ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 686/18872/21

провадження № 61-12645св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2023 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І., у справі за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання недійсним наказу, зобов`язання повернути земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - Гвардійська сільська рада) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області) про визнання недійсним наказу, зобов`язання повернути земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації права власності.

В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначав, що наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13 травня 2016 року № 22-11777-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,37 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0315, призначену для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності. На підставі цього наказу 18 жовтня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Позивач зазначав, що ОСОБА_1 неправомірно набула спірну земельну ділянку у власність, оскільки на ній розташований водний об`єкт (струмок), який бере початок та протікає через суміжну земельну ділянку з кадастровим номером 6825081800:02:004:0316. Земельна ділянка розташована по обидва берега вказаного струмка без назви. Інша частина земельної ділянки вкрита природною та болотною рослинністю, площа прибережної захисної смуги в межах земельної ділянки становить 1,0344 га.

Оскільки чинним законодавством не передбачено право безоплатної приватизації громадянами та юридичними особами земель водного фонду, земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, має обмежений режим господарювання та не може передаватися у приватну власність, то її зайняття треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Тому позивач вважав, що ОСОБА_1 зобов`язана повернути земельну ділянку державі в особі Гвардійської сільської ради.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13 травня 2016 року № 22-11777-СГ про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,37 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0315;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Гвардійської сільської ради спірну земельну ділянку;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1061773568250), припинивши її право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 31 березня 2023 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в задоволенні позову прокурора відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що прокурор не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності водного об`єкта в межах спірної земельної ділянки на час її передачі у власність відповідачу, а отже, не довів факт виділення і передачі вказаної ділянки із земель водного фонду. Матеріалами проекту землеустрою щодо відведення вказаної ділянки підтверджується її належність до земель сільськогосподарського призначення, що позивач не спростував, тому наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області про передачу землі у власність відповідача прийнято з дотриманням законодавства.

Вимога зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку є неефективним способом захисту, при цьому позивач не довів порушення прав та інтересів держави в особі Гвардійської сільської радищодо неповернення спірної земельної ділянки відповідачем у справі. Вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та права на неї також не підлягає задоволенню з підстав недоведеності порушення права територіальної громади.

Постановою від 27 липня 2023 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнив частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково.

Визнав незаконною та скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,37 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0315.

Скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,37 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0315 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1061773568250).

У іншій частині позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури 5 675,00 грн понесених судових витрат.

Додатковою постановою від 24 серпня 2023 року Хмельницький апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури 2 481,00 грн понесених судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора в частині визнання незаконними та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки та права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, апеляційний суд керувався тим, що позивач підтвердив належними та допустимими доказами, що в межах спірної земельної ділянки протікає струмок (ліва притока ІІ порядку річки Смотрич), а тому спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та не могла передаватися у приватну власність. У зв`язку з чимсуд дійшов висновку про порушення законних прав та інтересів держави в особі Гвардійської сільської ради, оскільки вилучення з порушенням закону земель водного фонду, зміна їх цільового призначення та передача у приватну власність порушує інтереси територіальної громади, яку представляє сільська рада.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 13 травня 2016 року № 22-11777-СГ та зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, суд керувався тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення таких вимог не приведе до захисту або відновлення порушеного права територіальної громади.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

21 серпня 2023 року заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку водного фонду територіальній громаді в особі Гвардійської сільської ради та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вказану вимогу.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права (частина перша статті 15, стаття 16, стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України) та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року в справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові, встановивши, що частина спірної земельної ділянки належить до земель водного фонду та протиправно перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , дійшов помилкового висновку про те, що зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Гвардійської сільської ради є неефективним способом захисту, та з цих підстав відмовив у задоволенні зазначеної вимоги прокурора.

Вказує на те, що, відмовляючи у задоволенні зазначеної вимоги, суд не усунув порушення закону та залишив незахищеним право власності територіальної громади на землі водного фонду, що свідчить про те, що суд залишив спір по суті не вирішеним, а порушене право власності територіальної громади на земельну ділянку водного фонду - не відновленим.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції, висновки якого вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

У жовтні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13 травня 2016 року № 22-11777-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,37 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0315, призначену для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами села Гелетинці Гвардійської сільської ради Хмельницького району. На підставі цього наказу 18 жовтня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (т. 1, а. с. 13, 39).

Згідно з довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх власниками земель, землекористувачами, угіддями від 30 листопада 2015 року № 32-28-99.1-3991/0/15-15 ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, наявною у проекті землеустрою, відповідно до статистичної звітності (форма № 6-зем) земельна ділянка, яка відводиться у власність ОСОБА_1 , загальною площею 1,37 га, належить до сільськогосподарських угідь - сіножаті (т. 1, а. с. 175).

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта земельної ділянки від 29 січня 2021 року № 4-ДК/30/АП/09/01/-21 на земельній ділянці з кадастровим номером 6825081800:02:004:0315 розташовано водний об`єкт та його прибережно-захисні смуги - струмок, природний водотік якого проходить через зазначену земельну ділянку. Земельна ділянка розташована по обидва береги струмка без назви. Інша частина цієї земельної ділянки вкрита природною та болотною рослинністю. Площа прибережної захисної смуги в межах цієї земельної ділянки відповідно до статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України становить 1,0344 га (т. 1, а. с. 19-22).

Згідно з інформацією, наданою Регіональним офісом водних ресурсів у Хмельницькій області Державного агентства водних ресурсів України (лист від 29 грудня 2020 року № 1427), за наявними матеріалами агентства та використанням Публічної кадастрової карти України спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825081800:02:004:0315 (як і інші земельні ділянки з кадастровими номерами 6825081800:02:004:0316, 6825081800:02:004:0319, 6825081800:02:004:0320, 6825081800:02:004:0321, 6825081800:02:004:0322, 6825081800:02:004:0323, 6825081800:02:004:0324, 6825081800:02:004:0309, 6825081800:02:004:0325, 6825081800:02:004:0326, 6825081800:02:004:0330) розташована по обидва береги струмка без назви - ліва притока ІІ порядку річки Смотрич - ліва притока річки Дністер (басейн річки Дністер) (т. 1, а. с. 26-28).

Ці ж обставини підтверджуються збірним кадастровим планом земельних ділянок, які розташовані на території Гелетинецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, розробленим Хмельницькою філією Державного підприємства «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на підставі викопіювання з кальки контурів справи по коректуванню планово-картографічних матеріалів зйомок минулих років колгоспу «Шлях Леніна» села Гелетинці Хмельницького району Хмельницької області, планом землекористування колгоспу 1998 року, якими зафіксовано наявність вказаного водного об`єкта в межах спірної ділянки (т. 1, а. с. 29-36).

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27 квітня 2022 року в справі № 924/820/21, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року та постановою Верховного Суду від 11 січня 2023 року, позов першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливський затишок» задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «Мисливський затишок» повернути територіальній громаді в особі сільради земельні ділянки з кадастровими номерами 6825081800:02:004:0309, 6825081800:02:004:0319, 6825081800:02:004:0320, 6825081800:02:004:0321, 6825081800:02:004:0322, 6825081800:02:004:0323, 6825081800:02:003:0324, що розташовані за межами села Гелетинці Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (т. 1, а. с. 113-142).

Під час розгляду зазначеної справи суди встановили, що земельні ділянки як на момент передачі їх у власність третім особам, так і на час розгляду справи на підставі частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України належали до земель водного фонду. Крім того, суди встановили, що через зазначені земельні ділянки протікає струмок без назви - ліва притока ІІ порядку річки Смотрич - ліва притока річки Дністер, а спірні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 червня 2023 року в справі № 686/18876/21 встановлено належність суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 6825081800:02:004:0316 до земель водного фонду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, в іншій частині не оскаржується, а тому з огляду на вимоги статті 400 ЦПК України в іншій частині суд касаційної інстанції не переглядає.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Предметом спору в цій справі є зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку. Під час звернення до суду із цим позовом прокурор вказував, що в межах спірної земельної ділянки протікає струмок (ліва притока ІІ порядку річки Смотрич), що свідчить про те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та не могла передаватися у приватну власність.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (статті 18, 19 ЗК України).

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

У частині першій статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанцій) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

За змістом статті 3 ВК України до водного фонду України належать, зокрема, водотоки (річки, струмки).

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до положень частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України).

З викладеного вбачається, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Встановивши за результатами оцінки поданих сторонами письмових доказів, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, отже, належать до земель водного фонду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірне передання її у приватну власність ОСОБА_1 та невідповідність наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13 травня 2016 року № 22-11777-СГ «Про затвердження документації із землеустрою на надання земельної ділянки у власність» приписам ЗК України та ВК України.

Постанова апеляційного суду у зазначеній частині не оскаржується, а тому касаційний суд не наводить мотивів на спростування вказаних висновків.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, з посиланням на обрання позивачем неефективного способу захисту та на те, що задоволення таких вимог не приведе до захисту або відновлення порушеного права держави - територіальної громади в особі Гвардійської сільської ради, з огляду на таке.

Надаючи оцінку обраному прокурором способу захисту прав держави в особі Гвардійської сільської ради як власника спірної земельної ділянки колегія суддів враховує таке.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17).

Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 в справі № 653/1096/16 зроблено висновок, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15 (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року в справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду керуючись тим, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року в справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду сформувала послідовну та сталу практику щодо належного способу захисту права власності держави на земельні ділянки водного фонду, яким є негаторний позов.

Визначившись з характером позову, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, суд апеляційної інстанції не врахував, що прокурор по суті пред`явив негаторний позов, про що свідчить зміст позовної заяви, виклад обставин та правові норми, на які він посилався.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що заявлена прокурором вимога про повернення спірної земельної ділянки є належним способом захисту порушених прав держави та виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою. Повернення спірної земельної ділянки призведе до захисту та відновлення порушеного права держави - територіальної громади в особі Гвардійської сільської ради.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 січня 2023 року в справі № 924/820/21.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що заявлена прокурором вимога про повернення земельної ділянки територіальній громаді в особі Гвардійської сільської ради є неефективним способом захисту, а позов у цій частині не підлягає задоволенню.

У зв`язку з чим доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та неврахування судом висновків Верховного Суду знайшли своє підтвердження, а тому колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування постанови апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку з ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, а також необхідністю врахування висновків, викладених у цій постанові, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити. Постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради про зобов`язання повернути земельну ділянку скасувати та задовольнити зазначені вимоги.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Під час подання касаційної скарги заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури сплатив судовий збір у розмірі 4 540,00 грн.

З урахуванням того, що касаційна скарга задоволена, з ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання касаційної скарги на користь Хмельницької обласної прокуратури у розмірі 4 540,00 грн.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2023 року в частині позовних вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.

Позовні вимоги заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про повернення земельної ділянки задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області земельну ділянкуплощею 1,37 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0315, розташовану за межами села Гелетинці Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн понесених судових витрат за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік