номер провадження справи 5/75/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2024 Справа № 908/938/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" (вул.Перемоги, буд. 95, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 43595498; електронна пошта: mashkina.v@kolt.com.ua)

До відповідача: Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661; електронна пошта: energoatom@atom.gov.ua) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503;код ЄДРПОУ 19355964)

про стягнення 80 108,98 грн.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

01.04.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 80 108,98 грн.

01.04.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/938/24 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 08.04.2024 вказану позовну заяву на підставі п. 2 ч. 3 ст. 162, ст. 174 ГПК України залишено без руху.

11.04.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/938/24 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 14.05.2024, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

17.06.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання рішення від 21.12.2022 року у справі № 908/1328/22 про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" суму 509 999 грн. 00 коп. основного боргу, суму 6245 грн. 74 коп. 3% річних, суму 71 800 грн. 56 коп. інфляційних витрат, суму 8 820 грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 4000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Господарським судом Запорізької області 16.02.2023 року видано наказ, який перебував на виконанні в Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Борг за даним судовим наказом погашений відповідно до платіжних інструкцій № 9907 від 13.03.2024 на суму 142 311,06 грн. та № 04/07/2023№5196 від 06.07.2023 на суму 458 554,92 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Таким чином, погашення від 06.07.2023 у сумі 458 554,92 грн. погасило: 6245 грн. 74 коп. 3% річних, 71 800 грн. 56 коп. інфляційних витрат, 8 820 грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору, 4000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 367 687 грн. 94 коп. частина суми основної боргу. Інша частина основного боргу в сумі 142 311 грн. 06 коп. була погашена 13.03.2024. Відповідно до ч. 5 ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України, ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України, позивач нарахував до стягнення з відповідача заборгованість зі сплати інфляційних втрат в сумі 62 809,30 грн. та 3 % річних в сумі 17 299,68 грн.

У відзиві на позовну заяву Відповідач не погодився з наведеними позивачем обставинами та вказав, що Господарським судом Запорізької області видано виконавчий документ у справі №908/1328/22, який направлено стягувачем на примусове виконання 27.02.2023 Шевченківським ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження №71137056. 27.02.2023 винесено постанову у ВП №71137056 про стягнення виконавчого збору у розмірі 60 086,59 грн та постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження №71137056 у розмірі 457,92 гривень. 22.02.2023 з банківського рахунку ДП «НАЕК «Енергоатом» в АТ «Укрексімбанк» в порядку примусового виконання рішень на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС були стягнуті кошти у розмірі 63 645 908,70 грн. 27.03.2023 виконавче провадження №71137056 з примусового виконання наказу №908/1328/22 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 68517235. Станом на дату відкриття виконавчого провадження №71137056 на депозитному рахунку Шевченківського ВДВС були наявні кошти у розмірі 63 645 908,70 грн., які були розподілені між стягувачами у зведеному виконавчому провадженні № 68517235. Відповідно до Розрахунку розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» від 27.03.2023 (позиція 68) сума до виплати за наказом №908/1328/22 від 16.02.2023 ТОВ «Елпроменерго» визначено в розмірі 458 554,92 грн. За рахунок коштів, що були списані з ДП «НАЕК «Енергоатом» 22.02.2023 в примусовому порядку у межах зведеного виконавчого провадження, органом ДВС частково погашено заборгованість (у ВП № 71137056), а саме: 458 554,92 грн. сума боргу за виконавчим документом, платіжна інструкція від 04.07.2023 № 5196; 45 855,49 грн. сума боргу зі сплати виконавчого збору, платіжна інструкція від 04.07.2023 № 5194; 457,92 грн. сума боргу зі сплати мінімальних витрат виконавчого провадження, платіжні інструкції від 04.07.2023 № 5193 та № 5195. Моментом фактичного виконання судового рішення вважає момент списання коштів з рахунку АТ «НАЕК «Енергоатом» на депозитний рахунок виконавчої служби. Посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 у справі 910/3692/18 , а також п. 73 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 49 Закону України від 30.06.2021 № 1591-IX «Про платіжні послуги», ч. 1, 2, 3 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», п. 1, 13, 14 розділу VII Інструкції про організацію примусового виконання рішень, вказує, що датою оплати боргу за рішенням по справі №908/1328/22 в розмірі 458 554,92 грн. є 22.02.2023. 11.01.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73781915 про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС на користь ТОВ «Елпроменерго» основного боргу в розмірі 509 999,00грн, трьох процентів річних в розмірі 6 245,74 грн.; інфляційних втрат в розмірі 71 800,56 грн., судового збору в розмірі 8 820,68 грн., витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн., яке було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 74403832. Також виконавцем винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках та належать боржнику АТ «НАЕК «Енергоатом», ЄДРПОУ 24584661, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження 3 090 225,40 грн. 11 березня 2024 року органом ДВС виставлено платіжні інструкції в АТ «Сенс банк» та примусово списано з банківського рахунку Компанії на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням №74403832 у розмірі 3 090 225,40 грн., що підтверджується випискою по рахунку за 11.03.2024 та платіжною інструкцією №5149 від 11.03.2024 (додається). В межах вказаного зведеного виконавчого провадження 13.03.2024 органом ДВС перераховано грошові кошти на рахунки стягувачів, зокрема, здійснено перерахування коштів за ВП №73781915 - на користь ТОВ «Елпроменерго» в розмірі 142 311,06 грн. (платіжна інструкція №9907 від 13.03.2024). Таким чином, датою оплати залишку заборгованості за рішенням №908/1328/22 в розмірі 142 311,06 грн. є 11.03.2024. Вважає помилковим твердження позивача про те, що залишком суми, яка стягнута в рамках виконавчого провадження №73781915 є сума саме основного боргу, на які здійснено нарахування процентів річних та інфляційних втрат. Отже, спеціальним нормативним актом з питань виконання судового рішення є Закон України «Про виконавче провадження», яким врегульовані питання щодо порядку, умов та підстав здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішень, а також черговість розподілу стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум. Позивачем не підтверджено, що сума залишку боргу в розмірі 142 311,06 є сумою саме основного боргу. Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, та те, що відповідач здійснив оплату боргу за договором, підстави для додаткового нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відсутні. Також зазначає, що неможливість своєчасного виконання Відповідачем грошового зобов`язання за договором викликана об`єктивними негативними чинниками, що, по-перше, не залежать від його волі, по-друге, доводить відсутність вини в діях цього учасника договірних відносин, відповідно, виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов`язання за договором. Спірні правовідносини між Позивачем та Відповідачем, нерозривно пов`язані з об`єктами Запорізької АЕС, що забезпечували втрачені виробничі потужності та отримання значної частини доходу. Так, дислокація об`єктів Запорізької атомної електростанції у місті Енергодар перебуває з 24 лютого 2022 року у зоні проведення бойових дій, а з 04.03.2022 відноситься до тимчасово окупованої рф території України. Втрата Відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання Відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які істотно ускладнили своєчасне виконання зобов`язань за договором. Враховуючи, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних є одним із видів цивільно-правової відповідальності, з огляду на вказані вище обставини та норми чинного законодавства, наявні підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення трьох процентів річних.

