ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

справа № 293/311/17

провадження № 61-9488св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, Черняхівська районна державна адміністрація,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Стиртівська сільська рада Черняхівського району Житомирської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Бруховського Є. Б., та постанову Житомирського апеляційного суду від 3 червня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Черняхівської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Стиртівська сільська рада Черняхівського району Житомирської області, про виділення у приватну власність земельної ділянки із земель запасу (резерву) державної власності.

Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 , після якого вона успадкувала право на земельну частку (пай) розміром 5,09 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Полісся» (далі - КСП «Полісся») у с. Стирти Черняхівського району Житомирської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21 травня 2016 року.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом вона звернулась до Стиртівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області про виділення земельної ділянки (паю), однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю вільної земельної ділянки із земель запасу КСП «Полісся».

У подальшому вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про виділення земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу чи резервного фонду, яка також залишена без задоволення.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2017 року замінено неналежного відповідача у справі - Черняхівську районну державну адміністрацію на належного - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

З урахуванням уточнених у жовтні 2017 року позовних вимог, позивач просила зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області виділити (передати) їй у приватну власність земельну ділянку із земель запасу (резерву) державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Стиртівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області у розмірі 5,09 умовних кадастрових гектарів.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року позов задоволено.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області виділити (передати) у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку із земель запасу (резерву) державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Стиртівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області у розмірі 5,09 умовних кадастрових гектарів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність належним чином оформленого та зареєстрованого сертифіката на земельну частку (пай) засвідчує право позивача на виділення земельної ділянки в натурі та отримання відповідного документа про права власності на землю.

Також судом першої інстанції зазначено, що органом, який вирішує питання виділення у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, є Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області; згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру в наявності є одна вільна земельна ділянка, позначена синім кольором на схемі поділу. За таких обставин суд першої вважав, що позивач має право на виділення у приватну власність земельної частки (паю) із земель запасу (резерву) державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Стиртівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 3 червня 2020 року рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з недопущення судом першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просило рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 3 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зазначало неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування статті 118 Земельного кодексу України до спірних правовідносин без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, у якій зазначено про необхідність отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та необхідність розробки проекту землеустрою. Також вказує на відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області повноважень розпоряджатися земельними частками (паями) та передавати їх у власність, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 815/1415/16.

Крім того, заявник вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 червня 2018 року у справі №323/323/17, від 22 травня 2019 року у справі №321/281/17, у зв`язку з тим, що у вказаних постановах немає обґрунтування порядку та процедури передачі у власність земельних ділянок.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до автоматизованого розподілу касаційних скарг Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області передано Сімоменко В. М. як судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Сімоненко В. М., (судді-доповідача), Мартєва С. Ю. , Петрова Є. В. від 5 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зупинення дії рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 5 серпня 2020 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 815/1415/18 та від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17.

Крім того, підставами відкриття касаційного провадження були доводи заявника про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 323/323/17 та від 22 травня 2019 року у справі № 321/281/17.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Капустинського В. А. від 10 листопада 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 293/311/17 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М .

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року дану справу призначено Карпенко С. О. як судді-доповідачу.

21 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого Черняхівською районною державною адміністрацією Житомирської області 13 лютого 2003 року, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 13 лютого 2003 року за № 295, ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Полісся» у с. Стирти Черняхівського району Житомирської області, розміром 5,09 умовних кадастрових гектарів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Спадкоємцем ОСОБА_2 є його дружина - ОСОБА_1 , яка у встановлений законом строк прийняла спадщину після чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом 21 травня 2016 року.

Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Полісся» у с. Стирти Черняхівського району Житомирської області, розміром 5,09 умовних кадастрових гектарів.

Також судами встановлено, що Стиртівською сільською радою Житомирської області ОСОБА_1 відмовлено у виділенні земельної ділянки у зв`язку з тим, що відсутня вільна земельна ділянка із земель запасу по КСП «Полісся» та роз`яснено право на звернення до Черняхівської районної державної адміністрації.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Черняхівської районної державної адміністрації про виділення земельної частки (паю) у приватну власність (в натурі) та видачу державного акта на право приватної власності на земельну ділянку згідно із сертифікатом серії НОМЕР_1.

28 грудня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у виділенні земельної частки в натурі у приватну власність з підстав неподання до заяви додаткового списку Стиртівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, в якому має бути зазначено номери та площі земельних ділянок, які плануються для передачі у власність.

В подальшому на заяву про надання інформації щодо можливості виділення земельної частки (паю) на підставі сертифіката ОСОБА_1 роз`яснено, що вільні землі запасу по КСП «Полісся» відсутні, а виділення земельних ділянок із земель державної власності здійснюється за рішенням суду. Також роз`яснено, що з 1 січня 2013 року питання щодо виділення земель із державної власності відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

14 грудня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Частиною другою статті 14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право на земельну частку (пай) мають, зокрема, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом (стаття 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема, розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина 11 статті 118 ЗК України).

Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 4 лютого 2004 року № 122 та спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства й продовольства України та Академії аграрних наук від 4 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації, створюється резервний фонд.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі, у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-17-2-П1580/4251 від 22 серпня 2001 року з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 ЗК України для забезпечення прав працюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Крім того, статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 1 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. Відтак саме сільська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивача.

Саме такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17.

Згідно частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона успадкувала право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Полісся» у с. Стирти Черняхівського району Житомирської області, розміром 5,09 умовних кадастрових гектарів. Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом вона звернулася до Стиртівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, а в подальшому - до Черняхівської районної державної адміністрації та до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо виділення земельної ділянки, однак її звернення залишені без задоволення, що стало підставою для звернення до суду.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Відтак, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до частин 1-4 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 визначена учасників справи, а саме відповідача - Черняхівську районну державну адміністрацію, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Стиртівську сільську раду Черняхівського району Житомирської області.

Під час підготовчого судового засідання представник ОСОБА_1 - адвокат Божок Л. В. заявила клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2017 року замінено неналежного відповідача у справі - Черняхівську районну державну адміністрацію на належного - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 після чоловіка - ОСОБА_2 прийняла спадщину, яка складається з права на земельну частку (пай) у землі, що перебувала у колективній власності КСП «Полісся» у с. Стирти Черняхівського району Житомирської області розміром 5,09 умовних кадастрових гектарів.

При вирішенні справи, суди встановили, що землі КСП «Полісся» вже розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), з огляду на що, вважали що позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області виділити (передати) у приватну власність позивачу земельну ділянку із земель запасу (резерву) державної власності підлягають задоволенню.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій залишити поза увагою те, що виділення земельної ділянки із земель запасу чи резервного фонду здійснюється сільськими, селищними або міськими радами, що узгоджується з приписами статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

За таких обставин належним відповідачем у даній справі є Стиртівська сільська рада Черняхівського району Житомирської області, яка залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Проте в порушення вимог наведеної правової норми суд першої інстанції не роз`яснив учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та не вирішив питання про склад осіб, які мають брати участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув.

Вказане має важливе значення для правильного вирішення справи, оскільки, замінивши Черняхівську районну державну адміністрацію на Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, яке не має повноважень розпоряджатися земельними частками (паями) та передавати їх у власність, і не залучивши орган, який здійснює виділення земельної ділянки із земель запасу чи резервного фонду, а саме Стиртівську сільську раду Черняхівського району Житомирської області, яка є належним відповідачем у цій справі, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які необхідні для правильного вирішення справи, і не сприяли у реалізації позивачем своїх процесуальних прав.

З урахуванням зазначеного доводи касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відсутності у Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області повноважень розпоряджатися земельними частками (паями) та передавати їх у власність є обґрунтованими та знайшли підтвердження під час касаційного перегляду.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суд першої інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та, постановляючи ухвалу про заміну відповідача, не встановив склад учасників справи та помилився з визначенням належного відповідача, і суд апеляційної інстанції недоліки рішення суду першої інстанції не усунув, ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої

статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, вирішити питання про залучення до участі у справі належного відповідача, у порядку статті 51 ЦПК України (роз`яснивши позивачу його право заявити відповідне клопотання), встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 3 червня 2020 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду першої інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити частково.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 березня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 3 червня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк