ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6702/24 Справа № 201/13215/19 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,

за участю секретаря Попенко Ю.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Зайцевої Оксани Олександрівни на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2024 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи про визнання рішення недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи про визнання рішення недійсним.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 2006 року він є членом Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи (ДОО УКРТОП), а з 2011 року є членом обласної ради цієї організації. Рішенням обласної ради ДОО УКРТОП від 26 березня 2009 року відроджено Дніпропетровську міську організацію товариства охорони природи, згідно зі Статутом якої члени вказаної організації є членами ДОО УКРТОП. Рішенням обласної ради ДОО УКРТОП від 04 березня 2010 року затверджено положення про порядок виборів делегатів конференції. Згідно з цим положенням встановлено квоти для обрання делегатів конференції ДОО УКРТОП 50 делегатів від Дніпропетровської міської організації товариства охорони природи, по 2 делегати від інших місцевих осередків товариства та додатково по 1 делегату на кожну повну тисячу індивідуальних членів в такому осередку. За зверненням Дніпропетровської міської організації товариства охорони природи, її відокремлених підрозділів та районних організацій обласною радою ДОО УКРТОП було скликано позачергову ХІІ конференцію товариства на 27 лютого 2016 року. У лютому 2016 року відбулися засідання районних та міських організацій, на яких обрали делегатів на обласну конференцію (по 2 делегати від кожної організації, а разом 20 делегатів). 27 лютого 2016 року відбулась ХІ звітно-виборча конференція ДОО УКРТОП, на якій було обрано 50 делегатів на обласну конференцію від імені міської організації. 27 лютого 2016 року проведено ХІІ позачергову конференцію ДОО УКРТОП. Усього в ХІІ позачерговій конференції ДОО УКРТОП брали участь 56 із 70 делегатів. Рішенням ХІІ позачергової конференції ДОО УКРТОП від 27 лютого 2016 року було достроково припинено повноваження обласної ради товариства та її президії, обрано новий склад ради та виконувача обов`язків керівника організації ОСОБА_1 17 березня 2016 року відбулося засідання попереднього складу обласної ради ДОО УКРТОП, оформлене протоколом, який має дві редакції. На засіданні було прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 зі складу товариства, про переобрання заступника голови ДОО УКРТОП та про скликання 15 квітня 2016 року ХІІ звітно-виборчих зборів уповноважених вказаної організації (перша редакція протоколу) чи про скликання 24 червня 2016 року ХІІ звітно-виборчої конференції цієї організації (друга редакція протоколу). 28 листопада 2016 року була проведена ХІІІ позачергова конференція ДОО УКРТОП. Позивач вказує, громадська організація УКРТОП в особі своїх органів не мала жодних повноважень самостійно скликати позачергові конференції ДОО УКРТОП. Жодним повноважним органом ДОО УКРТОП рішення про скликання оскарженої ХІІІ позачергова конференція ДОО УКРТОП від 28 листопада 2016 року не приймалося, а тому всі ухвалені протягом вказаного заходу рішення мають бути визнані недійсними. Позивач зазначає, вказаними діями відповідача внаслідок проведення ХІІІ позачергової конференції ДОО УКРТОП, він був позбавлений свого права на участь в управлінні організацією та протиправно усунутий від керівництва цією організацією. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним рішення ХІІІ позачергової конференції ДОО УКРТОП від 28 листопада 2016 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року зупинено провадження у цивільній справі №201/13215/19 (2/201/1248/2020) за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи про визнання рішення недійсним до набрання законної сили рішенням у справі №201/1077/17 за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання нелегітимними та незаконними засідань від 22 січня 2016 року та 06 лютого 2016 року, визнання недійсними та скасування рішень від 22 січня 2016 року та 06 лютого 2016 року, визнання нелегітимною та незаконною ХІІ позачергової конференції від 27 лютого 2016 року, про визнання недійсними та скасування рішень ХІІ позачергової конференції від 27 лютого 2016 року та за позовом третьої особи ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень (т.2 а.с.114, 115).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року поновлено провадження у цій справі (т.2 а.с.170)

У травні 2021 року ДОО УКРТОП звернулася з клопотанням про зупинення провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України (т.2 а.с.186-188).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року зупинено провадження у цивільнійсправі №201/13215/19(2/201/1248/2020)за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровськоїобласної організаціїУкраїнського товаристваохорони природипро визнаннярішення недійснимдо набраннязаконної силирішенням усправі №201/1077/17за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровськоїобласної організаціїУкраїнського товаристваохорони природи,третя особабез самостійнихвимог - ОСОБА_1 ,Головне територіальнеуправління юстиціїу Дніпропетровськійобласті провизнання нелегітимнимита незаконнимизасідань від22січня 2016року та06лютого 2016року,визнання недійснимита скасуваннярішень від22січня 2016року та06лютого 2016року,визнання нелегітимноюта незаконноюХІІ позачерговоїконференції від27лютого 2016року,про визнаннянедійсними таскасування рішеньХІІ позачерговоїконференції від27лютого 2016року таза позовомтретьої особи ОСОБА_1 до Дніпропетровськоїобласної організаціїУкраїнського товаристваохорони природи,третя особа- ОСОБА_2 про визнаннянедійсними рішень (т.2а.с.243,244).

08 листопада 2023 року Верховним Судом у цивільній справі №201/1077/17 ухвалено рішення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року провадження у цій справі поновлено (т.3 а.с.11).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи про визнання рішення недійсним закрито, на підставі п.1 ч.1 т.255 ЦПК України (т.3 а.с.44-56) .

В апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_1 адвокатЗайцева О.О. просить ухвалу суду від 15 травня 2024 року про закриття провадження у справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із тим, стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття суд, встановлений законом стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність

(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України, заяви № 29458/04 та

№ 29465/04)).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення від 13 січня 2000 року у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії, рішення від 28 жовтня 1998 року у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії).

У розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У пункті 52 рішення Меньшакова проти України (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти щодо доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі право на суд, яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (пункт 25 рішення у справі Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року

у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої

статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.

Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).

Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 ЦПК України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_3 і ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

За таких умов, у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.

У пункті 4.3 вказаного Рішення вказано, що відповідно до пункту 11

частини першої статті 92 Конституції України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об`єднань громадян.

Частиною другою статті 8 Закону України Про громадські об`єднання (далі Закон № 4572-VI) визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також у нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону України Про політичні партії в Україні. Об`єднання громадян діє на основі закону, Статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI). Тобто визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутися за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.

22 липня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019(6949/19), розглядаючи конституційну скаргу ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 221 КЗпП України, звернув увагу, що з аналізу приписів частин першої, третьої статті 8, частини першої статті 55 Конституції України, а також положень статті 221 КЗпП України щодо порядку розгляду трудових спорів оспорюваним положенням КЗпП України не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.

Отже, на час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано. Обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, а також якщо такий спір стосувався створення громадської організації, питань її внутрішньої організації, взаємовідносин членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутної відповідальності членів цих об`єднань, які базуються на законі, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішеннях Конституційного Суду України, які є обов`язковими до виконання.

З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що

у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.

У статті8Закону №4572-VIвказано,що членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.

У статті21Закону №4572-VI переліченіправа громадськогооб`єднання.Також окремозазначені права громадськогооб`єднання зістатусом юридичноїособи,зокрема:право бутиучасником цивільно-правовихвідносин,набувати майновіі немайновіправа відповіднодо законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і ГПК України залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

З урахуванням вимог цього Закону можна дійти висновку, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.

Таким чином, внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.

Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20).

У справі, яка переглядається, виникнення спірних правовідносин згідно позовних вимог ОСОБА_1 ґрунтуються на незгоді з рішенням ХІІІ позачерговоїконференції Дніпропетровської обласноїорганізації Українськоготовариства охорониприроди від28листопада 2016року,яким позивач був позбавлений свого права на участь в управлінні організацією та усунутий від керівництва цією організацією.

Фактично, з цього позову випливає наявність спору щодо порядку скликання, проведення позачергових конференцій (засідань Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи) та правомочності рішень, прийнятих за результатами їх проведення).

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що у даному випадку, між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов`язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 4 квітня 2017 року у справі Ловрич проти Хорватії, пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 8 жовтня 2009 року у справі Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею.

Із заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вбачається наявність спору щодо порядку скликання та проведення засідання обласної ради Дніпропетровської обласноїорганізації Українськоготовариства охорониприроди (позачергових конференцій), звітно-виборчих зборів уповноважених, звітно-виборчої конференції, а також правомочності рішень, прийнятих за результатами їх проведення.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України,

ЦПК України, Закону України Про міжнародне приватне право, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та

частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.

За приписами статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

З огляду на положення статті 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Разом із тим, відповідно до вимог статті 86 ЦК України такі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати і підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина

перша статті 92 ЦК України).

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом № 4572-VI, який набрав чинності з 01 січня 2013 року і спрямований на приведення аспектів створення і діяльності громадських організацій до вимог європейських стандартів.

За змістом статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п`ята

статті 1 Закону № 4572-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону № 4572-VI чинність цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.

У статті 3 Закону № 4572-VI передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання.

Одним із таких принципів є відсутність майнового інтересу, який передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (частина шоста статті 3 Закону № 4572-VI).

Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.

Статут громадського об`єднання це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

Основним документом, що регулює діяльність Дніпропетровської обласноїорганізації Українськоготовариства охорониприроди є Статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства, умови реорганізації або припинення діяльності товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

За пунктом 1 Статуту Дніпропетровська обласна організація Українського товариства охорони природи є благодійною, добровільною організацією, що має на меті розробку програм та проведення комплексу заходів по збереженню та відтворенню сприятливого для життя оточуючого природного середовища, збереженню здоров`я мешканців Дніпропетровщини та ін.

Згідно з пунктом 4 Статуту Дніпропетровська обласна організація Українського товариства охорони природи має відокремлене майно і самостійний баланс, користується правами юридичної особи, має печатку і штамп зі своїм найменуванням, рахунок у банку.

Дніпропетровська обласнаорганізація Українськоготовариства охорониприроди функціонує на засадах добровільності, рівності прав його членів, самоуправління, гласності, законності і є незалежною, самодіяльною громадською організацією.

Підпунктами «а» і «б» пункту 10 Статуту передбачено право членів товариства брати участь з правом ухвального голосу у зборах членів товариства, вносити до будь-якої організації Товариства пропозиції, що сприяють поліпшенню охорони природи, а також діяльності Товариства; обирати і бути обраним до керівних та контрольних органів Товариства.

Отже, члени Дніпропетровської обласноїорганізації Українськоготовариства охорониприроди, яка є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним та здійснюють інші правомочності, встановлені законом і статутними документами товариства.

Звернувшись до суду із цим позовом, позивач ОСОБА_1 послався на порушення своїх прав як члена Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи, тобто спір у цій справі виник між юридичною особою та її учасником (членом), що пов`язаний із діяльністю та управлінням цією юридичною особою.

Зокрема, у справі, яка переглядається, підставою для звернення з позовом було недотримання вимог законодавства та установчих документів щодо порядку скликання, проведення позачергових конференцій (засідань обласної ради Дніпропетровської обласної організації Українського товариства охорони природи) та правомочності рішень, прийнятих за результатами їх проведення, а тому спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і, відповідно, має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц (провадження № 61-14317св19), від 26 січня 2022 року у справі № 522/7372/20 (провадження № 61-9516св21), від 19 квітня 2023 року у справі № 509/4824/16-ц (провадження № 61-19414св20), від 08 листопада 2023 року у справі №201/1077/17 (провадження №61-12851св22).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спір між сторонами у цій справі є корпоративним, оскільки спір між членом (учасником) юридичної особи та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним, тому відповідно до статті 20 ГПК України підлягає розгляду господарським судом.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав закриття провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, тому відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали суду, відсутності підстав для закриття провадження у справі, порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з ухвалою суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність ухвали суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвалу суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382- 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката ЗайцевоїОксани Олександрівни залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2024 року про закриття провадження у справі залишити без змін

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.А.Єлізаренко

Судді Т.П. Красвітна

О.В. Свистунова