ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 753/5116/18

провадження № 61-317св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація», ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська філія Комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожній Олександр Сергійович, ОСОБА_5 ,

особа, яка звернулася з апеляційною та касаційною скаргами, - ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_6 , подану адвокатом Моренком Владиславом Ігоровичем, та ОСОБА_4 , подану адвокатом Густяком Михайлом Анатолійовичем, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року в складі судді Каліушка Ф. А. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація» (далі - ТОВ «ФК «Укрреставрація»), ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська філія Комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожній О. С., ОСОБА_5 , про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що він 21 листопада 2013 року уклав з ТОВ «ФК «Укрреставрація» договір про участь у фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ) № 574, предметом якого була участь

у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 . Оплату за вказаним договором здійснено позивачем у 100% розмірі. Після завершення будівництва та введення об`єкта нерухомості в експлуатацію він набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

У грудні 2017 року позивач звернувся до приватного нотаріуса з метою реєстрації права власності на зазначену квартиру, проте у здійсненні державної реєстрації відмовлено в зв`язку з тим, що право власності на його квартиру зареєстровано за іншою особою.В подальшому позивач дізнався, що 06 грудня 2017 року приватний нотаріус Задорожній О. С. зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 грудня 2017 року, укладеного між останньою і ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за №2089. Підставою для такої реєстрації були документи, визначені в пункті 3 вказаного договору, які, на думку позивача, є підробленими. Після цього ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12017100020013163 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. В рамках вказаного кримінального провадження на запит органів досудового розслідування була надана відповідь ТОВ «ФК «Укрреставрація», яке повідомило, що ОСОБА_3 не є учасником ФФБ з метою будівництва житлового будинку і відповідні документи йому не видавались.

У подальшому ОСОБА_1 звертався до суду із заявами про збільшення розміру позовних вимог, в остаточній редакції просив: визнати недійсним договір про участь у ФФБ від 10 січня 2013 року № 408, укладений між ТОВ «ФК «Укрреставрація» і ОСОБА_3 ; витребувати з володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 ; застосувати наслідки витребування майна шляхом відновлення становища, яке існувало раніше, а саме скасувати запис про право власності № 22702397 від 06 жовтня 2017 року, підставою внесення якого є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06 жовтня 2017 року, прийняте державним реєстратором Мироненком Д. О., та запис про право власності № 23777334 від 06 грудня 2017 року, підставою внесення якого є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Задорожнім О. С.; скасувати запис про право власності № 25716183 від 13 квітня 2018 року, підставою внесення якого є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 квітня 2018 року, прийняте приватним нотаріусом Чмируком О. В.; скасувати запис про іпотеку № 25717135 від 13 квітня 2018 року, підставою внесення якого є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 квітня 2018 року, прийняте приватним нотаріусом Чмируком О. В.; скасувати запис про обтяження № 25717180 від 13 квітня 2018 року, підставою внесення якого є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 квітня 2018 року, прийняте приватним нотаріусом Чмируком О. В.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір про участь у ФФБ від 10 січня 2013 року № 408, який укладений між ТОВ «ФК «Укрреставрація» і ОСОБА_3 .

Витребувано з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу квартири від 06 грудня 2017 року, ОСОБА_3 не був власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема довідкою ТОВ «ФК «Укрреставрація», в якій зазначено, що договір про участь у ФФБ з ОСОБА_3 не укладався, інші документи на його ім`я не видавалися, тому останній не був правомочним на укладення цього договору. Будь-яких належних доказів на спростування зазначених обставин відповідачами не надано.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір про участь у ФФБ від 10 січня 2013 року укладений з порушенням частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому позовні вимоги про визнання недійсним договору, укладеного між ТОВ «ФК «Укрреставрація» і ОСОБА_3 , є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції також вказував, що вибуття квартири з власності позивача саме як власника нерухомого майна відбулось не з його волі на підставі договору купівлі-продажу, який є недійсним. Інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. Внаслідок скасування судом правової підстави набуття спірного майна першим набувачем, а саме недійсності договору купівлі-продажу від 06 грудня 2017 року, квартира АДРЕСА_2 підлягає витребуванню на користь ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

З 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права, закон не передбачав, тому застосування саме такого способу судового захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивача. З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту - скасування записів про право власності, іпотеку та обтяження - не є ефективним, тому заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_5 , подану представником ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_8 ,

ОСОБА_6 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року скасовано в частині визнання недійсним договору та стягнення судових витрат з ОСОБА_3 , прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору відмовлено.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 судові витрати у розмірі по 1 057,20 грн на користь кожного.

Апеляційний суд вказував, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування записів про право власності, іпотеку та обтяження не було предметом апеляційного перегляду.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що саме інвестор як особа, за грошові кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, яка набуває первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (подібні до права власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває право власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на такий об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. Інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

Враховуючи те, що позивач належно виконав умови договору про участь у фінансуванні будівництва, після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації у ОСОБА_1 виникло право на об`єкт інвестування та він має право на його витребування від іншої особи. Водночас ОСОБА_3 не підтвердив належними та допустимими доказами, що у нього виникли права на спірний об`єкт інвестування у визначений законом спосіб.

Доводи ОСОБА_4 щодо продажу ТОВ «ФК «Укррестраврація» прав на спірну квартиру одночасно ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не підтверджені належними і допустимими доказами. За встановленими обставинами справи ОСОБА_3 не був учасником у ФФБ типу А з метою будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 і ТОВ «ФК «Укрреставрація» не видавало йому документи, які потрібні для державної реєстрації права власності на спірну квартиру. У ОСОБА_3 , який не був інвестором спірної квартири, не було справедливої та правомірної підстави для набуття права власності на вказану квартиру, відповідно, й для її подальшого відчуження на користь ОСОБА_9 , а останньою, відповідно, на користь наступного набувача.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині витребування спірної квартири з володіння ОСОБА_4 , які не спростовані доводами апеляційних скарг.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що пред`явлення позивачем як власником нерухомого майна вимог про визнання недійсним спірного договору не є необхідним для відновлення його порушеного права, а тому такий спосіб захисту прав не є ефективним, у позові в цій частині необхідно відмовити.

Вимоги ОСОБА_6 про визнання права власності не були предметом розгляду суду першої інстанції, тому апеляційний суд не може прийняти рішення за такими вимогами в межах апеляційного перегляду рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги, що згідно з протоколом електронного аукціону від 21 вересня 2021 року на спірну квартиру накладений арешт, тобто ОСОБА_6 під час укладення договору купівлі-продажу була обізнана щодо наявних обтяжень об`єкта нерухомого майна, однак погодилася з цим і на власний розсуд вирішила його придбати, узявши на себе наслідки укладення відповідного правочину.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи касаційних скарг зводяться до незгоди із судовими рішеннями в частині задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, тому відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є предметом касаційного перегляду в іншій частині.

Суд касаційної інстанції врахував, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування записів про право власності, іпотеку та обтяження не було предметом апеляційного перегляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

05 січня 2023 року ОСОБА_4 через адвоката Густяка М. А. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.

05 січня 2023 року ОСОБА_6 через адвоката Моренка В. І. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.

31 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_4 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15-ц.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що ОСОБА_3 у визначний законом спосіб набув право власності на спірну квартиру та за ним було зареєстровано право власності на це майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Заявлені у справі вимоги зводяться до заперечення ТОВ «ФК «Укрреставрація» факту укладення договору з посиланням на письмові докази, які є частиною діловодства товариства. Безспірним фактом є вчинення продажу забудовником прав на спірну квартиру як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 . У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_3 не здійснив внесення коштів ТОВ «ФК «Укрреставрація» за спірну квартиру. У даному випадку позивачу необхідно було звернутися з вимогою про стягнення коштів, оскільки ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру. ОСОБА_1 набув саме майнові права на об`єкт інвестування, тобто право у майбутньому набути право власності на квартиру, а не безпосередньо право власності на квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не мав права звертатися з віндикаційним позовом. Позивач не був титульним володільцем спірної квартири, а поданий ним письмовий доказ - договір про участь у фінансуванні будівництва - за своєю правовою природою є формою інвестування в об`єкт будівництва, тому помилковим є задоволення вимоги про витребування майна. ОСОБА_1 у позовній заяві не зазначав про набуття ним права власності на спірну квартиру, що свідчить про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки самостійно змінив підстави позову та визначив належний спосіб захисту.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_6 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19. Зазначає про недотримання вимог пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки справу було розглянуто судом першої інстанції без залучення ОСОБА_6 , питання про права якої вирішено в рішенні суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_2 , тому судовими рішеннями у цій справі порушено її права та інтереси. ОСОБА_6 набула право власності на це майно у процесі виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у справі № 753/16994/18, тому витребування спірного майна у ОСОБА_4 порушує права та інтереси особи, яка звернулася з касаційною скаргою. Спірне майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, оскільки воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Коткову О. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що запис про державну реєстрацію права на спірну

квартиру на ім`я ОСОБА_3 не підтверджує його право власності. ТОВ «ФК «Укрреставрація» не видавало ОСОБА_3 документи, що стали підставою для реєстрації такого права. У ОСОБА_3 , який не був інвестором будівництва вказаної квартири, не було справедливої та правомірної підстави для набуття права власності на цю квартиру і для її подальшого відчуження на користь ОСОБА_2 , а останньою, відповідно, на користь наступного набувача. Доводи ОСОБА_4 щодо подвійного продажу квартири ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами. У матеріалах справи відсутні докази оплати ОСОБА_3 вартості квартири на користь ТОВ «ФК «Укрреставрація». Позивач у повному розмірі сплатив ТОВ «ФК «Укрреставрація» вартість спірної квартири за укладеним між ними 21 листопада 2013 року договором про участь у ФФБ, тому після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію йому передано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підтвердження чого підписаний відповідний акт прийому-передачі. Позивач, звернувшись до суду з віндикаційним позовом, обрав належний та ефективний спосіб захисту свого права. Суди правильно застосували норми права та правильно врахували висновки Верховного Суду.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Коткову О. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказує, що суд першої інстанції у межах цієї справи ухвалою від 28 жовтня 2021 року повернув позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання права власності, роз`яснив право на звернення до суду з відповідними вимогами шляхом подання позову до суду з дотриманням вимог підсудності. Вказану ухвалу не було оскаржено у встановленому законом порядку ОСОБА_6 , також вона не звернулась до суду з відповідним позовом з дотриманням вимог підсудності. ОСОБА_6 на час укладення договору купівлі-продажу була обізнана щодо наявних обтяжень об`єкта нерухомого майна, проте погодилася з цим і на власний розсуд вирішила його придбати, узявши на себе наслідки укладення відповідного правочину. Апеляційний суд перевірив доводи ОСОБА_6 та дослідив надані нею докази та обґрунтовано відмовив у задоволенні її апеляційної скарги. Водночас суди не вирішували питання про права та інтереси ОСОБА_6 Безпідставними є доводи ОСОБА_6 , що вона є власником спірної квартири, оскільки суди встановили, що це майно належить ОСОБА_1 .

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційні скарги протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що між ТОВ «ФК «Укрреставрація» та ОСОБА_1 21 листопада 2013 року укладений договір про участь у ФФБ № 574, предметом цього договору є участь довірителя у ФФБ типу А з метою будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 . Умовами зазначеного договору погоджено, що після введення об`єкта будівництва в експлуатацію і проведення довірителем всіх передбачених цим договором розрахунків довіритель набуває права на отримання своєї частки, що оформлюється відповідним актом приймання-передачі відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 1.7 договору про участь у ФФБ № 574 довіритель набуває права власності на об`єкт інвестування лише за умови інвестування 100 % загальної площі об`єкта інвестування.

Свідоцтвом про участь у ФФБ типу А або Б за програмою ТОВ «ФК «Укрреставрація» від 03 січня 2014 року посвідчено, що ОСОБА_1 здійснив 100 % внесення коштів та за ним закріплено 100 % загальної площі об`єкта інвестування.

14 січня 2014 року ТОВ «ФК «Укрреставрація» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору від 21 листопада 2013 року № 574, якою визначено індивідуальні ознаки об`єкта інвестування - квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «Укрреставрація» №733 від 28 травня 2014 року ОСОБА_1 має право на набуття у власність об`єкта інвестування - квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 140,6 кв. м, згідно з договором про участь у ФФБ типу А від 21 листопада 2013 року № 574 та додаткової угоди від 14 січня 2014 року № 1 як такий, що здійснив загальне внесення коштів у розмірі 935 921,00 грн, що складає 100%.

У витягу зі списку довірителів ТОВ «ФК «Укрреставрація», які отримали квартири в будинку на АДРЕСА_4 , зазначений ОСОБА_1

ТОВ «ФК «Укрреставрація» та ОСОБА_1 29 травня 2014 року склали акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 .

29 травня 2014 року ОСОБА_1 склав на ім`я директора ТОВ «ФК «Укрреставрація» розписку про отримання пакета документів для оформлення права власності на вказану квартиру.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 грудня 2017 року за заявою ОСОБА_1 внесені відомості про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України за фактом того, що у період з 01 червня 2017 року до 01 листопада 2017 року у невстановлений час невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи квартирами, які належать ОСОБА_1 , завдавши майнової шкоди, розмір якої встановлюється.

У відповідь на запит слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ТОВ «ФК «Укрреставрація» листом від 22 лютого 2018 року № 109 повідомило, що договори про участь у ФФБ № 574, № 575 від 21 листопада 2013 року між товариством та ОСОБА_1 укладалися, свідоцтва про участь у ФФБ за програмою ТОВ «ФК «Укрреставрація» видавались. Для оформлення права власності на квартиру видано додатковий договір, довідка про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування, витяг зі списку довірителів, які отримали квартири.

Також листом від 15 березня 2018 року № 116 на запит слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ТОВ «ФК «Укрреставрація» повідомило, що ОСОБА_3 не є учасником у ФФБ типу А з метою будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 не видавались такі документи, як договір про участь у ФФБ, додатковий договір, довідка, витяг зі списку довірителів, які отримали квартири, довідка про право довірителя на набуття у власність об`єкта.

Відповідно до довідки Акціонерного товариства «ВТБ Банк» від 19 липня 2018 року надходжень коштів на належні ТОВ «ФК «Укрреставрація» поточні рахунки від ОСОБА_3 за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року не було.

Згідно з випискою з рахунку ОСОБА_1 03 січня 2014 року сплатив 935 921,00 грн на рахунок ТОВ «ФК «Укрреставрація» з призначенням платежу «Внесення коштів згідно договору від 21 листопада 2013 року № 574».

У матеріалах справи знаходиться копія договору про участь у ФФБ від 10 січня 2013 року № 408, укладеного між ТОВ «ФК «Укрреставрація» і ОСОБА_3 , предметом якого є участь довірителя у ФФБ типу А з метою будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ; після вводу об`єкта будівництва в експлуатацію і проведення довірителем всіх передбачених цим договором розрахунків довіритель набуває права на отримання своєї частки, що оформлюється відповідним актом приймання-передачі відповідно до умов цього договору.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 жовтня 2017 року видно, що державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненко Д. О. 06 жовтня 2017 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі акта приймання-передачі квартири, серія та номер 111. Підставою для такої реєстрації зазначено договір про участь у ФФБ від 10 січня 2013 року № 408; додатковий договір від 14 лютого 2013 року № 1; довідка ТОВ «ФК «Укрреставрація» від 10 червня 2014 року № 823; витяг зі списку довірителів, які отримали квартири, від 10 червня 2014 року; довідка ТОВ «ФК «Укрреставрація» від 01 липня 2014 року № 954; довідка ТОВ «ФК «Укрреставрація» про право довірителя на набуття у власність об`єкта від 10 червня 2014 року № 825.

ОСОБА_3 як продавець і ОСОБА_2 як покупець 06 грудня 2017 року уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . У витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 грудня 2017 року зазначено, що приватний нотаріус Задорожній О. С. 06 грудня 2017 року прийняв рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2017 року, серія та номер 2089, власник - ОСОБА_2 .

За договором купівлі-продажу від 13 квітня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору позики від 13 квітня 2018 року ОСОБА_4 прийняв у власність від ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 1 819 044,50 грн, які зобов`язався повернути не пізніше 13 травня 2018 року. З метою забезпечення вказаного грошового зобов`язання ОСОБА_4 передав в іпотеку ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у справі № 753/16994/18 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено; в рахунок погашення боргу за договором позики від 13 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 - шляхом надання ОСОБА_5 права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві з наданням всіх повноважень продавця.

Згідно з протоколом проведення електронного аукціону від 21 вересня 2021 року № UA-PS-2021-09-13-000056-1 ОСОБА_6 є переможцем електронного аукціону за номером лоту 13092021-1; в протоколі зазначені найменування активів (майна) / прав лоту (складу лоту), а саме продаж квартири АДРЕСА_2 ; на об`єкт продажу накладений арешт, однак за рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року продаж квартири дозволено; додатково повідомлено, що власник майна зобов`язується провести всі необхідні дії щодо зняття арешту до моменту підписання договору купівлі-продажу.

Забезпечення позову у вигляді арешту, які є перешкодою для реєстрації права власності ОСОБА_6 на спірну квартиру, були вжиті ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року, залишеною в цій частині без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, ухваленими у цій справі.

Постановою приватного нотаріуса Ляшук О. В. від 30 вересня 2021 року відмовлено ОСОБА_6 у вчиненні нотаріальної дії, а саме посвідченні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті восьмому частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_4 .

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції).

Процесуальна рівність (засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом) забезпечує гарантії доступності до правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Конституції України, і стосується, зокрема сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91, п. 38.

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував наведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Так, на підтвердження своїх позовних вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 надав, в тому числі: договір про участь у ФФБ № 574 від 21 листопада 2014 року, додаткову угоду №1 від 14 січня 2014 року до договору про участь у ФФБ типу А №574 від 21 листопада 2013 року, довідку про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування ТОВ «ФК «Укрреставрація» від 28 березня 2014 року, витяг зі списку довірителів, які отримали квартири в будинку на АДРЕСА_4 , від 28 травня 2014 року та акт прийому-передачі квартири від 29 травня 2014 року.

Водночас, із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 99565062 від 06 жовтня 2017 року видно, що для реєстрації права власності на спірну квартиру ОСОБА_3 був наданий такий самий пакет документів, виданих вже на його ім`я, на що апеляційний суд уваги не звернув та не надав вказаним доказам жодної.

Наявна в матеріалах справи довідка керівника напрямку по роботі з бізнес-клієнтами Пушкінського відділення АТ «ВТБ Банк» Баганець Н. М. № 691/125-2 від 19 липня 2018 року про те, що ОСОБА_3 за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року не вносились кошти на рахунки ТОВ «ФК «Укрреставрація» не може бути беззаперечним доказом нездійснення ОСОБА_3 оплати за договором про участь у ФФБ № 408 від 10 січня 2013 року. Натомість всі документи на підтвердження внесення коштів ОСОБА_1 за договором про участь у ФФБ № 574 від 21 листопада 2013 року видані за підписом посадових осіб ТОВ «ФК «Укрреставрація», яке і заперечує проти укладення договору про участь у ФФБ із ОСОБА_3 та внесення ним коштів за договором. Зазначені обставини апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції також не встановив, доводи ОСОБА_4 , викладені ним в його апеляційній скарзі щодо належного виконання ОСОБА_3 умов вказаного договору, апеляційний суд не спростував.

За статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Як визначено у статтях 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 81 ЦПК України).

Положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовані вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінивши в сукупності надані позивачем докази, залишив поза увагою інші докази, що мають значення для справи, тобто надав перевагу в оцінці одних доказів над іншими, тим самим порушив принцип рівноправності сторін при дослідженні поданих доказів. Апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що позивач правомірно набув право власності на спірну квартиру як новостворене майно у зв`язку з повним та належним виконанням ним умов договору, не перевірив, чи були виконані такі умови відповідачем ОСОБА_3 за договором про участь у ФФБ № 408 від 10 січня 2013 року.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає частково підтвердженим посилання ОСОБА_4 у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_6 .

У справі, що переглядається Верховним Судом, оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята в тому числі за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 , тобто особи, яка не брала участі в справі.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції у межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю і рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Верховний Суд наголошує, що вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першорядним завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю та, відповідно, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не вирішується.

Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц та у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 1522/29828/12, в постанові від 28 червня 2023 року у справі №637/46/21, в постанові від 24 квітня 2024 року у справі №548/1887/21.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 , тобто особи, яка не брала участі у розгляді цієї справи, було з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішував суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення питання про її права, інтереси, та (або) обов`язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права та/або обов`язки заявника оскаржуване рішення суду першої інстанції. У випадку, якщо апеляційний суд доходить висновку про порушення таких прав, це є наслідком скасування рішення суду першої інстанції для залучення цієї особи до участі у справі, тоді як наслідком встановлення апеляційним судом відсутності порушень рішенням суду першої інстанції прав та інтересів ОСОБА_6 є закриття апеляційного провадження відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Натомість, апеляційний суд, належним чином не перевіривши і не встановивши, чи було вирішене оскаржуваним судовим рішенням першої інстанції питання про права та законні інтереси ОСОБА_6 , дійшов взаємовиключних висновків. Так, апеляційний суд, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 як особи, що не була залучена до участі у справі, та розглянувши апеляційну скаргу по суті, задовольнив її частково, посилаючись на те, що доводи ОСОБА_6 щодо вирішення судом першої інстанції питання щодо її прав та обов`язків, є необґрунтованими, тоді як процесуальним наслідком встановлення апеляційним судом відсутності порушень рішенням суду першої інстанції прав та інтересів ОСОБА_6 як особи, що не була залучена до участі у справі, є закриття апеляційного провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Тобто, апеляційний суд не звернув уваги, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою і як наслідок - ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам цивільного процесуального права.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

На вказані порушення апеляційним судом норм процесуального права ОСОБА_6 посилалась у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що апеляційний суд, внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, вирішуючи питання про наявність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам цивільного процесуального права, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатись законною та обґрунтованою і в силу вимог статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки судове рішення скасовується у зв`язку з порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що є самостійною підставою для його скасування, іншім доводам касаційної скарги ОСОБА_6 щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд оцінку не надає.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховний Суд не вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції за апеляційними скаргами з підстав скасування постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк