- майно, що передано саме до статутного капіталу позивача втрачає статус державного, належить АТ «Укрзалізниці» на праві приватної власності та, відповідно, поряд із правами власника на це майно, позивачу належить і право розпорядження ним, зокрема право виступати орендодавцем такого майна, в тому числі і за договором, раніше укладеним із відповідачем;

- оскільки, як встановлено судом, позивач з моменту своєї державної реєстрації 21.10.2015 та передачі до його статутного капіталу майна згідно Зведеного передавального акту, став власником майна, що перебувало на балансі ДТГО «Південно-Західна залізниця», що є предметом оренди за договором, жодного погодження подальшого продовження дії укладених раніше договорів оренди не вимагається, адже єдиною повноважною особою на управління власним майном став сам позивач, та оскільки новий договір наразі не укладався, судом не встановлено органу з яким відповідне питання мало б погоджуватися;

- суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 386881,91 гривень заборгованості з орендної плати, нарахованої за період з січня 2021 року по грудень 2022 року у розмірі 30% від її загального розміру у зазначений період;

- Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем здійсненого його арифметично вірно, тож, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 7433,56 гривень пені, 16551,33 гривень 3% річних та 112505,22 гривень інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

А саме апелянт посилається на те, що:

- суд першої інстанції дійшовши до необґрунтованого висновку про пролонгацію договору оренду проігнорував положення Постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 1054 «Про затвердження Порядку розпорядження майном АТ «Українська залізниця», яка не передбачає процедури пролонгації договорів оренди;

- вимоги щодо сплати заборгованості не можуть бути визнані з огляду на те, що вказані 30 % орендної плати мають сплачуватись на рахунки окремої юридичної особи - Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» (ЄДРПОУ 04713033) з урахуванням положень Закону України «Про оренду державного і комунального майна», дія якого не поширюється на майно АТ «Українська залізниця»;

- судом першої інстанції проігноровано положення п.10.1 договору, згідно якої його укладено строком на один рік, тобто дія договору припинилась 16.07.2015;

- в контексті припинення договору оренди у 2015 році та реєстрації у 2019 році за АТ «Українська залізниця» права власності на об`єкт оренди посилання в оспорюваному рішенні на положення Закону України «Про оренду державного і комунального майна» взагалі не може стосуватися до спірних правовідносин;

- зміна сторони у договорі оренди не відбулась, додаткової угоди про зміну сторони її правонаступником між сторонами не укладено, належним орендодавцем є РВ ФДМ України по Київській, Черкаській, Чернігівській областям;

- судом не прийнято до уваги встановлений у судових рішеннях у справі № 910/10903/17 факт відсутності правонаступництва АТ «Українська залізниця» за Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» у спірних правовідносинах оренди;

- на день проголошення рішення Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є діючою юридичною особою, АТ «Українська залізниця» не набуло статусу правонаступника.

Також апелянтом подано відповідь на відзив і письмові пояснення, в яких, серед іншого, вказується на невірне визначення позивачем 30% від розміру орендної плати, а також надає арифметично точний розрахунок позовних вимог, з яким погоджується.

Доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- відсутність укладеної додаткової угоди в даному випадку не є визначальним, оскільки право на пролонгацію договору оренди сторона позбавлена бути не може, так як воно гарантовано імперативною нормою закону - частиною 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»;

- в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 918/792/18 відступлено від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 по справі № 904/4125/18, стосовно виникнення у АТ «Укрзалізниця» права власності на передане до статутного капіталу нерухоме майно з дня його державної реєстрації;

- сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Такий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Позивачем подано додаткові письмові пояснення, в яких сторона вказує на вірне визначення заявлених до стягнення сум орендної плати, оскільки відповідачем не було враховано суму ПДВ від усього розміру орендної плати, яка включена до 30% орендної плати кожного місяця.

Від Регіонального відділення ФДМ України по Київській, Черкаській, Чернігівській областях надійшли письмові пояснення, в яких викладено загальні обставини справи про укладення договору оренди, посилання на умови договору та норми цивільного законодавства. При цьому, третя особа вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В прохальній частині письмових пояснень викладено клопотання про розгляд справи без участі представника даного учасника справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2400/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2023 у справі №911/2400/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 08.04.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 01.04.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 01.04.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема на 10.06.2024.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача в судовому засіданні 10.06.2024 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 10.06.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Представник третьої особи не з`явився в судове засідання 10.06.2024, подавши заяву про розгляд справи без його участі від 27.02.2024.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

02.04.2024 від позивача надійшла заява про вступ у справу представника сторони, а саме Бондар Мирослава Любомирівна , в якій останній просить залучити його до справи у якості представника позивача та надати доступ до електронної справи №911/2400/23 в підсистемі «Електронний суд». До заяви додано копію довіреності від 18.01.2024.

03.04.2024 відповідачем подано заперечення на клопотання позивача про вступ у справу представника сторони - адвоката Бондар М.Л., в обґрунтування яких останній1 посилається на те, що Бондар М.Л. є головним юристом юридичного відділу філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця». Водночас, відповідач зазначає, що докази того, що Бондар М.Л. є адвокатом саме АТ «Українська залізниця» не надано. Відтак, відповідач просить відмовити у задоволенні заяви позивача про залучення до справи у якості представника позивача Бондар М.Л. та надати доступ до електронної справи №911/2400/23 в підсистемі «Електронний суд».

Розглянувши подані заяву позивача та заперечення відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною третьою статті 56 ГПК України визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно із частиною першою статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частиною другою статті16 ГПК України).

Положенням частини четвертої статті 56 ГПК України розмежовано такі юридичні категорії, як самопредставництво і представництво.

За загальним правилом самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (або суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 17.06.2020 у справі №922/2246/19.

Як вбачається з матеріалів справи, Бондар Мирослава Любомирівна є адвокатом, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами, а саме ордером на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1215526 від 07.07.2023 та свідоцтвом про право на найняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001332, видане 01.02.2019. (а.с. 87-88, т. 1).

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу від 01.04.2024 на підтвердження повноважень адвоката Бондар Мирослави Любомирівни діяти в інтересах АТ «Українська залізниця» також додано ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1255872 від 01.04.2024 та свідоцтвом про право на найняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001332, видане 01.02.2019.

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене та заслухавши в судовому засіданні 08.04.2024 пояснення присутніх представників сторін, прийняла повноваження представника позивача Бондар М.Л., про що постановлено протокольну ухвалу від зазначеної дати.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

17.07.2014 між РВ ФДМУ та ТОВ «Росер» укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1593 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого предметом договору є строкове платне користування нежитловими приміщеннями пакгаузу № 4 та № 5, а також частиною відкритої вантажної платформи, що розташовані за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Товарна, 29 (загальна площа орендованого майна склала 627,4 кв.м), та обліковується на балансі Будівельного монтажно-експлуатаційного управління № 2 в м. Козятин.

Згідно з п. 3.1. договору розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку - січень 2014 року без врахування ПДВ складає 14538,36 гривень.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу (п. 3.6. договору).

Пунктом 10.1. договору визначено укладення договору строком на 1 рік, діє з 17.07.2014 до 16.07.2015 включно.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі ЄДР) повним найменуванням балансоутримувача, на момент укладення договору було: відокремлений підрозділ Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» Козятинське будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 2, отже тут і надалі суд, при згадуванні балансоутримувача використовуватиме його скорочене найменування ДТГО «Південно-Західна залізниця», адже відокремлений підрозділ входив до його складу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 було утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», згідно Додатку № 1 до якої, ДТГО «Південно-Західна залізниця» входить до переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється АТ «Українська залізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» було затверджено статут АТ «Українська залізниця», відповідно до пункту 2 якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, які реорганізовано шляхом злиття згідно з Додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200; пунктом 12 Статуту закріплено, що товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації.

18.08.2015 Міністерством інфраструктури України відповідно до статті 107 Цивільного кодексу України було затверджено Зведений передавальний акт, відповідно до якого правонаступником щодо усього майна, прав та обов`язків, зокрема ДТГО «Південно-Західна залізниця» після реорганізації шляхом злиття стає АТ «Українська залізниця».

Згідно зведеного переліку майна ДТГО «Південно-Західна залізниця», що вноситься до статутного капіталу АТ «Українська залізниця», що є додатком до Зведеного передавального акта, до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» внесено об`єкти нерухомості, зокрема ті, що виступають об`єктом оренди за договором.

21.10.2015 відбулась державна реєстрація ПАТ «Українська залізниця», та у відомостях, що містяться в ЄДР про юридичних осіб, правонаступником яких є юридична особа зазначено і про ДТГО «Південно-Західна залізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця» змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне, перейменоване ПАТ «Українська залізниця» у АТ «Українська залізниця», внесено відповідні зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у ЄДР. З огляду на це, в подальшому судом буде використовуватися саме нове та актуальне найменування позивача АТ «Укрзалізниця», зокрема в частині посилань на правовідносини, що існували між сторонами до зміни такого найменування.

28.03.2016 між АТ «Українська залізниця» та ТОВ «Росер» укладено додаткову угоду до договору, якою АТ «Укрзалізниця» визначено орендодавцем нерухомого майна за договором та визначено обов`язок ТОВ «Росер» щодо сплати 100% орендної плати на користь АТ «Укрзалізниця».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 910/10903/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.10.2018, позовні вимоги ТОВ «Росер» задоволено та визнано вказану додаткову угоду недійсною.

З огляду на це, в подальшому позивач виходив з того, що він є лише балансоутримувачем переданого в оренду державного майна, оскільки є правонаступником ДТГО «Південно-Західна залізниця», а тому відповідач мав сплачувати на користь позивача 30% від загального розміру орендної плати, визначеного договором.

28.11.2019 за позивачем було зареєстровано право власності на нерухоме майно, зокрема об`єкти, що є предметом договору, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.11.2019 за індексним номером 190636156.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.06.2021 у справі № 911/465/21, яке набрало законної сили та розглядалась між тими самими сторонами, щодо стягнення суми заборгованості за договором (30% від розміру орендної плати) за попередній період (з березня 2017 року по грудень 2020 року) позовні вимоги позивача було частково задоволено, зокрема стягнуто заборгованість за період з 15.02.2018 по грудень 2020 року. Часткова відмова у задоволені позову була обґрунтована пропуском строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі від 12.09.2022 № 911/1789/17, яке набрало законної сили, розглянутої між тими самими сторонами відмовлено у задоволені позову позивача до відповідача в частині вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом зобов`язання негайно звільнити об`єкт оренди нежитлові приміщення пакгауз № 4 та № 5, а також частину відкритої вантажної платформи, загальною площею 627,4 кв. м, а також в частині вимог про стягнення з відповідача неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення майна. При цьому було задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати (30% від загального розміру орендної плати) за період жовтень 2016 року-лютий 2017 року, штрафних санкцій та витрат на утримання орендованого майна.

Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача суму заборгованості з орендної плати (30% від загального розміру орендної плати) за період січень 2021 року грудень 2022 року у загальному розмірі 386881,91 гривень, інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

В обґрунтування позову позивач посилається на той факт, що відповідач продовжує користуватися орендованим майном, проте грошові кошти за його користування не сплачує. Оскільки позивач є правонаступником прав та обов`язків ДТГО «Південно-Західна залізниця», що виступало балансоутримувачем за договором, якому належить право на отримання 30% орендної плати, нарахованої за договором, позивач вважає, що у зазначений період користування майном відповідач мав сплатити зазначені грошові кошти на користь позивача, проте свій обов`язок ігнорує.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічна норма закріплена також у ч. 1 ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Щодо правонаступництва позивача у спірних правовідносинах

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 15 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, яка діяла на дату реєстрації АТ «Укрзалізниця») злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Поряд з цим, правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави врегульовано спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».

Пунктом 2 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» цього Закону встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

За змістом статті 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту).

Статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України.

Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Частиною 3 статті 4 названого Закону унормовано, що внесення нерухомого майна залізничного транспорту до статутного капіталу Товариства може здійснюватися на підставі обліку майна на балансах Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту відповідно до законодавства без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені до статутного капіталу Товариства, здійснюється протягом двох років з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесене до статутного капіталу позивача, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до його статутного капіталу. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства.

З аналізу вимог ст. 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" вбачається наявність у Товариства обов`язку переоформити правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна, внесені до його статутного капіталу, протягом двох років з дня державної реєстрації Товариства.

Однак, цей Закон не обумовлює факт переходу від підприємств залізничного транспорту до Товариства як правонаступника усіх прав та обов`язків на відповідне нерухоме майно, фактом вчинення Товариством дій з переоформлення правовстановлюючих документів на таке майно, а також не пов`язує момент переходу зазначених прав до Товариства, з моментом реєстрації за ним таких прав.

Крім того, Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не передбачає залишення певних прав щодо зазначеного майна (управління, розпорядження) у підприємств залізничного транспорту до їх переоформлення Товариством, а також не встановлює правових наслідків невиконання Товариством зазначеного обов`язку протягом установленого строку, зокрема у вигляді припинення прав Товариства щодо відповідного нерухомого майна чи повернення учасників правовідносин правонаступництва у попередній стан з обов`язком повернення відповідного майна підприємствам залізничного транспорту тощо.

Визначаючи правові, економічні та організаційні особливості утворення Товариства, цей Закон не змінює правової природи злиття як однієї з форм реорганізації юридичної особи, що врегульоване, зокрема, ст. ст. 104, 106, 107 ЦК України та передбачає перехід майна, прав та обов`язків від юридичних осіб, які реорганізуються, до правонаступників на підставі передавального акта.

У ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Однак, стаття 334 ЦК України, у ч. 4 якої закріплено виникнення прав на нерухоме майно з дня державної реєстрації, регулює саме момент набуття права власності за договором, тоді як Товариство набуло право власності на майно залізничного транспорту з інших підстав - з підстав правонаступництва внаслідок реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту відповідно до закону, що є окремою підставою виникнення прав та обов`язків згідно зі ст. 11 цього Кодексу.

Тож, приймаючи рішення про утворення ПАТ "Українська залізниця" шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до ПАТ "Українська залізниця" права власності на відповідне майно, передане державною до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна.

При цьому, статус ПАТ "Українська залізниця" як правонаступника відповідних підприємств залізничного транспорту безпосередньо визначений Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та Статутом ПАТ "Українська залізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, які не передбачають можливості запровадження винятків чи обмежень щодо такого правонаступництва, відстрочення набуття права власності на об`єкти нерухомого майна тощо.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у відповідності до статей 1, 2 Статуту позивача (в редакції чинній станом на час створення позивача), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 735 від 02.09.2015, позивач є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 № 200 та є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Згідно ст. 14 Статуту Товариство має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом.

Відповідно до ст. 20 Статуту Товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту.

Згідно ст. 21 Статуту за товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження цим майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом.