Справа № 523/9812/23

Провадження №2/523/1435/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"10" червня 2024 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання - Дмітрієвої В.С.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в залісуду №17м.Одеси,цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проусунення перешкоду здійсненніправа власностішляхом виселенняз житловогоприміщення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просить усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом: зобов`язання ОСОБА_2 надати їй ключі від вхідних дверей квартири спільного заселення за АДРЕСА_1 ; виселення ОСОБА_2 з квартири спільного заселення за АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилається на те, що17.02.2023 року вона на підставі заповіту ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме: 160/1000 часток у праві спільної часткової власності на квартиру спільного заселення за АДРЕСА_1 , виданого державним нотаріусом Суворовської державної контори у м. Одесі Ласурія Я.Ю., спадкова справа № 337/2022, зареєстровано в реєстрі № 7-60. Станом на сьогодні, вона не може користуватись своїм майном та не може самостійно потрапити до свого майна у зв`язку тим, що відповідач ОСОБА_2 встановив свій замок на вхідній двері, та не дає їй ключа. Фактично в квартирі на сьогоднішній час проживає відповідач ОСОБА_2 . Проживати в квартирі позивач з ним спільно не може, через відповідні дії відповідача ОСОБА_2 , а саме: відповідач веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, не працює, постійно пиячить, погрожує застосувати фізичну силу до неї, здійснює побиття, погрожує їй фізичною розправою, комунальні послуги не сплачує, що підтверджується наданими до суду копіями звернень до поліції та відповідей на звернення. У зв`язку із протиправними діями відповідача, позивач неодноразово зверталася до поліції, але добровільно відповідач відмовляється звільняти квартиру та знятися з реєстраційного обліку, а позивач самостійно не має можливості його виселити та зняти з реєстраційного обліку. Комунальні послуги позивач сплачує самостійно. Оскільки відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні належним їй житлом, позивач самостійно у позасудовому порядку не має можливості усунути перешкоди в користуванні власністю, та вимушена звернутись до суду для захисту права власності та усуненню перешкод в його реалізації в судовому порядку.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 06 липня 2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року здійснено перехід з спрощеного позовної провадження в загальне.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2024 року, за клопотанням представника позивача, витребувано з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центроліт», інформацію про те хто проживає у квартирі спільного заселення за АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , а також з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, інформацію (Витяг) про державну реєстрацію нерухомого майна за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 на останнє судове засідання не з`явилась, була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином. З`явившись на передостаннє судове засідання, зазначила що була знайома з ОСОБА_3 з 2009 року. Позивач проживає у тому же будинку, однак на іншому поверсі. Онук, відповідач по справі ОСОБА_2 , інколи приїжджав до бабусі ОСОБА_4 , однак з нею не проживав, на той час. Позивач почала доглядати за ОСОБА_4 , оскільки її родичі не надавали допомоги, а ОСОБА_4 перебувала у дуже важкому стані, вона постійно лежала, і у неї почалося загнивання тіла, в квартирі був повний безлад. Позивачка робила їй примочки, купувала ліки, прибирала в квартирі, кормила, здійснювала постійний догляд, тому ОСОБА_4 і зробила на неї заповіт. Всі родичі ОСОБА_4 знали про заповіт, у тому числі і відповідач, заперечень з їх боку не було. Відповідач ОСОБА_2 в`їхав в квартиру за 2 місяці до смерті ОСОБА_4 . Після її смерті він виїхав, а потім знову в`їхав. Перед смертю бабусі, у позивача із відповідачем була розмова, та він пообіцяв що знімиться з реєстрації, оскільки до цього була домовленість, що позивач буде доглядати за бабусею, що вона і робила. Наразі, позивач так і не знявся з реєстрації, також він створив перешкоди відповідачу у проживанні в цій квартирі. Квартира не велика, спільне проживання позивача та відповідача не можливе, оскільки відповідач зловживає спиртними напоями, приводить своїх друзів. Відповідач не віддає ключі від квартири, не сплачує комунальні послуги. Позивач і так, погасила великий борг померлої ОСОБА_4 , після її смерті.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином за зареєстрованим місцем проживання, в порядку статей 128, 130 ЦПК України, рекомендоване повідомлення повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що судом розцінюється як належне повідомлення. Така позиція суду відповідає судовій практиці з розгляду аналогічних спорів: Постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі №760/17314/17). Відзиву від відповідача на позов до суду не надходило, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду останній не подавав.

Згідно з положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3)відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, враховуючи згоду позивача на проведення розгляду справи у її відсутність, відсутність відзиву на позовну заяву, заяв про відкладення розгляду справи або надання строку для примирення, належне повідомлення відповідача, який причини неявки не повідомив, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає що позов слід задовольнити, з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , являється власником 160/1000 часток приміщення квартири спільного заселення АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Суворовської державної нотаріальної контор у місті Одесі Ласурія Я.Ю., 17 лютого 2023 року.

Вищезазначена квартира спільного заселення складається в цілому з семи кімнат та приміщень, житловою площею 123,8 кв.м., загальною 169,4 кв.м.

Відповідно до наданої відповіді з Відділу адресно довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області на запит суду, вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

З довідки СП ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області вбачається, що до відділу поліції № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області 08.03.2023 року зверталася гр. ОСОБА_5 , яка є довіреною особою та матір`ю ОСОБА_1 , із заявою про прийняття заходів щодо ОСОБА_2 , який мешкає у квартирі доньки за адресою АДРЕСА_2 , та відмовляється відчиняти двері і впускати власників квартири, пояснюючи це тим що він в ній зареєстрований.

Актом про перешкоди користування майном, складеним 17 травня 2023 року, який містить підписи сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підтверджується факт створення перешкод користування майном за адресою: АДРЕСА_2 , зі сторони ОСОБА_2 , власнику квартири ОСОБА_1 . Приводить бомжів з вулиці, розпивають спиртні напої, влаштовують бійки, не дають сусідам спати.

З наданої на виконання ухвали суду відповіді Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про державну реєстрацію нерухомого майна за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що згідно відомостям з Державного реєстру прав, відсутня інформація щодо зареєстрований речових прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на дату надання відповіді.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), зауважила, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Суд зазначає, що теперішній власник 160/1000частки квартириспільного заселенняза АДРЕСА_1 ,ОСОБА_1 , та відповідач ОСОБА_2 , не є членами однієї сім`ї.

ОСОБА_2 є членом сім`ї попереднього власника наведеної квартири ОСОБА_3 .

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач проживав в квартирі спільного заселення, в якості члена сім`ї (онук колишнього власника), деякий час, доказів іншого матеріали справи не містять, зареєстрований за вказаною адресою.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Якщо відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний,його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна, на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний по суті висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постановах від 16 січня 2019 року в справі№ 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18), від 16 жовтня 2019 року у справі 243/9627/16-ц (провадження № 61-34009св18), від 23 жовтня2019 року у справі № 766/12748/16-ц (провадження № 61-31405св18), від 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17-ц.

Судом встановлено, що попередній власник квартири спільного заселення надавав право відповідачу, як члену сім`ї, користуватися квартирою.

З 17.02.2023 року власник квартири змінився.

Позивач та відповідач спільним побутом та родинними відносинами не пов`язані, тобто припинені обставини, які були підставою для сервітутних відносин. Тому, право відповідача на користування чужим майном підлягало припиненню на вимогу власника цього майна, на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Суд оцінив вимоги позивача ОСОБА_1 про виселення на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 Конвенції. Вважає, що припинення права користування відповідача ОСОБА_2 спірним житлом відповідає такій пропорційності.

Суд вважає, що інтереси позивача ОСОБА_1 , як власника житла, перевищують інтереси члена сім`ї колишнього власника ОСОБА_2 , оскільки вони не пов`язані спільним побутом, між ними конфліктні відносини, які унеможливлюють спільне користування житлом.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема впостанові Великої Палати від 13 жовтня 2020 року по справі № 447/455/17, які суд в силу вимог ч.4ст. 263 ЦПК Українивраховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також, суд вважає обгрунтованими позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей 160/1000 часток квартири спільного заселення за АДРЕСА_1 .

За таких обставин, враховуючи що позивач є власником 160/1000 частки спірної квартири, її право власності порушується відповідачем, спільне користування квартирою є неможливим, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. ст.ст.12,81,141,247,263-265,268,273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проусунення перешкодуздійсненніправа власностішляхомвиселенняз житловогоприміщеннята передачіключей- задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права власності 160/1000 частки квартири спільного заселення за АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 160/1000 часток квартири спільного заселення за АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей 160/1000 часток квартири спільного заселення за АДРЕСА_1 .

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 26.06.2024р., у зв`язку із тривалою та періодичною відсутністю в суді світла.

Суддя: К.О. Далеко