ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року Справа № 903/33/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Гарбарук В.А.

позивача: не з`явився

відповідача: Тертичний Ю.В.

третьої особи: Багацький Є.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 26.03.2024 у справі №903/33/24, ухвалене суддею Шум М.С., повний текст рішення складено 01.04.2024 у справі № 903/33/24

за позовом Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

до відповідача Прилісненської сільської ради, с. Прилісне

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння

Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся з позовом до Прилісненської сільської ради та просить суд витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173, площею 7,9258 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває в користуванні державного підприємства, проте Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, відтак прокурор доводить, що вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.03.2024 р. у справі №903/33/24 позов задоволено. Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Київський майдан,9, м.Луцьк, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Прилісненської сільської ради (вул.Сойне,1б, с.Прилісне, Камінь-Каширський р-н, Волинська обл, 44614, код ЄДРПОУ 04334413) земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Прилісненська сільська рада звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 26.03.2024р. повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Листом №903/33/24/2507/24 від 12 квітня 2024 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №903/33/24 з Господарського суду Волинської області.

22.04.2024 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/33/24.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 р. у справі №903/33/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 26.03.2024 у справі №903/33/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 30.05.2024 р. о 10:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 р. у справі №903/33/24 виправлено описку, допущену у резолютивній частині ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 р. у справі №903/33/24. Пункт 1 резолютивної частини ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 р. у справі №903/33/24 викладено у такій редакції: "Розгляд апеляційної скарги призначити на "24" червня 2024 р. об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2."

28.05.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від Камінь-Каширської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 26.03.2024 у справі № 903/33/24 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду, яким позов керівника Камінь - Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Прилісненської сільської ради, третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДСГП Ліси України про витребування земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га - без змін.

28.05.2024 р. до апеляційного господарського суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін.

11.06.2024р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника Прилісненської сільської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 р. клопотання Прилісненської сільської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/33/24 - задоволено.

18.06.2024р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 р. клопотання представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/33/24 - задоволено.

В судовому засіданні від 24 червня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Прокурор у судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник Третьої особи, в судовому засіданні від 24 червня 2024 року, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача у судове засідання не прибув, та не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції у рішенні дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, а тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає до задоволення.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В апеляційній скарзі Прилісненської сільської ради стверджується, що державним підприємством Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га). На підставі даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель внесено відомості до державного земельного кадастру, зокрема, про земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 7,9258 га з присвоєнням кадастрового номеру 0723682000:02:001:0173, яка належить до земель сільськогосподарського призначення. Дана технічна документація була погоджена та затверджена відповідно до вимог чинного законодавства. Проте, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і визнав, незаконними рішення про затвердження технічної документації.

Відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують зміну цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення. Проте суд першої інстанції, на підставі припущень вважає, що відбулась зміна цільового призначення, про що й зазначає у мотивувальній частині.

Скаржник зазначає, що спірна земельна ділянка передана ДП "Городоцьке ЛГ" на підставі розпорядження Волинської ОДА від 12.03.2011 № 109 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок". Проте, відповідно до п. 3 Додатку № 2 (перелік державних лісогосподарських підприємств управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, яким надаються дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які залісилися природним шляхом, у постійне користування для ведення лісового господарства) на території Городоцької сільської ради Маневицького району (на даний час - Камінь-Каширського району) ДП "Городоцьке ЛГ" передано 34 га земель для ведення лісового господарства, в т. ч. і спірну земельну ділянку. Технічна документація на спірну земельну ділянку у позивача відсутня. Підтвердження факту письмовими доказами, що ці землі раніше, вже були надані цим підприємствам у постійне користування відсутнє. Розпорядження Волинської ОДА від 12.03.2011 № 10 лише дає право розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У 2011 році спірна ділянка ще не мала кадастрового номеру, а у розпорядженні Волинської ОДА від 12.03.2011 № 109 йдеться про земельну ділянку площею 34га, а тому твердження прокурора про передачу спірної ділянки з неіснуючим у 2011 році кадастровим номером є надуманим і бездоказовим.

Поряд з цим, відповідач вважає, що матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братись до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано та не застосовано сплив строку позовної давності, оскільки наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській обл. від 03.12.2020 №9-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність передано Прилісненській сільській раді земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га), а позов прокурором подано 15.12.2023.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, прокурор Камінь-Каширської окружної прокуратури у відзиві вказує, що Волинська обласна державна адміністрація діяла у відповідності до вимог ч. 2 ст. 20 та ч. З ст. 122 Земельного кодексу України в редакції станом на 12.03.2011, а тому, її розпорядження від 12.03.2011 № 109 і є рішенням суб`єкта владних повноважень про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення. Дане рішення не скасовувалося. Прокурор вказав, що після зміни цільового призначення земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, на вказану земельну ділянку почав поширюватися режим земель лісогосподарського призначення та визначений порядок зміни цільового призначення саме для земель даної категорії. Тому, на переконання прокурора, в силу положень ст. ст. 19, 57 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься саме до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. При цьому, прокурор вказав, що згоди на вилучення спірної земельної ділянки, орган, уповноважений розпоряджатися землями лісового фонду, не надавав.

Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 передана ДП «Городоцьке ЛГ» (на даний час філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України») на підставі розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 12.03.2011 № 109 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Відповідно пункту 3 додатку № 2 (перелік державних лісогосподарських підприємств управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, яким надаються дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які заліснилися природним шляхом, у постійне користування для ведення лісового господарства) на території Городоцької сільської ради Маневицького району (на даний час Камінь Каширського району) ДП «Городоцьке ЛГ» (на даний час філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України») передано 34 га земель для ведення лісового господарства, в т. ч. і земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0173, яка знаходиться в кварталі 33 виділу 11 Городоцького лісництва. Представник третьої особи у відзиві також вказав, зазначити, що саме розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 12.03.2011 № 109 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» і є рішенням уповноваженого органу, яким змінено цільове призначення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення. Станом на момент прийняття даного розпорядження, обласні державні адміністрації, відповідно до вимог ст. 122 ЗК України, були уповноважені на прийняття такого рішення. Водночас, дане розпорядження адміністрації є чинним, не скасованим. До 12.03.2011 спірна земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення. Разом з тим, з метою вдосконалення порядку управління лісовим господарством, державним лісогосподарським підприємствам області, в тому числі і ДП «Городоцьке ЛГ», згідно додатку № 2 до вказаного розпорядження, в межах 34 га земель на території Городоцької сільської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства. Таким чином, після зміни її цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, на вказану земельну ділянку почав поширюватися режим земель лісогосподарського призначення та визначений порядок зміни цільового призначення саме для земель даної категорії. Тому, в силу положень ст. ст. 19, 57 Земельного кодексу України ст. 5 та п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься саме до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Також, представник третьої особи у відзиві вказав, що відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України, до одержання державними лісогосподарськими підприємствами в установленому порядку державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Як слідує з матеріалів справи, Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 8 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Городоцьку сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області входить до складу територіальної громади Прилісненської сільської ради та зазначено загальну площу земель 223,1011 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Городоцької сільської ради (на даний час - Прилісненської сільської ради) за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 7,9258 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173.

Таким чином, земельна ділянка площею 7,9258 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 згідно відомостей Публічної кадастрової карти та Державного земельного кадастру за цільовим призначенням відноситься до земель запасу, категорія земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

В подальшому, Городоцька сільська рада згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області ввійшла до складу територіальної громади Прилісненської сільської ради.

Рішенням Прилісненської сільської ради від 23.12.2016 №1/10 Про реорганізацію сільських рад, що увійшли до складу Прилісненської об`єднаної громади Городоцька сільська рада реорганізована шляхом приєднання до Прилісненської сільської ради.

Наказом Головного управління Держгеокадастру Волинській області від 03.12.2020 №9-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність передано Прилісненській територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2406,2313 га, які розташовані за межами населених пунктів Прилісненської сільської ради Маневицького району (на даний вас Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.

Відповідно до п. 24 додатку до згаданого акту приймання-передачі земельну ділянку площею 7,9258 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 передано у комунальну власність Прилісненської сільської ради.

Рішенням Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 №2/6 Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради вказану земельну ділянку прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п.24 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).

На підставі вказаних розпорядчих актів органів влади державним реєстратором виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Меркуловою О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55831466 від 21.12.2020, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Прилісненська сільська рада.

Одночасно, згідно з Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП Городоцьке лісове господарство, земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект у 2013 році, а результатами якого було схвалено вищезазначений проект.

З метою підтвердження даної інформації, окружною прокуратурою 22.11.2021 та 28.09.2023 надіслано вимогу на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 02.12.2021 та від 04.10.2023 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 до державного лісового фонду, а також додано фрагмент із публічної кадастрової карти України.

Разом із цим, ВО Укрдержліспроект підтверджено факт накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 на землі держлісфонду у відповіді на вимогу окружної прокуратури від 28.09.2023, до якої додано фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами земельної ділянки лісового фонду (т. 1, а. с. 88).

Згідно з інформацією філії Городоцьке ЛГ ДСГП Ліси України вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 знаходиться в кварталі 33 виділу 11 Городоцького лісництва ДП Городоцьке ЛГ (на даний час філія Городоцьке ЛГ ДСГП Ліси України). Вказане також підтверджено ВО Укрдержліспроект Державного агентства лісових ресурсів України.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 передана ДП Городоцьке ЛГ на підставі розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 07.06.2011 № 109 Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Пунктом 3 додатку №2 даного розпорядження на території Городоцької сільської ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського району) ДП Городоцьке ЛГ (на даний час філія Городоцьке ЛГ ДСГП Ліси України) передано 34 га земель для ведення лісового господарства в т.ч. земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173, яка знаходиться в кварталі 33 виділу 11 Городоцького лісництва.

Згідно з інформацією Державного архіву Волинської області від 23.03.2022 №121/01.30 в перевірених розпорядженнях Голови Волинської ОДА відомостей про скасування розпорядження Волинської ОДА від 12.03.2011 №109 Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, інших відомостей, що стосуються земельної ділянки площею 7,9258 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 не виявлено.

З доводів прокурора слідує, що в ході обстеження лісових масивів, що здійснено 12.09.2023 та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками філії Городоцьке ЛГ ДСГП Ліси України з`ясовано, що на спірній земельній ділянці наявні лісові насадження віком 19 років, середньою висотою 12 м., в складі сосни звичайної, берези повислої, осики та вільхи, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує наявність на спірній земельній ділянці лісових насаджень та її приналежність до земель лісового фонду.

Відведена земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему.

З аналізу зазначених документів вбачається, що подальші протиправні дії Маневицької районної державної адміністрації (прийняття розпорядження від 18.12.2013 № 495 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району) та, як наслідок, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області спрямовані на незаконне вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну їх цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Прокурор посилаючись на те, що земельна ділянка вибула без правових підстав, що на думку Прокурора є порушенням права щодо володіння даним майном, яке підлягає захисту, шляхом звернення до господарського суду з позовом до відповідача про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.03.2024 у справі №903/33/24 позов задоволено.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.(ст.19 ЗК України).

Згідно ст.5 ЛК України, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Приписами ст.55 ЗК України встановлено до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 ЗК України, ч.1 ст.17 ЛК України).

Згідно ч.2 ст.1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно ст.7 ЛК України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст.8 ЛК України, у державній власності, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.(ст.9 ЛК України). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Волинської обласної військової адміністрації, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

В силу дії частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (аналогічні правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2019 року в справі №910/3486/18, від 16 серпня 2018 року в справі №910/21265/17).

Прокурор у позові зазначив, що порушення інтересів держави у спірних правовідносинах полягає у незаконному вибутті з комунальної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що завдає шкоди розвитку та функціонуванню територіальній громаді. Зокрема, законне, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому, своєчасному використанні земельних ресурсів.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

У даному випадку інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів власника землі, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, які відповідно до статті 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу (вказане цілком узгоджується із правовою позицією ЄСПЛ, п.п. 70-71 рішення від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України", пункт 54 рішення від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Відповідно до положень частини 5 статті 16 та частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

На даний час відповідно до частини 8 статті 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів", а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (вказаний пункт набрав чинності 27 травня 2021 року); зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності та навіть після зміни законодавства продовжують залишатись у власності держави.

Чинна на даний час редакція частини 5 статті 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

На даний час позивач є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Незважаючи на існування права постійного користування земельною ділянкою, право власності є незмінним та належить державі, у зв`язку з чим прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі позивача, як представника власника спірної земельної ділянки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

З матеріалів справи вбачається, що листування прокурора з Волинської обласної військової адміністрації з приводу, зокрема спірної земельної ділянки, кадастровий номер 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га, тривало із лютого 2022 року, однак позивач не вживав дій щодо витребування вказаної земельної ділянки.

Зокрема, підтверджує наявність у бездіяльності з боку щодо подачі, що по суті відповідного позову, на виконання положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" 14 листопада 2023 року прокурор звернувся до позивача з повідомленням про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді № 51/1-1730вих-23 в якому на в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру повідомив про намір здійснення прокурором з вищевказаних підстав представництво в суді інтересів держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах.

Таким чином, вбачається, що прокуратурою надано достатньо часу позивачу для вжиття відповідних заходів, а саме звернення з позовом, однак цього зроблено не було.

З огляду на встановлені вищевикладені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 та Верховного Суду від 16 серпня 2021 року в справі №910/21377/17, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з позивачем з дотриманням процедури встановленої частинами 3,4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з позовом в даній справі в інтересах держави в особі позивача.

Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

За статтями 45, 47, 48, 54 ЛК України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифруванні аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічнйх лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створенні, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження та наказу).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц.

Зокрема, 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц Велика Палата Верховного Суду висловила позицію щодо цільового призначення: земельної ділянки (розділ 1.2 Постанови, п. 33-43):

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті З ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт е частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі Ля 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Суди встановили, що земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП Новомосковське лісове господарство (квартал 75 виділ 2), що підтверджують: Проект організації розвитку лісового господарства Новомосковського лісництва станом на 2014 рік з планом-схемою; протокол другої лісовпорядної наради від 17 червня 2014 року; лист ДП Новомосковське лісове господарство за вих. № 46 від 28 лютого 2017 року про те, що земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років знаходиться у 75 кварталі ДП Новомосковське лісове господарство, належить до земель Державного лісового фонду та з 2002 року не змінювала свого цільового призначення - землі лісогосподарського призначення.

Отже, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій врахували наведені вище приписи законодавства. А тому аргументи касаційної скарги щодо встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення на підставі неналежних доказів Велика Палата Верховного Суду вважає немотивованими.

Таким чином, земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, відтак її реєстрація як землі комунальної власності є неправомірною.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 ЗК України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України (в редакції чинній на 18.12.2013) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог ч.7 цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Згідно ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та підлягає приватизації.

Згідно ч. 5 ст. 149 ЗК України (станом на 05.12.2013) районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарською використання; ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язані з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч. 9 ст. 149 ЗК України в редакції станом на 05.12.2013).

Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Відтак, спірну земельну ділянку при проведенні інвентаризації неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Прилісненській сільській раді.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 25.08.2023 №22282/0/2-23 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із користування державного підприємства Городоцьке лісове господарство земельної ділянки із зазначеним кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 не приймалося.

Водночас, документи, на підставі яких Маневицькою районною державною адміністрацією затверджено технічну документацію та в подальшому Головним управлінням Держгеокадастру передано дану земельну ділянку із державної у комунальну власність, не містять жодних посилань на рішення Кабінету Міністрів України.

Крім цього, згідно ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не наділене повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Прийняття розпорядження Маневицькою районною державною адміністрацією від 18.12.2013 №495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки в подальшому стало підставою для її передачі до комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 №9-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Прилісненської сільської ради від 09.12.2020 №2/6 "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради".

В той же час, такі розпорядження, наказ та рішення були спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, коли уповноваженим органом рішення щодо таких дій не приймалося.

Посилання скаржника, як на підставу для відмови у задоволенні позову, що судом першої інстанції не досліджено розроблену державним підприємством Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га), колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.

Внесення відомостей про земельну ділянку лише до Державного земельного кадастру та виготовлення проектною організацією технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення не визначає категорії земельної ділянки.

Відповідно у ст.20 Земельного кодексу України в редакції станом на дату внесення таких відомостей (2004 та 2013 роки) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

При цьому, розпорядження від 18.12.2013 №495 про затвердження такої документації прийняла Маневицька районна державна адміністрація, яка станом на грудень 2013 року не була розпорядником земель сільськогосподарського призначення, оскільки у відповідності до ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України такі повноваження належали Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області.

Відтак доводи відповідача, що матеріалами технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області, підтверджено категорію земель, до якої віднесено земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0173, не заслуговують на увагу.

Слід зазначити, що на час виготовлення матеріалів технічної документації на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 у 2013 році даною ділянку правомірно користувалось ДП "Городоцьке ЛГ" та на вказаній земельній ділянці уже 9 років росте ліс.

Однак, при виготовленні матеріалів технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області, землевпорядною організацією не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством. З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, а саме до земель запасу, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням. Ні про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП "Городоцьке лісове господарство", ні факт наявності на ній лісових насаджень, ні про її використання не за цільовим призначенням з огляду на віднесення її до земель запасу, не зазначено у вказаних матеріалах інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області.

Поряд з цим, приписами Закону України "Про землеустрій" імперативно вимагається відображення таких даних при проведенні робіт з інвентаризації земельних ділянок.

Так, відповідно до ст.35 Закону України "Про землеустрій", інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Таким чином, на момент інвентаризації спірної земельної ділянки з подальшим присвоєнням кадастрового номера 0723682000:02:001:0173 за матеріалами лісовпорядкування вона вже належала на праві постійного користування ДП "Городоцьке ЛГ", як земля лісогосподарського призначення. При цьому, як установлено судами жодних рішень про її вилучення із земель лісогосподарського призначення уповноваженим органом не приймалося.

Щодо доводів апелянта, що акти є чинними, апеляційний суд вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 зазначається, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14- 125цс20, пункт 74) та інших.

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 94).

Тобто, окреме звернення з одним чи декількома позовами про оспорення вищевказаних актів органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій ситуації, не є обов`язковим, оскільки не відповідає належному та ефективному способу захисту, так як такі вимоги не забезпечать реального поновлення порушених прав позивача, як власника спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності.

Твердження апелянта про те, спірна земельна ділянка не належить до земель лісогосподарського призначення, так як рішення про зміну її цільового призначення не приймалося, колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції, в ході проведеного обстеження лісових масивів, що здійснено 12.09.2023 працівниками філії ДП Городоцьке ЛГ ДСГП Ліси України, з`ясовано, що на земельній ділянці 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га наявні лісові насадження віком 19 років, середньою висотою 12 м., в складі сосни звичайної, осики, вільхи та берези повислої, (за формулою 6 Бп 2Ос 2ВЛ ч+Сз), що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує наявність на спірній земельній ділянці лісових насаджень та її приналежність до земель лісового фонду.

Дана земельна ділянка на підставі рішення уповноваженого органу - розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 07.06.2011 № 109 Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передана ДП Городоцьке ЛГ (на даний час філія Городоцьке ЛГ ДСГП Ліси України) для ведення лісового господарства.

В даному випадку Волинська обласна державна адміністрація діяла у відповідності до вимог ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції станом на 01.01.2004.

Відтак, для створення лісових культур, у встановлений на той час спосіб, спірну ділянку передано ДП Городоцьке ЛГ, правонаступником якого на даний час є філія Городоцьке ЛГ ДСГП Ліси України.

Таким чином, після зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, на вказану земельну ділянку почав поширюватися режим земель лісогосподарського призначення та визначений порядок зміни цільового призначення саме для земель даної категорії.

Отже, в силу положень ст. 19, 57 Земельного кодексу України ст. 5 та п.5 Перехідних положень Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься саме до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Колегія суддів відзначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або не законним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від стягнення з цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який зважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України). Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлення факту перебування у користуванні Городоцького лісництва ДП Городоцьке ЛГ на даний час ДСГП Ліси України в особі філії Городоцьке ЛГ, земельної ділянки площею 7,9258 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 на підставі базового лісовпорядкування, колегія суддів вважає обґрунтованою позовну вимогу прокурора про витребування вказаної земельної ділянки на користь держави, в особі Волинської ОДА з незаконного володіння Прилісненської сільської ради.

Щодо доводів Прилісненської сільської ради про необхідність застосування положень ЦК України про сплив позовної давності у відповідності до ч.4 ст. 267 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, в якому відповідач заявив про застосування спливу позовної давності, останній не наводить обставин та не вказує дату, з якої, на його думку, починається відлік строку позовної давності (а.с.23-25 т.2).

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про застосування позовної давності передусім слід врахувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22.10.96 за заявами N 22083/93 та №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення ЄСПЛ від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц та від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц.

При застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так, прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №911/2191/16).

Так, відповідач в апеляційній скарзі в обґрунтування спливу позовної давності зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській обл. від 03.12.2020 №9-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність передано Прилісненській сільській раді земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га). Вищезазначеним наказом, відповідно до п.15 додатку до акту приймання-передачі було передано земельну ділянку площею 7,9258 га з присвоєнням кадастрового номеру 0723682000:02:001:0173, яка належить до земель сільськогосподарського призначення у комунальну власність Прилісненської сільської ради. Таким чином відповідач вважає, що строк позовної давності сплив ще 03.12.2023, а позов прокурором подано 15.12.2023.

Прокурор в свою чергу заявляє, що відповідно до наявної в матеріалах справи інформації із Державного реєстру речових прав вбачається, що право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га зареєстровано 15.12.2020. Позовна заява прокуратури зареєстрована 14.12.2023 за вихідним №51/1-1876 вих-23.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ч. 2 ст. 255 ЦК України).

Про факт порушення інтересів держави внаслідок незаконної реєстрації прокуратура дізналася із листа Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29.12.2021 № 08-10/842, про ці ж порушення позивач (Волинська ОДА) дізнався лише з листа прокуратури від 21.02.2022 №51/1-235 вих-22. Відтак позовна заява скерована до суду 14.12.2023 без порушення строків позовної давності.

З огляду на вказане, правила ч. 4 ст. 267 ЦПК України не можуть бути застосовані у цій справі.

Колегія суддів, враховуючи, те що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, також зазначає про наступне.

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації із Державного реєстру речових прав вбачається, що право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га зареєстровано 15.12.2020. У зв`язку із чим, строк позовної давності встановлено до 15.12.2023.

Таким чином, держава могла довідатися про порушення свого права з моменту реєстрації право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га у Державного реєстру речових прав.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява надіслана прокурором до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку 15.12.2023, що підтверджується поштовим конвертом наявним в матеріалах справи (а.с.249 т.1), тобто без порушення строків позовної давності.

Твердження відповідача, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, в цьому випадку колегією суддів до уваги не приймається, оскільки суд, вирішуючи питання про наявність підстав застосування строків позовної давності досліджує лише ті обставини, які стосуються встановлення, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апелянта, вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.

За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п. 100 постанови від 06.09.2023 зробила висновок, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п. 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Затвердженим Законом України №3684-ІХ продовження воєнного стану до 12.08.2024 до 05 години 30 хвилин.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п.19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 29.08.2023 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, прокурор у даній справі у будь-якому випадку звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приписи ч.4 ст.267 ЦПК України, пов`язані зі спливом позовної давності, не повинні бути застосовані у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком про наявність підстав для задоволення позовних вимог про витребування у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0173 площею 7,9258 га.

Натомість, доводи Прилісненської сільської ради, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, належним чином не обґрунтованими, і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

У апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 26.03.2024 у справі №903/33/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/33/24 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "26" червня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.