Провадження № 2/760/5733/24

Справа № 760/1070/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції /далі - Департамент/ (код ЄДРПОУ: 40108646; 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3; e-mail: public@patrol.police.gov.ua), Державної казначейської служби України /далі - Казначейська служба/ (код ЄДРПОУ: 37567646; адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; e-mail: office@treasury.gov.ua) про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

12.01.2024 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 05.01.2024, за підписом представника позивача (діє на підставі довіреності), в якій ставиться питання про стягнення з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 7 597,00 грн відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями співробітників Департаменту патрульної поліції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 16.01.2024.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22.01.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні).

Оскільки розгляд справи відбувався у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання у справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

В обґрунтування позовних вимог, зокрема, вказано, що 06.08.2023 патрульний поліцейський УПП в м. Києві ДПП Рябцев М.В. склав щодо ОСОБА_1 протокол серії ААД № 499799 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за те, що позивач керував транспортним засобом, нібито, в стані наркотичного сп`яніння.

В позові зазначається, що 08.09.2023 Дніпровським районним судом міста Києва винесено постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Наголошується, що необгрунтоване і незаконне притягнення позивача до адміністративної відповідальності призвело до моральних страждань, яких він зазнав у зв`язку із його необгрунтованим затриманням, вигадуванням поліцейським Рябцевим ознак сп`яніння у позивача, яких об`єктивно не було, застосуванням до позивача спец. засобу «кайданки», як до якогось злочинця, обмеженням його свободи пересування близько чотирьох годин, залишенням його поліцейським Рябцевим в комендантську годину на вулиці після проходження огляду на стан сп`яніння.

При цьому, позивач вказує, що моральні страждання виявились у вигляді відчуття власної незахищеності, коли він розумів, що дії поліцейських спрямовані не на захист прав і свобод, а лише на його приниження та придушення його волі, спробі йому помститися за його правомірні вимоги дотримуватись законних норм і процедур, а також у вигляді відчуття того, що закон в Україні не виконується тими, хто має його захищати.

Як стверджує позивач, відчуття страху виникло ще й тоді, коли поліцейський Макієвський в порушення встановленого порядку не викликав позивачу адвоката як затриманій особі, щоб, ймовірно, ніхто не зміг йому допомогти вирішити питання в законний спосіб.

Позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій поліцейських Рябцева та Макієвського він був змушений витрачати час, зусилля та кошти з метою відновлення порушених прав та законних інтересів на збирання доказів, складання процесуальних документів, звернення до суду, звернення до ДБР та УПП у м. Києві, при цьому, зі слів позивача, вказані органи проявляють бездіяльність та навіть не намагаються захистити його права.

Зі слів позивача, провадження в суді, внаслідок якого його було визнано невинним, тривало більше місяця, через що у нього зірвалися життєві плани та до моменту винесення остаточного рішення по вказаній справі він перебував у постійному стресі, був та залишається обуреним через таке зухвале та ганебне порушення законодавства України і його прав працівниками правоохоронного органу.

В якості правової підстави свої вимог позивач посилається на ст. 1176 Циільного кодексу України та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таким чином, позивач вважає, що мінімальний розмір моральної шкоди який підлягає стягненню з відповідача становить 7 597,00 грн.

Щодо правової позиції Департаменту

28.02.2024 до суду надійшов відзив за підписом представника Департаменту, в якому ставиться питання про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі (а.с. 37-45).

У відзиві звертається увага, зокрема, на те, що протокол про адміністративне правопорушення є лише документом, в якому зафіксовані певні обставини, відтак, сам по собі протокол не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору, він не створює юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення, безпосередньо не впливає на права та обов`язки особи, щодо якої він складений та не є обов`язковим для виконання, отже не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії.

При цьому, вказується, що при складанні протоколу у відношенні позивача працівники поліції діяли в межах наданих їм повноважень відповідно до ст.ст. 255, 265-1 КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», а доказів визнання їх дій неправомірними позивачем не надано, як і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку з протиправністю дій і завданням шкоди, відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки у даному випадку відсутні усі обов`язкові складові цивільно-правової відповідальності.

Зазначається, що відповідно до постанови Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/12172/23 внаслідок розгляду протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 499799 від 06.08.2023 за ч. 1 ст. 130 КУпАП складених щодо позивача, дії інспектора не були визнані протиправними чи незаконними, а твердження позивача про протиправність дій інспектора, не знайшли свого підтвердження відповідно до зазначеної постанови суду .

Таким чином, відповідач вважає, що постанова Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/12172/23 про закриття провадження у справі відносно позивача за вчинення адміністративного правопорушення передбаченою ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Також, у відзиві зауважується, що позовна заява не містить документів, які підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, інших втрат немайнового характеру.

На думку відповідача, позивач не довів належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача йому завдана моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідача та вини відповідача в заподіянні моральної шкоди, не зазначив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, а тому відсутні підстави в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Щодо правової позиції Казначейської служби

На момент винесення рішення у справі відзив на позовну заяву не надійшов.

В матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлень, яке свідчить про отримання уповноваженою особою Казначейської служби копії ухвали суду про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та всіма додатками до неї 15.02.2024 (а.с. 26).

Таким чином, станом на день винесення рішення відповідачу відомо про існування даного судового провадження. Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву сплив.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 06.08.2023 о 00 год 40 хв в місті Києві вул. П. Запорожця, 20

командиром роти № 3 батальйону № 3 полку № 2 УПП у м. Києві ДПП капітаном поліції Рябцевим М.В. щодо ОСОБА_1 складено протокол серії ААД № 499799 за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 4).

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 08.09.2023, у справі № 755/12172/23 провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП (а.с. 5-7).

На а.с. 8 міститься копія протоколу АЗ № 132277 + ЕАС 7467889 від 05.08.2023 про адміністративне затримання за ч. 1 ст. 126 КУпАП, складеного інспектором УПП в м. Києві Макієвським А.М. щодо ОСОБА_1 .

До позовної заяви також долучено копії: скарги на дії патрульних поліцейських ОСОБА_1 до УПП в м. Києві від 06.09.2023 (а.с. 9); відповіді ДПП УПП у місті Києві від 11.10.2023 (а.с. 10-11); заяви про кримінальне правопорушення ОСОБА_1 від 21.12.2023 (а.с. 12); скарги на бездіяльність посадових осіб ДБР ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва від 28.12.2023 (а.с. 13).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вбачається, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01.12.1994 № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону № 266/94-ВР і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 686/16441/23, провадження № 61-2196св24).

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом №266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону).

Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Відповідний висновок викладено, зокрема, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 532/1243/16-ц (провадження № 61-34251св18), від 26.02.2020 у справі № 142/143/17 (провадження № 61-5739св19).

У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Згідно з ст. 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом.

При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду й у постанові від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вказане дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Такий правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц.

Судом встановлено, що початок перебігу заподіяння моральної шкоди є момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності, про що 06.08.2023 інспектором УПП в м. Києві складено протокол серії ААД № 499799, та кінець перебігу заподіяння моральної шкоди - постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 08.09.2023 про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП в зв`язку із відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року мінімальний розмір заробітної плати встановлено на рівні у місячному розмірі - 6 700,00 грн, і саме з урахуванням цієї суми повинен розраховуватися розмір заподіяної позивачу моральної шкоди за 2023 рік.

Таким чином, суд дійшов висновку, що період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода: з 06.08.2023 по 08.09.2023, отже складає 1 місяць та 2 дні.

Відтак, сума моральної шкоди становить 7 147,00 грн, та розраховується наступним чином: 1 місяць * 6 700,00 грн = 6 700,00 грн; 2 дні * 6 700,00 грн / 30 днів = 447,00 грн.

Разом з тим, з огляду на припис ст. 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом ч. 2 ст.2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.. 170 ЦК України). За змістом ст.. 173 ЦК України, яка має назву "Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад", у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. п. 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, п. 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц).

Органи державної влади, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (п.п. 63, 64), від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (п. 71)).

Враховуючи положення наведених норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, суд вважає, що відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу у зв`язку із незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, має бути здійснено за рахунок Держави Україна, яку у цій справі представляв компетентний орган - Департамент патрульної поліції.

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (п 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18). Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 07.10.2020 у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08.09.2021 у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20), від 11.10.2023 у справі № 201/1611/22 (провадження № 61-6247св23), від 18.10.2023 у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) та інших.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 7 147,00 грн (сім тисяч сто сорок сім гривень) на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич