ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2024 р. Справа№ 927/765/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Кропивної Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Михніцький Г.Ю. (в залі суду);

при розгляді апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024, повний текст рішення складено 07.03.2024

у справі № 927/765/22 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461»

до Акціонерного товариства «Сенс Банк»

про визнання іпотеки припиненою

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Приватне акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство 17461" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-банк" про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором від 14.08.2008 про забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Паритет" зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" - правонаступника відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором від 14.08.2008 про забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Паритет" зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг № 935/1-109 від 14.08.2008 відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" (правонаступник відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461") на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023 у справі № 927/765/22 - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023 у справі № 927/765/22 - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28.11.2023 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461" (правонаступник відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 17461") задоволено. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 927/765/22 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що в матеріалах справи міститься позовна заява ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, з додатками до неї зі справи № 927/506/18. Так, у вказаній позовній заяві позивач сам посилається на отримання 16.11.2017 спірної вимоги та наводить її зміст, а її копію надав до матеріалів цієї позовної заяви. Більш того, на копії цієї вимоги міститься вхідний номер 49 та дата 16.11.2017, що свідчить про реєстрацію позивачем такої вхідної кореспонденції. Обставини отримання позивачем спірної вимоги 16.11.2017 викладені ним також у позовній заяві, поданій до суду, до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання недійсним іпотечного договору. Крім того, спірна вимога та докази її направлення позивачу наявні в матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А., який вчинив оспорюваний виконавчий напис, копія з яких надана відповідачем. Як встановлено судом справі №927/506/18, так і судом у цій справі Банк звернувся до ТОВ «Паритет» та до ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» з вимогою про усунення порушень № USB/417 від 07.11.2017, у якій вимагав від Позичальника (ТОВ «Паритет») у тридцятиденний строк сплатити заборгованість за кредитним договором №935/1-109 ДУ№1 від 14.08.2008 у розмірі 7 338 825,30 грн, а також зазначив про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Вказана вимога отримана позивачем 16.11.2017. Спроба реалізації Банком зазначеного позасудового способу, не перешкоджає як можливості звернення до суду із відповідним позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, так і не призводить до того, що вимога USB/417 від 07.11.2017 вичерпала свою дію, а надіслання цієї вимоги позивачу свідчить саме про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом пред`явлення відповідної вимоги №USB/417 від 07.11.2017 було реалізоване кредитором - ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач, до ліквідації боржника за основним зобов`язанням - ТОВ «Паритет», а відтак ліквідація останнього не свідчить про припинення іпотеки. Відсутність згоди на передачу майна в іпотеку та на укладення Іпотечного договору були підставою для подання позивачем позову про визнання Іпотечного договору недійсним, проте рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2018 у справі №927/496/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, у задоволенні цього позову було відмовлено повністю. Позивач не довів наявність у нього порушеного права при зверненні до суду із цим позовом, а пред`явлення цього позову фактично зумовлено лише бажанням відчужити спірне майно іншим суб`єктам господарювання, що є неможливим внаслідок перебування його в іпотеці. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Задоволення позову про визнання іпотеки припиненою не призведе до визнання (набуття) за позивачем права власності щодо цього майна, оскільки у такому випадку у позивача лише знімаються обтяження та заборони щодо розпорядження своїм власним майном, відповідне право отже за своєю правовою природою заявлена вимога не направлена на отримання позивачем майна або майнових прав, які можна оцінити вартісно, що свідчить про немайновий характер такої вимоги, у свою чергу, втрата відповідачем права на майно не є тотожним позовним вимогам про набуття права власності на таке майно при визначені характеру спору (майновий/немайновий) у розрізі Закону України «Про судовий збір».

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/22, Приватне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство 17461» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі №927/765/22; задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі №927/765/22, та прийняти нове, яким позовну заяву ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» до АТ «Сенс Банк» про визнання іпотеки за Іпотечним договором від 14.08.2008 року про забезпечення виконання ТОВ «Паритет» зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008 припиненою.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що відповідачем не заявлено в процесі самоліквідації ТОВ «Паритет» грошових вимог та заперечень щодо ліквідації, відтак на момент ліквідації ТОВ «Паритет» не мало невиконаних грошових зобов`язань загалом, оскільки як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Паритет» 19.06.2019 року о 15:19:49 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (10621100015000668, Мась І.О. 1062110001500066).

Тобто, з огляду на викладене, на факт припинення боржника - ТОВ «Паритет», а також не заявлення АТ «Сенс Банк» грошових вимог до юридичної особи, на момент внесення інформації реєстратором до державного реєстру про припинення юридичної особи, жодних невиконаних грошових зобов`язань у ТОВ «Паритет» не було.

Скаржник вказує на те, що відповідачем до припинення боржника не реалізовано право на звернення предмета іпотеки, а зобов`язання за Генеральним договором про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008 року між ТОВ «Паритет» та АТ «Сенс Банк» є припиненим з дня внесення відомостей до державного реєстру про припинення юридичної особи і за загальним правилом іпотека, що є другорядним зобов`язанням та похідним від основного, - припиняється з припиненням основного зобов`язання.

На думку скаржника, вимога банку, на яку посилається відповідач як на основний аргумент, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні є реалізованою Відповідачем, через звернення до нотаріуса про вчинення нотаріального напису, але нотаріальний напис судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано недійсним, і в подальшому, відповідачем 21.06.2019 надіслано вимогу про стягнення на предмет іпотеки, яка була направлена після припинення юридичної особи ТОВ «Паритет».

Скаржник вважає, що оскільки до 19.06.2019, до державної реєстрації припинення ТОВ «Паритет», АТ «Сенс Банк» НЕ було подано до суду позовної заяви та не було направлено вимогу іпотекодавцеві, відтак договір іпотеки є припиненим з 19.06.2019.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що ще до ліквідації позичальника банк надсилав вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки для ПрАТ «АТП 17461» в т. ч. вчинявся виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи, що виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки був оскаржений в судовому порядку то рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.10.2018 у справі № 927/506/18 його було визнано таким, що не підлягає виконанню. Крім того відповідним рішенням господарського суду було встановлено факт пред`явлення банком вимоги від 07.11.2017 про звернення стягнення на предмет іпотеки як позичальнику, так і іпотекодавцю, яку останні отримали, зокрема, позивач її отримав 16.11.2017, що підтверджується:

- витягом із нотаріальної справи приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А. щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса від 02.03.2018 за реєстровим № 3396, а саме копію вимоги № USB/417 від 07.11.2017 із доказами її направлення 08.11.2017 та 22.11.2017 (поштові квитанції, списки відправлень та поштові реєстри) для ТОВ «Паритет» та ВАТ «АТП 17461»;

- копією справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» до АТ «Укрсоцбанк» третя особа приватний нотаріус КМНО Чуловський В. А. про визнання таким, що не підлягає виконанню напису нотаріуса від 02.03.2018 за реєстровим № 3396, яка була завантажена із Електронного суду.

Крім того до матеріалів справи додано завірену Постійно діючим третейським судом при АУБ копію вимоги №301.1-186/67-22945 від 17.11.2015 на ТОВ «Паритет» та копію поштового повідомлення і поштового конверту, що повернувся.

Сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 927/765/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/22. Призначено справу № 927/765/22 до розгляду у судовому засіданні 02.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства «Сенс Банк» про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні 02.05.2024 оголошено перерву до 06.06.2024 о 14:20 в режимі відеоконференції.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні, та обмеження, спричинені цим станом, зміни складу колегії суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 927/765/22 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні 06.06.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/22 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Позивач не направив свого представника у судове засідання 06.06.2024, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується що підтверджується підписом представника Терещенко Л.В. у повідомленні про відкладення розгляду справи № 927/765/22 на 06.06.2024 о 14 год. 20 хв.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 14.08.2008 між ТОВ «Паритет» та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008 в рамках якого було укладено додаткову угоду №1 (далі за текстом - кредитний договір).

Також, 14.08.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (сторона-1, іпотекодержатель, відповідач) та ВАТ ««Автотранспортне підприємство 17461», правонаступником якого є ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» - позивач у даній справі (іпотекодавець, сторона-2), яке виступає за цим договором майновим поручителем ТОВ «Паритет», укладено іпотечний договір від 14.08.2008, посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовою Л. Л. за реєстровим №9392 (а.с. 7-12).

Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю як забезпечення виконання ТОВ «Паритет» (далі за текстом - позичальник), зобов`язання за генеральним договором про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008, укладеним між іпотекодержателем та позичальником, надалі за текстом - «Основне зобов`язання», та додатковими угодами до нього, що укладені та будуть укладені між іпотекодержателем тa позичальником, які є невід`ємними частинами договору, яким обумовлене основне зобов`язання (далі за текстом - додаткові угоди), нерухоме майно - нежитлові будівлі за адресою: вул. Пирятинська (Дзержинського), 127, м. Прилуки, Чернігівської області на земельній ділянці, належній територіальній громаді міста Прилуки (далі за текстом - предмет іпотеки).

Згідно з п. 4.1 Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником Основного зобов`язання Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

За умовами п. 4.5 Іпотечного договору Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:

4.5.1 на підставі рішення суду; або

4.5.2 на підставі виконавчого напису нотаріуса; або

4.5.3 шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або

4.5.4 шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або

4.5.5 шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення Основного зобов`язання. Дія цього Договору припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про іпотеку» (п. 6.3 Іпотечного договору).

Іпотечний договір посвідчений 14.08.2008 приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовою Л. Л. та зареєстрований в реєстрі за №9392.

Посвідчивши Іпотечний договір, нотаріус наклав заборони відчуження предмету іпотеки до припинення чи розірвання Іпотечного договору, які зареєстровані в реєстрі за №9393/56, 9394/57, 9395/58, 9396/59, 9397/60, 9398/61, 9399/62, 9400/63, 9401/64, 9402/65, 9403/66, 9404/67, 9405/68.

Господарським судом Чернігівської області розглядалась справа №927/423/16 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство» про визнання недійсними рішень загальних зборів.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.07.2016 у справі № 927/423/16, на яке посилається позивач у позовній заяві, визнано недійсними рішення, прийняті 17.06.2008 на загальних зборах акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461», які викладені у виписці з протоколу №1 загальних зборів акціонерів ВАТ «АТП 17461» від 17.06.2008.

У рішенні суду від 07.07.2016 у справі №927/423/16 встановлено, що «на вказаних зборах розглядався наступний порядок денний:

1. Звіт дирекції про підсумки роботи підприємства у 2007 році, основні напрямки діяльності за 2008 рік.

2. Звіт ревізійної комісії.

3. Затвердження звіту і висновків ревізійної комісії, затвердження річних результатів діяльності товариства, затвердження порядку покриття збитків.

4. Зарахування особистих коштів акціонерного товариства, внесених ними на виробничі потреби ВАТ, ремонт будівель і приміщень, передача на баланс ВАТ майна, особисто належного акціонерам.

5. Інші питання господарчої діяльності товариства.

По п`ятому питанню порядку денного прийнято рішення виступити майновим поручителем ТОВ «Паритет» при одержанні кредиту в АКТ соцрозвитку «Укрсоцбанк» в сумі три мільйони гривень, та передати в іпотеку банку нерухомість, яка належить ВАТ АТП 17461, та знаходиться за адресою Чернігівська обл. м. Прилуки, вул. Пирятинська, 127, а, а саме: насосну станцію, КТП, будівля гаражу, теплова стоянка автомашин «Модуль», будівля контори, будівля мийки, будівля майстерень, будівля котельні, будівля профілакторію, будівля центральної заправки, будівля шиноремонту, будівля їдальні, будівля диспетчерської. Директору Мазило В.І. підготувати необхідні документи, а також укласти та підписати іпотечний договір з АКБ соцрозвитку «Укрсоцбанк» самостійно визначаючи умови іпотечного договору».

Крім того, Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 927/496/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання недійсним Іпотечного договору з підстав відсутності згоди товариства на передачу майна в іпотеку, оскільки рішення загальних зборів товариства позивача від 17.06.2008, яким вирішено виступити майновим поручителем ТОВ «Паритет» при одержанні кредиту в АКБ соцрозвитку «Укрсоцбанк» та надано директору позивача повноваження на підписання відповідного іпотечного договору, визнано недійсним в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2018 у справі № 927/496/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Також Господарським судом Чернігівської області розглядалась справа № 927/506/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.10.2018 у справі № 927/506/18, яке набрало законної сили 08.11.2018, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 02 березня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, на іпотечному договорі від 14 серпня 2008 року та зареєстрований в реєстрі за № 3396, про звернення стягнення на нежитлові будівлі, що знаходяться в м. Прилуки Чернігівської області, вулиця Пирятинська, б.127, розміщені на земельній ділянці, належній територіальній громаді міста Прилуки, а саме: нежитлову будівлю насосної станції, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №2, загальною площею 22,8кв.м; нежитлову будівлю КТП, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №, загальною площею 448,9кв.м; нежитлову будівлю гаражу, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №23, загальною площею 317,5кв.м; нежитлову будівлю теплової стоянки автомашин «Модуль», збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №26, загальною площею 880,4кв.м; нежитлову будівлю контори, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №27, загальною площею 163,4кв.м; нежитлову будівлю мойки, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №28, загальною площею 288,1кв.м; нежитлову будівлю майстерень, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №29, загальною площею 670,7кв.м; нежитлову будівлю котельні, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №30, загальною площею 171,6кв.м; нежитлову будівлю профілакторію, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №31, загальною площею 302,4кв.м; нежитлову будівлю центральної заправки, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №32, загальною площею 9,5кв.м; нежитлову будівлю шиноремонту, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №34, загальною площею 427,9кв.м; нежитлову будівлю їдальні, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №35, загальною площею 253,7кв.м; нежитлову будівлю диспетчерської, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №47, загальною площею 616,6кв.м, та задоволення за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в сумі 6 282 792 грн 24 коп., з яких: 2 987 079 грн 93 коп. заборгованості за кредитом, 3 295 712 грн 31 коп. заборгованості за відсотками користування кредитом.

У вказаному рішенні суду від 08.10.2018 у справі № 927/506/18 судом зазначено: «В наявному у матеріалах справи листі від 07.11.2017 вих.№USB/417 «Вимога про усунення порушень» на адресу ТОВ «Паритет» та ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» міститься вимога відповідача до позичальника (3-ї особи у справі) в 30-денний строк сплатити заборгованість в сумі 7 338 825 грн. 30 коп., яка складається із: заборгованості по кредиту 2 987 079 грн. 93 коп., заборгованості по відсотках 3 295 712 грн. 13 коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне повернення кредиту 92 015 грн. 69 коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне повернення відсотків 410 555 грн. 78 коп.; розмір інфляційних витрат за кредитом 107 220 грн. 98 коп.; розмір інфляційних витрат за відсотками 446 240 грн. 61 коп. Одночасно в даному листі відповідачем зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги банком розпочнеться звернення стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачених Законом України «Про іпотеку».

Як стверджує позивач у позовній заяві, вказаний лист з вимогою про усунення порушень отриманий ним 16 листопада 2017 року.

Отже, суд приходить до висновку, що маючи намір звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідачем надіслано позичальнику та іпотекодавцю відповідну вимогу про усунення порушень за основним зобов`язанням.».

Відповідач з метою виконання вказівок та дослідження питань, вказаних у постанові Верховного Суду від 28.11.2023 у цій справі, надав суду копії матеріали справи № 927/506/18.

У позовній заяві, підписаної директором Тарабановим М. Ю., у справі № 927/506/18 позивач (ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461») зазначив, що: « 16.11.2017 позивач отримав від відповідача вимогу про усунення порушень №USB/417 від 07 листопада 2017 року.

Відповідно до змісту зазначеної вимоги відповідач повідомив позивача про наявність невиконаного зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет» перед відповідачем на загальну суму 7 338 825,30 грн за кредитним договором № 935/1-109 ДУ №1 від 14 серпня 2008 року, виконання якого було забезпечено іпотекою, а також про те, що у разі невиконання вимоги відповідача, останній розпочне стягнення на предмет іпотеки: нежитлові будівлі, що знаходяться в місті Прилуки Чернігівської області, вулиця Пирятинська (вулиця Дзержинського), будинок 127 (сто двадцять сім), розміщені на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Прилуки».

Вказана вимога №USB/417 від 07.11.2017 була подана позивачем - ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» до суду разом з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, про що зазначено у додатку до позовної заяви (справа №927/506/18).

Згідно з зазначеною вимогою, копія якої надано у справу, що розглядається судом (справа №927/765/22), ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ТОВ «Паритет» та до ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» з вимогою про усунення порушень №USB/417 від 07.11.2017, у якій вимагало від Позичальника (ТОВ «Паритет») у тридцятиденний строк сплатити заборгованість за кредитним договором №935/1-109 ДУ№1 від 14.08.2008 у розмірі 7 338 825,30 грн, а також попередило про наслідки невиконання цієї вимоги звернення стягнення на Предмет іпотеки.

На вимозі №USB/417 від 07.11.2017 зроблені наступні відмітки: вхідний №49 та дата 16.11.2017.

Крім того, додатком до позовної заяви позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є позовна заява ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461», підписана директором Тарабановим М. Ю., до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання недійсним іпотечного договору, у якій позивач зазначив, що « 16 листопада 2017 року Приватне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство 17461» отримало від публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» вимогу про усунення порушень №USB/417 від 07.11.2017».

Також відповідач надав до суду копію витягу з нотаріальної справи приватного нотаріуса КНМО Чуловського В. А. щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса від 02.03.2018 за реєстровим номером № 3396, а саме копію вимоги №USB/417 від 07.11.2017 з доказами її направлення на адресу ТОВ «Паритет» та ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» копію списку згуртованих відправлень від 07.11.2017, копію фіскального чеку Укрпошти від 08.11.2017, копію списку відправки рекомендованої кореспонденції №1536, копію фіскального чеку Укрпошти від 22.11.2017.

19.06.2019 державним реєстратором Прилуцької міської ради проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації ТОВ «Паритет» (код 21405149), запис за №10621110016000668, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

АТ «Укрсоцбанк» направило ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» повідомлення про звернення стягнення на Предмет іпотеки №680-13.3 від 20.06.2019, яке отримано позивачем 25.06.2019, на підтвердження чого надано витяг з журналу реєстрації вхідних документів.

Позивач вважає, що порука є припиненою з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи ТОВ «Паритет», оскільки Банк до цього часу не звернувся до суду з позовом до поручителя - Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання.

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 927/765/22, колегія суддів Верховного Суду зазначила про те, що висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки суди посилаючись на те, що відсутність вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в матеріалах даної справи (вона заявлялась іншим особам) не є підставою для задоволення вимог Товариства в розумінні частини четвертої статті 75 ГПК України, а Товариством жодним чином не спростовано факти щодо направлення йому письмової вимоги Банком, встановлені у справі № 927/506/18, залишили поза увагою те, що вказані доводи, в контексті доводів касаційної скарги, були визначені Товариством як підстави його вимог, а наявність/відсутність відповідної вимоги має ключове значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Крім того, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 23.08.2022 у справі № 910/6459/21).

Крім того Суд вважає за необхідне зазначити, що суду під час нового розгляду необхідно звернути увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22, в якій Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що фактично ініційований позивачем спір спрямований на захист його майнового інтересу, вимога про визнання права іпотекодержателя ґрунтується на наявності такого інтересу, що виник на підставі договору іпотеки, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який має вартісну оцінку, а отже, має майновий характер, а тому розмір ставки судового збору за його подання повинен визначатися відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Згідно із ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ч. 1 ст. 572 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції Закону, чинній на дату укладення Іпотечного договору) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов`язання.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а іпотеки як окремого виду застави також статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» регламентовано, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що припинення іпотеки з інших підстав, ніж ті, що визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку» та частині першій статті 593 ЦК України, є можливим лише у випадку, коли така підстава припинення встановлена законом (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12.04.2018 у справі № 908/2698/16).

За приписами ч. 4 ст. 593 ЦК України припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги.

Фактичні підстави цього позову зводяться до того, що внаслідок ліквідації юридичної особи боржника (ТОВ «Паритет») за основним зобов`язанням порука є припиненою, оскільки кредитор (Банк) до цього часу (внесення до ЄДР запису про ліквідацію) не звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням боржником основного зобов`язання, а правовою підставою позову є ч. 4 ст. 593 ЦК України.

Водночас, відповідач наголошує на тому, що до внесення запису до ЄДР про припинення ТОВ «Паритет» Банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом направлення позивачу як іпотекодавцю вимоги №USB/417 від 07.11.2017.

Хоча позивачем у позовній заяві не наведено обставин щодо отримання вимоги №USB/417 від 07.11.2017, а також своїх доводів стосовно такої вимоги, посилаючись на її відсутність у позивача, але надалі визнав факт отримання 16.11.2017 спірної вимоги.

Так, позивач вважає, що:

- по перше, вимога №USB/417 від 07.11.2017 є реалізованою відповідачем через звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, який рішення суду від 08.10.2018 у справі №927/506/18 визнаний таким, що не підлягає виконанню;

- по-друге, ч. 4 ст. 593 ЦК України була введена в дію 04.02.2019, а тому, враховуючи незворотність дії законів в часу, вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки мала бути пред`явлена Банком у період з 04.02.2019 до внесення запису до ЄДР про ліквідацію боржника за Основним зобов`язанням.

Таким чином, виходячи з предмета та підстав позову, до предмета доказування у даній справі входить встановлення обставин щодо наявності/відсутності відповідної вимоги Банку, що є ключовим для правильного вирішення спору. Про необхідність встановлення таких обставин вказано у постанові Верховного Суду від 28.11.2023 у цій справі.

Щодо пред`явлення Банком позивачу вимоги №USB/417 від 07.11.2017.

Як вже зазначалось, Господарським судом Чернігівської області розглядалась справа № 927/506/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,у якому встановлено, що: «в наявному у матеріалах справи листі від 07.11.2017 вих.№USB/417 «Вимога про усунення порушень» на адресу ТОВ «Паритет» та ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» міститься вимога відповідача до позичальника (3-ї особи у справі) в 30-денний строк сплатити заборгованість в сумі 7 338 825 грн. 30 коп., яка складається із: заборгованості по кредиту 2 987 079 грн. 93 коп, заборгованості по відсотках 3 295 712 грн. 13 коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне повернення кредиту 92 015 грн. 69 коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне повернення відсотків 410 555 грн. 78 коп.; розмір інфляційних витрат за кредитом 107 220 грн. 98 коп.; розмір інфляційних витрат за відсотками 446 240 грн. 61 коп. Одночасно в даному листі відповідачем зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги банком розпочнеться звернення стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений Законом України «Про іпотеку». Як стверджує позивач у позовній заяві, вказаний лист з вимогою про усунення порушень отриманий ним 16 листопада 2017 року».

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Звільнення від доказування навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Крім того, відповідно до приписів частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі, з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19).

Жодних доказів неотримання від Банку спірної вимоги, зокрема журналу реєстрації вхідної кореспонденції, позивач суду не надав, а відтак і не спростовував преюдиційних обставин, встановлених судом щодо пред`явлення йому Банком вимоги №USB/417 від 07.11.2017.

Водночас, в матеріалах справи міститься позовна заява ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, з додатками до неї зі справи № 927/506/18 і у вказаній позовній заяві позивач сам посилається на отримання 16.11.2017 спірної вимоги та наводить її зміст, а її копію, на якій міститься вхідний № 49 та дата 16.11.2017, що свідчить про реєстрацію позивачем такої вхідної кореспонденції, надав до матеріалів цієї позовної заяви.

Більш того, обставини отримання позивачем спірної вимоги 16.11.2017 викладені ним також у зазначеній вище позовній заяві (а.с. 35-38, т. 4), поданій до суду, до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання недійсним іпотечного договору.

При цьому позовні заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, про визнання недійсним іпотечного договору та про визнання іпотеки припиненою підписані однією особою - директором ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» Тарабановим М. Ю.

Також, спірна вимога та докази її направлення позивачу наявні в матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса КМНО Чуловського В.А., який вчинив оспорюваний виконавчий напис, копія з яких надана відповідачем (а.с. 55-56).

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що у додатку до позовної заяви (а.с.69-73, т. 4) про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем 02.03.2018 за реєстровим № 3396 таким, що не підлягає виконанню, зазначено: копію вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» від 7 листопада 2017 року № USB/417, як і зазначено про надсилання такої вимоги разом із зазначеною вище позовною заявою, і у описі вкладення у цінний лист (а.с. 80, т. 4).

Тобто, отримання позивачем спірної вимоги принаймні 16.11.2017 підтверджується як преюдицією зі справи № 927/506/18, так і правильно встановлено господарським судом першої інстанції те що Банк звернувся до ТОВ «Паритет» та до ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» з вимогою про усунення порушень № USB/417 від 07.11.2017, у якій вимагав від позичальника (ТОВ «Паритет») у тридцятиденний строк сплатити заборгованість за кредитним договором №935/1-109 ДУ№1 від 14.08.2008 у розмірі 7 338 825,30 грн, а також зазначив про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Вказана вимога отримана позивачем 16.11.2017.

Доводи позивача про те, що спірна вимога є реалізованою внаслідок звернення відповідача до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, який рішення суду від 08.10.2018 у справі №927/506/18 визнаний таким, що не підлягає виконанню, оцінюється колегією суддів апеляційної інстанції критично, враховуючи наступне.

Закону України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).

У п. 4.5 Іпотечного договору сторони погодили як судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, так і позасудовий.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц викладено правовий висновок про те, що частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.

Тобто, вимога, встановлена ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц викладено правову позицію про те, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку») - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону України «Про іпотеку», не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»).

Як вже зазначалось, Банк в порядку позасудового способу задоволення своїх вимог як іпотекодержателя звертався до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на Іпотечному договорі про стягнення на предмет іпотеки, який надалі рішенням суду від 08.10.2018 у справі № 927/506/18 був визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Враховуючи викладене вище, спроба реалізації Банком зазначеного позасудового способу, не перешкоджає як можливості звернення до суду із відповідним позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, і не призводить до того, що вимога USB/417 від 07.11.2017 вичерпала свою дію, а надіслання цієї вимоги позивачу свідчить саме про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо доводів позивача про необхідність пред`явлення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки після введення в дію ч. 4 ст. 593 ЦК України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», який набрав чинності 04.11.2018, ст. 593 ЦК України доповнено частиною четвертою такого змісту: « 4. Припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги».

Згідно з п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» він вводиться у дію через три місяці з дня набрання чинності, тобто 04.02.2019, та застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Частиною першою статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 02.07.2002 №13-рп/2002).

При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акту щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акту в часі).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із безпідставністю доводів скаржника про необхідність пред`явлення вимоги саме з 04.02.2019, оскільки Іпотечний договір на час введення в дію ч. 4 ст. 593 ЦК України не припинив свою чинність, а положення цієї частини застосовуються до відносин, що виникли до введення її в дію та продовжують існувати після введення її в дію.

Відсутність згоди на передачу в іпотеку нерухомого майна не є підставою для припинення іпотеки, оскільки не передбачені ані ст. 17 Закону України «Про іпотеку», ч. 1 ст. 593 ЦК України, ані встановлені іншим законом, при цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що така обставина як відсутність згоди на передачу майна в іпотеку та на укладення Іпотечного договору вже були підставою для подання позивачем позову про визнання Іпотечного договору недійсним, проте рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2018 у справі № 927/496/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, у задоволенні цього позову було відмовлено повністю.

Відповідно до пункт 6.3 іпотечного договору він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення Основного зобов`язання. Дія цього договору припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про іпотеку». Отже, вказаною умовою іпотечного договору встановлена дія цього правочину - до припинення Основного зобов`язання, тобто до виконання ТОВ «Паритет» зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008.

Щодо наявності/відсутності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частинами 1, 2 статті 1 ГПК України (у відповідній редакції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Позивач вважає, що звернення із позовом про припинення іпотеки є способом захисту порушеного права власності на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, а саме в поновленні права позивача розпоряджатись нерухомим майном, в тому числі відчужувати його. Як зазначає позивач, йому надійшли комерційні пропозиції щодо придбання нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці.

Предметом спору, а відповідно і об`єктом захисту за позовними вимогами, стало право іпотекодавця (позивача) на припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 593 ЦК України у зв`язку з ліквідацією боржника за основним зобов`язанням та нереалізацією кредитором (відповідачем) свого права щодо звернення стягнення на предмет застави.

Натомість, як вже було встановлено вище, відповідна вимога пред`явлена Банком позивачу та отримана останнім принаймні 16.11.2017, тобто до внесення відповідного запису до ЄДР про ліквідацію боржника ТОВ «Паритет», про що було достеменно відомо позивачу, зважаючи на викладення таких обставин у інших позовах та подання її копії безпосередньо до суду, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що у позивача виникло право на позов у зв`язку з порушенням його прав щодо належного йому майна, яке передано в іпотеку, за наявності спірної вимоги, про що знав сам позивач.

Отже, позивачем не доведено наявність у нього порушеного права при зверненні до суду із цим позовом, а пред`явлення цього позову фактично зумовлено лише бажанням відчужити спірне майно іншим суб`єктам господарювання, що є неможливим внаслідок перебування його в іпотеці.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи та встановлення факту того, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом пред`явлення відповідної вимоги № USB/417 від 07.11.2017 було реалізоване кредитором - ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач, до ліквідації боржника за основним зобов`язанням - ТОВ «Паритет», а відтак ліквідація останнього не свідчить про припинення іпотеки, позивач у позовній заяві не наводить інших підстав припинення поруки, у тому числі внаслідок припинення основного зобов`язання, та не надав відповідних доказів, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що задоволення позову про визнання іпотеки припиненою не призведе до визнання (набуття) за позивачем права власності щодо цього майна, оскільки у такому випадку у позивача лише знімаються обтяження та заборони щодо розпорядження своїм власним майном, то за своєю правовою природою заявлена вимога не направлена на отримання позивачем майна або майнових прав, які можна оцінити вартісно, що свідчить про немайновий характер такої вимоги, крім того, втрата відповідачем права на майно не є тотожним позовним вимогам про набуття права власності на таке майно при визначені характеру спору (майновий/немайновий) у розрізі Закону України «Про судовий збір», у зв`язку із чим, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1026/22 не підлягають врахуванню у даній справі, оскільки не є релевантними до спірних правовідносин.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи, вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/22 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/22 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/765/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.02.2024 у справі № 927/795/22 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Текст постанови складено та підписано 01.07.2024.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

Л.В. Кропивна