Номер провадження: 22-ц/813/105/24

Справа № 520/1486/18

Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 520/1486/18

Номер провадження: 22-ц/813/105/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участі секретаря судового засідання - Хангельдян К.С.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є - ОСОБА_2 ,

- відповідач - ОСОБА_3 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова С.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова С.О., про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , правонаступником якого є - ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Пучкової І.М. о 12 годині 00 хвилин 21 листопада 2019 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір дарування квартири, загальною площею - 49,3 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 , що укладений 22.06.2017 року між ним та відповідачкою ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., зареєстрований у реєстрі за № 973.

ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що укладання договору не відповідало його внутрішній волі. Фактично він, під впливом своєї матері - ОСОБА_4 та доньки - ОСОБА_3 , які ввели його в оману, вчинив правочин, вважаючи, що підписує заповіт, а не договір дарування (Т. 1, а. с. 3 - 6).

Позиція відповідачки в суді першої інстанції

ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву просить у позові відмовити. Посилається на те, що 22.06.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування квартири, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 . Спірний договір укладався між ними саме як договір дарування. При його укладенні були дотримані інтереси сторін, їх волевиявлення було вільним і усвідомленим, умови зрозумілими та відповідали реальній домовленості, зафіксовані усі істотні умови договору, з додержанням всіх вимог законодавства.

Також ОСОБА_3 зазначає, що після укладання договору дарування, вона разом зі своєю родиною переїхала до подарованої квартири. Постійно проживає там, належним чином зареєструвалися у квартирі, сплачують комунальні платежі, що свідчить про реальне настання правових наслідків, які обумовлені договором дарування. Посилання позивача на те, що вона ввела позивача в оману щодо змісту правочину, скористалася нібито його хворобливим станом та змусила ОСОБА_1 підписати договір дарування, не підтверджено жодними доказами (Т. 1, а. с. 36 - 39).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 ..

Рішення суду мотивовано тим, що не доведено належними та допустимими доказами, що позивач вчинив вказаний договір дарування під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а також, що волевиявлення учасників договору дарування не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі; що вказаний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, як то передбачено ст. 203 ЦК України.

Як зазначено у спірному договорі дарування, його умови були зрозумілі сторонам і відповідали реальній їх домовленості. Між ними було досягнуто усіх істотних умов, що стосуються дарування квартири. Обов`язків ОСОБА_3 вчинити на користь ОСОБА_1 будь-яких дій майнового або немайнового характеру договір не містить (Т. 1, а. с. 180 - 182).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що фактично він, під впливом своєї матері - ОСОБА_4 та доньки - ОСОБА_3 , які ввели його в оману, вчинив правочин, вважаючи, що підписує заповіт, а не договір дарування. Договір дарування був підписаний апелянтом в результаті тяжкого збігу обставин, пов`язаних з його хворобою. Матеріальний стан позивача значно погіршився, оскільки він має скромну пенсію, а відповідачка, шляхом введення його в оману, заволоділа квартирою, яка була його єдиним майном, придатним для проживання. Вказує, що з 11.10.1996 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , та спільно з нею здійснювали капітальний та поточний ремонт в спірній квартирі (Т. 1, а. с. 185 - 188).

Позиція відповідачки в апеляційному суді

Адвокат Осадча І.А., діюча від імені ОСОБА_3 , у відзиві на апеляційну скаргу просить її залишити без задоволення.

Вказує на те, що спірний договір укладався між сторонами саме як договір дарування. При його укладенні були дотриманні інтереси сторін, волевиявлення сторін було вільним. Відповідачка проживала у вказаній квартирі більшу частину свого життя. ОСОБА_2 , маючи генеральну довіреність від позивача, почала потайки переоформлювати бізнес позивача на себе, які у подальшому були скасовані позивачем. ОСОБА_2 була допитана як свідок та вказала, що ОСОБА_1 психічними захворюваннями не страждав та не страждає, не знаходиться на обліку у психіатра, самостійно здійснює підприємницьку діяльність, в побуті веде себе адекватно. Ініціатором вказаного позову до суду була сама ОСОБА_2 ..

Посилання апелянта на погіршення його матеріального становища є безпідставними, оскільки він є фізичною особою підприємцем (Т. 1, а. с. 236 - 241).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.01.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху (Т. 1, а. с. 194 - 195).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.02.2020 року (суддя-доповідач Ващенко Л.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2019 року (Т. 1, а. с. 200 - 201).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.03.2020 року призначено розгляд справи в приміщенні Одеського апеляційного суду з повідомленням її учасників справи (Т. 1, а. с. 208).

09.12.2020 року від адвоката Осадчої І.А., діючої від імені ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 1, а. с. 236 - 241).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 20.07.2021 року №1612/0/15-21 суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.

На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Матеріали цивільної справи передано до канцелярії Одеського апеляційного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2021 року визначено склад колегії суддів: - головуючий суддя Заїкін А.П.; - судді Колесніков Г.Я., Вадовська Л.М..

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.08.2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова С.О., про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2019 року прийнято до провадження іншої колегії суддів (Т. 2, а. с. 8 - 8 зворотна сторона).

19.05.2022 року від адвоката Осадчої І.А., діючої від імені ОСОБА_3 , надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії свідоцтва про смерть ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До клопотання надано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 06.01.2021 року складено актовий запис №267.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.05.2022 року апеляційне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова С.О., про визнання договору дарування недійсним зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 2, а. с. 41 - 42).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.07.2023 року відновлено провадження у справі. Справу призначено до розгляду. Витребувано у Одеського державного нотаріального архіву копію спадкової справи після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 2, а.с. 49 - 50)

31.08.2023 року від Одеського державного нотаріального архіву надійшла відповідь, про відсутність інформації щодо заведення спадкової справи відносно майна ОСОБА_1 ..

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року витребувано з Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради відомості щодо всіх зареєстрованих осіб за адресою - АДРЕСА_1 , станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року. За наявності надати інформацію щодо родинних зв`язків зареєстрованих осіб за адресою - АДРЕСА_1 . Витребувано з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відомості про наявність актового запису про батьківство ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) (Т. 2, а. с. 69 - 72).

21.12.2023 року на виконання вимог вищевказаної ухвали Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради було надано відповідь.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.02.2024 року витребувано з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відомості про наявність актового запису про укладення шлюбу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) (Т. 2, а. с. 91 - 94).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.04.2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якості правонаступника позивача по справі - ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 2, а. с. 100 - 103).

30.05.2024 року від адвоката Осадчої І.А., діючої від імені ОСОБА_3 , надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін,достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань, зокрема щодо відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , правонаступником якого є - ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

22.06.2017 року. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування двокімнатної квартири, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О.. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 (дарувальник) передав, а ОСОБА_3 (обдаровувана) прийняла в дар спірну квартиру. Згідно з договором дарування, дієздатність сторін, а також належність ОСОБА_1 відчужуваної квартири перевірено. За п. 9 договору дарування, зміст ст. ст. 182, 203, 721, 722 Цивільного кодексу України, ст. 65, Сімейного кодексу України, сторонам роз`яснено. Договір зареєстровано в реєстрі за №973.

Відповідно до витягу з єдиного реєстру довіреностей, наявні відомості про надання ОСОБА_1 довіреностей від 22.12.2016 року, 14.07.2017 року, 16.08.2017 року, при засвідчені яких приватними нотаріусами було встановлено особу ОСОБА_1 та перевірено його дієздатність. Сумнівів у дієздатності позивача не встановлено.

Відповідно до довідки про склад сім`ї, яка видана ТОВ «Керуюча компанія Майстер» від 04.02.2019 року, у квартирі, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 , зареєстровані шість осіб - ОСОБА_3 , як власниця квартири, її дочки - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , батько - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_8 ..

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю другої групи за загальним захворюванням, відповідно до довідки Серії 12 ААБ№ 245293.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 06.01.2021 року складено актовий запис №267.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України (тут і далі, у редакції чинній на час укладення оспорюваних правочинів) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19).

Зазначаючи про недійсність вчиненого ним договору дарування, позивач посилався на відсутність у нього волевиявлення на відчуження належного йому нерухомого майна. Зміст викладених позивачем обставин, якими він обґрунтовував позовні вимоги, зокрема, про те, що мав намір на складення заповіту, а не договору дарування, дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування з підстав наявності в нього дефекту сприйняття дійсної юридичної природи вчинюваного правочину.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що:

під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;

під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);

помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 288/1366/21 (провадження № 61-8441св22) зазначено, що:

«наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Проте, Верховний Суд наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20 зазначив, що «зміна рішення дарувальника або ставлення до його наслідків після укладення таких правочинів, зміна стосунків з обдарованим не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладених правочинів, що виникли після моменту укладення, не впливають на їх дійсність, а можуть бути підставами для їх розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації».

Посилання апелянта на зміну відношення до нього після укладення договору дарування не свідчить про наявність помилки зі сторони дарувальника під час укладення ним оспорюваного правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, та звертає увагу, що ОСОБА_1 не довів, що на момент укладення оспорюваного договору дарування він помилялася стосовно правової природи укладеного ним правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи вказаний договорів, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладення. Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.

Колегія суддів враховує, що саме лише з`ясування обставин похилого віку позивача, його стану здоров`я, наявності в нього спірного житла як єдиного не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору.

Установивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору дарування він мав волевиявлення саме на складення заповіту, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним в порядку статті 229 ЦК України.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що договір дарування був підписаний ОСОБА_1 в результаті тяжкого збігу обставин, пов`язаних з його хворобою, оскільки останні не свідчать про дефект сприйняття позивачем правової природи правочину на момент його укладення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , правонаступником якого є - ОСОБА_2 ,, є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , правонаступником якого є - ОСОБА_2 , відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є - ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанов складений 01 липня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлової

О. М. Таварткіладзе