СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/9708/24

пр. № 2/759/3689/24

02 липня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Натальчук А.І., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права на проживання в житловому приміщенні, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовною заявою до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій просив визнати за ОСОБА_1 право на проживання в житловому приміщенні, а саме в квартирі АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів м. Києва №799 від 12.12.1988 року змінено договір найму житлового приміщення. Вказаним рішенням особовий рахунок на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 переоформлено з громадянки ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що протягом останніх років за квартирою АДРЕСА_1 приглядав та ніс витрати по її утриманню позивач, що підтверджується чисельними квитанціями по сплаті комунальних платежів на утримання квартири АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_1 вказує, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, в даний час перебуває за межами України, а позивач, як його близький родич (рідний брат), несе витрати по утриманню квартири, вважає за необхідне змінити договір найму житлового приміщення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, на нього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1.

Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» на ім`я позивача як квартиронаймача квартири відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , відповідно до якого позивачу нараховуються платежі за користування квартирою та споживання житлово-комунальних послуг. Однак, позивач позбавлений можливості оформити право користування на займане ним житло, оскільки не зареєстрований у ньому, а у відповідних органів відсутні правові підстави провести реєстрацію місця проживання позивача, оскільки у нього відсутній ордер на вселення в спірне приміщення та договір найму житла.

Позивач звертався до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», однак листом від 27.11.2023 року його повідомлено, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» не є власником квартири АДРЕСА_1 та не наділене повноваженнями щодо передачі у найм (користування) або у власність жилих приміщень в житлових будинках, що на праві господарського відання закріплені за підприємством.

Крім того, позивач звертався до відповідача, листом від 28.04.2023 року йому повідомлено про перелік документів, які він повинен надати для внесення змін до договору найму житлового приміщення.

Позивач повторно звертався до відповідача із заявою, до якої долучив всі необхідні документи, про які відповідач вказав в першому листі, однак до цього часу відповіді не отримав.

На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06 червня 2024 року від представника відповідача за довіреністю надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація заперечує проти позову ОСОБА_1 . Обґрунтовують вказане тим, що факт проживання позивача у спірній квартирі спростовується матеріалами, які приєднані до позовної заяви, оскільки із них вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований в кВ. АДРЕСА_3 з 1996 року, тобто зберігає за собою постійне місце проживання і не змінював його. Крім того, медичні висновки також суперечать позовним вимогам, оскільки у довідках зазначено місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 .

Представник відповідача наголосив, що посилання позивача на нормативно-правові акти, які регулюють питання спільного проживання із наймачем, суперечать наявним у справі доказам. Вказав, що ОСОБА_3 - наймач квартири АДРЕСА_1 , з 1988 року у зв`язку із виїздом на роботу до районів Крайньої Півночі отримав охоронне свідоцтво (броню) на квартиру, в подальшому бронь продовжувалась до 01.01.2009 року. Жодних звернень до відповідних органів щодо реєстрації чи проживання ОСОБА_1 , заяв від наймача квартири не надходило.

Відповідач вважає, що належних доказів на підтвердження факту постійного проживання за даною адресою позивачем не надано, на підставі чого у задоволенні позовної заяви слід відмовити у повному обсязі.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

У статті 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР , може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Статтею 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Із копії витягу рішення виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів від 12.12.1988 року №799 встановлено, що особовий рахунок на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 переоформлено з громадянки ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 (а.с. 16).

ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право на проживання в житловому приміщенні, а саме в квартирі АДРЕСА_1 , оскілки він протягом останніх років несе витрати по утриманню вказаної квартири.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).

Аналіз змісту статті 65 ЖК Української РСР у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні. Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20).

Суду надані докази звернення позивача до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва».

На вказане звернення ОСОБА_1 отримав відповідь від 27.11.2023 року №107/56/Ф-216/1-1069, у відповідності до котрої Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» не є власником квартири АДРЕСА_1 та не наділене повноваженнями щодо передачі у найм (користування) або у власність жилих приміщень в житлових будинках, що на праві господарського відання закріплені за підприємством (а.с. 17).

Крім того, позивач звертався до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, та отримав відповідь від 28.04.2023 року №107-107/Ф-272-662, якою зазначено перелік документів, які необхідні для внесення змін у договір найму житлового приміщення (а.с. 18-19).

У поданому позові ОСОБА_1 вказав, що повторно звертався до відповідача із заявою, до якої долучив всі необхідні документи, про які відповідач вказав в першому листі, однак до цього часу відповіді не отримав.

Щодо цього суд зауважує, що суду не надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу, з якого б вбачалось, що таке звернення дійсно відбулось.

До матеріалів позову долучено копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого встановлено, що ОСОБА_4 направила на адресу «РДА» лист.

Дане рекомендоване повідомлення не дає можливості встановити ні того, що саме було направлено (відсутній опис вкладення та фінансовий чек про відправлення), ні те, кому саме було відправлено поштове відправлення, оскільки адресат зазначений як «РДА», що не дає змоги встановити конкретний орган, котрому воно було відправлене.

На підтвердження того, що ОСОБА_1 несе витрати по утриманню квартири АДРЕСА_1 суду надано 6 копій фінансових чеків, з яких вбачається, що платник « ОСОБА_5 » 10.04.2023 року здійснив ряд платежів за оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21, 22).

Крім того, у відповідності до паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_6 із 25 січня 1996 року (а.с. 8).

Із наданих суду копій медичних витягів встановлено, що місце проживання ОСОБА_1 зазначене за адресою: АДРЕСА_4 та за адресою: АДРЕСА_6 (а.с. 13, 14 на зворотній стороні).

Також суд звертає увагу, що, як встановлено із свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 від батьків: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 9 на зворотній сторінці).

Однак, суду не надано свідоцтва про народження, виданого на ім`я ОСОБА_1 (позивача) задля встановлення родинних зв`язків між наймачем та позивачем.

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи вищезазначеного свідоцтва про народження або будь-якого іншого доказу, що підтверджує родинні зв`язку між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , суд позбавлений можливості встановити, що вони дійсно є рідними братами.

Відтак, даний факт не підтверджено матеріалами справи.

Крім того, відсутні як докази того, що ОСОБА_1 набув право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , так і докази того, що наймач ОСОБА_3 вибув із житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

Таким чином, суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами як факт проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 із 2005 року, так і факт її утримання протягом останніх років.

Квитанції, що додані до матеріалів справи, датовані одним числом 10.04.2023 року, а всі інші докази вказують на факт проживання ОСОБА_1 за іншими адресами, що відмінні від адреси квартири, на яку позивач просить визнати право на проживання.

Відтак, твердження позивача, вказані у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. Як наслідок зазначеному, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зважаючи на положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права на проживання в житловому приміщенні - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Суддя Н.О.Горбенко