ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.06.2024Справа № 910/14812/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (Україна, 36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код: 37686922)

до Моторного (транспортного) страхового бюро України (Україна, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код: 21647131)

про стягнення 9 525,26 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 9 525,26 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14812/22, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

08.02.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та заява про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2023 було зупинено провадження у справі № 910/14812/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 910/16820/21.

20.02.2023 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 20.02.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

14.08.2023 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про поновлення провадження у справі, залишення позовної заяви без розгляду та повернення 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, яке 14.08.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

30.08.2023 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про поновлення провадження у справі та врахування при ухваленні рішення висновків щодо застосування норм права, викладених в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, яке 30.08.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 було поновлено провадження у справі № 910/14812/22.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Враховуючи подання позивачем двох взаємовиключних клопотань, а саме про залишення позову без розгляду та про поновлення провадження у справі й врахування при ухваленні рішення висновків щодо застосування норм права, викладених в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, суд, з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства, дійшов висновку про те, що клопотання позивача про залишення позову без розгляду суперечить його пізнішому волевиявленню щодо продовження розгляду справи, тому його слід залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.03.2015 об 11 год. 50 хв. на проспекті м. Бажана в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Volkswagen Caddy", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля "Mazda 6", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль "Mazda 6", реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з наявним у матеріалах справи Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/4142679 (далі - Поліс) цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Volkswagen Caddy", реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована у ПрАТ "СК "Україна".

Відповідно до Висновку авто товарознавчого дослідження № 0183 від 23.03.2015, складеного ТОВ "Агенція "Експертиза та оцінка" вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "Mazda 6", реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження в результаті ДТП складає 50 025,63 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 17.08.2015 між ОСОБА_2 (цедент) та ФОП Шиян Д.С. (цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами пунктів 1.1, 1.3 якого цедент відступив, а цесіонарій прийняв і зобов`язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку з фактом настання вищевказаної ДТП за участю автомобіля "Volkswagen Caddy", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якої була застрахована в ПрАТ "СК "Україна" на підставі Полісу. Загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цесіонарію цедентом, складає 11 430,00 грн.

31.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - фактор, позивач) та ФОП Шиян Д.С. (клієнт) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-08/2016 (далі - Договір факторингу), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього договору. В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

За умовами пунктів 1.3, 1.4 Договору факторингу загальна сума боргу, яка передана фактору клієнтом за цим договором, складає 763 266,62 грн. Зобов`язана особа (боржник): відповідно до Додатку № 1 до цього договору (пункт 16 вказаного додатку - Корнійчук А.І.); ПрАТ "СК "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ, відповідач) у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Як зазначає позивач, починаючи з 31.08.2015 він є кредитором у договірному зобов`язанні за Полісом, яке виникло в результаті вищевказаної ДТП.

Позивач також зазначає, що ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору обов`язкового страхування (полісу), не здійснило виплату страхового відшкодування до 11.11.2015 потерпілій особі та, в подальшому, позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".

27.03.2018 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна".

23.04.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18, які стосувались детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 (з урахуванням виправлень, внесених ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018) позивача визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна" першої черги на суму 9 547 674,57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн та шостої черги на суму 1 835 120,95 грн.

За твердженнями позивача, його грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у зобов`язанні, яке виникло на підставі Полісу, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна", у зв`язку з неможливістю виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

Як зазначає позивач, 30.08.2019, у зв`язку з ліквідацією ПрАТ "СК "Україна", він звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу.

01.10.2019 відповідачем було частково виконано зобов`язання за Полісом, зокрема, здійснено лише виплату страхового відшкодування у розмірі 33 368,54 грн. Інша частина зобов`язань щодо сплати 3% річних в розмірі 2 633,67 грн, інфляційних втрат в розмірі 12 382,01 грн та пені в розмірі 9 525,26 грн була залишена відповідачем без задоволення.

Наведені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 у справі № 910/12930/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2022, яким було стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних в розмірі 2 633,67 грн та інфляційні втрати в розмірі 12 382,01 грн.

З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 9 525,26 грн.

Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що він здійснив регламентну виплату, передбачену пп. ґ п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", проте не набув статус правонаступника ліквідованого страховика. Як стверджує відповідач, жодним нормативно-правовим актом не передбачено віднесення до витрат, які здійснюються за рахунок фонду захисту потерпілих, сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення страховиком виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування. При цьому майнова відповідальність страховика має індивідуальний характер та не може покладатись на МТСБУ. До вимог кредиторів зі сплати суми пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування страховиком-банкрутом мають застосовуватися положення Кодексу України з процедур банкрутства або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на загальних підставах, за якими вимоги, не погашені у зв`язку з недостатністю майна, вважаються погашеними.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки, передбачені статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 Цивільного кодексу України).

За статтею 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом України "Про страхування" встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об`єктом обов`язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що суб`єктами обов`язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - це страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Моторне (транспортне) страхове бюро України є спеціальним суб`єктом у сфері страхування.

Як визначає стаття 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Порядок виконання зобов`язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов`язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначають випадки, за яких права та обов`язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов`язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Ліквідація юридичної особи - страховика у зв`язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який був чинний на час порушення справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.

Так, частиною 7 статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов`язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим, згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому, пунктом 41.3 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Отже МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 Цивільного кодексу України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 Цивільного кодексу України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених вказаним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до МТСБУ потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто МТСБУ у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

Суд встановив, що МТСБУ виплатило позивачу суму відшкодування шкоди і в цій частині спір між сторонами відсутній.

Натомість спір у цій справі стосується сплати пені в розмірі 9 525,26 грн, нарахованої на суму страхового відшкодування, зобов`язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами страхування, у тому числі за Полісом, право вимоги за яким набув позивач.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частина друга статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Разом із цим МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов`язків останнього як сторони у зобов`язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов`язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов`язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов`язань за договорами страхування.

Положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов`язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 цього Закону, а отже і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов`язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов`язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, відтак лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов`язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов`язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі МТСБУ має обов`язок сплатити її.

Водночас встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов`язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов`язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування пені є невиконання ліквідованим страховиком зобов`язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов`язку із відшкодування пені, нарахованої у зв`язку із невиконанням зобов`язання за договором страхування ліквідованим страховиком.

У цих висновках суд звертається до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 з аналогічними правовідносинами та складом сторін.

Судом також враховано окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О.М., Воробйової І.А., Єленіної Ж.М., Желєзного І.В., Прокопенка О.Б. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, у якій з комплексного аналізу положень пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" судді дійшли висновку про те, що до МТСБУ переходять зобов`язання ліквідованого страховика за договором страхування у повному обсязі (без обмеження обсягу відповідальності МТСБУ), відтак МТСБУ виконує саме договірні зобов`язання (обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування) як правонаступник страховика щодо відшкодування шкоди потерпілому.

Водночас відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з положеннями частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частинами першою, третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Отже, у розумінні наведених норм процесуального закону окрема думка є одним із засобів реалізації принципів незалежності суддів, їхнього вільного волевиявлення та рівноправ`я, повного та всебічного розгляду справи, утім вона не має обов`язкового значення.

Щодо викладеної у відзиві заяви відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

При розгляді цієї справи не встановлено порушення прав позивача відповідачем, відтак питання спливу строку позовної давності судом не досліджується.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, зважаючи на зміст позовних вимог, правові підстави позову, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим в позові слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

З огляду на результат вирішення спору, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1500,00 грн суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідачем надано належним чином засвідчені копії Договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021, а також Додаткових угод до нього від 23.12.2021 та від 30.12.2022.

Відповідно до п. 1.1 Договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 Моторне (транспортне) страхове бюро України (замовник) доручає, а Адвокатське об`єднання "ІНС.ЛОУ ГРУП" (виконавець) за винагороду приймає на себе зобов`язання надавати послуги у сфері права.

Пунктом 4.1 Договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 визначено, що надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід`ємними частинами. У додатковій угоді обов`язково зазначаються відомості про справу за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.

Згідно з підп. 5.2.3 п. 5.2 Договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, складає 1 500,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5000 до 9999 грн.

Оплата здійснюється замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок виконавця на підставі акту приймання-передачі наданих послуг, який складається виконавцем раз на місяць та передається замовнику у місяці, наступному за звітним, у двох екземплярах разом з матеріалами справи (п. 5.3 Договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 867 від 30.12.2022 до Договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 замовник передав, а виконавець прийняв завдання на ведення від імені замовника справи № 1026/21, за якою Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" є позивачем, Моторне (транспортне) страхове бюро України - відповідачем, а ціна позову становить 9 525,26 грн. Узгоджена сторонами вартість послуг виконавця за цією справою складає 1 500,00 грн.

У п. 2 Додаткової угоди № 867 від 30.12.2022 до Договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021 визначено, що оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний в пункті 1 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами Акту про виконані роботи.

Судом враховано, що відповідачем не надано Акту приймання-передачі наданих послуг, оформлення якого вимагається умовами Договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021.

Водночас надані відповідачем документи дозволяють встановити зміст, обсяг та вартість наданих послуг за відсутності Акту приймання-передачі наданих послуг, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи відзив на позовну заяву, заява про зупинення провадження у справі, що підписані уповноваженими представниками відповідача, які діють на підставі довіреностей, виданих на виконання умов Договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Оцінивши в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані відповідачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 цього Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

За змістом статей 2, 11, 13 - 15 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору, в тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення обов`язку доведення обставин, які мають значення для справи, саме на сторін, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, з урахуванням меж заявлених вимог і заперечень та обсягу поданих доказів.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечуючи проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн, позивач вказує на не співмірність розміру витрат складності справи та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). За доводами позивача, листування між сторонами здійснювалось виключно за рахунок позивача, а при написанні заяв по суті справи та процесуальних документів змінювався лише номер справи, тому заявлений розмір витрат є завищеним.

Відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (не співмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що ця справа є типовою, водночас позивачем не доведено в чому полягає не співмірність понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, чи завищення їх розміру порівняно зі звичайними ринковими цінами, натомість, як встановлено судом, усі витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

Беручи до уваги предмет, ціну позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, зважаючи на те, що позов не підлягає задоволенню, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн є обґрунтованими, пов`язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими, тому підлягають відшкодуванню відповідачеві.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 481,00 грн покласти на позивача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (Україна, 36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код: 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (Україна, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код: 21647131) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 28.06.2024

Суддя О.В. Нечай