ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2024 р. Справа№ 927/896/23 (910/7583/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Сотнікова С.В.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 26.06.2024,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024

у справі № 927/896/23 (910/7583/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн"

про стягнення 1 400 000,00 грн.

в межах справи №927/896/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс"

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 1 400 000,00 грн. задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) за позовом ТОВ "Оушен Фінанс" до АТ КБ "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ТОВ "Альянс Еволюшн", про стягнення 1 400 000,00 грн., поданим в межах справи № 927/896/23 про банкрутство ТОВ "Оушен Фінанс" , повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу ТОВ "Оушен Фінанс" в позові в повному обсязі.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Доманська М.Л.; судді: Отрюх Б.В. та Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/896/23 (910/7583/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн", про стягнення 1 400 000,00 грн., в межах справи № 927/896/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС ЕВОЛЮШН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" про відкриття провадження у справі про банкрутство; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Чернігівської області 22.02.2024 у справі №927/896/23 (910/7583/23).

23.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №927/896/23 (910/7583/23) у 2-х томах.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23); розгляд апеляційної скарги призначено на 26.06.2024 о 12 год. 50 хв.; запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 14.06.2024; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 21.06.2024.

04.06.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ліквідатора ТОВ "Оушен Фінанс" арбітражного керуючого Лященка Павла Володимировича надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого ліквідатор ТОВ "Оушен Фінанс" арбітражний керуючий Лященко Павло Володимирович просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) - залишити без змін.

24.06.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якій останнє просить допустити його представника, адвоката Труфанову Олену Сергіївну ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до участі у всіх судових засідання, в тому числі у судовому засіданні у справі №927/896/23 (910/7583/23), призначеному на 26.06.2024 о 12:50 в режимі відоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів за допомогою ВКЗ.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 відмовлено Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк" у задоволенні заяви про участь у всіх судових засіданнях, в тому числі у судовому засіданні у справі №927/896/23 (910/7583/23), призначеному на 26.06.2024 о 12:50, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

26.06.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшли додаткові письмові пояснення, у яких Банк зазначає, що оскільки в п.п. 6.2.4 Договору фінансового лізингу від 01.07.2016 №4О16054ЛИ сторони прямо встановили обов`язок ТОВ "Оушен Фінанс" сплатити на користь АТ КБ "ПриватБанк", зокрема, заборгованість по лізингових платежах на поточну дату (дату розірвання Договору), то ця умова Договору виключає зустрічний обов`язок АТ КБ "ПриватБанк" повернути ТОВ "Оушен Фінанс" ці самі лізингові платежі. Скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 905/1065/22, від 01.02.2024 у справі № 913/175/23, де суд вказує на принцип обов`язковості умов договору у відносинах лізингу.

У судове засідання 26.06.2024 з`явився представник скаржника. Інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положеннямстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/23.

Представник скаржника апеляційну скаргу підтримав, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) скасувати, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що обставини, що виникли між сторонами унеможливлюють застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, судом не було враховано, що ТОВ "Оушен Фінанс" не набуло права діяти альтернативно відповідно до диспозиції частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України. При цьому Банк вказує, що умовами Договору фінансового лізингу (пункт 6.2.4) передбачені дії, що вчиняються сторонами у випадку його розірвання, а саме, лізингоодержувач зобов`язується сплатити лізингові платежі на дату розірвання - і це вказує на те, що не може одночасно існувати обов`язок у Боржника сплатити лізингові платежі, а у Банку - обов`язок повернути ці ж самі лізингові платежі Боржнику. За доводом Банку положення пункту 6.2.4 Договору вказує на те, що сторонами погоджено юридичні наслідки розірвання правочину на вимогу лізингодавця та визначено обов`язок лізингоодержувача сплатити лізингові платежі на дату розірвання договору. Умови Договору лізингу не передбачають зобов`язання Банку повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі (суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), в разі розірвання (припинення) договору. Скаржник зазначає, що судом попередьої інстанції не було застосовано висновки Верховного Суду щодо умов застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" слід залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі стало питання щодо стягнення з лізингодавця на користь лізингоодержувача лізингових платежів як частини відшкодування вартості об`єкта лізингу, у зв`язку з розірванням між ними договору фінансового лізингу та повернення об`єкту лізингу лізингодавцю.

