Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.05.2024 Справа №607/2995/24 Провадження №2/607/1372/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М., представника позивача - Іщука К.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іщук Костянтин Валентинович до Акціонерного товариства «Таскомбанк» про визнання частково недійсним правочину та зобов`язання вчинити дію щодо зарахування сплачених коштів в рахунок кредитної заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Іщука Костянтина Валентиновича, звернувся в суд із позовом до Акціонерного товариства «Таскомбанк», в якому просить визнати умови кредитного договору, зокрема, встановлення комісії за обслуговування кредиту у розмірі 4.9 % щомісячно, недійсними та зобов`язання здійснити перерахунок кредитної заборгованості.

В обґрунтування вимог позивача зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.11.2023 у справі №607/18903/23, позов АТ «Таскомбанк» до нього задоволено частково та стягнуто з нього на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за Кредитним договором № 873119-510 від 01.09.2020 станом на 14.09.2023, а саме 45 806, 19 грн. заборгованість по тілу кредиту та 7,56 грн. заборгованості по відсотках. В задоволенні позовних вимог, щодо стягнення 56 541, 10 комісії за обслуговування кредиту відмовлено.

При цьому, відмовляючи у задоволенні вимог АТ «Таскомбанк» в частині стягнення заборгованості за комісією, суд вказав на незаконність такого стягнення. Разом з тим, згідно наданого АТ «Таскомбанк» розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 873119-510 від 01.09.2020, ним сплачено кошти у розмірі 56 541, 10 грн, які були зараховані відповідачем до сплати комісії банку за обслуговування кредиту. Однак на переконання позивача встановлена АТ «Таскомбанк» у пункті 1.4 Заяви-договору № 873119-510 від 01.09.2020 щомісячна комісія в 4.9% від суми наданого кредиту за обслуговування кредитної заборгованості суперечить закону, чим допущено порушення його прав.

На підставі вищевикладеного, позивач просить суд визнати недійсною умову пункту 1.4. Заяви-договору № 873119-510 від 01.09.2020 про надання кредиту щодо його обов`язку сплачувати комісію за обслуговування кредиту в розмірі 4.9 % (2570,05 гривень) щомісячно з моменту укладення між Акціонерним товариством "Таскомбанк" та ним Заяви-договору № 873119-510 від 01.09.2020 про надання кредиту та зобов`язати Акціонерне товариство "Таскомбанк" здійснити перерахунок кредитної заборгованості за Заявою-договором № 873119-510 від 01.09.2020 про надання кредиту, зарахувавши сплачену ним суму в 15420,30 гривень комісії за обслуговування креду на сплату тіла кредиту.

25.03.2024 судом зареєстрований відзив на позовну заяву поданий представнико відповідача, який мотивований тим, що позов до задоволеня не підлягає, оскільки як вбачається із позову позивач просить визнати недійним п. 1.4. Заяви-договору № 873119-510 про надання кредиту на власні потреби від 01.09.2020 та положення Додатку 1 в частині встановлення комісії визнати недійсними, з обгрунтуванням того, що п.1.4. кредитного договору не містить опису послуг з обслуговування кредитної заборгованості та обгрунтованого розрахунку вартості таких послуг. Проте, дані твердження спростовуються наступним.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Положеннями статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено перелік відомостей, які повинні включатись у зміст договору кредиту.

До таких відомостей, зокрема належать, тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.

До банківських послуг належать: залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу); розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

При цъому, зазначає, що сплата комісії пов`язана з необхідністю коригування кредитних зобов`язань позичальника з оформленням нових графіків у разі часткового дострокового повернення кредиту, виконанням Банком доручення позичальника на договірне списання коштів з рахунків позичальника, інформуванням позичальника про найменування та місцезнаходження бюро кредитних історій, до якого Банк передаватиме інформацію для формування кредитної історії, дорученням позичальника на внесення інформації щодо його кредитних зобов`язань за кредитним договором та користування інформацією про кредитну історію шляхом взаємодії з бюро кредитних історій, наданням консультаційних послуг з усіх питань, що стосуються надання та обслуговування кредиту, а також, окрім зазначеного, відкриттям поточного/карткового рахунку, здійсненням розрахунково-касового обслуговування, забезпеченням обслуговування кредитної заборгованості (отримання виписок за кредитним/картковим рахунком).

Тобто, відсутність чітких відомостей про вид банківської послуги, яка пропонується та додатково оплачується, що супроводжує відносини банку та клієнта, фактично надає можливість споживачу в конкретних правовідносинах реалізувати право на використання таких послуг без обмежень, відповідно до завдань та характеру банківської діяльності.

Крім того, у Додатку 1 до Заяви-договору визначено, що більш детальну інформацію стосовно умов обслуговування кредиту можливо одержати у будь-якому відділенні АТ «ТАСКОМБАНК».

Тобто, Позичальник підписанням Заяви-договору та Додатку 1, що містить детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів, підтвердив, що ознайомлений з відомостями в тому числі, про розмір кредиту, відсоткову ставку, відповідно й усвідомлював необхідність сплати комісії в зазначеному розмірі.

З цих підстав, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову про визнання частково недійсним правочину та зобов`язання вчинити дію щодо зарахування сплачених коштів в рахунок кредитної заборгованості.

Ухвалою судді від 14.02.2024 відкрито провадження у цивільній справі №607/2995/24. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою судді без видалення суду до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 08.04.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, що відображено в протоколі судового засідання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові та просив суд їх задоволити.

Представник відповідача будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не зявився, не повідомивши суд про причини своєї неявки.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 вересня 2020 року ОСОБА_2 підписано Заяву-договір № 873119-510 про надання кредиту, відповідно до якої останній просив Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» надати кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: загальна сума кредиту 52 450 грн. 00 коп.; сума кредиту без комісії за надання кредиту 50 000 грн 00 коп.; комісія за надання кредиту (за наявності) 4,9%, що складає 2450 грн. 00 коп.; строк кредиту 48 міс.; процент за користування кредитом 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту 4,9% щомісячно.

Підписання ОСОБА_2 цієї заяви та приєднання до публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб свідчить про укладення між ними кредитного договору і виникнення між кредитних зобов`язань.

Сторони у судовому засіданні визнали, що між ними укладено споживчий кредит.

Також відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка Максимум» від 01 вересня 2020 року, в якому вказано реальна процентна ставка, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит

Відповідно до п.3 заяви-договору №873119-510 ОСОБА_2 взяв на себе обов`язки повертати кредит щомісячно згідно із графіком платежів, зазначених у додатку № 1 до цієї заяви-договору, що є її невід`ємною частиною.

Згідно із п.5 вказаної заяви ОСОБА_2 підтвердив своє ознайомлення із її змістом, договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб зі всіма додатками до нього та повністю із ними погодився, вказавши що умови заяви-договору до договору є зрозумілими для нього, обов`язковими для виконання та заперечення щодо них у нього відсутні.

Відповідно до детального розпису складових загальної вартості кредиту та графіку платежів, який є додатком № 1 до заяви-договору № 873119-510 від 01.09.2020 та невід`ємною її частиною, позичальнику встановлено основні умови користування кредитом та порядок повернення заборгованості за кредитом у вигляді щомісячного ануїтетного (рівномірного) платежу у національній валюті.

Так, у вказаному розписі у рядку 7 зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 2570, 05 грн. У розділі цього розпису «Основні умови користування кредитом» зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості (від суми кредиту) становить 4.9% щомісячно. Саме такий розмір комісії за обслуговування кредиту зазначено також і в заяві-договорі № 873119-510 від 01.09.2020.

АТ «ТАСКОМБАНК» свої зобов`язання за кредитним договором виконало повністю, кредитні кошти ОСОБА_2 було надано у розмірі та у спосіб, визначений у договорі.

Відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору №873119-510-303 від 01 вересня 2020 року вбачається, що станом на 14 вересня 2023 року ОСОБА_2 має заборгованість за кредитом у розмірі 102 354 грн 85 коп., з яких заборгованість по тілу кредиту складає 45 806 грн. 19 коп., заборгованість по процентам - 7 грн. 56 коп.; заборгованість по комісії 56 541 грн. 10 коп.

Також, з розрахунку заборгованості по кредитному договору №873119-510 від 01 вересня 2020 року та виписки по особовому рахунку за період з 01 вересня 2020 року по 14 вересня 2023 року вбачається, що за період з 01 вересня 2020 по 14 вересня 2023 ОСОБА_2 було сплачено банку на виконання умов кредитного договору суму в розмірі 22 067 грн, з яких Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» 2 грн 89 коп. було зараховано в рахунок погашення відсотків за користування кредитом, 6 643 грн 81 коп. в рахунок погашення основного боргу, 15 420 грн 30 коп. в рахунок сплати комісії за обслуговування кредиту.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.11.2023 у справі №607/18903/23, яке набрало законної сили 27.12.2023, позов АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість за Заявою-договором № 873119-510 про надання кредиту від 01 вересня 2020 року в сумі 45 813 (сорок п`ять тисяч вісімсот тринадцять) гривень 75 (сімдесят п`ять) коп., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту - 45 806,19 грн., заборгованість по відсотках - 7,56 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Як вбачається з мотивувальної частини даного рішення суду, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за Кредитним договором №873119-510 від 01 вересня 2020 року, унаслідок чого виникла прострочена заборгованість, яка станом на 14.09.2023 складає 102 354 грн 85 коп., з яких заборгованість по тілу кредиту складає 45 806 грн. 19 коп., заборгованість по процентам - 7 грн. 56 коп.; заборгованість по комісії 56 541 грн. 10 коп. Разом з тим, задовольняючи позов частково, судом стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором №873119-510 від 01 вересня 2020 року станом на 14.09.2023 на загальну суму 45 813, 75 гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 45 806,19 грн., заборгованість по відсотках - 7,56 грн.

Водночас, у стягненні з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за комісією у розмірі 56 541, 10 грн судом відмовлено, у зв`язку із необґрунтованості вказаної вимоги. При прийнятті рішення про відмову у позові у цій частині, судом враховано, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умова укладеного між позивачем та відповідачем 01 вересня 2020 р. заяви-договору № 873119-510, щодо сплати комісії в розмірі 4,9% щомісячно є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В силу вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що Кредитний договір №873119-510-303 від 01 вересня 2020 року укладений між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_2 є споживчим, а тому для врегулювання даних правовідносин застосовується Закон України «Про захист прав споживачів».

Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції від 01.01.2017) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції від 01.01.2017) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VІІІ, у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другоюстатті 8 Закону України «Про споживче кредитування»до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом,іншимиактами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другоюстатті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що Заявою-договором № 873119-510 від 01.09.2020 та Паспортом споживчого кредиту від 01.09.2020 передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,9% (2570,05 гривень) щомісячно, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, в кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Водночас, відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту банком, що є незаконним та не відповідає вимогам справедливості, добросовісності.

Таким чином враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення п. 1.4 Заяви-договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Вказане узгоджується з позицією Верховного суду викладено у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановленихзаконом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2022 року у справі №755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що вимога щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно є нікчемною в силу закону, а отже, не підлягає визнанню недійсною судом, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «ТАСКОМБАНК» про визнання частково недійсним правочину, слід відмовити.

Разом з тим, у статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другоюстатті 216 ЦК Україниякщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина першастатті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «ТАСКОМБАНК» за кредитним договором №873119-510-303 від 01 вересня 2020 року станом на 14.09.2023 становить 102 354 грн 85 коп., з яких заборгованість по тілу кредиту складає 45 806 грн. 19 коп., заборгованість по процентам - 7 грн. 56 коп.; заборгованість по комісії 56 541 грн. 10 коп.

З вказаного розрахунку також слідує, фактичне погашення комісії ОСОБА_2 було здійснено: 12.10.2020 у сумі 2570, 05 грн; 11.10.2020 у сумі 2570,05 грн; 10.12.2020 у сумі 2570,05 грн; 11.01.2021 у сумі 2570,05 грн; 11.02.2021 у сумі 2570,05 грн; 15.03.2021 у сумі 2570,05 грн.

З огляду на вищевикладене, оскільки судом встановлено, що п. 1.4 Заяви-договору №873119-510-303 від 01 вересня 2020 року, який передбачає сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним в силу закону, при цьому позивачем було сплачено, а відповідачем зараховано на сплату комісії кошти у розмірі 15 420, 30 грн, суд вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати АТ «ТАСКОМБАНК» здійснити перерахунок кредитної заборгованості ОСОБА_2 за Заявою-договором №873119-510-303 від 01 вересня 2020 року про надання кредиту, зарахувавши сплачену ним суму в розмірі 15 420, 30 гривень комісії за обслуговування кредитної заборгованості на сплату тіла кредиту, що забезпечить захист інтересу позивача у правовій визначеності.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищевикладеного, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача судові втрати. При цьому вказує, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, і які очікує понести складає, сума сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

08.05.2024 представник позивача - адвокат Іщук К.В. подав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, які підтверджують понесення позивачем ОСОБА_2 витрат на професійну правову допомогу в розмірі 8000 гривень.

Так, відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 статті 30 Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Положеннями 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Так, повноваження адвоката Іщука К.В. підтверджені ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВО №1054140 від 15.12.2023 та Договором про надання правничої допомоги №10-477/23 від 23.11.2023.

Як вбачається з Договору про надання правничої допомоги №10-477/23 від 23.11.2023, укладеного між адвокатом Іщуком К.В. та Клієнтом ОСОБА_2 , Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси Клієнта в судах загальної юрисдикції у справі щодо визнання правочину недійсним та зобов`язання вчинити дії щодо зарахування суми до тіла кредиту.

За змістом п. 4.3, 4.5 Договору, сума гонорару визначається у розмірі 8000 грн за складання та подання документів до суду, а також представництва інтересів Клієнта в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області. Клієнт повинен оплатити суму гонорару до моменту винесення судом першої інстанції судового рішення.

Відповідно до прибуткового касового ордеру № 4/24 від 07.05.2024 ОСОБА_2 оплатив адвокату Іщуку К.В. кошти у розмірі 8000 грн, на підставі Договору про надання правничої допомоги №10-477/23 від 23.11.2023.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Крім того, при вирішенні даного питання суд враховує правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), а саме, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Таким чином, наявність договірних відносин між адвокатом Іщуком К.В. та позивачем ОСОБА_2 підтверджується ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВО №1054140 від 15.12.2023 та Договором про надання правничої допомоги №10-477/23 від 23.11.2023 та прибутковим касовим ордером № 4/24 від 07.05.2024.

Відтак, позивачем надано докази на понесення витрат за надання правничої допомоги у розмірі 8 000 грн.

Разом з тим, суд вважає, що необґрунтованими та неспівмірними є витрати на правничу допомогу у вказаному стороною позивача розмірі, оскільки вказані витрати не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Крім цього, зважаючи на складність справи, обсяг наданої правової допомоги, суд вважає, що вони не вимагали від адвоката значних зусиль та часу.

З врахування наведеного та вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, беручи до уваги, що позов ОСОБА_2 до АТ «ТАСКОМБАНК» задоволено частково, суд вважає, що обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за вимогу про зобов`язання вчинити дії у розмірі 1073,60 грн.

Крім того, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про визнання частково недійсним правочину у відповідності до вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», при цьому судом відмовлено у задоволенні вказаної вимоги, судовий збір у розмірі 1073,60 грн слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89, 141, 223, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іщук Костянтин Валентинович до Акціонерного товариства «Таскомбанк» про визнання частково недійсним правочину та зобов`язання вчинити дію щодо зарахування сплачених коштів в рахунок кредитної заборгованості, задовольнити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство "Таскомбанк" здійснити перерахунок кредитної заборгованості ОСОБА_2 за Заявою-договором № 873119-510 від 01.09.2020 про надання кредиту, зарахувавши сплачену ним суму в розмірі 15420,30 гривень комісії за обслуговування креду на сплату тіла кредиту.

Стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» в користь ОСОБА_2 судовий збір урозмірі 1073 (Однатисяча сімдесят три) гривні 60 копійок та 5000 (П`ять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.

Судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок компенсувати за рахунок держави.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Копію рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Таскомбанк», адреса місцязнаходження: вул.Сомна Петлюри, 30, м.Київ, код ЄДРПОУ 09806443.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич