ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2024 р. Справа№ 910/18792/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Корсака В.А.

Гаврилюка О.М.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року

у справі № 910/18792/23 (суддя С. А. Ковтун)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві груп Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП»

про стягнення 94 415,56 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олві груп Україна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» (далі - відповідач) про стягнення 94415,56 грн, в тому числі: 70259,03 грн боргу, 19370,64 грн інфляційних втрат, 4785,89 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідач взятих на себе грошових зобов`язань по оплаті за надані послуги, які передбачені договором перевезення вантажу №1804 від 18.04.2019 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року у справі №910/18792/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві груп Україна» 70 259,03 грн боргу, 19 370,64 грн інфляційних втрат, 4 785,89 грн 3% річних, 2 684,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 року у справі №910/8069/23 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, останній не має можливості виконати рішення суду у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а саме воєнним станом та повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України.

При цьому, представник скаржника вказав, що відповідач планував зробити розрахунок із позивачем після успішного вивантаження і продаж зерна, але наразі не може цього зробити. Так як ведення нашого бізнесу залежить від обороту коштів із купівлі - продажу зерна, на даний момент не маємо можливості сплатити грошові кошти за договором.

Крім того, представник скаржника зауважив, що рішення суду є незаконним та порушує право на справедливий розгляд, що включає право на обґрунтоване рішення, та порушує норми ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Суліму В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Корсаку В.А., Гаврилюку О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 у справі № 910/18792/23 залишено без руху

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 у справі № 910/18792/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

16.04.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що відповідачем не було отримано сертифікату про форс-мажорні обставини, він посилається тільки на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року. У разі судового процесу цей лист, як саме і сертифікат ТПП є лише одним із доказів, кий не має наперед визначеної сили перед іншими доказами, і лише в їх сукупності на підставі наданих доказів суд приймає рішення.

Крім того, за твердженням представника позивача, сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події «форс-мажору»: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.

Відтак, для звільнення від відповідальності сторона повинна довести неможливість альтернативного виконання.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.04. 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» (замовник) та товариство з обмеженою відповідальністю «Олві груп Україна» (експедитор) уклали договір перевезення вантажу № 1804 (далі - договір), відповідно до умов якого експедитор зобов`язується доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж з місця відправлення до пункту призначення, які вказуються в додатках до цього договору, та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити за перевезення вантажу плату в строк та на умовах, встановлених цим договором та заявками до нього. Місце навантаження та вивантаження вантажу, маршрут, найменування вантажу, його маса/кількість, вартість, строк навантаження, упакування та строк перевезення (доставки вантажу) визначаються в заявках до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору вартість (ціна) послуг з перевезення вантажу встановлюється в заявках до договору, що є невід`ємними частинами договору. Розрахунки між експедитором і замовником здійснюються шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок експедитора. При цьому замовник оплачує експедитору 80% від вартості перевезеної партії протягом 2-х (двох) банківських днів з моменту розвантаження вантажу в пункті призначення та отримання рахунку. Замовник проводить остаточний розрахунок після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг та надання замовнику таких документів: оригіналу рахунку на перевезений товар; оригіналу акту-приймання передачі наданих послуг, підписаного обома сторонами; оригіналу товарно-транспортної накладної з відміткою про розвантаження в пункті призначення.

Моментом виконання оплати вважається день зарахування коштів на рахунок експедитора (п. 4.3 Договору). Акт приймання-передачі наданих послуг повинен бути наданий експедитором замовнику протягом 3-х робочих днів з моменту надання послуг. Замовник протягом 3-х робочих днів з моменту отримання, повинен підписати такий акт, або у разі незгоди з актом, надати експедитору свої письмові мотивовані заперечення. Якщо протягом 5 ти робочих днів замовник не надасть таких заперечень, акт вважається підписаним, послуги експедитора вважаються наданими якісно та в повному обсязі та прийнятими замовником без претензій (п. 4.4 Договору).

У випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторони несуть відповідальність визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання , тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п. 5.1 договору).

Згідно п. 6.1 договору усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані з ним, вирішуються у відповідності з чинним в Україні законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач надав відповідачеві послуги на загальну суму 1028415,23 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг: № ОУУА-003769 від 29.11.2021 року на суму 86280,00 грн, № ОУУА-003768 від 29.11.2021 року на суму 124770,00 грн, № ОУУА-003820 від 01.12.2021 року на суму 68202,00 грн, № ОУУА-004065 від 14.12.2021 року на суму 113878,20 грн, № ОУУА-004066 від 16.12.2021 року на суму 87060,00 грн, № ОУУА-004149 від 20.12.2021 року на суму 103 877,11 грн, № ОУУА-004208 від 22.12.2021 року на суму 74723,77 грн, № ОУУА-004241 від 24.12.2021 року на суму 32987,90 грн, № ОУУА-000174 від 15.01.2022 року на суму 56175,22 грн, № ОУУА-000356 від 16.01.2022 року на суму 19200,00 грн, № ОУУА-000175 від 20.01.2022 року на суму 114255,02 грн, № ОУУА-000225 від 25.01.2022 року на суму 56004,01 грн, № ОУУА-000958 від 09.06.2022 року на суму 91002,00 грн.

Відповідач сплатив за надані послуги частково, внаслідок чого у нього виник борг на суму 70259,03 грн, що не заперечується скаржником.

Станом на день розгляду справи в суді відповідач не сплатив 70259,03 грн боргу.

Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзац 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 70259,03 грн боргу належним чином доведений, документально підтверджений та скаржником не спростований.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо твердження скаржника, що останній не має можливості виконати рішення суду у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а саме воєнним станом та повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України, колегія суддів відзначає наступне.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.

Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору.

Але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Тобто, відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини, має довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

Схожі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі №913/785/17, від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21.

Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21.

У спірних правовідносинах скаржник, посилаючись на форс-мажорні обставини, не довів зв`язок між невиконанням зобов`язань за договором та воєнними діями в Україні.

З огляду на викладене вище, судова колегія доходить висновку, що скаржником не доведено форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, що були б наслідком невиконання зобов`язань.

В цілому доводи апелянта щодо неможливості виконати зобов`язання, по-перше, останнім не доведені належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами, і, по-друге, не спростовують висновку суду першої інстанції про доведеність і обґрунтованість позовних вимог.

Водночас, колегія суддів відзначає, що відповідачем не було отримано сертифікату про форс-мажорні обставини, він посилається тільки на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року.

Твердження скаржника, що відповідач планував зробити розрахунок із позивачем після успішного вивантаження і продаж зерна, але наразі не може цього зробити, не спростовує висновки суду.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з 11.06.2022 року по 31.10.2023 року та 3 % річних за період з 11.06.2022 року по 30.11.2023 року, встановила, що заявлена до стягнення сума у розмірі 4785,89 грн 3 % річних та 19370,64 грн інфляційних втрат є арифметично правильною та відповідно обґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та враховуючи, належним чином доведені і відповідачем не спростовані обставини справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що рішення суду є незаконним та порушує право на справедливий розгляд, що включає право на обґрунтоване рішення, та порушує норми ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як безпідставне та необґрунтоване.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року у справі № 910/18792/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року у справі №910/18792/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/18792/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді В.А. Корсак

О.М. Гаврилюк