ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

справа № 380/5886/22

адміністративне провадження № К/990/6439/23 К/990/8103/23, К/990/8719/23, К/990/9152/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , виконавчого комітету Львівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче комерційне підприємство "Термінал-ЛТД"», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Новий Львів"» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.02.2023 (колегія суддів: Шавель Р.М., Кузьмич С.М., Хобор Р.Б.) у справі №380/5886/22 за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче комерційне підприємство "Термінал-ЛТД"» про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. В квітні 2022 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 791 від 10.09.2021 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТзОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей із знесенням існуючих будівель на АДРЕСА_3».

- стягнути з відповідача на його користь документально підтверджені судові витрати у розмірі 992,40 грн сплаченого судового збору та 7500 грн витрат на проведення експертного дослідження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що здійснення будівництва на підставі спірних містобудівних умов та обмежень, які затверджені з порушенням вимог законодавства, є шкідливим та небезпечним для сусідньої земельної ділянки та його будинку, матиме як шкідливий наслідок підвищення навантаження на заклади соціального та побутового обслуговування: дошкільні та шкільні освітні заклади, установи охорони здоров`я, становитиме пожежну небезпеку та шкоду від задимлення, спричинить затінення прибудинкової території, порушить вимоги щодо інсоляції. Так, позивач вказував, що наміри забудови не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (згідно з Планом зонування Сихівського району м. Львова, опублікованим на офіційному сайті Львівської міської ради, ділянка по АДРЕСА_3 віднесена до території із функціональним призначенням Г-6 «Зона об`єктів торгівлі»), а детальний план не може визначати та/або змінювати функціональне призначення території, при цьому він повинен відповідати плану зонування.

Також посилається на невідповідність виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН щодо допустимої щільності населення, допустимих відстаней від сусіднього житлового будинку, оскільки відстань між фасадами будинку по АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_2 , яка мала б становити не менше 20 м, а становить 16,20 м; перевищено допустимий відсоток забудови земельної ділянки, який складає 45,5 % згідно з містобудівним розрахунком, наданим для затвердження містобудівних умов і обмежень, тоді як мав би становити не більше 33,95 %; порушено відстань від крайньої межі проектованого проїзду (у тому числі і для пожежних машин) до його будинку: така мала б становити не менше 9-11 м, а натомість становить 7,7 м.

Крім того, зазначав, що рішення про затвердження (видачу) містобудівних умов і обмежень прийнято неуповноваженим органом.

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 залучено до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче комерційне підприємство «Термінал-ЛТД» (далі - ТОВ «НВКП «"Термінал-ЛДТ"»).

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 791 від 10.09.2021 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей із знесенням існуючих будівель на АДРЕСА_3».

Стягнуто на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Львівської міської ради судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 992,40 грн та за подачу апеляційної скарги в розмірі 1488,60 грн, всього - 2481,00 грн.

5. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, виконавчий комітет Львівської міської ради подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.02.2023 з підстав, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої та пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), витребувано справу з суду першої інстанції.

7. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та вказуючи на вирішення судом апеляційної інстанції питання про його права, свободи та інтереси, її в касаційному порядку оскаржив ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), який не брав участі у справі. У своїй касаційній скарзі останній, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.02.2023 з підстав, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої та пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

9. Також постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку оскаржило ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"», яке у касаційній скарзі зазначило про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просило скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

10. Ухвалою Верховного Суду від 28.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.02.2023 з підстав, визначених підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої та пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

11. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та вказуючи на вирішення судом апеляційної інстанції питання про його права, свободи та інтереси, її в касаційному порядку оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Новий Львів"» (далі - ТОВ «ФК "Новий Львів"»), яке не брало участі у справі. У своїй касаційній скарзі цей скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

12. Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК "Новий Львів"» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.02.2023 з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

13. Від позивача надійшли відзиви на всі подані касаційні скарги, в яких він просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційні скарги без задоволення.

14. У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.

15. Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

16. Судами встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610136800:01:009:0028, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

17. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 791 від 10.09.2021 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТОВ «НВП "Термінал-ЛТД"» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей зі знесенням існуючих будівель на АДРЕСА_3.

18. Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вказаний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки оскаржуються дії суб`єкта владних повноважень, який є стороною у вказаних правовідносинах та здійснює повноваження у сфері публічного адміністрування, спірні правовідносини врегульовані нормами адміністративного законодавства.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, вказаний спір стосується насамперед визначення і раціонального взаємного розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів, забезпечення охорони довкілля, безпеки життєдіяльності населення та охорони його здоров`я, інтегрування екологічних вимог під час розроблення та затвердження документів державного планування. Разом з тим, здійснення будівництва на підставі таких містобудівних умов та обмежень є шкідливим та небезпечним для сусідньої земельної ділянки і будинку на цій ділянці, в якому розташована квартира позивача, а в подальшому призведе до підвищення навантаження на заклади соціального та побутового обслуговування, дошкільні та шкільні заклади.

20. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо невідповідності намірів будівництва вимогам містобудівної документації на місцевому рівні не знайшли свого підтвердження, оскільки функціональне призначення земельної ділянки відповідає детальному плану території, а до плану зонування внесено відповідні зміни на підставі ухвали Львівської МР № 2914 від 25.01.2018, яка є чинною. Забудовником (третьою особою) подано необхідний перелік документів, а відповідачем - не виявлено жодного факту подання недостовірної інформації, через що у відповідача не було підстав для відмови у видачі містобудівних умов і обмежень.

Також суд першої інстанції зазначив, що поданий позивачем експертний висновок не містить стверджувальних відповідей щодо порушень норм ДБН щодо запланованого будівництва за адресою: АДРЕСА_3 , а тому доводи позивача про порушення містобудівного законодавства не знайшли свого підтвердження.

21. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що підстави для прийняття спірного рішення були відсутні, оскільки функціональне призначення ділянки по АДРЕСА_3 (зона Ж-3 «Зона багатоповерхової житлової забудови» (від 5 до 9 поверхів)) не узгоджується із планом зонування Сихівського району міста Львова (зона Г-6 «Зона об`єктів торгівлі»), а тому наміри забудови щодо зведення багатоквартирного житлового будинку на цій ділянці не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні. Окрім цього, має місце невідповідність виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН щодо допустимої щільності населення, допустимих відстаней до сусіднього будинку, а також забезпечення проїзду пожежних машин до будинку на АДРЕСА_2 .

А відтак, відповідач приймаючи оскаржуване рішення не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що факт передачі земельної ділянки у користування ТОВ «НВКП "Термінал-ЛДТ"» із встановленням цільового призначення земельної ділянки «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку» не може свідчити про законність рішення про видачу містобудівних умов і обмежень.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. Касаційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради обґрунтовано, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не вірно застосував норми матеріального права, а саме: статті 18, 19, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 19, 20 Земельного кодексу України та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.04.2018 у справі № 803/1231/17, від 14.08.2018 у справі № 823/5265/15, від 11.02.2020 у справі № 803/1596/17, від 23.12.2019 у справі № 813/2946/17, від 15.07.2020 у справі № 826/1419/18.

Так, на думку відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, оскільки видані містобудівні умови та обмеження відповідають містобудівній документації на місцевому рівні, зокрема, детальному плану території, затвердженому рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 04.08.2017 № 691, який, в свою чергу, є невід`ємною частиною містобудівної документації (зонінгу) та реєструється як зміна або уточнення зонінгу і вноситься в установленому порядку в містобудівний кадастр.

23. ТОВ «НВКП "Термінал-ЛДТ"» свою касаційну скаргу обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме: пункти 1, 2, 4 частини 2 та пункти 2, 4, 7 частини 3 статті 353 КАС України, неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 19, 24, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 19, 20 Земельного кодексу України, та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 818/1129/18, від 22.08.2018 у справі № 815/1568/16, постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 420/288/20, від 11.11.2020 у справі № 826/14406/18, від 29.08.2022 у справі № 560/4501/20, від 05.10.2022 у справі № 420/337/20, від 20.05.2021 у справі № 420/3168/20, від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19, від 14.02.2022 у справі № 200/9772/18-а, від 02.12.2021 у справі № 640/23893/19, від 21.02.2022 у справі № 826/1732/18, від 02.02.2021 у справі № П/320/900/20 та інших постановах Верховного Суду, які зазначені у касаційній скарзі.

Так, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції розглянув справу з порушенням норм процесуального права, оскільки: вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, бо стосується приватного інтересу позивача як власника квартири в сусідньому багатоквартирному будинку, позивач не має матеріально-правової заінтересованості та оскаржує акт індивідуальної дії, який його не стосується; суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, необґрунтовано відхилив клопотання скаржника про призначення судової експертизи у даній справі, а також розглянув у порядку спрощеного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Також скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував, що будівництво вказаного у містобудівних умовах та обмеженнях багатоповерхового житлового будинку здійснюватиметься на земельній ділянці в межах її цільового призначення, оскільки положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають переважне значення над містобудівною документацією місцевого рівня. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 9, 90 КАС України не досліджував, які саме відомості щодо цільового призначення земельної ділянки по АДРЕСА_3 у місті Львові відображені в державному земельному кадастрі, а також чи ці відомості суперечать цільовому призначенню земельної ділянки, яке передбачено в договорі оренди землі від 11.04.2019 між Львівською міською радою та ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"».

