Справа № 466/4234/17 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюка В.І

Провадження № 22-ц/811/3368/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року м.Львів

Справа 466/4234/17

Провадження № 22ц/811/3368/22

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухвалене у м.Львові 14 листопада 2022 року у складі судді Кавацюка В.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , з участю третьої особи: Третьої львівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним, та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , з участю третьої особи: Третьої львівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним, -

встановив:

13 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , з участю третьої особи: Третьої львівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_6 , 1954 року народження. Зазначає, що після її смерті залишилося спадкове майно: квартира АДРЕСА_1 . Вказує, що причиною смерті ОСОБА_6 було самогубство. Стверджує, що з 1989 року по день смерті сестра хворіла на шизофренію та кожного року перебувала на лікуванні у Львівській обласній психіатричній лікарні. В періоди загострення хвороби ОСОБА_6 перебувала у лікарні по 9 місяців і більше. У зв`язку з вказаним захворюванням Управлінням Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова ОСОБА_6 була призначена пенсія по інвалідності. Вказує, що похоронами ОСОБА_6 вона займалася особисто. Зазначає, що ОСОБА_5 була присутня на похоронах ОСОБА_6 , але участі у витратах і організації цих похорон не приймала. Вказує, що 16 травня 2017 року вона (позивач) звернулася із заявою про прийняття спадщини у Третю львівську державну нотаріальну контору, на яку отримала відповідь про неможливість реалізації права на спадкування за законом, оскільки при житті ОСОБА_6 склала заповіт на ОСОБА_5 . Стверджує, що ОСОБА_5 , в період знаходження ОСОБА_6 на лікуванні у психіатричній лікарні, забрала її звідти та доставила у Третю львівську державну нотаріальну контору для складання заповіту. Зазначає, що ОСОБА_6 мала бажання скласти заповіт на брата ОСОБА_7 , проте він помер у 2012 році. Про намір скласти заповіт на користь ОСОБА_8 вона ніколи не повідомляла. Зазначає, що ОСОБА_6 ніколи не виявляла бажання заповісти усе своє майно ОСОБА_5 , а волевиявлення померлої ОСОБА_6 не можна вважати вільним та таким, яке відповідало її волі, оскільки на момент підписання оспорюваного заповіту вона мала проблеми із психічним здоров`ям, перебувала на лікуванні у психіатричній лікарні, а відтак не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Просить ухвалити рішення про визнання недійсним заповіту, який був підписаний ОСОБА_6 та посвідчений державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори.

18 грудня 2017 року з аналогічним позовом до ОСОБА_5 звернулася ОСОБА_3 . Просить задовольнити її позов.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним заповіт, який укладений у м. Львові 10 вересня 2007 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Семенюк О.Є. та зареєстрований в реєстрі за №2-1472. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_5 . В апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо всебічного повного та об`єктивного дослідження доказів, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що Висновок судово-психіатричного експерта №02-К від 18 січня 2019 року одержано з порушенням порядку, встановленого законом, а відтак цей доказ є недопустимим. Звертає увагу, що згідно виписки-епікризу з медичної карти №5427/07р. від 10 вересня 2007 року, за результатами медичного огляду ОСОБА_6 , її психічний стан станом на 10 вересня 2007 року: «свідомість ясна, орієнтації збережені». Вважає, що висновок суду першої інстанції про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 , усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними у день вчинення оспорюваного заповіту - 10 вересня 2007 року не відповідає обставинам справи. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_9 є рідними сестрами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові у віці 62 років померла сестра сторін - ОСОБА_6 . Причина смерті - ушкодження внаслідок падіння з висоти, намір невизначений.

ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала в однокімнатній приватизованій квартирі АДРЕСА_1 .

10 вересня 2007 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно з яким, на випадок своєї смерті заповіла вказану квартиру ОСОБА_5 .

Заповіт посвідчено державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Семенюк О.Є. та зареєстровано в реєстрі за №2-1472.

Оскаржуване рішення суду мотивовано наступним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно із ч.ч.1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ст. 1257 цього Кодексу заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2018 року у цій справі призначено судову посмертну психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлені такі питання: «Чи страждала ОСОБА_6 на момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року будь-яким психічним захворюванням?» та «Чи усвідомлювала ОСОБА_6 на момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року значення своїх дій та чи могла керувати ними?».

Експертиза проведена комісією експертів Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня».

В розпорядження експертів були надані матеріали справи №466/4234/17, копія спадкової справи №137/2017, яка була заведена Третьою львівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_6 , та медична документація з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» щодо ОСОБА_6 .

З висновку судово-психіатричної експертизи №02-К від 18 січня 2019 року вбачається, що на момент укладення заповіту 10 вересня 2007 року ОСОБА_6 страждала хронічним, стійким психічним розладом у виді параноїдної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері та не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З висновку та медичної документації вбачається, що вперше психічні розлади з`явилися у ОСОБА_6 в 1989 році з домінуванням галюцинаторно-параноїдної симптоматики. З того часу по 10 вересня 2007 року вона лікувалась в умовах КЗ ЛОР ЛОКПЛ 15 разів. Захворювання носить беземісійний характер, сформувався виражений дефект в емоційно-вольовій сфері по апато-абулічному типу. В 1999 році мала місце суіцидальна спроба (медикаментозне отруєння). У 2007 році ОСОБА_6 госпіталізовувалась в КЗ ЛОР ЛОКПЛ 3 рази, а саме: з 22 лютого 2007 року по 4 червня 2007 року, з 9 липня 2007 року по 10 вересня 2007 року, з 12 жовтня 2007 року по 9 січня 2008 року. Виписувалась ОСОБА_6 з лікарні з діагнозом: параноїдна шизофренія, безперервний перебіг з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері. Після цього вона ( ОСОБА_6 ) ще 7 разів перебувала на лікуванні в КЗ ЛОР ЛОКПЛ. Останній раз з 9 червня по 19 вересня 2012 року. Виписувалась з лікарні з діагнозом: параноїдна шизофренія, безперервний перебіг з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері.

Допитані в судовому засіданні експерти ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили обставини, які викладені у вказаному висновку судово-психіатричного експерта №02-К від 18 січня 2019 року.

З виписки - епікризу з медичної картки №5427/07р., який складений лікуючим лікарем ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_6 поступила в КЗ ЛОР ЛОКПЛ 9 липня 2007 року та виписана 10 вересня 2007 року, тобто в день укладення оспорюваного заповіту. На час виписки психічний стан: свідомість ясна, орієнтація збережена. Доступна мовному контакту. При розмові неадекватно посміхається. Тривожна, внутрішньо напружена. Своїх переживань повністю не розкриває, повідомляє, «що має страх, неспокій, не може їсти, виконувати звичну домашню роботу». Емоційно сплющена. Критика часткова. Бажає лікуватись. Антисуспільних та суіцидальних тенденцій не виявляє. Також встановлено, що за час лікування в ОСОБА_6 втратили актуальність маячні переживання, нормалізувалась поведінка та вона була виписана з лікарні на прохання та в супроводі сестри - ОСОБА_5 , на користь якої у цей день був укладений оспорюваний заповіт.

Допитана судом свідок ОСОБА_14 пояснила, що ОСОБА_6 була її сусідкою, яка довгий час хворіла шизофренією. Коли в ОСОБА_6 були загострення, то вона викидала через вікно квартири одяг, посуд, закрутки, щось не те робила і не те говорила.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до висновку про під ставність позовних вимог та задовольнив такі.

У апеляційному суді свідок ОСОБА_14 підтвердила свої пояснення, а також повідомила, що ОСОБА_6 під час ремісій поводила себе адекватно, сама себе обслуговувала, не потребувала сторонньої допомоги, допомагала дітям із навчанням.

При допиті в суді апеляційної інстанції експерт ОСОБА_11 підтвердив висновок експертизи №02-К від 18 січня 2024 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_5 - ОСОБА_1 . Призначено у справі повторну посмертну комісійну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Тернопільської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України». На вирішення експертизи поставлено питання: «Чи страждала ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року будь-яким психічним захворюванням?», «Чи могла ОСОБА_6 в момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року розуміти значення своїх дій та керувати ними?», «Чи перебувала ОСОБА_6 в момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року у стані, в якому вона не у повній мірі усвідомлювала значення своїх дій та чи могла керувати ними?», «Чи перебувала ОСОБА_6 в момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року у стані, в якому була абсолютно неспроможною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними?».

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №799 від 7 грудня 2023 року, складеного експертами Тернопільської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» Косовською Л.В. та Бондаренком О.М. , вбачається, що ОСОБА_6 , в момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року страждала хронічним, стійким, психічним розладом у вигляді параноїдної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері; ОСОБА_6 в момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними; ОСОБА_6 в момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року була неспроможною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Допитана апеляційним судом експерт Косовська Л.В. підтвердила обставини, наведені у висновку судово-психіатричної експертизи №799 від 7 грудня 2023 року.

Згідно зі ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 цього Кодексу передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України(спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.ст. 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

У пунктах 1, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи; відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

У пункті 16 цієї постанови судам роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За своєю правовою природою відсутність волевиявлення учасника правочину є самостійною підставою для визнання його недійсним, правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені статтями 229 - 235 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 страждала хронічним, стійким психічним розладом у виді параноїдної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері; на час складення оспорюваного заповіту вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, що стверджується висновками судово-психіатричного експерта №02-К від 18 січня 2019 року та №799 від 7 грудня 2023 року.

Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України є абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок про неспроможність учасника такого правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними належить робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи у справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, інші докази (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Подібні за змістом висновки наведені у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12 та від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18), від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 2 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16 (провадження № 61-1461св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 212/1409/18 (провадження № 61-9053св21) та від 22 грудня 2021 року у справі № 203/3778/14-ц (провадження № 61-14978св21).

Аналогічний правовий висновок наведено Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно висновків судово-психіатричної експертиз №02-К від 18 січня 2019 року та №799 від 7 грудня 2023 року ОСОБА_6 в момент укладення оспорюваного заповіту 10 вересня 2007 року страждала хронічним, стійким, психічним розладом у вигляді параноїдної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері; не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними; не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; була неспроможною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складення оспорюваного заповіту.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема, у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії»: п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 25 червня 2024 року.

Головуючий-______________________Т. І. Приколота

Судді: ________________ Ю.Р.Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк