Справа № 420/5366/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій щодо не звільнення з військової служби за сімейними обставинами, зобов`язання звільнити з військової служби, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 зі служби за сімейними обставинами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач призваний на військову службу у Збройних Силах України по мобілізації з 2022 р. згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. та на теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У позивача виникла нагальна потреба у звільненні з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за рідним братом ОСОБА_2 , який має важкий медичний стан та згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 839592 від 29.11.2023 р. є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду. Враховуючи, що згідно приписів абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» серед підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами є необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, 15.12.2023р. позивач звернувся до керівництва з рапортом про звільнення з військової служби з вказаних підстав, додавши докази, що підтверджують наявність таких підстав. Проте відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні рапорту позивача. Позивач вважає, що передбачена приписами абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстава є беззаперечною та самостійною підставою для звільнення з військової служби й не потребує встановлення наявності інших осіб, спроможних здійснювати догляд чи інших обставин, не передбачених вказаною законодавчою нормою. Разом з тим, позивач акцентував увагу на тому, що він до рапорту долав й ті докази, що підтверджують відсутність інших осіб які могли б здійснювати догляд за його братом.

Ухвалою від 26.02.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Ухвалою суду від 08.05.2024р. залучено до участі у справі у якості другого відповідача - військову частину НОМЕР_2 ; розпочато розгляд адміністративної справи спочатку; визначено, що розгляд справи буде проводитися за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 29.05.2024 р. о 10 год. 00 хв.

Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/4787/24 від 13.03.2024 р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що згідно приписів Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008р., звільнення з військової служби здійснюється під час особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених, зокрема, п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. На виконання зазначеного командуванням Військової частини НОМЕР_1 направлено подання щодо звільнення з військової служби позивача на адресу Військової частини НОМЕР_2 , за результатами розгляду якої надано відмову щодо задоволення подання №1156/4/335 від 20.01.2024р. З урахуванням зазначеного, відповідач підкреслив, що рішення про відмову у задоволенні клопотання позивача про звільнення з військової служби приймалось саме Військовою частиною НОМЕР_2 , яка й повинна бути відповідачем по справ.

Від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕС/21301/24 від 27.05.2024р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що рапорт позивача від 17.12.2023 р. та додані до нього документи не містили обґрунтування необхідності у позивача здійснювати постійний догляд за рідним братом з інвалідністю І групи, тому позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для його звільнення на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідач зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту вказаної норми надає підстави стверджувати, що для звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі визначеній цією нормою має бути сукупність таких умов: 1) наявність особи з інвалідністю І групи; наявність у особи з інвалідністю І групи потреби у постійному догляді; наявність необхідності конкретного військовослужбовця здійснювати постійний догляд за певною особою з інвалідністю І групи; наявність відповідного правового зв`язку (взаємних прав та обов`язків) між військовослужбовцем та особою, яка потребує постійного догляду, як передумови необхідності у військовослужбовця здійснювати догляд. У разі відсутності належного підтвердження будь-якого з елементів, норми абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не можуть бути застосовані. З урахуванням норм ст.ст. 55, 75, 76, 90, 150, 172, 202, 203, 267 СК України піклуватися та утримувати особу з інвалідністю І групи, в першу чергу, зобов`язані батьки, дружина (в т.ч. колишня) та діти. У рідного брата (сестри) особи з інвалідністю І групи, може виникнути обов`язок з утримання лише за наявності певних обставин та умов. Частиною 2 ст. 267 СК України передбачено обов`язок повнолітнього брата надавати матеріальну допомогу непрацездатному повнолітньому брату, який її потребує, за умови можливості її надання. Однак наявність обов`язку здійснювати утримання (надавати матеріальну допомогу) не обумовлює виникнення обов`язку зі здійснення догляду (в тому числі постійного).

Таким чином, на думку відповідача, у позивача відсутня законодавчо визначена необхідність здійснювати постійний догляд за рідним братом з інвалідністю І групи. Також позивачем не надавались докази відсутності у його брата дружини, дітей або інших братів чи сестер.

Ухвалою від 29.05.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2024 року.

Ухвалою від 18.06.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні оголошено перерву та призначено наступне судове засідання на 26.06.2024 року.

Від позивача та відповідача надійшли заяви про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відтак, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

17.12.2023р. (вх. №3363) позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 15.12.2023 р. про звільнення з військової служби на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за особою з інвалідністю І групи (а.с. 63).

19.12.2023 р. (вих. № 4842) Військовою частиною НОМЕР_1 направлено начальнику відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 документи на військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 34).

25.01.2024р. (вих. № 473) за результатами розгляду адвокатських запитів представника позивача Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що рапорт ОСОБА_1 від 15.12.2023 р. та додані до нього документи не містять обґрунтування необхідності у солдата ОСОБА_1 здійснювати постійний догляд за рідним братом з інвалідністю І групи, тому такий рапорт не підлягає задоволенню (а.с. 23).

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно вимог ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.

При цьому, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022р., у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993р. (далі - Закон №3543-XII), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 ст. 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992р. (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із ч.ч. 3, 4, 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.

Відповідно до абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції станом на момент подання та розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

Згідно із ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з п. 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п. 241 Положення №1153/2008).

Відповідно до пп.2 п. 225 Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008р., звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 р. (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Додатком 19 Інструкції № 170 визначено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Судом під час розгляду справи встановлено, що 19.12.2023 р. (вих. № 4842) Військовою частиною НОМЕР_1 направлено начальнику відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 документи на військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», до якого додано подання від 19.12.2024р. (вих. №4842), аркуш бесіди, рапорт з додатками (а.с. 34).

20.01.2024р. (вих. № 1156/4/335) за результатами розгляду вищевказаних документів Військовою частиною НОМЕР_2 повідомлено командира Військової частини НОМЕР_1 про непогодження документів юридичною службою документів щодо звільнення солдата ОСОБА_1 , оскільки: 1) підстава у поданні відрізняється від підстави у рапорті; 2) не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд (по підставі подання); 3) не підтверджено «необхідність» по підставі «рапорту» (а.с. 33).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, фактично у двох зазначених ним обґрунтуваннях «підстава у поданні відрізняється від підстави у рапорті», «не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд (по підставі подання)» фактично посилається на недосконалість наданого Військовою частиною НОМЕР_1 подання та невідповідність зазначення у ньому підстав для звільнення з військової служби, які в рапорті вказував позивач. Проте, недотримання відповідачами вимог щодо оформлення документів не може нівелювати можливість реалізувати позивачем право на звільнення з військової служби у разі наявності визначених законодавством підстав.

Так, зокрема, підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби зазначено, що рапорт позивача від 17.12.2023 р. та додані до нього документи не містили обґрунтування необхідності у позивача здійснювати постійний догляд за рідним братом з інвалідністю І групи, тому позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для його звільнення на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач згідно із наданих до суду документів обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності І групи без встановлення будь-яких додаткових умов.

На думку позивача, додані до рапорту документи є доказами того, що саме він зобов`язаний здійснювати постійний догляд за рідним братом як особою з інвалідності І групи.

Вказані доводи суд вважає обґрунтованими, а дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» протиправними, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, як на підставу звільнення з військової служби ОСОБА_1 посилався на абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за рідним братом - ОСОБА_2 , що є особою з інвалідністю 1 групи та потребує постійного догляду відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 839592 від 29.11.2023 р.

До рапорту позивачем надано: копію паспорта та коду позивача, копію свідоцтва про народження позивача, копію свідоцтва про смерть матері позивача ОСОБА_3 , довідку про смерть батька ОСОБА_4 , копію паспорта та коду брата ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження брата ОСОБА_1 , копію довідки МСЕК ОСОБА_1 , копію висновку ЛКК на ім`я брата ОСОБА_1 , копію медичної довідки на ім`я брата ОСОБА_1 , акт обстеження від 12.12.2023р.

Судом встановлено, що відповідно Довідки з акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №839592 від 29.11.2023 р. ОСОБА_2 встановлено першу Б групу інвалідності безстроково, згідно висновку: потребує стороннього догляду (а.с. 19). Згідно медичної довідки, ОСОБА_1 потребує стороннього догляду (а.с. 67).

Згідно з висновком про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма первинної облікової документації №080-4/о), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує надання соціальної послуги догляду вдома (65, звор. бік арк.).

Відповідно до акта обстеження житлових умов від 12.12.2023р., ОСОБА_2 , є одинокою особою, яка потребує стороннього догляду, родичів, які могли б надавати йому сторонній догляд немає, окрім брата ОСОБА_1 (а.с. 66).

Системний аналіз пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

При цьому, суд акцентує увагу, що вищевказана норма у редакції станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби не ставила звільнення з військової служби у залежність від наявності або відсутності інших осіб, які можуть доглядати за особою з інвалідністю.

Суд встановив, що ОСОБА_1 є рідним братом позивача. У свою чергу, відповідно до довідки до Акта огляду МСЕК Серії 12 ААГ № 839592 від 29.11.2023 р. ОСОБА_1 має першу Б групу інвалідності, яка встановлена безстроково.

Системний аналіз матеріалів справи свідчить, що на момент звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами були наявні підстави для його задоволення, враховуючи, що абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній, на час виникнення спірних правовідносин) передбачалась така підстава для звільнення за сімейними обставинами військовослужбовців (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) як «у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи» та при цьому не встановлювалось додаткових умов для реалізації права на звільнення з військової служби на вказаній підставі. Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 допущені недоліки при оформленні подання щодо звільнення позивача зі служби, а Військовою частиною НОМЕР_2 , у свою чергу, безпідставно відмовлено у задоволенні рапорту позивача, в тому числі з посиланням на не підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд; не підтвердження необхідності здійснення догляду.

Як встановлено судом під час судового розгляду, після отримання рапорту позивача командуванням Військової частини НОМЕР_1 з урахуванням пп.2 п. 225 Положення №1153/2008 направлено подання щодо звільнення з військової служби позивача на адресу Військової частини НОМЕР_2 , за результатами розгляду якої надано відмову щодо задоволення подання №1156/4/335 від 20.01.2024р. З урахуванням зазначеного, рішення про відмову у задоволенні клопотання позивача про звільнення з військової служби приймалось саме Військовою частиною НОМЕР_2 .

Таким чином, враховуючи наведене, дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи є протиправними.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 зі служби за сімейними обставинами, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, у зв`язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту.

З огляду на викладене, враховуючи висновок суду про протиправність дій Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а також враховуючи той факт, що саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2023р. про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду.

Враховуючи, що судом обрано інший спосіб захисту прав позивача, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій щодо не звільнення з військової служби за сімейними обставинами, зобов`язання звільнити з військової служби, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2023р. про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.