ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" червня 2024 р. Справа №907/834/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Скрипчук О.С.

розглянувшиапеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" (вх. № ЗАГС 01-05/993/23 від 04.04.2024)

на рішенняГосподарського суду Закарпатської області від 11.03.2024 (суддя Ремецькі О.Ф., повний текст складено 12.03.2024)

у справі № 907/834/23

за позовом:Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" (надалі ПрАТ "Запорізький абразивний комбінат"), м. Запоріжжя

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Іршавський абразивний завод" (ПрАТ "Іршавський абразивний завод"), м. Іршава, Закарпатської області

про:стягнення 229 752,05 грн.,

ВСТАНОВИВ:

05.09.2023 ПрАТ "Запорізький абразивний комбінат" звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом (з врахуванням заяви (уточнення)) до ПрАТ "Іршавський абразивний завод" про стягнення заборгованості в розмірі 229 752,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018 зобов`язань в частині оплати за отриманий товар, в зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 229 752,05 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2024 у справі № 907/834/23 (суддя О.Ф. Ремецькі) у задоволенні позову відмовлено повністю.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 03.12.2018 між ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» (Продавець) та ПрАТ «Іршавський абразивний завод» (Покупець) було укладено договір № ПП 03/12-2018, відповідно до умов якого Продавець зобов`язувався поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію згідно зі специфікаціями, оформленими у вигляді додатків до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Пунктом 2.6 договору сторони погодили, що одночасно з передачею продукції Продавець зобов`язаний представити Покупцеві такі документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; сертифікат якості. Проте, видаткових накладних, які б засвідчували передачу товару та відповідно здійснення господарської операції матеріали справи не містять, як і не містять інших документів, передбачених п. 2.6 договору. Разом з тим, в матеріалах справи місяться товарно-транспортні накладні: від 04.06.2019, 06.06.2019, 29.06.2019, 05.07.2019, 30.07.2019 та від 02.08.2019. Однак, матеріали справи не містять довіреності або іншого документа, відповідно до якого відповідач уповноважував би відповідних осіб, зазначених в ТТН, на підписання наведених документів та здійснення господарської операції (прийняття товару) від імені відповідача. Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність заборгованості за договором № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржуване рішення прийнятим при неповному дослідженні обставин та доказів, що мають значення для справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, просить розгляд справи провести за участю представників сторін (з повідомленням представників сторін).

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що в ухвалі суду першої інстанції від 20.09.2023 про залишення позовної заяви без руху судом зазначалось про виявлені на стадії відкриття провадження у даній справі допущені позивачем дефекти доказування. Позивачем вимоги ухвали суду були виконані, визначені ухвалою суду документи були надані у перекладі. Натомість, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні зазначає про ненадання усіх документів у перекладі. Крім того, позивачем подавалося окреме клопотання провести розгляд справи за участю представників сторін, що дозволило б позивачу належним чином відстояти свої права та запобігти зловживанню процесуальними правами з боку відповідача, але суд ухвалою від 08.11.2023 спочатку з формальних підстав залишив це клопотання без розгляду, а потім ухвалою від 14.11.2024 - без задоволення, позбавивши позивача можливості вжити додаткових заходів для повного та всебічного встановлення обставин справи, зокрема надати усні пояснення у процесі розгляду справи та відповісти на зауваження суду, які безпосередньо виникають під час її розгляду. Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що стороною відповідача на вимогу суду, яка була викладена в ухвалі від 15.02.2024, було надано податкові декларації не в повному обсязі (без додатків, які передбачені вимогами Податкового кодексу України). У зв`язку з наведеним, позивач повторно звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про витребування повних даних щодо наданих відповідачем податкових декларацій. Однак, судом ухвалою від 11.03.2024 одночасно із винесенням рішення безпідставно відмовлено у задоволенні повторного клопотання позивача. Стосовно висновків суду щодо складання первинних документів іноземною мовою, скаржник наголошує, що відповідач не заперечував проти викладення первинних документів іноземною мовою і не наполягав на їх викладенні саме державною мовою, а отримав продукцію та підписав бухгалтерські документи, які були складені іноземною мовою. Крім того, одним із принципів бухгалтерського обліку, закріплених в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Отже, матеріали справи свідчать, що відповідач взятих на себе договірних зобов`язань належним чином не виконав, повної оплати за отриманий товар не здійснив.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2024 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №907/834/23 визначено суддю Н.М. Кравчук, суддів: О.І. Матущак, О.С. Скрипчук.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 апеляційну скаргу ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2024 у справі № 907/834/23 залишено без руху. Зобов`язано скаржника усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки. Скаржник вимоги ухвали суду від 15.04.2024 виконав, на адресу суду надіслав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. № 01-04/2833/24 від 25.04.2024).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 907/834/23 та ухвалено здійснити перегляд рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2024 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заявленого у поданій апеляційній скарзі скаржником клопотання про проведення розгляду справи за участю представників сторін (з повідомленням представників сторін), колегія суддів враховує наступне.

