479/598/24

2-а/479/11/24

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 червня 2024 року смтКриве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Репушевської О.В.;

за участі секретаря судового засідання Добровольської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смтКриве Озеро, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом(повідомленням) сторін, адміністративну справу №479/598/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №30 від 10 квітня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

представники відповідача Літинський Т.О., за довіреністю №11 від 17 червня 2024 року,

ОСОБА_2 , за довіреністю №12 від 17 червня 2024 року,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасуванняпостанови №30від 10квітня 2024року усправі проадміністративне правопорушення.В обґрунтування вказав, що вказаною постановою він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210-1 КУпАП, якою на нього накладено штраф у розмірі 3400 грн.. Постанова мотивована тим, що позивач без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до повістки №381 від 04 березня 2024 року. Вказану постанову позивач вважає безпідставною і такою, що винесена з порушенням діючого законодавства, та зазначає, що він на момент вручення повістки працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 вже перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 26 січня 2023 року, пройшов медичний огляд 21 березня 2023 року та йому визначено статус. Тому у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210-1 КУпАП. Посилаючись на викладене, позивач просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення №30 від 10 квітня 2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Представник відповідача подав відзив, у якому заперечував проти позову через його необґрунтованість та безпідставність, просив відмовити у його задоволенні, посилався на те, що позивач був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності при обставинах, що викладені в оскаржуваній ним постанові.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав вказаних у відзиві.

Вислухавши сторони, дослідивши надані сторонами письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Відповідно положень ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом тощо.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

У статті 1 Конституції України,Україна проголошується правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних і справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплено як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_3 №30 від 10 квітня 2024 року позивач по даній справі ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210-1 КУпАП. Вказана постанова мотивована тим, що позивач не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , для звірки облікових даних, відповідно до повістки №381 від 04 березня 2024 року, чим порушив вимоги ч.10 ст.1 ЗУ "Про військовий обов`язок та військову службу", абзац1 ч.1 ст.22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", п.п.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів, затверджених Постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року, Укази Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 та №69/2022 від 24 лютого 2022 року.

Положеннями ст.65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно положень ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Згідно положень ч.2 ст.210-1 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зі змісту вказаного вбачається, що для кваліфікації дій за ч.2 ст.210-1 КУпАП необхідним є встановлення однієї або двох кваліфікуючих ознак правопорушення: повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, або вчинення такого порушення в особливий період.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення і скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 р. № 389-УІІІ.

У розумінні ст.1 Закону № 389-УІІІ, воєнним станом вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України.

У разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.

Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, підлягає негайному оголошенню через медіа або оприлюдненню в інший спосіб (ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону № 389-УІІІ).

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 р. "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України №2105-ІХ від 24 лютого 2022 р., оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували станом на дату винесення оскаржуваної позивачем постанови, та продовжують існувати на час розгляду даної справи).

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022, постановлено проведення загальної мобілізації. Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з ТЦК та СП, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, а також інших військових формувань України.

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2232-XII від 25 березня 1992 р. військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

В силу ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 р., громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Відповідно до абз.2 ч.1 та ч.3ст.22 Закону №3543-XIIгромадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абз.2 п.56 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого Постановою КМУ №352 від 21.03.2002 р.(далі - Положення №352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17.

Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з абз.3 ч.9 ст.29 Закону №2232-XIIповажними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста для призову на збори, затвердженого Постановою КМУ №673 від 28 липня 2010 р., поважною причиною неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста для призову на збори в пункт і в строк, установлені керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки визнається, зокрема, хвороба, підтверджена відповідними документами (довідками).

Аналогічні положення щодо поважності причин неприбуття військовозобов`язаного містить ч.3 ст.22 Закону № 3543-ХІІ.

З аналізу наведених норм слідує, що громадянин повинен прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити про поважність причин не прибуття за повісткою.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ від 23 лютого 2022 р. №154 (далі - Положення № 154), - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із п.8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно із п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та виконують інші функції відповідно до законодавства.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема,розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, інакладати адміністративні стягненнятавизначає функціональні (посадові) обов`язки підлеглого йому особового складу(п.п. 12-13 Положення № 154).

Положеннями ст.69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями ст.254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно зі ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені ст.268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положеннями ст.245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Предметом розгляду у даній справі є постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_3 №30 від 10 квітня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210-1 КУпАП.

В обґрунтування свого позову позивач посилається, зокрема, на те, що 04 березня 2024 року він отримав повістку у м.Умані. В судовому засіданні встановлено, що при наданні працівникам ІНФОРМАЦІЯ_3 своїх даних, позивач вказав місце проживання АДРЕСА_1 (за місцем проживання бабусі дружини), про що є запис у повістці №381(а.с.10). В подальшому сказав, що його дійсне місце реєстрації та проживання в с.Красненьке Первомайського району Миколаївської області. Після того, 04 березня 2024 року він з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем своєї реєстрації та фактичного проживання, де йому поставили відмітку "Взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 ", та працівник даного відділу сказав, що їхати завтра до ІНФОРМАЦІЯ_3 немає потреби. Разом із цим, в обґрунтування своїх доводів позивачем не надано належних та допустимих доказів,засвідчених в установленому порядку.

Відповідно положень ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи вищевикладене, позивачем не надано будь-яких належних доказів, які б спростовували факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210-1 КУпАП, а відповідачем доведено правомірність свого рішення, спростовано твердження позивача про порушення його прав, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

На підставі ст.139 КАС України позивачу не відшкодовуються понесені ним судові витрати через те, що у задоволенні його позову відмовлено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.139, 241-244, 246, 268-272,286КАС України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №30 від 10 квітня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення - відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судоверішення складено 28червня 2024 року.

Суддя :