Справа № 487/3893/20

Провадження № 2/487/46/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретарів судового засідання: Драчинської О.В., ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2020 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , в якій позивач просить: поділити спільне майно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 згідно чинного законодавства в рівних частках на все вище зазначене майно; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину цілісного домоволодіння, магазину та салону краси по АДРЕСА_1 ; витребувати з відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції в Миколаївській області інформацію щодо наявності у власності ОСОБА_6 нерухомого майна з додаванням витягів з реєстру прав на нерухоме майно; витребувати з Управління ДАІ ГУМВС України в Миколаївській області інформацію щодо наявності у власності ОСОБА_6 транспортних засобів, з зазначенням марки, моделі, року випуску, номеру кузову та шасі, державного номеру; витребувати з ДПІ Миколаївської області відомості щодо наявності діючого бізнесу.

Позовна заява мотивована тим, що ще до реєстрації шлюбу 12.01.2001 р. вони з відповідачем понад 4 роки проживали у цивільному шлюбі, вели спільне господарство, мали спільний бюджет за адресою АДРЕСА_2 . Оскільки будинок фактично належав матері попередньої дружини відповідача, вони разом за спільні кошти придбали власне житло по АДРЕСА_1 . По АДРЕСА_2 сторони побудували автомайстерню. Позивач все своє життя працювала на керівних посадах, на повному утриманні з 10 років у сторін була дочка відповідача. Також понад два роки з ними проживала і ще одна дочка відповідача. За всі двадцять років спільного життя відповідач утримував своїх попередніх дружин. 17.07.2017 р. сторони розірвали шлюб. Під час шлюбу було придбано майно, що належить позивачам на праві спільної сумісної власності: легковий автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon 2007 р.в., бежевого кольору, шасі № НОМЕР_1 , придбаний позивачем в кредит через ВАТ «Райфайзен Банк Аваль»; домоволодіння, яке складається з житлового будинку, магазину і салону краси по АДРЕСА_1 збудовано за спільні кошти; автомайстерня та житловий будинок по АДРЕСА_2 збудовано за спільні кошти; продовольчий магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на ринку «Площа Перемоги» придбано в шлюбі за спільні кошти. Під час шлюбу відповідач таємно від позивача побудував у садовому товаристві в с. Воскресенське будинок для своєї дочки, яка ще певний час після розлучення проживала з позивачем і на її забезпеченні. Перелік всього майна яке підлягає розподілу позивачу не відомий. У зв`язку з тим, що сторони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна подружжя, а також враховуючи те, що відповідачем вчиняються дії щодо реалізації тобто зменшення майна, що є спільною сумісною власністю сторін, позивач змушена звернутись до суду. На даний час автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon відчужено третій особі, тому позивач вважає належним способом захисту компенсацію 1/2 частини вартості вказаного майна.

26 серпня 2020 року вказана позовна заява залишена без руху.

10 вересня 2020 року на виконання вимог ухвали до суду подано позовну заяву.

15 вересня 2020 року зазначену позовну заяву залишено без руху.

02 жовтня 2020 року на виконання вимог ухвали подано заяву про усунення недоліків, у якій позивач, окрім зазначеного у позовній заяві, просить ухвалити рішення щодо компенсації позивачу 1/2 частини вартості за ОСОБА_7 та 1/2 магазину на ринку «Площа Перемоги» по просп. Миру, 58, що в м. Миколаєві.

07 жовтня 2020 року відкрито провадження за даним позовом, призначено підготовче засідання.

16 листопада 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив мотивований тим, що позивач не навела доказів і законних підстав заявляти про статус спільної власності сторін щодо наступного майна: транспортний засіб Mitsubishi Pajero Wagon з 04.02.2015 належить третій особі ОСОБА_8 , тому не може бути об`єктом поділу; продовольчий магазин «Любимий» не належить на праві власності жодній зі сторін у справі. Щодо домоволодіння по АДРЕСА_1 , то це майно придбано виключно за кошти відповідача через пів року після реєстрації шлюбу з позивачем. Цей будинок придбаний за кошти, отримані від підприємницької діяльності і використовується для підприємницької діяльності. Позивачка зазначає про свій вклад у купівлю і реконструкцію даного об`єкта, але це не відповідає дійсності, оскільки вона не працювала весь цей час, не дбала про сімейний бюджет, не брала участі у поліпшенні домоволодіння тощо, а тому не може претендувати на поділ цього майна. Позивач у позовній заяві не навела підстав для визнання спірного будинку спільним майном подружжя, не навела підстав і доказів, згідно з якими цінність будинку в період перебування сторін у шлюбі суттєво збільшилась, не зазначила про її вклад в це збільшення цінності майна тощо, тому вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

16 листопада 2020 року надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності, яка мотивована тим, що рішенням суду встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини у вересні 2015 року, тому з цього часу почав спливати термін позовної давності. Позивач пропустила без поважних причин строк звернення до суду з позовом про поділ майна, оскільки ще при розірванні шлюбу їй було відомо про наявність спірного майна. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Відповідач вважає, що до позовної заяви необхідно застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки позивач не просила поновити строк позовної давності та не наводить поважних причин пропуску цього строку.

02 грудня 2020 року надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована тим, що спірний автомобіль вона придбала в кредит, а відповідач самовільно здійснив його відчуження і відповідач відзивом це тільки підтвердив. Продовольчий магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » придбано в шлюбі за спільні кошти (документи у відповідача). Тривалий час позивач там працювала, а на сьогодні відповідач здає його в оренду і кошти витрачає на власний розсуд. Домоволодіння по АДРЕСА_1 збудовано в шлюбі за спільні кошти. 17.11.2001 сторонами було придбано територію з напівзруйнованим домоволодінням 58% зносу, де в подальшому було збудовано за спільні кошти домоволодіння, в якому позивач проживає по теперішній час, повністю утримує, здійснює при необхідності поточні ремонти. Відповідач не проживає у даному будинку більше шести років, не підтримує його. Підприємницька діяльність відповідача носила формальний характер, прибутку не приносила. Фактично сторони жили за кошти позивача і за її кошти будувалось спірне майно та за кошти від реалізації кв. АДРЕСА_3 та легкового автомобіля ВАЗ, який належав позивачу. Просила задовольнити позов.

Ухвалою суду від 01 лютого 2021 року повернуто заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 16 квітня 2021 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів з Миколаївського управління ГУ ДПС у Миколаївській області.

02 червня 2021 року надійшли витребувані докази.

19 липня 2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 21 липня 2021 року повернуто заяву позивача про забезпечення позову.

20 березня 2024 року надійшло уточнення позовних вимог ОСОБА_5 , в яких вона просить поділити спільне сумісне майно подружжя в рівних частках, а саме: визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цілісного домоволодіння, яке складається з літ. Ф-2 житловий будинок житловою площею 83,1 кв.м., загальною 156,3 кв.м. та магазин основною площею 31,3 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що сумарно становить 202,8 кв.м. Літ.Ц нежитлова будівля, основною площею 94,5 кв.м., загальною 111,5 кв.м. Літ.Х Баня, літ. Щ сарай, літ. Ю навіс, літ.Ю1 сарай, літ.Я гараж, літ апд - підвал, № 8,9,10 огорожі та літ.1 споруда по АДРЕСА_1 ; компенсувати ОСОБА_5 1/2 залишкової вартості спірного автомобіля марки Mitsubishi Pajero Wagon, 2007 року випуску, бежевого кольору, шасі № НОМЕР_1 .

Представник позивача до судового засідання до судового засідання подав заяву про розгляд справи без його участі, просив позов задовольнити.

Відповідач та його представник повторно не з`явились в судове засідання, причин не повідомили.

Враховуючи заяву представника позивача, повторну неявку відповідача та його представника, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, на підставі наявних у суду доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавленні своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 12 січня 2001 року зареєстрували шлюб, а рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2017 року, яке набрало законної сили 28 липня 2017, шлюб розірвано.

17 листопада 2001 року ОСОБА_6 купив 20/100 (двадцять сотих) часток домоволодіння з прилеглими надвірними господарчими та побутовими спорудами та будівлями, що знаходяться: АДРЕСА_4 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.03.2004, видане Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, житловий будинок та магазин за адресою: АДРЕСА_4 належить ОСОБА_6 та складається з житлового будинку житловою площею 83,1 м2 та магазину заг. площею 46,5 м2 за літ. Ф-2.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2007 р. (справа № 2-246/07) за ОСОБА_6 визнано право власності на нежитлову будівлю літ. Ц-2, тамбур літ. Ф, сарай літ. Ю-1 по АДРЕСА_4 .

Відповідно до довідки КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 30.09.2019, за даними технічної інвентаризації на 08.12.2006 р. житлового будинку та магазину з нежитловою будівлею та з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , опис об`єкта: літ. Ф-2 житловий будинок житловою площею 83,1 кв.м., загальною 156,3 кв.м. та магазин основною площею 31,3 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що сумарно становить 202,8 кв.м.; Літ.Ц нежитлова будівля, основною площею 94,5 кв.м., загальною 111,5 кв.м.; Літ.Х Баня; літ. Щ сарай; літ. Ю - навіс; літ.Ю1 сарай; літ.Я - гараж, літ а пд - підвал; № 8,9,10 огорожі; літ.І споруда.

Станом на 28.12.2012 право власності зареєстровано за ОСОБА_6 , частка 1/1. Вул. 6 Слобідська (стара назва вул. Комсомольська, зміна назви згідно розпорядження Миколаївського міського голови № 28р від 19.02.2016р., про перейменування об`єктів топоніміки).

27 листопада 2007 року на ОСОБА_5 зареєстровано транспортний засіб Mitsubishi Pajero Wagon, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 та винадо свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 59).

27 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_5 укладено договір застави транспортного засобу за умовами якого цей договір забезпечує вимоги Заставодержателя, що витікають із Кредитного договору №014/08-112/72754 від 27 листопада 2007 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору, укладеного між Заставодержателем та Заставодавцем, за умовами яких Заставодавець зобов`язується перед Заставодержателем повернути суму кредиту в строку до 27 січня 2014 року у сумі 38257,00 доларів США 00 центів, сплатити відсотки за його користування в розмірі 12,95 відсотків річних, передбачені Кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язань вказаних у п. 1.1. даного Договору Заставодавець на умовах передбачених даним Договором, передає у заставу автомобіль, що належить йому по праву власності: марка Mitsubishi, моделі Pajero Wagon, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . (а.с. 88).

04 лютого 2015 року транспортний засіб Mitsubishi Pajero Wagon, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 зареєстровано на ОСОБА_8 та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 103).

Вирішуючи позовні вимоги щодо поділу вказаного майна, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Отже, до спірного житлового будинку та магазину за адресою: АДРЕСА_1 , ураховуючи зазначені правові норми та дату набуття у власність 17.11.2001, порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися за нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України (КпШС України), який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.

Статтею 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічна норма закріплена у статті 57 СК України.

Відповідно до вимог статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Статтею 16 Закону України «Про власність», чинного на час придбання спірної квартири, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Тлумачення наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку, що майно, набуте у шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не спростовано відповідними доказами.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Вказані норми, що діяли на час придбання спірного житлового будинку та магазину, узгоджуються з нормами чинного сімейного законодавства України. Зокрема, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Також, конструкція норми статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

Враховуючи вказане вище, оскільки спірна нерухомість придбана в період шлюбу, суд приходить до висновку, що житловий будинок та магазин за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Позивач і відповідач мають рівні частки на нього.

Презумпція спільності права власності подружжя на це майно, набуте ними у період шлюбу, не спростована відповідачем.

Так, відповідач ОСОБА_6 не довів, що позивач ОСОБА_5 не брала участі у набуті цього майна та придбання цього майна виключно за кошти від здійснення ним підприємницької діяльності. Заперечуючи участь позивача у набутті цього майна, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження джерел і сум отриманих ним доходів як до шлюбу, так і у період шлюбу. Отже, ОСОБА_6 презумпцію спільності майна подружжя не спростовано, що відповідно до вищевказаних положень закону є саме його процесуальним обов`язком, як подружжя, який її не визнає.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачем ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цілісного домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Щодо вимог позову компенсувати ОСОБА_5 1/2 залишкової вартості спірного автомобіля марки Mitsubishi Pajero Wagon, 2007 року випуску, суд виходить з такого.

Виходячи з дати набуття у власність спірного автомобіля, до вказаних вимог застосовуються положення Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи вказане вище, оскільки спірний автомобіль придбаний в період шлюбу, суд приходить до висновку, що він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Встановлено, що 04 лютого 2015 року спірний транспортний засіб Mitsubishi Pajero Wagon, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 зареєстровано на ОСОБА_8 та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 103).

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина 4 статті 65 СК України).

Виходячи з вказаних положень, суд відхиляє доводи відповідача про те, що вказаний транспортний засіб не може бути об`єктом поділу майна.

Разом з цим, суд враховує, що згідно з частиною 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року №6-486цс16).

Отже, ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.

Відповідно до приписів частин 1 та 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

В обґрунтування позову позивач зазначає, що спірний транспортний засіб відчужено без її згоди.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, спірний автомобіль вибув із володіння позивача у період шлюбу, сторони не подали доказів того, ким саме був відчужений автомобіль, що спірний автомобіль був відчужений саме відповідачем і без згоди позивача. При цьому судом враховано, що право власності на автомобіль було зареєстровано за позивачем. Отже не підтверджується наявними матеріалами справи, що відчуження транспортного засобу відбулось без згоди позивача.

Також позивач не надала доказів, а судом не встановлено, що кошти, отримані від продажу транспортного засобу, не були використані в інтересах сім`ї.

Отже, за наявності факту перебування сторін у шлюбі та відсутності доказів використання коштів від продажу спільного майна не в інтересах сім`ї, вважається, що укладений одним із подружжя договір був в інтересах сім`ї.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 278/2482/21 (провадження № 61-12736св22).

Встановивши,що позивачне довелате,що вонане даваласвою згодуна відчуженняспірного автомобіля,а такожне довеланалежними тадопустимими доказами,що отриманівнаслідок відчуженнятранспортного засобукошти буливикористані відповідачемне напотреби сім`ї,суд дійшоввисновку провідмову узадоволенні вимогпро стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля.

Щодо застосування строків позовної давності до вимог, які задовольняються судом, суд дійшов такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі №570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19) та від 24 лютого 2021 року у справі №303/6365/17 (провадження № 61-13857св19).

У цій справі шлюб сторін розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва 17.07.2017 року.

Відповідач вважає, що відлік строку позовної давності для звернення позивача з позовом про поділ майна починається з дати припинення шлюбних відносин, зазначеної у рішення суду з вересня 2015 року.

Між тим, з огляду на вищевикладене, таке твердження є помилковим.

На думку суду, припинення шлюбних відносин не свідчить про порушення права позивача на спільне майно подружжя.

Докази, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу спірне майно у матеріалах справи відсутні, що свідчить про відсутність порушення права позивача з боку відповідача.

За такого через відсутність переконливих доказів того, що після розірвання шлюбу відповідач заперечував право позивачки на спірне майно та/або чинив перешкоди у здійсненні такого права, а також, коли такі порушення відбувалися, відсутні підстави вважати, що остання звернулася до суду за межами визначеного законом строку для захисту свого права. При цьому суд враховує, що відповідачем не заперечується, що до цього часу позивач проживає у спірному будинку.

Окрім цього, суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, із подальшими змінами і доповненнями, внесеними відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

25 березня 2023 року Кабінет Міністрів України вніс зміни до постанови «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236, згідно яких строк дії карантину продовжено до 30 червня 2023 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 30.03.2020, Розділ VII "Прикінцеві положення" Сімейного кодексу України доповнено пунктом 2-1 такого змісту: "2-1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Таким чином, починаючи з 30 березня 2020 року і по 30 червня 2023 року, визначений ст. 72 СК України строк позовної давності продовжується на строк дії такого карантину.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки вони не є такими, що сплили.

Розподіляючи судові витрати, суд дійшов такого:

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 6306,00 грн (максимальний розмір).

Оскільки судом позов задоволено частково, а саме задоволена одна вимога, судовий збір сплачений у максимальному розмірі, виходячи з ціни позову за всі вимоги (за заявою позивача одна вимога залишена без розгляду), суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 1/2 частину сплаченого позивачем судового збору, а саме 3153,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 280-289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цілісного домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з літ. Ф-2 житловий будинок житловою площею 83,1 кв.м., загальною 156,3 кв.м.; магазин основною площею 31,3 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що сумарно становить 202,8 кв.м.; Літ.Ц нежитлова будівля, основною площею 94,5 кв.м.; загальною 111,5 кв.м.; Літ.Х Баня; літ. Щ - сарай; літ. Ю навіс; літ.Ю1 сарай; літ.Я - гараж; літ апд - підвал; № 8,9,10 огорожі; літ.І споруда.

В задоволенні позовних вимог щодо компенсації ОСОБА_5 1/2 залишкової вартості спірного автомобіля марки Mitsubishi Pajero Wagon, 2007 року випуску, бежевого кольору, шасі № НОМЕР_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 3153,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 25 червня 2024 року.

Суддя: З.М. Сухаревич