КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/43107/23

провадження № 22-ц/824/10995/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Халепчук Д. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Козятинська міжрайонна медико-соціальна експертна комісія Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання права на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання рішення про встановлення групи інвалідності незаконним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Васильченко Лілії Ігорівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року в складі судді Матвєєвої Ю. О.,

встановив:

14 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати за нею право на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 18.07.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зверьковою Н. В., зареєстрованим у реєстрі за номером 1480.

Також просила визнати незаконним рішення Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, оформлене актом огляду медико-соціальної експертної комісії №711 від 19.04.2022, яким ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності.

Посилалась на ті підстави, що вона є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 квітня 2023 року вона звернулась до Першої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а 10 листопада 2023 року - з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

10 листопада 2023 року державним нотаріусом Губко Ю. В. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що спадкоємцем за законом на 1/12 частку (обов`язкову частку) вищевказаної квартири згідно статті 1241 ЦК України є син спадкодавця - ОСОБА_2 , непрацездатний за станом здоров`я, який на день смерті спадкодавця мав другу групу інвалідності на підставі довідки до акта огляду МСЕК №711, виданої Козятинською міжрайонною МСЕК 19.04.2022.

Вважає, що рішення комісії, оформлене актом огляду МСЕК №711 від 19.04.2022, було прийнято Козятинською міжрайонною МСЕК незаконно, внаслідок чого вона позбавлена права на отримання повного складу спадщини за заповітом.

Зазначила, що відповідач проживає та зареєстрований в АДРЕСА_2 , при цьому рішення комісії приймалось у місті Козятин Вінницької області, що є порушенням пункту 15 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого КМУ від 03.12.2009 №1317.

Позивачу, як близькій родичці відповідача, невідомо про існування у відповідача захворювань, за наявності яких встановлюється ІІ група інвалідності.

Для встановлення викладених у позові обставин необхідним є призначення у справі судово-медичної експертизи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Козятинську міжрайонну медико-соціальну експертну комісію Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року провадження в справі в частині вимог про визнання рішення МСЕК незаконним закрито.

18.04.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Васильченко Л. І. через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що вимога про визнання недійсним рішення МСЕК є похідною вимогою від вимоги про визнання права на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13 березня 2019 року у справі №526/2339/17, від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18 та від 16 вересня 2020 року у справі №821/1524/17 зроблено висновок, що за змістом пункту 9 частини першої статті 19 КАС України на справи щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій поширюється юрисдикція адміністративних судів, а суб`єктом оскарження є лише особа, по відношенню до якої прийняте рішення.

В даній справі позивач не є суб`єктом оскарження рішення МСЕК, тому у нього відсутнє право на звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення МСЕК, прийнятого по відношенню до іншої особи.

Вважає, що рішення Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії порушує право особи, по відношенню до якої воно не приймалось, а тому воно може бути визнано незаконним лише в порядку цивільного судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити її без задоволення. Зазначив, що справи щодо оскарження рішень МСЕК поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже позов, предметом якого є рішення МСЕК, яким йому було встановлено 2 групу інвалідності, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. При цьому саме він може оскаржити висновок МСЕК. Встановлення йому групи інвалідності ніяким чином не перешкоджає і не порушує права на отримання ОСОБА_1 спадщини за заповітом. Вимога щодо оскарження рішення МСЕК, яким йому було встановлено ІІ групу інвалідності, не може бути похідною, оскільки право на обов`язкову частку у спадщин і не залежить від згоди інших спадкоємців та змісту заповіту.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Васильченко Л. І. апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У статті 6 Конвенції, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом даного спору є, в тому числі, вимога про оскарження рішення МСЕК, а тому позовні вимоги у вказаній частині не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Цей спір відноситься до адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до статті 2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (стаття 3 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 7 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями. Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній інвалідом, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Також визначається причина інвалідності та час її настання.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

З огляду на вказане спір про оскарження рішення Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 526/2339/17, від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18 та від 16 вересня 2020 року у справі №821/1524/17.

Таким чином, оскільки предметом спору по суті є оскарження рішення органу МСЕК, вказана вимога є по суті основною, від якої залежить право позивачки на отримання свідоцтва про право на спадщину на заповітом у розмірі, який би не враховував право відповідача на обов`язкову частку у спадковому майні, суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального закону зробив правильний висновок про неможливість розгляду даної вимоги в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що суб`єктом оскарження рішення МСЕК може бути лише особа, по відношенню до якої було прийняте рішення є необґрунтованими, оскільки кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильченко Лілії Ігорівни залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.07.2024.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук