ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа №540/4101/20

адміністративне провадження № К/9901/27468/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 (головуючий суддя: Варняк С.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021 (головуючий суддя: Кравченко К.В., судді: Джабурія О.В., Вербицька Н.В.) у справі № 540/4101/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У грудні 2020 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - ГУПФУ в Херсонській області або відповідач), в якому просив:

визнати рішення, дії чи бездіяльність ГУПФУ в Херсонській області щодо невиплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 (померлої дружини позивача) за період з 11.09.1997 по 08.01.2014 протиправними та дискримінаційними;

зобов`язати відповідача виплатити позивачу недоотриману пенсію його померлої дружини ОСОБА_3 за період 11.09.1997 по 08.01.2014, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 03.02.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 21.06.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що його померла дружина - ОСОБА_3 у 1996 році виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїлю у зв`язку із чим виплату пенсії було припинено.

Водночас у 2013 році ОСОБА_3 , з метою реалізації права на поновлення пенсії, звернулася до пенсійного органу із відповідною заявою, проте у поновленні виплати пенсії було відмовлено. Рішення пенсійного органу про відмову у поновленні виплати пенсії було оскаржене у судовому порядку.

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 11.07.2014 в справі №757/18591/14-а позов ОСОБА_3 в частині заявлених позовних вимог за період з 11.09.1997 по 07.01.2014 включно залишив без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 99 КАС України (в редакції до 15.12.2017).

Щодо періоду після 08.01.2014, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 у справі № 757/18591/14-а: визнано протиправною відмову УПФУ у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим у поновленні, нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_3 ; зобов`язано УПФУ у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_3 з 08.01.2014, з проведенням її індексації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Водночас 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду із посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 дійшла висновку, що статті 122, 123 (статті 99, 100 у редакції, чинній до 15.12.2017) КАС України не застосовуються до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами,.

Отже, позивач звернувся до суду із посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.05.2020, якою на його думку було усунено підстави з яких позовна заява ОСОБА_3 у справі № 757/18591/14-а була залишена без розгляду в частині позовних вимог за період 11.09.1997 по 07.01.2014, а також на те, що правовий спір між сторонами щодо права ОСОБА_3 на отримання її пенсії протягом вказаного періоду залишився не вирішеним, та, що передчасна смерть ОСОБА_3 не звільняє відповідача від обов`язку перед ОСОБА_1 , чоловіком померлої, виплатити йому пенсійні виплати, що були нараховані та належали померлій, але не були сплачені з вини пенсійного фонду до моменту її смерті, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав. Зазначив, що в Управління відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 недоотриманої суми пенсії його померлої дружини ОСОБА_3 за період з 11.09.1997 по 08.01.2014, з урахуванням індексації та нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Просить у задоволенні позову відмовити.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 у 1996 році виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїлю. Після виїзду за кордон виплату пенсії було припинено.

08.07.2014 ОСОБА_3 через свого представника звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до УПФ України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим про поновлення виплати пенсії з 11.09.1997, з одночасним проведенням її індексації і здійсненням компенсації витрат частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою незаконно не поновленої, не нарахованої та не виплаченої пенсії.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2014 у справі №757/18591/14-а частину позовних вимог ОСОБА_3 до УПФ України у Центральному районі м. Сімферополь АР Крим про визнання бездіяльності та дій неправомірними та зобов`язання поновити виплату пенсії за період з 11.09.1997 по 07.01.2014 залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду із позовною заявою.

Вказана ухвала до апеляційного суду не оскаржувалась та набрала законної сили.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2014 у справі №757/18591/14-а в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 у справі № 757/18591/14-а скасовано постанову Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2014 і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову:

визнано протиправною відмову УПФ України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим у поновленні, нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_3 ;

зобов`язано УПФ України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_3 з 08.01.2014 з проведенням індексації.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014, Управлінням проведено поновлення раніше призначеної пенсії ОСОБА_3 з 08.01.2014 по 31.01.2016, з урахуванням стажу (15 років 0 місяців 0 днів).

02.06.2016 ОСОБА_3 померла.

19.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до Генічеського районного суду Херсонської області щодо виплати всієї належної пенсії його померлої дружині ОСОБА_3 з 15.10.2014 і по день її смерті.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 13.12.2016 у справі №653/2233/16-а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 13.12.2016 у справі №653/2233/16-а скасовано, прийнято нову постанову, якою зобов`язано Генічеське об`єднане УПФ України Херсонської області провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_3 за період з 15.02.2016 по 02.06.2016 (день смерті) в розмірі, не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у відповідності до статей 28 та 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», подальшим її перерахуванням у зв`язку зі змінами пенсійного законодавства, з урахуванням фактично виплачених сум, та виплатити ці суми пенсій, не отримані ОСОБА_3 через її смерть, її чоловіку ОСОБА_1 .

На виконання судового рішення у справі № 653/2233/16-а, Управлінням проведено перерахунок пенсії померлої ОСОБА_3 . Розмір доплати за період з 15.02.2016 по 02.06.2016 склав - 3450,54 грн.

У грудні 2017 року вказану доплату у сумі 3450,54 грн виплачено ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії ОСОБА_3 припинена (у разі смерті пенсіонера).

Водночас 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що статті 122, 123 (статті 99, 100 у редакції, чинній до 15.12.2017 року) КАС України не застосовуються до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами.

Отже, посилаючись на вказану вище постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020, якою на думку позивача було усунено підстави з яких позовна заява ОСОБА_3 в справі № 757/18591/14-а була залишена без розгляду в частині з 11.09.1997 по 07.01.2014, а також посилаючись на те, що правовий спір між сторонами стосовно права ОСОБА_3 на отримання її пенсії протягом вказаного періоду залишився не вирішеним, та, що передчасна смерть ОСОБА_3 не звільняє відповідача від обов`язку перед ОСОБА_1 , чоловіком померлої, виплатити йому пенсійні виплати, що були нараховані та належали померлій, але не були сплачені з вини пенсійного фонду до моменту її смерті, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 815/1226/18 не може слугувати підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, оскільки право звернення до суду в загальному порядку, відповідно до частини четвертої статті 240 КАС України, могло б належати ОСОБА_3 , а процесуальне правонаступництво на вступ у справу можливе у разі подання спадкодавцем позову за життя, якщо спірні правовідносини допускають таке правонаступництво.

Суд апеляційної інстанцій в доповнення висновків суду першої інстанції окремо зазначив, що пенсія ОСОБА_3 за спірний період не нараховувалась, а тому не може вважатися недоотриманою у зв`язку з її смертю.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, наполягає, що набув право на виплату йому недоотриманої пенсії його померлої дружини ОСОБА_3 за період (11.09.1997 по 08.01.2014), який ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2014 у справі №757/18591/14-а був залишений без розгляду.

На переконання позивача, виплата пенсії за спірний період має бути виплачена йому одночасно з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення. Наполягає на відсутності підстав для виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за померлу дружину ОСОБА_3 за період 11.09.1997 по 08.01.2014.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Разом з цим, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень у позовній заяві зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Разом з цим, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Узагальнюючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, колегія суддів констатує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень, між іншим, й індивідуальних актів, є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням (діями, бездіяльністю) суб`єкта владних повноважень. Порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод для отримання відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що виплату пенсії ОСОБА_3 було припинено у зв`язку із її виїздом за кордон у 1996 році.

Судовим рішенням у справі № 757/18591/14-а було поновлено право ОСОБА_3 на отримання пенсії за віком з 08.01.2014.

Разом з цим, під час розгляду позовної заяви ОСОБА_3 в межах справи №757/18591/14-а, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2014, яка набрала законної сили, вимоги про визнання бездіяльності та дій неправомірними та зобов`язання поновити виплату пенсії за період з 11.09.1997 по 07.01.2014 - залишено без розгляду.

02.06.2016 дружина позивача померла.

У грудні 2017 року позивачу було виплачено суми пенсій належної ОСОБА_3 , але не отримані нею за життя, тобто суми пенсії нараховані за період з 08.01.2014 та по день її смерті.

Водночас 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що статті 122, 123 (статті 99, 100 у редакції, чинній до 15.12.2017 року) КАС України не застосовуються до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами.

Власне посилаючись на вказану вище постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020, якою на думку позивача було усунено підстави, з яких позовна заява ОСОБА_3 у справі № 757/18591/14-а була залишена без розгляду в частині позовних вимог за період з 11.09.1997 по 08.01.2014, позивач звернувся із цим позовом суду.

Одночасно з цим колегія суддів наголошує, що застосування строків звернення до суду не охоплюється предметом касаційного оскарження у цій справі, оскільки суди попередніх інстанцій таке питання не вирішували, а розглянули спір по суті.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинах у контексті положень статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Порядок виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера унормований статтею 52 Закону № 1058-IV, яка передбачає, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону № 1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Зазначені вище норми також кореспондуються зі статтею 91 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», згідно із якою суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

На реалізацію Закону № 1058-IV постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Згідно із положеннями пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії.

Приписами пункту 1.7 цього Порядку унормовано, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Пунктом 2.26 Порядку № 22-1 визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки.

Непрацездатними членами сім`ї, зазначеними у частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера.

Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини надається свідоцтво про право на спадщину.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що виплата суми пенсії, яка не була одержана за життя пенсіонера, здійснюється в позасудовому порядку органами Пенсійного фонду України членам сім`ї, особам, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, особам, що знаходилися на його утриманні, які звернулися за процедурою, встановленою Порядком № 22-1.

Отже, законодавець нормативно урегулював порядок виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера.

Водночас у справі, що розглядається, судами попередній інстанцій не встановлено, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що зверненню до суду із цим позовом попередньо передувало звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із відповідною заявою та необхідними документами щодо виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 11.09.1997 по 08.01.2014 та відповідно розгляду відповідачем цього питання.

Наявність такого звернення позивача та відповідний його розгляд відповідачем не є формальною вимогою, оскільки є нормативно визначеною адміністративною процедурою, з урахуванням наявності або відсутності якої суд оцінює дії та рішення відповідача.

Своєю чергою, за відсутності факту додержання адміністративної процедури щодо виплати недоотриманої пенсії, суди не можуть перебирати на себе компетенцію ПФУ та вирішувати це питання.

Отже, зважаючи на те, що відсутні докази розгляду відповідачем питання щодо виплати позивачу недоотриманої суми пенсії за спірний період, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення такого позову, оскільки звернення з таким позовом є передчасним.

Водночас колегія суддів наголошує, що у випадку дійсного порушення прав пенсійним органом, позивач не позбавлений можливості звернутися за захистом своїх права в судовому порядку.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, проте з інших мотивів, що згідно із приписами статті 351 КАС України є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваний судових рішень.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно із положеннями статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021 у справі №540/4101/20 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021 у справі №540/4101/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

В. М. Шарапа