ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" червня 2024 р. Cправа № 902/1240/21(902/1502/23)

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Московчук Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560) в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А.

до: ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1 )

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ),

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ),

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ),

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 )

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 902/1240/21

за заявою: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560)

про банкрутство

в межах справи № 902/1240/21

за заявою: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560)

про банкрутство

Представники сторін:

позивача: арбітражний керуючий (ліквідатор) Гонта О.А.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1240/21 за заявою ГУ ДПС у Вінницькій області до ТОВ "Дніпроолія" про банкрутство.

Провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.

Так, постановою від 15.08.2022 року ТОВ "Дніпроолія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Гонту О.А.

07.12.2023 року до суду від ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. надійшла позовна заява № 02-37/963 від 06.12.2023 року до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1240/21(902/1502/23), вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С.

Ухвалою від 12.12.2023 року задоволено клопотання ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/964 від 06.12.2023 року про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви № 02-37/963 від 06.12.2023 року про витребування майна з чужого незаконного володіння, в межах справи № 902/1240/21. Відстрочено позивачу сплату судового збору за звернення до суду з позовною заявою № 02-37/963 від 06.12.2023 року про витребування майна з чужого незаконного володіння, в межах справи № 902/1240/21 - до ухвалення судового рішення по даному спору. Відкрито провадження у справі № 902/1240/21(902/1502/23) за позовом ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, в межах справи №902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія". Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 07.02.2024 року.

Ухвалою від 30.01.2024 року задоволено клопотання ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/66 від 26.01.2024 року про залучення третіх осіб у справі № 902/1240/21(902/1502/23). Залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - до участі у справі №902/1240/21(902/1502/23) за позовом ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, в межах справи №902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія" - у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою від 07.02.2024 року відкладено розгляд справи №902/1240/21(902/1502/23), в межах справи № 902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія" - на 13.03.2024 року.

Ухвалою від 13.03.2024 року відкладено розгляд справи №902/1240/21(902/1502/23), в межах справи № 902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія" - на 06.05.2024 року.

Ухвалою від 06.05.2024 року відкладено розгляд справи №902/1240/21(902/1502/23), в межах справи № 902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія" - на 27.06.2024 року.

В судове засідання на визначену дату з`явилась представник позивача - арбітражний керуючий Гонта О.А.

Відповідач та треті особи повноважних представників для участі в судовому засіданні не направили, відзиву на позовну заяву та письмові пояснення по суті спору до суду не подали.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач та треті особи повідомлені належним чином, ухвалою суду від 06.05.2024 року, копії якої були надіслані: позивачу ОСОБА_1 (за адресою реєстрації, згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 354669 від 08.12.2023 року: АДРЕСА_5 ); третім особам (за адресами, зазначеними у заяві позивача № 02-37/66 від 26.01.2024 року та які зазначені у наявних у матеріалах справи документах): ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ); ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ); ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ); ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ).

Ухвала суду, надіслана відповідачу за адресою місяця реєстрації: АДРЕСА_5 була вручена останньому 21.05.2024 року, що підтверджується роздруківкою з сайту АТ "Укрпошта", розділ відстеження відправлення.

Крім того, судом також було оприлюднено оголошення про виклик третіх осіб на вебпорталі "Судова влада України".

Ухвали суду, надіслані на зазначені вище поштові адреси третіх осіб були повернуті до суду органом поштового зв`язку з відміткою про причини повернення: "за закінченням терміну зберігання", "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, суд зазначає, що ухвали суду у даній справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача та третіх осіб про дату, час та місце судового слухання, але останні не скористались правом на участь у судовому засіданні.

Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників відповідача та третіх осіб.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від учасників справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідача та третіх осіб належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка сторін є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України.

Так, в ході розгляду справи по суті представник позивача надала пояснення щодо обставин, викладених у позові, підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задоволити.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Так, позовні вимоги мотивовано наступним.

Враховуючи положення ст.ст. 12, 61 КУ з процедур з банкрутства, ліквідатор діючи в межах повноважень, а також в інтересах банкрута та кредиторів, звертається до суду з позовною заявою № 02-37/963 від 06.12.2023 року про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Під час виконання повноважень ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" з офіційного вебсайту Судова влада та Єдиного державного реєстру судових рішень арбітражному керуючому Гонті О.А. стало відомо, що:

02.10.2019 року ГУ ДПС У Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, однією з вимог якої було: визнати договір купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , укладений між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 недійсним;

03.10.2019 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі №160/9596/19;

29.10.2019 року у цій же справі судом було задоволено заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам відчужувати майно набуте відповідно до оскаржуваних договорів, зазначених у позовній заяві, про що постановлено відповідну ухвалу.

За результатами розгляду вищезазначеної позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі №160/9596/19 (залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №160/9596/19), серед іншого, ухвалено:

визнати договір купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , укладений між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 недійсним,

скасувати реєстраційний запис від 02.06.2018 року про державну реєстрацію переходу права власності на автомобіль ВМW Х5 2015 р.в., № двигуна НОМЕР_6 .

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, за встановленими судом в рамках справи №160/9596/19 обставинами, ТОВ "Дніпроолія", будучи обізнаним про наявність податкового боргу та про його збільшення відповідно до податкових повідомлень-рішень, протиправно здійснило відчуження наявного у нього нерухомого та рухомого майна з метою ухилення від сплати податків.

Суди першої та апеляційної інстанції у цій справі дійшли висновку, що власник майна ТОВ "Дніпроолія", усвідомлюючи протиправність укладених договорів і суперечність їх інтересам держави і суспільства, вчинило оскаржувані у справі №160/9596/19 правочини з розпорядження належним йому рухомим та нерухомим майном з метою ухилення від сплати податків, та унеможливлення задоволення вимоги податкового органу - стягувана про погашення податкового зобов`язання за рахунок майна, яке належало йому на праві власності.

Згідно положень ст.ст. 216, 236 ЦК України та судової практики, недійсний правочин породжує лише ті юридичні наслідки, які пов`язані з його недійсністю. А тому, дії за правочином, визнаним судом недійсним, не мають під собою правової підстави, а відтак набувають ознак неправомірності.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на викладене, вказаний вище спірний транспортний засіб підлягав поверненню законному власнику - ТОВ "Дніпроолія".

Проте, як стало відомо арбітражному керуючому з матеріалів справи №127/18411/22, що розглядалась у Вінницькому міському суді Вінницької області, всупереч вищевикладеним положенням чинного законодавства України, вищезазначений автомобіль ВМW Х5 2015 р.в. було неодноразово відчужено іншим особам згідно договорів купівлі-продажу. А саме:

19.10.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу №7167/19/009405;

13.01.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу №1241/2021/2383756;

23.04.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу №1242/2021/2549442;

29.05.2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу №6546/21/012482.

Таким чином, станом на сьогоднішній день, належний ТОВ "Дніпроолія" автомобіль ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , перебуває у ОСОБА_1 .

Як зазначалось вище, після укладення договору купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 ,, між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 , що був визнаний недійсним рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі №160/9596/19, спірний транспортний засіб було неправомірно відчужено спочатку ОСОБА_3 (19.10.2019), за ним - ОСОБА_4 (13.01.2021), потім - ОСОБА_5 (23.04.2021) і, нарешті - ОСОБА_1 (29.05.2021), які не були стороною визнаного недійсним договору купівлі-продажу.

За таких обставин, норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

В той же час, ст. 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У даному випадку, ОСОБА_2 набула право на спірний транспортний засіб на підставі незаконного правочину, а ТОВ "Дніпроолія" зазначений транспортний засіб ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_1 не передавало, при цьому рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі № 160/9596/19 встановлено незаконність первинного правочину та, відповідно, незаконність вибуття спірного майна з власності ТОВ "Дніпроолія".

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 236 ЦК України, вказані вище Договори купівлі-продажу транспортних засобів, укладені 19.10.2019 року, 13.01.2021 року, 23.04.2021 року та 29.05.2021 року, є такими правочинами, що не породжують жодних правових наслідків з моменту їх вчинення.

А відтак, спірний транспортний засіб ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , має бути повернений його законному власнику - ТОВ "Дніпроолія" без визнання недійсними вказаних правочинів щодо спірного майна.

Також, позивач зауважує, що основна мета провадження у справі про банкрутство - є відновлення платоспроможності боржника та задоволення сукупного кола його кредиторів, яке передбачає послідовне виконання сторонами та учасниками процесу, арбітражним керуючим обов`язків, що визначені та передбачені положеннями чинного законодавства про банкрутство.

Враховуючи положення ст.ст. 1, 61, 62 КУзПБ, після винесення постанови про визнання боржника банкрутом, призначений судом ліквідатор здійснює ліквідаційну процедуру у порядку, передбаченому чинним законодавством України, з метою, зокрема, задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, ліквідація банкрута та здійснення ліквідатором необхідних заходів у ліквідаційній процедурі чітко спрямовані на задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майна збанкрутілого боржника.

Зазначений вище транспортний засіб підлягає включенню до складу ліквідаційної маси ТОВ "Дніпроолія", а його реалізація в процесі ліквідаційної процедури надасть можливість спрямувати одержані від реалізації кошти на задоволення вимог кредиторів у справі №902/1240/21.

Посилаючись на наведені обставини позивач просить витребувати у ОСОБА_1 на користь ТОВ "Дніпроолія" транспортний засіб ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 .

Відповідач відзиву на позов чи будь-яких заяв, клопотань чи письмових пояснень по справі до суду не подав.

Треті особи письмових пояснень по суті спору до суду також не подали.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Як встановлено судом, 02.10.2019 року ГУ ДПС У Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, однією з вимог якої було: визнати договір купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , укладений між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 недійсним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 року відкрито провадження у справі №160/9596/19.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 року у справі №160/9596/19 задоволено заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам відчужувати майно набуте відповідно до оскаржуваних договорів, зазначених у позовній заяві.

Так, вказаною ухвалою від 29.10.2019 року, зокрема, було заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження автомобілю BMW X5 2015 року випуску № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі №160/9596/19 (залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №160/9596/19), серед іншого, ухвалено:

визнати договір купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , укладений між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 недійсним,

скасувати реєстраційний запис від 02.06.2018 року про державну реєстрацію переходу права власності на автомобіль ВМW Х5 2015 р.в., № двигуна НОМЕР_6 .

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року по адміністративній справі № 160/9596/19 року набрало законної сили - 16.02.2021 року, а отже наразі є чинним.

Так, при розгляді справи № 160/9596/19 року, судами було встановлено, що ТОВ "Дніпроолія", будучи обізнаним про наявність податкового боргу за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності товариства за період з 1.01.2015 року по 31.12.2016 року, на загальну суму 647,9 млн. грн., донарахованими за оскаржуваними у судовому порядку податковими повідомленнями-рішеннями №0022991402, 0022981402, 0023001402, 0023041407 від 14.12.2017 року, у період розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, з метою ухилення від сплати податків та нанесення збитків державі в червні 2018 року протиправно реалізувало вище перелічене нерухоме та рухоме майно відповідачам по справі.

Про здійснення ТОВ "Дніпроолія" відчуження майна з метою ухилення від сплати податків контролюючому органу стало відомо з реєстрів прав на рухоме та нерухоме майно після того, як на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 року у справі №804/3088/18, ним донараховані суми по податковим повідомленням-рішенням поновлено 06.08.2019 року в інтегрованих картках платника податків ТОВ "Дніпроолія", формування податкової вимоги від 05.06.2019 року №104190-51., та здійснення реєстрації у державному реєстрі рухомого та нерухомого майна 11.07.2019 року податкової застави.

Викладене свідчить, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що власником майна ТОВ "Дніпроолія", усвідомлюючи протиправність укладених договорів і суперечність їх інтересам держави і суспільства, вчинено вищезазначені правочини з розпорядження належним йому рухомим та нерухомим майном з метою ухилення від сплати податків, та унеможливлення задоволення вимоги податкового органу-стягувача про погашення податкового зобов`язання за рахунок майна, яке належало йому на праві власності.

А тому суд першої інстанції правомірно визнав оспорювані правочини недійсними та скасував реєстрацію права власності на них в Державному реєстрі речових прав..

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Враховуючи рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі №160/9596/19 (залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №160/9596/19), з огляду на приписи ст. 216 та ст. 236 ЦК України, вказаний вище спірний транспортний засіб підлягав поверненню законному власнику - ТОВ "Дніпроолія".

Також, як вбачається з наявних матеріалів справи, в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала справа № 127/18411/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Дніпроолія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання права власності на автомобіль та визнання добросовісним набувачем автомобіля.

В прохальній частині позовної заяви позивач просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки "BMW", модель Х5,2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , об`єм двигуна 1995 куб.см., чорного кольору. Визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем автомобіля марки "BMW", модель Х5,2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , об`єм двигуна 1995 куб.см., чорного кольору на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу №6546/21/012482 від 29.05.2021 року, Договору комісії №6546/21/012482 від 29.05.2021 року, Акту огляду реалізованого транспортного засобу №6546/21/012482 від 29.05.2021 року, Акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №6546/21/012482 від 29.05.2021 року, Акту приймання-передачі транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, між суб`єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером №6546/21/012482 від 29.05.2021 року, Угоди №6546/21/012482 про купівлю-продаж із третіми особами від 29.05.2021 року.

Ухвалою від 06.12.2022 року провадження у справі № 127/18411/22 закрито.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26.01.2023 року у справі №127/18411/22 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 10.05.2023 року у справі № 127/18411/22 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26.01.2023 року залишено без змін.

Водночас, як свідчать матеріали справи №127/18411/22, що перебувала в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області, копії яких були долучені позивачем до позовної заяви, вищезазначений спірний автомобіль ВМW Х5 2015 р.в. було неодноразово відчужено іншим особам згідно договорів купівлі-продажу, а саме:

19.10.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу №7167/19/009405;

13.01.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу №1241/2021/2383756;

23.04.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу №1242/2021/2549442;

29.05.2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу №6546/21/012482.

Так, як вбачається з відповіді Головного сервісного центру МВС №31/433А3-2078-2022 від 14.06.2022 року (з матеріалів справи №127/18411/22), реєстраційні дії щодо спірного транспортного засобу проводились:

ТСЦ 2341 - 02.06.2018 за ОСОБА_2 на підставі: акту огляду від 02.06.2018 №4589/18/003311, виданому ПП ОСОБА_6 ; договору, укладеного в СГ, від 02.06.2018 №4589/18/003311, виданому ПП ОСОБА_6 ; договору комісії від 02.06.2018 №4589/18/003311, виданому ПП ОСОБА_6 ;

ТСЦ 1248 - 19.10.2019 за ОСОБА_3 на підставі: акту огляду від 19.10.2019 №7167/19009405, виданому ТОВ "Світ Авто Плюс"; договору, укладеного в СГ, від 19.10.2019 №7167/19009405, виданому ТОВ "Світ Авто Плюс"; договору комісії від 19.10.2019 №7167/19009405, виданому ТОВ "Світ Авто Плюс";

ТСЦ 1241 - 13.01.2021 за ОСОБА_4 на підставі: доручення продавця від 05.01.2021 серії НМР №094673; договору КП, укладеному в ТСЦ від 13.01.2021 №1241/2021/2383756;

ТСЦ 1242 - 23.04.2021 за ОСОБА_5 на підставі: доручення продавця від 13.01.2021 серії НМР №522775; договору КП, укладеному в ТСЦ від 23.04.2021 №1242/2021/2549442;

ТСЦ 8046 - 29.05.2021 за ОСОБА_1 на підставі: акту огляду від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд"; договору, укладеному в СГ від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд"; договору комісії від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд".

Також, у листі зазначено, що згідно інформації з ЄДР ТЗ станом на 07.06.2022 року, спірний транспортний засіб зареєстровано за ТОВ "Дніпроолія".

Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, станом на 25.08.2022 року, за ТОВ "Дніпроолія", окрім іншого, ВМW Х5 2015 р.в., об"єм двигуна 1995 см.куб.

Відтак, після укладення договору купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 , що був визнаний недійсним рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі №160/9596/19, спірний транспортний засіб в подальшому було неодноразово відчужено на користь третіх осіб: ОСОБА_3 (19.10.2019), ОСОБА_4 (13.01.2021), ОСОБА_5 (23.04.2021), ОСОБА_1 (29.05.2021), які, відповідно, не були стороною визнаного недійсним договору купівлі-продажу.

Таким чином, на даний час, належний ТОВ "Дніпроолія" автомобіль ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , перебуває у ОСОБА_1 .

Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Такий правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду, з посиланням на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15 - пункт 58 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997р. № 475/97-ВР.

Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Аналогічні положення наведено у статті 208 Господарського кодексу України.

Стаття 387 ЦК України, передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року по справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 року у справі №6-140цс14).

Згідно правових висновків, наведених у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 року у справі № 910/3496/17, віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2018 року у справі № 906/1765/15, враховуючи те, що майно, витребування якого є предметом заяви ліквідатора, вибуло на підставі правочину, котрий було визнано судом недійсним, з урахуванням приписів ст. ст. 216 та 388 ЦК України, колегія суддів дійшла до висновку, що за умови, коли договори купівлі-продажу від 10.07.2015 року було судовим рішенням визнано недійсними, то зазначена обставина є свідченням того, що майно за такими договорами вибуло всупереч волі власника. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 11.06.2014 у справі № 6-52цс14.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.07.2022 року у cправі № 902/858/15(902/541/21), колегія суддів погодилася із висновками із висновками судів попередніх інстанцій про те, що матеріалами та обставинами справи підтверджується вибуття з володіння боржника власного майна поза його волею та на незаконних підставах, оскільки до вибуття майна призвів правочин, який судом визнано недійсним і цей правочин в силу статті 216 ЦК України не створює правових наслідків з дня його вчинення, в тому числі й переходу права власності.

Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна в порядку статті 388 ЦК України, оскільки, права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 522/7636/14-ц).

Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12).

Так, як зазначено вище ОСОБА_2 набула право на спірний транспортний засіб на підставі незаконного правочину (незаконність первинного правочину та, відповідно, незаконність вибуття спірного майна з власності позивача встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі № 160/9596/19), а ТОВ "Дніпроолія" зазначений транспортний засіб ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_1 не передавало.

Відтак, в силу положень ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 236 ЦК України, вказані вище договори купівлі-продажу транспортного засобу, укладені в подальшому з третіми особами 19.10.2019 року, 13.01.2021 року, 23.04.2021 року та 29.05.2021 року, є такими правочинами, що не породжують жодних правових наслідків з моменту їх вчинення.

Із матеріалів цієї справи вбачається, що між ТОВ "Дніпроолія" і нинішнім володільцем спірного транспортного засобу - ОСОБА_1 немає договірних відносин та вказаний транспортний засіб перебуває у відповідача не на підставі укладеного з власником - ТОВ "Дніпроолія" договору.

Разом з цим, як зазначено судом вище, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі № 160/9596/19 було встановлено незаконність відчуження ТОВ "Дніпроолія" на користь ОСОБА_2 за недійсним договором спірного транспортного засобу, що свідчить про вибуття спірного майна за таким договором всупереч волі власника - ТОВ "Дніпроолія", та зважаючи на те, що в ході подальшого продажу цих автомобілів третім особам, у підсумку ланцюгу договорів воно було набуто у власність Відповідачем - ОСОБА_1 , а тому, суд дійшов висновку, що спірний автомобіль згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України та вищенаведених висновків Верховного Суду підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь законного власника - ТОВ "Дніпроолія".

Крім цього, як вказано вище, постановою суду від 15.08.2022 року ТОВ "Дніпроолія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців.

Згідно п. 12 ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Майно, визначене родовими ознаками, що належить банкруту на праві володіння або користування, включається до складу ліквідаційної маси.

Отже, спірний транспортний засіб підлягає включенню до складу ліквідаційної маси ТОВ "Дніпроолія".

Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з мотивів наведених вище.

Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за зустрічним позовом суд виходить з наступного.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено раніше, ухвалою від 12.12.2023 року задоволено клопотання ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/964 від 06.12.2023 року про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви № 02-37/963 від 06.12.2023 року про витребування майна з чужого незаконного володіння, в межах справи № 902/1240/21.

Відстрочено позивачу сплату судового збору за звернення до суду з позовною заявою № 02-37/963 від 06.12.2023 року про витребування майна з чужого незаконного володіння, в межах справи № 902/1240/21 - до ухвалення судового рішення по даному спору.

Відповідно п. 3.4, абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7, у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Частиною 1 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору в розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду з даним позовом, Позивачем визначено ціну позову, в розмірі 1 281 696,53 грн.

Так, у даному випадку предметом судового розгляду у межах провадження у справі про банкрутство є спір про витребування транспортного засобу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 .

Як вбачається з оголошень з продажу аналогічного автомобіля (роздруківки чотирьох оголошень додаються), його середня ринкова вартість складає орієнтовно 34 960,00 доларів США (32 900,00 + 33 290,00 +33 750,00 + 39 900,00)/4), що по курсу НБУ станом на дату складення Позовної заяви (36,6618) складає 1 281 696,53 грн (ціна позову).

Відтак, за подання до господарського суду згаданої позовної заяви сплаті підлягав судовий збір у розмірі 19 225,45 грн. (1 281 696,53 грн х 1,5%).

Враховуючи викладене, оскільки судом задоволено вказаний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача суми судового збору за подання позовної заяви, в розмірі 19 225,45 грн. у дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 КУ з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 12, 73-79, 86, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Задоволити позов ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 902/1240/21(902/1502/23), в межах справи №902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія", в повному обсязі.

2. Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (вул. Соборна, 15, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 36726560) транспортний засіб ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 .

3. Cтягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; ідент. код НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м.Київ / 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 19 225,45 грн. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам справи рекомендованим листом згідно переліку; до електронних кабінетів ЄСІТС та на адреси електронної пошти: ТОВ "Дніпроолія" - oil-company@gmail.com, D.OIL-COMPANY@GMAIL.COM; арбітражному керуючому Гонті О.А. - ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 28 червня 2024 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим. :

1 - до справи

2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 );

3 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 );

4 - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 );

5 - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 );

6 - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ).