ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" червня 2024 р. Cправа № 902/80/24

за позовом: Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) в інтересах держави в особі Ладижинської міської ради (вул. Петра Кравчика, 4, м. Ладижин, 24321)

до: Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни ( АДРЕСА_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державне агентство меліорації та рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45-А, ідент.код. 37472282) в особі Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області (21000, Вінницька обл., м. Вінниця, провулок Селянський буд. 9)

про повернення земельної ділянки

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

За участю представників сторін:

прокурор: Ярмощук В.П.

позивача: не з`явився

відповідача: Федчук С.М.

третьої особи: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

29.12.2023 Керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ладижинської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.01.2024 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 23.01.2024 відкрито провадження у справі 902/80/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.02.2024.

13.02.2024 від Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/1574/24 від 13.02.2024), який долучений судом до матеріалів справи.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор. Представник позивача та представник відповідача не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 23.01.2024.

Суд зауважує, що 20.02.2024 від Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/1815/24 від 20.02.2024) про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із поганим самопочуттям внаслідок респіраторного захворювання.

Прокурор проти даного клопотання не заперечив.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та відкладення розгляду справи, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 20.02.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 04.03.2024.

26.02.2024 від Вінницької обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/2039/24 від 26.02.2024), яка долучена судом до матеріалів справи.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача. Представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 20.02.2024.

Суд зазначає, що представником відповідача в судовому засіданні було підтримано клопотання (вх. № канц. 01-34/2231/24 від 29.02.2024) про залучення до участі у справі, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державне агентство меліорації та рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45-А, ідент.код. 37472282) в особі Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області (21000, Вінницька обл., м. Вінниця, провулок Селянський буд. 9).

Суд заслухавши думку присутніх представників сторін дійшов висновку про задоволення даного клопотання, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи на іншу дату, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 05.03.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 28.03.2024.

26.03.2024 від Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни надійшло заперечення щодо відповіді на відзив (вх. № канц. 01-34/3298/24 від 26.03.2024), яке долучене судом до матеріалів справи.

Однак, 28.03.2024 судове засідання у справі № 902/80/24 не відбулося у зв`язку із оголошенням сигналу "Повітряна тривога" з 12:09 год. до 13:11 год. на території Вінницької області.

Ухвалою суду від 29.03.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 25.04.2024.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор.

Представник позивача, представник відповідача та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 29.03.2024.

25.04.2024 від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/4359/24 від 25.04.2024) про відкладення розгляду справи; про зобов`язання прокурора направити третій особі копію позовної заяви з додатками та встановлення процесуального строку на вчинення дій.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про продовження підготовчого провадження на 30 днів, відкладення розгляду справи на іншу дату та задоволення вказаного клопотання представника відповідача, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 25.04.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 09.05.2024.

07.05.2024 від Фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни надійшли додаткові пояснення (вх. № канц. 01-34/4738/24 від 07.05.2024) які долучені судом до мтеріалів справи.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача.

Представник позивача та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 25.04.2024.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 09.05.2024 повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 30.05.2024.

14.05.2024 від Державне агентство меліорації та рибного господарства України надійшло пояснення (вх. № канц. 01-34/5022/24 від 14.05.2024), яке долучене судом до матеріалів справи.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор.

Інші учасники судового процесу не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 09.05.2024.

Суд зауважує, що від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № канц. 01-34/5609/24 від 29.05.2024) про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із перебуванням уповноваженого представника на лікарняному.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 30.05.2024 повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 20.06.2024.

17.06.2024 від Фізичної особи - підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни надійшли додаткові пояснення по справі (вх. № канц. 01-34/6228/24 від 17.06.2024) які долучені судом до матеріалів справи.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача.

Представник позивача не з`явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 30.05.2024.

Представник третьої особи не з`явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 30.05.2024.

Прокурор позов підтрмав в повному обсязі з підстав визначених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається зокрема на те, що відповідач ФОП Колісніченко Л.С. використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 площею 155,3173 га, на якій на території Ладижинської міської територіальної громади розташоване Ладижинське водосховище, на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водних об`єктів та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах, без рішень органів державної влади або місцевого самоврядування про надання у користування зазначених земель та водних об`єктів.

На думку прокурора, що Режим рибогосподарської експлуатації Великобурлуцького водосховища, що Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не дають підстави для використання відповідачем водного об`єкта - Ладижинське водосховище.Тому у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на використання водних об`єктів та земель водного фонду, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Крім того прокурор зазначає, що Ладижинське водосховище відноситься до водосховищ комплексного призначення та використовується для питних потреб м. Ладижина, з огляду на що не допускається здійснення рибогосподарської діяльності у водоймах, які використовуються як джерела питного водопостачання.

Відповідач позовні вимоги не визнає, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву, де обґрунтовує свої заперечення зокрема тим, що фізична особа-підприємець Колісніченко Лариса Сергіївна здійснює рибогосподарську діяльність на Ладижинському водосховищі з 2018 року відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розробленого Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибопроект», погодженого Першим заступником Голови Державного агентства рибного господарства України 04.04.2017 та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) №33 від 05.01.2018 року. Відповідач використовує у своїй господарській діяльності Ладижинське водосховище з дотриманням вимог законодавства та за наявності всіх необхідних, чинних і не скасованих дозвільних документів та вважає, що відповідно до чинного законодавства, яким регулюються відносини щодо спеціального використання водних біоресурсів, не передбачено необхідність для суб`єкта рибного господарства мати документи, що посвідчують право власності чи право користування водними об`єктами чи земельними ділянками під цими водними об`єктами.

Відповідач вказує, що ФОП Колісніченко Л.С. здійснює розведення, вирощування водних живих ресурсів, їх використання з метою підвищення рибопродуктивності рибогосподарських водних об`єктів (їх ділянок) шляхом спрямованого формування видового складу (відтворення риб та інших водних живих ресурсів) та запасів водних живих ресурсів без скидання води з цих об`єктів з метою їх вилову. Вказаний вид діяльності є відмінним від діяльності у сфері аквакультури. Тому при визначенні підстав та предмету позову прокурором не розмежовано положень законодавства та протиправно ототожнено діяльність ФОП Колісніченко Л.С., яка заснована на режимі рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, з аквакультурою. Тому, застосування до спірних правовідносин Закону України «Про аквакультуру» є неправомірним.

Поряд з цим, звертає увагу суду, що відповідно до водогосподарського паспорта Ладижинського водосховища, виготовленого у 1980 році проектним інститутом «Укрдіпроводгосп» Ладижинське водосховище призначене для енергетики та зрошення.

Тому, Ладижинське водосховище є водосховищем комплексного призначення і не підлягає передачі в оренду відповідно до ч.1 ст.51 Водного кодексу України. У зв`язку з цим, земельна ділянка водного фонду на якій розташована частина водного об`єкту - Ладижинського водосховища не могла бути передана в оренду.

Поряд з цим зазначає, що прокурор, звертаючись з даним позовом до суду в інтересах Ладижинської міської ради вимагає зобов`язати ФОП Колісніченко Л.С. повернути територіальній громаді в особі Ладижинської міської ради земельну ділянку водного фонду площею 155,3173 га з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 також з тих підстав, що ФОП Колісніченко Л.С. використовує вказану земельну ділянку без правовстановлюючих документів, які надають право користування водними об`єктами чи землями водного фонду. Проте, прокурором належними та допустимими засобами доказування не доведено площу земельної ділянки водного фонду, яку фактично займає та використовує ФОП Колісніченко Лариса Сергіївна у межах Ладижинського водосховища. Так, до позову позивачем не додано матеріалів перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки площею 155,3173 га з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004, з яких вбачається наявність факту порушення відповідачем вимог ст. ст. 123-126 Земельного кодексу України та заходів реагування стосовно його усунення.

За доводами відповідача надані прокурором суду документи не відображають фактичних обставин і не містять інформації про те, яку площу земельних ділянок водного фонду Ладижинського водосховища на території Ладижинської міської ради фактично використовує ФОП Колісніченко Л.С. без правовстановлюючих документів. Прокурор вимагає зобов`язати відповідача повернути у власність громади земельну ділянку водного фонду Ладижинського водосховища, проте не зазначає чому саме цей обов`язок має виконувати відповідач при наявності інших суб`єктів господарювання, які здійснюють спеціальне водокористування на Ладижинському водосховищі, тобто також здійснюють діяльність на підставі дозвільних документів.

Прокурор не погоджується із доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву, позиція останнього викладена у відповіді на відзив, де вказано: у позовній заяві при зверненні до суду прокурором зазначались норми Водного та Земельного кодексів України, Законів України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», «Про тваринний світ», «Про аквакультуру».

За доводами прокурора комплексний правовий аналіз всіх вищевказаних норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їхніми частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів як окремими об`єктами користування. Проте, вищевказані норми не передбачають можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України (далі - ЗК України) порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їхніх частин), у тому числі й земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їхніх частин), у тому числі й земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Спеціальне використання водних біоресурсів, які є частиною тваринного світу, здійснюється на підставі дозволу, що видається у встановленому законом порядку, у тому числі за наявності права користування відповідним рибогосподарським водним об`єктом, оформленим за погодженням з постійним користувачем земельної ділянки.

Водночас, прокурор звертає увагу суду, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що ФОП Колісніченко Л.С. не має правовстановлюючого документа на користування Ладижинським водосховищем або його частиною, на якому здійснюється спеціальне використання водних біоресурсів відповідно до режиму рибогосподарської експлуатації.

Щодо твердження відповідача про неможливість оформлення права користування спірною ділянкою на час видачі Дозволу № 33 через те, що ця ділянка не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав і право власності на неї не було зареєстровано у встановленому порядку, то такі твердження спростовуються положеннями Земельного та Водного кодексів України, якими передбачено порядок отримання в користування водних об`єктів, при цьому порядок суттєво не змінювався з 2017 року. Зокрема положеннями Земельного кодексу України (ст. ст. 122, 123) передбачено складання проектів землеустрою у випадку передачі в користування несформованих земельних ділянок, що передбачає їх реєстрацію в Державному земельному кадастрі, тобто формування як окремих об`єктів цивільних прав. Водночас слід зауважити, що Ладижинське водосховище не могло бути передане в оренду для рибогосподарських потреб, з огляду на його комплексне призначення та використання як джерела питного водопостачання.

Щодо права власності уповноважених органів на спірну ділянку водного фонду, то воно визначалося нормами Земельного кодексу України (ст. 122 та розділ «Перехідні положення»), які діяли у відповідний час. Так, в період з 2017 року до 27.05.2021 повноваження власника щодо цих ділянок здійснювала Вінницька обласна державна адміністрація, а з 27.05.2021, відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України право власності на спірні ділянки перейшло до Ладижинської міської ради.

Відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку не є підтвердженням відсутності у ради права власності на вказані ділянки. Таке право виникло у ради відповідно до положень п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Про недоведеність площі земельної ділянки, яку використовує відповідач прокурором зазначається наступне: до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також Відповідно до водогосподарського паспорта, розробленого Українським державним головним гіроектно-вишукувальним і науково-дослідним інститутом «Укргідроводгосп» у 1980 році, Ладижинське водосховище площею 2060 га прийняте в експлуатацію у 1964 році та призначене для енергетики та зрошення.

Відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розробленого Державним підприємством Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» у 2017 році на замовлення фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни, водосховище розташоване на річці Південний Буг неподалік м. Ладижина на території Гайсинського, Немирівського і Тульчинського районів. Розміри: довжина 45 км, ширина середня 0,462 км (максимальна - 1 км), площа водного дзеркала 2080 га, об`єм водосховища 0,151 км3, середня глибина 7,3 м.

ФОП Колісніченко Л.С. надано дозвіл на використання водних біоресурсів у Ладижинському водосховищі, розташованому на річці Південний Буг, а не на його частині (Дозвіл № 33 від 05.01.2018).

Крім використання водного плеса ФОП Колісніченко Л.С. використовує і прибережну зону Ладижинського водосховища, у якій розташоване облаштоване місце для вивантаження водних живих ресурсів та рибоприймальний пункт (акт перевірки Державної екологічної інспекції у Вінницькій області від 23.10.2019, наданий відповідачем).

ФОП Колісніченко Л.С. використовує Ладижинське водосховище для здійснення рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів зокрема прісноводних риб, а також їх вилову. При цьому використання ФОП Колісніченко Л.С водних біоресурсів водосховища нерозривно пов`язане з використанням самого Ладижинського водосховища - водного плеса та земельних ділянок під ним.

Прокурором стверджується, що у цій справі вирішується питання про повернення територіальній громаді земельної ділянки, яка розташована на території Ладижинської міської ради з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 площею 155,3173 га.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель водного фонду державної власності на території Верхівської, Глибочанської, Савинецької, Четвертинівської сільських рад та Ладижинської міської ради Тростянецького району, розробленої ДП «Вінницький науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2020 році, інформації Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.06.2023, листа Ладижинської міської ради від 07.11.2023 та відомостей Державного земельного кадастру, зазначена земельна ділянка входить до Ладижинського водосховища, яке розташоване на річці Південний Буг.

Щодо інших земельних ділянок, на яких розташоване Ладижинське водосховище на території Кунківської сільської та Гайсинської міської рад органами обласної прокуратури до Господарського суду Вінницької області скеровано ще 2 позовні заяви в інтересах відповідних рад до ФОП Колісніченко Л.С. про повернення земельних ділянок, які перебувають на розгляді.

За доводами прокурора площа спірної земельної ділянки, яку використовує ФОП Колісніченко Л.С., встановлена та доведена матеріалами, доданими до позовної заяви. При цьому використання земельних ділянок під Ладижинським водосховищем перебуває в нерозривному зв`язку з використанням його водного плеса та водних біоресурсів фізичною особою-підприємцем Колісніченко Л.С. Натомість непроведення перевірок органами контролю у сфері використання земельних ділянок під Ладижинським водосховищем не свідчить про відсутність факту їх використання ФОГІ Колісніченко Л.С. за відсутності правовстановлюючих документів.

Крім того прокурор стверджує, що відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 07.11.2023 Ладижинське водосховище використовується для питних потреб м. Ладижина.

Відповідно до ст. 51 Водного кодексу України не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що використовуються для питних потреб. Ця заборона кореспондується зі змістом статті 36 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», у якій вказано про обмеження господарської та іншої діяльності в межах зони санітарної охорони джерел питної води та об`єктів централізованого питного водопостачання, зокрема у межах першого поясу такої зони забороняється скидання будь-яких стічних вод, купання, прання, вилов риби та інші види водокористування, що впливають на якість води.

Відповідно до роз`яснення Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського Національної академії наук України щодо впливу рибогосподарської діяльності на якість питної води у водному об`єкті від 31.07.2023, у процесі риборозведення відбувається внесення до водойм мінеральних та органічних добрив, здійснюється ущільнена посадка риби та її годівля штучно виготовленими кормами, що суттєво погіршує якість води у водному об`єкті.

Систематичне використання добрив і штучної кормової бази спричиняє значні негативні зміни у хімічному складі води, насамперед забруднення важкими металами (свинцем, нікелем, хромом та іншими) та накопичення токсичних елементів (метану, нітритів, амонію тощо).

Науковці Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського Національної академії наук України вказують, що зазвичай показники кислотності та насиченості киснем води у рибогосподарському водному об`єкті значно відхиляються від допустимих значень навіть для третього класу якості води (задовільна), встановлених ДСТУ 4808:2007 «Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води та правила вибирання». З огляду на що прокурор стверджує, що не допускається здійснення рибогосподарської діяльності у водоймах, які використовуються як джерело питного водопостачання.

В запереченні у відповіді на відзив відповідачем звертається увага, що режим рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) №33 від 05.01.2018 року, виданий ФОП Колісніченко Л.С. є чинними. Здійснюючи господарську діяльність, пов`язанню із зарибленням та виловом риби з Ладижинського водосховища, ФОП Колісінченко Л.С., як суб`єкт господарювання сплачувала податки, які держава приймала. Держава, встановлюючи заборону на оформлення права оренди щодо водосховища комплексного призначення (ст.51 Водного кодексу України) не забезпечила ясності закону в аспекті визначення процедури оформлення іншого виду користування земельною ділянкою водного фонду. Натомість прокурор вимагає повернути земельну ділянку до моменту законодавчого врегулювання питань оформлення прав на землі водного фонду, не враховуючи вимог щодо справедливої сатисфакції.

Крім того, відповідачкою вказано, що в матеріалах справи відсутні докази порушення останньою законодавства про відходи, не дотримання вимог дозвільних документів або розміщення у прибережній смузі об`єктів нерухомості, а також відсутні докази щодо самовільного зайняття земельної ділянки.

Посилання прокурора на той факт, що ФОП Колесніченко Л.С. використовує і прибрежну зону Ладижинського водосховища, у якій розташоване облаштоване місце для вивантаження водних живих ресурсів та рибоприймальний з посиланням на наданий відповідачем Акт перевірки Державної екологічної інспекції у Вінницькій області №726/ВН від 24.10.2019 року не відповідають фактичним обставинам справи і є надуманими прокурором.

ФОП Колісніченко Л.С. надала пояснення, що дійсно використовує частину прибережної смуги (місце для вивантаження водних живих ресурсів та рибоприймальний пункт) відповідно до Договору про спільну діяльність, укладеного між нею та Районним комунальним підприємством «Гайсинриброзвідгосп» (копія додається) . В свою чергу вказана земельна ділянка площею 0,0528 га, яка розташована в с. Степашки Гайсинського району Вінницької області належить РКП «Гайсинське риборозвідне господарство» на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданого на підставі рішення 4 сесії 6 скликання Степаської сільської ради від 20.05.2011 для рибогосподарських потреб і відповідно до умов Договору про спільну діяльність також використовується і ФОП Колісніченко Л.С.. Оскільки, відповідачка здійснює рибогосподарську діяльність в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством та ніяких перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду Ладижинської міської ради Вінницької області не чинила та не чинить, а прокурором не надано доказів вчинення відповідачкою перешкод у користуванні земельними ділянками водного фонду.

Разом з цим відповідачкою подано до суду додаткові пояснення, в яких остання вказує, що Ладижинське водосховище входить до басейну р. Південний Буг та у відповідності до положень ст. 26 Закону України «Про тваринний світ» є промисловою ділянкою, на якій за наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів ресурсів відповідачка, як суб`єкт господарювання має право здійснювати промислове рибальство. Для здійснення промислового рибальства діюче законодавство України не встановлює обов`язку для суб`єктів господарювання отримувати промислові ділянки рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) в оренду. На таких ділянках промислове рибальство здійснюється в порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу у відповідності до положень ст.26 Закону України «Про тваринний світ», тобто за наявності відповідного дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.

В матеріалах справи міститься пояснення третьої особи, в якому остання проти позову заперечує, позиція останньої зводиться до того, що в даному випадку мова йде лише про використання водних біоресурсів, а не про використання води або землі під водою, і сам водний об`єкт розглядається як середовище існування водних біоресурсів. Діюче законодавство у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів не вимагає користувача водних біоресурсів, який здійснює рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів. Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» передбачено отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах). Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів видавався ФОП Колісніченко Л.С. відповідно до Порядку видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 801. Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів містить перелік документів, які має подати суб`єкт господарювання для одержання такого Дозволу. Подання відомостей щодо оформлення права оренди земельної ділянки для отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 801, не передбачає.

Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: на території Ладижинської міської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області на річці Південний Буг розташоване Ладижинське водосховище.

Відповідно до водогосподарського паспорта, розробленого Українським державним головним проектно-вишукувальним і науково-дослідним інститутом «Укргідроводгосп» у 1980 році, Ладижинське водосховище площею 2060 га прийняте в експлуатацію у 1964 році, призначене для енергетики та зрошення. Ладижинське водосховище розташоване на річці Південний Буг на території сіл Степашки, Маньківка, Новоселівка, Павлівна, Сокілець, Зяньківці, Щурівці, Семенки та біля м. Ладижина.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», на сьогодні Ладижинське водосховище розташоване на території Гайсинської, Кунківської, Брацлавської, Райгородської та Ладижинської територіальних громад.

Відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 07.11.2023 № 1753/06 Ладижинське водосховище використовується для питних потреб м. Ладижина.

У межах Ладижинської міської територіальної громади Ладижинське водосховище розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 площею 155,3173 га.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель водного фонду державної власності на території Верхівської, Глибочанської, Савинецької, Четвертинівської сільських рад та Ладижинської міської ради Тростянецького району, розробленої ДП «Вінницький науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2020 році, інформації Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.06.2023, листа Ладижинської міської ради від 07.11.2023 та відомостей Державного земельного кадастру, зазначена земельна ділянка входить до Ладижинського водосховища, яке розташоване на річці Південний Буг.

Згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розробленого Державним підприємством - Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» у 2017 році, на замовлення фізичної особи- підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни, водосховище площею 2080 га розташоване на річці Південний Буг, неподалік м. Ладижина, на території Гайсинського, Немирівського і Тульчинського районів. Термін дії режиму від 01.01.2018 до 31.12.2027. Відповідно до п. 14 Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища ФОП Колісніченко Л.С. необхідно підготувати на водосховищі та постійно підтримувати в належному стані не менше 5-10 тоневих ділянок для меліоративного та промислового вилову риби, виготовляти та встановлювати штучні гнізда для нересту аборигенних видів риб в кількості 70 шт. щорічно. Користувач постійно зобов`язаний здійснювати догляд за санітарним станом прибережної зони, а також забезпечувати недопущення погіршення екологічного стану водосховища та проводити санітарно- профілактичні заходи, здійснювати систематичний контроль за показниками води та профілактичну дезінфекційну обробку водойми. Здійснювати охорону водних біоресурсів.

Пунктом 16 зазначеного Режиму передбачено, що користувач - ФОП Колісніченко Л.С. відповідає за виконання його вимог, складених науковою установою.

На підставі зазначеного Режиму фізичній особі-підприємцю Колісніченко Ларисі Сергіївні надано дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах від 05.01.2018 № 33.

Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Колісніченко Л.С. зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01.04.2009 та має основний вид економічної діяльності - прісноводне рибальство, код КВЕД 03.12.

Відповідно до звітів про обсяги вилову водних біоресурсів з Ладижинського водосховища станом на 01.01.2022 ФОП Колісніченко Л.С. з вказаного водосховища видобуто 116 тонн водних біоресурсів (риби), станом на 01.01.2023 - 111,2 тонни водних біоресурсів (риби), станом на 01.12.2023 - 100 тонн водних біоресурсів (риби).

З огляду на встановлене ФОП Колісніченко Л.С. використовує Ладижинське водосховище для здійснення рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилову.

Відповідно до листа Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області від 20.12.2023 та підсумкових актів про виконання робіт зі вселення водних біоресурсів ФОП Колісніченко Л.С. щорічно здійснюється вселення у Ладижинське водосховище водних біоресурсів.

Судом встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно за ФОП Колісніченко Л.С. речові права на земельні ділянки водного фонду не зареєстровані.

Відповідно до інформацій Вінницької обласної державної адміністрації від 10.11.2023, Гайсинської районної військової адміністрації від 03.11.2023 та Ладижинської міської ради від 07.11.2023 та від 11.07.2023 рішення про надання спірної земельної ділянки в користування ФОП Колісніченко Л.С. не приймались, договори з ФОП Колісніченко Л.С. не укладалися.

Отже, ФОП Колісніченко Л.С. використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 площею 155,3173 га, на якій на території Ладижинської міської територіальної громади розташоване Ладижинське водосховище, на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водних об`єктів та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах, без рішень органів державної влади або місцевого самоврядування про надання у користування зазначених земель та водних об`єктів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини сторін у цій справі виникли внаслідок наявності/відсутності у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою водного фонду площею 155,3173 га з кадастровим номером 0510600000:01:001:004, на якій розташовано об`єкт - Ладижинське водосховище, що використовується відповідачем у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації.

Так, згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до п. 5 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку.

Згідно зі ст. 1 Водного кодексу України містяться такі визначення:

- водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт);

- водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об`єкт;

- водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку;

- водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних).

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать, поверхневі води, у тому числі серед інших, штучні водойми (водосховища, ставки).

Згідно з водогосподарського паспорта розробленого Українським державним головним проектно-вишукувальним і науково-дослідним інститутом «Укргідроводгосп» у 1980 році, Ладижинське водосховище площею 2060 га прийняте в експлуатацію у 1964 році, призначене для енергетики та зрошення. Ладижинське водосховище розташоване на річці Південний Буг на території сіл Степашки, Маньківка, Новоселівка, Павлівна, Сокілець, Зяньківці, Щурівці, Семенки та біля м. Ладижина.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», на сьогодні Ладижинське водосховище розташоване на території Гайсинської, Кунківської, Брацлавської, Райгородської та Ладижинської територіальних громад.

Відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 07.11.2023 № 1753/06 Ладижинське водосховище використовується для питних потреб м. Ладижина.

Як слідує з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у ФОП Колісниченко Л.С. з моменту погодження Режиму СТРГ у 2018 році відсутні будь-які речові права на земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом - Ладижинське водосховище.

Відповідно до інформації Вінницької обласної державної адміністрації від 10.11.2023, Гайсинської районної військової адміністрації від 10.11.2023 та Ладижинської міської ради від 07.11.2023 та від 11.07.2023 рішення про надання спірної земельної ділянки в користування ФОП Колісніченко Л.С. не приймались, договори з ФОП Колісніченко не укладались.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 07.11.2023 Ладижинське водосховище використовується для питних потреб м. Ладижина.

Відповідно до роз`яснення Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського Національної академії наук України щодо впливу рибогосподарської діяльності на якість питної води у водному об`єкті від 31.07.2023, у процесі риборозведення відбувається внесення до водойм мінеральних та органічних добрив, здійснюється ущільнена посадка риби та її годівля штучно виготовленими кормами, що суттєво погіршує якість води у водному об`єкті.

Поряд з цим, науковці Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського Національної академії наук України вказують, що зазвичай показники кислотності та насиченості киснем води у рибогосподарському водному об`єкті значно відхиляються від допустимих значень навіть для третього класу якості води (задовільна), встановлених ДСТУ 4808:2007 «Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води та правила вибирання».

Статтею 43 Водного кодексу України передбачено, що водокористувачі, зокрема, мають право використовувати водні об`єкти на умовах оренди.

Частинами 1-7, 12 ст. 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що використовуються для питних потреб, розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.

Орендарі водного об`єкта зобов`язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо).

Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об`єктами оренди водосховища комплексного призначення.

Таким чином, водосховища комплексного призначення не можуть надаватися юридичним особам у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб.

Як уже зазначалось судом, згідно з водогосподарським паспортом Ладижинське водосховище є водосховищем комплексного призначення, а отже, відповідно до ст. 51 Водного кодексу України не може бути об`єктом оренди.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами належать до земель водного фонду.

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України одним із суб`єктів права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Відповідно до частини 1, 3 ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що використання водного об`єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на правах власності або ж на умовах користування.

В силу ст. 51 Водного кодексу України надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про аквакультуру аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Абзацом 3 ч. 1 ст. 11 вказаного Закону передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури, зокрема, належить надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 вказаного Закону рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" містяться такі визначення:

- водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини;

- рибальство - добування водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах; добування (вилов) - вилучення водних біоресурсів із середовища їх перебування; рибогосподарський водний об`єкт (його частина) - водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства;

- промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів транспортування тощо, (вилучення, приймання, переробка, зберігання, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування суден флоту рибної промисловості та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України;

- рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо;

- рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вилучення (добування, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості;

- рибогосподарський водний об`єкт (його частина) - водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства;

- режим промислу - встановлена на певний проміжок часу сукупність вимог та правил, які уточнюють, доповнюють або скасовують правила рибальства для оптимізації кількісного та видового складу водних біоресурсів у визначеному водному об`єкті (його частині);

- режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

Відповідно до ст. 25 цього Закону, використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Стаття 27 зазначеного Закону встановлює, що спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає в себе, в тому числі і промислове рибальство.

Отже спеціальне використання водних біоресурсів може здійснюватися відповідно до одного з режимів, визначених Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", а саме режиму промислу або режиму рибогосподарської експлуатації.

Як встановлено судом, відповідач відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Колісніченко Л.С. зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01.04.2009 та має основний вид економічної діяльності - прісноводне рибальство, код КВЕД 03.12, та здійснює свою діяльність на підставі режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах.

Разом з тим, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 34 вказаного Закону суб`єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 36 вказаного Закону юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Як вказано у ст. 1 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

Закон України "Про тваринний світ" у статті 3 визначає об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про тваринний світ" за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватись такий вид використання об`єктів тваринного світу як рибальство.

За визначення ст. 25 Закон України "Про тваринний світ" рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.

Згідно зі ст. 26 Закон України "Про тваринний світ" підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України.

Згідно зі ст. 17 Закон України Про тваринний світ до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

З вищенаведеного випливає, що рибне господарство, яким займається відповідач, належить до спеціального використання об`єктів тваринного світу, оскільки, промислове рибальство передбачає вилучення риби із природного середовища та є відмінним від любительського і спортивного рибальства.

Порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів (ВЖР) та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України №4 від 15.01.2008.

Як вказано в самій Інструкції, вона розроблена, в тому числі, відповідно до Закону України Про тваринний світ.

Пунктом 2.1 Інструкції передбачено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання.

Інструкція безпосередньо регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, а не порядок розпорядження водними об`єктами та земельними ділянками водного фонду оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.

Як зазначалось, Інструкція розроблена відповідно до Закону України Про тваринний світ та є підзаконним нормативно-правовим актом, тому вона не може суперечити вимогам Закону України Про тваринний світ щодо отримання в користування рибогосподарських водних об`єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального господарства, а такими винятками є лише випадки безоплатного любительського і спортивного рибальства, до яких не належить промислове рибальство, яке, в тому числі, здійснюється в режимі спеціального товарного рибного господарства.

Крім того, дана Інструкція регламентує не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття рибальство, яке не може здійснюватися без погодження власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт, згідно з ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України.

Крім того, статтею 23 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає і такий документ дозвільного характеру як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013, визначає процедуру видачі суб`єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання дозволу.

Згідно з п. 2 Порядку дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об`єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом.

Дозвіл видається територіальним органом суб`єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Пунктом 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб`єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи що посвідчують право користування водними об`єктами чи земельними ділянками водного фонду відсутні.

Тож для затвердження режиму чи отримання дозволу відповідні особи не представляють жодних документів, які б свідчили про їхні права на водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об`єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл.

При затвердженні режиму і видачі дозволу відповідні органи не досліджують питання та не надають права користуватися водними об`єктами і землями водного фонду.

Комплексний правовий аналіз всіх вищевказаних норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування.

Законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч, і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Таким чином, режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкт та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами.

Викладений вище висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №806/449/15, від 19.11.2019 у справі №806/1350/15.

При цьому, як встановлено судом, в силу ст. 51 Водного кодексу України та ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Ладижинське водосховище взагалі не може бути об`єктом оренди, оскільки є комплексним водосховищем.

Таким чином, режим рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не дають підстави для використання відповідачем водного об`єкта - Ладижинського водосховища.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 по справі №923/213/18, зазначивши, що наявність режиму рибогосподарської експлуатації не дає підстав для одноосібного використання водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

З огляду на зазначене, доводи відповідача у відзиві, що відповідач правомірно, на підставі дозвільних документів лише користується водним об`єктом, а не користується земельною ділянкою водного фонду площею, на якій розташований водний об`єкт - Ладижинського водосховище, не спростовують наведених у цьому рішенні висновків, оскільки з урахуванням викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №912/1941/20, від 06.10.2021 у справі №914/1326/16 висновків, ані режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об`єктами чи землями водного фонду та не можуть визначати правових підстав користування водним об`єктом.

Згідно зі ст. 4 Водного кодексу України та ч. 1ст. 58 Земельного кодексу України, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами належать до земель водного фонду. Одним із суб`єктів права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади (ст. 80 ЗК України).

Частиною 1 ст. 85 Водного кодексу України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Як встановлено вище, використання водного об`єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на правах власності або ж на умовах користування.

Згідно ч. 3ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, які на них знаходяться.

Відповідно до статей 125та126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".Статтею 206 ЗК Українивизначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Системний аналіз вищевказаних норм права дає підстави вважати, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

У даному ж випадку, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем речові права на земельну ділянку водного фонду не зареєстровані.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснює свою рибогосподарську діяльність на водному об`єкті - Ладижинське водосховище неправомірно, зокрема без отримання водного об`єкта та земель водного фонду в користування та без погодження власника земельної ділянки.

За змістом положень ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Статтею 190 ЦК України встановлено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Об`єктами цивільних прав є речі, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ст. 190 ЦК України).

Відповідно дост. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як передбачено ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Установленими у справі фактичними обставинами підтверджено факт неправомірного використання відповідачем водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

Так, за вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зважаючи, що правопорушення є таким, що триває у часі, власник майна може звернутися за захистом свого права протягом всього часу, поки воно триває.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними.

Об`єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.

Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник).

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд зробив висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

У постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду визначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц зазначає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога - зобов`язати повернути земельну ділянку, розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

У постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №487/10128/14 від 12.06.2019 у справі №469/1044/17 від 15.09.2020 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

З урахуванням наведеного слід зробити висновок, що позовна вимога про повернення земель водного фонду, відповідає критерію належності способу захисту порушеного права.

Щодо порушень інтересів держави у даному спорі та підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України №3-рп/99 у справі №1-1/99 від 08.04.99 зазначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

В зазначеному рішенні вказано, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

За приписами Конституції України (стаття 13) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Водні об`єкти є виключною власністю українського народу і надаються тільки у користування (ст. 6 Водного кодексу України).

У Преамбулі Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" зазначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров`я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Користування водним об`єктом всупереч встановленому законодавством порядку, суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

Інтереси держави у даному спорі полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на водні об`єкти, додержання законодавчо визначеного порядку їх використання.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення державної, а також суспільної потреби у відновленні законності та вирішення питання щодо повернення державі водного об`єкта та зайнятої ним земельної ділянки водного фонду, які відповідач використовує з порушенням закону.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до Концепції розвитку водного господарства України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 14 січня 2000 року № 1390-ХІV, водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

З вищенаведеного вбачається, що чинне законодавство розрізняє поняття водне господарство, як галузі, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у воді, та аквакультура, саме як рибництво.

Статтею 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Згідно з пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 16 цього Закону місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: збереженням і раціональним використанням державного майна; використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації Харківська обласна державна адміністрація здійснює повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 28.04.2021 № 1423-IX, який набрав чинності 27.05.2021, Перехідні положення Земельного кодексу України (розділ X) доповнено п. 24, відповідно до умов якого з 22.09.2021 вказана земельна ділянка перейшла до земель комунальної власності Ладижинської міської ради, на користь якої вони і повинні бути повернуті.

Зверненню прокурора до суду з позовом у цій справі передувало направлення Ладижинській міській раді відповідних листів.

Так, листом від 10.07.2023 Ладижинську міську раду повідомлено, що ФОП Колісніченко Л.С. використовує Ладижинське водосховище на підставі дозволу на використання водних біоресурсів та режиму рибогосподарської експлуатації.

Листом від 14.12.2023 Ладижинську міську раду повідомлено про відсутність підстав у ФОП Колісніченко Л.С. використовувати земельні ділянки, на яких розташоване Ладижинське водосховище у межах Лажижинської міської територіальної громади, оскільки ні Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ні Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об`єктами чи землями водного фонду та не можуть визначати правових підстав їх використання, про наявність підстав та необхідність судового захисту інтересів держави, а також витребувано інформацію щодо вжиття, у тому числі у перспективі, органом місцевого самоврядування заходів щодо захисту інтересів держави.

З листа Ладижинської міської ради від 18.12.2023 вбачається відсутність в останньої наміру здійснювати захист порушених прав територіальної громади.

Отже, Ладижинській міській раді відомо про наявність порушень інтересів територіальної громади, однак заходів до відновлення порушених прав нею не вжито.

Прокурором вказано уповноваженому органу про наявні порушення та необхідність судового захисту інтересів держави, натомість позивачем жодних заходів не вжито.

Враховуючи те, що позивачі тривалий час не вживали заходів до повернення спірного майна, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для звернення до суду з даним позовом.

При цьому, постановою Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 визначено, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Розглядаючи справу № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді, зважаючи на те, що прокурор відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру, просив обласну державну адміністрацію надати інформацію, зокрема, з приводу того, чи вживала вона заходи з повернення майна у власність держави, повідомив облдержадміністрацію про звернення до суду з позовом, а остання цього не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в особі цієї ОДА не висловлювала.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення до суду уповноваженого суб`єкта з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з позивачами з дотриманням процедури встановленої ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та нездійснення позивачами захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги зобов`язати фізичну особу-підприємця Колісніченко Ларису Сергіївну ( АДРЕСА_2 ) повернути територіальній громаді в особі Ладижинської міської ради (вул. Петра Кравчика 4, м. Ладижин, Гайсинський район, 24321 код ЄДРПОУ 04325621) земельну ділянкою водного фонду площею 155,3173 га з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004, розташовану на території Ладижинської міської ради підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Враховуючи те, що судом задоволено позов повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 13, 14, 19, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 13-1, 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 1, 3, 4, 6 Земельного кодексу України, ст. 1, 11, 14 Закону України "Про аквакультуру", ст. 1, 23, 25, 27, 34, 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", ст. 17, 20, 25 Закону України "Про тваринний світ", ст. 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 190, 317, 319, 391, 395 Цивільного кодексу України, ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Колісніченко Ларису Сергіївну ( АДРЕСА_2 ) повернути територіальній громаді в особі Ладижинської міської ради (вул. Петра Кравчика 4, м. Ладижин, Гайсинський район, 24321 код ЄДРПОУ 04325621) земельну ділянкою водного фонду площею 155,3173 га з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 розташовану на території Ладижинської міської ради.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни ( АДРЕСА_2 ) на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір в сумі 3028 гривень (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: ИА568201720343110002000003988).

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати на електронні адреси прокуратури - sekretariat@vin.gp.gov.ua., позивача - mail@ladrada.gov.ua., представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 та до Електронного кабінету ЄСІТС

Повне рішення складено 01 липня 2024 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2,3 - прокурору, позивачу (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) (вул. Петра Кравчика, 4, м. Ладижин, 24321)

4 - відповідачу АДРЕСА_2

5 - третій особі Державному агентству меліорації та рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45-А, ідент.код. 37472282) в особі Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області (21000, Вінницька обл., м. Вінниця, провулок Селянський буд. 9)