Справа № 629/1658/24

Номер провадження 2/629/582/24

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м. Лозова Харківської області цивільну справу №629/4/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, представник позивача- адвокат Соколова Раїса Іванівна, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому позивач просила стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 20 000, 00 грн та матеріальну шкоду у сумі 4003, 58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 14 листопада 2023 року неповнолітній син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи мопедом «Дельта» без номерних знаків скоїв на неї наїзд, чим спричинив позивачу тілесні ушкодження, тобто заподіяв їй матеріальну та моральну шкоду. ОСОБА_1 зазначила, що її заява по факту ДТП була зареєстрована в ЖЄО Лозівського РВП 04.12.2023 року за №11298, але у зв`язку з тим, що неповнолітній ОСОБА_3 не досяг віку притягнення його до адміністративної відповідальності подальший розгляд її заяви було припинено. У зв?язку з тим, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення віку 16 років, тому відносно матері ОСОБА_3 , було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 184 КУПАП, що підтверджується постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 грудня 2023 року та накладено штраф у розмірі 850 грн. Протиправними діями неповнолітнього сина ОСОБА_2 їй було спричинено матеріальну шкоду в сумі 4003,58 грн та моральну шкоду у розмірі 20 000, 00 грн. В позові ОСОБА_1 вказала, що в результаті ДТП вона отримала вивих лівого плеча, також у зв?язку з ДТП їй було завдано біль та страждання, позивач втратила спокій та почала боятись транспортних засобів. 28.12.2023 року ОСОБА_1 направила письмову вимогу ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, однак шкода так і не відшкодована. Зважаючи на вище вказане, позивач змушена була звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано строк учасникам справи для подання заяв по суті.

Відповідачем було надано відзив на позов, в якому вона вказала, що частково не погоджується з викладеним у позові, заявлену для стягнення суму вважає завищеною та доказово не підтвердженою, оскільки з квитанцій, наданих позивачем, неможливо встановити, що такі витрати понесла саме ОСОБА_1 та деякі придбані товари не мають жодного відношення до лікування вивиху суглобу та вони не визначені лікарськими рецептами, що долучені позивачем. Таким чином, ОСОБА_2 зазначила, що відсутні підстави для стягнення з неї суми матеріальної шкоди у розмірі 4003, 58 грн у зв"язку з відсутністю належних доказів для підтвердження вказаних позивачем витрат. Крім того, відповідач додала, що 14.11.2023 року її родина відшкодувала позивачу шкоду у розмірі 10 000 грн, що було узгоджено з ОСОБА_1 , однак остання 15.11.2023 року повернула їм кошти, пояснивши це тим, що сума відшкодування зросла. Так, ОСОБА_2 вказала, що з її боку вчинялися дії, спрямовані на відшкодування шкоди позивачу. Щодо твердження позивача про неспокійний сон, відповідач наголосила на тому, що жодних висновків лікарів з цього приводу долучено не було, а дискомфорт, пов"язаний з вивихом плечового суглобу не мав тривалий характер відповідно до медичної документації,

долученої до позову. Відповідач зазначила, що доказів заподіяння позивачу моральної шкоди на суму 20 000, 00 грн ОСОБА_1 не надала. Разом з тим, з огляду на тривалість страждань та глибину моральних переживань, зумовлених закритим вивихом плечового суглобу у позивача, оскільки отримана шкода є результатом необережних дій неповнолітньої особи, відповідач вказала, що вважає достатньою та справедливою компенсацією з мого боку, як матері, грошову суму у розмірі 4 000,00 грн. Крім того, додала, що в якості відповідача позивач повинна була залучити і батька дитини.

Представником позивача було надано клопотання про залучення у якості співвідповідача ОСОБА_4 , в якому адвокат посилалась на те, що батька винуватця ДТП теж було притягнуто до відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП.

Ухвалою суду в задоволенні даного клопотання було відмовлено через те, що представником позивача не вказано вимоги, які пред"явлено ОСОБА_4 , про залучення котрого було подано клопотання.

Позивач надала до суду відповідь на відзив та зазначила, що на підтвердження, понесених нею витрат нею надані чеки та виписки з амбулаторної карти про призначення саме цих ліків, іменних чеків в аптеці не видають. Також вказала, що дійсно ОСОБА_2 перерахувала їй кошти у сумі 10 000, 00 грн, хоча домовленість була про 20 000, 00 грн. Так як, відповідач відмовилася відкшодовувати суму, що залишилась, ОСОБА_1 повернула їй кошти, що були сплачені. Як вказала позивач, посилання відповідача на бездоганну поведінку сина не мають жодного відношення до скоєного ДТП, внаслідок якого вона отримала травму. Щодо думки ОСОБА_2 стосовно достатнього розміру відшкодування у сумі 4000 грн, позивач не погодилась та вказала, що оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. Також, позивач наголосила, що звернення з позовом до одного з батьків чи до обох є правом позивача. Зважаючи на вказане, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 14.11.2023 року о 17-00 год. в с. Браілівка по вул.Степова. 2А, керував мопедом «Delta», без шолома безпеки, який не зареєстрований в установленому законом порядку, не маючи права керування таким транспортним засобом, вчинив ДТП, чим наражав своє життя та здоров?я на небезпеку.

Заява ОСОБА_1 по факту ДТП була зареєстрована в ЖЄО Лозівського РВП 04.12.2023 року за №11298, але у зв`язку з тим, що неповнолітній ОСОБА_3 не досяг віку притягнення його до адміністративної відповідальності подальший розгляд її заяви було припинено(а.с.11-12).

У зв"язку з вище вказаним, на мати ОСОБА_5 - ОСОБА_2 було складено протокол за ч.3 ст.184 КУпАП, а саме за неналежне виконання нею батьківських обов?язків по догляду та вихованню неповнолітнього сина.

Вказане підтверджується копією постанови від 04.12.2023 року, копією схеми ДТП та не оспорюється сторонами(а.с.10, 13).

Позивач у позові вказала, що протиправними діями неповнолітнього сина ОСОБА_2 їй було спричинено матеріальну шкоду в сумі 4003,58 грн.

Так, на підтвердження зазначеного, ОСОБА_1 надала медичну документацію та оригінали чеків(а.с.14-25, 28-29).

Крім того, позивач наголушала у позові, що оцінює свою моральну у розмірі 20 000, 00 грн, оскільки в результаті ДТП вона отримала вивих лівого плеча, тобто їй було завдано біль та страждання, був втрачений спокій та вона почала боятись транспортних засобів.

28.12.2023 року ОСОБА_1 направила письмову вимогу ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди(а.с.30-32), в якій просила сплатити їй матеріальну шкоду у розмірі 3760, 95 грн та моральну шкоду у сумі 15 000, 00 грн, одна шкоду відшкодовано не було.

Зважаючи на вище вказане, позивач змушена була звернутись до суду з даним позовом.

Як вбачається з заяв по суті позивача та відповідача, а також долученої до відзиву, копії платіжної інструкції, після ДТП ОСОБА_2 було переведено ОСОБА_1 суму у розмірі 10 000, 00 грн, однак дану суму позивач повернула відповідача, оскільки не погодилася з розміром відшкодування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частина першою статті 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України, не вичерпний (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що: джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об`єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди; використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна;для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивачу завдано матеріальної шкоди саме джерелом підвищеної небезпеки, зокрема в результаті ДТП, скоєного неповнолітньою особою, яка керувала мопедом.

Частиною 3 ст.1166 ЦК України встановлено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Статтею 1179 ЦК України визначено, що неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Беручи до уваги вказане в статті 1179 ЦК України, суд приходить до висновку, що позов може бути пред`явлений до обох батьків чи до одного з них.

Згідно з ч.1 ст.1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У відповідності до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ч. ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на вище вказане, перевіривши медичну документацію та чеки, беручи до уваги, що позивач просила стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану необхідністю лікування та придбання ліків, встановивши причинно - наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та настанням негативних наслідків для позивача, суд приходить до висновку, що матеріальна шкода у розмірі 4 003, 58 грн підлягає відшкодуванню.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Згідно з ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушення нормальних життєвих зв`язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне- за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Таким чином, норми права дають підстави вважати, що під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій, що досягло певного психологічного стану фізичних чи душевних страждань (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо).

ЄСПЛ у справі «THOMA v. LUXEMBOURG» № 38432/97 від 29.03.2001 використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається, зокрема в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Так, у рішеннях «THOMA v. LUXEMBOURG», «CALOCv. FRANCE» та «NIEDBALAv. POLAND» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Враховуючи вище вказане, беручи до уваги посилання позивача на те, що їй було завдано моральну шкоду, яка полягає в отриманні стресу, порушенні її звичайного способу життя, неспокійному сні та появі страху до транспортних засобів, виходячи з принципу розумності та виваженості, встановивши наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями сина відповідача, суд дійшов висновку, що вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 9000 грн.

Крім того, з огляду на приписи ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі пропорційному задоволеним вимогам, іншу частину судового збору віднести на рахунок держави.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 5, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 223, 259, 263 - 265, 353, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 4 003,58 грн та моральну шкоду в розмірі 9000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 656, 15 грн.

Іншу частину судового збору у сумі 555, 05 грн віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Тимур КАРАЩУК