КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/7871/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 753/14720/22

17 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Стовбуна Олександра Йосиповича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Осіпенко Л.М., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (попередня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2022 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (попередня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 06 червня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 38-05/2/92, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 332 500,00 доларів США з кінцевим терміном виконання до 05 червня 2032 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 06 червня 2007 року укладено договір іпотеки № 38-02/1054, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1187. Предметом іпотеки за вказаним договором є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного іпотечного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, приватним нотаріусом Гончар Т.В. 06 червня 2007 року внесено запис про обтяження на квартиру (реєстраційний номер обтяження № 5086702, номер запису про обтяження 1685081). Одночасно нотаріусом накладено заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі майна та зареєстровано відповідну заборону за номерам № 1188 (реєстраційний номер обтяження - заборони відчуження майна № 5086596, номер запису про обтяження 17400066).

10 вересня 2019 року Загальними зборами Акціонерного товариства «Альфа-банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-банк». Згідно з рішенням №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», щодо всього майна прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені в рішенні, з 15 жовтня 2019 року виникає в АТ «Альфа-банк». Протоколом від 15 жовтня 2019 року №4/2019 позачергових Загальних зборів АТ «Альфа-банк» вирішено затвердити передавальний акт.

Позивач зазначав, що співробітниками АТ «Альфа-Банк» був проведений плановий моніторинг правового статусу заставних об`єктів та виявлено, що записи про обтяження предмету іпотеки (іпотека та заборона відчуження) погашені 17 липня 2013 року та 11 листопада 2016 року відповідно перенесено до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

07 травня 2019 року Державним реєстратором КП Новопетрівської сільської ради Рибалко Віолетою Миколаївною внесено запис за номером 158859390 про припинення іпотеки та зняття заборони на предмет іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Підставою для припинення обтяжень стали судові рішення: рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків №1995/15 від 19 лютого 2016 року; ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2016 року № 755/4714/16-ц; ухвала Київського апеляційного суду від 13 липня 2016 року № б/н.

Після цього предмет іпотеки декілька разів відчужено на підставі договорів купівлі-продажу. На момент звернення до суду з даним позовом власником квартири АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що внесення запису про припинення іпотеки та зняття заборони на предмет іпотеки порушує права позивача, як іпотекодаржателя, оскільки заборгованість за кредитним договором боржником ОСОБА_3 не погашена, кредитний та іпотечні договори є чинними, а отже були відсутні будь-які підстави для припинення іпотеки та зняття заборони відчуження майна, позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк»просив суд визнати за Акціонерним товариством «Сенс Банк»право іпотекодержателя на іпотечне майно - квартиру 4-х кімнатну, загальною площею 137,7- кв.м, житловою площею 82,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1058272380000, на умовах, передбачених договором іпотеки № 38-02/1054 від 06.06.2007.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року в задоволенні позовуАкціонерного товариства «Сенс Банк» (попередня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна,відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвокат Стовбун Олександр Йосипович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухвалене при невірному застосуванні судом норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не з`ясовано усіх обставин, що мають істотне значення для справи, та не надано їм належної оцінки.

Зазначає, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить вичерпний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 158859390 від 07.03.2019, підставами для припинення обтяжень зазначено: рішення постійно діючого Третейського суд при Асоціації українських банків №1995/15 від 19.02.2016;ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 18.08.2016 № 755/4714/16-ц;ухвала Київського апеляційного суду від 13.07.2016 № б/н.

Однак, згідно норм чинного законодавства, зокрема, і Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вказані судові рішення не могли бути підставою для припинення обтяжень (іпотеки та заборони на нерухоме майно), оскільки стосуються виключно стягнення боргу на підставі кредитного договору та не мають жодного відношення до Іпотечного договору та іпотеки.

Будь-яких судових рішень, якими припинено іпотеку, визнано недійсним кредитний та/або Іпотечний договір не приймалось, іпотекодержатель AT «Укрсоцбанк» також не звертався до державного реєстратора із заявою про внесення запису про припинення обтяжень, з огляду на що іпотека є чинною, а отже чинним є обтяження.

Той факт, що відомості про обтяження квартири станом на дату вчинення правочину про її відчуження не були в Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, не вказує на законність дій боржника (іпотекодавця) ОСОБА_2 , оскільки останньому було відомо про іпотеку та заборону відчуження, а крім того сам Іпотечний договір є чинним, не оскарженим в судовому порядку.

Відтак, ОСОБА_2 зобов`язаний був належним чином виконувати умови Іпотечного договору та не вчиняти дій направлених на відчуження предмету іпотеки на користь третіх осіб.

У даному випадку, на переконання сторони позивача, всі обов`язки іпотекодавця перейшли до набувача нерухомого майна у момент переходу до нього права власності на предмет іпотеки і при цьому не має значення, чи був він обізнаний з тим, що вказане майно обтяжене.

Щодо обраного способу захисту сторона позивача, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 753/18628/19 (провадження № 61-3423св22), зазначає що, виходячи з обставин справи, що переглядається, позивач вважає себе іпотекодержателем та виходить з того, що його право іпотекодержателя порушене, тому належним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя, який і був поданий АТ «Сенс Банк».

Звертає увагу на те, 09 серпня 2018 року AT «Укрсоцбанк» звернулось до Дарницького УП ГУНП в м. Києві із заявою про кримінальне правпорушення за фактом вчинення ОСОБА_2 шахрайських дій.

Викладене, на думку сторони позивача,додатково підтверджує підставність та обґрунтованість позову, з огляду на що позов підлягає задоволенню, а записи про обтяження підлягають поновленню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лук`яненко ВіталійОлександрович просить апеляційну скаргу позивача АТ «Сенс Банк» залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року- без змін.

Зазначає що, зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних доказів існування заборгованості за кредитним договором ОСОБА_3 перед позивачем, на відсутність в матеріалах справи копій всіх матеріалів реєстраційної справи на підставі яких було внесено запис про припинення обтяження від 11.11.2016 року, зважаючи на презюмування державою правомірності всіх внесених відомостей в державний реєстр, сторона відповідача ОСОБА_1 вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами підстав для визнання неправомірним відповідного запису про припинення іпотеки.

Звертає увагу суду на те, що із наданої позивачем заяви про кримінальне правопорушення від 09.08.2018 року, зокрема додатку № 3, вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк» було відомо про відсутність запису про обтяження заставного майна ще 07.06.2018 року, що підтверджується інформаційною довідкою №126786998 на яку йде посилання в заяві, однак банк не вчинив жодних дій,направлених на захист своїх прав як іпотекодержателя, а тільки після купівлі спірної квартири добросовісним набувачем - відповідачем ОСОБА_119.07.2018 року почав здійснювати дії направлені на захист та відновлення своїх прав.

Дані обставини, на переконання сторони відповідача ОСОБА_1 , підтверджують те, що ПАТ «Укрсоцбанк» недобросовісно користувалося своїми правами, що призвело до виникнення даної спірної ситуації, за якої відповідач ОСОБА_1 , як добросовісний власник, може бути позбавлений квартири, по якій на момент її купівлі станом на 19.07.2018 року не було жодних заборон і сплату вартості якоїбуло офіційно проведено через банк.

Про добросовісність набуття квартири у власність відповідачем ОСОБА_1 вказує також те, що на час укладення ним договору купівлі-продажу від 19.07.2018 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Посилаючись на те, що позивач не довів, що на момент купівлі квартири ОСОБА_1 був обізнаний чи міг дізнатися про існування обтяження вказаного нерухомого майна у формі іпотеки, таке обтяження не було зареєстроване у визначеному законом порядку, як ПАТ Укрсоцбанк, так і позивач протягом тривалого часу не вживали будь-яких дій щодо захисту свого нібито порушеного права іпотекодержателя та/чи для стягнення заборгованості з боржника ( ОСОБА_5 а) та його поручителя ( ОСОБА_6 а), тому у даному спорі відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем.

Вважає, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується, що права позивача були або є порушеними.

Крім того, у ході розгляду справи і при дослідженні наявних у матеріалах справи доказів, представником позивача не було належним чином як доведено так і підтверджено, що до позивача, як кредитора, перейшло право за договором кредиту №38- 05/2/92 від 06.06.2007 року (основне право) та право іпотекодержателя за Іпотечним договором №38-02/1054 від 06.06.2007 року (похідне право). Для огляду до суду на стадії дослідження доказів не було надано оригіналів вказаних документів, що фактично ставить під сумнів наявність вказаних документів у позивача і, таким чином, в даному випадку не доведеним є перехід прав і обов`язків за вказаними договорами до позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відзиви на апеляційну скаргу позивача від інших учасників справи до суду не надходили.

В судовому засіданні представник позивача Анціонерного товариства «Сенс Банк» адвокат Стовбун Олександр Йосипович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволенння позову банку.

Відповідач ОСОБА_1 та його представники адвокати Лук`яненко Віталій Олександрович та Дешевий Олександр Анатолійович в судовому засіданні прорти доводів апеляційної скарги заперечували, просили скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції- без змін.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відстуності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06 червня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 38-05/2/92, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 332 500,00 доларів США, строком до 05 червня 2032 року.

Крім того, 06 червня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, було укладено іпотечний договір № 38-02/1054, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1188.

Предметом іпотеки за вказаним договором є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

06 червня 2007 року на підставі вказаного іпотечного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна та суб`єкті внесено запис про обтяження на предмет іпотеки (реєстраційний номер обтяження - 5086702, номер запису про обтяження - 1685081) та накладено заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі майна та зареєстровано відповідну заборону за номером 1188 (реєстраційний номер обтяження заборони відчуження майна - 5086596, номер запису про обтяження - 1740067).

10 вересня 2019 року Загальними зборами Акціонерного товариства «Альфа-банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-банк». Згідно з рішенням №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» щодо всього майна прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені в рішенні, з 15.10.2019 року виникає в АТ «Альфа-банк». Протоколом від 15.10.2019 року №4/2019 позачергових Загальних зборів АТ «Альфа-банк» вирішено затвердити передавальний акт.

Тобто, з 15 жовтня 2019 року правонаступником прав ПАТ «Укрсоцбанк» став позивач АТ «Альфа-Банк».

Судом також встановлено, що 11 листопада 2016 року державним реєстратором Комунального підприємства Новопетрівської сільської ради «Результат» Рибалко Віолетою Миколаївною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна та суб`єктів внесено запис про припинення іпотеки та обтяжень в інтересах ПАТ «Укрсоцбанк» за іпотечним договором № 38-02/1054.

Вказаний запис внесено на підставі трьох судових рішень: 1) рішення Третейського суду при Асоціації українських банків від 19 лютого 2016 року у (справа №1995/15); 2) рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року (номер справи не зазначено); 3) ухвали Дніпровського районного суд м. Києва 18 серпня 2016 року (справа № 755/4714/16-ц).

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 19 лютого 2016 року у справі № 1995/15 солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором № 38-05/2/92 з позичальника ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 4 878 678,12 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість 2 269 810,57 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року зазначене рішення третейського суду скасовано в частині стягнення боргу за кредитним договором в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_2 (справа № 755/4714/16-ц).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року скасовано, а справу передано на повторний розгляд.

При повторному розгляді ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року рішення третейського суду скасовано у повному обсязі. Ця ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року (справа № 755/4714/16-ц).

З матеріалів справи також вбачається, що 11 листопада 2016 року іпотекодавцем ОСОБА_2 було здійснено відчуження квартири АДРЕСА_1 на підставі договору про передачу вкладу до статутного капіталу. Договір посвідчено приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А., яким здійснено реєстрацію принення права власності на квартиру іпотекодавця.

07 грудня 2016 року квартиру було відчужено ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченко Р.О., яким здійснено реєстрацію принення права власності на квартиру продавця та набуття права власності на квартиру покупцем.

19 липня 2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу кваритири № 156 , загальною площею 137,70 квадратних метрів, житловою площею 82,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Вкаазний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченко Р.О., за реєстровим № 2094.

Перед посвідченням цього договору нотаріус перевірив інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна та суб`єктів та встановив, що будь-які обтяження, іпотеки, заборони щодо предмету договору відсутні, про що зазначено в п.7 договору.

Враховуючи вказані обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відомості про припинення права іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, були внесені державним реєстратором до Державного реєстру іпотек на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані. Позивач, обгрунтовуючи позов, посилається на неправомірність дій державного реєстратора, який протиправно вніс запис про принення права іпотеки на підставі судових рішень, якими право іпотекодержателя ПАТ «Укрсоцбанк» не було припинено. Проте, суд першої інстанції не вправі надавати правову оцінку діям державного реєстратора, оскільки позов до нього не пред`явлений.

Також суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 придбав квартиру за відсутності в держаних реєстрах відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень. Укладаючи договір у присутності нотаріуса, який перевірив законність договору, відсутність обтяжень на квартиру, відповідач ОСОБА_1 не знав і не мав знати про існування таких прав чи обтяжень. Відповідно відповідач ОСОБА_1 набув право на спірну квартиру вільну від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Судом не встановлено фактів недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_1 у придбанні квартири.

За встановлених обставин позов задоволенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року, відповідає.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України слідує що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання, відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження (зокрема на підставі судового рішення) саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення (пункти 9.11, 9.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)).

Якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57)).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Судом першої істанції встановлено, колегією суддів перевірено, позивачем не заперечується, що 11 листопада 2016 року державним реєстратором Комунального підприємства Новопетрівської сільської ради «Результат» Рибалко Віолетою Миколаївною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна та суб`єктів внесено запис про припинення іпотеки та обтяжень в інтересах ПАТ «Укрсоцбанк» за іпотечним договором № 38-02/1054.

Вказаний запис внесено на підставі трьох судових рішень: 1) рішення Третейського суду при Асоціації українських банків від 19 лютого 2016 року у (справа №1995/15); 2) рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року (номер справи не зазначено); 3) ухвали Дніпровського районного суд м. Києва 18 серпня 2016 року (справа № 755/4714/16-ц).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, АТ «Сенс Банк» вказувало, що на підставі судових рішень, які, на його думку, не могли бути підставою для припинення обтяжень (іпотеки та заборони на нерухоме майно), припинено обтяження на квартиру, яка передана в іпотеку в забезпечення виконання умов основного зобов`язання та здійснено її продаж.

Відтак, АТ «Сенс Банк» просив суд визнати за ним право іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, а саме: 4-х кімнатної квартирми, загальною площею 137,70 кв.м, житловою площею 82,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1058272380000, на умовах, передбачених договором іпотеки № 38-02/1054 від 06.06.2007.

Виходячи з обставин справи, що переглядається, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна є ефективним способом захисту.

У разі визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна та внесення відповідного запису до Державного реєстру іпотек, іпотекодержатель, відповідно до положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», набуває право пред`являти вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки та яка набула статусу іпотекодавця.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 зазначено, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Відповідно до пункту 7.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто, не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.

При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини першою-другою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 придбав квартиру за відсутності в держаних реєстрах відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або його обтяжень. Укладаючи договір у присутності нотаріуса, який перевірив законність договору, відповідач ОСОБА_1 не знав і не мав знати про існування таких прав чи обтяжень. Відповідно, відповідач ОСОБА_1 набув право на спірну квартиру вільну від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Судом не встановлено фактів недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_1 у придбанні квартири.

Колегія вважає, що позивач не доводив недобросовісності набуття ОСОБА_1 спірного майна, хоча, виходячи з характеру цивільно-правового спору, саме позивач мав довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна, як визначальну підставу для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна.

Отже, презюмується, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна, що унеможливлює задоволення вимоги позивача про визнання його іпотекодержателем нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що всі обов`язки іпотекодавця перейшли до набувача нерухомого майна у момент переходу до нього права власності на предмет іпотеки і при цьому не має значення, чи був він обізнаний з тим, що вказане майно обтяжене, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справах «Rysovskyy v. Ukraine», заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року «Kryvenkyy v. Ukraine», заява № 43768/07).

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19)).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те що, укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири, стосовно якої в Державному реєстрі були відсутні будь-які застереження про іпотеку, відповідач ОСОБА_1 не мав обґрунтованих сумнівів щодо існування прав чи обтяжень на це майно, а тому набув спірне нерухоме майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і є його добросовісним набувачем.

Позивач не доводив недобросовісності набуття ОСОБА_1 спірного майна, хоча, виходячи з характеру цивільно-правового спору, саме позивач мав довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна як визначальну підставу для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна. Схожі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 (провадження № 61-1534св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 201/1968/22 (провадження № 61-5424св23). Протилежного позивач не доводив ні у позовній заяві, ні у апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги про те, що 09 серпня 2018 року AT «Укрсоцбанк» звернулось до Дарницького УП ГУНП в м. Києві із заявою про кримінальне правпорушення за фактом вчинення ОСОБА_2 шахрайських дій, що додатково підтверджує підставність та обґрунтованість позову, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріали кримінального провадження № 12018100020007156 не можуть бути належним доказом недобросовісності дій ОСОБА_1 при укладенні договру купівлі-продажу квартири, оскільки відсутній вирок суду, який набрав законної сили, у даному провадженні, а тому, відповідно факт шахрайських дійє недоведений у встановленому законом порядку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представником позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвокатом Стовбуном Олександром Йосиповичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Стовбуна Олександра Йосиповича.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Стовбуна Олександра Йосиповича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Стовбуна Олександра Йосиповича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Судді: