Провадження №2/748/37/24 Єдиний унікальний № 748/3425/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" червня 2024 р.м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі :

головуючого судді Хоменко Л.В.,

секретаря Базарної М.В.,

за участю прокурорів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника відповідача адвоката Прокоф`єва Б.І.

представників третьої особи ОСОБА_3 , Шелест С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_4 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 ,у якомупросить усунутиперешкоди уздійсненні Михайло-Коцюбинськоюселищною радоюправа користуваннята розпорядженняземельною ділянкоюводного фондуплощею 0,7800га зкадастровим номером7425584900:06:000:6007шляхом зобов`язання ОСОБА_4 повернутиземельну ділянкуз кадастровимномером 7425584900:06:000:6007площею 0,7800га накористь державив особіМихайло-Коцюбинськоїселищної ради;скасувати вДержавному реєстріречових правна нерухомемайно державноїреєстрації прававласності за ОСОБА_4 наземельну ділянкуз кадастровимномером 7425584900:06:000:6007площею 0,7800га (реєстраційнийномер об`єктанерухомого майна1338247374255);скасувати в Державномуземельному кадастрідержавної реєстраціїземельної ділянкиз кадастровимномером 7425584900:06:000:6007площею 0,7800га,стягнути звідповідача накористь Чернігівськоїобласної прокуратури(отримувач-Чернігівська обласнапрокуратура,банк отримувача-Державна казначейськаслужба Україним.Київ;рахунок отримувачаІІА248201720343140001000006008) понесені витрати на сплату судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Наказом Головногоуправління Держгеокадаструу Чернігівськійобласті від16.08.2017№ 25-12419/14-17-сгзатверджено проектземлеустрою щодовідведення земельноїділянки увласність дляведення особистогоселянського господарства ОСОБА_4 тапередано йомуу власністьземельну ділянкузагальною площею0,7800га ізкадастровим номером7425584900:06:000:6007для веденняособистого селянськогогосподарства ізземель сільськогосподарськогопризначення державноївласності натериторії Мньовськоїсільської радиЧернігівського районуЧернігівської області.На підставіцього наказуГоловного управлінняДержгеокадастру уЧернігівській області22серпня 2017року внесено відомостіпро земельнуділянку ізкадастровим номером7425584900:06:000:6007до Державногореєстру речовихправ нанерухоме майно.Відповідно доінформації зДержавного реєструречових правна нерухомемайно таРеєстру прававласності нанерухоме майно,Державного реєструІпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктівнерухомого майнащодо об`єктанерухомого майнавласником земельноїділянки ізкадастровим номером7425584900:06:000:6007є ОСОБА_4 .Вважають,що наказГоловного управлінняДержгеокадастру уЧернігівській областівід 16серпня 2017року № 25-12419/14-17-сгвиданий зпорушенням вимогчинного законодавстваз наступнихпідстав.Відповідно доінформації Центральноїгеофізичної обсерваторіїімені БорисаСрезневського від02.08.2023№ 991-001-1304/991-083земельна ділянказ кадастровимномером 7425584900:06:000:6007знаходиться вмежах прибережноїзахисної смуги(ПЗС)р.Річище,яка єпротокою (рукавом)р.Дніпро івідповідно довимог Водногокодексу Україниналежить доземель водногофонду.Ширина прибережноїзахисної смуги(ПЗС)уздовж р.Річище щонайменшемає становити100м.При цьому,відповідно доПорядку веденнядержавного водногокадастру,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від08.04.1996№ 413з подальшимизмінами,а такожзгідно зп.3.8Положення проЦентральну геофізичнуобсерваторію ім.Бориса Срезневського,затвердженим наказомДСНС Українивід 15.03.2018№ 169,Обсерваторія ведев межахкомпетенції Державнийводний кадастрза розділом«Поверхневі води»та державнийоблік поверхневихвод.За інформацією Державногоагентства воднихресурсів України№ 3827/55/11-23від 04серпня 2023року поряд ізспірною земельноюділянкою розташованийводний об`єкт,який ідентифікуєтьсяна геопорталі,як рукавРічище,що єрукавом річкиДніпро. З огляду на викладене ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області розпорядилося землею водного фонду та фактично змінило цільове призначення спірної земельної ділянки із земель водного фонду на землі для ведення особистого селянського господарства попри те, що не є розпорядником даної категорії земель в розумінні ст. 122 Земельного кодексу України. Водночас, вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, зокрема постанови від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 150). Таким чином, спірна земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:60007, яка на даний час належить ОСОБА_4 , має бути повернута на користь Михайло-Коцюбинської селищної ради, як законного розпорядника земель даної категорії. З наведеного вбачається, що набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку грубо порушує права та інтереси територіальної громади, як власника земель, адже з її власності протиправно вибула земельна ділянка водного фонду, розпорядником якої є Михайло-Коцюбинська селищна рада, у зв`язку з чим територіальну громаду в особі компетентного органу позбавлено права власності на землю, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України. Для забезпечення держави в особі Михайло- Коцюбинської селищної ради реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки із кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 необхідно усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадстрі державної реєстрації на ці земельні ділянки.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 серпня 2023 року відкрито провадження справі.

25 вересня 2024 року представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Прокоф`євим Б.І. надано відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що за змістом позовної заяви підставою позову є порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України в ході виділення та передачі спірної земельної ділянки у власність, що полягають у передачі земель водного фонду у приватну власність фізичним особам. Відповідачем, з метою дотримання процедури, передбаченої чинним законодавством, було замовлено виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, у матеріалах даного Проекту наявна довідка із державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01 січня 2016 року (довідка 6-зем). Довідка 6-зем є складовою проекту землеустрою і частиною вихідних даних для розроблення проекту відведення земельної ділянки, з якої вбачається, що це землі сільськогосподарського призначення у тому числі пасовища площею 0,7800 га. В основу довідки форми 6-зем покладено інформацію щодо класифікації земель за видами земельних угідь та видами економічної діяльності, які здійснюються на цих землях, яка є належним доказом у справі про підтвердження цільового призначення земельної ділянки. Натомість, заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури до позовної заяви додано лист Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (далі - ЦГО) від 02.08.2023 року. Однак, зазначена довідка не є належним та допустим доказом перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги. У цьому листі зазначається, що спірна земельна ділянка знаходиться поруч із водним зб`єктом, який ідентифікується на геопорталі, як рукав Річище, що є рукавом річки Дніпро, та як доказ додано викопіровку з вказаного геопорталу - Державного водного кадастру: облік поверхневих водних обєктів. В той же час, на вказаному геопорталі відображається рук. Річище, який знаходиться в Південно-Східній частині України, біля м. Запоріжжя, який є безпосередньо рукавом річки Дніпро (копія додається). Інших даних,які бсвідчили безпосередньо,що спірназемельна ділянказнаходиться вмежах ПЗС,вказаний листне містить.Вважає, що жоден доказ не підтверджує того, що земельна ділянка, що є предметом позову знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту «Річище». Наголошує, що відповідача позбавляють права на його майно лише з підстав порушень з боку публічного органу, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.( а.с. 77-91)

02 жовтня 2023 року Чернігівська обласна прокуратура надала відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Прокоф`єва Б.І., у якому зазначає, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування, такі землі не є землями державної власності сільськогосподарського призначення. А відтак, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не мало права розпоряджатися земельною ділянкою, безпідставно змінюючи її цільове призначення, а перебування у приватній власності ОСОБА_4 земельної ділянки завдає шкоду державним інтересам, оскільки права та інтереси, у т.ч. на земельні ділянки реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України) та набуваються згідно із законом, (ст. 14 Конституції України), що у випадку передачі у власність земельної ділянки водного фонду, такому порядку не відповідає. Посилання відповідача на довідку 6-зем, якою підтверджується цільове призначення земельної ділянки, потребує додаткової оцінки суду, оскільки інформація, надана Головним управлінням Держгеоказдастру у Чернігівській області, є статистичною. Відповідно до інформації Центральної геофізичної обсерваторії імені Срезневського від 02.08.2023 № 991-001-1304/991-083 земельна діляні кадастровим номером 7425584900:06:000:6038 знаходиться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки, відповідно до вимог Водного кодексу України належить до земель водного фонду. Згідно з інформацією Державного агентства водних ресурсів України 3827/5/5/11-23 від 04.08.2023 поряд із спірною земельною ділянкою розташовано водний об`єкт, який ідентифікується на геопорталі, як річка Річище, що є рукавом річки Дніпро. Отже, долученими до позову доказами доведено факт знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро. Відсутність проекту землеустрою на встановлення прибережної захисної смуги річки Річище та невизначення відповідними органами державної влади на території меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися, як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадають під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води. Таким чином, інформація Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 02.08.2023 № 991-001-1304/991-083 є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом в розумінні ст. ст. 76-79 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки стосується предмета доказування та надана уповноваженим суб`єктом. Окрім того, власник спірної земельної ділянки в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Річище (лівий рукав річки Дніпро), її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що землі водного фонду відведено з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

22 вересня 2023 року Головне Управління Держгеокадастру у Чернігівській області надало пояснення у справі, відповідно до якого заперечує проти задоволення позову, оскільки на момент прийняття рішення Головним управлінням про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_4 згідно облікових даних Державного земельного кадастру землі, за рахунок яких була сформована ця земельна ділянка, обліковувались як землі запасу, склад угідь - сільськогосподарські землі (пасовища), а не як землі водного фонду, що прокурором належними доказами спростовано не було. Крім того, поземельна книга на спірну земельну ділянку не містить відомостей про встановлені обмеження, в тому числі за видом обмеження - прибережна захисна смуга. Вважають, що цим спростовуються доводи прокурора про належність земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 до земель водного фонду. На час прийняття наказу від 16.08.2017 №25-12419/14-17-сг Головне управління відповідно до приписів частини четвертої статті 122 ЗК України здійснювало передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність (користування) для всіх потреб. Тому Головнеуправління незмінювало цільовепризначення земель. Держводагенство вказало, що геопортал було розроблено з урахуванням вимог Директив ЄС та забезпечено візуалізацію водних об`єктів України відповідно до критеріїв Водної Рамкової Директиви ЄС, зокрема річок довжиною від 10 км та озер площею водного дзеркала більше 0,5 кв. км., та підтвердило що інших вимог щодо обліку поверхневих водних об`єктів не існує. Одночасно Держводагенство зазначило, що поряд із земельною ділянкою відповідача розташований водний об`єкт, який ідентифікується на геопортал і як рукав Річище. Вжитий у цьому листі Держводагенства термін «поряд» не є тотожним терміну «в межах прибережної захисної смуги», у зв`язку з чим цей лист не може бути прийнятий судом як належний доказ на підтвердження факту знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги. Відповідно до раніше оприлюднених даних на геопорталі (станом на 2021 р.) р.Річище було класифіковано як мала річка, площа водозбору 1 тис. квадратних кілометрів, належить до басейну річки Дніпро (додається). Станом на дату надання відповіді Держводагенством (2023 рік) вказаний об`єкт вже класифіковано як рукав р.Дніпро. Таким чином вважають спростованими доводи прокурора щодо належності зазначеної земельної ділянки до земель водного фонду. Як вбачається з оприлюдненої на офіційному веб-сайті Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації

(https://eco.cg.gov.ua/index.php?id=35997&tp=l&pg=) у 2021 році інформації прохарактеристики річокЧернігівської областідо малихрічок,протяжність якихперевищує 10км відноситьсярічка Річище,протяжністю 12км.Зазначають,що інформаціяпро характеристикирічок Чернігівськоїобласті тавідомості Державноговодного кадаструу відкритомудоступі за2021рік співпадають,водний об`єктРічище класифікованояк малурічку.Матеріали,додані допозовної заявине містятьпаспорта водного,об`єктар.Річище.Вважають,що прокуроромналежними доказамине підтверджено,що спірназемельна ділянканакладається наприбережну захиснусмугу.Співробітники Центральної геофізичної обсерваторії, які на запит Позивача зробили візуальне порівняння картографічних матеріалів (а не накладення) в якості вже доведеного використовували інформацію про те, що річка Річище є рукавом великої річки Дніпро, що не є доведеним у інформації ЦГО та грунтується на припущеннях і не підтверджується доказами. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка знаходиться не ближче ніж за 50 метрів від урізу води, вона не має ніяких об`єктивних, явних і видимих природних ознак, які б ідентифікували її як земельну ділянку водного фонду і відсутні підстави вважати розпорядження спірною ділянкою випадком не прояву розумної обачності. До обов`язків Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області не входить встановлення можливості відведення земельної ділянки за рахунок земель водного фонду, встановлення статусу водного об`єкту, збір, облік та зберігання інформації про меженність, збір, облік та зберігання інформації про крутизну схилу (в т.ч. на предмет можливого подвоєння розміру прибережної захисної смуги). З огляду на зазначене Головне управління при наданні у власність земельної ділянки ОСОБА_4 діяло виключно в межах законодавства.

02 жовтня 2023 року Чернігівською обласною прокуратурою надано заперечення на пояснення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, в якому зазначено, що до землель запасу можуть належати земельні ділянки будь-якої категорії, а тому належність земельної ділянки, що передана у власність ОСОБА_4 , до земель водного фонду не виключається. Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування, такі землі не є землями державної власності сільськогосподарського призначення. Головне управління Держгеокадастру не мало права розпоряджатися земельною ділянкою, безпідставно змінюючи її цільове призначення, а перебування у приватній власності ОСОБА_4 земельної ділянки завдає шкоду державним інтересам, оскільки права та інтереси, у т.ч. на земельні ділянки реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України) та набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), що у випадку передачі у власність земельної ділянки водного фонду відповідачу, такому порядку не відповідає. Долученими до позову доказами доведено знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро та відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж річки Річище щонайменше має становити 100 м, а спірна земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Річище та належить до водного об`єкта загальнодержавного значення, знаходиться у водозбірному басейні річки Дніпро у безпосередній близькості від водного об`єкта річки Річище, яка має прямий гідрологічний зв`язок з водами річки Дніпро. Схемами накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду, виконаних на топографічних картах та матеріалах космічної зйомки підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 входить у межі прибережної захисної смуги. Інститут водних проблем і меліорації НААН України установив факт накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду, при цьому використовуючи картографічні матеріали у ретроспективі, а саме томографічні карти 1943, 1986 років та супутникові знімки станом на 2022 рік. Інформація Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» та Інституту водних проблем і меліорації НААН України є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом в розумінні ст.ст. 76- 79 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки стосується предмета доказування та надана уповноваженими суб`єктами. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області при наданні спірної земельної ділянки водного фонду у приватну власність жодним чином не перевірило факт можливого її відведення за рахунок земель, які обмежені в обороті, про що беззаперечно свідчить відсутність таких доказів.

У судовому засідання прокурор ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових запереченнях та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, його представник адвокат Прокоф`єв Б.І. позов не визнав, посилаючись на заперечення, викладені у відзиві на позов та вважав, що прокурор не надав беззаперечних доказів на підтвердження позову.

Представники третьої особи Головного управління Держеокадастру у Чернігівській області Бойко Т.М., ОСОБА_5 у судовому засіданні просили відмовити в задоволення позову, посилаючись на обставини, зазначені у письмових поясненнях, вважали, що прокурор не надав беззаперечних доказів на підтвердження позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне.

Наказом Головногоуправління Держгеокадаструу Чернігівськійобласті від16серпня 2017року № 25-12419/14-17-сгзатверджено проектземлеустрою щодовідведення земельноїділянки увласність дляведення особистогоселянського господарства ОСОБА_4 тапередано йомуу власністьземельну ділянкузагальною площею0,7800га ізкадастровим номером7425584900:06:000:6007для веденняособистого селянськогогосподарства ізземель сільськогосподарськогопризначення державноївласності натериторії Мньовськоїсільської радиЧернігівського районуЧернігівської області.( а.с. 28)

На підставі вищезазначеного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 22.08.2017 внесено відомості про земельну ділянку із кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.( а.с. 26-27).

На даний час, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником земельної ділянки із кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 є ОСОБА_4 .

Відповідно інформації Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 02.08.2023 № 991-001-1304/991-083 земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 знаходиться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги (ПЗС) уздовж р. Річище щонайменше має становити 100 м.

При цьому,відповідно доПорядку веденнядержавного водногокадастру,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від08.04.1996№ 413з подальшимизмінами,а такожзгідно зп.3.8Положення проЦентральну геофізичнуобсерваторію ім.Бориса Срезневського,затвердженим наказомДСНС Українивід 15.03.2018№ 169,Обсерваторія ведев межахкомпетенції Державнийводний кадастрза розділом«Поверхневі води»та державнийоблік поверхневихвод. ( а.с. 30-33).

Отже, як вбачається зі схеми накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду, виконаних на топографічних картах та матеріалах космічної зйомки підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 входить у межі прибережної захисної смуги для р. Річище.( а.с.32)

Доводи третьої особи про те, що лист Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (ЦГО) від 02.08.2023 за №991-001/991-083 не може вважатись належним та допустимим доказом, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що у зазначеному листі міститься інформація про знаходження спірних земельних ділянок у безпосередній близькості до водного об`єкту р. Річище. При цьому, відповідно до Порядку ведення державного водного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.1996 № 413 з подальшими змінами, а також згідно з п. 3.8 Положення про Центральну геофізичну обсерваторію ім. Бориса Срезневського, затвердженим наказом ДСНС України від 15.03.2018 № 169, Обсерваторія веде в межах компетенції Державний водний кадастр за розділом «Поверхневі води» та державний облік поверхневих вод.

З викопіювання з ортофоплану стану місцевості на 2009 рік з нанесенням меж земельних ділянок( зокрема ) 7425584900:06:000:6007, берегової лінії водних об`єктів та межі 100 метрової прибережної смуги Державного науково- виробничого підприємства " Картографія" від 06 литопада 2023 року № 646, вбачається, що спірна земельна ділянка накладається на межі прибережної захисної смуги водного об`єкта річки Річище ( рукав р.Дніпро).

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до видів діяльності ДНВП «Картографія» входять 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (основний вид діяльності) та 72.19 дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук. Згідно Статуту ДНВП «Картографія», підприємство засноване на державній власності та входить до сфери управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Уповноважений орган управління).

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державне агентство земельних ресурсів України реорганізовано шляхом перетворення у Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Таким чином,інформація Державногонауково-виробничогопідприємства «Картографія» та інформація Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 02.08.2023 № 991-001-1304/991-083 є належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Цивільного процесуального кодексу України, безпосередньо стосуються предмета доказування та надані уповноваженими суб`єктами.

Крім того, згідно інформації Державного агентства водних ресурсів України за інформацією, наданою Деснянським БУВР у відповідності до геопорталу «Державний водний кадастр: облік поверхневих вод» водний об`єкт з назвою « Річище» належить до бассейну річки Дніпро та за типом гідрографії є рукавом р. Дніпро, площа водозбору становить 1,0 км2. З урахуванням ст. 88 Водного кодексу України ширина прибережної захисної смуги для рукава Річище (як рукава великої річки Дніпро) становить 100 м. Водогосподарський паспорт зазначеного водного об`єкта до Деснянського БУВР не надходив.( а.с. 34-35, 251) Поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 розташований водний об`єкт, який ідентифікується на геопорталі, як рукав Річище, що є рукавом річки Дніпро.

Рукав річки водяний потік, що відійшов у бік від головного русла річки, який нижче за течією знову впадає у цю ж річку. Має сформоване відокремлене русло з усіма властивими річковому руслу особливостями морфологічної будови (відповідно до ДСТУ 3517-97). Відповідно, рукав має всі гідрологічні показники, спільні з основною річкою.

Відповідно до ст.79 Водного кодексу України річка Дніпро належить до великих річок. Наразі водний об`єкт Річище зазначено як рукав річки Дніпро, про що додається скриншот. ( а.с. 36)

Крім того обставина того, що об`єкт під назвою р. Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро і саме ці особливості об`єкта з назвою Річище, як рукава річки Дніпро, визначають і правовий статус та розмір прибережної захисної смуги, яка для великих річок становить не менше 100 метрів і відноситься до водного фонду, встановлено у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №748/2226/22, що в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України є підставою для звільнення від доказування.

Скріншот,наданий третьоюособою ізгеопорталу geoportal.davr.gov.uaстаном на2021рік (а.с. 73), суд не може прийняти до уваги, оскільки він не засвідчений належним чином, а станом на дату розгляду справи судом відсутній вільний доступ до даних Державного водного кадастру, натомість Державне агентство водних ресурсів України, як орган який веде водний кадастр, надає протилежну інформацію, про що судом зазначено вище.

Тому твердження головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про те, що р. Річище належить до малих річок виходячи з листа ГУ Держгеокадастру України в Чернігівській області від 15.03.2023 №10-25-0.3-1273/2-23 та листа Деснянського басейного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів від 16.10.2023 №931/3-1/ДС-25-23, з яких вбачається, що річка Річище не включена до переліку великих і середніх річок, відтак є малою річкою, а отже і розмір прибережної захисної смуги для малої річки має встановлюватися на рівні 25 метрів.( а.с. 123, 123 зворот), є виключно припущеннями трьої особи, не обгрунтованим жодним належним та допустимим доказом.

На підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, відповідач посилається на довідку форми 6-зем, яка не підтверджує цільове призначення земельної ділянки, потребує додаткової оцінки суду, оскільки інформація, надана Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, є статистичною.

Так, відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 6-2069цс16 форма 6-зем не є доказом, який підтверджує цільове призначення земельної ділянки, потребує додаткової оцінки суду, оскільки інформація, надана Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаської області, є статистичною, а суд має надати їй оцінку з урахуванням інших, безспірних доказів у справі. Так, зазначена копія як складова землевпорядної документації не містить доказів врахування розміру прибережної захисної смуги, статусу водного об`єкта, меженність, крутизни схилу, натомість проектант у пояснювальній записці обмежився очевидним твердженням, що на прибережну захисну смугу проект землеустрою не розроблявся ( а.с. 93), що свідчить про відсутність перевірочних заходів та встановлення дійсного цільового призначення спірної земельної ділянки.

Водночас, відсутність проекту землеустрою на захисну смугу та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися, як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадають під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі, на землі сільськогосподарського призначення, землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. (стаття 19 ЗК України)

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України).

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до статі 60 ЗК України, статі 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434(далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Отже, відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Таким чином,при наданніу власністьчи користуванняземельних ділянокнавколо воднихоб`єктівнеобхідно враховуватиположення щодомеж водоохороннихзон таприбережних захиснихсмуг шляхомурахування прирозгляді матеріалівпро наданняцих земельнихділянок нормативнихрозмірів прибережнихзахисних смуг,встановлених ст.88Водного кодексуУкраїни,та орієнтовнихрозмірів імеж водоохороннихзон,що визначаютьсявідповідно доПорядку визначеннямеж,з урахуваннямконкретної ситуації.Аналогічних висновківдійшов ВерховнийСуд упостанові від12.11.2020у справі№ 487/688/18,які всилу положеньч.4ст.263Цивільного процесуальногокодексу Українимають враховуватисьсудами України.

Водночас, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок водного фонду, розташованих поблизу урізу води, відповідач не міг не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям цієї ділянки, міг і повинен був знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду.

Таким чином, громадяни чи власники земельних ділянок в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Річіще (лівий рукав річки Дніпро), її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що землі водного фонду відведено з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Натомість, із поданих відповідачем доказів установлено, що проектант, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області та відповідач взагалі не встановлювали статус водного об`єкта.

Отже, долученими до позову доказами доведено знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро та відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж річки Річище щонайменше має становити 100 м, а спірна земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Річище та належить до водного об`єкта загальнодержавного значення, знаходиться у водозбірному басейні річки Дніпро у безпосередній близькості від водного об`єкта річки Річище, яка має прямий гідрологічний зв`язок з водами річки Дніпро, що грунтується на ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять." Пункт 9.4 Рукав річки. Відгалудження русла річки, якому притаманні всі властиві річковому руслу особливості морфологічної будови. Пункт 9.5 Протока. Водотік, що сполучає два водних об`єкти, чи відгалудження русла річки, яке не має усіх властивих річковому руслу утворень. Отож, зображені на рис. 1 та 2 ( а.с. 31) водні об`єкти виникли за природних умов у заплаві річки Дніпро, були і продовжують залишатися складовими акваторії Дніпра.

За клопотанням відповідача ухвалами Чернігівського районного суду призначалась земельно-технічна експертиза, проведення якої доручено експертам Чернігівського науково-дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України чи накладалася земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007, яка належить ОСОБА_4 , на прибережну захисну смугу станом на час передання її у приватну власність.

Відповідно до ч.8 ст. 72 ЦПК України надійшло повідомлення експертів Чернігівського науково-дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України від 10 червня 2024 року про неможливість проведення судової експертизи, оскільки клопотання експерта про надання додаткових матеріалів не задоволено в повному обсязі, а саме не надано оригіналів чи засвідчених належним чином копій проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон (прибережної захисної смуги) та паспорта водного об`єкту річки Річище (рукав річки Дніпро) з наявними каталогами координат поворотних точок меж прибережної захисної смуги (в паперовому вигляді та за наявності на електронному носії з розширенням .хml, .dwg та .dхf), актуальних на час передання земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 у приватну власність.

Судова земельно-технічна експертиза по визначенню наявності/відсутності накладання проводиться за допомогою спеціального ліцензійного програмного забезпечення шляхом співставлення координат поворотних точок меж одного об`єкта дослідження з координатами поворотних точок меж іншого об`єкта дослідження. Координати поворотних точок меж в ході проведення експертизи використовуються або з документації, наданої на дослідження, або зафіксованими судовим експертом безпосередньо під час огляду за допомогою спеціального обладнання.

Таким чином, оскільки на дослідження експертам не було надано документації з наявними каталогами координат поворотних точок меж прибережної захисної смуги, а зафіксувати їх станом на дату в минулому (22.08.2017 рік державної реєстрації права власності на земельну ділянку) судовим експертом є об`єктивно неможливо, експерт дійшов висновку, що йому не надано вихідних даних, необхідних для проведення дорученої судової експертизи, що унеможливлює її проведення, тому твердження відповідача, що експерт самоусунувся від проведення експертизи не відповідає дійсності.

Згідно з частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Отже, при винесенні наказу Головне управління Держгеокадастру не врахувало, що земельна ділянка кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 належить до земель водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 22 червня 2022 року в справі № 676/1795/20 (провадження № 61-21233св21) зазначено, що: «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. […] cуд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. […] Апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки. У той же час оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення, що й було зроблено судом апеляційної інстанції в цій справі. За таких обставин пред`явлення прокурором окремої позовної вимоги про скасування розпорядження голови Кам`янець-Подільської РДА від 25 липня 2006 року №616/2006 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права».

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, провадження № 12-148гс19, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (пункт 34). Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, провадження № 14-2цс21 (пункти 148-150).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення".

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

З урахуванням встановлених обставин, досліджених в судовому засіданні доказів, того, що передана у приватну власність земельна ділянка повністю накладається за землі водного фонду, позовні вимоги в частині з усунення перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0, 7800 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 шляхом зобов`язання ОСОБА_4 повернути її на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимога щодо скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, як в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так і в Державному земельному кадастрі, не є ефективним способом захисту права власника, про що вказав Верховний Суд також і у постанові від 19.10.2023 (справа №748/2226/22; провадження №61-10058св23). Тому в цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, втручання держави у право власності ОСОБА_4 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Чинне законодавство надає відповідачу додаткові ефективні засоби юридичного захисту після ухвалення цього рішення, зокрема він не позбавлений можливості відновити своє право шляхом пред`явлення відповідного позову до попереднього власника земельної ділянки.

Обгрунтування інтересів держави та підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.

Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Зі змісту частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури в порядку ч.4 ст.23 Закону Про прокуратуру» було повідомлено Михайло-Коцюбинську селищну раду про виявлені порушення та про необхідність вжиття заходів реагування, а в подальшому і про подачу позовної заяви в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.( а.с. 48-49).

Таким чином, прокурором достатньо дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

При зверненні до суду Чернігівською обласною прокуратурою сплачено 8 052 грн. 00 коп. судового збору за три вимоги немайного характеру, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, а саме однієї позовної вимоги з трьох заявлених, відповідно до положень ч.2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684 грн.( 8052, 00 грн./3)

Враховуючи викладене, керуючись ст.3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 15, 16, 29, 391 ЦК України, ст.19, 58, 59, 60, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. 79, 88 Водного кодексу України, -

У Х В А Л И В :

Позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Михайло-Коцюбинська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_4 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,7800 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007, зобов`язавши ОСОБА_4 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6007 на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Чернігівська обласна прокуратура (ЄДРПОУ 02910114, адреса місцезнаходження: вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів) в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області ( ЄДРПОУ 04412509, адреса місцезнаходження : вул. Шевченка, 50, смт Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район, Чернігівська область).

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ЄДРПОУ 39764881, адреса місцезнаходження : вул. П`ятницька, 11-а, м. Чернігів.

Повний текст рішення суду виготовлено 02 липня 2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.В. Хоменко