У відповіді на відзив Позивач вказує, що предметом спору є нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому необхідно застосовувати практику судів саме з цього питання та порядку нарахування такого зобов`язання, зокрема висновки Верховного Суду з постанови від 30 червня 2021 року у справі № 910/6415/20, про те що нарахування 3 % річних та інфляційних можливе до дати надходження коштів безпосередньо на рахунок стягувача, а не на депозит виконавчої служби від боржника. За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.) Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за Договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Правовий аналіз статей 599 Цивільного кодексу України та 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" дає підстави для висновку про те, що моментом виконання грошового зобов`язання, в тому числі і за судовим рішенням, є дата зарахування коштів на рахунок кредитора. В будь-якому випадку момент ініціації платежу платником і надходження коштів на рахунок одержувача є відмінними, а п.8.4 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" дозволяє проведення такого платежу протягом трьох днів. При примусовому стягненні коштів дії виконавця або банківської установи можуть призводити до затягування отримання коштів стягувачем, і тоді може вестися мова про звільнення боржника від відповідальності за прострочення через бездіяльність виконавця чи банку. Однак, відповідач, як добросовісний суб`єкт господарювання, повинен був вживати заходи для його якнайшвидшого виконання (погашення заборгованості), що дозволило б уникнути спірної ситуації, а не пасивно очікувати примусового виконання рішення суду. Відповідач є особою, яка своєю неправомірною поведінкою зумовила одержання стягувачем коштів не у день їх списання з рахунку боржника. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16 та № 646/14523/15-ц). Відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦКУ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦКУ), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності. У справі № 908/938/24, кошти списані з рахунку боржника 04.07.2023, а 06.07.2023 направлені виконавчою службою на рахунок стягувача (тобто в межах 3 робочих днів як передбачено законом), а тому вини виконавця щодо порушення строків перерахування коштів стягувачу - відсутня. Тягар відповідальності має нести саме боржник (відповідач), а тому не можна погодитись з думкою відповідача, що борг на суму 458 554,92 грн. погашено 22.02.2023 в примусовому порядку у межах зведеного виконавчого провадження, оскільки позивач надав належні докази про погашення боргу відповідно до платіжної інструкції 04/07/2023№5196 від 06.07.2023, а сам відповідач також підтверджує, що дана сума коштів списана в нього 04.07.23. Також борг погашений саме в рамках виконавчого Провадження 73781915. Позивач так само як і відповідач має продовжувати здійснювати діяльність в умовах здійснення військових дій, нести великі ризики, а тому вважаю, що позивач і відповідач знаходяться в однакових умовах, і військовий стан як обставину не можна ставити в пом`якшувальні обставини коли комусь з них. Вище наведена позивачем судова практика вказує про можливість нарахування 3 % річних та інфляційних, оскільки вони є мірою відповідальності боржника з прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових кошті унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання, тому позовні вимог підлягають задоволенню.

У запереченнях на відповідь на відзив Відповідач додатково посилаючись на приписи п 2. ст. 1071 Цивільного кодексу України, пункти 84, 85 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» , п. 1 ст. 44, частини 1, 3 та 5 статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» , положення розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, п. 1.39 статті 1, п .30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" , п.п. 19, 20 розділу I, п. 62 розділу ІV Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів Платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, наполягає на тому, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби. При цьому посилається на висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18. Таким чином, датою оплати боргу за рішенням по справі №908/1328/22 в розмірі 458 554,92 грн. є 22.02.2023. В межах вказаного зведеного виконавчого провадження №74403832 13.03.2024 органом ДВС перераховано грошові кошти на рахунки стягувачів, зокрема, здійснено перерахування коштів за ВП №73781915 - на користь ТОВ «Елпроменерго» в розмірі 142 311,06 грн (платіжна інструкція №9907 від 13.03.2024). Таким чином, датою оплати залишку заборгованості за рішенням №908/1328/22 в розмірі 142 311,06 грн. є 11.03.2024. Позивач помилково зазначив про те, що залишком суми, яка стягнута в рамках виконавчого провадження №73781915 є основним боргом. Відповідач заперечує щодо здійснених Позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на те, що період нарахування є помилковим (враховуючи дати виконання грошового зобов`язання). Крім того, Господарський та Цивільний кодекси України передбачають право судді під час розгляду справи зменшувати розмір відповідальності за порушення зобов`язань. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Неможливість своєчасного виконання Відповідачем грошового зобов`язання за договором викликана об`єктивними негативними чинниками, що, по-перше, не залежать від його волі, по-друге, доводить відсутність вини в діях цього учасника договірних відносин, відповідно, виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов`язання за договором.

Частиною 1 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

21.12.2022 року Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення у справі № 908/1328/22 про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛПРОМЕНЕРГО» заборгованості у розмірі: 509 999 грн. 00 коп. - основного боргу, 6245 грн. 74 коп. - 3% річних, 71 800 грн. 56 коп. - інфляційних витрат, 8 820 грн. 68 коп. - витрат зі сплати судового збору та 4000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Вказаним рішенням суду, зокрема, встановлені наступні обставини:

"Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛПРОМЕНЕРГО (Постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (Покупець, відповідач у справі) був укладений Договір поставки товару № 53-121-01-21-10637 від 08.09.2021 (далі - договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар: комплектна трансформаторна підстанція КТП 1М-630/6/0,4 У1 у кількості 1 шт., на загальну суму 611998,80 грн. разом з ПДВ, в т.ч. ПДВ 101 999,80 грн. (п. 1.1 договору). Строк поставки товару: вересень 2021 грудень 2021 року (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 ціна договору 509 999,00 грн., крім того ПДВ 20% - 101 999,80 грн.

Поставка товару відбувається згідно з правилами ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDР - м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад № 4). Вантажоодержувач - ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» (п. 4.1 договору).

В пункті 3.2 договору визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 611 998, 80 грн., в т.ч. ПДВ 101999,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0051 від 28.12.2021.

Відповідач факт отримання від позивача товару за видатковою накладною № РН-0051 від 28.12.2021 на суму 611 998, 80 грн. не заперечив.

У відзиві відповідачем зазначено, що строк виконання зобов`язання щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ в договорі не встановлений. Вимога щодо сплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ 101 999,80 грн. до ВП ЗАЕС не надходила. Отже строк оплати вартості товару в розмірі суми ПДВ не настав, в зв`язку з чим, здійснення оплати ПДВ є правом, а не обов`язком ВП ЗАЕС.

Щодо вказаних заперечень відповідача, суд зазначає, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача лише суми 509 999,00 грн., тобто вартості товару без ПДВ (101 999,80 грн.). З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 509 999,00 грн. заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 71800,56 грн. інфляційних витрат, нарахованих за березень червень 2022 та суми 6329,58 грн. 3% річних, нарахованих за період з 27.02.2022 по 27.07.2022.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд враховує, що початок періоду нарахування 3% річних був визначений позивачем не вірно. Так, кінцевим строком виконання зобов`язання з оплати отриманого товару відповідно до умов п. 3.2 договору є 26.02.2022 (60 календарних днів з дати поставки товару).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

26.02.2022 припав на вихідний день (суботу), отже враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем виконання відповідачем грошового зобов`язання є перший наступний за ним робочий день, тобто 28.02.2022 (понеділок).

Таким чином прострочення грошового зобов`язання починає свій перебіг з 01.03.2022.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою інформаційно-правової системи «Ліга:Закон» за період прострочення з 01.03.2022 по 27.07.2022, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 6245,74 грн. 3 % річних. У задоволенні іншої частини вимог про стягнення 3 % річних судом відмовляється."

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вищезгадані фактичні обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2022 року у справі № 908/1328/22, не підлягають доказуванню.

16.02.2023 року на виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1328/22 від 21.12.2022 року видано наказ, який в подальшому перебував на виконанні в Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Так, 11.01.2024 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчуком К.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73781915 з примусового виконання наказу №908/1328/22, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № 74403832.

Головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчуком К.П. винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках та належать боржнику АТ «НАЕК «Енергоатом», ЄДРПОУ 24584661, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження 3 090 225,40 грн.

11 березня 2024 року органом ДВС виставлено платіжні інструкції в АТ «Сенс банк» та примусово списано з банківського рахунку Компанії на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням у розмірі 3 090 225,40 грн., що підтверджується випискою по рахунку за 11.03.2024 та платіжною інструкцією №5149 від 11.03.2024 (наявні в матеріалах справи).

В межах вказаного зведеного виконавчого провадження №74403832 13.03.2024 органом ДВС перераховано грошові кошти на рахунки стягувачів, зокрема, здійснено перерахування коштів за ВП №73781915 - на користь ТОВ «Елпроменерго» в розмірі 142 311,06 грн. (платіжна інструкція №9907 від 13.03.2024).

Позивач стверджує, що борг за даним судовим наказом погашений в рамках здійснення примусових виконавчих дій Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно до платіжної інструкції № 04/07/2023№5196 від 06.07.2023 на суму 458 554,92 грн. та платіжної інструкції № 9907 від 13.03.2024 на суму 142 311,06 грн.

Приймаючи рішення у цій справі суд виходить з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Зобов`язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами тощо, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, які вступили в законну силу, є обов`язковими до виконання на всій території України.

Аналогічна позиція викладена Європейським судом з прав людини в рішенні по справі Совтрансавто-Холдинг проти України, з посиланням на справу Брумареску проти Румунії (параграф 61), зазначив, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 року по справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 року по справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 року по справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року по справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 року по справі № 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11.

Отже, за ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом.

У зв`язку з простроченням виконанням грошового зобов`язання Відповідачем, Позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних до повного погашення боргу, які є предметом спору у цій справі.

З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2023 з банківського рахунку ДП «НАЕК «Енергоатом» в АТ «Укрексімбанк», в порядку примусового виконання рішень, на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були стягнуті кошти у розмірі 63 645 908,70 грн., що підтверджується випискою по рахунку.

Станом на 27.02.2023 (відкриття виконавчого провадження №71137056 з примусового виконання рішення згідно наказом Господарського суду Запорізької області від 16.02.2023 №908/1328/22) на депозитному рахунку Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були наявні кошти у розмірі 63 645 908,70 грн., які були розподілені між стягувачами у зведеному виконавчому провадженні № 68517235, до якого було приєднано виконавче провадження №71137056 з примусового виконання наказу №908/1328/22.

Державним виконавцем було складено Розрахунок розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням №68517235, відповідно до якого (позиція 68) сума до виплати за наказом №908/1328/22 від 16.02.2023 ТОВ «Елпроменерго» визначено в розмірі 458 554,92 грн.

Як стверджує Позивач за рахунок коштів, що були списані з ДП «НАЕК «Енергоатом» 22.02.2023 в примусовому порядку у межах зведеного виконавчого провадження, органом ДВС частково погашено заборгованість (у ВП № 71137056), а саме:

- 458 554,92 грн. сума боргу за виконавчим документом, платіжна інструкція від 04.07.2023 № 5196;

- 45 855,49 грн. сума боргу зі сплати виконавчого збору, платіжна інструкція від 04.07.2023 № 5194;

- 457,92 грн. сума боргу зі сплати мінімальних витрат виконавчого провадження, платіжні інструкції від 04.07.2023 № 5193 та № 5195.

Суд враховує, що згідно з преамбулою Закону України «Про платіжні послуги» цей Закон визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Відповідно до пунктів 84, 85 ч. 1 ст. 1 цього Закону стягувач - особа, яка може бути ініціатором платіжної операції примусового списання (стягнення) з рахунку платника для виконання платіжних операцій на підставі виконавчих документів, визначених законом, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) відповідно до Податкового кодексу України; суб`єкти платіжних операцій - користувачі (платники, отримувачі) та відповідні надавачі платіжних послуг.

Відповідно до частин 1, 3 та 5 статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки. Не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).

Згідно із п. 1 ст. 44 цього Закону органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Абзацом першим пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція № 512/5) в редакції, що діяла на момент перерахування коштів, визначено, що стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті (далі - депозитний рахунок).

За визначенням п. 11 розділу VII Інструкції № 512/5, при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску Відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення. Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Пунктом 12 розділу VII Інструкції № 512/5 передбачено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Положеннями пункту 13 розділу VII Інструкції № 512/5 визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону. У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів Державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (додатки 6,7) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби.

Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Кошти, що надійшли на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби від реалізації конфіскованого майна, перераховуються до державного бюджету протягом трьох робочих днів з дня надходження цих коштів. Приватний виконавець у разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів зобов`язаний перерахувати кошти стягувачу - фізичній особі не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів, стягувачу - юридичній особі не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня їх надходження на відповідний рахунок.

Згідно із п. 14 розділу VII Інструкції № 512/5 перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Копії платіжних інструкцій (реєстри до платіжних інструкцій) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Поряд із цим, відповідно до приписів пункту 2 статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Підпунктами 19, 20 розділу I Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, визначено, що примусове списання (стягнення) - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом України виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених Податковим кодексом України; стягувач - особа, яка може бути ініціатором платіжної операції примусового списання (стягнення) коштів з рахунку платника на підставі виконавчих документів, визначених законом України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 62 розділу ІV цієї Інструкції Стягувач ініціює примусове списання (стягнення) коштів із: 1) рахунків платників - на підставі виконавчих документів, установлених законодавством України; 2) рахунків платників податків - на підставі рішення суду або рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу (за умов, визначених у пункті 95.5 статті 95 Податкового кодексу України); 3) рахунків суб`єктів господарювання - на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Надаючи оцінку доводам сторін з урахуванням наведених приписів законодавства суд зауважує, що на стадії виконавчого провадження виконавець вживає заходів в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Жодного "наділяння виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів", як на тому наполягає відповідач, стягувач не здійснює, а списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу виконавчої служби свідчить лише про виконання судового рішення, за яким зазначені у ньому кошти вибувають з власності та володіння боржника та передаються у тимчасове володіння органу ДВС, який зобов`язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а отже і відсутні підстави стверджувати про виконання боржником грошового зобов`язання при надходженні коштів на депозитний рахунок органу ДВС.

Отже, факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

З огляду на вкладене суд не приймає до уваги посилання відповідача на висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 про те, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби, оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у більш пізній постанові від 30 червня 2021 року у справі № 910/6415/20 зазначив наступне:

"На виконання вказаних судових рішень 28.11.2019 був виданий наказ на примусове виконання рішення, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 60824979, яке у подальшому 26.12.2019 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 60939671, яке веде Солом`янський РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві.

Водночас Залізниця виконала рішення суду у справі № 910/2295/19 лише у лютому 2020 року. Так, 27.02.2020 на розрахунковий рахунок Товариства надійшли кошти у розмірі 14 634 744,44 грн у виконавчому провадженні № 60824979.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум, суди дійшли висновку, що Товариство правомірно звернувся з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

У той же час, на правовідносини з повернення Залізницею зайво списаних грошових коштів поширюються положення статті 625 ЦК України, оскільки виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У справі № 910/3692/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби, тому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Укрнафта", що при розгляді прави судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи статті 599 ЦК України, статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України", статті 45 Закону України "Про виконавче провадження", пункту 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про те, що перерахування коштів, здійснених 29.08.2017 від Державної виконавчої служби на рахунок позивача у рамках виконавчого провадження є моментом фактичного виконання судового рішення, оскільки таким моментом слід вважати момент списання (надходження) коштів з рахунку Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рахунок виконавчої служби. При цьому у даній справі № 910/6415/20 судами визначався момент виконання грошового зобов`язання, а не момент фактичного виконання судового рішення.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що передача Верховним Судом справи на новий розгляд до суду першої інстанції не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі, оскільки судами буде надаватись правова оцінка з визначенням питання обґрунтованості чи необґрунтованості заявленого позивачем клопотання.

Таким чином, у кожній із зазначених справ, на підставі поданих сторонами доказів, судами встановлені різні за змістом обставини та прийняті відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин."

Таким чином, суд погоджується з доводами Позивача, що датою сплати суми основного грошового зобов`язання за судовим рішенням у справі №908/1328/22 є дати зарахування стягнутих коштів на рахунок ТОВ «ЕЛПРОМЕНЕРГО», а саме відповідно до платіжних інструкцій:

- від 06.07.2023 № 04/07/2023№5196 на суму 458 554,92 грн.

- від 13.03.2024 № 9907 на суму 142 311,06 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарський суд перевіряє обґрунтованість розрахунків заявлених до стягнення грошових сум та, якщо розрахунок здійснений позивачем неправильно, з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.

При цьому суд констатує, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат має здійснюватись виключно на суму основного зобов`язання, яке згідно рішення у справі №908/1328/22 становить 509 999 грн. 00 коп.

Перевіривши розрахунки Позивача суд встановив, що загальна сума стягнутих за рішенням коштів у розмірі 600865,98 грн. включає окрім суми основного боргу в тому числі 6245 грн. 74 коп. - 3% річних, 71 800 грн. 56 коп. - інфляційних витрат, 8 820 грн. 68 коп. - витрат зі сплати судового збору та 4000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, отримавши часткову оплату на свій рахунок 06.07.2023 у сумі 458 554,92 грн. мали бути погашені:

1) в першу чергу - 8 820 грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору та 4000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу,

2) у другу чергу - 6245 грн. 74 коп. 3% річних та 71 800 грн. 56 коп. інфляційних витрат,

3) у третю чергу - 367 687 грн. 94 коп. частина суми основної боргу.

Залишок основного боргу в сумі 142 311 грн. 06 коп. було погашено 13.03.2024.

Таки чином Позивач вірно визначив період нарахування з 28.07.2022р. - наступний день після нарахування у справі № 908/1328/22 до 05.07.2023р. - часткова оплата за рішенням у сумі 458 554,92 грн., на суму основного боргу 509999,00 грн., а також з 07.07.2023р. по 12.03.2024. (день напередодні повного погашення заборгованості) - на суму основного боргу 142 311,06 грн.

Перевіривши здійснений Позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою інформаційної системи "Законодавство" суд дійшов висновку, що вони здійснені вірно із зазначенням конкретних нормативно встановлених індексів інфляції в Україні, а тому стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 17 299,68 грн., та інфляційні втрати у сумі 62 809,30 грн.

При цьому суд також враховує, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанові Верховного Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Отже наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу.

Доводи Відповідача відносно того, що позивачем не доведено те, що внаслідок нездійснення відповідачем своєчасної оплати за поставлений товар, ним були понесені матеріальні втрати від знецінення грошових коштів спростовуються вищевикладеним.

Відносно доводів Відповідача в обґрунтування підстав для зменшення суми стягнутих 3% річних та інфляційних втрат, які разом складають 80108,98 грн., суд зазначає, що згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, а відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності зі п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зміст зазначених норм свідчить, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також виходить із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер (висновки викладені у постанові ВС у складі КГС № 918/116/19 від 04.02.2020).

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Наведені Відповідачем доводи в обґрунтування його тяжкого фінансового стану, який пов`язаний з військовою агресією Російської Федерації проти України та захопленням окупаційними військами промислового майданчика Запорізької АЕС, віднесення ДП «Енергоатом» до числа підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави є цілком слушними та заслуговують на увагу. Разом з тим, негативні наслідки пов`язані із збройною агресією Росії проти України несе не тільки він, але й Позивач.

В цій частині суд також враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18 січня 2024 р. у справі № 914/2994/22 :

"72. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зменшили на 90 % нараховані позивачем 3 % річних. При цьому, суди зазначили, що інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв`язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами. Зазначаючи такі висновки, суди керувалися правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20.

73. Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.

74. Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 924/441/20, на яку посилались суди, Суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.»

75. Однак, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши загальний висновок Верховного Суду у справах № 902/417/18 та № 924/441/20 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернули увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Верховний Суд допустив з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

76. Так, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбачену частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 %, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству.

77. У справі № 924/441/20 сторонами також було погоджено у договорі іншу ніж встановлено положеннями частини 2 статті 625 ЦК України процентну ставку відсотків річних, і визначено її на рівні 50 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання, і суди, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, прийняли рішення про зменшення розміру нарахованих відсотків річних на 30 %.

78. Отже, справи № 902/417/18 та № 924/441/20 не є подібними до справи № 914/2994/22, оскільки в зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, тому суди попередніх інстанцій помилково зменшили на 90% розмір 3% річних, встановлений законодавством.

79. При цьому, суди не врахували, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

80. Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

81. Водночас, у справі, яка переглядається Судом, суди встановили, що позивачем заявлено до стягнення 3 % річних, тобто розмір передбачений законодавством (частиною 2 статті 625 ЦК України), отже, в даному випадку були відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, а тому суди неправильно застосували положення ст.ст. 551 625 ЦК України та ст. 233 ГК України (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21)."

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що заявлена до стягнення у цій справі сума 3% річних та інфляційних втрат складає лише 15,71 % від загальної суми основного боргу в розмірі 509999,00 грн. і яка не була сплачена Відповідачем протягом 2 років з березня 2022р. по березень 2024р. Рішенням у справі № 908/1328/22 з Відповідача вже було стягнуто 6245 грн. 74 коп. - 3% річних та 71 800 грн. 56 коп. - інфляційних витрат з вказаної суми, а всього 78046,30 грн.

Також суд враховує, що пеня за порушення строків розрахунків Позивачем до стягнення не заявлялася, а тому стягнуті за цим рішенням суми 3% річних та інфляційних втрат є достатньою та адекватною мірою та способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання, а також не залежить від наявності вини у діях (бездіяльності) боржника.

Отже, підсумовуючи вказане, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат є незначними у порівнянні з сумою основного боргу, застосовані у розмірах, визначених чинним законодавством України та не мають ознак безпідставного збагачення кредитора, відповідачем не визначено до якого розміру він просить суд зменшити розмір нарахованих річних відсотків та інфляційних втрат та не доведено, що належні до сплати суми є надмірно великими, а тому клопотання Відповідача щодо їх зменшення до нульового значення та фактично відмови у стягнення цих сум не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" (вул.Перемоги, буд. 95, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 43595498) 3 % річних у розмірі 17 299 (сімнадцять тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн. 68 коп. та інфляційні втрати у сумі 62 809 (шістдесят дві тисячі вісімсот дев`ять) 30 коп. , а також витрати по сплаті судового збору на суму 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Суддя К.В. Проскуряков

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2024.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.