За вимогами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2023 рік затверджено Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX. Станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 684,00 грн. Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 268 400,00 грн. (2 684,00 грн. * 100).

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справи, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України).

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з аналізу наведеної норми права, питання про розгляд справи з чи без повідомлення учасників справи належить до дискреційних повноважень суду.

Враховуючи те, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 229 164,49 грн., вказана справа, відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ, колегія суддів не вбачає наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов`язує можливість розглянути апеляційну скаргу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, а отже не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» про розгляд справи №907/834/23 у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Крім того, ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» подало до Західного апеляційного господарського суду клопотання б/н від 29.03.2024 (вх. № 01-04/2963/24 від 04.04.2024) про витребування доказів, в якому просить витребувати від ПрАТ «Іршавський абразивний завод» копії додатку № 1 до податкової декларації ПДВ: відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1) до наданих відповідачем копій декларацій з податку на додану вартість ПрАТ «Іршавський абразивний завод» за період 2019 року.

Клопотання обґрунтоване необхідністю встановлення та підтвердження всіх фактичних обставин справи, оскільки ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні повторного клопотання про надання вищезазначених доказів, а відповідачем було надано податкові декларації не в повному обсязі (без додатків, які передбачені вимогами Податкового кодексу України).

ПрАТ «Іршавський абразивний завод» у відзиві на апеляційну заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу необгрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у своєму позові заявник не просив суд проводити розгляд справи з викликом сторін, а отже, доводи про те, що заявник розумів, що якщо його представник не буде брати участь в справі особисто, то це призведе до зловживання відповідачем правами, є незмістовними та не відповідає заявам самого ж позивача. При цьому, відповідач зауважує, що розгляд малозначної справи з викликом сторін за клопотанням однієї із сторін, є правом суду, а не його обов`язком. Щодо клопотання про витребування доказів зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки. Тому усі документи для підтвердження факту та обсягів поставки у позивача мають бути в наявності (включаючи податкові накладні та декларації з ПДВ, адже такі накладні і декларації мають обидві сторони господарського правочину) та саме він повинен був довести факти, на які він посилався. Крім того, за змістом ч.1 ст.81 ГПК України, клопотання про витребування доказів подається в строк, зазначений у ч.2 та ч.3 ст.80 цього Кодексу, тобто, позивач повинен був подати клопотання про витребування доказів одночасно з поданням позовної заяви. Проте, серед додатків до позовної заяви не має клопотання про витребування доказів. Наголошує, що позивач є ініціатором судового розгляду та не був обмежений у часі щодо збирання та надання доказів в обґрунтування позовної заяви відповідно до ГПК України. При цьому, позивач, як платник податків та користувач електронних податкових сервісів і без цього має доступ до податкового кабінету та за потреби може надати власні податкові декларації із відображенням поставки.

Щодо наявності заборгованості, яка є предметом позову у даній справі, відповідач зазначає, що між сторонами було укладено договір №ПП 03/12-2018 від 03.12.2018, який виконувався протягом 2018-2019 років. За цим договором остаточна заборгованість в сумі 1 087 087, 62 грн. була повністю погашена 07.02.2020, що вбачається із виписки, наданої позивачем до матеріалів справи. Інша заборгованість, про яку зазначає позивач, не виникає із договору №ПП 03/12 2018 від 03.12.2018, не має на нього посилання та не підтверджена належними первинними документами, які б мали доказову силу. Позивачем до матеріалів справи подано два договори №ПП 03/12-2018 від 03.12.2018 із відмінністю в умовах (зокрема щодо строку дії договору), «рахунки-накази», які не містять ознак первинного бухгалтерського документа, не мають печаток, а мають лише підписи невідомих осіб (довіреностей на отримання товарів матеріали справи не містять). При цьому, п. 2.6 договору визначено, що одночасно із переданням продукції Продавець зобов`язаний надати Покупцю: рахунок-фактуру, видаткову накладну, сертифікат якості. Попри це, жодного документа на виконання п. 2.6 договору надано не було. Зокрема, у «рахунках наказах» підставою для поставки визначено не договір №ПП 03/12-2018 від 03.12.2018, а «Лист 389 від 10.06.2019», «Лист 383 від 07.06.2019» тощо. Відповідно, неможливо встановити, що ці докази взагалі мають відношення до виконання договору №ПП 03/12-2018 від 03.12.2018. Товари, які вказані у «рахунках-наказах» не передбачені специфікаціями, що додані до матеріалів. Товарно-транспортні накладні взагалі не містять підписів та печаток з боку отримувача, а також конкретизації переліку товару, що було отримано отримувачем. Відтак, неможливо підтвердити факт отримання товару за ТТН. Відповідач також звертає увагу на п. 6.1 договору, яким визначено, що додаткове пакування оплачується Покупцем. Водночас, у «рахунках наказах» виставляється рахунок за упаковку товару, що фактично суперечить умовам договору, оскільки ані договором, ані специфікаціями не передбачено додаткового пакування. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат».

Щодо заявленого скаржником клопотання про витребування доказів, колегія суддів враховує таке.

Частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи, зокрема, позивачем доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи (у даному випадку - позивач) повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

З наведеного вбачається, що законодавством встановлено єдиний винятковий випадок коли можливим є прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не були подані до суду першої інстанції - це наявність об`єктивних причин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Наявність таких об`єктивних причин скаржником у клопотанні жодним чином не наведено та не обгрунтовано.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.10.2021 справа № 903/533/21 зазначив, що відповідно до висновків, викладених в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, системний аналіз положень ст. 80, 269 ГПК України свідчить, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Разом з тим, позивачем (скаржником) не наведено жодних обгрунтувань неможливості подання доказів у встановлені законодавством строки, не зазначено заходів яких позивач вжив для отримання цього доказу самостійно, причин неможливості самостійного отримання цього доказу.

При цьому, колегія суддів зауважує, що позивач є ініціатором судового розгляду та не був обмежений у часі щодо збирання та надання доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог відповідно до вимог ГПК України.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення клопотання скаржника про витребування доказів.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

03.12.2018 між ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» (Продавець) та ПрАТ «Іршавський абразивний завод» (Покупець) було укладено договір № ПП 03/12-2018, відповідно до умов якого Продавець зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію згідно зі специфікаціями, оформленими у вигляді додатків до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п. 1.1 договору).

Асортимент, кількість, технічні умови, а також інші необхідні умови зазначаються в додатках до цього договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору постачання продукції здійснюється на умовах СРТ м. Запоріжжя (автомобільним транспортом за рахунок Продавця) відповідно до термінів правил "ІНКОТЕРМС" у редакції 2000 р.

Згідно з п.п. 2.2 - 2.5 договору на кожну партію продукції Покупець надає Продавцю заявку до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки, заявку із зазначенням асортименту та кількості продукції, що підлягає постачанню. На кожну заявку виставляється рахунок, не залежно від часу поставки продукції Продавцем, ціна зміні не підлягає. Поставка продукції здійснюється протягом місяця поставки відповідно до графіка. Датою поставки продукції вважається дата, зазначена в рахунку-фактурі.

Пунктом 2.6 договору сторони погодили, що одночасно з передачею продукції Продавець зобов`язаний представити Покупцеві такі документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; сертифікат якості.

Ціна на продукцію, що поставляється за цим договором, встановлюється в національній валюті України та зазначається в додатках до цього договору, узгоджених сторонами (п. 3.1 договору).

Пунктами 4.1, 4.2 договору визначено умови оплати продукції за цим договором: - 50% передоплата протягом трьох днів з дня виставлення рахунку; 50% оплата до дня відвантаження готової продукції. Вартість продукції за цим договором має бути оплачена Покупцем грошовими коштами банківським переказом на поточний рахунок Продавця.

Кількість продукції, що поставляється за цим договором, визначається відповідно до кількості, зазначеної в рахунку-фактурі. Приймання продукції Покупцем за кількістю і якістю здійснюється відповідно до вимог Інструкцій № П-6 від 15.06.1965 і № П-7 від 25.04.1966 (п.п. 5.1, 5.3 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, і діє до 01 липня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання між сторонами (п. 11.8 договору).

В матеріалах справи містяться додатки до договорів та додаткові угоди, складені іноземною мовою з офіційним перекладом державною мовою, а саме: додаток 1 до договору № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018, яким передбачено поставку товару відповідачу на суму 5 304 840,00 грн., з умовами оплати - 50% передоплати до дня відвантаження, 50% оплата до закінчення місяця поставки.

Додаток 2 до договору № ПП 1323/69-19048 від 03.12.2018, що передбачає продаж відповідачу товару на суму 17 117,10 грн.

Додаток 2 А від 01.03.2019 до договору № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018, яким передбачено продаж відповідачу товару на загальну суму 73 560,00 грн. Умови оплати - 50% передоплати до дня відвантаження, 50% оплата до закінчення місяця поставки.

Додаток 3 від 11.03.2019 до договору №ПП 1323/69-19048 від 27.12.2018, що передбачає продаж відповідачу товару загальною вартістю 88 800,00 грн.

Додаткова угода №1 від 31.05.2019 до договору № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018, за умовами якої п.11.8 викладено в новій редакції, згідно з якою цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання між сторонами.

Додаткова угода №1 від 11.07.2019 до договору № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018, згідно з якою сторони погодили п.20 умови і термін постачання читати у наступній редакції: «Постачання продукції здійснюється на умовах FCA м. Запоріжжя (автомобільним транспортом за рахунок Покупця) відповідно до термінів правил «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року».

Додаток № 4 до договору № ПП 31/05-2019 від 31.05.2019, засвідчує погодження сторонами продаж відповідачу товару на суму 7 192 944,00 грн. Умови оплати 50% передоплати до дня відвантаження, 50% оплата до закінчення місяця поставки.

Додаток № 4 А до договору № ПП 31/05-2019 від 31.05.2019, який засвідчує погодження сторонами продаж відповідачу товару на суму 8 030 544,00 грн. Умови оплати 50% передоплати до дня відвантаження, 50% оплата до закінчення місяця поставки.

Також в матеріалах справи міститься акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.01.2023, підписаний та скріплений печатками сторін.

Згідно з вказаним актом від 31.01.2023 ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» та ПрАТ «Іршавський абразивний завод» зарахували зустрічні однорідні грошові вимоги, з наступних договорів:

1. Договір № ПП1323/69-19048 від 27.12.2018 (невиконане грошове зобов`язання ПрАТ «Іршавський абразивний комбінат» перед ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат»);

2. Договір № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018 (невиконане грошове зобов`язання ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» перед ПрАТ «Іршавський абразивний завод»).

Також, в матеріалах справи містяться копії товарно-транспортних накладних, а саме:

- товарно-транспортна накладна №б/н від 06.06.2019, згідно з якою вантажовідправник - Приватне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжя віддало вантаж для перевезення вантажоодержувачу Приватному акціонерному товариству "Іршавський абразивний завод", м. Іршава. У графі отримав водій/експедитор міститься прізвище та підпис особи Костік С.; усього відпущено на загальну суму 225 000,00 грн.;

- товарно-транспортна накладна №б/н від 04.06.2019, згідно з якою вантажовідправник - Приватне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжя віддало вантаж для перевезення вантажоодержувачу Приватному акціонерному товариству "Іршавський абразивний завод", м. Іршава. У графі отримав водій/експедитор міститься прізвище та підпис особи Базаров Т.; усього відпущено на загальну суму 608 950,45 грн.;

- товарно-транспортна накладна №б/н від 29.06.2019, згідно з якою вантажовідправник - Приватне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжя віддало вантаж для перевезення вантажоодержувачу Приватному акціонерному товариству "Іршавський абразивний завод", м. Іршава. У графі отримав водій/експедитор міститься прізвище та підпис особи Руденко С.; усього відпущено на загальну суму 448 800,00 грн.;

- товарно-транспортна накладна №б/н від 05.07.2019, згідно з якою вантажовідправник - Приватне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжя віддало вантаж для перевезення вантажоодержувачу Приватному акціонерному товариству "Іршавський абразивний завод", м. Іршава. У графі отримав водій/експедитор міститься прізвище та підпис особи Утка Ю.Л.; усього відпущено на загальну суму 404 470,37 грн.;

- товарно-транспортна накладна №б/н від 30.07.2019, згідно з якою вантажовідправник - Приватне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжя віддало вантаж для перевезення вантажоодержувачу Приватному акціонерному товариству "Іршавський абразивний завод", м. Іршава. У графі отримав водій/експедитор міститься прізвище та підпис особи Генов В.; усього відпущено на загальну суму 456 000,00 грн.;

- товарно-транспортна накладна №б/н від 02.08.2019, згідно з якою вантажовідправник - Приватне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжя віддало вантаж для перевезення вантажоодержувачу Приватному акціонерному товариству "Іршавський абразивний завод", м. Іршава. У графі отримав водій/експедитор міститься прізвище та підпис особи Чорней И.И.; усього відпущено на загальну суму 265 187,68 грн.

Крім того, позивачем до позовної заяви та до уточненої позовної заяви додано ряд письмових документів, складених іноземної мовою, за відсутності офіційного перекладу державною мовою.

Зокрема, позивачем долучено заповнений іноземною мовою документ, який, за твердженням позивача, має назву акт звірки взаємних розрахунків та фіксує заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.06.2019.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що згідно з актом звірки взаємних розрахунків від 19.06.2019, підписаного уповноваженими представниками сторін, станом на 01.06.2019 заборгованість у ПрАТ «Іршавський абразивний завод» перед ПрАТ «Запоріжабразив» складає 2 953 400,31 грн.

В подальшому з 01.06.2019 до 25.09.2019 за договором відбувались регулярні поставки, що підтверджується копіями первинної бухгалтерської документації. Так, було поставлено товарної продукції на суму 7 127 548,18 грн., а сплачено 4 403 312,3 грн., у зв`язку із частковою оплатою поставленої продукції утворилась заборгованість розмірі 2 724 235,82 грн. Відповідно до акта від 31.01.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 344 048,42 грн. сума боргу в розмірі 2 724 235,82 грн була зменшена на суму зустрічного зарахування.

Таким чином, позивач вважає, що на момент звернення до суду заборгованість за договором ПП 03/12 2018 від 03.12.2018 складає 229 164,49 грн., що і стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 03.12.2018 між ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» (Продавець) та ПрАТ «Іршавськи абразивний завод» (Покупець) було укладено договір № ПП 03/12-2018.

Укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічне положення закріплено в статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що постачання продукції здійснюється на умовах СРТ м. Запоріжжя (автомобільним транспортом за рахунок Продавця) відповідно до термінів правил "ІНКОТЕРМС" у редакції 2000 року.

Водночас п. 2.6 договору сторони погодили, що одночасно з передачею продукції Продавець зобов`язаний представити Покупцеві такі документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; сертифікат якості.

Проте, такі докази в матеріалах справи відсутні, натомість позивачем долучено два договори №ПП 03/12-2018 від 03.12.2018 із відмінністю в умовах (зокрема щодо строку дії договору), «рахунки-накази», які не містять ознак первинного бухгалтерського документа, не мають печаток, а мають лише підписи невідомих осіб (довіреностей на отримання товарів матеріали справи не містять).

У «рахунках наказах» підставою для поставки визначено не договір №ПП 03/12-2018 від 03.12.2018, а «Лист 389 від 10.06.2019», «Лист 383 від 07.06.2019» тощо. Товари, які вказані у «рахунках-наказах» не передбачені специфікаціями, що додані до матеріалів справи.

Крім того, як зазначалось вище, в матеріалах даної справи містяться копії товарно-транспортних накладних б/н від 06.06.219, 04.06.2019, 29.06.2019, 05.07.2019, 30.07.2019 та від 02.08.2019, які не містять підписів та печаток з боку отримувача, а також конкретизації переліку товару, що було отримано отримувачем. За таких обставин, неможливо підтвердити факт отримання товару за ТТН.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

В свою чергу нормативно-правовим актом, який визначає права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників, є Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 ( надалі Правила).

Відповідно розділу 1 Правил товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Розділом 11 Правил врегульовані правила оформлення документів на перевезення. Пунктом 11.1 цього розділу визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов`язковим зазначенням відомостей про вантаж.

У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із замовником.

Таким чином, встановлення товарно-транспортних накладних, як належних доказів надання послуг перевезення, залежить від відповідності їх змісту до визначених сторонами умов та Правил перевезення.

Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Як вірно зауважив суд першої інстанції, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів та може бути одним із додаткових доказів здійснення господарської операції з поставки товарів.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. (ст.237, 238 ЦК України). З вищезазначених норм вбачається, що довіреністю є письмовий документ, який містить перелік прав, які має представник вчиняти від імені іншої особи, зокрема юридичної особи.

Таким чином, представник від імені юридичної особи має право вчиняти не будь-які дії, а лише ті, що обмовлені змістом виданої на його ім`я довіреністю. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Для постачальника довіреність є підставою для відпуску цінностей одержувачу. Без довіреності не може бути створений (виписаний, підписаний) інший первинний документ - товарно-транспортна накладна на відпуск цінностей, який є дозволом на здійснення господарської операції з відпуску цінностей та підставою для її бухгалтерського обліку.

Разом з тим, матеріали даної господарської справи не містять довіреності або іншого документа, відповідно до якого відповідач уповноважував би відповідних осіб зазначених в ТТН на підписання наведених документів та здійснення господарської операції (прийняття товару) від імені відповідача.

Між тим, як слушно зауважив суд першої інстанції, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Позивачем до позовної заяви та до позовної заяви (уточнення) додано ряд письмових доказів, складених іноземною мовою, за відсутності офіційного перекладу державною мовою.

За приписами ст. 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Отже, у разі, коли письмові докази подаються до господарського суду іноземною мовою, додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально посвідчена в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат».

Відтак, місцевий господарський суд, надаючи оцінку наданим позивачем доказам, дійшов підставного висновку про неналежність таких, оскільки прийняття в якості належних доказів документів, складених іноземною мовою без перекладу суперечить нормам ст. 10 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження заявленої до стягнення заборгованості покликається на договір № ПП 1323/69-19048 від 27.12.2018. В поданій уточненій позовній заяві позивач зазначає про помилкове визначення правочину за яким виникло зобов`язання та визначено таким договір № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018.

Водночас, з наданого акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.01.2023, вбачається, що сторони зарахували зустрічні однорідні грошові вимоги, з наступних договорів: 1. Договір № ПП1323/69-19048 від 27.12.2018 р. (невиконане грошове зобов`язання Приватним акціонерним товариством «Іршавський абразивний завод» перед Приватним акціонерним товариством «Запорізький абразивний комбінат». 2. Договір № ПП 03/12-2018 від 03.12.2018 (невиконане грошове зобов`язання Приватним акціонерним товариством «Запорізький абразивний комбінат» перед Приватним акціонерним товариством «Іршавський абразивний завод».

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто, спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце (наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 справа № 910/23097/17).

Таким чином, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Вказана позиція сформована Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 03 червня 2022 року справа № 922/2115/19.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, стороною відповідача на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 15.02.2024, якою задоволено клопотання позивача про витребування доказів, надано документи, а саме звітні податкові декларації. Разом з тим, з поданих відповідачем документів не встановлено відображення відповідних господарських операцій та вчинення відповідачем юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту за ними, в контексті предмету доказування у даній справі.

Водночас, колегія суддів вважає безпідставними покликання скаржника (позивача) на те, що стороною відповідача не надано суду жодного належного доказу обставин, на які він покликається, оскільки саме позивач є заявником позову та повинен доводити свою позицію у суді.

Також колегія суддів критично оцінює твердження скаржника про безпідставність залишення судом першої інстанції без задоволення клопотання позивача про проведення розгляду даної справи за участю представників сторін, з огляду на таке.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справи, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України).

Як вбачається з аналізу наведеної норми права, питання про розгляд справи з чи без повідомлення учасників справи належить до дискреційних повноважень суду.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 229 164,49 грн., вказана справа, відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми права та фактичні обставини даної справи, колегія суддів констатує наявність правових підстав для відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог (з врахуванням заяви (уточнення)) про стягнення заборгованості в розмірі 229 752,05 грн., оскільки позивачем не доведено існування заборгованості за договором ПП 03/12-2018 від 03.12.2018 у наведеному розмірі.

Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2024 у справі № 907/834/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2024 у справі № 907/834/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку та в строки, передбаченні ст.ст. 287-288 ГПК України.

5.Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http/reyestr.court.gov.ua.

Головуючий-суддяН.М. Кравчук

судді О.І. Матущак

О.С. Скрипчук