ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/349/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична

компанія "Укренерго"» - Тищенко А. І.,

відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю

«Краматорськтеплоенерго» - Кравченко Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 (колегія суддів: Гребенюк Н. В. (головуючий), Слободін М. М., Шутенко І. А. ) та на рішення Господарського суду Донецької області від 31.01.2024 (суддя Хабарова М. В.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго»

про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія "Укренерго"» (далі - позивач, Компанія) подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» (далі - відповідач, Товариство) заборгованість у розмірі 41 799 707,07 грн, інфляційних втрат - 514 196,23 грн, 3 % річних - 230 141,58 грн, пені - 230 141,58 грн за період з листопада-грудня 2022 року по січень 2023 року.

У суді першої інстанції позивач неодноразово заявляв про збільшення позовних вимог в частині стягнення сум основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, при цьому заявлена до стягнення в позові сума пені залишилась незмінною.

В останній заяві від 29.11.2023 позивач просив стягнути на його користь в загальному 99 906 285,98 грн, а саме:

1) за період з листопада-грудня 2022 року по першу-другу декаду січня 2023 року заборгованість у розмірі 41 676 699,57 грн, інфляційних втрат - 1 899 211,82 грн, 3 % річних - 691 807,72 грн;

2) за період з третьої декади січня 2023 року по першу-другу декаду липня 2023 року заборгованість у розмірі 43 503 065,39 грн, інфляційних втрат - 1 000 789,97 грн, 3 % річних - 439 734,56 грн;

3) за період з третьої декади липня 2023 року по третю декаду серпня 2023 року заборгованість у розмірі 6 577 541,05 грн, 3 % річних - 26 965,42 грн;

4) за період з першої декади вересня 2023 року по третю декаду жовтня 2023 року заборгованість у розмірі 4 059 973,24 грн, інфляційних втрат - 16 380,91 грн, 3 % річних - 14 116,33 грн.

Отже, за загальний період з листопада-грудня 2022 року по третю декаду жовтня 2023 року позивачем заявлено до стягнення в сумі 100 136 427,56 грн, з яких: 95 817 279,25 грн - розмір боргу, 2 916 382,76 грн - інфляційних втрат, 1 172 624,03 грн - 3 % річних, 230 141,58 грн - пені.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем у зазначений період умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 22.04.2019 № 0212-01024 в частині своєчасної сплати коштів.

Господарський суд Донецької області рішенням від 31.01.2024, залишеним без змін у постанові Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 95 814 833,86 грн, інфляційні втрати - 2 359 624,41 грн, пеню - 100 000,00 грн, 3 % річних - 1 172 624,03 грн, відстрочивши виконання рішення до 01.07.2024. В іншій частині позову відмовив.

За висновками суду першої інстанції відповідач порушив умови договору в частині здійснення своєчасної оплати, втім, відмова у стягненні заборгованості у розмірі 2 445,39 грн боргу обґрунтована тим, що позивач при розрахунку суми боргу безпідставно не врахував здійснені відповідачем оплати у період з липня по листопад 2023 року на вказану суму.

Також суд виснував про наявність у позивача права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наведений позивачем, суд відмовив у стягненні 556 758,35 грн, оскільки Компанія при розрахунку не врахувала процесів дефляції, при яких втрати від інфляції мають від`ємне значення.

Зваживши на доводи відповідача у клопотанні про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені (на 95 %), суд вказав на наявність підстав для часткового задоволення цього клопотання та зменшення суми пені до 100 000,00 грн (на 56 %) відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 551 ЦК України.

Врахувавши особливі обставини, в яких опинилось Товариство після 24.02.2022 через збройну агресію російської федерації, його майновий стан та статус «Переддефолтний», те, що ним вживались заходи щодо часткового погашення заборгованості, суд вважав за можливе задовольнити клопотання відповідача та відстрочити виконання рішення до 01.07.2024.

Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого господарського суду, врахувавши при цьому правові висновки:

- Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду у постановах від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, від 23.03.2021 у справі № 921/580/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 13.07.2021 у справі № 925/577/21, від 17.07.2021 у справі № 916/878/20 щодо питання застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України;

- Верховного Суду у постанові 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 щодо застосування ст. 625 ЦК України.

У поданій касаційній скарзі Компанія, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 556 758,29 грн та пені у розмірі 130 141,58 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.

Компанія зазначила, що при перегляді рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права (ст. 42, 44, 233 ГК України, ст. 551 ЦК України), а саме:

- Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 902/306/16, від 15.08.2018 у справі № 910/11049/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18) щодо застосування положень ст. 42, 44 ГК України, в результаті чого не звернув уваги, що сплата неустойки відноситься до звичайних комерційних ризиків сторін договору, тому висновок про зменшення пені належним чином не мотивований;

- Верховного Суду у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6064/16 (постанова касаційного суду у такій справі відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень), від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 13.06.2019 у справі № 917/562/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, тому при застосуванні ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України не з`ясував майнового стану позивача та не забезпечив балансу інтересів сторін справи.

Порушення норм процесуального права (ст. 2, 4, 7, 11, 13, 86, 236, 238 ГПК України) полягає у тому, що суди прийняли аргументи відповідача у клопотанні щодо зменшення розміру пені за відсутності доказів настання виняткового випадку для нього, надавши таким чином перевагу відповідачу, при цьому не спростувавши доводи позивача щодо настання обов`язку у боржника сплатити пеню за порушення умов договору.

Ухвалою Верховного Суду від 30.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

06.06.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ «Краматорськтеплоенерго» заперечило проти доводів касаційної скарги, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані в частині судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень лише в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 556 758,29 грн та пені у розмірі 130 141,58 грн в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав на неврахування апеляційним судом правових висновків у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.

Перевіряючи такі доводи позивача, колегія суддів встановила, що висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо питання застосування ст. 42, 44 ГК України зроблені у справах, предметом розгляду в яких були:

- у справі № 910/15484/17 - вимоги ПрАТ до Нацбанку України про розірвання через істотну зміну обставин іпотечного договору, відповідно до якого ПрАТ забезпечило вимоги Нацбанку України до ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором, надавши в іпотеку належне ПрАТ на праві власності майно;

- у справі № 910/2376/18 - вимоги ПАТ до іншого ПАТ про розірвання договору газопроводів та споруд у зв`язку з істотною зміною обставин;

- у справі № 902/306/16 - вимоги ТОВ до іншого ТОВ про визнання пунктів договору поставки на умовах товарного кредиту недійсними, зважаючи на те, що договір поставки був укладений під впливом тяжких для ТОВ-позивача обставин і на вкрай невигідних умовах.

Натомість, предметом розгляду у справі, яка розглядається, є вимоги позивача до відповідача про стягнення сум боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені за невиконання умов договору в частині своєчасної оплати.

Отже, висновки у наведених справах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо застосування ст. 42, 44 ГК України зроблено у правовідносинах, які очевидно не є подібними за змістовим критерієм до правовідносин у справі, яка розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин та сферу правового регулювання.

Щодо доводів скаржника про неврахування апеляційним судом правових позицій Верховного Суду щодо питання застосування положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зазначив, що розмір неустойки (пені, штрафу) у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: 1) характером неустойки (договірний або встановлений законом); 2) підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); 3) складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; 4) умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст. 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити, тому можливість зменшення заявленої до стягнення пені до певної суми (на відповідний відсоток) залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

Таким чином, питання про зменшення розміру пені у кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених аргументів.

У постановах Верховного Суду у справах № 910/22964/17 та № 916/469/19, на які посилається позивач у касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегіями суддів при вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру пені було застосовано ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України та наведено правовий висновок, який полягає у наступному.

Відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України суд має право зменшити заявлений до стягнення розмір неустойки (пені, штрафу) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора або якщо їх розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен:

- з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків;

- об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків;

- взяти до уваги майновий стан як боржника, так і стягувача. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємств мають значення для вирішення питання про зменшення пені;

-оцінити співвідношення розміру заявленої до стягнення неустойки, зокрема з розміром збитків кредитора;

- врахувати інтереси обох сторін, відповідно, досліджуючи питання щодо зменшення неустойки суди повинні об`єктивно оцінювати, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів також й стягувача, а не лише боржника.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У справі № 910/22964/17 розглядались вимоги про стягнення з товариства, яке порушило умови договору про закупівлі в частині своєчасної та повної поставки товару, сум пені та штрафу. Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відповідач не довів існування відповідних обставин, не надав доказів звернення до позивача про внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов`язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.

У справі № 916/469/19 предметом розгляду були вимоги про стягнення, зокрема пені за неналежне виконання Комунальним підприємством договору купівлі-продажу природного газу. Скасовуючи судові рішення в частині зменшення пені та направляючи справу в цій частині на новий розгляд, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про можливість зменшення заявленої до стягненні пені до 1 грн, оскільки це фактично нівелює юридичне значення пені як регулятора відносин між сторонами та вочевидь не відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.

У справі № 917/562/18 вирішувались позовні вимоги про стягнення з товариства пені та штрафу за договором поставки автокрану. Висновки Верховного Суду не мотивовані посиланням на ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, однак, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли єдиного обґрунтованого висновку, що клопотання товариства про зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на незадовільний стан підприємства не підлягає задоволенню, оскільки на підтвердження наведеного товариство не надало будь-яких доказів, відповідно, не довело, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великим в порівнянні зі збитками кредитора, а також не довело, що розмір неустойки може дійсно суттєво вплинути на його майновий стан.

У справі, яка розглядається, позивач просив стягнути з відповідача, зокрема пеню у розмірі 230 141,58 грн.

Відповідач у відповідному клопотанні прохав зменшити заявлений до стягнення розмір пені на 95 %, надавши докази на підтвердження існування обставин для стягнення пені у меншому розмірі.

Суд апеляційної інстанції, керуючись приписами ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України та ураховуючи відповідні правові висновки Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права, погодився з висновками суду першої інстанції, що в цьому конкретному випадку можливим і доцільним є зменшення розміру нарахованої позивачем пені до 100 000,00 грн (на 56 %).

Апеляційний господарський суд навів низку аргументів та мотивів, якими він керувався, погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в цій частині, а саме зазначив, що:

- позивач під час вирішення спору не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення ним збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором;

- відповідач є підприємством теплопостачання, що забезпечує тепловою енергією м. Краматорськ, яке входить до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309;

- факти систематичних ворожих обстрілів м. Краматорськ, які призводять до численних пошкоджень інфраструктури міста та людських жертв, є загальновідомими.

При цьому апеляційним судом враховані встановлені судом першої інстанції обставини на підставі наданих відповідачем доказів щодо:

- вчинення відповідачем дій щодо виконання покладеного на нього обов`язку за договором, зокрема часткову оплату, що доводиться платіжними документами;

- наявність у відповідача дебіторської заборгованості, зокрема населення, яке є основним споживачем послуг, в тому числі заборгованості, яка не погашається більше 6 місяців, що підтверджується довідкою про фінансовий стан ТОВ «Краматорськтеплоенерго», яку на законодавчому рівні заборонено стягувати за період з 24.02.2022 по дату завершення бойових дій;

- надання відповідачу статусу «Переддефолтний» з листопада 2022 року з огляду на неможливість підтримки належним чином фінансової гарантії перед оператором системи передачі (організація, що є транспортувальником енергії у вигляді, зокрема електроенергії) та здійснення купівлі електричної енергії на сегментах ринку для власних потреб та обладнання, задіяного для підкачки теплоносія, інформація про що розміщена на сайті Компанії.

Водночас суди не встановили обставин, а позивач не надав доказів на підтвердження того, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 100 000,00 грн буде мати негативний вплив на фінансовий стан позивача та дійсно суттєво погіршить його, однак зазначили, що інтереси позивача достатньо захищені покладенням на відповідача обов`язку щодо погашення інфляційних втрат, 3 % річних та пені в розмірі 100 000,00 грн.

Таким чином, врахувавши майновий стан відповідача, його часткові оплати за договором, а також компенсацію майнових втрат позивача шляхом задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені в розмірі 100 000,00 грн, з огляду на баланс інтересів сторін, суди, діючи в межах дискреційних повноважень, дійшли мотивованого висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 56 %.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру пені та є засобом недопущення їх використання ані як інструменту для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Жодного з цих висновків позивач у касаційній скарзі не спростував. По суті його вимоги ґрунтуються на незгоді з ухваленими судами рішеннями.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначав, що застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Верховний Суд вважає, що постанови у справах № 910/22964/17, № 916/469/19, № 917/562/18, на які посилається позивач, ухвалені Верховним Судом за схожого правового регулювання зі справою, яка переглядається.

Однак, оскаржувані судові рішення не суперечить висновкам Верховного Суду у наведених справах щодо питання застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

Ураховуючи викладене Суд дійшов висновку, що право на зменшення розміру пені, надане ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, було обґрунтовано застосоване судами попередніх інстанцій у цій справі. Обсяг зменшення пені відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.

Покликання скаржника на те, що суди не надали оцінки майновому стану позивача, порушивши таким чином баланс інтересів сторін, Судом відхиляються, оскільки позивач не вказав в касаційній скарзі, який саме його доказ залишився поза увагою судів попередніх інстанцій, та який би міг свідчити, зокрема про майновий стан позивача або підтверджувати будь-які інші доводи, наведені в касаційній скарзі з цього приводу.

Водночас суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначили, що позивач не надав доказів, відповідно, не довів понесення ним збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором.

Посилання скаржника на неврахування апеляційним судом правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6064/16, Суд не перевіряє, оскільки така постанова у наведеній справі відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень та Інформаційній базі «Діловодстві спеціалізованого суду», натомість наявне лише рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у зазначеній справі, яке до судів вищих інстанцій оскаржене не було.

У контексті наведеного Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності тягар доказування наявності підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України з наведенням коректного номеру справи та правильної дати постанови Верховного Суду, на яку здійснюється посилання в касаційній скарзі, покладається на скаржника, а Суд не наділений правом здійснювати пошук постанови Верховного Суду за змістом, підбираючи дату та / або номер справи, за особу, яка подала касаційну скаргу і допустила відповідну помилку, посилаючись на судове рішення Верховного Суду.

Оскаржуючи судові рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 556 758,35 грн з підстави п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач не наводить постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах, правові висновки у яких щодо застосування ст. 625 ЦК України не були враховані апеляційним судом при вирішенні даної справи, як і не наводить заперечень на висновки судів про стягнення на його користь 2 359 624,41 грн інфляційних втрат замість заявлених 2 916 382,76 грн з посиланням на помилковість розрахунків позивача через неврахування процесів дефляції.

Тобто підстави, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, за підтвердження наявності яких Верховний Суд здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій повністю чи в оскаржуваній частині, відсутні.

Фактично доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до викладення обставин справи та цитування змісту судових рішень, що не є тотожним застосуванню судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, що відповідно до положень ГПК України є підставою для оскарження судового рішення за п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Твердження скаржника щодо невідповідності судових рішень вимогам ст. 2, 4, 7, 11, 13, 86, 236, 238 ГПК України Суд вважає невмотивованим та таким, що спростовується змістом рішень, які переглядаються, в яких належним чином відображені встановлені судами обставини справи з наданням їм вичерпної правової оцінки, з дотриманням загальних засад судочинства.

Суд звертає увагу, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги НЕК «Укренерго».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги НЕК «Укренерго», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 556 758,35 грн та пені у розмірі 130 141,58 грн - без змін.

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу НЕК «Укренерго» залишає без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 та рішення Господарського суду Донецької області від 31.01.2024 у справі № 905/349/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. М. Бенедисюк

І. Б. Колос