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції в порушення частини другої статті 9 та статті 308 КАС України при прийнятті оскаржуваної постанови, вийшов за межі позовних вимог та за межі доводів і вимог апеляційної скарги, оскільки вирішив питання щодо невідповідності детального плану території плану зонування відповідної території, хоча питання такої невідповідності не було предметом спору, що в свою чергу позбавило скаржника права на надання доказів на спростування вказаного. При цьому зазначивши в оскаржуваному рішенні про окремі недоліки (а саме: вказану невідповідність) в роботі органу місцевого самоврядування при розробленні документації місцевого рівня фактично переклав усю відповідальність, в тому числі і майнову, на скаржника. До того ж, у вказаній справі, на думку скаржника, існує спір про право, оскільки у понад 63 інвесторів існують майнові права на частини об`єкта, що будується, а у скаржника також є зареєстроване право на об`єкти нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці, на яку видані містобудівні умови та обмеження.

24. Касаційну скаргу ТОВ «ФК "Новий Львів"» обґрунтовано, зокрема, тим, що його законні майнові права та інтереси як особи, яка не брала участі у даній справі порушені постановою суду апеляційної інстанції, оскільки скаржник здійснює фінансування будівництва багатоквартирного житлового будинку у місті Львів по АДРЕСА_3 в інтересах довірителів фонду фінансування будівництва (інвесторів даного будівництва) на підставі договору управління майном, а анулювання містобудівних умов та обмежень є підставою для анулювання дозволу на виконання будівельних робіт, що в свою чергу зумовлює відсутність у замовника права на виконання будівельних робіт на об`єкті, щодо якого дозвіл було отримано, що призведе до збільшення строків будівництва та пред`явлення позовів інвесторів щодо захисту майнових прав.

Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що наміри забудови земельної ділянки відповідають її цільовому призначенню, а виданими містобудівними умовами та обмеженнями не було передбачено будівництво одноповерхової офісної будівлі по АДРЕСА_3 у м. Львові , яка на плані земельної ділянки розташована між житловим будинком та п`ятиповерховою офісною будівлею.

25. Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що його законні майнові права та інтереси як особи, яка не брала участі у даній справі порушені постановою суду апеляційної інстанції, оскільки він придбав майнові права на квартиру в багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_3 у м. Львові , а внаслідок прийняття оскаржуваної постанови він буде позбавлений можливості оформити свої майнові права у встановленому порядку, оскільки такий об`єкт будівництва буде самочинним будівництвом. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не встановивши осіб, права яких можуть бути порушені оскаржуваним рішенням, дійшов невірного висновку про порушення відповідачем норм чинного законодавства і протиправно скасував спірні містобудівні умови та обмеження. Вважає, що у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту в порядку адміністративного судочинства, а забудова земельної ділянки та будівництво багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці відповідає цільовому призначенню земельної ділянки та містобудівній документації на місцевому рівні, а саме: детальному плану території.

26. У відзиві на касаційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради позивач зазначає про вірний висновок суду апеляційної інстанції щодо очевидної невідповідності намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, а саме плану зонування Сихівського району міста Львова, невідповідності оскаржуваного рішення вимогам ДБН в частині щільності населення, в частині недотримання відстаней проектованого об`єкта до існуючих будівель та споруд та просить касаційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

27. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» позивач зазначає про правильність висновків судів щодо підсудності цієї справи адміністративним судам, оскільки спірні правовідносини є публічно-правовими через наявність суспільного інтересу, який полягає у забезпеченні сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Рішення про видачу містобудівних умов та обмежень стосується не лише прав та обов`язків скаржника, але й усіх мешканців міста Львова, оскільки порушення закону при їх видачі напряму впливає на сталий розвиток території у місцевості, де заплановано забудову. На думку позивача, доводи скаржника щодо використання судом апеляційної інстанції недопустимих доказів, неврахування доводів та доказів скаржника, відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи є безпідставними, оскільки скаржник мав достатньо часу для того, щоб заявити клопотання про призначення експертизи, про закриття провадження у справі, про відвід, а відтак це є зловживанням своїми процесуальними правами з його боку.

28. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК "Новий Львів"» позивач вказує, що апеляційний суд встановивши факт невідповідності намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, дійшов вірних висновків про наявність підстав для скасування спірного рішення відповідача про видачу містобудівних умов і обмежень. Зазначає, що функціональне призначення території визначається саме планом зонування та не може бути змінено шляхом прийняття детального плану території. Також, на думку позивача, факт подання касаційної скарги від особи, яка не брала участі у справі, свідчить про намагання учасників будівництва повторно переглянути обставини справи та домогтися їх нової оцінки.

29. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 позивач вказує, що скаржником не надано належних та достовірних доказів на підтвердження виникнення у нього права власності на спірну забудову, а відтак не доведено, що рішення суду у вказаній справі будь-яким чином зачіпає його права та законні інтереси. Зазначає, що правовідносини у вказаній справі є публічно-правовими, а позивач як власник квартири у м. Львові є мешканцем цього міста, хоч і не має зареєстрованого місця проживання у м. Львові. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.

31. Насамперед, у вказаній справі слід з`ясувати чи є вказаний спір публічно-правовим та чи належить до юрисдикції адміністративних судів.

32. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

33. У рішенні Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 зазначено, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

34. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

35. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

36. У пункті 3.1 рішення Конституційного Суду України від 09.09.2010 № 19-рп/2010 зазначено, що з набранням чинності КАС України 01.09.2005 всі публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, віднесені до підсудності адміністративних судів (частини перша, друга статті 2, пункти 1, 2, 7 частини першої статті 3 КАС України).

37. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

38. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

39. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

40. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» за визначенням пункту 7 частини першої статті 4 КАС України означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

41. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

42. У постанові від 29.08.2022 у справі № 560/4501/20 Верховний Суд, вирішуючи питання юрисдикції спору, відзначав, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи».

43. Колегія суддів враховує, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

44. Так, відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

45. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

46. Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

47. А відповідно до статті 15 та пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

48. Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

49. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди мають виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

50. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

51. Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб`єктами відносно їх прав та обов`язків в конкретних публічно-правових відносинах, в яких один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб`єктів.

52. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

53. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

54. За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

55. Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

56. Тобто, саме позивач у позовній заяві визначає порушене право та спосіб його захисту.

57. У вказаній справі суди першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи наявність публічно-правового інтересу у цих правовідносинах, посилались на те, що позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.09.2021 за № 791 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТзОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей із знесенням існуючих будівель на АДРЕСА_3».

58. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що затвердження відповідачем спірних містобудівних умов та обмежень відбулося з порушення вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», які спрямовані, зокрема, на визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів, з метою сприяння сталому розвитку шляхом забезпечення охорони довкілля, безпеки життєдіяльності населення та охорони його здоров`я, інтегрування екологічних вимог під час розроблення та затвердження документів державного планування; здійснення будівництва на підставі таких містобудівних умов та обмежень є шкідливим та небезпечним для сусідньої земельної ділянки і будинку на цій ділянці, в якому розташована квартира позивача, а в подальшому призведе до підвищення навантаження на заклади соціального та побутового обслуговування, дошкільні та шкільні заклади; а тому цей спір не містить ознак притаманних приватноправовому спору, що підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Затверджені відповідачем спірні містобудівні умови та обмеження не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме: плану зонування Сихівського району м. Львова, вимогам ДБН. Рішення про видачу містобудівних умов та обмежень стосується не лише його прав та обов`язків, але й усіх мешканців м. Львова, оскільки порушення закону безпосередньо впливає на сталий розвиток території у місцевості, де заплановано забудову, а здійснення будівництва на підставі спірних містобудівних умов та обмежень, які затверджені з порушенням вимог законодавства, є шкідливим та небезпечним для сусідньої земельної ділянки та його будинку, матиме як шкідливий наслідок підвищення навантаження на заклади соціального та побутового обслуговування: дошкільні та шкільні освітні заклади, установи охорони здоров`я, становитиме пожежну небезпеку та шкоду від задимлення, спричинить затінення прибудинкової території, порушить вимоги щодо інсоляції.

59. Оцінюючи вид цього правового спору, слід враховувати такі критерії адміністративної юрисдикції:

- присутність у спірних публічно-правових відносинах суб`єкта владних повноважень - у спорі суб`єктом владних повноважень є виконавчий комітет Львівської міської ради;

- спірні відносини мають саме адміністративно-правову природу - у цій справі існують відносини з приводу затвердження містобудівних умов та, які є саме адміністративно-правовими відносинами;

- суб`єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах, здійснює адміністративні повноваження - відповідачем було ухвалено адміністративний акт (акт індивідуальної дії);

- спірні публічно-правові відносини регулюються нормами адміністративного права, зокрема Законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про місцеве самоврядування в Україні»;

- спірні публічно-правові відносини виникли у сфері публічного адміністрування - реалізації адміністративних повноважень виконавчого комітету Львівської міської ради своїх щодо видачі вихідних даних на здійснення містобудівної діяльності та стосуються захисту інтересів особи у сфері містобудівної діяльності.

60. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини; присутність у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень; дії вчинені суб`єктом владних повноважень; суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні правовідносини врегульовані адміністративним законодавством.

61. Отже, за встановлених обставин, цьому публічно-правовому спору притаманні усі критерії адміністративної юрисдикції.

62. Крім того, колегія суддів враховує, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.03.2023 у справі № 815/2439/15, дотримання правового порядку під час здійснення містобудівної діяльності в населених пунктах усіма без виключення її суб`єктами, у тому числі фізичними особами та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, яка полягає, зокрема, у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, соціально, економічно та екологічно збалансований розвиток території територіальної громади, і спрямована на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасних та майбутніх поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо) - є інтересом значної кількості осіб - мешканців відповідної територіальної громади, а отже становить суспільний (публічний) інтерес.

63. Цей інтерес належить як в цілому територіальній громаді населеного пункту, так і окремо кожному її члену, у зв`язку з чим його захист може здійснюватися як індивідуально кожною особою, яка вважає, що такий інтерес було порушено, так і від імені усієї громади відповідною радою або іншим органом місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом, у тому числі в суді.

64. Верховний Суд також підкреслює, що перебування у власності позивача нерухомого майна, розташованого поруч із земельною ділянкою, на яку третьою особою отримано вихідні дані у вигляді спірних містобудівних умов і обмежень, не повинно впливати на можливість реалізації ним права на оскарження такого акту суб`єкта владних повноважень і не виводить цей спір з-під юрисдикції адміністративних судів за умови, що підстави позову не обумовлені необхідністю захисту цивільних (майнових) прав, у тому числі на нерухоме майно, житлових прав тощо.

65. Крім того, слід зазначити, що у спірних правовідносинах відповідач діяв як суб`єкт владних повноважень, оскільки здійснював публічно-владні управлінські функції на підставі Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про місцеве самоврядування в Україні».

66. Оскаржувані містобудівні умови та обмеження, хоча і належать до актів індивідуальної дії, що неодноразово підкреслювалось Верховним Судом, зокрема у постановах від 23.01.2018 у справі № 815/5989/13-а, від 18.03.2021 у справі № 640/3844/20 та від 29.08.2022 у справі № 560/4501/20, однак, очевидно, впливають на значне коло осіб - членів територіальної громади відповідного населеного пункту, його мешканців, у тому числі й на позивача, який має у власності квартиру у м. Львові та проживає на території населеного пункту (м. Львів), оскільки визначають умови та обмеження забудови відповідної території населеного пункту згідно з вимогами містобудівної документації на місцевому рівні й повинні враховувати державні, громадські та приватні інтереси.

67. Питання щодо оскарження акту індивідуальної дії особами, яким такий акт безпосередньо не адресований, вже вирішувалось Верховним Судом у постановах від 20.08.2019 у справі № 461/2935/16-а та від 30.01.2023 у справі № 160/1457/20, у яких колегія суддів звертала увагу на правову позицію Верховного Суду України стосовно права на оскарження індивідуальних актів, викладену, зокрема у постанові 11.11.2015 у справі № 2а-2885/12/1470.

68. У вказаній вище справі Верховний Суд України виклав висновки щодо застосування статей 6, 171 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, зокрема зазначав, що за змістом статті 6 цього Кодексу у вищенаведеній редакції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. Наприклад, відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

69. Як вказав Верховний Суд України, зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

70. Однак, з цього проводу Верховний Суд у постанові від 20.08.2019 у справі № 461/2935/16-а зауважив, що застосовану Верховним Судом України категорію «особа, якої стосується акт» необхідно відрізняти від категорії з більш вузьким значенням - «особа, стосовно якої прийнято акт», оскільки індивідуальний акт, який хоч не прийнято стосовно певної особи, фактично, може стосуватись її прав.

71. Отже, для визначення кола осіб, що мають право на оскарження індивідуального акта, необхідно з`ясувати осіб, яких він стосується, тобто порушує права чи інтереси, а не лише стосовно кого він прийнятий.

72. Такий підхід, за висновком Верховного Суду, ґрунтується на статті 6 КАС України та цілком узгоджується з позицією Верховного Суду України.

73. При цьому, колегія суддів зазначає, що нова редакція КАС України, викладена після 15.12.2017 (зі змінами), не містить суттєвих відмінностей у питанні обсягу та змісту права на звернення до адміністративного суду за оскарженням, зокрема, актів індивідуальної дії, а тому викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду висновки можуть бути застосовані й до справи, яка розглядається.

74. Тому, навіть зважаючи на те, що спірні містобудівні умови та обмеження позивачу безпосередньо не адресовані, колегія суддів вважає, що такий акт може мати вплив на його інтереси як члена територіальної громади та мешканця міста й, відповідно, породжує у нього право на їх захист у суді. А аргументи, наведені позивачем в обґрунтування підстав поданого ним позову та встановлені судами обставини є свідченням того, що у цьому випадку звернення до суду обумовлене необхідністю захисту його інтересів у сфері містобудівної діяльності.

75. Отже, виходячи з предмету спору, заявлених позивачем вимог та наведених доводів, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що правовідносини, у яких виник спір у справі, що розглядається, мають усі ознаки публічно - правових, а тому така справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

76. Поряд з цим, слід також розглянути питання щодо наявності чи відсутності порушеного права у ОСОБА_1 та ТОВ «ФК "Новий Львів"», які не брали участі у справі, проте вважають, що суд апеляційної інстанції вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси, а відтак звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову суду апеляційної інстанції.

77. Як видно з касаційної скарги ОСОБА_1 та доданих до неї документів, 01.12.2021 між ОСОБА_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Новий Львів» (продавець) укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 41-Т, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

78. З касаційної скарги ТОВ «ФК "Новий Львів"» та доданих до неї документів видно, що 19.08.2022 між ТОВ «ФК "Новий Львів"» (управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія "Новий Львів"» (забудовник) укладено договір управління майном, відповідно до умов якого управитель, який діє на праві довірчої власності в інтересах довірителів (фізичних чи юридичних осіб, які є установниками управління майном та учасниками фонду фінансування будівництва), замовляє забудовнику збудувати належної якості багатоквартирний житловий будинок з підземним паркінгом та офісною будівлею з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей зі знесенням існуючих будівель на АДРЕСА_3 у м. Львові (кадастровий номер 4610136800:01:009:0058), ввести його в експлуатацію та передати об`єкти інвестування довірителям ФФБ у власність у встановлені в цьому договорі строки та на умовах, визначених правилами ФФБ, а управитель зобов`язується забезпечити своєчасне фінансування будівництва за рахунок грошових коштів, отриманих у довірчу власність за укладеними з довірителями договорами про участь у ФФБ.

79. Тобто будівництво об`єкта по АДРЕСА_3 здійснюється із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, відповідно до вимог Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»; залучення коштів фізичних осіб здійснюється ТОВ «ФК "Новий Львів"».

80. Звертаючись до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами на постанову суду апеляційної інстанції у справі про визнання протиправним та скасувати рішення № 791 від 10.09.2021 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТзОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей із знесенням існуючих будівель на АДРЕСА_3», ОСОБА_1 та ТОВ «ФК "Новий Львів"» вказують, що оскаржуваною постановою вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, оскільки зазначеним рішенням порушені їхні законні майнові права та інтереси, бо скасування містобудівних умов та обмежень є підставою для анулювання дозволу на виконання будівельних робіт, що в свою чергу призведе до затримки чи зупинки будівництва, а це в свою чергу може призвести до втрати значних коштів, які вкладені в будівництво.

81. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.08.2020 у справі № 522/1611/17: «В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для Позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження Позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу».

82. У постанові від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19 Верховний Суд дійшов до такого висновку: «…з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства».

83. ОСОБА_1 та ТОВ «ФК "Новий Львів"» своє право на оскарження судового рішення обґрунтовують наявністю у них майнових прав на об?єкт будівництва, щодо якого затверджувались спірні містобудівні умови та обмеження, які виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав та договору управління майном відповідно, а предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування нового будівництва.

Вказані скаржники не є власниками чи користувачами земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, а також не виступають замовниками чи проектувальниками такого будівництва, для здійснення якого було видано спірні містобудівні умови та обмеження.

84. За таких обставин, ОСОБА_1 та ТОВ «ФК "Новий Львів"» не належать до суб?єктів містобудівної діяльності, не є учасниками публічно-правових відносин у сфері містобудівної діяльності, відтак оскаржуване у цій справі рішення відповідача не справляє вплив на їхні права та інтереси.

85. Наявність укладених між ОСОБА_1 та замовником будівництва договору купівлі-продажу майнових прав на частину спірного об?єкта будівництва та між ТОВ «ФК "Новий Львів"» як управителем та замовником будівництва договору управління майном також не робить ОСОБА_1 та ТОВ «ФК "Новий Львів"» учасниками відносин у сфері містобудівної діяльності. Такі договори, відповідно до статей 629 та 1029 ЦК України відповідно є обов?язковими лише для його сторін і не зумовлюють виникнення взаємних прав та обов?язків між ОСОБА_1 та відповідачем як органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень, та між ТОВ «ФК "Новий Львів"» і відповідачем як органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень.

Права ОСОБА_1 як сторони за договором купівлі-продажу майнових прав на частину об?єкта будівництва, та права ТОВ «ФК "Новий Львів"» як сторони за договором управління майном належним чином захищені через можливість вимагати відшкодування продавцем або забудовником завданих збитків, а не через необхідність усунення перешкод у продовженні будівництва шляхом оскарження судового рішення про скасування містобудівних умов та обмежень, що є компетенцією відповідних суб?єктів містобудування.

86. Відповідно до правового висновку, що міститься, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, та постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16 та від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та статті 2 КАС України повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

87. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

88. За приписами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

89. Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої чи апеляційної інстанцій є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

90. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

91. Перевірка права особи на звернення до суду з касаційною скаргою передує розгляду питання щодо правомірності рішення, яке оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність підстав для касаційного оскарження, а отже і права на звернення до суду з такою скаргою, є перешкодою для розгляду скарги по суті. Законність судового рішення може бути перевірено лише за скаргою належної особи.

92. Такий підхід повністю узгоджується з принципом верховенства права та такою його складовою як правова визначеність. Безпідставний перегляд призводить до порушення принципу правової визначеності.

93. За таких обставин, коли ОСОБА_1 та ТОВ «ФК "Новий Львів"» не є учасниками (суб`єктами) правовідносин щодо видачі містобудівних умов та обмежень, а прийняте за наслідками перегляду містобудівних умов та обмежень в апеляційному порядку рішення суду не містить прямого висновку про права та (або) обов`язки вказаних осіб, то ОСОБА_1 та ТОВ «ФК "Новий Львів"» не мають права на касаційне оскарження зазначеної постанови суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, суд не надає оцінки іншим доводам касаційних скарг цих осіб.

94. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

95. Отже, з урахуванням викладеного, касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ТОВ «ФК "Новий Львів"» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.02.2023 підлягають закриттю.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає таке.

96. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

97. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, а також забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України № 3038-VI від 17.02.2011 «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

98. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 3038-VI планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає:

1) прогнозування розвитку територій;

2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій;

3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням;

4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій;

5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів;

6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності;

7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів;

8) реконструкцію існуючої забудови та територій;

9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об`єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень;

10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури;

10-1) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення;

11) проведення моніторингу забудови;

12) ведення містобудівного кадастру;

13) здійснення контролю у сфері містобудування.

Інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.

99. Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

100. Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у наступному порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

101. Частиною першою статті 29 Закону № 3038-VI визначено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

102. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження - документ, в якому зазначено комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування та будівництва, що стосуються поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будівель та споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

103. За змістом частин другої та третьої статті 29 Закону № 3038-VI фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

104. Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень);

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України);

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

105. Згідно з частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

106. Відповідно до частини восьмої статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням суду.

Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється:

1) за заявою замовника;

3) за рішенням суду.

107. У справі, що розглядається спір стосується скасування затверджених містобудівних умов та обмежень у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме: плану зонування Сихівського району м. Львова.

108. Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.

109. За змістом з положень статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Генеральні плани населених пунктів можуть поєднуватися з детальними планами всієї території населених пунктів або її частин.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

110. Відповідно до статті 18 Закону № 3038-VI план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог:

1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території;

2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності;

3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій;

4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон;

5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови;

6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями;

7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів;

8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності іншим положенням генерального плану населеного пункту, комплексного плану (за наявності).

Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для розроблення, узгодження та затвердження комплексного плану, генерального плану населеного пункту.

За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

111. Відповідно до положень статті 19 Закону № 3038-VI детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід`ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану.

Детальний план території визначає:

1) принципи планувально-просторової організації забудови;

2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;

3) у межах визначеного комплексним планом, генеральним планом населеного пункту функціонального призначення режим та параметри забудови території, розподіл територій згідно з будівельними нормами;

4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;

9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;

10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності комплексному плану (за наявності), генеральному плану населеного пункту та плану зонування території.

Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для розроблення, узгодження та затвердження детального плану території та Законом України «Про землеустрій».

112. За такого правового регулювання під час розроблення і затвердження різних видів містобудівної документації на місцевому рівні між ними не повинно виникати невідповідності та суперечностей, а має забезпечуватись сталий розвиток, планування, забудова та інше використання територій відповідно до вимог законодавства з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

113. Генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації. При цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, зонінг фактично становить собою планувальний поділ території міста на певні території з визначенням переліку дозволених (переважних та супутніх) об`єктів забудови, що забезпечує реалізацію довгострокової стратегії комплексного розвитку міста з урахуванням всіх його потреб та стримує хаотичну забудову.

План зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити.

114. Відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки уповноважений орган визначає виходячи саме з генерального плану населеного пункту, який є найважливішим документом щодо розвитку населеного пункту та визначення меж і функціонального призначення земельних ділянок. Генплан після затвердження є обов`язковим протягом всього періоду його дії.

115. Завданням генплану є не тільки сприяння розвитку населеного пункту, а й максимальне збереження цінних рис й особливостей існуючої забудови, історичних та археологічних пам`яток, особливо цінних ділянок природи. Саме генеральний план є тим документом, що гармонізує відносини між існуючими і новими територіями, позначає ті об`єкти і мережі, що повинні бути збудовані для існуючих територій.

116. Проте вирішуючи вказаний спір та встановивши під час судового розгляду розбіжності між планом зонування та детальним планом території, суд апеляційної інстанції вказаних положень закону не врахував та належним чином не перевірив чи відповідає план зонування генеральному плану міста.

117. Крім того, суд апеляційної інстанції обмежившись витребуванням витягу із Державного земельного кадастру від третьої особи у справі (ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"»), не врахував, що в силу положень частини четвертої статті 77 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи, та не перевірив належним чином цільового призначення земельної ділянки, щодо якої затверджено містобудівні умови та обмеження.

118. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

119. Цільове призначення земельної ділянки - це її використання за тим призначенням, яке визначене на підставі відповідної технічної документації із землеустрою та чинного законодавства.

120. Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

121. Таким чином, норми Закону № 3038-VI також передбачають обов`язковість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням навіть в разі встановлення нового функціонального призначення, якщо це відбулося вже після набуття права власності на землю.

122. Верховний Суд у постановах від 02.12.2021 у справі № 640/23893/19 та від 13.04.2022 у справі №826/1754/18 вже звертав увагу на той факт, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

123. Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

124. Цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

125. За змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

126. Отже, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

127. Крім того, Генеральним планом визначається планувальна довгострокова стратегія розвитку міста, однак положення закону не містять чіткого визначення поняття та змісту функціонального призначення території.

128. Верховний Суд у постановах від 23.11.2021 у справі № 815/1373/18 та від 13.04.2022 у справі № 826/1754/18 дійшов висновку, що положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають вищу юридичну, ніж рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року.

129. Проте суд апеляційної інстанції вказаного не врахував та дійшов передчасного висновку про невідповідність намірів будівництва вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто про невідповідність затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту, якими крім плану зонування є і генеральний план населеного пункту.

130. Щодо оцінки невідповідності виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН в частині допустимої щільності населення, допустимих відстаней до сусіднього житлового будинку, то колегія суддів вважає таку оцінку передчасною, оскільки їй має передувати оцінка відповідності намірів будівництва вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, яка належним чином зроблена не була.

131. Доводи касаційної скарги ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке, на його думку, унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, є безпідставними, оскільки представником ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» в ході судового засідання було заявлено клопотання про надання часу для підготовки відводу, хоча на початку цього засідання у цього представника відводів та клопотань не було, проте колегія суддів апеляційного суду відмовила у задоволенні вказаного клопотання та запропонувала скаржнику усно заявити відвід, однак скаржник цього не зробив, а просив відкласти розгляд справи у зв`язку з припиненням повноважень представника ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"», однак суд апеляційної інстанції на місці вирішив у задоволенні цього клопотання відмовити.

132. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

133. Згідно з частиною одинадцятою вказаної статті питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

134. За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права, оскільки представник ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» всупереч вимог пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України не виконував процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

135. Також колегія суддів не встановила порушень норм процесуального права у відмові суду апеляційної інстанції задовольнити клопотання ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» про призначення судово-будівельної експертизи у даній справі (ухвала від 01.02.2023), оскільки суд апеляційної інстанції вірно вважав вказане клопотання безпідставним.

136. Так, суд апеляційної інстанції зазначав, що перші два питання клопотання стосуються розробленого ТОВ «НВП "Термінал-ЛДТ"» проекту (із урахуванням уточнень представника третьої особи - містобудівного розрахунку) «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей зі знесенням існуючих будівель по АДРЕСА_3», який під час судового розгляду не оспорюється учасниками справи і не входить до предмету доказування.

Щодо третього питання суд апеляційної інстанції зауважив, що доводи позивача зводяться до видачі ТОВ «НВП "Термінал-ЛДТ"» містобудівних умов та обмежень, що суперечать саме Плану зонування Сихівського району м. Львова; факт відповідності містобудівних умов та обмежень детальному плану території учасниками справи не заперечується. Необхідність огляду будинків і встановлення відповідних замірів стосується стадії будівництва, яка виходить за межі розглядуваного спору.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що оцінка питання відповідності виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН не потребує спеціальних (будівельно-технічних) знань. Вимоги ДБН є доступними, логічними і зрозумілими; також під час розгляду справи учасниками справи надані детальні та чіткі пояснення із покликаннями на норми нормативно-правових актів у галузі будівництва, що дає можливість суду здійснити об`єктивне вирішення заявленого спору.

137. Як видно з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції з`ясував усі обставини справи у достатній мірі й надав оцінку відповідним доводам скаржника, дійшовши висновку, що призначення судово-будівельної експертизи у даній справі є безпідставною.

138. З огляду на викладене Суд не знаходить підстав вважати, що відмова у задоволенні клопотання про призначення вказаної експертизи завадила суду апеляційної інстанції повно встановити обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

139. Також неспроможними є доводи касаційної скарги про те, що справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції в загальному порядку.

140. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

141. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

142. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи виконавчого комітету Львівської міської ради та ТОВ «НВКП "Термінал-ЛТД"» є обґрунтованими частково.

143. Із огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суд не вчинив всіх дій з метою всебічного та повного дослідження обставин справи та не надав належної оцінки всім наявним в матеріалах справи доказам.

144. При цьому колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у справі.

145. Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

146. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

147. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи до цього суду для встановлення наведених вище обставин.

148. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Новий Львів"» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.02.2023 у справі №380/5886/22 - закрити.

Касаційні скарги виконавчого комітету Львівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче комерційне підприємство "Термінал-ЛТД"» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.02.2023 у справі №380/5886/22 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 у справі №380/5886/22 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді: А.І. Рибачук

Т.Г. Стрелець