Постанова

Іменем України

12 червня 2024 року

м. Київ

Справа № 522/179/16

Провадження № 14-17цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

розглянула справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Новіковою Тетяною Олегівною, на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.

та касаційною скаргою Національного банку України на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.

за позовом Національного банку України

до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Імексбанк»,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про стягнення заборгованості.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Зміст позову

1. У січні 2016 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

2. Позов мотивував тим, що 28 листопада 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Імексбанк» (далі - АТ «Імексбанк») укладений договір про надання стабілізаційного кредиту № 60, за умовами якого АТ «Імексбанк» отримав кредит у розмірі 300 000 000,00 грн на строк до 28 листопада 2016 року зі сплатою 21,0 процента річних.

3. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 28 листопада 2014 року НБУ та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 61, за умовами якого ОСОБА_1 поручився перед кредитором за виконання АТ «Імексбанк» зобов`язань за кредитним договором.

4. У зв`язку з неналежним виконанням АТ «Імексбанк» зобов`язань за кредитним договором 04 вересня 2015 року НБУ в особі Управління Національного банку України в Одеській області направило ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язання щодо погашення заборгованості за укладеним між НБУ та АТ «Імексбанк» кредитним договором від 28 листопада 2014 року№ 60.

5. За розрахунком позивача станом на 28 грудня 2015 року заборгованість за кредитним договором склала 309 850 670,07 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 300 000 000,00 грн, заборгованість зі сплати процентів - 9 838 356,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 12 313,91 грн.

6. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором поруки, НБУ просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 309 850 670,07 грн, яка виникла унаслідок невиконання позичальником АТ «Імексбанк» грошового зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та пені.

Зміст судових рішень при першому судовому розгляді справи

7. Суди розглядали цю справу неодноразово.

8. Рішенням від 16 березня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси задовольнив позов НБУ.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь НБУ заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 300 000 000,00 грн, заборгованості зі сплати процентів - 9 838 356,16 грн, пені за прострочення сплати процентів - 12 313,91 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

9. Рішенням від 15 липня 2016 року Апеляційний суд Одеської області задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 .

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення - про відмову у задоволенні позову НБУ.

Постановив окрему ухвалу щодо дій працівників НБУ.

10. Ухвалою від 04 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнив частково касаційну скаргу НБУ.

Касаційний суд скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 16 березня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області

від 15 липня 2016 року та окрему ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року.

Справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Суд касаційної інстанції обґрунтовував ухвалу тим, що постановою Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 з 27 травня 2015 року відкликано банківську ліцензію АТ «Імексбанк». 27 травня 2015 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Водночас суд першої інстанції усупереч вимогам статей 212 - 214 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та належно не визначив суб`єктний склад сторін спору, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову НБУ.

12. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2018 року, внесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено АТ «Імексбанк» та Фонд.

13. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2018 року, внесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання НБУ про зміну предмета позову та залучення до участі у справі співвідповідача АТ «Імексбанк».

14. З урахування зміни предмета позову НБУ просило суд стягнути з ОСОБА_1 та АТ «Імексбанк» у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670, 07 грн.

Зміст рішення суду першої інстанції за наслідками нового розгляду справи

15. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2018 року в задоволенні позову НБУ відмовлено.

Скасовано застосовані заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на: зупиночне місце АДРЕСА_1 ; зупиночне місце АДРЕСА_2 ; легковий автомобіль ВАЗ 2109, 1989 року випуску; акції, що належать ОСОБА_1 у ПрАТ «Інвестиційна компанія «Примор`є-Інвест», ПАТ «Чорноморська транспортна компанія», АТЗТ «Центральний універмаг», ПрАТ «Страхова компанія «Примор`є», ПАТ «Спецавтоматика», ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець».

16. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за кредитним договором повинна бути пред`явлена в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит має бути погашений одноразовим платежем).

17. Суд констатував, що НБУ набув право пред`явити вимогу про виконання основного зобов`язання до поручителя з 28 травня 2015 року, тобто на наступний день за днем настання строку виконання основного зобов`язання, яким у спірних правовідносинах є день початку процедури ліквідації АТ «Імексбанк» (27 травня 2015 року). Оскільки НБУ звернувся до суду з позовом до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 06 січня 2016 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

18. Суд відхилив посилання НБУ на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина четверта статті 559 ЦК України в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі - Закон № 2478-VIII), який набрав чинності 04 листопада 2018 року, оскільки останнім днем дії поруки ОСОБА_1 вважається 27 листопада 2015 року. Тобто як на момент набуття чинності Законом № 2478-VIII, так і на момент введення його в дію зобов`язання за договором поруки між ОСОБА_1 та НБУ припинилися, що виключає можливість застосування зазначеного Закону до спірних правовідносин.

Зміст оскаржуваних рішень суду апеляційної інстанції

19. Постановою Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу НБУ задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення - про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь НБУ заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 300 000 000,00 грн, заборгованість зі сплати процентів - 9 838 356,16 грн, пеня за несплату процентів - 12 313,91 грн.

20. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що строк пред`явлення вимоги до поручителя, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, не можна вважати пропущеним, оскільки пунктом 14 договору поруки сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником та/або поручителем зобов`язань, що складають основне зобов`язання, тобто сторони, керуючись приписами частини четвертої статті 559 ЦК України, встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником та/або поручителем основного зобов`язання.

21. Оскільки зобов`язання з повернення коштів за кредитним договором не виконано, а умовами договору поруки визначено, що строком припинення поруки є повне виконання позичальником та/або поручителем зобов`язань, що складають основне зобов`язання, апеляційний суд дійшов висновку, що зобов`язання виникло до введення і продовжило існувати після введення в дію Закону № 2478-VIII, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

22. Установивши, що на час вирішення спору АТ «Імексбанк» не припинено, призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку, апеляційний суд констатував наявність підстав для солідарної відповідальності позичальника та поручителя, а тому вважав обґрунтованими вимоги НБУ про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 309 850 670,07 грн.

23. Додатковою постановою від 24 грудня 2020 року Одеський апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь НБУ відшкодування судових витрат у розмірі 2 686 294,03 грн з кожного.

Стягнув з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» у дохід держави відшкодування судових витрат у розмірі 3 124 095,04 грн з кожного.

24. Апеляційний суд мотивував додаткову постанову тим, що в постанові Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року не вирішено питання розподілу судових витрат, а тому такі підлягають розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

25. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив з того, що НБУ за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 4 647 760,05 грн [309 850 670,07 грн (ціна позову) х 1,5 процента (ставка судового збору для юридичних осіб], а тому за подання апеляційної скарги судовий збір підлягав сплаті у розмірі 6 971 640,07 грн (4 647 760,05 грн х 150 процентів). Однак згідно з платіжним дорученням від 01 лютого 2019 року № 1539000918 заявник сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 723 450,00 грн та звернувся з клопотанням про зменшення суми судового збору, посилаючись на неправомірність обмежень доступу до суду внаслідок необхідності сплати надмірно великої суми судового збору та неспівмірності його розміру з предметом позову, яке було задоволено апеляційним судом. За подання касаційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. Посилаючись на приписи статті 141 ЦПК України, за правилами якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що судові витрати НБУ зі сплати судового збору у розмірі 5 372 588,05 грн (4 647 760,05 грн + 723 450,00 грн +1 378,00 грн) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів у рівних частинах на користь позивача, а у розмірі 6 248 190,07 грн (6 971 640,07 грн - 723 450,00 грн) - на користь держави.

Рух справи в суді касаційної інстанції, короткий зміст вимог касаційних скарг

26. У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Новіковою Т. О., на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року.

27. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме:

- щодо застосування частини другої статті 46 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

(далі - Закон № 4452-VI) та визначення моменту виникнення зобов`язань банків, щодо яких прийнято рішення про їх ліквідацію, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16 та Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 910/14672/16, від 16 травня 2018 року у справі № 757/34878/15-ц;

- щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 209/3779/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11, від 03 травня 2018 року у справі № 520/14672/16-ц, від 14 травня 2018 року у справі № 509/1080/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 756/10926/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

28. У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга НБУ на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, у якій позивач просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь НБУ судові витрати у розмірі 5 474 950,06 грн з кожного.

29. Як на підставу касаційного оскарження НБУ посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права та неврахування висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц.

30. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою НБУ на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

31. Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -

Новікової Т. О. на постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада

2020 рокуна підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

32. Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин частину другу статті 45, частину першу статті 48, статтю 49 Закону № 4452-VI замість частини другої статті 46 цього Закону, унаслідок чого для цілей застосування частини четвертої статті 559 ЦК України неправильно визначив момент настання строку виконання основного зобов`язання АТ «Імексбанк».

33. Заявник зазначив, що частина друга статті 46 Закону № 4452-VI пов`язує момент настання строку виконання зобов`язань банку перед кредиторами з днем початку процедури ліквідації банку, а не з днем затвердження дирекцією Фонду реєстру акцептованих вимог кредиторів, що є точкою відліку для початку взаємовідносин з майновими та фінансовими поручителями. Ураховуючи,

що 27 травня 2015 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», відповідно до частини другої статті 46 Закону № 4452-VI строк виконання зобов`язань боржника АТ «Імексбанк» перед НБУ настав 27 травня 2015 року.

34. Наведене, на думку заявника, підтверджується правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16, Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 757/34878/15-ц та від 28 березня 2018 року у справі № 910/14672/16.

35. Зазначав, що згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, яка діяла на момент виникнення та припинення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

36. Оскільки в договорі поруки не встановлено строк його дії відповідно до статті 252 ЦК України, відповідач уважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

37. Касаційна скарга НБУ мотивована тим, що, вирішуючи питання розподілу судових витрат у додатковій постановівід 24 грудня 2020 року, апеляційний суд відшкодував на користь НБУ судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року у розмірі 5 577 312,06 грн, за результатами розгляду якої Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 04 жовтня 2017 року повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Наведене, на переконання позивача, свідчить про неврахування апеляційним судом висновку, зробленого Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц, про те, що у випадку, коли судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанцій, розподіл судового збору у справі, у тому числі сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

38. У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив НБУ на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому позивач просив залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права. Позивач зауважив, що для наявності підстав вимагати погашення заборгованості з поручителя, враховуючи його солідарну відповідальність з боржником

АТ «Імексбанк», необхідною умовою є визнання та акцептування вимог уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк», а також їх затвердження Фондом, оскільки у протилежному випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню, а отже і вимоги до поручителя як солідарного боржника за зобов`язаннями будуть відсутніми.

39. У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Фонду на касаційну скаргу відповідача. Відзив мотивований тим, що з урахуванням направлення НБУ у вересні 2015 року письмової вимоги до поручителя апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що порука станом на момент подачі позову не припинилася.

Зміст ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

40. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року частково задоволені клопотання НБУ та Фонду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Судута передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для вирішення виключної правової проблеми та забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції до набрання чинності Законом № 2478-VIII у поєднанні з правилами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

41. У задоволенні клопотань НБУ та Фонду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України для відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 36), від 19 травня 2020 року у справі №910/23028/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59) та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відмовив.

42. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що спірні правовідносини характеризуються наявністю специфічного суб`єктного складу, учасниками яких є: НБУ як кредитор останньої інстанції за законом та регулятор; неплатоспроможний банк (АТ «Імексбанк»), що отримав стабілізаційний кредит від НБУ, а також фізична особа - бенефіціарний власник банку, що виступив майновим поручителем за виконання банком зобов`язань перед НБУ.

43. Вирішуючи спір та задовольняючи вимоги НБУ в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя, апеляційний суд виходив з того, що порука ОСОБА_1 не припинилася, оскільки кредитор та поручитель обумовили строк її дії до повного виконання позичальником та/або поручителем зобов`язань, що складають основне зобов`язання.

44. Такий висновок апеляційного суду, на переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц (провадження № 14-644цс18) зазначила про те, що умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої із цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

45. Натомість суд першої інстанції, зазначивши, що до спірних правовідносин застосовуються правила частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, дійшов висновку про припинення поруки ОСОБА_1 , оскільки кредитор не пред`явив вимогу до поручителя у шестимісячний строк з дня настання строку виконання основного зобов`язання - 28 травня 2015 року, яким суд вважав наступний день після початку процедури ліквідації банку. Зазначеного висновку щодо моменту настання строку виконання основного зобов`язання суд першої інстанції дійшов, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI, згідно з яким з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

46. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 45, пункту 3 частини першої статті 48, частин першої, другої та восьмої статті 49 Закону № 4452-VI поряд з настанням з дня початку процедури ліквідації неплатоспроможного банку строку виконання всіх його грошових зобов`язань та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) необхідною умовою для задоволення вимог кредитора неплатоспроможного банку є визнання та акцептування його вимог уповноваженою особою Фонду на ліквідацію такого неплатоспроможного банку, а також їх затвердження Фондом, оскільки у протилежному випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню.

47. Наведене, на переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, стосується і наявності підстав у кредитора вимагати погашення заборгованості з поручителя неплатоспроможного боржника, ураховуючи, що за змістом частини другої статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

48. Суди в цій справі встановили, що 21 вересня 2015 року на офіційному сайті Фонду сповіщено кредиторів, що Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 14 вересня 2015 року № 214/15 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк». 01 жовтня 2015 року АТ «Імексбанк» отримало повідомлення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк», у якому зазначено, що кредиторські вимоги НБУ за кредитним договором визнані на суму 309 838 356,16 грн (частково). З дня прийняття виконавчою дирекцією Фонду рішення від 14 вересня 2015 року № 214/15 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк» встановлено обсяг зобов`язань за кредитним договором від 28 листопада 2014 року № 60, їх розмір та відсутність факту погашення.

49. З огляду на викладене Касаційний цивільний суд уважав, що існує виключна правова проблема щодо застосування приписів Закону № 4452-VI у поєднанні з правилами частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції до набрання чинності Законом № 2478-VIII), яка полягає у визначенні моменту, з якого починається перебіг шестимісячного строку для пред`явлення кредитором вимоги до поручителя за зобов`язаннями боржника - банку в ліквідації: з моменту початку процедури ліквідації банку чи з моменту акцептування кредиторських вимог за основним зобов`язанням.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

50. 28 листопада 2014 року між НБУ та АТ «Імексбанк» укладений договір про надання стабілізаційного кредиту № 60, за умовами якого банк отримав кредит у розмірі 300 000 000,00 грн на строк до 28 листопада 2016 року зі сплатою 21,0 процента річних.

51. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 28 листопада 2014 року НБУ та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 61, за умовами якого ОСОБА_1 поручився перед кредитором за виконання АТ «Імексбанк» зобов`язань за договором про надання стабілізаційного кредиту.

