КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 4с/824/9/2024

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 824/131/23

26 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Кулікової С.В.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Грищенко Надії Владиславівни на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігора Мироновича, заінтересовані особи: СFSIT, Inc. [КФСІТ, Інк.], Cargill Financial Services International, Inc. [Каргілл Файненшл Сервісіз Інтернешнл, Інк.],-

в с т а н о в и в:

31 травня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Грищенко Н.В. звернулася до Київського апеляційного суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М., заінтересовані особи: СFSIT, Inc. [КФСІТ, Інк.], Cargill Financial Services International, Inc. [Каргілл Файненшл Сервісіз Інтернешнл, Інк.], в якій просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 22 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 22 травня 2024 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних виконавчого провадження № НОМЕР_2;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 22 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № НОМЕР_2;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 22 травня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 22 травня 2024 року про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_3) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Скарга мотивована тим, що в провадженні Київського апеляційного суду перебувала справа №824/131/23 за заявою CFSIT, Inc та Cargill Financial Services International, Inc про визнання і надання дозволу на виконання Часткового остаточного арбітражного рішення від 14 грудня 2022 року, винесеного в арбітражному провадженні Лондонського міжнародного арбітражного суду №215018 зі змінами, внесеними Додатком від 07.02.2023, у частині, що стосується ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19.02.2024 року задоволено заяву CFSIT, Inc та Cargill Financial Services International, Inc. визнано та надано дозвіл на виконання Часткового остаточного арбітражного рішення від 14 грудня 2022 року, винесеного в арбітражному провадженні Лондонського міжнародного арбітражного суду №215018 зі змінами, внесеними Додатком від 07.02.2023, про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 02.05.2024 року у справі №824/131/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 19.02.2024 залишено без змін.

В подальшому на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 19.02.2024 року у справі №824/131/23 21.05.2024 CFSIT, Inc було видано два виконавчі документи.

Представник ОСОБА_1 аналізуючи відомості з веб-ресурсу https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors дізнався, що 22.05.2024 року постановою Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, посвідчення №324 від 29.03.2019, місце здійснення діяльності: АДРЕСА_1 , офіс № НОМЕР_4 було відкрито виконавче провадження №АСВП:НОМЕР_2.

23.05.2024 року, ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження НОМЕР_5, було встановлено наступне.

CFSIT, Inc звернулось до приватного виконавця виконавчого округу міста Львова із заявою від 21.05.2024 про примусове виконання рішення, яку зареєстровано 22.05.2024 за №5270. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що виконавчим документом є виконавчий лист №824/131/23 від 21.05.2024 року, виданий Київський апеляційним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь CFSIT, Inc судового збору у розмірі 671 грн. У заяві зазначено адресу місця проживання: АДРЕСА_2 . Додатками до заяви вказано оригінал виконавчого листа, виданого 21.05.2024 Київським апеляційним судом, штрих код 8 240000 00025562175 та докази повноважень представника стягувача.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича від 22.05.2024 відкрито виконавче провадження НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа №824/131/23 від 21.05.2024, виданого Київським апеляційним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь CFSIT, Inc судового збору у розмірі 671 грн.

Боржником у виконавчому провадженні НОМЕР_5 визначено ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_2 .

Натомість Стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_5 визначено Cargill Financial Services International, Inc, адреса: м. Київ, вул. Добровольчих батальйонів,1, а не CFSIT, Inc.

Згідно до наявних в матеріалах виконавчого провадження НОМЕР_5 копій супровідних листів, матеріали виконавчого провадження направлялись ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_2 .

У виконавчому листі №824/131/23 від 21.05.2024 (штрих код 824000000025562175) міститься інформація про адресу проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .

Також приватним виконавцем Білецьким І.М. в межах виконавчого провадження НОМЕР_5 було винесено наступні постанови:

- Постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 22.05.2024 ВП НОМЕР_5;

-Постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 22.05.2023 ВП НОМЕР_5;

- Постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 22.05.2024 ВП НОМЕР_5;

- Постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 22.05.2023 ВП НОМЕР_5.

ОСОБА_1 вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню, а інші постанови в межах цього виконавчого підлягають скасуванню як похідні, оскільки виконавчий документ прийнято не за місцем проживання боржника; у постанові про відкриття виконавчого провадження не міститься відповідного ідентифікатора доступу до інформації про виконавче провадження; у виконавчому документі не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, що було підставою для повернення виконавчого документа.

Представник приватного виконавця Білецького І.М. адвокат Кусий А.В. та представник стягувача CFSIT,Inc адвокат Грунська М.О. подали заперечення на скаргу, в яких посилаючись на те, що під час відкриття виконавчого провадження приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І.М. діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а доводи скарги є необгрунтованими та безпідставними, просили в задоволенні скарги відмовити.

Крім того, в запереченнях на скаргу представник приватного виконавця зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат понесених ним під час розгляду даної скарги складає 20 000 грн.

В судовому засіданні представник боржника ОСОБА_1 адвокат Бухаленков С.С. підтримав доводи скарги та просив її задовольнити.

Представник приватного виконавця Білецького І.М. адвокат Кусий А.В. проти доводів скарги заперечував та просив її залишити без задоволення.

Представник СFSIT, Inc. [КФСІТ, Інк.], Cargill Financial Services International, Inc. [Каргілл Файненшл Сервісіз Інтернешнл, Інк.] - адвокат Шипоша К.І. та представник СFSIT, Inc. [КФСІТ, Інк.] - адвокат Грунська М.О. проти доводів скарги заперечували та просили залишити її без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року задоволено заяву CFSIT, Inc (КФСІТ, Інк.), Cargill Financial Services International визнано та надано дозвіл на виконання Часткового остаточного арбітражного рішення від 14 грудня 2022 року, винесеного в арбітражному провадженні Лондонського міжнародного арбітражного суду №21 зі змінами, внесеними Додатком від 07.02.2023, про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №824/131/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 19.02.2024 залишено без змін.

21 травня 2024 року Київським апеляційним судом на підставі ухвали від 19.02.2024 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь CFSIT, Inc (КФСІТ, Інк.)671 грн. судового збору. Даний виконавчий лист звернуто до примусового виконання.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. від 22.05.2024 відкрито виконавче провадження НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа №824/131/23 від 21.05.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь CFSIT,Inc судового збору у розмірі 671 грн.

Боржником у виконавчому провадженні НОМЕР_5 визначено ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_5 визначено CFSIT,Inc, адреса: м. Київ, вул. Добровольчих батальйонів, 1.

Також приватним виконавцем Білецьким І. М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 винесено наступні постанови:

- постанова розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 22 травня 2024 року;

- постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 22 травня 2024 року;

- постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 22 травня 2024 року;

- постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 22 травня 2024 року.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 зазначав, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази того, що вказана в оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження адреса місця проживання боржника є дійсною. На момент відкриття виконавчого провадження приватному виконавцю було відомо, що у боржника відсутнє зареєстроване місце проживання в межах виконавчого округу у Львівській області, у зв`язку з чим не було підстав для прийняття до виконання виконавчого листа і відкриття виконавчого провадження.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення скарги представник приватного виконавця та представник стягувача CFSIT, Inc зазначили, що постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження", оскільки на день її прийняття приватний виконавець керувався відомостями щодо місцезнаходження боржника, зазначеними у виконавчому листі.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною 2 ст. 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Згідно Реєстру приватних виконавців України, приватний виконавець Білецький І. М. здійснює свою діяльність у виконавчому окрузі Львівської області.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

В п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у виконавчому документі зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувана та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

Як вбачається з виконавчого листа, у графі «місцезнаходження/місце проживання боржника» вказано: АДРЕСА_2 .

Отже, адреса боржника ОСОБА_1 , яка зазначена у виконавчому листі, знаходиться у межах виконавчого округу приватного виконавця Білецького І. М., що свідчить про дотримання приватним виконавцем вимог чинного законодавства.

Верховний Суд неодноразово вказував, що відкриття виконавчого провадження здійснюється за адресою місця проживання чи перебування боржника, вказаною у виконавчому документі, правильність інформації у якому презюмується, а виконавець не зобов`язаний вчиняти дій на перевірку/ встановлення такої адреси.

Зокрема, Верховний Суд в ухвалі від 31.03.2024 у справі №428/7964/15 зазначив: «На час відкриття виконавчого провадження у виконавчому листі була зазначена адреса місця реєстрації боржника: АДРЕСА_1. В Єдиному державному демографічному реєстрі, інформацією з якого керується державний виконавець під час вчинення виконавчих дій, на час відкриття виконавчого провадження були відсутні відомості про те, що ОСОБА1 мешкає за адресою АДРЕСА 3. Отже, державний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі наявної у нього інформації. Суди попередніх інстанцій також встановили відсутність доказів стосовно того, що державному виконавцю на час відкриття виконавчого провадження була відома інша адреса місця проживання боржника, а боржником така обставина не доведена у визначений законом спосіб».

У правовому висновку, сформульованому у постанові від 27.07.2023 у справі №211/4347/15-ц Верховний Суд роз`яснив, що вимога про місцезнаходження (для юридичних осіб) або місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) проходить через цілу низку процесуальних документів - як тих, що надаються сторонами, так і тих, що ухвалюються судом. З огляду на обов`язок суду щодо належного повідомлення учасників справи про судові засідання та належне направлення процесуальних документів, можна стверджувати, що суд тримає під контролем відповідність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) учасників справи.

Отже, завдяки вимогам процесуального закону та за умови належного виконання процесуальних обов`язків й не зловживання учасниками судового процесу процесуальними правами презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом. З урахуванням викладеного, немає підстав вимагати від виконавця здійснення додаткової перевірки інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача під час відкриття виконавчого провадження.

Вказане також підтверджується висновками Верховного Суду у судових рішеннях від 13.03.2024 у справі №428/7964/15, від 08.09.2021 у справі №826/7243/17.

Водночас, незважаючи на те, що чинне законодавство не вимагає від виконавця здійснювати перевірку інформації про місце проживання (перебування) боржника, що вказана у виконавчому документі, як вбачається з матеріалів справи приватним виконавцем було вжито додаткових заходів з цього приводу, а саме щодо встановлення/перевірки адреси проживання (перебування) ОСОБА_1

27.05.2024 року приватним виконавцем Білецьким І. М. подано запит до Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС у Львівській області про надання інформації про місце реєстрації ОСОБА_1 .

У відповідь на вказаний запит, 27.05.2024 року Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС у Львівській області повідомив, що 07.06.2023 року ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .

30.05.2024 року приватний виконавець Білецький І. М. направив до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Марців Ірини Василівни вимоги №104948 та №104949 про надання копій документів.

У відповідь на зазначені вимоги приватний нотаріус Марців І. В. надала приватному виконавцю копії шести довіреностей, виданих ОСОБА_1 у період з 09.02.2021 по 15.09.2023, а також копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

У всіх шести довіреностях, виданих та особисто підписаних ОСОБА_1 у присутності приватного нотаріуса, вказано адресу проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 .

При цьому, ця ж адреса: АДРЕСА_3 , як місце проживання ОСОБА_1 вказана у довіреності від 15.09.2023, тобто вже після того, як ОСОБА_1 знято з реєстрації за вказаною адресою.

В паспорті громадянина України ОСОБА_1 відсутня відмітка про те, що його знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , а також відмітка про подальшу реєстрацію його місця проживання за адресою, відмінною від адреси: АДРЕСА_3

Вказане дає підстави для висновку, що адресою фактичного місця проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 .

Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 знявся з реєстраційного обліку під час дії в Україні воєнного стану та не виконав свого обов'язку про здійснення реєстрації місця проживання, що свідчить про недобросовісність дій останнього.

Також матеріалами справи підтверджується, що в документах, поданих представником ОСОБА_1 приватному виконавцю зазначено, що боржник проживає за адресою, вказаною у виконавчому листі: АДРЕСА_3 .

31.05.2024 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подано до приватного виконавця Білецького І. М. заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

У вступній частині заяви від 31.05.2024 року зазначена інформація про боржника - ОСОБА_1 , зокрема зазначена адреса його проживання: АДРЕСА_3 .

Зняття ОСОБА_1 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 не є безумовним свідченням того, що ОСОБА_1 не продовжує фактично проживати за цією ж адресою або будь-якою іншою адресою, що знаходиться в межах виконавчого округу Львівської області.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю, зокрема проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , посилаючись на те, що він знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , не вказував про те, що він не проживає за цією ж адресою та не вказував, що проживає за іншою адресою, яка не відноситься до округу приватного виконавця, де він здійснює діяльність. Також ОСОБА_1 не повідомляв про місце свого проживання чи перебування, як цього вимагає ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», приватного виконавця, а одразу подав дану скаргу.

Отже, сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що ОСОБА_1 не доведено з посиланням на належні та допустимі докази, що місце його проживання (перебування) знаходиться поза межами виконавчого округу приватного виконавця Білецького І. М.

Відтак, суд приходить до висновку, що під час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем Білецьким І. М. було дотримано вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки місце проживання (перебування) ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Доводи скарги ОСОБА_1 про те, що в постанові про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець в порушення вимог ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» не зазначив ідентифікатора доступу не відповідають дійсності, оскільки в долученій безпосередньо ОСОБА_1 до скарги копії постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається наявність ідентифікатора доступу. Проте прочитати номер ідентифікатора доступу неможливо через не якісну копії постанови.

Щодо доводів скарги про те, що приватний виконавець порушив положення законодавства в частині перевірки виконавчого документа, оскільки останній не містить реєстраційного номеру облікової картки платника податків боржника, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Системний аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника, зокрема, його реєстраційного номеру облікової картки платника податків, не є порушенням чинного законодавства та підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.08.2018 у справі №471/283/17-ц, від 16.10.2019 у справі №219/7439/14-ц, а також у постанові від 24.12.2020 у справі №639/2561/18-ц, в якій Верховний Суд прийшов до висновку, що «...відсутність у виконавчому документі реєстраційного номеру облікової картки платника податків боржника не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа, та дійшов правильного висновку, що дії державного виконавця ... щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа ... без прийняття до виконання ... у зв`язку із відсутністю у виконавчому документі реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта боржника, порушують права стягувача та є такими, що не відповідають вимогам закону.»

Таким чином, твердження ОСОБА_1 про те, що приватний виконавець порушив вимоги закону, оскільки прийняв до виконання виконавчий лист, що не містить реєстраційного номеру облікової картки платника податків боржника, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з положеннями чинного законодавства та правовими висновками Верховного Суду.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не доведено обставин порушення приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. вимог Закону України «Про виконавче провадження» під час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.

Отже, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження, а також наступні постанови після відкриття виконавчого провадження, а саме: про зміну (доповнення) реєстраційних даних; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди та про приєднання виконавчого провадження НОМЕР_6 до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_7, діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

За наведених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що під час прийняття виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження були порушені права боржника ОСОБА_1 .

Частиною 3 статті 451 ЦПК України визначено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця.

Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що в запереченнях на скаргу представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. зазначив, що його витрати на правничу допомогу під час розгляду даної справи становлять 20 000 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу приватний виконавець надав Договір №83П про надання правничої допомоги від 11.06.2024, укладений між приватним виконавцем Білецьким І. М. (клієнт) та адвокатом Кусим А. В. (далі Договір); Ордер Серія ВС №1288989 від 14.06.2024, виданий адвокатом Кусим А. В.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, щодо справи за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. щодо виконавчого провадження ВП НОМЕР_6.

В пунктах 3.1., 3.2. Договору сторони погодили, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар. Вартість надання правової допомоги в Київському апеляційному суді у справі, визначеній в п. 1.1. цього Договору, становить 20 000 грн.

Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу в сумі 20 000 грн. не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання про стягнення судових витрат та стягнення із позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. 268, 447-451 ЦПК України

у х в а л и в:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігора Мироновича стягувачі: CFSIT, Inc (КФСІТ, Інк.), Cargill Financial Services International, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігора Мироновича судові витрати у розмірі 10 000 грн.

Ухвала суду може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 27 червня 2024 року.

Суддя С.В. Кулікова