ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 рокум. Ужгород№ 260/1803/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Закарпатській області), Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі відповідач 2, ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просить:

1) Визнати протиправним та скасувати Рішення № 262540014187 ГУ ПФУ в Закарпатській області від 19.01.2024 року щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років мені, ОСОБА_1 ;

2) Зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до мого, ОСОБА_1 , загального стажу: період навчання з 01.09.1986 по 23.06.1993 року та періоди роботи з 01.05.2002 по 31.05.2002 рік, а до пільгового страхового стажу в подвійному розмірі зарахувати: періоди роботи з 01.08.1995 по 01.11.1996 рік, період роботи з 01.06.2002 по 10.10.2017 рік, а також неврахований у відмові Головного управління ПФУ в Закарпатські області період роботи з 10.10.2017 по 01.06.2021 рік, 02.06.2021 по 04.08.2022 рік; з 01.09.2022 по 25.01.2023 рік згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1986 року, та розглянути повторно мою, ОСОБА_1 , заяву про призначення пенсії за вислугою років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.01.2024 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугою років. ЇЇ заяву було направлено для розгляду до ГУ ПФУ в Закарпатській області.

Рішенням № 262540014187 ГУ ПФУ в Закарпатській області від 19.01.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років, оскільки до страхового стажу не було враховано період навчання з 01.09.1986 по 23.06.1993 рік, оскільки навчання більше 5- ти років, в дипломі про навчання НОМЕР_2 відсутня дата початку навчання. До спеціального стажу не зараховано періоди роботи з 01.06.2002 по 10.10.2017 рік, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1986 року, оскільки відсутня довідка про реорганізацію санаторію. Також незрозумілим є факт незарахування до спеціального стажу періоду роботи з 10.10.2017 по 01.06.2021 рік, 02.06.2021 по 04.08.2022 рік; з 01.09.2022 по 25.01.2023 рік про який у відмові ГУ ПФУ в Закарпатській області взагалі нічого не зазначено.

Також до стажу не зараховано період роботи з 01.05.2002 по 31.05.2002 рік, оскільки записи не завірені печаткою підприємства.

Також позивач зазначає, що інформації щодо зарахування до спеціального стажу періоду роботи в Стахановському тубдиспансері з 01.08.1995 по 01.11.1996 рік на посаді лікаря педітра-фтизіатра не було надано.

Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку, внаслідок чого нею подається цей позов до суду.

Ухвалою судді від 01.04.2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

10.04.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач 1 заперечує проти вимог позовної заяви.

Зазначає, що 11.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років згідно п. "д" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Так, заява позивачки та подані відскановані документи, що були подані разом із заявою, були розглянуті спеціалістами ГУ ПФУ в Закарпатській області. В результаті розгляду було прийнято рішення №262540014187 від 19.01.2024 року про відмову в призначенні пенсії.

Рішення за результатами розгляду заяви зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Як слідує з матеріалів електронної пенсійної справи позивачки станом на момент подання заяви про призначення пенсії досягла 57 років. Загальний страховий стаж позивача 28 років 07 місяців 15 днів, спеціальний стаж 20 років 07 місяців 04 дні. За даними прорахунку форми PC право до загального страхового стажу враховані всі періоди роботи позивача.

За доданими до заяви від 11.01.2024 року документами до загального страхового стажу не зараховано: період навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 01.09.1986 по 23.06.1993, оскільки навчання більше 5 років, в дипломі про навчання НОМЕР_3 відсутня дата початку навчання.

Позивачкою не надано уточнюючої довідки, яка б підтверджувала дату зарахування на навчання та відрахування з складу студентів, таку довідку на підставі первинних документів позивачці може надати учбовий заклад в якому позивачка проходила навчання, а у випадку ліквідації останнього то архівна установа.

До спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років, не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 01.05.2002 по 31.05.2002 (що складає 1 місяць спецстажу), оскільки записи не завірені печаткою підприємства.

Періоди роботи із 01.06.2002 по 10.10.2017 - дані періоди роботи згідно прорахунку враховані до спеціального стажу роботи, що склало 15 років спеціального стажу.

У зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області гр. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Так, право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров`я незалежно від віку, за наявності вислуги років у період: на 01.04.2015 - не менше 25 років; на 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців; на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. При цьому пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільнені з роботи, яка дає право на таку пенсію.

Що стосується посилання позивача про незарахування періоду роботи з 2017 року по 2023 рік повідомляє суду, що згідно попереднього прорахунку форми PC право, то дані періоди роботи позивачки зараховані до загального трудового стажу.

Тобто, підсумовуючи вищевикладене ГУ ПФУ в Закарпатській області відмовляючи в зарахуванні вищевказаних періодів діяло правомірно та не мало законодавчих підстав діяти інакше.

17.04.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 з заявленими до нього вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними та необгрунтованими, оскільки, розгляд заяви позивача здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області на підставі документів, які були надані до заяви про призначення пенсії за вислугу років.

Враховуючи зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві є неналежним відповідачем у справі.

06.05.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

11.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років згідно п. "д" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Закарпатській області та рішенням від 19.01.2024 року за №262540014187 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та спеціального стажу роботи.

Зі змісту спірного рішення, загальний страховий стаж позивача 28 років 07 місяців 15 днів, спеціальний стаж 20 років 07 місяців 04 дні.

При цьому, до страхового стажу не зараховано: період навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 01.09.1986 по 23.06.1993, оскільки навчання більше 5 років, в дипломі про навчання НОМЕР_3 відсутня дата початку навчання. До спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років, не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 01.05.2002 по 31.05.2002, оскільки записи не завірені печаткою підприємства та періоди роботи із 01.06.2002 по 10.10.2017 робота згідно статті 60 (де стаж роботи зараховується в подвійному розмірі), згідно уточнюючої довідки № 44 від 04.10.2023 року виданої Київським некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня», оскільки відсутня довідка про підпорядкування та реорганізація санаторія.

Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про його скасування.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача 1 на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Перш за все, проаналізувавши надані позивачем на підтвердження позовних вимог докази, суд наголошує, що у спірному рішення, відповідачем 1 очевидно помилково зазначено п. "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки, вказаним пунктом визначено право на пенсію за вислугу років плавскладу морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення), натомість, п. "е" вказаного Закону визначено право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, що буде враховано судом при вирішенні даного спору.

Так, ч. 1 статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так, право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту "е" вказаної статті, мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і»; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим.

Отже, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 року № 911-VIII.

За приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 відновлена, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04.06.2019 року № 2- р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону № 1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.

Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3 частини 3 статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом № 1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-ХІІ.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто, з 04.06.2019 року.

З огляду на вказане, з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.

Тобто, позивач з 04.06.2019 року наділений правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не зарахував до спеціального стажу позивача період навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 01.09.1986 по 23.06.1993, оскільки навчання більше 5 років, в дипломі про навчання НОМЕР_3 відсутня дата початку навчання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд констатує про помилковість висновків відповідача 1 щодо неможливості зарахування відповідного періоду навчання позивача із наведених підстав, з огляду на наступне.

Так, зі змісту записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 08.07.1986 року остання у період з 01.09.1984 року по 03.07.1986 року навчалася в Стаханівському медичному училищі.

Також, згідно диплому НОМЕР_4 від 05.07.1986 року, ОСОБА_1 у 1984 році поступила до Стаханівського медичного училища, яке закінчила у 1986 році.

В той же час, згідно записів трудової книжки, 22.08.1986 року позивач зарахована студенткою 1 курсу педіатричного факультету Донецького державного медичного інституту та відрахована з інституту 01.07.1993 року у зв`язку із закінченням навчання.

Також в матеріалах справи міститься копія диплому серії НОМЕР_2 від 25.06.1993 року, згідно якого - ОСОБА_1 закінчила навчання у вказаному навчальному закладі та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 23.06.1993 року їй присвоєно кваліфікацію спеціаліста лікаря-педіатра.

В контексті наведеного, перш за все, суд відзначає, що період навчання позивача з 01.09.1986 по 23.06.1993 року підтверджено записами трудової книжки та дипломом серії НОМЕР_2 від 25.06.1993 року, натомість, в дипломі про навчання НОМЕР_3 (на який посилається відповідач 2 у спірному рішенні) зазначено інший період навчання, а саме з 01.09.1984 року по 03.07.1986 року, більше того, всупереч доводам відповідача 2, в останньому міститься дата початку навчання.

Навіть за умови що відповідач 2 знову допустився помилки та послався на диплом НОМЕР_4 замість КЗ № 014613 (що відображає період навчання 01.09.1986 по 23.06.1993 року), суд не погоджується з підставами не зарахування спірного стажу позивача, оскільки, такий, як уже зазначено раніше, підтверджено записами в трудовій книжці НОМЕР_1 .

Більше того, що стосується доводів у відзиві на позовну заяву відповідача 2 щодо необхідності надання уточнюючої довідки, яка б підтверджувала дату зарахування на навчання та відрахування з складу студентів, яку на підставі первинних документів позивачці може надати учбовий заклад в якому позивачка проходила навчання, а у випадку ліквідації останнього то архівна установа, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі спірного рішення та матеріалів адміністративної справи, позивачу не було доведено про необхідність надання будь-якої уточнюючої довідки на підтвердження не зарахованого стажу навчання, відтак, вказані доводи не можуть бути взяті до уваги судом при оцінці такого рішення.

Крім того суд зазначає, що згідно пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Відповідно до пункту 27 вказаного Порядку у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.

Аналізуючи вищезазначені приписи чинного законодавства суд приходить до висновку, що позивач має право на зарахування до загального трудового стажу часу навчання у навчальному закладі, проте, вказаний стаж повинен бути підтверджений належними документами, перелік яких визначений Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.08.1993 № 637.

При цьому, як встановлено судом, навчальний заклад Донецький державний медичний інститут, у якому, згідно диплому серії НОМЕР_2 , навчалася позивач, знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України. Відтак, на переконання суду, зазначені обставини унеможливлюють надання позивачем документів, виданих за місцем навчання або виданих архівними установами.

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Матеріалам справи встановлено, що період навчання позивача з 01.09.1986 по 23.06.1993 року підтверджений належними та допустимими доказами, що, у свою чергу доводить протиправність дій відповідача 2 щодо відмови в зарахуванні такого до спеціального стажу.

Що стосується не зарахування до спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 01.05.2002 по 31.05.2002, оскільки записи не завірені печаткою підприємства та періоди роботи із 01.06.2002 по 10.10.2017 робота згідно статті 60 (де стаж роботи зараховується в подвійному розмірі), згідно уточнюючої довідки № 44 від 04.10.2023 року виданої Київським некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня», оскільки відсутня довідка про підпорядкування та реорганізація санаторія, суд зазначає наступне.

Як уже було вказано судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , у період з 01.05.2002 по 31.05.2002 остання працювала на посаді дільничного лікаря-педіатра поліклінічного відділення в Дитячій поліклініці № 1 Дніпровського району м. Києва.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Разом із тим, Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.

Вказане дає підстави для висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права. Відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки не може бути беззаперечною підставою для відмови у призначенні пенсії, чи неврахуванні відповідних періодів під час обрахунку страхового стажу, що впливає на її розмір

Трудова книжка позивачки містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, а саме відомості про підприємства, дату прийняття позивачки на посаду, назви посад, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу (номер наказу, число і місяць його видачі) та звільнення з роботи. Ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження страхового (трудового) стажу позивачки.

З огляду на вищевказане, записи трудової книжки позивачки підтверджують її роботу у періоди з 01.05.2002 по 31.05.2002.

А відтак, суд критично оцінює доводи відповідача 2 щодо незарахування до спеціального стажу позивачки період роботи з 01.05.2002 по 31.05.2002 через недоліки заповнення трудової книжки.

Щодо незарахування відповідачем 2 періодів роботи позивачки 01.06.2002 по 10.10.2017 рік робота згідно статті 60 (де стаж роботи зараховується в подвійному розмірі), згідно уточнюючої довідки № 44 від 04.10.2023 року виданої Київським некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня», оскільки відсутня довідка про підпорядкування та реорганізація санаторія.

Знову ж таки, як підтверджено записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , в період з 01.06.2002 по 10.10.2017 остання працювала в дитячому психоневрологічному санаторії «Піонер» та у різні періоди обіймала різні посади.

Як зазначено у довідці Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» від 04.10.2023 року № 44, згідно Статуту від 18.07.2008 року змінено на спеціалізований санаторій.

Також в трудовій книжці міститься запис що Дитячий психоневрологічний санаторій «Піонер» реорганізовано шляхом злиття з Київським міським дитячим санаторно-курортним медичним об`єднанням та створено Територіальне медичне об`єднання «Санаторного лікування» у м. Києві.

Відтак, твердження відповідача 2 у спірному рішенні про необхідність надання довідки про підпорядкування та реорганізації санаторію в якому працювала позивач, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку наданих позивачем відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належних пенсійних виплат.

Так, п. «е» ст. 55 Закону № 1788 пов`язує набуття працівником освіти права на пенсію за вислугу років з наявністю спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію з вислугу років затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 (далі - Перелік № 909).

Розділ 1 «Освіта» Переліку № 909 включає наступні заклади і установи та посади:

- загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи:

учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;

- міжшкільні навчально-виробничі комбінати:

директори, заступники комбінати директорів з навчально-виховної (навчальної, виховної навчально-виробничої) роботи, вчителі, майстри виробничого навчання, практичні психологи, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

- дитячі будинки, дитячі трудові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки:

директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної частини або роботи, вчителі, вихователі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, майстри виробничого навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;

- вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади:

директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;

- дошкільні навчальні заклади всіх типів:

директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи;

- позашкільні навчальні заклади:

директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;

- бібліотеки:

завідуючі, бібліотекарі;

- дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в санаторіях і установах для виконання покарань:

учителі, вихователі, логопеди, сурдопедагоги, тифлопедагоги.

Згідно з приміткою 2 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Таким чином, зарахуванню до спеціального педагогічного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788, підлягають періоди роботи особи у закладах та за професіями згідно Переліку № 909.

Відтак, суд зазначає, що при вирішення питання про зарахування до спеціального стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, вищевказаного періоду, відповідач 2 допустив надмірний формалізм, що порушує права позивача на належний соціальний захист.

За таких обставин суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії від 19.01.2024 року № 262540014187.

Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви, суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Статтею 44 Закону №1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивачки до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії -додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1 Порядку № 22-1).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України Про електронні документи та електронний документообіг, Про електронні довірчі послуги та Про захист персональних даних. Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, шо призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

В цьому випадку заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Закарпатській області, за результатом якої прийнято рішення 19.01.2024 року № 262540014187, яке є предметом розгляду в рамках цієї справи.

ГУ ПФУ в м. Києві не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в цьому випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду ГУ ПФУ в Закарпатській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача, відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити розгляд заяви позивача про призначення пенсії.

З врахуванням встановлених обставин у справі суд доходить висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 01.09.1986 по 23.06.1993, а також, до спеціального стажу, що надає право на пенсію за вислугу років, періоду її роботи з 01.05.2002 по 31.05.2002 та з 01.06.2002 по 10.10.2017 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.01.2024 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Разом з тим, що стосується вимог позовної заяви про зобов`язання зарахувати до спеціального стажу у подвійному розмірі період роботи позивача з 01.08.1995 по 01.11.1996 рік, а також неврахований у відмові ГУ ПФУ в Закарпатські області період роботи з 10.10.2017 по 01.06.2021 року, 02.06.2021 по 04.08.2022 року; з 01.09.2022 по 25.01.2023 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1986 року, з урахуванням доводів відповідача 2 суд зазначає, що згідно попереднього прорахунку форми PC право, то дані періоди роботи позивачки зараховані до загального трудового стажу.

Більше того, підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу згідно спірного рішення, слугувало не зарахування періодів навчання із 01.09.1986 по 23.06.1993 року та роботи з 01.05.2002 по 31.05.2002 та з 01.06.2002 по 10.10.2017 роки та судом обрано достатній та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.

З урахуванням наведеного, вимоги позову в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4 код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (м. Київ вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16 код ЄДРПОУ 42098368), про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.01.2024 року № 262540014187.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 01.09.1986 року по 23.06.1993 року, а також, до спеціального стажу, що надає право на пенсію за вислугу років, період роботи з 01.05.2002 року по 31.05.2002 року та з 01.06.2002 по 10.10.2017 року відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.01.2024 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

5. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті