ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/14042/23

Номер провадження 2/495/1040/2024

30 травня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Анісімової Н.Д.,

при секретарі судового засідання Червинській І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищевказаним позовом у якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2000 гривень щомісячно.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що ОСОБА_1 /позивач/ є пенсіонером, має захворювання, а саме: цукровий діабет II типу. Отримує пенсію у розмірі 4138 гривень 94 копійки. Інших джерел доходів не має.

Має повнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що його становище є вкрай нужденним та скрутним, так як дуже високі ціни на оплату комунальних послуг, які останній час дуже зросли, крім того ціна на купівлю вугілля також зросла, на продукти харчування постійно зростають ціни. Крім того його ліки та постійні обстеження в яких є екстрена потреба також дуже піднялись в цінах.

Останній час ОСОБА_2 /відповідач/ працював моряком та надавав допомогу для існування, але останні 2 місяці перестав допомагати. З його слів позивачу стало відомо, що він залишився без роботи, в зв`язку з погіршенням стану здоров`я. На сьогоднішній день ОСОБА_2 /відповідач/ мешкає в м. Кишинів, Молдова з його слів він нібито там отримав тимчасовий прихисток. Аліментів він ні на кого не сплачує.

Враховуючи вищевикладене позивач вважає, що син має можливість надавати йому матеріальну допомогу, але відмовляється це робити.

За таких складних життєвих обставин, знаходячись на межі бідності та не отримавши від дитини ніякої підтримки на прохання про надання допомоги, позивач вимушений звернутись з цією позовною заявою до свого сина.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.12.2023 року провадження у справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті з викликом сторін.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.02.2024 року клопотання позивача про витребування доказів було задоволено.

Позивач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, не з`явився, повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив, відзиву чи клопотань не надав.

Суд розглядає справу за відсутність позивача та відповідача, належним чином повідомлених про день та час судового розгляду справи, відповідно до наданої заяви, за наявними матеріалами у справі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи зазначене, з метою дотримання права позивача на доступ до правосуддя суд вважає можливим у даній цивільній справі ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши подані суду документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком відповідача, ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 липня 1983 року, виданого Білгород-Дністровським міським відділом РАЦС в Одеській області.

Відповідно до довідки про доходи № 3005 0706 9543 1011 від 07.12.2023 року позивач ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Білгород-Дністровському об`єднаному управлінні ПФУ в Одеській області і отримує пенсію за віком.

Позивач наводить аргументи про те, що він є особою пенсійного віку, має ряд захворювань, а тому потребує матеріальної допомоги від сина у відповідності до ст. 202 СК України.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закон.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, а також від дружини, чоловіка та своїх батьків.

Відповідно до правової позиції викладеної у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання, стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Згідно з правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року (справа № 212/1055/18-ц) необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі. Положення статей 202, 203 СК України, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають врахування лише прожиткового мінімуму, встановленого законом, як безумовної умови для стягнення чи відмови у стягненні аліментів, а повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про потребу у матеріальній допомозі. Обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Такий обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується із їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа № 233/4252/18) зазначено, що при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребує матеріальної допомоги.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Білгород-Дністровському об`єднаному управлінні ПФУ в Одеській області і отримує пенсію за віком щомісячно.

Також судом встановлено, що за період з 1 кварталу 2023 по 4 квартал 2023 року відсутня інформація про доходи відповідача.

Як зазначає сам позивач у позові, останній час відповідач працював моряком та надавав допомогу для існування, але лише останні 2 місяці перестав надавати таку допомогу.

Позивач наводить аргументи про те, що потребує постійного обстеження стану здоров`я, однак не надано суду жодних належних доказів про стан здоров`я позивача та необхідність у таких обстеженнях.

Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі N 910/18036/17).

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про те, чи має право позивач на утримання від відповідача, суд виходить з наступного.

Право на утримання від дочки, сина мати та батько мають за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

Визначаючись з питанням щодо непрацездатності позивача, суд бере до уваги наступне.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків, слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків, що передбачено частиною першою статті 204 СК України.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Отже, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків необхідно враховувати, що таке право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за умови непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Майновий стан дітей не впливає на розмір аліментів і не є підставою для звільнення від обов`язку утримувати матір, батька.

Обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним. Поза увагою не залишаються й додаткові факти, які виступають предметом самостійного судового розгляду. Суду необхідно з`ясувати, чи відбувається вже стягнення коштів з заробітної плати дочки, сина, чи мають вони утриманців, чи немає інших обставин, що заважатимуть стягненню з них аліментів, і т. д. Все це потребує окремого розгляду. Важливо підкреслити, що в законодавстві чітко не встановлений мінімальний розмір аліментів, які належить стягувати з дітей на утримування непрацездатних батьків.

Підсумовуючи вказане вище, можна зробити висновок, що стягнення аліментів з повнолітніх дочки, сина на утримання батьків можливе при доведеності одночасно всіх умов: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків; непрацездатність матері, батька; потреба матері, батька в матеріальній допомозі. При цьому обов`язок повнолітніх "дітей" не пов`язаний із їхньою працездатністю й можливістю надавати батькам матеріальну допомогу, хоча, звичайно, це, як і сімейний стан сторін, суди враховують при визначенні розміру аліментів.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером, а відтак є непрацездатною особою.

Вирішуючи питання про те, чи потребує позивач матеріальної допомоги, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.99 р. № 966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що розмір основних мінімальних соціальних стандартів у 2023 році зокрема осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2023 року - становить 2093 гривень, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» ця сума становить вже 2361 гривні.

Отже, із наданих позивачем відомостей (довідка про доходи № 3005 0706 9543 1011 від 07.12.2023 року про розмір пенсії), вбачається, що розмір пенсії позивача не є нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Твердження позивача про те, що його матеріальне становище є нужденним у зв`язку з, зокрема, необхідністю придбавати ліки, продукти харчування, оплачувати комунальні послуги, суд не бере до уваги, оскільки ці обставини не доведено позивачем.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позивачем не доведено необхідність отримання періодичних обстежень стану його здоров`я, будь-яких інших доказів, які б підтверджували необхідність потреби непрацездатного позивача у матеріальній допомозі від сина суду не надано, а тому судом не встановлених наявність цих двох обов`язкових складаних для реалізації права позивача на утримання від сина, а саме: непрацездатність позивача та потреба у матеріальній допомозі.

Під час розгляду справи судом не встановлено інших обставин, які б мали значення для правильного вирішення справи.

Отже, дослідивши письмові докази, на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, з огляду на вищевикладені доводи, враховуючи надані позивачем суду докази з позиції їх належності та допустимості, враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України, суд приходить до переконання, що підстав для стягнення аліментів з відповідача на користь позивача не мається, а тому у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-83, 206, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.Д. Анісімова