КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/4932/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м. Київ

Справа № 761/5058/22

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління статистики у м. Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Пономаренко Н.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики у м. Києві про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління статистики у м. Києві, в якому, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ №252-к від 30.11.2021 року, виданий Головним управлінням статистики у м. Києві про відсторонення від роботи з 30.11.2021 року ОСОБА_1 - фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з врахуванням середньоденного заробітку в розмірі 932,03 грн., починаючи з 30.11.2021 по день поновлення на роботі.

- розподілити судові витрати та стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн. витрат з оплати правничої допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, що позивач працює на зазначеній посаді і була відсторонена від роботи з 30.11.2021 без збереження заробітної плати на підставі вищевказаного наказу. Вважає, що наказ №252-к від 30.11.2021 року, виданий Головним управлінням статистики у м. Києві про відсторонення від роботи з 30.11.2021 року позивача, є незаконним та порушує її права, зокрема з тих підстав, що в ньому відсутні належні правові підстави для цього, оскільки ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення і така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки чинним законодавством не передбачено такої підстави для відсторонення як відмова від вакцинації. А перешкоджаючи позивачу стати до роботи, відповідач відверто порушує її конституційне право на працю і її оплату.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року частково задоволено позов у даній справі.

Визнано незаконним наказ №252-к від 30.11.2021, виданий Головним управлінням статистики у м. Києві про відсторонення від роботи з 30.11.2021 ОСОБА_1 - фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення.

Стягнуто з Головного управління статистики у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.11.2021 по 15.05.2023 в розмірі 175 689,54 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, перший заступник начальника Головного управління статистики у м. Києві - Галдецька Т.М. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись його незаконність, необґрунтованість, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що з метою безумовного виконання вимог Постанови № 1236 у частині контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями центральних органів виконавчої влади, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 04.10.2021 № 2153 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 (далі - Перелік професій), керівництвом Головного управління статистики у місті Києві було проведено роз`яснювальну роботу про обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19, а також про те, що відсутність у працівника документа про проведення щеплення проти COVID-19 хоча б однією дозою вакцини або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, є підставою для відсторонення з 08.11.2021 такого працівника від роботи (виконання робіт) до усунення причин, що його зумовили. Вимоги вищезазначених нормативно-правових актів щодо обов`язкового щеплення було доведено до позивачки під підпис. Дана обставина була встановлена судом першої інстанції. Відповідні документи про проведену вакцинацію або про наявні протипоказання позивач не надала.

Суд не звернув уваги на необхідність захисту прав інших працівників управління та осіб, з якими контактувала позивач, приходячи у колектив чисельністю у 358 осіб, уникнути спілкування із значною кількістю якого, виконуючи свою роботу, просто неможливо.

Судом першої інстанції було проігноровано надані відповідачем документи та зазначено у рішенні, що стороною відповідача не доведено в суді про нагальну необхідність відсторонення позивача від роботи, а також неможливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних позивачкою трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми та співробітниками.

Однак, таке твердження є просто викладенням неправдивої інформації у рішенні.

Зазначає, що враховуючи характер роботи позивача, умови в яких виконується ця робота, а особливо - необхідність безпосереднього контакту із колективом Головного управління статистики у місті Києві, необхідність контакту із великою кількістю людей в їх помешканнях, відсторонення позивача від виконання нею своїх посадових обов`язків було необхідним, вимушеним та цілком законним запобіжним заходом недопущення розповсюдження захворювання.

Вказує, що відсторонення не є порушенням права позивача на працю, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не розірвано, а трудові відносини лише призупинено. Звертає увагу на правову позицію з цього приводу, викладену у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 205/4333/17 (провадження № 61-45345св18) щодо тлумачення відсторонення працівника від роботи.

Посилається на те, що судом було проігноровано дійсні обставини виконання позивачем своїх посадових обов`язків, умови, в яких вони виконувались, та ухвалено рішення, яке прямо суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Щодо наведення доводу суду про необхідність подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення (відсторонення) позивачки від роботи, вважає за необхідне зазначити, що в пункті 11.32 своєї постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-ХІІ та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-ХІІ. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІП і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Вважає, що суд не дослідив належним чином національне законодавство та практику Європейського суду з прав людини, на якій ґрунтувались заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву. Під час дослідження доказів щодо законності виданого наказу суд не навів нормативно-правових підстав відхилення обов`язковості дотримання відповідачами чинних пункту 41б постанови № 1236 та Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153, а також щодо приналежності посади позивача до зазначеного Переліку. Крім того, суд не дослідив повноважень начальника ГУС у м. Києві, посадових обов`язків позивача та наказів, які регламентують його діяльність, не надав оцінку процедурі, за якою діяв відповідач, видавши оскаржуваний наказ. Отже судом було неправильно тлумачено законодавство, яке регулює спірні відносини та відповідно застосовано законодавство, яке не підлягає застосуванню, а застосовано законодавство, яке не підлягає застосуванню.

Крім того, позивачем було неправильно розраховано суму середнього заробітку. Бухгалтерією Головного управління статистики у м. Києві підготовлено обґрунтовану довідку з розрахунком середнього заробітку з 30.11.2021 по 15.05.2023 - 71 995,69 грн., а не 175 689,54 грн., як порахувала позивач.

В судовому засіданні представник відповідача Молчанов Д.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відтак, у правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки за наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби. Таким чином, у разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави у посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця - права на відсторонення працівника від роботи. Окрім того, Закон не містить поняття необґрунтована відмова від щеплення, як і не містить вказівок, у якому вигляді подається зазначена відмова і до якого органу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена в оспорюваному наказі є помилковою, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (ГРВІ COVID-19 не внесена в Календар щеплень, як хвороба, проти якої обов`язково слід робити щеплення).

Доказів факту дотримання відповідачем процедури відсторонення позивача від роботи суду надано не було, оскільки, в даному випадку, відсторонення позивача від роботи за наказом роботодавця, мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення), тому суд дійшов висновку про відсутність вищенаведеного подання, як необхідної передумови для відсторонення працівника від роботи.

Таким чином, виходячи з норм Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. ст. 42, 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», актів міжнародного права, суд вважав наявними правові підстави для висновку, що право працівника на працю домінує над вакцинацією, яка в даному випадку є необов`язковою і підстави для відсторонення позивача від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України відсутні, оскільки невакцинація особи від ГРВІ COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою - не передбачена чинним трудовим законодавством. Відмова працівника у наданні конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від щеплення проти COVID-19 на підставі статті 46 КЗпП України.

Суд вважав, що стороною відповідача не було доведено в суді на підставі належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, що позивачем з початку епідемії і до часу відсторонення від роботи, фактично очно виконувалась робота та проводились виконання її обов`язків з безпосереднім її спілкуванням з респондентами. Відповідачем не було надано таких доказів на підтвердження фактично проведеної роботи позивача з безпосереднім відвідуванням домогосподарств, зокрема: не було надано програми вибіркового обстеження домогосподарств позивачем, графіків щоденників поточних витрат, її звітів щоквартальних витрат, підтверджень надання позивачем у відділ проведення опитувань респондентів документів, що підтверджують її транспортні витрати відповідно до закінчення звітного місяця, тощо.

Суд вважав, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, кількість соціальних контактів позивача на робочому місці (прямих/непрямих). Стороною відповідача не було надано жодних доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи. У справі, що розглядається, відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що працюючи на займаній посаді, вона створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв ОСОБА_1 заробітку, як єдиного способу забезпечення своїх життєвих потреб, а тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

З висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені без дотримання норм матеріального та процесуального права, не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 24.12.2019 працювала на посаді фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення (наказ № 293-к від 24.12.2019).

29 жовтня 2021 року позивача було ознайомлено з постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20.10.2021 про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», про що свідчить її підпис із записом про її незгоду ( а.с. 71, т. 1)

30 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовилась від проходження профілактичних щеплень проти СОVID 19, мотивуючи тим, що має багато хронічних захворювань, проте відповідної довідки отримати не змогла. Комісією було запропоновано ОСОБА_1 взяти відпустку для вирішення питань обстеження та вакцинації, проте ОСОБА_1 відмовилась, про що відповідачем складений відповідний акт № 4 від 30.11.2021 року ( а.с. 72, т. 1)

На підставі наказу №252-к від 30 листопада 2021 року, виданого Головним управлінням статистики у місті Києві ОСОБА_1 - фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення, - відсторонено від роботи із 30.11.2021 року. Із вказаний наказом позивач була ознайомлена того ж дня ( а.с. 73 - 74, т. 1).

Відповідно до витягу з наказу № 345-к від 14.12.2022, позивача ОСОБА_1 за її згодою у зв`язку із зміною структури та введенням у дію нового штатного розпису, переведено з 14 грудня 2022 року на посаду фахівця з інтерв`ювання відділу організації і проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення.

З 16 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 допущена до роботи і дію оспорюваного наказу від №252-к від 30.11.2021 зупинено.

Як вбачається зі змісту оспорюваного наказу, він містить посилання на положення ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на виконання вимог п.41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у тому числі зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096).

Також в наказі зазначено про відсторонення ОСОБА_1 від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», та оскільки ОСОБА_1 не надала копію медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я ( а.с. 25, т. 1)

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: - появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, - відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; - в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» ( Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визначено, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» , працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я .

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше ч. 6 ст. 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Зі змісту підпункту 1 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 вбачається, що керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України N 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Разом з тим, положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Як вбачається зі змісту посадової інструкції фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення ОСОБА_1 , що затверджена начальником Головного управління статистики у м. Києві Віленчуком Р. Г. від 24 грудня 2019 року, фахівець з інтерв`ювання:

- Забезпечує збір первинної інформації від населення (домогосподарств) на визначених територіях згідно з програмами вибіркових обстежень, які проводяться органами державної статистики та іншими організаціями .

- Відвідує окремих осіб (кожне визначене домогосподарство) з вибіркової сукупності для отримання первинних статистичних даних відповідно до індивідуального графіка.

- Визначає з дотриманням вимог оптимальності використання коштів маршрути та види транспорту, якими він може своєчасно дістатися до респондента (окремої особи або домогосподарства). Надає у відділ проведення опитувань респондентів документи, які підтверджують транспортні витрати, до закінчення звітного місяця.

- Проводить мотивацію та роз`яснювальну роботу в домогосподарствах щодо суспільної важливості їх участі у вибіркових обстеженнях, які проводять органи державної статистики.

- Здійснює опитування респондентів, збирає за доведеним графіком щоденники поточних витрат, в яких ведуть записи домогосподарства, умови життя яких обстежуються, застосовує інші методи збору інформації.

- Записує достовірно та в повному обсязі відповіді респондентів під час опитування. У разі виникнення у респондентів запитань, відповідає на них у межах своєї компетенції.

- Здійснює щоквартальну виплату установленої грошової винагороди домогосподарствам за участь в обстеженні умов їх життя у суворій відповідності до порядку та терміну, встановлених Держстатом, та звітує перед бухгалтерією Головного управління статистики у м. Києві.

- Залучається до інших робіт, пов`язаних з організацією проведення вибіркових обстежень населення.

- Проводить актуалізацію (оновлення) адрес усіх домогосподарств, які проживають на відібраних територіях, та збір інформації, необхідної для формування в подальшому вибіркових сукупностей респондентів для вибіркових обстежень.

- Бере участь у роботі нарад, семінарів, засідань, круглих столів з питань, що стосуються його сфери діяльності.

- Здійснює підготовку до кожного інтерв`ю згідно з інструктивними матеріалами та самопідготовку з метою більш широкого вивчення програм вибіркових обстежень населення та матеріалів соціально-економічних характеристик обстежуваного регіону, удосконалення організаційних методів своєї роботи для покращення спілкування з респондентами і отримання більш точних результатів.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказував, що враховуючи характер роботи ОСОБА_1 , умови в яких виконується ця робота, а особливо - необхідність безпосереднього контакту із колективом Головного управління статистики у місті Києві, необхідність контакту із великою кількістю людей в їх помешканнях, відсторонення позивача від виконання нею своїх посадових обов`язків було необхідним, вимушеним та цілком законним запобіжним заходом недопущення розповсюдження захворювання.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року № 1497-р було затверджено «План державних статистичних спостережень на 2022 рік»та від 9 жовтня 2020 року № 1258-р «План державних статистичних спостережень на 2021 рік».

Відповідно до затверджених планів, зокрема, проводяться обстеження домогосподарств. Такі обстеження проводяться відповідно до Внутрішнього регламенту Головного управління статистики у місті Києві щодо проведення обстеження умов життя домогосподарств, організації поквартальної виплати коштів за ведення домогосподарствами записів доходів і витрат та надання інших відомостей, який затверджений наказом Головного управління статистики у місті Києві від 31.01.2017 року за № 28 ( а.с. 128 -139, т. 1)

Відповідно до вказаного регламенту інформація отримується методом безпосереднього опитування фахівцями з інтерв`ювання членів домогосподарств у їх помешканнях, також фахівці з інтерв`ювання повинні залишати для заповнення щоденники, заповнені - забирати. За витрати часу на заповнення щоденників фахівці з інтерв`ювання вручають грошову винагороду готівкою. Виплата грошової винагороди проводиться відповідно до наказу Головного управління статистики у місті Києві № 133 від 23.03.2012 року. ( а.с. 140-141, т. 1)

Отже, з матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є фахівцем з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення. Виходячи зі змісту посадової інструкції, позивач має значні соціальні контакти як на робочому місці, так і при безпосередньому виконанні посадових обов`язків: забезпечує збір первинної інформації від населення (домогосподарств) на визначених територіях згідно з програмами вибіркових обстежень, які проводяться органами державної статистики та іншими організаціями; відвідує окремих осіб з вибіркової сукупності для отримання первинних статистичних даних відповідно до індивідуального графіка; здійснює опитування респондентів; бере участь у роботі нарад, семінарів, засідань, круглих столів з питань, що стосуються його сфери діяльності тощо. Опитування респондентів, що належить до посадових обов`язків позивача, проводиться безпосередньо в помешканні домогосподарств.

Висновки суду першої інстанції про те, що стороною відповідача не було доведено нагальної необхідності відсторонення позивача від роботи, не доведено на підставі належних та достовірних доказів, що позивачем з початку епідемії і до часу відсторонення від роботи, фактично очно виконувалась робота та проводились виконання її обов`язків з безпосереднім її спілкуванням з респондентами - колегія суддів вважає помилковими, адже матеріали справи не містять даних про те, що до посадової інструкції позивача було внесено зміни щодо можливості виконання її посадових обов`язків не шляхом безпосереднього опитування респондентів, а із застосуванням засобів телефонного ( мобільного) зв`язку, не відвідуючи домогосподарства, або наказів про переведення позивача на дистанційну роботу. Разом з тим, як вбачається з довідки про розмір отриманої заробітної плати від 13 грудня 2021 року, позивач, при встановленому їй окладі 4903 грн. на місяць, отримала заробітну плату: за липень 2021 року - 6637 грн. 35 коп., за серпень 2021 року - 17 377 грн. 84 коп., за вересень 2021 року - 4855 грн. 84 коп., за жовтень 2021 року - 14 716 грн. 85 коп., що свідчить про виконання нею посадових обов`язків згідно з посадовою інструкцією.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання посадових обов`язків), отже, апеляційним судом не встановлено порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, колегія суддів апеляційного суду вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо неправомірності виданого відповідачем наказу про відсторонення позивача від роботи, адже позивач працює фахівцем з інтерв`ювання, тобто за характером роботи забезпечує збір первинної інформації від населення (домогосподарств) на визначених територіях згідно з програмами обстежень, які проводяться органами державної статистики та іншими організаціями, відвідує окремих осіб (кожне визначене домогосподарство) з вибіркової сукупності для отримання первинних статистичних даних відповідно до індивідуального графіка, тобто безпосередньо повинна спілкуватись із населенням та членами колективу Головного управління статистики у м. Києві.

Таким чином, відповідач Головне управління статистики у місті Києві, застосувавши такий тимчасовий захід, як відсторонення від виконання обов`язків працівників, які не мають профілактичного щеплення, виконував свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я оточуючих. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не надала документів на підтвердження наявності у неї щеплення проти COVID-19 або будь-яких доказів на підтвердження того, що у неї є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, а тому відповідач , керуючись вищевказаними вимогами законодавства правомірно видав наказ про відсторонення її від виконання своїх посадових обов`язків.

Оскільки на позивача поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, а будь-яких доказів на підтвердження того, що вона зробила щеплення або що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, суду не надано, тож відповідач був зобов`язаний, відповідно до чинного законодавства, відсторонити ОСОБА_1 від роботи.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Отже, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Таким чином, встановивши, що позивач ОСОБА_1 не надала роботодавцю документів на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, апеляційний суд, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, приходить до висновку про те, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

За викладених обставин, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про відсторонення позивача від роботи від 30.11.2021 року.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до її приватного життя не було порушено в результаті відсторонення від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на час до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (її бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя.

У цій справі позивачем не доведено і апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), апеляційний суд дійшов висновку, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що за встановлених у справі обставин відповідач правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Оскільки підстави для визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 відповідно до п.п. 1 п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, а відповідачем понесено судові витрати - сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, то слід компенсувати Головному управлінню статистики у м. Києві витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2635 грн. 34 коп. за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління статистики у місті Києві - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року - скасувати та прийняти постанову :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління статистики у місті Києві про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Компенсувати Головному управлінню статистики у м. Києві витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2635 грн. 34 коп. за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 02 липня 2024 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.