Номер провадження: 22-ц/813/348/24

Справа № 521/8822/16-ц

Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Комлевої О.С., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Венжик Л.С.,

переглянувши справу №521/8822/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі, ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, скасування державної реєстрації права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2021 року у складі судді Плавича І.В., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 18 травня 2016 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_4 , після смерті якого стало відомо про укладення 27 вересня 2013 року між батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , за що ОСОБА_2 зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_4 на умовах та в порядку, визначених договором. Позивач вказав, що в квартирі він постійно проживає з 1978 року, утримував батька до смерті, ОСОБА_2 ніколи не бачив. Позивач вважає, що батько уклав договір довічного утримання під впливом обману та, можливо, у стані алкогольного сп`яніння, тому договір довічного утримання підлягає визнанню недійсним (т.1 а.с.2-4).

Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.24).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року в порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 (т.1 а.с.27-28).

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, зазначивши у запереченні, що ОСОБА_4 за життя договір не оскаржував, ОСОБА_1 є неналежним позивачем, так як зі смертю ОСОБА_4 договір довічного утримання припинив свою дію та вважається виконаним. Належні докази проживання ОСОБА_1 з 1978 року з батьками в одній квартирі відсутні, у приватизації квартири у 1995 році брали участь лише ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що свідчить про відсутність ОСОБА_1 та його не проживання в квартирі ще з 1995 року. Для укладення договору довічного утримання 27 вересня 2013 року була надана виписка з домової книги, де зареєстрованим значився лише ОСОБА_4 . На виконання договору довічного утримання сплатила ОСОБА_4 одноразове грошове утримання у розмірі 40000,00 грн, а також щомісячно передавала грошові кошти в сумі 500,00 грн. на харчування, одяг, надавала необхідну допомогу. ОСОБА_6 проживав до смерті у квартирі, на момент укладення договору була перевірена його дієздатність та належність йому відчужуваної квартири. ОСОБА_6 свідомо за життя розпорядився своїм майном. Маючи потребу у коштах та допомозі, ОСОБА_6 звернувся до Центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів, де йому було рекомендовано ОСОБА_2 як особу, згодну його утримувати за можливість набути у власність житло (т.1 а.с.30-32).

19 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 уточнив вимоги та вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5 , після її смерті він та батько ОСОБА_4 прийняли спадщину фактичним проживанням у квартирі, проте за оформленням спадщини не звертались. Батько ОСОБА_4 порушив домовленість та, зловживаючи його довірою, таємно оформив спадщину та став єдиним власником квартири, що й дозволило батьку укласти договір довічного утримання. Позивач ОСОБА_1 вважає, що батько ОСОБА_4 не мав права на укладення оспорюваного договору довічного утримання, оскільки не міг бути єдиним власником всієї квартири. Позивач ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 27 вересня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , за яким ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати право власності на частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.56-58).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24 березня 2017 року (описку виправлено ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року) провадження в справі №521/8822/16-ц зупинено до набрання законної сили рішенням в справі №521/2464/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року у спадковій справі №961/05 після смерті ОСОБА_5 (т.1 а.с.108-109, 120).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2017 року ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 24 березня 2017 року про зупинення провадження в справі залишено без змін (т.1 а.с.145-146).

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі №521/2464/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 , визнання недійсним свідоцтва про право ОСОБА_4 на спадщину ОСОБА_5 рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2018 року змінено шляхом зазначення, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори, є недійсним щодо частки спадкового майна; в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін (т.1 а.с.161-165).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2019 року провадження в справі №521/8822/16-ц поновлено (т.1 а.с.166).

19 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив:

визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений 27 вересня 2013 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д., зареєстрований в реєстрі за №5-1097;

скасувати державну реєстрацію права власності (номер запису 2675961) ОСОБА_2 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , проведену 27 вересня 2013 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д.;

визнати право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

стягнути судові витрати (т.1 а.с.185-194).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2019 року залучено до участі в справі ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (т.1 а.с.204-205).

Відповідач ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 уточнений позов не визнали, зазначивши у відзиві, що ОСОБА_4 звернувся особисто до Центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів з письмовою заявою щодо укладення договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення, вказав, що йому потрібні кошти для встановлення пам`ятника дружині та на ремонт квартири. Центр рекомендував ОСОБА_2 , яка з сім`єю потребувала житла та виявила бажання довічно утримувати ОСОБА_4 . Договір довічного утримання ОСОБА_4 уклав добровільно, до підписання договору ОСОБА_4 передано одноразове грошове утримання в розмірі 40000,00 грн., умови договору щодо щомісячного утримання виконувались на протязі трьох років, позивача ОСОБА_1 в квартирі ніколи не бачили, за життя ОСОБА_4 договір не оспорював. Після смерті ОСОБА_4 його син ОСОБА_1 став перешкоджати у здійсненні поховання померлого, поселився в квартирі та перешкоджає ОСОБА_2 та її сім`ї з малолітніми дітьми користуватися власністю (т.1 а.с.210-214).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2020 року закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті (т.2 а.с.148-149).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2021 року позов задоволено частково;

визнано частково недійсним договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений 27 вересня 2013 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д., зареєстрований в реєстрі за №5-1097, - в частині ідеальної частки квартири загальною площею 57,00 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на ідеальну частку квартири загальною площею 57,00 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

у задоволенні решти вимог відмовлено;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору пропорційно до задоволених вимог в сумі 2925,00 грн. (т.2 а.с.181-187).

Висновок суду мотивовано тим, що судовим рішенням у справі №521/2464/17 визнано спадкування ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_5 частки квартири та відповідно недійсність отриманого батьком ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину померлої дружини ОСОБА_5 в частині квартири. В порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 . суд визнав за ОСОБА_1 право власності на частку квартири, з огляду на що визнав недійсним в частині частки квартири укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір довічного утримання.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визнання частково недійсним договору довічного утримання та в частині відмови у скасуванні державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру і ухвалити нове рішення про задоволення повністю вимог про визнання недійсним договору довічного утримання та про скасування державної реєстрації ОСОБА_2 на квартиру (т.2 а.с.191-197).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в наступному. Договір довічного утримання підлягає визнанню в повному обсязі на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України, договір оскаржено ним як заінтересованою стороною. ОСОБА_4 не мав права передавати у власність по договору довічного утримання всю квартиру, так як свідоцтво про право на спадщину на частку квартири він отримав у порушення норм діючого законодавства, що встановлено судовим рішенням у справі №521/2464/17. При укладенні договору довічного утримання ОСОБА_4 не обґрунтовано гарантував, що треті особи не мають прав на квартиру, та не повідомив, що є спадкоємець ОСОБА_5 син ОСОБА_1 . Договір суперечить вимогам статті 747 ЦК України та моральним засадам суспільства, тому договір довічного утримання має бути визнаний недійсним повністю, а не частково, та відповідно, скасована державна реєстрація ОСОБА_2 на квартиру, яку вона набула у власність за договором довічного утримання.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовують тим, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, недоведеним є визнання недійсним повністю договору з підстав частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України. Договір ОСОБА_4 уклав особисто, умови договору виконувались, за життя ОСОБА_4 договір не оскаржував, на момент укладення договору довічного утримання квартира за документами повністю належала ОСОБА_4 , його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі, квартира не була спірною, ОСОБА_2 не знала і не могла знати про право ОСОБА_1 спадкувати частку квартири. Доводи ОСОБА_1 в тій частині, що договір довічного утримання підлягає визнанню недійсним повністю, безпідставні, оскільки закон допускає недійсність окремих частин правочину. Доказів не виконання договору довічного утримання з боку ОСОБА_2 не встановлено. Своє право на спадщину померлої у 2005 році матері ОСОБА_1 став доводи в суді вже після смерті у 2016 році батька, тому жодних перешкод на момент укладення у 2013 році договору довічного утримання не було (т.2 а.с.217-225).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду в частині визнання частково недійсним договору довічного утримання та відмови у скасуванні державної реєстрації права власності залишити без змін з огляду на наступне.

Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.

У Спадковій справі №961/05, заведеній 13 вересня 2005 року Сьомою одеською державною нотаріальною контрою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , 1935 року народження, за заявою від 13 вересня 2005 року чоловіка ОСОБА_4 , 1939 року народження, Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , на спадкове майно, яке складається з частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , видане Сьомою одеською державною нотаріальною конторою 19 січня 2006 року за реєстровим №3-333, ОСОБА_4 (т.2 а.с.1-57).

Згідно Договору довічного утримання (догляду), укладеного між ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), посвідченого 27 вересня 2013 року держаним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д., зареєстрованого в реєстрі за №5-1098, ОСОБА_4 передав у власність, а ОСОБА_2 отримала у власність квартиру АДРЕСА_4 , та взамін чого ОСОБА_2 зобов`язалась забезпечувати ОСОБА_4 утриманням (доглядом) довічно на умовах цього Договору (т.1 а.с.67-91).

На момент укладення Договору довічного утримання від 27 вересня 2013 року квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві власності ОСОБА_4 :

частка на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 16 січня 1995 року за №3-5821, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 18 жовтня 2005 року, номер запису №98, записано в книзі №583пр-13, реєстраційний номер 12452567;

частка на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Сьомою одеською державною нотаріальною конторою 19 січня 2006 року за реєстровим №3-333, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 21 лютого 2006 року, номер запису №98, записано в книзі №598пр-150, реєстраційний номер 12452567.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д. як державним реєстратором внесено 27 вересня 2013 року запис про право власності: 2675961 ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), форма власності приватна, розмір частки 1/1, на квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 168466651101), загальною площею 57 кв.м, житловою площею 40,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 ; підстава виникнення права власності: договір довічного утримання, посвідчений Шостою одеською державною нотаріальною конторою 27 вересня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за №5-1097 (т.1 а.с.49).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року в справі №521/2464/17, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини; визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори у Спадковій справі №961/05, зареєстроване в реєстрі за №3-333, в частині частки спадкового майна (т.2 а.с.36-44).

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №521/2464/17 рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року, постанову апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року змінено шляхом зазначення, що Свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори у Спадковій справі №961/05, зареєстроване в реєстрі за №3-333, є недійсним щодо частки спадкового майна; в іншій частині судові рішення залишено без змін (т.2 а.с.45-49).

Отже, з урахуванням судових рішень у справі №521/2464/17 ОСОБА_4 безспірно був вправі розпоряджатися частками квартири АДРЕСА_1 (де, частка належала йому в порядку приватизації, частка була успадкована за законом після смерті дружини ОСОБА_5 ).

Ухвалюючи рішення в частині визнання частково недійсним договору довічного утримання, суд першої інстанції обґрунтованого виходив з того, що часток квартири безспірно належали ОСОБА_4 , з огляду на що розпорядження цією часткою квартири шляхом передачі у власність ОСОБА_2 по договору довічного утримання за довічний догляд та матеріальну допомогу ОСОБА_2 не має правових підстав для визнання недійсним.

Поняття договору довічного утримання (догляду) визначено у статті 744 ЦК України, відповідно до положень даної норми матеріального права за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч.1 ст.745 ЦК України).

Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я (ч.1 ст.746 ЦК України).

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч.2 ст.746 ЦК України).

Квартира АДРЕСА_1 була набута у спільну власність в порядку приватизації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках, що підтверджено Свідоцтвом про право власності на житло, виданим Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 16 січня 1995 року за №3-5821, зареєстрованим в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 18 жовтня 2005 року, номер запису №98, записано в книзі №583пр-13, реєстраційний номер 12452567.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , з заявою про прийняття спадщини звернувся у встановлені законом порядок та строк ОСОБА_4 як чоловік померлої спадкоємець першої черги спадкоємців за законом.

Син померлої ОСОБА_1 у встановлені законом порядок та строк з заявою про прийняття спадщини не звернувся. Як наслідок, у заведеній 13 вересня 2005 року Спадковій справі №961/05 державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори чоловіку померлої ОСОБА_4 , зокрема, видано 19 січня 2006 року Свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

Через сім років після смерті своєї дружини та оформлення спадщини ОСОБА_4 виявив бажання укласти договір довічного утримання. Закон не ставить укладення договору довічного утримання в залежність від віку чи стану здоров`я відчужувача, вимагається лише волевиявлення на укладення такого договору, дотримання форми договору, дієздатності сторін тощо.

Договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений 27 вересня 2013 року держаним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д., зареєстрованого в реєстрі за №5-1098. Договір за змістом відповідає положенням статті 744 ЦК України, по формі є письмовим та нотаріально посвідченим, як то передбачено положеннями статті. Сторони договору мали відповідний обсяг дієздатності та відповідали вимогам статті 746 ЦК України.

За життя ОСОБА_4 ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_2 не оспорювали недійсність договору довічного утримання, не поставало й питання припинення договору довічного утримання його розірванням.

Доказів невиконання договору довічного утримання з боку ОСОБА_2 щодо забезпечення ОСОБА_4 утриманням та доглядом суду не надано.

Обставини (факти), що обґрунтовують позовні вимоги, рівно як і доводи апеляційної скарги не мають підтвердження належними, допустимими, достовірними доказами, достатніми у своїй сукупності для висновку про недійсність договору довічного утримання на підставі частин 1, 3 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України. Фактично у справі, що переглядається, не йдеться про виконання/невиконання умов договору ОСОБА_2 .

Посилання на порушення статті 747 ЦК України безпідставні. Дана норма матеріального права передбачає особливості укладення договору довічного утримання (договору) щодо майна, що є у спільній сумісній власності (такою власністю є власність подружжя). ОСОБА_4 уклав договір довічного утримання через сім років після смерті свої дружини та після того, як оформив спадщину померлої дружини. На момент укладення договору довічного утримання квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , як нерухоме майно не мала статусу «спільна сумісна власність».

ОСОБА_1 право на спадщину померлої матері та відповідно право на частку у квартирі в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9 став доводити в суді лише у 2016 році після смерті батька ОСОБА_4 , тобто став доводити через десять років після смерті матері. Право ОСОБА_1 на частку квартири надає цьому нерухомому майну не статусу «спільної сумісної власності», а статусу «спільної часткової власності».

Отже, положення статті 747 ЦК України на виниклі правовідносини не поширюються, доводи апеляційної скарги в цій частині безпідставні.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , права власності на частку квартири загальною площею 57,00 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не оскаржено. В силу визначених статтею 367 ЦПК України меж розгляду справи судом апеляційної інстанції рішення суду в частині визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування при даному апеляційному розгляді справи не перевіряється.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права власності на частку квартири є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на частку квартири та, відповідно, внесення державним реєстратором змін до розміру частки квартири, якою володіє ОСОБА_10 на підставі договору довічного утримання. За таких обставин, правових підстав для скасування в цілому державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на набуте за договором довічного утримання нерухоме майно при визнанні договору недійсним лише в частині частки квартири, відсутні.

Суд першої інстанції встановив обставини, що мають значення дня справи, визначився зі спірними правовідносинами та нормами матеріального права, що такі регулюють. Правові підстави для скасування рішення в оскаржуваній частині відсутні.

Справа в провадженні суду першої інстанції з травня 2016 року, суду апеляційної інстанції з травня 2021 року, призначалась до розгляду на 24 березня 2022 року, 17 листопада 2022 року, 15 червня 2023 року, 03 серпня 2023 року, 14 грудня 2023 року, 09 травня 2024 року, 20 червня 2024 року. Інформація про дату, час та місце розгляду справи доступна на сайті «Судова влада». Учасники справи мали процесуальний час для надання суду обґрунтування власних позицій. Судом апеляційної інстанції вимоги статей 128, 130 ЦПК України щодо судового виклику/повідомлення учасників процесу виконувались, порядок вручення судових повісток дотримувався, учасники справи правом на отримання/неотримання надісланих поштою судових повісток розпоряджалися на власний розсуд; додатково учасники справи повідомлялися документом в електронному вигляді «Судова повістка…», SMS-повідомлення «Судова повістка…»; підстав для подальшого відкладення розгляду справи не встановлено.

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Датою ухвалення призначеного у судове засідання на 20 червня 2024 року рішення судом апеляційної інстанції відповідно до положень частини 5 статті 268 ЦПК України є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі, ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним, скасування державної реєстрації права власності залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 липня 2024 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді О.С.Комлева

Є.С.Сєвєрова