Справа № 453/173/24

№ провадження 2/453/237/24

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2024 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Брони А.Л.

секретаря судового засідання Бендеш А.І.,

з участю представника позивача адвоката Сосули О.О.,

та представник відповідача - адвоката Посікіра Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провитребування безпідставноотриманих активів(грошовихкоштів), -

в с т а н о в и в :

01.02.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно збережені кошти в розмірі 1 0400 000,00 грн. та здійснити розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 06.02.2024 року було прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі з визначенням дати підготовчого засідання.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 12.03.2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовна заява обгрунтована тим, що 01.07.2022 року між ПП «Люкс Експрес» (орендодавець) та ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (орендар) було укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов`язувався за плату передати орендареві у тимчасове плате користування, а орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення площею 1066,8 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та прилеглу до них територію, а також зобов`язувався сплачувати орендодавцеві орендну плату в розмірі 32 500,00 грн. на місяць.

04.10.2022 року приватний нотаріус Барбуляк Х. М. зареєструвала припинення права власності ПП «Люкс-Експрес» на приміщення складів площею 922,3 кв. м у АДРЕСА_1 згідно рішення № 65023528 та в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», зареєструвала право власності на спірні складські приміщення за ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, ОСОБА_2 домовився з ним про те, що надасть йому вищезазначені складські приміщення в оренду після виселення з них ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», однак до моменту виселення ОСОБА_1 щомісячно має сплачувати авансові платежі, які в подальшому зарахуються в рахунок майбутньої орендної плати.

У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до ТОВ «ТОІ-ТОІ системи санітарні» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, яке є об`єктом оренди за договором від 01.07.2022 року, що раніше був підписаний між колишнім власником ПП «Люкс Експрес» (орендодавець) та ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (орендар).

З огляду на наведене, починаючи з 20.03.2023 року до 31.01.2024 року фізична особа ОСОБА_1 здійснив безготівкові грошові перекази на рахунок відповідача на загальну суму 1 040 000,00 грн. з призначенням платежу «оренда нежитлові прим. Богданівська 11-б», що підтверджується відповідними квитанціями.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03.05.2023 року у справі №463/1525/23, яке набрало законної сили після залишення без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18.12.2023 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання ТОВ «ТОІ-ТОІ системи санітарні» усунути перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, як зазначає позивач, після набрання наведеним судовим рішенням законної сили 18.12.2023 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не було укладено договору оренди нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що він, як потерпіла особа, вважав, що авансує оренду плату на виконання зобов`язання згідно усних домовленостей щодо оренди в майбутньому приміщення. Натомість ОСОБА_2 приймав від останнього орендні платежі, хоча в подальшому, всупереч своїй попередній поведінці, договору оренди не уклав, а тому поведінка відповідача є недобросовісною.

Зважаючи на наведені обставини позивач вважає, що сплачені ним на користь відповідача грошові кошти в сумі 1 040 000,00 грн., набуті останнім без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

21.02.2024року наадресу судунадійшов відзивпредставника відповідача ОСОБА_2 адвокатаПосікіри Р.Р.на позовнузаяву ОСОБА_1 ,в якомувважаєпозов безпідставним, з огляду на таке.

Як вказано у позовній заяві, сторони нібито домовились про те, що ОСОБА_2 надасть належні йому на праві власності приміщення за адресою АДРЕСА_1 , в оренду після виселення з них ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» на підставі рішення суду, а до укладення такого договору оренди, ОСОБА_1 сплачуватиме авансові платежі, які зараховуються в рахунок подальшої оренди. При цьому, ОСОБА_1 за період з січня 2023 по січень 2024 здійснював безготівкові перекази на рахунок відповідача з призначенням платежу «оренда нежитл. прим. Богданівська, 11б». Доводи позовної заяви про те, що вказані кошти сплачувались саме як «авансові платежі, які в подальшому повинні бути зараховані в рахунок подальшої оренди» суперечать призначенню платежу, вказаному самим же позивачем у платіжних документах.

Як випливає з інформаційної довідки від 19.02.2024 за кодом 283508473545 (довідка

додається), ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролер) ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні». Договору оренди між ТОВ «ТОІ ТОІ Системи санітарні» та ОСОБА_2 , який би був укладений у порядку, визначеному ЦК України, не існувало, проте була усна домовленість між одним із засновників товариства, а саме позивачем та відповідачем. Таким чином, позивач сплачував кошти від імені товариства саме за оренду приміщень за відповідний місяць, користуючись цими приміщеннями, належними відповідачу.

03.05.2023 Личаківський районний суд м. Львова у справі №463/1525/23 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ системи санітарні» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном встановив таке: «на момент подання позову до Личаківського районного суду м. Львова ТОВ «ТОІ-ТОІ Санітарні системи» продовжує зберігає своє майно в належному позивачу нежитловому приміщенні без жодних на те правових підстав, власник приміщення не має можливості користуватися належним йому майном.

Таким чином, ТОВ «ТОІ ТОІ Системи Санітарні» спочатку користувалося відповідним майном на підставі нікчемного Договору оренди від 01.07.2022, укладеного з попереднім власником «ПП «Люкс-експрес», а потім на підставі усної домовленості ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Зазначено, що позивач вводить суд в оману, що він домовився з ОСОБА_2 про те, що останній надасть йому приміщення в оренду після рішення суду, а також про щомісячну сплату коштів як авансових платежів за майбутнім договором оренди на користь відповідача. Це твердження не є підтверджене жодними доказами та суперчить наявним у справі доказам. Більше того, як слідує з позовної заяви, позивач сплачував такі авансові платежі в рахунок договору оренди з відкладальною умовою (обставиною), так як можливість укладення такого договору прямо залежала від того, чи буде задоволено позов ОСОБА_2 у справі №463/1525/23 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. Окрім того, позивач не долучає до позовної заяви доказів того, що він звертався до ОСОБА_2 з пропозицією укласти такий договір оренди після розгляду справи №463/1525/23, як і доказів того, що останній відмовив йому в укладенні такого договору.

При цьому, позивач приховав від суду обставину, що він є кінцевим бенефіціаром «ТОІ ТОІ Системи Санітарні» та сплачув за можливість користування Товариством вказаними приміщення на протязі 2023 року.

У постанові від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 Касаційний цивільний суд у складі

Верховного Суду, дотримуючись доктрини venire contra factum proprium, дійшов до висновку, що «безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог стягнення коштів в розмірі 1 200 000 грн».

Таким чином, подаючи позов у справі №453/173/24 позивач посилається на те, що сплачені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 040 000, 00 грн., набуті останнім без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню на підставі ст. 212 ЦК України. Після подання позовної заяви у справі №453/173/24 (01.02.2024) ОСОБА_1 продовжує сплачувати ОСОБА_2 кошти за усною домовленістю, досягнутою між ними. Так, за період з 02.02.2024 по 19.02.2024 позивачем перераховано на рахунок ОСОБА_2 135 00,00 грн. При цьому, наступна після подання позову поведінка ОСОБА_4 вказує на те, що з одної сторони він продовжує оплачувати орендну плату ОСОБА_2 , і одночасно доводить, що відповідач не має права на отримання від нього таких коштів. Відповідач вважає, що така поведінка позивача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці та є спробою повернення коштів за усною домовленістю між ним та останнім щодо користування приміщеннями, які належать на праві власності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Сосула О.О. позовні вимоги підтримали та просили такі задовольнити, з підстав викладених в позові.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Посікіра Р.Р. в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Крім цього,відповідач ОСОБА_2 в судовомузасіданні наголосив, що ним, як орендодавцем, з позивачем ОСОБА_1 , як директором ТОВ «ТОІ - ТОІ», було укладено усний договір з приводу надання ним в оренду ТОВ «ТОІ - ТОІ» складських приміщень, за що він отримував від орендаря щомісячні платежі у відповідних визначених розмірах без утримання податків, вважаючи, що обов`язок сплати таких було покладено на «орендаря». Всі отримані ним кошти не були авансовими, а фактичними, за поточний період, протягом якого позивачем використовувалися належні йому вказані приміщення.

З приводу вказаних пояснень відповідача сторона позивача вказала, що обов`язок сплати податків за певний дохід законодавством покладено на орендодавця, тобто відповідача у справі ОСОБА_2 .

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 01 липня 2022 року між Приватним підприємством «Люкс-Експрес», далі по тексту «Орендодавець», в особі директора Удут О.М., який діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОІ ТОІ Системи санітарні», іменоване надалі «Орендар», в особі директора Гаркавого Андрія Ярославовича, який діє на підставі Статуту, з іншої сторони, (в подальшому разом іменуються «Сторони», а кожна окремо «Сторона») укладено цей Договір оренди об`єкта нерухомості (надалі іменується «Договір») про наступне.

1.Предмет договору.

1.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати за плату Орендареві у тимчасове платне користування, а Орендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення та прилеглу до них територію, що визначена у цьому Договорі (надалі іменується «об`єкт», що орендується»), та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату.

1.2. Об`єкт, що орендується, належить Орендодавцеві на праві приватної власності.

1.2.1. Об`єкт, що орендується являє нежитлові приміщення літ К-2.

1.2.2. Адреса: АДРЕСА_1 .

1.2.3. Загальна площа: 1066,8 кв.м.

1.2.4. План об`єкту, що орендується та його місцезнаходження зазначено в Додатку №1 до цього Договору.

1.2.5. Стан об`єкта, що орендується, на момент передачі в оренду придатний до використання за цільовим призначенням, відповідно до п.2 цього Договору.

2. Мета оренди.

2.1. Об`єкт орендується для ведення господарської діяльності.

4. Строк оренди.

4.1. Строк оренди складає 35 місяці з дати прийняття об`єкта, що орендується, за актом здачі-приймання.

5. Орендна плата та розрахунки за договором.

5.1. Розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується складає 32500,00 грн. на місяць.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 01.02.2024 року за № 364051853, 04.10.2022 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на приміщення складів НЗ літ. К-1 загальною площею 922,3 кв.м., загальною площею 922,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 85849446101).

Згідно рішення Личаківського районного суду Львівської області від 03.05.2023 року, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, було усунуто перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення від всього майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ системи санітарні» (код ЄДРПОУ 31657990), що знаходяться у нежитловому приміщенні (складів), за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер приміщення 85849446101) та вирішено розподіл судових витрат.

Згідно копій квитанцій, наявних в матеріалах справи, за період з березня 2023 року по січень 2024 року ОСОБА_1 з карткового рахунку було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_2 грошові кошти в загальному розмірі 1040000,00 грн. (квитанція від 06.04.2023 50000 грн.; квитанція від 28.04.2023 50000 грн; квитанція від 09.06.2023 50000 грн.; квитанція від 19.07.2023 50000 грн.; квитанція від 10.08.2023 50000 грн.; квитанція від 03.10.2023 50 00 грн.; квитанція від 04.10.2023 50000 грн.; квитанція від 17.10.2023 50000 грн., квитанція №ЗАН4-551К-64МХ-ВМ8А від 26.10.2023 35000 грн.; квитанція №6НХС-В26К-ОМЗТ-5С92 від 07.12.2023 40000 грн.; квитанція №ЗХ6Т-9В2А-4МС1-98Т8 від 09.11.2023 50000 грн.; квитанція №ЕВАЕ-С10Е-7Х30-Н2КМ від 13.11.2023 50000 грн.; квитанція №3ВС2-МРНА-С7Е7-ХМ61 від 16.11.2023 35000 грн.; квитанція №МЕН6-КВАО-ЗТ8С-ВС8М від 11.12.2023 30000 грн., квитанція №ОСММ-2РЗЕ-8560-97Е9 від 11.12.2023 30000 грн.; квитанція №С7РН-34КВ-В8А1-В8А1-РКОМ від 12.12.2023 30000 грн.; квитанція №44ЕЗ-НОХА-ХНСЗ-МХК8 від 12.12.2023 5000 грн.; квитанція №ЕЗЗН-Н2ТР-МЗЕО-НОМ2 від 02.01.2024 40000 грн; квитанція №АА95-ОЕ85-К917-ЗС68 від 03.01.2024 30000 грн.; квитанція №6НСЕ-1СЗХ-ААЕ5-1М99 від 08.01.2024 30000 грн.; квитанція №9ЕХ5-9К9Е-8НСН-ЗМ72 від 10.01.2024 35000 грн.).

У вказаних платіжних квитанціях платником зазначено ОСОБА_1 , а отримувачем ОСОБА_2 . Призначення вказаних платежів: «за оренду нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ».

Як зазначає позивач, він домовився з новим власником приміщень ОСОБА_2 про те, що останній надасть йому в оренду нежитлові приміщення після виселення з них ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», але до моменту виселення ОСОБА_1 мав сплачувати ОСОБА_2 щомісячно авансові платежі, які в подальшому зарахуються в рахунок подальшої орендної плати.

З огляду на це, починаючи з 20.03.2023 року до 31.01.2024 року позивачем було здійснено безготівкові грошові перекази на рахунок відповідача з призначенням платежу «оренда нежитлових приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 » на загальну суму 1040000,00 грн.

Як зазначає позивач, після виселення згідно рішення суду ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» зі спірних складських приміщень, договору оренди між сторонами укладено не було.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем зберігаються грошові кошти без достатньої правової підстави, а відтак підлягають поверненню, як безпіставно набуте майно в порядку ст. 1212 ЦК України.

Так, законодавство України дозволяє укладати договори у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи документами, з яких зрозуміло, що між сторонами є певна домовленість та якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.205 ЦК України).

Згідно з ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10.09.2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12.09.2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12.12.2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).

З поданих відповідачем до відзиву документів встановлено, що позивач є засновником та кінцем бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні».

Як встановлено, договору оренди між ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» та ОСОБА_2 , який би був укладений у порядку, визначеному ЦК України, не існувало. Натомість, згідно тверджень позивача, була усна домовленість між ним та відповідачем про укладення договору оренди складських приміщень, належних відповідачу, у майбутньому. Таким чином позивач зазначає, що авансово сплачував відповідачу кошти саме за оренду складських приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 , договір про що мав бути укладений у майбутньому.

Суд зауважує, що твердження позивача про те, що перераховані ним на ім`я відповідача кошти сплачувалися саме як авансові платежі, які в подальшому повинні бути зараховані в рахунок орендної плати, не підтверджені жодними доказами та суперечать призначенню платежу, вказаному позивачем у платіжних документах. Тим більше, перерахування таких коштів відбувалося не одноразово, носило регулярний та систематичний характер протягом року, та з поданих відповідачем доказів, наявних в матеріалах справи, здійснюється надалі.

Окрім того, позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача з пропозицією укласти такий договір оренди складських приміщень після розгляду справи про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, як і не надав доказів того, що відповідач відмовив йому в укладенні такого договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічнихвисновків дійшовВерховний Суду складіколегії суддівПершої судовоїпалати Касаційногоцивільного судуупостановівід 17квітня 2024року усправі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405св 23).

Зважаючи на викладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає, оскільки судом в ході розгляду справи не здобуто і позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про те, що кошти, сплачені позивачем, були набуті відповідачем безпідставно.

За положеннями статті 12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Разом з тим, положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, суд на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 19.03.2024.

Керуючись ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 90, 95, 141, 158, 258-259, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову у даній справі, застосовані ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 19.03.2024, а саме скасувати арешт на майно та грошові кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в межах суми 1 040 000 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , код РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя