Справа №639/1438/24

Провадження №2/639/788/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

Жовтневий районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Рубіжного С.О.,

за участю секретаря Чубенко О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

прокурора ОСОБА_2 ,

свідка ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, третя особа: прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області Гелета Олександр Олександрович про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням права на конфіденційність інформації про викравача,

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2024 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 , з позовною заявою до Харківської обласної прокуратури, , зазначивши третьою особою ОСОБА_4 прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області, про відшкодування шкоди.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду в розмірі 1000000 грн., завдану співробітником відповідача, прокурором Гелетою О., при прийнятті повідомлення про корупційне кримінальне правопорушення з порушенням прав на конфіденційність інформації про особу, у публічному місці при наявності сторонніх осіб.

В обґрунтування позову зазначив, що 08 березня 2024 року о 09:15 він прийшов до Харківської окружної прокуратури Харківської області, яка розташована на 2 поверсі будівлі Григорівське шосе 52, з метою подати повідомлення про корупційне кримінальне правопорушення. Перед входом у привішення де знаходились прокурори був розташований поліцейський пост. Позивач показав поліцейському свій паспорт, назвав мету мету відвідання прокуратури і попросив пропустити до прокурора на особистий прийом. Поліцейський в цьому відмовив, не надаючи конкретних підстав не допущення до приміщень прокуратури. Він послався на введення воєнного стану і статус прокуратури - режимний об`єкт. Поліцейській сам визвався запросити прокурора на розмову. При тому він покинув свій пост і побіг. Його не було хвилин 5. На розмову з позивачем вийшов прокурор ОСОБА_5 , який дізнався мету приходу до прокуратури і вирішив прийняти Повідомлення перед вхідними дверями прокуратури. При прийомі була розмова про суть питання, виникла суперечка, стосовно порядку реєстрації повідомлення і роз`яснення прав викривача. При тому в цей час все це чув поліцейський на посту і особи які виходили і входили до приміщень прокуратури. Тобто, питання що позивач є викривач, який повідомив про конкретне корупційне кримінальне правопорушення чули особи, якім не потрібно було про це знати. Така ситуація виникла за того, що ОСОБА_6 вирішив приймати повідомлення про кримінальне корупційне правопорушення не у окремому приміщенні, а у публічному місці, чим порушив право позивача на конфіденційність інформації про нього, як викривача.

Зазначає, що протиправні дії прокурор Гелета вчиняв свідомо, з використанням свої повноважень, не мав будь якого бажання як припинити свою протиправну діяльність відносно викривача та людини похилого віку, яка потребує толерантного ставлення від держави, так і спрямувати дії на її виправлення, навіть коли на це звернув увагу.

Позивач звернувся до прокуратури не за вирішенням особистих потреб, а за ради інтересів мешканців громади, піклуючись про долю України, а дії прокурора Гелети у відношенні до нього принизили людську гідність позивач та завдали моральних страждань.

Позивач є людиною похилого віку (пенсіонер) та має хронічні захворювання, які загострюються від негативного емоційного стану, але все ж проявляє ініціативу спрямовану на розвиток майбутнього України.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрити загальне позовне провадження. Призначено підготовче судове засідання.

09 квітня 2024 року через канцелярію суду надійшов відзив Харківської обласної прокуратури, відповідно до якого, представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними. 08 березня 2024 прокурором Харківської окружної прокуратури Харківської області Гелетою О.О. прийнято на особовому прийомі звернення ОСОБА_1 , яке зареєстровано за №1971-24. За результатами розгляду звернення заявнику 08.03.2024 надано відповідь за №62-996вих-24, у якій роз`яснено положення ст. 214 КПК України та зазначено про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР за вказаним зверненням, та роз`яснено положення ст.ст. 330-307 КПК України щодо права заявника оскаржити в судовому порядку рішення та дії прокурора, в частині не внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення.

Розгляд звернень та запитів в органах прокуратури здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», наказу Офісу Генерального прокурора №363 від 06.08.2020 «Про організацію роботи органів прокуратури з особистого прийому, розгляду звернень і запитів та забезпечення доступу до публічної інформації» та Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України.

З метою забезпечення прав громадян на офіційному веб-сайті Харківської обласної прокуратури розміщено повну інформацію з питань звернень. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). Електронні звернення приймаються на адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В позовній заяві позивач зазначає, що звертаючись до органів прокуратури з повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення, він набув статус викривача.

Законодавство України розрізняє заявників та викривачів. Різниця між ними полягає в тому, що будь-я4ка фізична особа може повідомити про корупцію, якщо переконана, що відома їй інформація є достовірною. Але за відсутності сукупності умов, визначених Законом України «Про запобігання корупції», фізична особа є заявником і на неї не поширюються права та гарантії захисту викривача.

Звернення ОСОБА_1 від 08.03.2024щодо внесеннявідомостей прокримінальні правопорушеннядо Єдиногореєстру досудовихрозслідувань розглянутов порядкуч.1ст.214КПК Українита проприйняте рішенняповідомлено заявникау встановленийзаконом процесуальнийстрок.Таким чином, ОСОБА_1 ,звертаючись іззверненням прокорупційне кримінальнеправопорушення,є яквизначено ст.60КПК Українизаявником прокримінальне правопорушенняі нанього непоширюються правата гарантіїзахисту викривача.

Необхідною умовою притягнення держави до відповідальності за ді бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинни зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. Позивачем не доведено наявність протиправної бездіяльності, винесення незаконних рішень або вчинення посадовими особами Харківські обласної прокуратури незаконних дій щодо нього, не надано належних та допустимих доказів підтвердження протиправних, на його думку, дій, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) ипрацівникі органів Харківської обласної прокуратури та шкодою, яка за його твердженням, йому заподіяна.

В підготовчому засіданні 22.04.2024 позивачу було вручено копію відзиву та надано строк для подання відповіді на відзив.

Позивачем заявлене клопотання про витребування наказу органу прокуратури, який регламентує прийняття про прийняття повідомлення про корупційні правопорушення у публічних місцях та копію відеозапису з камери спостереження, яка знаходиться на вході Харківської окружної прокуратури за 08.03.2024 року в період часу з 09:10 09:40.

Суд без виходу до нарадчої кімнати, постановлену хвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

В підготовчому засіданні 21.05.2024 позивач подав заяву, в якій просив не враховувати відзив на позов, оскільки він не відповідає вимогам ст. 178 ЦПК України.

Також подав клопотання про виклик свідка.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 травня 2024 року викликано в судове засідання свідка ОСОБА_3 . Закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, третя особа: ОСОБА_4 прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди.

Призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Наголошував на тому, що прокурор ОСОБА_4 здійснював прийом не в окремому приміщенні, де б вони знаходились у двох, а у публічному місці. Зазначив, що вважає себе викривачем, що передбачено законодавством, зокрема ст. 3 КПК України. Інформація яка містилась у повідомленні про корупційне кримінальне правопорушення йому стала відома у зв`язку із громадською діяльність. Оскільки він є головою громадської організації.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, посилаючись на відсутність доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність, винесення незаконних рішень або вчинення посадовими особами Харківської обласної прокуратури незаконних дій щодо позивача, зазначив, що позивач за відсутністю сукупних умов для набуття відповідного статусу викривача, як це передбачено законом не є викривачем, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В частині 2статті 78 ЦПК України зазначено, щообставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно достатті 12 ЦПК України, та згідно з ч.ч. 1, 5 та 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також, ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, про те можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Частиною 1ст. 16 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 цієї статті, способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами ст.1167 ч.1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом держвлади, були сформульовані ВС у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди.

При цьому слід виходити з позиції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов`язкам (ст.3, 19 Конституції) та завжди викликає в людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

У силу ст.1173 ЦК шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача органу держвлади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача. Наведений правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а.

Отже підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Визначаючи сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторони та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (сумірного) розміру відшкодування.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Як на підставу позову на підтвердження наявності неправомірних дій співробітником відповідача, прокурором ОСОБА_4 позивач посилається на прийнятті його повідомлення про корупційне кримінальне правопорушення з порушенням його прав на конфіденційність інформації про його особу, в публічному місці при наявності сторонніх осіб.

Як зазначив позивач та не заперечував представник відповідача 08 березня 2024 року з повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до Харківської окружної прокуратури Харківської області звернувся ОСОБА_1 .

Як зазначив представник відповідача, розгляд звернень та запитів в органах прокуратури здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», наказу Офісу Генерального прокурора №363 від 06.08.2020 «Про організацію роботи органів прокуратури з особового прийому, розгляду звернень і запитів та забезпечення доступу до публічної інформації» та Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Пунктом 4 розділу І Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України передбачено, що розгляд звернень і запитів, особистий прийом громадян в органах прокуратури здійснюються на принципах законності, об`єктивності, всебічності, неупередженості, своєчасності, недопущення дискримінації за будь-якими ознаками, заборони переслідування за подання звернення, неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки прокурорів.

Пунктом 15 розділу І Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України Заяви і повідомлення про вчинення кримінального правопорушення вирішуються в органах прокуратури відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства та нормативних актів Генерального прокурора.

Повідомлення викривачів, а також анонімні повідомлення про факти вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України"Про запобігання корупції" розглядаються у порядку, визначеному цим Законом.

Згідно ч.ч.1.2 ст.. 53-1Закону України"Про запобігання корупції", державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, юридичні особи публічного права та юридичні особи, зазначені вчастині другійстатті 62 цього Закону, зобов`язані забезпечити функціонування внутрішніх каналів повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Органи прокуратури, Національна поліція, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань та Національне агентство зобов`язані забезпечити функціонування внутрішніх і регулярних каналів повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Подання повідомлень (у тому числі анонімних) через внутрішні канали повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону здійснюється через відкритий для цілодобового доступу Єдиний портал повідомлень викривачів та спеціальні телефонні лінії.

Інформація про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, отримана через регулярні канали повідомлення такої інформації, вноситься до Єдиного порталу повідомлень викривачів уповноваженими на це особами відповідних суб`єктів.

Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції 31.08.2023 № 190/23 «Про початок роботи Єдиного порталу повідомлень викривачів» прийнято у постійну (промислову) експлуатацію інформаційно-комунікаційну систему «Єдиний портал повідомлень викривачів» з 00 год 00 хв 06.09.2023.

З наданої до суду копії шапки повідомлення ОСОБА_1 вбачається, що відповідно до штампу «08.03.2024 прийнято на особовому прийомі Гелета» (а.с. 4).

Оригінал або копію звернення позивач не надав, при цьому в судовому засіданні зазначив, що в повідомленні зазначалось про корупційні дії посадових осіб органів місцевого самоврядування щодо привласнення майна.

Позивач зазначає, що він є викривачем, а прокурор ОСОБА_4 здійснив прийом не у окремому приміщенні без сторонніх осіб, а у публічному місці в присутності поліцейського.

Протилежного в судовому засіданні не доведено.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , зазначила, що 08 березня 2023 року перебувала поблизу Харківської окружної прокуратури, їй зателефонував ОСОБА_1 та повідомив, що прийом у прокуратурі проводиться не у відведеному для цієї цілі кабінеті, а на вході перед вхідними дверима приміщення.

В главі ІІІ Роз`ясненнь Роз`ясненьНаціонального агентстваз питаньзапобігання корупції щодозабезпечення прававикривача наконфіденційність таанонімність від24.02.2021№ 4 зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 535Закону заборонено розкривати інформацію про особу викривача, його близьких осіб або інші дані, які можуть ідентифікувати особу викривача, його близьких осіб, третім особам, які не залучаються до розгляду, перевірки та/або розслідування повідомлених ним фактів, а також особам, дій або бездіяльності яких стосуються повідомлені ним факти, крім випадків, установлених законом.

Конфіденційність викривача- це забезпечення установою, до якої звернувся викривач з повідомленням про корупцію, нерозголошення третім особам, які не залучаються до розгляду, перевірки та/або розслідування, інформації про особу викривача, його близьких осіб або повідомлених викривачем фактів, які можуть ідентифікувати викривача чи його близьких осіб.

В ст.1 Розділу І Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон) визначено термін, зокрема викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Отже викривачем у кримінальному провадженні може бути фізична особа, яка при дотриманні сукупності вимог, визначених Законом звернулась із заявою (повідомленням) про корупційне кримінальне правопорушення та/або кримінальне правопорушення пов`язане з корупцією, до органу досудового розслідування/прокурора з використанням будьякого доступного каналу для повідомлення.

З метою підтвердження факту, що інформація, яку повідомляє особа, стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, необхідно додавати до повідомлення відповідні підтверджуючи документи.

Відповідно до ч. 3 ст. 53-2 розділу VIII Закону України «Про запобігання корупції», у разі якщо під час попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не відповідає вимогам цього Закону, його подальший розгляд здійснюється у порядку, визначеному для розгляду звернень громадян, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення.

Відповідно до п.2.1 глави 2 Роз`яснень Національного агентства з питань запобігання корупції від 12.06.2023 № 2 щодо правового статусу викривача, загальні підстави для набуття статусу викривача Відповідно до вимог абз. 20 ч. 1 ст. 1 та абз. 2 ч. 2 ст. 53-2 Закону особа вважається викривачем за сукупності таких умов: здійснити повідомлення повинна фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), у якої наявне переконання, що інформація є достовірною; наведена у повідомленні інформація має містити фактичні дані, що підтверджують можливе вчинення іншою особою корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень Закону, які можуть бути перевірені; повідомлена особою інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходження нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. Таким чином, у разі відсутності хоча б однієї вищевказаної умови, особа не може вважатися викривачем. Враховуючи те, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень регулюються саме Законом, при встановленні, чи набула особа статусу викривача, слід застосовувати вимоги, які містяться не лише в п. 162 ч. 1 ст. 3 КПК України, але і в Законі. Отже, викривачем у кримінальному провадженні може бути фізична особа, яка при дотриманні сукупності вимог, визначених Законом (п. 2.1 глави 2 цих Роз`яснень) звернулась із заявою (повідомленням) про корупційне кримінальне правопорушення та/або кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, до органу досудового розслідування/прокурора з використанням будь-якого доступного каналу для повідомлення.

Громадська діяльність діяльність інститутів громадянського суспільства, їхніх посадових осіб, членів, представників і волонтерів щодо участі у формуванні і реалізації державної (місцевої) політики, реалізації статутних цілей та напрямів діяльності відповідних інститутів, яка пов`язана з їхніми офіційними відносинами із органами державної влади, місцевого самоврядування, зокрема членство у громадських радах, поліцейських комісіях, конкурсних комісіях з відбору осіб на зайняття посад державної служби, комісіях з оцінки корупційних ризиків тощо.

Відповідно до ч.9 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач протягом 24 годин з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у письмовій формі повідомляє Національне агентство з питань запобігання корупції про початок досудового розслідування за участю викривача, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п`ятою цієї статті.

Як зазначив представник відповідача та не спростував позивач, за результатом звернення ОСОБА_1 надано відповідь, у якій роз`яснено положення ст.. 214 КПК України та зазначено про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР.

Сторонами не заперечувалось, що на підставі ухвали слідчого судді зобов`язано прокурора внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за повідомленням позивача.

Предметом позову є стягнення моральної шкоди завданої позивачу як викривачу, завданої внаслідок протиправних дій посадовими особами відповідача а саме прийняття повідомлення в публічному місці..

Таким чином на відповідача покладено обов`язок спростування протиправності дій, на позивача покладено обов`язок доведення, що він має статус викривача та завданої моральної шкоди.

При цьому позивачем не надано доказів щодо повідомлення Національне агентство з питань запобігання корупції про початок досудового розслідування за його участю як викривача.

Відсутні докази, що було розголошено інформацію третім особам про зміст повідомлення та особу, яка звернулась

Також позивачем не надано доказів, що повідомлення про корупційне кримінальне правопорушення йому стало відомо у зв`язку із громадською діяльністю, як ним зазначено, що є обов`язковою складовою для визначення особи як викривача.

Отже, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не встановлено передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, а саме з підстав порушення прав як викривача за відсутністю підтвердження такого статусу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, третя особа: прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області Гелета Олександр Олександрович про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням права на конфіденційність інформації про викривача, задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 5,11-13, 76-81, 128, 131, 133, 141, 166, ч.4 ст. 223, 264, 265, 268, 273, ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, третя особа: прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області Гелета Олександр Олександрович про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням права на конфіденційність інформації про викривача відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок рахунок держави у порядку, встаноленному Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, місцезнаходження: 61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4.

Третя особа: прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області Галета Олександр Олександрович, місцезнаходження: 61098, м. Харків, шосе Григорівське, буд. 52.

Повний текст рішення складено 28.06.2024.

Суддя С.О. Рубіжний