ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/1945/23Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/817/430/24 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участі секретаря - Дідух М.Є.

та сторін - представника ОСОБА_1 - адвоката Губар А.Л., представника ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" - адвоката Гнат Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 601/1945/23 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Кавійчик Віта Петрівна та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮШЕНЕЯ" на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2024 року, повний текст якого складено 27 лютого 2024 року, ухваленого суддею Ковтуновичем О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮШЕНЕЯ" про визнання недійсним акту приймання-передачі майна до статутного капіталу, повернення земельної ділянки у спільну сумісну власність,

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2023 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Губар А.Л. звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" про визнання недійсним Акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ», укладеного та підписаного ОСОБА_2 з ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» 19 травня 2017 року; зобов`язати ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" повернути земельну ділянку площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, що знаходиться на території Кременецького району Тернопільської області, у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у стані, в якому вона була передана ОСОБА_2 19 травня 2017 року до статутного капіталу ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 100000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 24 грудня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міського управління юстиції Київської області за актовим записом № 410.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року, шлюб між сторонами був розірваний.

10 березня 2017 року сторони, як подружжя, за кошти сімейного бюджету придбали за договором купівлі-продажу у власність земельну ділянку площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, що знаходиться на території Онишковецької сільської ради Шумського (Кременецького) району Тернопільської області. За домовленістю подружжя покупцем земельної ділянки (титульним власником) в договорі купівлі-продажу виступив відповідач, на ім`я якого було зареєстровано право власності на землю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, 10 березня 2017 року подружжя, за кошти сімейного бюджету придбало за договором купівлі-продажу нежиле приміщення господарська будівля - піднавіс, загальна площа 294,99 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та споруджене на земельній ділянці площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496. Так само, за домовленістю подружжя, титульним власником у договорі купівлі-продажу зазначений відповідач, на ім`я якого було зареєстровано право власності на господарську будівлю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, позивач вважає, що з дати реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у подружжя виникло право спільної сумісної власності на вищевказану земельну ділянку та нежиле приміщення.

У 2017-му році відповідач без дозволу позивача розпорядився спільною земельною ділянкою площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, шляхом внесення її до статутного капіталу господарського товариства.

Так, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором прав Тернопільської районної державної адміністрації Легкою Л.Г., 26.05.2017 року було зареєстровано право власності ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» на земельну ділянку площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, яка знаходиться на території Онишковецької сільської ради Шумського (Кременецького) району Тернопільської області. Реєстрація права власності проведена державним реєстратором на підставі поданого заявником Акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ», укладеного та підписаного 19 травня 2017 року.

Позивач стверджує, що відповідачу належить 50 % частки у статутному капіталі ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ», вартість якої становить 25000000 грн., однак останній свідомо припинив її право власності на спірну земельну ділянку шляхом укладення правочину, передавши право власності на неї юридичній особі. При цьому позивач вказує на те, що саме ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ», в особі вищого органу управління, була добре обізнана про неправомірність набуття нею права власності на земельну ділянку в порушення права спільної сумісної власності позивача. Таким чином, відповідач ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» зобов`язане повернути земельну ділянку у спільну сумісну власність сторін, відновивши її стан який існував до порушення прав.

Згідно з інформацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 17.02.2022 року (інформаційна довідка № 300205549 від 17.02.2022 р.) за відповідачем зареєстроване право власності на нежиле приміщення господарська будівля - піднавіс, загальна площа 294,99 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1193241661258), що розташований на земельній ділянці площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496.

Однак, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 30.06.2023 року (інформаційна довідка № 337669903 від 30.06.2023 р.) запис про право власності відповідача на вищевказаний об`єкт нерухомого майна, на який поширюється режим права спільної сумісної власності сторін, зник.

Позивач вважає, що відповідач самостійно без її згоди, знищив об`єкт права спільної сумісної власності, розпорядившись таким чином спірним майном на власний розсуд всупереч її правам, як співвласника майна. А тому зобов`язаний відшкодувати їй завдану майнову шкоду в розмірі ринкової вартості об`єкта нерухомого майна на дату знищення. Орієнтовно розмір збитків становить 100000 грн.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 липня 2023 року цивільну справу за позовом представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Губара А.Н. до ОСОБА_2 , ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" про визнання недійсним акту приймання-передачі майна до статутного капіталу, повернення земельної ділянки у спільну сумісну власність, стягнення матеріальних збитків, передано на розгляд до Шумського районного суду Тернопільської області.

Під час підготовчого розгляду справи сторона позивача просила залишити без розгляду позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 100000 грн.

Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 04 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" в частині позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 100000 грн - залишено без розгляду.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» про визнання недійсним акту приймання-передачі майна до статутного капіталу, повернення земельної ділянки у спільну сумісну власність - задоволено повністю.

Визнано недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ», укладеного та підписаного ОСОБА_2 з ТОВ «ДЮШЕНЕЯ» 19 травня 2017 року.

Зобов`язано відповідача ТзОВ код ЄДРПОУ 41209479 ("ДЮШЕНЕЯ") повернути земельну ділянку площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, що знаходиться на території Кременецького району Тернопільської області, у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у стані, в якому вона була передана відповідачем ОСОБА_2 19 травня 2017 року до статутного капіталу ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ».

Стягнуто із ОСОБА_2 та ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 3162,00 грн., у рівних долях.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Кавійчик В.П. просить скасувати рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2024 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що спір підлягає

юрисдикції Шумського районного суду Тернопільської області і розглянув його

відповідного до норм цивільного, а не господарського законодавства.

Адже, як випливає з позовної заяви, рішення суду права позивачки було порушено правочином Актом приймання - передачі нерухомого майна, яким його передано до статутного капіталу товариства, а вже підстави, з яких позивачка вважає такий правочин недійсним, врегульовані нормами цивільного та сімейного права.

Аналізуючи положення п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним правочином регулюються права та обов`язки між ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" та ОСОБА_2 , однак не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах.

Посилання позивачки на невідповідність рішення та акта як правочину нормам

статей 60, 61, 63 СК України не свідчить про його укладення в сімейних правовідносинах. Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368- 372 ЦК України. Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо (наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 8.10, 8.11 постанови від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).

В апеляційній скарзі представник ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" - адвокат Гнат Н.А. просить скасувати рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що першочергово, аналізуючи позовні вимоги, вбачається, що обраний позивачем

спосіб захисту, є не ефективним і не зможе відновити її майнові права в

повному обсязі, а натомість грубо порушує майнові права

добросовісного набувача - ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ», адже після передачі

земельної ділянки до статутного капіталу Товариства, та реєстрації права власності на неї, ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ", задля реалізації цілей та мети господарської діяльності, було змінено цільове призначення такої ділянки (в травні 2017 року Онишковецькою сільською радою Шумського району Тернопільської області була погоджена зміна цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 6125885700:01:001:0496 та внесений відповідний запис до Державною земельного кадастру) та споруджено на ній виробниче приміщення - завод по переробці торфу площею 618 м2 (технічний паспорт та декларація про готовність до експлуатації містяться в матеріалах справи), який і на даний момент є діючим та забезпечує як робочі місця для багатьох людей, так і населення області тепловою енергією.

Тобто, наявність розташованої на спірній ділянці будівлі, право власності на яку зареєстровано за ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ", є ще однією із підстав для відмови в задоволені позовних вимог, проте суд першої інстанції не взяв даного факту до уваги при прийнятті рішення.

Судом не було взято до уваги пояснення ОСОБА_1 щодо придбання земельної ділянки, зокрема щодо того факту чи дана земельна ділянка купувалась за спільні кошти подружжя, чи все ж за особисті кошти ОСОБА_1 , не надано правової оцінки тому факту, що у рішенні Фастівського міськрайонного суду Київської області, встановлено, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені з 2016 року, оскільки вони проживають окремо, спільний побут не ведуть.

При формуванні статутного капіталу, а саме передачі земельної ділянки від ОСОБА_2 до ТзОВ «Дюшенея», останнє не було обізнано щодо того факту чи перебуває засновник у шлюбі чи ні, зокрема і законодавчого обов`язку для Товариства щодо з`ясування даних обставин не передбачено. ОСОБА_2 при передачі земельної ділянки до статутного капіталу, було пред`явлено документи про право власності (витяг), де саме він зазначався одноосібним власником такого майна (земельної ділянки), а тому перешкод для передачі такого майна до статутного капіталу Товариства не було.

Отже, очевидно, що ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" діяло виключно в межах закону при прийнятті майна до статутного капіталу і є добросовісним набувачем спірного майна, та на момент передачі до статутного капіталу, товариством жодних протиправних дій вчинено не було, а тому і вимоги позивачки щодо скасування Акту приймання-передачі майна до статутного капіталу та повернення земельної ділянки у спільну сумісну власність є безпідставними та необґрунтованими.

Проте судом першої інстанції, з незрозумілих причин, не було взято до уваги жоден із вищевикладених фактів, проігноровано та пронівельовано усі

доводи ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" та не надано їм жодної правової оцінки при прийнятті рішення.

Також, в порушення норм матеріального права судом було застосовано до спірних відносин, які виникли 19.05.2017 року, положення ст. 18 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (у редакції Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIІІ) та ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про те, що вказаний акт містить нотаріальний напис, який свідчить про вчинення нотаріальної дії щодо засвідчення справжності підпису осіб які його підписали, а не нотаріального посвідчення такого правочину, що не відповідає дійсності на викладеним нормам законодавства.

Варто також зауважити, що судом першої інстанції в порушення норм

процесуального права не звернута увага на те, що позивачка фактично оскаржує

рішення загальних зборів ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ», оформлене протоколом від 19.05.2017 року № 4 про внесення до статутного капіталу ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» спірної земельної ділянки, на підставі чого за ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» відбулась державна реєстрація речового права на земельну ділянку, що свідчить про корпоративний характер спірних відносин та передбачає господарську юрисдикцію зазначеного спору.

Водночас, за своїми фактичними наслідками заявлені позовні вимоги, що задоволені судом першої інстанції, зводяться не тільки до припинення речового права ОСОБА_2 на зазначене майно, але й до зменшення розміру статутного капіталу ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» на 950 000,00 грн, та відповідного зменшення обсягу частки корпоративних прав ОСОБА_2 в статутному капіталі ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» на 1,9 %, встановлених оскаржуваним актом приймання-передачі та оцінки вартості вкладу в статутний капітал № 3 від 19.05.2017 року.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Губар А.Л. подав відзив на апеляційну скаргу представника ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" - адвокат Гнат Н.А., у якому зазначив, що представник відповідача свідомо вводить суд в оману стосовно того, що судом встановлено обставину про те, що сторони припинили сімейно-шлюбні відносини у 2016-му році. Жодного рішення суду, яким би така обставина була встановлена та яке б набрало законної сили на дату ухвалення місцевим загальним судом оскаржуваного рішення - немає.

Не заслуговує на увагу твердження ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" про те, що їм не було відомо, що ОСОБА_1 перебував у шлюбних відносинах і що земельна ділянка передана від нього як від одноособового власника такого майна.

В пункті 15 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 березня 2017 року, в якому титульним власником ділянки вказаний ОСОБА_2 , міститься наступне положення: "15. Покупець стверджує, що кошти, за які купується земельна ділянка, є спільною сумісною власністю подружжя, тому купується за згодою дружини ОСОБА_1 , що підтверджується її письмовою заявою, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишової О.А. 06 березня 2017 року за реєстровим номером 545".

Відтак, відповідач ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" не могло не знати про правовий режим права спільної сумісної власності подружжя на спірну земельну ділянку, а тому, доводи заявника про добросовісність поведінки ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" спростовуються наведеним вище.

Відповідач стверджує в своїй апеляційній скарзі, цитую: "Обраний позивачем спосіб захисту, є не ефективним і не зможе відновити майнові права позивачки в повному обсязі, а натомість в повному обсязі грубо порушить майнові права добросовісного набувача - Апелянта (ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ»), адже після передачі земельної ділянки до статутного капіталу Товариства, та реєстрації права власності на неї, Апелянтом, задля реалізації цілей та мети господарської діяльності, було змінено цільове призначення такої ділянки".

Втім, такі доводи відповідача вважає неспроможними, адже, факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки ніяким чином не унеможливлює відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача, принаймні відповідач не наводить таких обставин.

Доводи відповідача про незалежність реалізації ним права власності на спірну земельну ділянку та будівлю на ній від правомірності та законності набуття попереднім власником землі прав на неї позивачем відхиляються, адже, відповідач свідомо не акцентує увагу на тому, що таким новим та попереднім власниками є одна й та сама особа, відчужувач майна та кінцевий бенефіціар набувача - відповідач ОСОБА_2 .

Крім того, скаржник залишив поза увагою спеціальні норми земельного законодавства, зробивши хибний висновок про неможливість оспорювання в судовому засіданні власником майна незаконного правочину щодо його відчуження поза волею власника.

Отже, належним та ефективним способом порушеного права позивача, який має намір володіти та користуватись спірною земельною ділянкою, є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також визнання угоди недійсною.

У судовому засіданні представник ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" - адвокат Гнат Н.А. апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кавійчик В.П. визнала, подану ними апеляційну скаргу підтримала з мотивів, викладених в них.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Губар А.Л. у судовому засіданні заперечив щодо апеляційних скарг представника ОСОБА_2 - адвоката Кавійчик В.П. та представника ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" - адвоката Гната Н.А., вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Кавійчик В.П. у судове засідання не з`явилася, однак належним чином повідомлялась про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Кавійчик В.П. та представника ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" - адвоката Гнат Н.А. підлягають до часткового задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що 24 грудня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міського управління юстиції Київської області за актовим записом № 410.

ОСОБА_2 було придбано за договором купівлі-продажу від 10 березня 2017 року, укладеного з ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 2,0000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, що знаходиться на території Онишковецької сільської ради Шумського (Кременецького) району Тернопільської області, що стверджується договором купівлі-продажу від 10 березня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Шумського районного нотаріального округу Тернопільської області Хаблюк Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за номером № 212.

Із договору купівлі-продажу від 10 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Шумського районного нотаріального округу Тернопільської області Хаблюк Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за номером № 211 вбачається, що ОСОБА_2 було придбано нежиле приміщення господарська будівля- АДРЕСА_1 , загальна площа 294,99 кв.м., яке знаходиться на земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.03.2017 року, індексний номер витягу 82188541 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 04.01.2022 року, індексний номер витягу: 293677379 підтверджується, що ОСОБА_2 за вищезазначеним договором купівлі-продажу від 10.03.2017 року, набув у власність нежиле приміщення, господарська будівля-піднавіс, загальною площею 294,99 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із відомостей з Державного реєстру речових прав, індексний номер 628527061258 (номер відомостей про речове право: 20687574) за Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЮШЕНЕЯ» (код ЄДРПОУ: 41209479), було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2 га., кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, що знаходиться на території Онишковецької сільської ради Шумського (Кременецького) району Тернопільської області, із цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, на підставі акту від 19.05.2017 року та протоколу від 19.05.2017 року.

ОСОБА_2 розпорядився земельною ділянкою площею 2,000 гектара, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, шляхом внесення її до статутного капіталу господарського товариства, що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 329953645 від 22.04.2023 року, Актом № 3 оцінки вартості та приймання передачі майна що вноситься до Статутного капіталу ТзОВ «ДЮШЕНЕЯ» від 19 травня 2017 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 337669903 від 30.06.2023 року.

Як вбачається із відомостей, наданих КП «Шумське БТІ» № 274 від 07.11.2023 року, запис про реєстрацію права власності № 1640, книга № 3 на нежитлову господарську будівлю з піднавісом, яка знаходиться в АДРЕСА_1 закрито на підставі довідки про демонтаж будівлі від 19.07.2017 року.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року, шлюб між сторонами був розірваний.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є спором про оскарження правочину щодо відчуження спільного сумісного майна подружжя, яке було незаконно внесене відповідачем до статутного капіталу товариства, оскільки чоловік без письмової згоди дружини відчужив майно, яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності, що на думку позивачки не відповідає нормам статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та частини третьої статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК). Суд першої інстанції вказав, що, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним акту приймання-передачі майна до статутного капіталу, позивачка прагне захистити право спільної сумісної власності на майно подружжя, з метою відновлення становища, яке існувало до передачі її чоловіком майна у статутний капітал товариства. Відтак, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суд дійшов висновку, що спір у цій справі не є спором про оскарження правочину щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, а фактично є спором між подружжям про право власності на спільне майно, який належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується із даними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У справі № 910/10009/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов наступних висновків.

Так, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК, пунктом 4 частини першої якої передбачено, що до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

З позовної заяви вбачається, що позивачка оскаржує Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ", укладеного та підписаного ОСОБА_2 19 травня 2017 року та просить зобов`язати Товариство повернути земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6125885700:01:001:0496, що знаходиться на території Кременецького району Тернопільської області.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 113 ЦК господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Частиною третьою статті 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частини перша та друга статті 12 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 у справі №922/88/20 дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Згідно із частиною першою статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Частинами першими статей 14 та 15 СК України передбачено, що сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть.

Отже, зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним правочином регулюються права та обов`язки між ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ" та ОСОБА_4 , однак не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах.

У відповідності до усталеної судової практики, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а саме половину вартості часток у майні ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ".

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2024 року у справі № 381/2879/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину внесків до статутного капіталу ТзОВ "ДЮШЕНЕЯ", код ЄДРПОУ 41209479 у розмірі 12500000 грн.

Враховуючи наведене, а також посилання позивачки на невідповідність акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮШЕНЕЯ" нормам статей 60, 61, 63, 65 СК не свідчить про його укладення в сімейних правовідносинах. Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368-372 ЦК. Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо (наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 8.10, 8.11 постанови від 29.06.2021 у справі №916/2813/18).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що дана справа не підлягає розгляду у рамках цивільного процесу, оскільки за змістом спірних правовідносин така можливість передбачена лише в порядку господарського судочинства в силу приписів статей 4, 20 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою та другою статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Отже, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

На виконання вимог частини четвертої статті 377, частини першої статті 256 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачу ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а також те, що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою підсудністю.

Керуючись ст. ст. 256, 367, 374, 377, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвокат Кавійчик Віти Петрівни та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮШЕНЕЯ" - адвокат Гнат Надії Андріївни задовольнити частково.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2024 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮШЕНЕЯ" про визнання недійсним акту приймання-передачі майна до статутного капіталу, повернення земельної ділянки у спільну сумісну власність - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 липня 2024 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома