ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/25755/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 червня 2024 рокум.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/25755/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- Визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби» «Львів» штаб сержанта Соломії ГОТЬ від 03.10.2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 03 жовтня 2023 року ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, у супроводі свого чоловіка, ОСОБА_1 , мала намір перетнути державний кордон України на міжнародному пункті контролю через пункт контролю «Львів», надавши працівниками Державної прикордонної служби усі необхідні документи, передбачені в абз. 2 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 (зі змінами та доповненнями). Попри це, інспектором прикордонної служби 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » штаб - сержантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України ОСОБА_1 , що на думку позивача є протиправним. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції зазначив, що Наказом АДПСУ №692-АГ від 24.12.2022 року затверджено для застосування з 1 січня 2023 року загальнодержавні профілі ризиків, (у випадку спору застосовуються профіль ризику про «Використання підроблених паспортів громадянина України, відміток, штампів і печаток державних органів України та інших підтверджуючих документів під час перетинання державного кордону України» № З_2010_01_ПД), які передбачають ряд індикаторів та їх показників, заходів/форм контролю та алгоритмів дій, за якими здійснюється оцінка ризиків у тому числі при проведенні опитуванні осіб, які прямують через державний кордон під час процедури опитування перевіряють обізнаність особи щодо інформації зазначеної в документі.

Тобто, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з метою оцінки ризиків, в ході перевірки документів для встановлення підстав на право перетинання державного кордону України, під час процедури прикордонного контролю окрім здійснення перевірки документів, проводять опитування осіб котрі прямують через державний кордон, для підтвердження мети такої поїздки з наданих на паспортний контроль документів.

Відповідно до пункту 2.12. «Інструкція з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон» затвердженою наказом АДПСУ від 05 червня 2012 року №407, що: У разі якщо за результатами здійснення стандартної перевірки документа в уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону, яка здійснювала цю перевірку, виникли сумніви щодо його дійсності або приналежності відповідній особі, вона складає заяву на здійснення поглибленої перевірки документа за формою, наведеною у додатку 1 до цієї Інструкції, та доповідає старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску.

Заява на здійснення поглибленої перевірки документа (далі заява) складається в письмовому (електронному) вигляді шляхом заповнення її граф (полів програмного інтерфейсу) та передається (надсилається з використанням відповідного програмного забезпечення) спеціалісту з поглибленої перевірки документів.

Таким чином, рішення від 03.10.2023 року прийняте інспектором прикордонної служби 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » штаб - сержантом ОСОБА_4 (старша зміни на момент винесення рішення) про відмову у перетинанні державного кордону України з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.

Разом з тим, позивач не обмежений у праві повторної спроби перетину державного кордону за наявності підстав для перетинання державного кордону України на виїзд з України.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта громадянина України.

ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 із 29.08.2023 року.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 та відповідно до Витягу із акту огляду у МСЕК №083678 ОСОБА_2 має встановлену ІІ групу інвалідності (безтерміново).

03.10.2023 року ОСОБА_1 здійснював супровід ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та мав намір перетнути державний кордон України на міжнародному пункті контролю через пункт контролю «Львів».

Інспектором прикордонної служби 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » штаб - сержантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України ОСОБА_1 .

Підставою відмови у рішення зазначено: «відсутність документів, що підтверджують підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану на території України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненням).

Не погоджуючись із рішенням про відмову в перетині державного кордону України від позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 64 Основного Закону).

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Частиною 1 статті 14 Закону № 1710-VI визначено порядок відмови у перетині державного кордону, зокрема іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.94 року (далі - Закон №3857-XII).

Згідно з статтею 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року (далі Закон №389-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

Згідно пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років (за виключенням певних категорій при наданні відповідних підтверджуючих документів).

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.95 року (тут і далі Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Відповідно до пункту 2-1 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема з числа тих, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, на час виникнення спірних правовідносин, мали право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.

За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки від 23 лютого 2022 р. №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

За приписами пункту 16 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби.

Водночас, відповідно до пункту 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.

Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.

Отже, відповідно до вимог пункту 16 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частини 4 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою для виїзду за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час для призовників, військовозобов`язаних та резервістів є дозвіл керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку.

Відповідно до пункту 7 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 Генеральний штаб Збройних Сил встановлює особливості ведення військового обліку органами військового управління, військовими частинами Збройних Сил, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Головнокомандувачем Збройних Сил України 28.06.2022 р. №300/1/С/2382 встановлено Порядок надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, який затверджений Генеральним штабом Збройних Сил України.

Відповідно до вищеозначеного Порядку, дозвіл для виїзду призовникам, військовозобов`язаним та резервістам видається керівником ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем перебування на військовому обліку. Керівник ІНФОРМАЦІЯ_4 видає дозвіл за заявою військовозобов`язаним та резервістам які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (крім тих, що заброньовані на період мобілізації та на воєнний час) на підставі документів, які надають право на відстрочку, на термін до одного року, але не пізніше дати закінчення права на відстрочку.

Суд зазначає, що працівникам Державної прикордонної служби України, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається, зокрема, право перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України документи на право в`їзду в Україну або виїзду з України, з`ясовувати підстави перетинання державного кордону України, однак у відповідача відсутнє право на надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, тим більше, на встановлення факту чи підлягає призову на військову службу під час мобілізації конкретний військовозобов`язаний.

Суд звертає увагу на те, що право на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації є різними за своєю правовою природою, різняться як законодавчими нормами, якими такі регулюються, так і органами, що визначають їх наявність. Тому наявність в позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетин державного кордону.

Судом встановлено, що працівники відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » при прийнятті рішення про відмову у перетині державного кордону ОСОБА_1 залучили до проведення вказаних дій працівників відділення поліції № 1 (м. Мостиська) Яворівського РВП ГУНП у Львівській області, які вилучили у ОСОБА_2 її посвідчення особи з інвалідністю серії НОМЕР_2 для перевірки, а також відібрали у неї письмові пояснення.

Відповідно до вимог ст. ст. 6, 10, 27, 28 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Однією із функцій Держприкордонслужби, відповідно до чинного законодавства, є здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі -Закон №1710-VI; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У частині 1 статті 2 Закону №1710-VI визначено, що прикордонний контроль - це державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон (ч. 2 ст. 2 Закону №1710-VI).

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Прикордонний контроль включає, зокрема, перевірку документів (п. 1 ч. 4 ст. 2 Закону № 1710-VI).

В силу вимог частини 1 статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Згідно із положеннями ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» уповноваженим посадовим особам Державної прикордонної служби України, які відповідно до своїх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на ДПСУ завдань, надається право перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в`їзду в Україну або виїзду з України, робити в них відповідні відмітки і у випадках, передбачених законодавством, тимчасово їх затримувати або вилучати. Шляхом опитування осіб з`ясовувати підстави перетинання державного кордону України, не пропускати через державний кордон України осіб без дійсних документів на право перетинання кордону, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів або постановою державного виконавця не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 6 Закону №1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону №1710).

Відповідно до частини 1-2 статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710).

Суд встановив, що в повідомленні про виявлення кримінального правопорушення (протиправного діяння, що містить ознаки злочину) зазначено, що під час проходження прикордонного контролю вищевказаний громадянин України призовного віку надав на паспортний контроль посвідчення інваліда дружини серії НОМЕР_2 та свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 29.08.2023р., з гр.. України, яка є інвалідом 2 групи і перетинала ДКУ 08.02.2023 в супроводі іншого чоловіка призовного віку, що не повернувся в Україну.

Як вже зазначено судом право на перевірку та вилучення документів на право в`їзду в Україну або виїзду з України уповноваженими посадовими особами Державної прикордонної служби України, які відповідно до своїх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на ДПСУ завдань, надано пунктом 3 частини першої ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Загальні засади організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон визначені Інструкцією з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 05.06.2012 № 407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 червня 2012 р. за № 1083/21395 (далі також Інструкція).

Відповідно до п. 1.2 Інструкції перевірка документів - дослідження уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України паспортних та інших документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі.

Пунктом 2.12. Інструкції у разі якщо за результатами здійснення стандартної перевірки документа в уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону, яка здійснювала цю перевірку, виникли сумніви щодо його дійсності або приналежності відповідній особі, вона складає заяву на здійснення поглибленої перевірки документа за формою, наведеною у додатку 1 до цієї Інструкції, та доповідає старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску. Заява на здійснення поглибленої перевірки документа (далі - заява) складається в письмовому (електронному) вигляді шляхом заповнення її граф (полів програмного інтерфейсу) та передається (надсилається з використанням відповідного програмного забезпечення) спеціалісту з поглибленої перевірки документів.

Згідно з положеннями п.3.1 розділу ІІІ Інструкції поглиблена перевірка документів проводиться уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, яка є спеціалістом з поглибленої перевірки документів. Поглиблена перевірка документа вважається закінченою після складення спеціалістом висновку за результатами здійснення поглибленої перевірки документа за формою, наведеною у додатку 2 до цієї Інструкції (далі - висновок). Про результати поглибленої перевірки документа спеціаліст доповідає старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску (старшому зміни прикордонних нарядів). Висновок складається в письмовій формі на звороті аркуша із заявою на здійснення поглибленої перевірки документа або в електронному вигляді шляхом заповнення його граф (полів програмного інтерфейсу) та передається (надсилається з використанням відповідного програмного забезпечення) уповноваженій службовій особі підрозділу охорони державного кордону, яка здійснювала стандартну перевірку документа.

Залежно від результатів здійснення поглибленої перевірки, зазначених у висновку, старший прикордонних нарядів у пункті пропуску (старший зміни прикордонних нарядів): надає дозвіл на перетинання державного кордону особі, документ якої був підданий поглибленій перевірці; відмовляє особі в перетинанні державного кордону. Паспортний документ або інший документ, у якому за результатами здійснення поглибленої перевірки виявлено ознаки його підробки або встановлено, що він не належить особі, на підставі пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» вилучається, про що старший зміни прикордонних нарядів складає відповідний протокол (акт). Другий примірник такого протоколу (акту) надається особі, у якої вилучено паспортний документ.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що під час виконання своїх посадових обов`язків уповноважена особа Державної прикордонної служби України здійснює дослідження паспортних та інших документів громадян України, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі, а дії, які мають бути вчинені уповноваженими посадовими особами Державної прикордонної служби України у випадку виникнення сумнівів щодо дійсності поданого на перевірку документа або приналежності відповідній особі, є чітко визначеними та регламентованими.

Оцінюючи встановлені у справі обставини та вчинені уповноваженими посадовими особами Державної прикордонної служби України дії суд дійшов висновку про те, що відповідач діяв в межах та у спосіб, що визначений Законами та вказаною Інструкцією, виконуючи покладені на Державну прикордонну службу України завдання та обов`язки, а процедура вилучення паспортного документу була вчинена відповідно до вимог чинного законодавства.

Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм суд приходить до переконання, що представником відповідача було правомірно винесено рішення про відмову в перетинанні позивачем державного кордону України.

Крім того, суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому при пред`явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України, за наявності на те законних підстав.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,

В И Р Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі 01.07.2024 року.

Суддя Гавдик З.В.