29.06.2023 до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн" (надалі - кредитор) про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" (надалі - боржник) на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Лященка П.В.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 01.11.2023, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" та повноваження розпорядника майна боржника Лященка П.В.; визнано боржника банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Лященка П.В.

15.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"про стягнення сплачених позивачем лізингових платежів в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу згідно з Договором фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4О16054ЛИ в сумі 1 400 000,00 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що оскільки укладений між сторонами Договір фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4О16054ЛИ був в односторонньому порядку розірваний лізингодавцем, предмет лізингу повернуто лізингодавцю, у останнього виникло зобов`язання повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" сплачені ним лізингові платежі в сумі 1 400 000,00 грн, оскільки в силу приписів діючого законодавства України (ст. 655, 692, 693 Цивільного кодексу України) вони по своїй суті є оплатою предмету купівлі-продажу (попередньою оплатою).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального провадження; встановити відповідачу строк протягом 15-ти днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; запропонувати у строк протягом 5 днів: позивачу - з дня отримання відзиву на позов надати до суду відповідь на відзив відповідача; відповідачу - заперечення на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані до суду.

27.06.2023 відповідачем подано до Господарського суду міста Києва відзив від 26.06.2023 № 26/06-1 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що позовні вимоги банком не визнаються; також банк просить застосувати позовну давність.

В підготовчому засіданні 18.07.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29.08.2023.

31.07.2023 позивачем до Господарського суду міста Києва подана відповідь від 24.07.2023 № 01-24/07-23 на відзив, зі змісту якої вбачається, що товариство не погоджується з доводами відповідача, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 постановлено передати справу № 910/7583/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення 1 000 000 грн за підсудністю до Господарського суду Чернігівської області для розгляду в межах справи № 927/896/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" .

30.10.2023 матеріали справи № 910/7583/23 надійшли до Господарського суду Чернігівської області; справі присвоєно єдиний унікальний номер 927/896/23 (910/7583/23).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.11.2023 постановлено: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 1 000 000 грн 00 коп. (справа № 910/7583/23) прийняти та приєднати до матеріалів справи № 927/896/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" ; розгляд позовної заяви здійснювати в межах справи № 927/896/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" за правилами загального позовного провадження; повторно провести підготовче провадження та призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 05.12.2023; викликати для участі в судовому засіданні представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" в якості позивача. Повідомити позивача, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору; викликати для участі в судовому засіданні представника Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в якості відповідача. Повідомити відповідача, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

20.11.2023 позивачем до Господарського суду Чернігівської області подано заяву від 17.11.2023 № 07-11/2023 про збільшення позовних вимог, якою товариство просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 1 400 000,00 грн.

Після закінчення підготовчого засідання 05.12.2023 о 11:23 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» від 05.12.2023 на позовну заяву. З даної заяви по суті справи вбачається, що банк не визнає позовні вимоги повністю, також не визнає в повному обсязі та заперечує щодо всіх наведених позивачем обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; в повному обсязі заперечує щодо правової оцінки обставин, наданих позивачем, та заперечує й повністю не погоджується з правовими підставами позову. В обґрунтування своїх заперечень банк зазначає, що, на його думку, правозастосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України регулює наслідки невиконання продавцем свого зустрічного обов`язку із передачі товару у власність покупця, який в свою чергу отримує дві альтернативні дії - вимагати повернення товару або вимагати повернення попередньої оплати. Виходячи з твердження про те, що умовою застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, відповідач вважає, що вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, адже Банк свої зобов`язання виконав належним чином та у повному обсязі. На переконання відповідача зазначене вище твердження додатково підтверджується тим, що інший альтернативний спосіб захисту прав покупця, визначений таким положенням - вимагати передання оплаченого товару від продавця - позивач застосувати не може, оскільки своє первісне зобов`язання зі здійснення попередньої оплати не виконав. Відповідач вважає, що позивач не набув права діяти альтернативно, враховуючи диспозицію ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, а саме, вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, що свідчить про відсутність умов застосування вказаного положення Кодексу до спірних правовідносин. На переконання відповідача невірним є застосування в даному випадку ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки немає ні правових підстав, ні фактичних обставин, які б надавали позивачу право вимагати повернення сплачених лізингових платежів, та відповідно, покладали на Банк зобов`язання повернути ці платежі. Одночасно відповідач просить застосувати позовну давність.

21.12.2023 господарський суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 04.01.2024; одночасно постановлено: залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; зобов`язати позивача не пізніше двох днів з дня вручення копії даної ухвали направити третій особі (Товариству з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн") копії позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду; встановити процесуальний строк для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії позовної заяви з додатками; повідомити третю особу про призначення судового засідання, а також про те, що її неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви.

27.12.2023, у встановлений судом процесуальний строк, через систему «Електронний суд» до Господарського суду надійшли пояснення від 27.12.2023 щодо позову, зі змісту яких вбачається, що третя особа погоджується із заявленими позовними вимогами та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.01.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 1 400 000,00 грн. задоволено повністю.

Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції погоджується, враховуючи наступне.

У статті 292 Господарського кодексу України (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з положеннями статті 806 ЦК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (стаття 12 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Водночас, згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж. Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

Колегія суддів приймає до уваги, що вказана постанова у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано. Однак, оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об`єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.

Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, викладені в зазначеній постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 висновки підлягають прийняттю до уваги під час розгляду цієї справи з урахуванням висновків, викладених в ухваленій пізніше постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

У постанові Верховного Суду у справі № 925/322/23(925/750/23), Верховний Суд дійшов висновку про «передчасність висновку місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі з огляду лише на положення частини 4 статті 653 ЦК України, яка встановлює загальні правила щодо правових наслідків розірвання договорів, але не є імперативною нормою та передбачає можливість врегулювання таких наслідків іншим чином як спеціальними нормами закону, так і сторонами в укладеному договорі. Адже поза увагою господарського суду першої інстанції залишились висновки Верховного Суду, викладені у постановах, про припинення в разі розірвання договору лізингу не лише обов`язку лізингодавця з передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача, а й обов`язку лізингоодержувача із відшкодування вартості такого об`єкту, що свідчить про відсутність підстав для отримання та збереження лізингодавцем коштів, сплачених йому лізингоодержувачем у рахунок відшкодування вартості такого об`єкта лізингу (якщо інше не передбачено законом чи договором). З огляду на викладене, твердження господарського суду апеляційної інстанції в цій справі про відсутність правових і фактичних обставин виконання сторонами Договору, які б надавали Боржнику право вимагати повернення сплачених лізингових платежів та, відповідно, покладали на Банк зобов`язання їх повернути, Верховний Суд також вважає передчасним. Верховний Суд звернув увагу на викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 висновок про те, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) одночасно, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів. Наведена правова позиція щодо необхідності з`ясування умов договору лізингу та структури лізингових платежів підлягає врахуванню також і при вирішенні питання щодо правомірності утримання лізингодавцем вже сплаченого лізингоодержувачем у структурі лізингових платежів відшкодування вартості об`єкта лізингу, адже правові наслідки розірвання договору лізингу не можуть бути більш сприятливими для лізингоодержувача, який не здійснив відшкодування вартості об`єкту лізингу у складі лізингових платежів, порівняно з тим, який здійснив таке відшкодування частково. Як зазначено судом касаційної інстанції, господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи обмежились посиланням на недобросовісність саме Боржника у спірних правовідносинах, який не виконав свій встановлений договором обов`язок повністю оплатити товар до його передання продавцем, що й стало підставою для розірвання Договору Банком, який усі свої зобов`язання виконав належним чином. При цьому господарські суди залишили поза увагою правові позиції Верховного Суду про те, що наслідком розірвання договору є не лише відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача, але й відсутність права на його оплату лізингоодержувачем. Проте для вирішення спору, який виник між лізингодавцем і лізингоодержувачем щодо відшкодування вартості об`єкта лізингу у складі лізингових платежів, необхідно виходити з умов відповідного договору лізингу та структури таких платежів. Так, за змістом пункту 6.2.11 договору фінансового лізингу від 01.07.2016 №4Е16055ЛИ, лізингоодержувач (Боржник) зобов`язався сплачувати, зокрема, лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна), а також відсоткову винагороду за користування Майном, винагороду за користування Майном тощо. Водночас згідно з пунктом 2.1 Договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2. Оскільки господарські суди під час розгляду справи не дослідили зміст додатку №2 до Договору, обставини щодо дійсної структури лізингових платежів залишилися не встановленими. Крім того, господарські суди не перевірили, чи відповідає заявлена до стягнення сума дійсному розміру сплаченого Боржником відшкодування вартості Майна у складі лізингових платежів, виходячи з їх структури, узгодженої сторонами Договору. Також суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо врегулювання сторонами в Договорі наслідків його розірвання, зазначивши лише про визначення у підпункті 6.2.4 Договору обов`язку лізингоодержувача повернути Майно Банку у випадку розірвання Договору зі сплатою Банку заборгованості з лізингових платежів тощо, проте без надання належної правової оцінки правовідносинам сторін з урахуванням наведеної умови Договору, структури лізингових платежів та правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах. З огляду на викладене висновок господарських судів про відмову в задоволенні позову є передчасним, адже не ґрунтується на належному виконанні вимог статей 86, 236, 269 ГПК України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, через залишення судами поза увагою висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), з урахуванням висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи».

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" (Лізингоодержувач) був укладений Договір фінансового лізингу № 4О16054ЛИ (надалі - Договір), за умовами якого Банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у Додатку № 1 Договору (надалі - Майно).

Відповідно до п. 1 Договору Банк передає Лізингоодержувачу Майно, а Лізингоодержувач приймає Майно від Банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу (надалі - Лізинг).

Відповідно до п. 2 Договору Лізингові платежі: Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком № 2. Лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п. 1.4 цього Договору. Лізингоодержувач сплачує Банку винагороди на рахунок, зазначений у п. 1.4 цього Договору: винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» у розмірі 500,00 (п`ятсот) гривень 00 копійок у день укладення цього Договору; відсоткову винагороду за користування Майном у розмірі 12 (дванадцять) % річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у Додатку 2. У випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим Договором, відсоткова винагорода за користування Майном складає 24 (двадцять чотири) % річних від суми залишку несплаченої частини вартості Майна, згідно з Додатком № 2. Лізингоодержувач сплачує Банку на відповідний рахунок, зазначений у п. 1.4 цього Договору, винагороду за користування Майном, отриманим у лізинг, у розмірі, що визначається за відповідною формулою.

Розрахунок винагороди здійснюється 25-го числа кожного поточного місяця, починаючи з дня прийому-передачі майна у лізинг. Нарахування та сплата винагороди здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в Додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим Договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.

Сплата винагороди за користування майном отриманим у лізинг здійснюється в українській гривні.

Відповідно до п. 3.1 Договору Передача Банком та прийом Лізингоодержувачем Майна в лізинг здійснюється згідно з Актом прийому-передачі Майна, зазначеним у Додатку № 3, що є невід`ємною частиною цього Договору (надалі - Додаток № 3). З моменту підписання Додатку № 3 Лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації Майна, ризик невідповідності Майна цілям використання цього Майна несе Лізингоодержувач.

Лізингоодержувач під власну відповідальність зобов`язався неухильно дотримуватися норм та правил експлуатації, використання і ремонту Майна (п. 3.2 Договору).

Акт прийому-передачі Майна Сторони укладають та підписують у дату укладання цього Договору. З дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі Майна Лізингоодержувач приймає його від Банку в платне володіння та користування (п. 3.3 Договору).

Протягом усього терміну дії цього договору Майно є власністю Банку (п. 4.1 Договору).

Умови переходу права власності на Майно: Майно переходить у власність Лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим Договором.

Банк має право, зокрема вимоги повернення Майна у випадку дострокового розірвання Договору (п. 5.1.3 Договору).

Банк має право відмовитися від Договору і вимагати повернення Майна, якщо Лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Банку від Договору, Договір є розірваним з дати зазначеної Банком у повідомленні про відмову від Договору.

Банк зобов`язався, зокрема передати Майно в платне користування Лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим Договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим Договором, передати Майно у власність Лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим Договором (п. 5.1.8 Договору).

Лізингоодержувач має право, зокрема, повернути Майно Банку без придбання його у власність за умови сплати за графіком лізингових платежів, винагород за Договором, неустойки у формі штрафу за Договором (п. 6.1.2 Договору).

Відповідно до п. 6.2.4 Договору Лізингоодержувач зобов`язався, зокрема: повернути Майно Банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізинговим платежам на поточну дату, інших платежам за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору. Лізингоодержувач зобов`язався усунути погіршення Майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення Майна Банк має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до п.6.2.11 Договору Лізингоодержувач зобов`язався, зокрема: сплачувати Банку винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна); відсоткову винагороду за користування Майном; винагороду за користування Майном, отриманим в лізинг; інші витрати Банку, безпосередньо пов`язані з цим Договором.

Цей Договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банка шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувач за 3 (три) дні, зокрема, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів. Порушення строків плати винагород за Договором.

У випадку розірвання цього Договору, Майно повинно бути повернуте Лізингоодержувачем у термін розірвання по Акту прийому-передачі Майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.

У повідомленні про розірвання Сторони зазначають причину дострокового розірвання Договору. При цьому для розірвання цього Договору, договорів про внесення змін Сторони не складають.

Строк дії цього Договору з дати підписання цього Договору по 25.06.2036 (двадцять п`яте червня дві тисячі тридцять шостого) року. У частині не виконаних Сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадках дострокового виконання зобов`язань Лізингоодержувача за Договором, у випадку розірвання договору.

Колегією суддів досліджено, зокрема, Додаток 1 (предмет фінансового лізингу - нерухоме майно), Додаток № 2 (Графік лізингових платежів, їх структуру), Додаток № 3 (Акт прийому-передачі), які є невід`ємними частинами цього Договору.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що сторони погодили вказані вище додатки до Договору; згідно з Додатком № 3 позивач як Лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування нерухоме майно загальною вартістю 483965093,00 грн, перелік якого наведений в Додатку № 1; Додаток № 2 містить графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості Майна).

Як свідчать надані позивачем письмові докази, відповідач звертався до Лізингоодержувача з повідомленням (від 31.05.2017 № Э.Upr 1/3-67106) про розірвання договору фінансового лізингу, яким повідомив товариство про розірвання Договору, Договір є розірваним з 15.07.2017, вимагав у встановлений термін розірвання (15.06.2017) сплатити заборгованість за Договором та за актом прийому-передачі повернути майно, яке зазначено у Додатку № 1 до Договору.

Акт прийому-передачі майна, на підставі якого позивач повернув відповідачеві предмет фінансового лізингу, був складений, підписаний та скріплений печатками сторін 15.06.2017 (за відсутності заперечень/застережень сторін щодо передачі та отримання Майна).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2019 по справі № 912/3231/18 задоволено позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оушен Фінанс" на користь банку заборгованість за Договором в розмірі 20 321 516,63 грн, з яких 19 593 954,61 грн заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 727 562,02 грн пеня, а також 304 822,75 грн судового збору.

Згідно з інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вказане вище рішення Господарського суду Кіровоградської області набрало законної сили 08.05.2019.

Під час вирішення спору в межах справи № 912/3231/18 був встановлений факт сплати позивачем двох лізингових платежів -відшкодування вартості майна (25.07.2016 в сумі 403 304, 24 грн та 23.08.2016 в сумі 4 036 742,48 грн), а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України він не доказується при розгляді даної справи.

01.05.2023 позивач направив на адресу банку вимогу (від 28.04.2023 № 28/04-23-2) щодо перерахування в семиденний строк з моменту її отримання сплачених товариством лізингових платежів; звертаючись з даною вимогою, товариство посилалось на положення ст. 628, 655, 692, 693 Цивільного кодексу України з вказівкою на те, що оскільки майно у власність йому передано не було відповідні платежі як попередня оплата мають бути повернуті.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна в користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16, від 09.07.2018 у справі № 911/2449/17, від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17.

Частинами 2, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16).

Оскільки договір лізингу є змішаним договором, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингоодержувачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом та суттю умов договору лізингу та норм Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі у частині покупної плати за надання предмету лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу.

Отже, у разі розірвання договору лізингу, одночасно розривається і договір купівлі-продажу, як складова частина змішаного договору лізингу, внаслідок чого зобов`язання сторін за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, припиняються, а саме: у лізингодавця (продавця) - з поставки об`єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) - з оплати його вартості, тобто, з внесення попередньої оплати вартості об`єкту лізингу.

Подібних висновків щодо природи договору лізингу, лізингових платежів за ним та щодо наслідків його розірвання для сторін дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 по справі № 904/2357/20, зазначивши, що лізингові платежі, сплачені як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. В зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у лізингоодержувача відсутній.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснених лізингових платежів) одночасно, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів, як вже зазначалось вище.

За умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у т.ч. вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

На дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єкту лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за своєю правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), тобто орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу.

В свою чергу, зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняється.

Отже позивач правомірно посилається на положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу.

Як було вказано вище, згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати, зокрема, суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу.

На переконання суду, в тому випадку коли лізингоодержувач повертає лізингодавцю предмет лізингу внаслідок відмови останнього від договору лізингу в односторонньому порядку, повернення лізингоодержувачу сум, які відшкодовують вартість предмету лізингу, відповідає засадам справедливості, оскільки в протилежному випадку банк залишається і власником нерухомого майна, і грошових коштів, сплачених як частина вартості предмета лізингу.

В той же час, у спірних правовідносинах інтереси банку не залишаються незахищеними, адже, він має право вимагати від лізингоодержувача сплати відсоткової винагороди за весь час користування майном переданим в лізинг до дати розірвання договору фінансового лізингу.

Щодо аргументів відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, а також п. 6.2.4 Договору, суд першої інстанції вірно зазначив наступне: як вже було вказано вище, за умовами п. 6.2.4 Договору лізингоодержувач зобов`язався повернути Майно Банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши, при цьому, Банку заборгованість по лізинговим платежам на поточну дату, іншим платежам за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №559/1605/18, при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Частиною 4 ст. 653 Цивільного кодексу України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції вірно відхилив посилання відповідача на положення Договору, оскільки вони регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов`язання сплатити лізингові платежі), та не враховують вищезазначених встановлених судом фактичних обставин справи з урахуванням положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним Договором.

За змістом ст. 256, 259, 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вже було вказано вище відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

Звертаючись з відповідною заявою банк зазначає, що, на його думку, в даному випадку має застосовуватись позовна давність тривалістю три роки з дати, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його прав; оскільки товариством були вчинені платежі 25.07.2016 та 23.08.2016 позовна давність спливла ще 23.08.2019.

Розглянувши дану заяву, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки сторони визначили в Договорі (п. 7.9), що строки позовної давності по вимогам про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим Договором встановлюються Сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

В апеляційній скарзі Банк зазначав, що судом попередньої інстанції не було застосовано висновки Верховного Суду щодо умов застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22,.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що у справі № 910/1775/18 розглядався спір про стягнення 773 664,58 грн, а також 98 264,25 грн інфляційних втрат та 20 305,33 грн 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за непоставлене дизельне пальне.

У справі № 910/5444/17 предметом судового розгляду була вимога ТОВ "Теміртранс-Захід" про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" попередньої оплати вартості непоставленого товару на суму 500 000 грн, 187 841, 51 грн неустойки, 69 500 грн інфляційних втрат, 16 688,06 3% річних. Підставою позову визначено неналежне виконання відповідача зобов`язання зі своєчасного передання товару позивачу за договором поставки нафтопродуктів №П-01-64.

У cправі № 910/5041/22 про стягнення 22 303 048,24 грн попередньої оплати позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань за договором поставки № 11.21-236РН в частині поставки товару (дизельне паливо).

Таким чином, правовідносини у справах, на які посилається скаржник не є подібними до цієї справи, а висновки щодо застосування відповідних норм права стосуються конкретних обставин кожної з наведених справ, які формують зміст неподібних до цієї справи правовідносин. Разом з тим зазначені постанови не містять висновків щодо застосування норм права при вирішенні спорів щодо сплаченого у межах лізингових платежів відшкодування частини вартості предмета лізингу в разі розірвання договору лізингу та повернення предмету лізингу лізингодавцю, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє наведені доводи скаржника.

Відносно посилань скаржника на положення п. 6.2.4 договору лізингу, колегія суддів зазначає, що вони регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов`язання сплатити лізингові платежі), та не враховують обставин справи з урахуванням положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, Додатку № 2 цього договору щодо структури лізингових платежів, колегією суддів встановлено, що ним не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

В постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 Верховний Суд зазначив, що положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.

Враховуючи, що зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняється, позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу.

За таких обставин судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 693 ЦК України, як імперативної норми щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару, а також надано обґрунтований висновок щодо відсутності у договорі лізингу, укладеного між сторонами, положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу.

Таким чином, місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам та вірно застосував норми матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Оцінюючи оскаржуване рішення суду першої інстанції через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Отже, доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують правомірність застосування імперативних норм чинного законодавства, якими обґрунтоване оскаржуване рішення суду першої інстанції, а тому колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду та доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) - без змін.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23) залишити без змін.

Матеріали справи № 927/896/23 (910/7583/23) повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 02.07.2024

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді С.В. Сотніков

Б.В. Отрюх