52. Згідно з пунктом 2 договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком у разі неналежного виконання / невиконання позичальником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами у тому ж обсязі, що й позичальник, включаючи суму кредиту, визначену згідно з кредитним договором, нараховані за користування кредитом проценти, неустойки (пені, штраф), суми відшкодування та інші платежі, передбачені основним зобов`язанням.

53. У пункті 14 договору поруки сторони передбачили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та, керуючись умовами частини четвертої статті 559 ЦК України, встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником та / або поручителем зобов`язань, що складають основне зобов`язання.

54. 23 грудня 2014 року між НБУ та АТ «Імексбанк» укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання стабілізаційного кредиту № 60, якою викладено пункт 1.3. розділу 1 «Предмет договору» кредитного договору від 28 листопада

2014 року№ 60 у новій редакції із встановленням графіка погашення кредиту позичальником за період з 06 березня 2015 року по 28 листопада 2016 року.

55. У зв`язку з невиконанням АТ «Імексбанк» зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 309 850 670,07 грн, з яких: заборгованість з повернення тіла кредиту - 300 000 000,00 грн, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 9 838 356,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 12 313,91 грн.

56. Постановою Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 відкликано банківську ліцензію АТ «Імексбанк» з 27 травня 2015 року.

57. 27 травня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

58. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 14 вересня 2015 року № 124/15 затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк», у якому кредиторські вимоги НБУ за договором від 28 листопада 2014 року № 60 визнані на суму 309 838 356,16 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

59. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

60. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

61. У касаційному порядку ОСОБА_1 оскаржує постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року винятково в частині задоволення вимог позову про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. У частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з АТ «Імексбанк» постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується, Велика Палата Верховного Суду у цій частині її не переглядає.

Щодо особливостей поруки як акцесорного зобов`язання

62. У доктрині цивільного права як акцесорні розуміють такі зобов`язання, якими забезпечується належне виконання основного зобов`язання і які виникають та існують лише за умови існування основного зобов`язання.

63. У законодавстві не наведено визначення акцесорних зобов`язань. Водночас у статті 266 ЦК України (тут і далі, якщо не зазначено інше, - у редакції, чинній на момент укладення договорів кредиту та поруки) законодавець веде мову про основну та додаткову вимоги, тобто фактично про основне та акцесорне зобов`язання.

64. У частині першій статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

65. Правовідносинам щодо забезпечення виконання зобов`язання притаманна акцесорність (додатковість) щодо основного зобов`язання, виконання якого забезпечується. Зазначена акцесорність полягає в тому, що таке акцесорне зобов`язання існує, оскільки існує основне зобов`язання. Акцесорний характер способів забезпечення виконання зобов`язань полягає також і в тому, що недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, проте недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання не спричиняє недійсність основного зобов`язання.

66. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

67. У частині другій статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

68. У наведених нормах права чітко визначена акцесорність поруки та її додатковий характер, який проявляється у неможливості існування поруки окремо від основного зобов`язання. Вимоги до поручителя можуть бути пред`явлені лише у випадку чинності основного зобов`язання та (якщо в договорі не передбачено інше) лише в тому обсязі, що й до основного боржника.

Щодо підстав припинення поруки

69. Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

70. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

71. За загальним правилом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Водночас законом або договором можуть встановлюватися інші підстави для припинення зобов`язання.

72. Спеціальні підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України. За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати.

73. Як на момент укладення сторонами договору поруки, так і на момент пред`явлення позову в цій справі та його вирішення місцевим судом частина четверта статті 559 ЦК України передбачала, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

74. У пункті 14 договору поруки сторони погодили, що «цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Сторони, керуючись умовами частини четвертої статті 559 ЦК України, встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником та / або поручителем зобов`язань, що складають основне зобов`язання».

75. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина перша статті 251 ЦК України). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

76. Календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

77. Велика Палата Верховного Суду вчергове наголошує, що погоджена сторонами умова про чинність зобов`язань за договором поруки до повного виконання позичальником та / або поручителем основного зобов`язання, не є строком, встановленим у договорі поруки, в розумінні частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

78. Подібний за змістом висновок сформульований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 03 липня 2019 року

у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), від 26 травня 2020 року

у справі № 638/13683/15-ц (пункт 35).

79. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сторони в договорі визначили інший, ніж у частині четвертій статті 559 ЦК України, строк чинності поруки, та констатує необхідність застосування припису речення другого частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

80. Зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.

81. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки треба розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, пункт 61).

82. Тому при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 як поручителя АТ «Імексбанк» на користь НБУ встановленню судами підлягала обставина дотримання кредитором шестимісячного строку на пред`явлення позову до поручителя.

Щодо впливу процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку на виконання зобов`язань такого банку

83. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду зауважує, що строк виконання договірного зобов`язання є істотною умовою правочину та підлягає погодженню сторонами при його укладенні.

84. Зокрема, у договорі про надання стабілізаційного кредиту НБУ та АТ «Імексбанк» погодили, що кредит надається на строк до 28 листопада 2016 року та передбачили графік його повернення однаковими щомісячними платежами в сумі 12 500 000,00 грн починаючи з 30 грудня 2014 року до 28 листопада 2016 року, а також графік сплати процентів за користування кредитом.

85. У пункті 1.6 кредитного договору сторони дійшли згоди, що для нарахування процентів строк користування кредитом починається з дня надходження коштів на кореспондентський рахунок позичальника і закінчується в день, який передує поверненню коштів. Крім того, у пунктах 2.2.6.-2.2.8. передбачено випадки зміни строку виконання основного зобов`язання за ініціативою кредитора.

86. Водночас спірні правовідносини характеризуються наявністю специфічного суб`єктного складу, оскільки їх учасниками є: НБУ як кредитор останньої інстанції за законом та публічний регулятор; банк, що отримав кредит рефінансування від НБУ та в подальшому був визнаний неплатоспроможним, а також особа, яка виступила поручителем за виконання банком зобов`язань перед НБУ за кредитом рефінансування, що є передумовою для застосування до спірних правовідносин приписів Закону № 4452-VI (тут і далі - в редакції, чинній на момент початку процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку).

87. Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частини перша, третя, п`ята статті 34 Закону № 4452-VI).

88. У статті 36 Закону № 4452-VI передбачені наслідки запровадження тимчасової адміністрації, які направлені на збереження активів неплатоспроможного банку та визначають порядок задоволення вимог кредиторів. Зокрема, встановлено заборону на задоволення вимог кредиторів з боку неплатоспроможного банку крім тих вимог, на які не поширюються обмеження частини шостої статті 36 цього Закону.

89. Ці норми закону по суті запроваджують мораторій на виконання зобов`язань неплатоспроможного банку, який перебуває у спеціальному правовому режимі, а його зобов`язання фіксуються на дату запровадження тимчасової адміністрації та є сталими протягом всієї процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

90. Такий особливий правовий режим неплатоспроможного банку як боржника у кредитних правовідносинах безумовно впливає на можливість застосування цивільно-правових інструментів відповідальності за порушення зобов`язань після введення тимчасової адміністрації.

91. Відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 4452-VI Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за винятком випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

92. За змістом пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

93. У контексті справи, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, відповідач тлумачить положення пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI у такий спосіб, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку змінюється така істотна умова кредитного договору, як строк виконання зобов`язання. Тим самим ОСОБА_1 пов`язує зміну істотних умов кредитного договору, укладеного в цій справі, не з волевиявленням сторони договору, а з рішенням суб`єкта владних повноважень про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

94. Таке тлумачення пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI є буквальним та несистемним, таким, яке не враховує особливості правового регулювання спірних відносин щодо здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку (сторони кредитного договору) з ринку, встановленої цим же Законом.

95. За загальним правилом цивільного законодавства, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

96. У частині другій статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінений в односторонньому порядку, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї зі сторони договору у разі істотного порушення договору другою стороною.

97. У цій же нормі права законодавець допускає односторонню, тобто за волевиявленням однієї зі сторін такого договору, зміну його умов у випадках, передбачених договором або законом. На переконання Великої Палати Верховного Суду, застосування умов і правил статей 36 і 46 Закону № 4452-VI не є тією передбаченою законом підставою для зміни строку виконання неплатоспроможним банком зобов`язання за кредитним договором.

98. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що норми статей 36, 46 Закону № 4452-VI (як і переважна частина правил цього Закону) стосовно наслідків запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації банку мають публічно-правовий характер. Кінцевою метою приписів Закону № 4452-VI є максимальне забезпечення збереження активів банку, а також запобігання втрати його майна та виникненню збитків у банку. Публічно-правовий характер визначених цим Законом правил тимчасової адміністрації та ліквідації проявляється через застосування державою імперативного методу регулювання суспільних відносин, дія якого спрямована передусім на суб`єктів владних повноважень шляхом визначення меж їхніх повноважень.

99. Водночас застосування державою, яка не є стороною договору кредиту, такого методу регулювання правовідносин саме по собі без його імплементування сторонами договору із застосуванням цивільно-правового механізму регулювання цивільних відносин не створює безпосередньо для них цивільно-правових наслідків. Тобто рішення спеціального суб`єкта як органу здійснення владних управлінських функцій у державі, який не є стороною договору, про призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку, за загальним правилом ЦК України, не може бути підставою зміни (а так само виникнення і припинення) цивільного договору, ініціатором чого зазвичай є саме учасник договірних відносин.

100. На переконання Великої Палати Верховного Суду, наведені правові норми (частина п`ята статті 36 та пункт 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI) спрямовані насамперед на виявлення усіх активів та пасивів банку, оцінку його реального фінансового стану, а так само для стимулювання кредиторів неплатоспроможного банку до заявлення своїх вимог у межах ліквідаційної процедури з метою виявлення усіх пасивів банку та не можуть сприйматися окремо від інших норм Закону № 4452-VI, які безпосередньо регулюють процедуру виведення банку з ринку, у тому числі із застосуванням у подальшому такого цивільно-правового механізму, як акцепт вимог кредитора.

101. Законом № 4452-VI передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI).

102. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

103. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (пункт 3 частини другої статті 49 Закону № 4452-VI).

104. Тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, положення пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI лише в сукупності з частиною п`ятою статті 45 та частинами першою, другою статті 49 цього Закону, якими врегульовано механізм ініціювання кредитором як стороною договору зміни (настання) строку виконання зобов`язання шляхом пред`явлення вимог до боржника та їх подальшого акцепту Фондом як управителем активами та пасивами боржника, є підставою для зміни договору в односторонньому порядку в розумінні частини другої статті 651 ЦК України, а саме для настання строку виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед кредитором.

105. Велика Палата Верховного Суду додатково зазначає, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, фактично виконує функції органу управління банку та вчиняє дії, спрямовані на максимальне збереження активів банку та виконання його непогашених зобов`язань, мінімізуючи можливість заподіяння збитків майну банку, зокрема його колишнім керівництвом чи бенефіціарами.

106. Законом № 4452-VI для уповноважених осіб передбачено тримісячний строк (з можливістю продовження за певних обставин) здійснення тимчасової адміністрації та 90-денний строк для складання реєстру акцептованих вимог кредиторів. Очевидно, що, передбачаючи такий строк, законодавець усвідомлював обсяг зобов`язань неплатоспроможного банку, виявлення та облік яких має здійснити уповноважена особа Фонду.

107. У Законі № 4452-VI простежується комплексний, а не індивідуальний підхід до виконання зобов`язань неплатоспроможного банку. Так, уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за винятком погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури (частина шоста статті 49 Закону № 4452-VI).

108. За змістом частини восьмої статті 49 Закону № 4452-VI вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

109. Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що необхідною умовою для задоволення вимог кредитора неплатоспроможного банку є акцептування його вимог уповноваженою особою Фонду на ліквідацію такого неплатоспроможного банку, а також їх затвердження Фондом, оскільки у протилежному випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню.

110. Водночас тривалість процедури такого затвердження регламентована Законом № 4452-VI і обумовлена об`єктивними чинниками, зокрема значним комплексом дій та заходів, а також значним обсягом зобов`язань та фінансових операцій банку, й не піддається жодному впливу з боку кредиторів неплатоспроможного банку, які незалежно від дати настання строку виконання зобов`язань (під час тимчасової адміністрації чи ліквідації) зобов`язані очікувати визначених Законом № 4452-VI підстав для звернення з кредиторськими вимогами та, відповідно, затвердження Фондом реєстру акцептованих вимог усіх кредиторів банку.

Щодо моменту, з яким пов`язується відлік строку на пред`явлення кредитором вимоги до поручителя неплатоспроможного банку

111. Як уже зазначалося, у частині другій статті 554 ЦК України передбачено принцип відповідальності поручителя перед кредитором в однаковому з основним боржником обсязі.

112. Водночас обсяг відповідальності неплатоспроможного банку, який є боржником зі специфічним правовим режимом, який проявляється в зовнішньому управлінні активами та пасивами банку, можливо достеменно встановити лише після здійснення тимчасової адміністрації та з початком процедури ліквідації одночасно з дотриманням кредитором процедури звернення до уповноваженої особи Фонду з метою включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

113. Уповноважена особа Фонду у свою чергу зобов`язана перевірити чинність (дійсність) таких вимог та їх розмір і лише після визнання вимог та затвердження Фондом реєстру акцептованих вимог кредиторів вони можуть бути звернені до основного позичальника.

114. З урахуванням акцесорного характеру зобов`язань за договором поруки лише після визнання (акцептування) Фондом вимог кредитора такі вимоги можуть бути пред`явлені і до поручителя неплатоспроможного банку. Тому шестимісячний строк на звернення кредитора до поручителя неплатоспроможного банку з позовною вимогою про погашення заборгованості доцільно обраховувати по завершенню процедур тимчасової адміністрації та початку ліквідації банку з моменту акцептування Фондом кредиторських вимог за основним зобов`язанням (прийняття рішення Виконавчою дирекцією Фонду про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів).

115. За іншого підходу до тлумачення частини четвертої статті 559 ЦК України в сукупності з приписами Закону № 4452-VI можлива ситуація, за якої кредитор набуває права на стягнення заборгованості з поручителя до визнання (акцептування) таких вимог до позичальника (неплатоспроможного банку), що може суперечити частині другій статті 554 ЦК України та покладати на поручителя більший обсяг відповідальності за кредитним зобов`язанням, ніж на основного боржника.

116. На переконання Великої Палати Верховного Суду, приписи пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI про те, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов`язань банку вважається таким, що настав, треба розуміти так, що з моменту призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку кредитор, після проведення заходів у процедурі тимчасової адміністрації та переходу до ліквідаційної процедури, набуває права на заявлення всіх своїх вимог до боржника шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду. Водночас усі подальші важелі цивільно-правового впливу на боржника, зокрема із застосуванням механізмів акцесорних зобов`язань, кредитор має можливість реалізувати після акцептування Фондом таких зобов`язань та затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, а не під час тимчасової адміністрації чи відразу з початком ліквідації банку.

Щодо оцінки доводів касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду

117. У касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16, у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 757/34878/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 910/14672/16, наполягає на тому, що шестимісячний строк пред`явлення вимог до поручителя у цій справі має обраховуватись з моменту запровадження в АТ «Імексбанк» процедури ліквідації.

118. Аналізуючи такі доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, оцінюючи правовідносини у наведених як приклад справах на предмет подібності, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

119. У постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що системний аналіз приписів Закону № 4452-VI дає підстави для висновку про те, що ліквідаційна процедура банку за рішенням НБУ розпочинається з моменту отримання такого рішення Фондом; з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов`язань останнього вважається таким, що настав; зобов`язання банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

За змістом наведеної постанови (зокрема, пунктів 74-77) такий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в контексті непоширення передбаченого Податковим кодексом України порядку на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку, а не в контексті правовідносин за договором поруки.

120. У справі № 757/34878/15 позивач як вкладник неплатоспроможного банку звернувся до власників істотної участі у цьому банку та пов`язаних з ним осіб з позовом про відшкодування збитків. У постанові від 16 травня 2018 року суд касаційної інстанції навів цитату пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI та висновків щодо її застосування у правовідносинах поруки не робив.

121. У справі № 910/14672/16 предметом дослідження судом касаційної інстанції було питання зарахування (заборони зарахування) зустрічних однорідних вимог у процедурі ліквідації банку на підставі пункту 8 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI. Верховний Суд виснував, що договірне списання коштів у виді зарахування зустрічних вимог особи, яка одночасно є і кредитором, і боржником неплатоспроможного банку, який знаходиться на стадії ліквідації, в цій справі не порушило баланс інтересів інших кредиторів банку та черговість задоволення вимог кредиторів.

122. Натомість у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, спір стосується можливості задоволення вимог НБУ як кредитора неплатоспроможного банку шляхом пред`явлення вимоги до поручителя після визнання та акцептування Фондом вимог кредитора за основним зобов`язанням.

123. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у частині неврахування висновків Верховного Суду у справах № 804/3813/16, № 757/34878/15-ц, № 910/14672/16, оскільки за змістом наведених постанов у цих справах вирішувались інші як за предметом, так і за підставами вимоги, тобто Верховний Суд не формулював висновків щодо застосування частини другої статті 46 Закону № 4452-VI в питанні визначення строку чинності поруки.

Щодо вирішення спору по суті

124. У справі, яка переглядається, суди встановили, що постановою Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 відкликано банківську ліцензію АТ «Імексбанк» з 27 травня 2015 року.

125. 27 травня 2015 року Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

126. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 14 вересня 2015 року № 124/15 затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ «Імексбанк», у якому кредиторські вимоги НБУ за договором від 28 листопада 2014 року № 60 визнані на суму 309 838 356,16 грн.

127. Тому саме з 14 вересня 2015 року після визнання вимог НБУ як кредитора АТ «Імексбанк» позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 як поручителя неплатоспроможного банку за вимогами, акцептованими Фондом.

128. З огляду на те, що позов у цій справі пред`явлено у січні 2016 року, наявні підстави для висновку, що НБУ дотримав передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення вимог до поручителя банку.

129. У касаційній скарзі відповідач не заперечував розмір кредитної заборгованості, про стягнення якої просив НБУ, а лише посилався на недотримання позивачем строку пред`явлення вимоги до поручителя та, відповідно, припинення зобов`язань за договором поруки.

130. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 як поручителя заборгованості за кредитним договором, проте помилився з мотивами такого задоволення, застосувавши норми матеріального права, які застосуванню не підлягали, зокрема правила частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції Закону № 2478-VIII, який уведено в дію вже після виникнення спірних правовідносин та ухвалення місцевим судом у цій справі рішення по суті спору. Тому постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо касаційної скарги НБУ на додаткову постанову

131. Додатковою постановою від 24 грудня 2020 року Одеський апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь НБУ відшкодування судових витрат у розмірі 2 686 294,03 грн з кожного.

Стягнув з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» у дохід держави відшкодування судових витрат у розмірі 3 124 095,04 грн з кожного.

132. Ухвалюючи додаткову постанову, апеляційний суд виходив із того, що в постанові по суті спору не вирішено питання розподілу судових витрат. Зокрема, апеляційний суд врахував те, що:

- за подання позовної заяви НБУ сплатив судовий збір у розмірі 4 647 760,05 грн;

- за подання касаційної скарги на окрему ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року НБУ сплатив судовий збір у розмірі 1 378,00 грн;

- за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2018 року НБУ сплатив 723 450,00 грн.

133. Як підсумок, суд апеляційної інстанції констатував, що розподілу між сторонами підлягали судові витрати зі сплати судового збору на загальну суму 5 372 588,05 грн.

134. Апеляційний суд також урахував, що за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2018 року НБУ мав сплатити судовий збір у розмірі 6 971 640,07 грн (4 647 760,05 грн х 150 %). Проте, за клопотанням позивача судовий збір був зменшений судом до 723 450 грн, у зв`язку із чим різниця між судовим збором, який мав бути сплачений, та збором, який був фактично сплачений стороною у розмірі 6 248 190,07 грн (6 971 640,07 грн - 723 450,00 грн), за висновком апеляційного суду має бути сплаченою відповідачами на користь держави.

135. Велика Палата Верховного Суду не заперечує правильності таких розрахунків апеляційного суду. Водночас суд апеляційної інстанції не врахував, що при першому розгляді справи в суді касаційної інстанції НБУ оскаржував не лише окрему ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року, а й рішення Апеляційного суду Одеської області по суті справи від тієї ж дати.

136. За подання касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року НБУ сплатив судовий збір у розмірі 5 577 312,06 грн (т. 4, а. с. 39).

137. За результатами розгляду касаційної скарги НБУ на рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 04 жовтня 2017 року постановив ухвалу, якою касаційну скаргу НБУ задовольнив частково, рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2016 року та окрему ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2016 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

138. У разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Водночас у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц).

139. Тому загальна сума судових витрат, яка підлягала розподілу між сторонами за результатами вирішення спору по суті, складає не 5 372 588,05 грн, а 10 949 900,11 грн.

140. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

141. Відтак додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині розподілу судових витрат між сторонами підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про стягнення з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь НБУ судових витрат у розмірі 5 474 950,06 грн з кожного.

142. Підстав для скасування додаткової постанови у частині стягнення судових витрат з відповідачів на користь держави сторона позивача у касаційній скарзі не навела, а відповідачі - не оскаржують, тому у цій частині додаткова постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Висновки щодо застосування норм матеріального права

143. У частині другій статті 554 ЦК України передбачено принцип відповідальності поручителя перед кредитором у тому ж обсязі, що і основний боржник.Водночас обсяг відповідальності неплатоспроможного банку, який є боржником із особливим правовим режимом, тобто таким, управління активами та пасивами якого є зовнішнім із залученням уповноваженої особи Фонду, можливо достеменно встановити лише по завершенню тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації після дотримання кредитором процедури звернення до уповноваженої особи Фонду з метою перевірки чинності (дійсності) вимог кредитора та їх включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

144. З урахуванням акцесорного характеру поруки лише після завершення тимчасової адміністрації й початку ліквідації банку та з моменту визнання (акцептування) Фондом вимог кредитора такі вимоги можуть бути пред`явлені до поручителя неплатоспроможного банку. Тому передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк на звернення кредитора до поручителя неплатоспроможного банку з позовною вимогою про погашення заборгованості підлягає обрахунку саме з моменту акцептування Фондом кредиторських вимог за основним зобов`язанням (прийняття рішення виконавчої дирекції Фонду про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів).

145. Приписи пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI про те, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов`язань банку вважається таким, що настав, треба розуміти так, що після здійснення тимчасової адміністрації та переходу до ліквідаційної процедури банку кредитор набуває права на заявлення всіх своїх вимог до боржника шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду. Водночас усі подальші важелі цивільно-правового впливу на боржника (неплатоспроможний банк), зокрема із застосуванням механізму акцесорних зобов`язань, кредитор має можливість реалізувати після визнання Фондом таких вимог та затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, а не під час тимчасової адміністрації чи відразу з початком ліквідації банку.

146. Висновки, викладені в цій постанові, застосовні виключно до подібних правовідносин поруки, які склалися в процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку та характеризуються наявністю специфічного суб`єктного складу. Учасниками таких правовідносин є: НБУ як кредитор останньої інстанції за законом та публічний регулятор; банк, що отримав кредит рефінансування від НБУ та в подальшому був визнаний неплатоспроможним, а також особа, яка виступила поручителем за виконання банком зобов`язань перед НБУ за кредитом рефінансування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

147. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

148. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).

149. З урахуванням викладених у цій постанові мотивів касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Новіковою Т. О., підлягає частковому задоволенню, а постанова Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року - зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

150. Касаційна скарга НБУ підлягає частковому задоволенню, а додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині розподілу судових витрат між сторонами - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 , АТ «Імексбанк» на користь НБУ судових витрат у розмірі 5 474 950,06 грн з кожного. Додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині стягнення судових витрат на користь держави підлягає залишенню без змін як прийнята з дотриманням норм процесуального права.

Щодо судових витрат

151. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

152. Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 результат вирішення спору не змінився, а позов НБУ залишився задоволеним, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи по суті в суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1 .

153. Судових витрат, пов`язаних з переглядом додаткової постанови Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, сторони не понесли.

Керуючись частинами першою та другою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата

Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Новіковою Тетяною Олегівною, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.

Додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині розподілу судових витрат між сторонами скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення - про стягнення з ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Імексбанк» на користь Національного банку України відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 5 474 950,06 грн з кожного.

У частині стягнення відшкодування судових витрат на користь держави додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції у справі № 522/179/16 набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді: Ю. Л. Власов М. В. Мазур

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Текст постанови на підставі частини третьої статті 415 ЦПК України оформила суддя О. В. Ступак.