний код: 01132330) про стягнення коштів.

Відповідно до умов пунктів 4.1.1, 4.1.2 Договору вартості наданих послуг (поточне супроводження), що оплачується Клієнтом по рахунках-фактурах згідно з тарифною сіткою Адвокатського об`єднання (суми всіх виставлених рахунків-фактур); Гонорар успіху - інша частина гонорару, котра оплачується Клієнтом на користь Адвокатського об`єднання та становить 10% від суми коштів, які будуть зазначені до стягнення на користь Клієнта у рішенні суду, яке набрало законної сили.

Згідно з пунктом 4.7 Договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується уповноваженими представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням юридичної допомоги і її вартість.

Разом з цим, відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1 від 17.02.2023 до Договору про надання правової допомоги від 30.12.2022 сторони погодили, що гонорар Адвокатського об`єднання за комплексне супроводження господарської справи, яка буде розглядатися у Господарському суді міста Києва за позовом Клієнта до Національного авіаційного університету про стягнення коштів, становить фіксовану суму у розмірі 188 218,30 грн.

За умовами пункту 2 Додаткової угоди №1 від 17.02.2023 гонорар Адвокатського об`єднання повинен бути сплачений Клієнтом протягом 60 днів після набрання законної сили рішення суду.

Як встановлено судом, між позивачем та адвокатським об`єднанням на виконання умов Договору про надання правової допомоги № 626-30/12/2022 від 30.12.2022 було погоджено та підписано Акт приймання-передачі наданих послуг від 17.07.2023 року, у пункті 1 якого зазначено, що Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв послуги з професійної правничої допомоги щодо представництва, захисту прав та інтересів Клієнта у господарській справі № 910/2680/23, яка розглядалася у Господарському суді міста Києва за позовом ТОВ «ЄСБ-Гарант» до Національного авіаційного університету про стягнення коштів.

Гонорар Адвокатського об`єднання за надання юридичних послуг у судовій справі № 910/2680/23 в суді першої інстанції становить фіксовану суму розміром 188 218,30 грн., яка повинна бути сплачена Клієнтом протягом 60 днів після набрання рішенням суду законної сили (пункт 2 вказаного Акту).

Вказаний акт підписаний повноважним представником ТОВ «ЄСБ-Гарант» (клієнта) та керуючим партнером Адвокатського об`єднання «Ревелін Інформейшн Груп» Лященко А.М. без зауважень щодо вартості, строків та якості послуг про надання правової допомоги за Договором.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в процесі розгляду справи № 910/2680/23 у Господарському суді міста Києва інтереси позивача представляв адвокат Адвокатського об`єднання «Ревелін Інформейшн Груп» Кадигроб А.С. на підставі ордеру про надання правничої допомоги серія ВІ №1129369 від 27.01.2023 та Договору від 27.01.2023, який подавав заяви по суті справи та процесуальні документи.

Таким чином, подані позивачем документи щодо вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі № 910/2680/23 є належними і допустимими доказами на підтвердження обставин понесення стороною витрат, визначених статтею 126 ГПК України.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Окрім цього витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

В свою чергу, як зазначалось судом раніше, відповідач заперечував проти заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі їх змісту, обсягу та вартості.

За результатами здійсненого колегією суддів аналізу наданих позивачем доказів, у тому числі акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 17.07.2023 за Договором №626-30/12/2022 від 30.12.2022 на суму 188 218,30 грн. суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Наразі, згідно наданого позивачем акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 17.07.2023 витрати на професійну правничу допомогу складають фіксовану суму гонорару в розмірі 188 218,30 грн., проте, як вірно зазначено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, у вказаному акті позивачем не відображено перелік фактично наданих адвокатом послуг в межах розгляду справи №910/2680/23 на вказану суму, у зв`язку з чим суд не має можливості встановити, які саме роботи (послуги) були виконані адвокатом за Договором №626-30/12/2022 від 30.12.2022, в який період часу вони надавались та чи пов`язані ці послуги з розглядом даної справи у господарському суді.

У свою чергу, як свідчать матеріали справи, з урахуванням предмету позову та фактичних обставин справи, а також враховуючи надані позивачем докази на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, предмет доказування у даній справі охоплює незначну кількість доказів, фактів та обставин, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної.

За таких обставин, приймаючи до уваги часткове задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат у зв`язку з невірно здійсненим адвокатом позивача розрахунком його розміру та порядку нарахування, з урахуванням вищенаведених висновків суду про зменшення витрат, колегія суддів цілком погоджується із судом першої інстанції, що заява позивача про відшкодування витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 28 864,74 грн.

Всі інші доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених у оскаржуваних рішеннях, оскаржувані рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного авіаційного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/2680/23 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/2680/23- залишити без змін

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Матеріали справи №910/2680/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 01.07.2024. (після виходу головуючого судді Шаптали Є.Ю. з відпустки)

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров