ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 р. Справа № 480/11729/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2023, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, по справі № 480/11729/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 155950018426 від 08.09.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити позивачці пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування своїх вимог позивачкою зазначено, що відповідачем відмовлено їй в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статі 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з підстав відсутності спеціального стажу роботи. Вважає таку відмову протиправною, оскільки Конституційним Судом України 04.06.2019 ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII. Зазначає, що пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено право на пенсію за вислугу років працівникам освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи не менше ніж 25 років.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду позовні вимоги було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 155950018426 від 08.09.2023.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення з заявою, а саме 01.09.2023.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду № 480/11729/23 від 04.12.2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення не грунтується на належних та допустимих доказах, судом допущено неповне з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для розгляду справи. Також зазначає, що обов`язок в наданні достатнього пакету документів законодавець покладає на позивача, оскільки відповідач не наділений повноваженнями у підтвердженні спеціального стажу роботи, а лише досліджує аналізує та перевіряє вже надані документи, а тому вважає, що пенсійним органом було правомірно відмовлено позивачці у призначенні пенсії.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 01.09.2023 позивачка звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за вислугу років.

За наслідками розгляду заяви, відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області, рішенням від 08.09.2023 № 155950018426 відмовив позивачці в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", мотивуючи відмову тим, що Законом України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, надано право виходу на пенсію за вислугою років незалежно від віку особам, які на 11.10.2017 мають вислугу років, необхідну для призначення такої пенсії. Вказано, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, зокрема, спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років складає 21 рік 10 місяців 29 днів. Вказано, що позивачка не має права на пенсію за вислугу років, оскільки відсутній спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 - не менше ніж 26 років 6 місяців.

Позивач не погодився із таким рішенням пенсійного органу та звернувся із позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачка має право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.

Таким чином, аналіз змісту пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" дозволяє прийти до висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно статей 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" може бути призначена лише особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону України "Про пенсійне забезпечення", станом на 11.10.2017.

Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XI) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно статті 7 Закону № 1788-XI звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті "е" статті 55 Закону № 1788-XI.

Так, відповідно до внесених змін пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Отже, на день звернення позивачки із заявою 01.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що згідно із записами трудової книжки позивачка працювала:

- 13.10.1987 - прийнята в члени рибколгоспу імені Котовського;

- 11.08.1988 - виведена зі списків членів рибколгоспу імені Котовського у зв`язку з зміною місця проживання;

- 15.08.1988 - прийнята в члени колгоспу "Рассвет" нянею в дитячий садок;

- 25.09.1988 - переведена вихователем;

- 10.11.1995 - звільнена за власним бажанням відповідно до статті 36 КЗпП України;

- 14.11.1995 - прийнята на роботу вчителем іноземної мови;

- 21.12.2009 - Приморська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Кілійського району Одеської області перейменована на Приморську загальноосвітню школу 1-ІІІ ступенів Кілійської районної ради Одеської області;

- 01.09.2012 - прийнята на посаду заступника директора з виховної роботи;

- 31.08.2023 - звільнена з посади вчителя за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років.

Також судом встановлено, що відповідачем не зараховано позивачу спеціальний трудовий стаж вихователя дитячого садку колгоспу "Рассвет" (25.09.1988 - 10.11.1995).

На підтвердження даного стажу позивачем надано архівну довідку КП «Трудовий архів» Кілійської міської ради від 22.08.2023 №К-226, відповідно до якої ОСОБА_1 працювала в дитячому садку «Сонечко» колгоспу КСП «Світанок» вихователем з 1988 по 1995 рр. (а.с.20).

Згідно з абз.4 ч.1 статті 12 Закону України «Про дошкільну освіту» відповідно до потреб громадян України створюються такі заклади дошкільної освіти, а саме: заклад дошкільної освіти (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. N 909, право на пенсію за вислугу років мають працівники, які працювали, серед іншого, вихователями дошкільних навчальних закладів всіх типів.

Відповідач на вимогу ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 р. надав пояснення в яких зазначив, що період роботи позивача вихователем у дитячому садку «Сонечко» з 25.09.1988 року по 10.11.1995 року врахований до страхового стажу, зокрема період з 01.01.1992 по 31.12.1993 року врахований як догляд за дитиною до 3-х років. Однак вказаний період не підлягає врахуванню до спеціального стажу, оскільки у трудовій книжці даний запис про роботу здійснений з порушення Інструкції ведення трудових книжок працівників, затверджено наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 р. за № 58, а саме запис про роботу не завірений підписом посадової особи, а в уточнюючій довідці відсутня повна дата періоду роботи вихователем та за 1992-1993 роки, відсутня інформація про роботу, відсутня довідка про реорганізацію колгоспу.

Між тим, колегія суддів вважає такі доводи необгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У силу пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).

Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів зазначає, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудової книжки, її облік, зберігання та видачу несуть саме спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність та негативні наслідки за порушення при веденні записів у трудову книжку повинні настати саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.

Аналогічні висновки неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх постановах, а саме, у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, у постанові від 11.07.2019 у справі №683/737/17 та у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Крім того, позивачем в підтвердження трудового стажу надано архівну довідку (а.с.20), в якій наведені періоди роботи позивача вихователем у період з 1988 по 1995 рока.

Доводи відповідача з приводу відсутності в уточнюючій довідці повної дати періоду роботи вихователем за 1992-1993 роки колегія суддів вважає безпідставним, оскільки як зазначає відповідач у своїх поясненням вказаний період врахований відповідачем до стажу як догляд за дитиною до 3-х років.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що стаж роботи позивачки в дитячому садку «Сонечко» колгоспу КСП «Світанок» вихователем з 1988 по 1995 рр. також має бути враховано до спеціального трудового стажу відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII.

Відповідач не оспорює наявність у позивача спеціального стажу станом на 11.10.2017 року тривалістю 21 рік 10 місяців 29 днів ( з 13.11.1995 по 10.10.2017).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії у позивачки станом на 11.10.2017 спеціальний стаж складав 28 років з необхідних 26 років 6 місяців, та був достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 по справі № 480/11729/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій