ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа № 2-4125/11

провадження № 61-12798св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів : Білич І. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А.

у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» про встановлення нікчемності правочину,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), у вересні 2011 року звернулося до Печерського районного суду міста Києва з вищевказаним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, і остаточно просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка складається із:

- заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 2 014 393,07 грн;

- заборгованості за відсотками за користування кредитом, нарахованої станом на 22 серпня 2011 року в розмірі 2 384 735,05 грн та 33 838,49 доларів США, що еквівалентно 861 134,65 грн;

- заборгованості за пенею станом на 22 серпня 2011 року в розмірі 905 684,10 грн та 17 518,42 доларів США, що еквівалентно 445 815,36 грн.

На обґрунтування позовних вимог АТ «ПУМБ» посилалося на те, що 12 травня 2009 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіел Форс» (далі - ТОВ «Сіел Форс») укладено кредитний договір № 94-09/КР-SEL, відповідно до умов якого, з урахуванням додаткових угод до договору, банк зобов`язався надати товариству кредит у розмірі 6 139 288,39 грн та 130 840,07 доларів США, а товариство сплатити відсотки за користування кредитом та повернути кредит в повному обсязі не пізніше 25 лютого 2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором, 12 травня 2009 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 94-09/П2-SEL та, в подальшому, додаткові угоди до нього.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав товариству обумовлену кредитним договором суму кредиту, натомість товариство не надало своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що призвело до утворення заборгованості.

ОСОБА_1 у лютому 2016 року подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив встановити нікчемність договору поруки № 94-09/П2-SEL від 12 травня 2009 року, укладеного між ним та відповідачем.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що 12 травня 2009 року між ним та АТ «ПУМБ» було укладено договір поруки № 94-09/П2-SEL з метою забезпечення виконання ТОВ «СІЕЛ ФОРС» зобов`язань перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 94-09/КР-SEL від 12 травня 2009 року.

Зазначав, що він не укладав та не підписував договір поруки, тобто позовні вимоги за первісним позовом пред`явлені до нього на підставі нікчемного правочину.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва заочним рішенням від 07 листопада 2011 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором та договором поруки у розмірі 9 429 707,54 грн та 182 196,98 доларів США, що еквівалентно 1 452 383,22 грн.

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 05 травня 2015 року скасував заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2011 року.

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 06 листопада 2015 року справу передав за підсудністю Шевченківському районному суду міста Києва.

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 27 лютого 2017 року відмовив у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог.

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ» відхилив, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року залишив без змін.

Рішення суду першої інстанції переглядалося апеляційним судом тільки в частині вирішення первісних позовних вимог.

Верховний Суд постановою від 30 травня 2018 року касаційну скаргу ПАТ «ПУМБ» задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року і ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року скасував. Справу передав на новий розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що АТ «ПУМБ» звернулося до суду з цим позовом до ліквідації ТОВ «Сіел Форс», тому ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов`язання поручителя, оскільки моментом реалізації кредитором права на захист порушеного права є звернення до суду із позовом до проведення ліквідації боржника.

Також суд касаційної інстанції вказав, що на момент ліквідації ТОВ «Сіел Форс» було чинним заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2011 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за кредитним договором та договором поруки.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що порука ОСОБА_1 припинилась на підставі положень статей 559, 609 ЦК України не ґрунтуються на вимогах закону.

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 09 серпня 2022 року відмовив у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача було відсутнє волевиявлення при укладанні оспорюваного договору поруки, тому не породжує для відповідача ОСОБА_1 зобов`язання щодо його виконання.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 обрано неефективний спосіб захисту.

Київський апеляційний суд постановою від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ» залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновок експерта Київського НДЕКЦ МВС України від 17 листопада 2021 року № СЕ-19/111-21/39709-ПЧ є належним та допустимим доказом у справі, який підтверджує відсутність волевиявлення у ОСОБА_1 на підписання договору поруки № 94-09/П2-SEL від 12 травня 2009 року, тому підстави для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором укладеним між АТ «ПУМБ» та ТОВ «Сіел Форс», забезпеченим договором поруки № 94-09/П2-SEL від 12 травня 2009 року, відсутні.

Крім того, в ході розгляду справи позивачем не надано доказів на усунення розбіжностей щодо зазначення паспортних даних ОСОБА_1 , що містяться у договорі поруки № 94-09/П2-SEL від 12 травня 2009 року та у паспорті відповідача щодо місця реєстрації останнього, а саме: у договорі поруки зазначено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в той час, як згідно з паспортними даних останнього, з 17 квітня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду також доводи скаржника в частині того, що згідно з пунктом 3 висновку експертів від 23 листопада 2020 року, підпис в графі «Поручитель» додаткової угоди № 1 до договору поруки виконано ймовірно ОСОБА_1 , оскільки висновок експерта, який не містить категоричної форми, не може бути покладений в основу рішення суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

Від АТ «ПУМБ» у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог банку, а також скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ «ПУМБ».

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права.

Залучення судом першої інстанції висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з матеріалів кримінального провадження як належного та допустимого доказу та посилання судів у оскаржуваних судових рішеннях на вказаний висновок експерта як на єдиний доказ не укладення договору поруки свідчить про грубе порушення судами вимог процесуального закону та не врахування висновків Верховного Суду з цього питання.

Апеляційним судом не було враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, згідно з яким поданий стороною до суду висновок експерта, зроблений на його замовлення, який не містить зазначення, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, та що висновок підготовлено для подання до суду, не є належним та допустимим доказом у справі.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість використання як доказів у справі матеріалів досудового розслідування кримінального провадження, а лише визначено, що тільки вирок суду або постанова суду про закриття кримінального провадження, що набрали законної сили, у визначених у статті 82 ЦПК України випадках можуть бути враховані при ухваленні судового рішення у цій справі.

Вирок суду у кримінальному провадженні № 12021100120000087, відкритому за заявою ОСОБА_1 , або ж постанова суду про закриття вказаного кримінального провадження із звільненням особи від кримінальної відповідальності не надавались, а питання наявності чи відсутності вироку суду чи постанови про закриття кримінального провадження судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалось.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.

Справа № 2-4125/11 надійшла до Верховного Суду 25 жовтня 2023 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

12 травня 2009 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ТОВ «Сіел Форс» було укладено кредитний договір № 94-09/КР-SEL, згідно з умовами якого, з урахуванням додаткових угод до нього, ТОВ «Сіел Форс» надано кредит в розмірі 6 139 288,39 грн та 130 840,07 доларів США строком до 25 листопада 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,50 % річних для кредиту в доларах США та 25 % для кредиту в гривнях.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 12 травня 2009 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 94-09/П2-SEL, згідно з умовами якого, з урахуванням додаткових угод до нього, ОСОБА_1 поручився перед АТ «ПУМБ» за виконання ТОВ «Сіел Форс» зобов`язань, що випливають за кредитним договором № 94-09/КР-SEL від 12 травня 2009 року.

04 лютого 2011 року АТ «ПУМБ» направило на поштову адресу ОСОБА_1 письмову вимогу щодо виконання зобов`язань за договором поруки, яка повернулася на адресу банку без вручення.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 15 вересня 2014 року у справі № 5023/10404/11 затвердив наданий суду звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс.

Ліквідував юридичну особу - ТОВ «Сіел Форс», яке зареєстровано 27 грудня 2002 року.

Визнав вимоги кредиторів: Дочірнього підприємства «Збагачувальний комплекс» ТОВ вуглепромислової Фірми «Термоантрацит» у розмірі 3 930 000 грн; ПАТ «ПУМБ» у розмірі 9 716 518,29 грн; CAFTORNET TRADING LIMITED у розмірі 1 478 705,50 грн; ТОВ «Континент Преміум» у розмірі 11 650 000 грн, погашеними.

Провадження у справі припинив.

Зобов`язав державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та передати органам, які здійснювали облік, відповідне повідомлення про зняття юридичної особи з обліку.

Дані про припинення юридичної особи внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10 квітня 2013 року, номер запису 14671170027000572.

Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 6662/6663/16-32 від 01 грудня 2016 року, підпис від імені ОСОБА_1 у рядку «ОСОБА_1» графи «Поручитель:» в договорі поруки № 94-09/П2-SЕL від 12 травня 2009 року, що укладений від імені ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів. Встановити, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 у рядку «ОСОБА_1» графи «Поручитель:» в договорі поруки № 94-09/П2-SЕL від 12 травня 2009 року, що укладений від імені ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 або іншою особою не виявилось можливим, з причин, наведених в пункті 2 дослідницької частини висновку експертів. Згідно з пунктом 2 дослідницької частини висновку експертів, виявити походження розбіжностей, зазначених у висновку, експерт не зміг у зв`язку з малою кількістю вільних зразків підпису ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 22287/22315/20-32/28485/20-32 від 23 листопада 2020 року, підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться у графі «Поручитель:» на зворотній стороні другого аркуша договору поруки № 94-09/П2-SЕL від 12 травня 2009 року, укладеного від імені ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 ; у графі «Поручитель:» на лицевій стороні другого аркуша додаткової угоди № 1 від 27 серпня 2009 року до договору поруки № 94-09/П2-SЕL від 12 травня 2009 року, укладеного від імені ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Встановити, чи виконаний досліджуваний підпис ОСОБА_1 або іншою особою, не виявилося можливим з причин, зазначених у пункті 2 дослідницької частини висновку експерта. Підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі «Поручитель:» у додатковій угоді № 1 від 27 серпня 2009 року до договору поруки № 94-09/П2-SЕL від 12 травня 2009 року, виконано ймовірно ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 2 дослідницької частини висновку, оцінити походження зазначених у висновку розбіжностей експерти не змогли через значну варіаційність наданих зразків підпису ОСОБА_1 та обмеженим обсягом наданих зразків його підпису певного варіанту, максимально подібного за будовою елементів до досліджуваного підпису.

21 липня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Подільської окружної прокуратури міста Києва із заявою про вчинення службовими особами ПАТ «ПУМБ» кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190, частинами третьою, четвертою статті 358 КК України, в якій зазначив, що працівниками банку було підроблено його підпис в договорі поруки № 94-09/П2-SЕL від 12 травня 2009 року, відомості по якій 29 липня 2021 року внесено до ЄРДР № 12021100120000087.

Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2021 року № СЕ-19/111-21/39709-ПЧ, підпис у графі «Поручитель: Громадянин України ОСОБА_1 » у договорі поруки № 94-09/П2-SEL від 12 травня 2009 року, додатковій угоді № 1 до договору поруки від 27 серпня 2009 року та у додатковій угоді № 2 до договору поруки від 30 березня 2010 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Згідно з статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Звертаючись до суду з позовом, АТ «ПУМБ» просило стягнути з ОСОБА_1 , як з поручителя, заборгованість за кредитним договором, оскільки позичальник ТОВ «Сіел Форс» неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що ОСОБА_1 не підписував договір поруки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційній суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність його волевиявлення при укладенні договору поруки, тому відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором.

Також суд апеляційної інстанції правильно надав перевагу висновку, складеному Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 17 листопада 2021 року № СЕ-19/111-21/39709-ПЧ, оскільки зазначений висновок є повним та категоричним, не допускає іншого розуміння змісту, ніж зазначений.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з матеріалів кримінального провадження є неналежним та недопустимим доказом в розумінні ЦПК України, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 посилався на те, що не підписував договір поруки.

З метою встановлення обставини щодо підписання ОСОБА_1 договору поруки № 94-09/П2-SEL від 12 травня 2009 року, Шевченківським районним судом міста Києва у цій справі двічі призначалася судова почеркознавча експертиза.

Проте, відповідно до висновків експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 6662/6663/16-32 від 01 грудня 2016 року та № 22287/22315/20-32/28485/20-32 від 23 листопада 2020 року, встановити чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі «Поручитель» у договорі поруки № 94-09/П2-SEL від 12 травня 2009 року, укладений від імені ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 або іншою особою, не виявилось можливим.

Слідчим відділом УП в метрополітені ГУНП в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12021100120000087, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 КК України, за заявою ОСОБА_1 .

У рамках вказаного кримінального провадження Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 17 листопада 2021 року було складено висновок експерта № СЕ-19/111-21/39709-ПЧ, за результатами проведення почеркознавчої експертизи у рамках кримінального провадження № 12021100120000087, згідно з яким підпис у графі «Поручитель: Громадянин України ОСОБА_1 » у договорі поруки № 94-09/П2-SEL від 12 травня 2009 року, додатковій угоді № 1 до договору поруки від 27 серпня 2009 року та у додатковій угоді № 2 до договору поруки від 30 березня 2010 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису.

10 грудня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Єлмановою В. А. отримано дозвіл слідчого на розголошення відомостей досудового розслідування в частині відомостей висновку експерта № СЕ-19/111-21/39709-ПЧ від 17 листопада 2021 року, що підтверджується листом УП в метрополітені ГУНП в місті Києві від 10 грудня 2021 року.

Вказаний висновок експерта в ході розгляду цієї справи долучено ОСОБА_1 до матеріалів справи.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що є доказами у цивільній справі, а саме: будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статті 77, 78, 79 ЦПК України визначають вимоги щодо належності, допустимості та достовірності доказів.

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20).

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом.

Висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в рамках кримінального провадження.

Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.

У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що «висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за № 574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі».

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. У зазначеному контексті, Верховний Суд бере до уваги, що відповідач надав до суду докази на підтвердження того, що він не підписував договір поруки, тоді як позивач заперечуючи проти висновку експерта від 17 листопада 2021 року № СЕ-19/111-21/39709-ПЧ, не надав доказів на його спростування, не заявляв клопотання про виклик у судове засідання експерта, який проводив почеркознавчу експертизу у кримінальному провадженні.

Та обставина, що почеркознавча експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 201/11458/20 (провадження № 61-7993св23).

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не було враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, згідно з яким поданий стороною до суду висновок експерта, зроблений на його замовлення, який не містить зазначення, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, та що висновок підготовлено для подання до суду, не є належним та допустимим доказом у справі, також не заслуговують на увагу, з таких підстав.

Як зазначалося вище та підтверджується матеріалами справи, висновок експерта № СЕ-19/111-21/39709-ПЧ від 17 листопада 2021 року, з яким не погоджується позивач, складений у рамках розслідування кримінальної справи, експертиза проведена головним судовим експертом сектору почеркознавчих досліджень відділу почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку лабораторії криміналістичних видів досліджень Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Чуднецовій Ользі, яка була попереджена про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 КК України.

Викладене свідчить, що висновки апеляційного суду не суперечать правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість використання як доказів у справі матеріалів досудового розслідування кримінального провадження, а лише визначено, що тільки вирок суду або постанова суду про закриття кримінального провадження, що набрали законної сили, у визначених у статті 82 ЦПК України випадках можуть бути враховані при ухваленні судового рішення у цій справі, оскільки висновок експерта, складений у рамках кримінальної справи, є належним доказом і може використовуватися як доказ без окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні.

Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 302/422/21 (провадження № 61-7125св23).

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісних позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення первісних позовних вимог - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в означеній частині не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров